Рішення № 93589601, 23.11.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2020 року Справа № 160/11404/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини А4291 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні,-

ВСТАНОВИВ:

18 вересня 2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини А4291 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А4291 (код ЄДРПОУ 08092527) щодо не проведення своєчасного розрахунку при звільненні та невиплати ОСОБА_1 на день звільнення 06.02.2019р. індексації грошового забезпечення;

- стягнути з військової частини А4291 (код ЄДРПОУ 08092527) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплату індексації грошового забезпечення) із розрахунку 572, 29 грн. в день за період із 06.02.2019р. по 13.07.2020р. терміном 523 дні у сумі 299 307, 67 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 5.01.2004 №44.

Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на день прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу військовою частиною А4291 не проведено з ним остаточного розрахунку після звільнення. Такий розрахунок був проведений тільки 13.07.2020 року після виплати належних сум індексації грошового забезпечення в розмірі 1554,78 грн. Спеціальним законодавством, яке регулює правовідносини в частині оплати праці військовослужбовців не передбачено стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Однак, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано порядок виплати військовослужбовцям грошового забезпечення за час затримки розрахунку до таких правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України. Як наслідок, вважає, що має право на отримання середнього грошового забезпечення за час затримки виплати належних сум по день фактичного розрахунку за період з 06.02.2019 року по 13.07.2020 року у сумі 299 307,67 грн., із розрахунку 572,29 грн. та тривалості затримки 523 календарних дні та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44.

12.10.2020 року від військової частини А42 до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечує. В мотивування означеного відповідач зазначив, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року у справі №160/3651/20 (суддя Боженко Н.В.) позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А4291, військової частини А4608 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 31.11.2018 р. Зобов`язано військову частину А4291 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А4608 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р. Зобов`язано військову частину А4608 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Ще до того, як означене судове рішення набрало законної сили, військовою частиною А4291 - 13.07.2020 року було здійснено виплату індексації грошового забезпечення у сумі 1581,55 грн. Звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з його боку, спорів щодо сум. Таким чином, оскільки позивача виключено зі списків особового складу та проведено з ним усі необхідні розрахунки при звільненні відповідно до наказу від 06.02.2019 року №27, захист його прав необхідно здійснювати шляхом оскарження наказу в частині виключення зі списків особового складу та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Відповідач стверджує, що, орган, який виносив рішення по суті спору у справі № 160/3651/20 не задовольнив позовні вимоги у повному обсязі та не визначив розмір відшкодування за час затримки, тобто не зобов`язав військову частину А4291 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р. у розмірі 1791,69 грн., а задовольнив дані вимоги частково, тобто зобов`язав лише військову частину А4291 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р., то відповідальність на військову частину А4291 яка визначена ст. 117 КЗпП України, настає у разі не виплати позивачу індексації грошового забезпечення після набрання законної сили рішення суду. Отже, так як військовою частиною А4291 було здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення у розмірі 1581,35 грн. 13.07.2020, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/3651/20 (позовні вимоги якого задоволено частково) набрало законної сили 07.08.2020, то відповідно відповідач виконав покладений на нього обов`язок щодо повного розрахунку, виплати всіх сум, що належать позивачу до набрання законної сили рішення суду, у зв`язку з чим підстава для відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України не настала.

20.10.2020 року від ОСОБА_1 до суду надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач зазначає про те, що відповідно до довідки відповідача від 11.12.2019 року №350 за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р. позивачу нараховано індексацію у розмірі 1 791, 69 грн. За цей період виплачено 0, 00 грн. Згідно тієї ж довідки визначено, що у грудні 2018, січні 2019, лютому 2019 коефіцієнт індексації (графа 2 довідки) складає 3,70 (у кожному з зазначених місяців), у зв`язку з чим у вказані місяці нараховано та виплачено індексацію у розмірі 71, 08 грн. Загальна сума за 3 (три) місяці склала 213, 24 грн. Щомісячний розмір індексації повністю узгоджується з розрахунком індексації за вказаний період, враховуючи базовий місяць нарахування березень 2018 року (як про це зазначено у довідці). А отже і індексація у розмірі 213, 24 грн. виплачена за період грудень 2018 - лютий 2019 року та не стосується періоду щодо якого було подано позовну заяву. Таким чином, відповідачем помилково зменшено розмір індексації за період з 01.04.2017р. по 30.11.2018 р. шляхом зарахування до вказаного періоду виплаченої індексації у розмірі 213,24 грн. за грудень 2018 - лютий 2019 року. Крім того, військовою частиною А4291 у довідці про доходи №349 від 11.12.2019 року, що видана на ім`я позивача, взагалі зазначено виплату індексації у розмірі 142, 16 грн. (грудень 2018 року - 71,08, січень 2019 року - 71, 08 грн.), а не 213, 24 грн. як зазначено у довідці №350 від 11.12.2019 року.

На думку позивача, відповідач дійшов хибного висновку про те, що захист його прав необхідно здійснювати шляхом оскаржування наказу про звільнення позивача в частині виключення зі списків особового складу та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу. Зокрема, підставою для такого висновку відповідача на його думку є п. 9 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам», затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197. Проте, зазначений відповідачем пункт 9 розділу XXXI вищезазначеного Порядку не стосується предмету спору за позовною заявою, оскільки визначає порядок виплати грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у разі визнання рішення про звільнення з військової служби незаконними. Наказ щодо звільнення з військової служби та/або наказ щодо виключення позивача зі списків особового складу частини А4291 останнім не оскаржувались, тому застосування п. 9 розділу XXXI «Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» є недоцільним до спірних правовідносин за позовною заявою ОСОБА_1 .

Позивач також зазначає, що відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 (11-1329/17), останній має право на відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Проте, відповідачем помилково розтлумачена зазначена правова позиція Великої Палати Верховного Суду як така, що застосовується виключно до правовідносин, в яких своєчасно не виконано рішення суду. Отже, висновок відповідача про те, що підстава для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, не настала у зв`язку із частковим задоволенням мого позову та здійсненням виплати до набрання чинності рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року у справі 160/3651/20 - не ґрунтується на правовій позиції, що висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 (11-1329/17), а навпаки правова позиція в даному випадку лише підтверджує законність його права на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

22.10.2020 року від військової частини А42 до суду надійшло заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначає про те, позивачем здійснюється недобросовісне зловживання правами, шляхом додаткового звернення до суду з новим позовом вже у справі № 160/11404/20 до військової частини А4291 про стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в супереч розуміння ч. 2 ст. 117 КЗпП України. Відсутність при звільненні спору, між роботодавцем га працівником щодо належних до виплати сум, як фактор відсутності вини відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2020 року зазначена вище справа розподілена та 21.09.2020 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.09.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 03.03.2018 року (Серія НОМЕР_2 ), яке видано військової частиною А2533.

Як убачається із витягу із наказу командира військової частини А4291 (по стройовій частині) полковника Г. Кутузова від 06.02.2019 року № 27 підполковника ОСОБА_1 , старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини А4291, звільненого наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.12.2018 року №771 з військової служби у запас за пунктом «К» (які проходять військову службу за контрактом, дію якого продовжено понад встановлені строки на період до закінчення особливого періоду або до оголошення демобілізації, та які вислужили не менше 18 місяців з дати продовження дії контракту, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду), відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважано таким, що 06.02.2019 року справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до Соборного РВК м. Дніпра. З 06.02.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Вислуга років у Збройних Силах на момент звільнення становить: календарна - 27 рік 06 місяців, пільгова вислуга становить 28 років 01 місяці. Щорічна основна відпустка за 2019 рік не використана, грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік не отримував. Виплачено грошову компенсацію за 21 день невикористаної щорічної основної відпустки за 2018 рік. Матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, позивач не отримував. Виплачено щомісячну премію відповідно до телеграмного розпорядження від 29.12.2018 року №248/9240 за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 35% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням посадового окладу та надбавки за вислугу років. Виплачено одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 року № 393 за 24 календарних років. Постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України забезпечувався. Згідно ПКМУ від 16.03.2016 року №178 виплачено грошову компенсацію вартості за неотримання речового майна у розмірі 92 297,69 (дев`яносто дві тисячі двісті дев`яносто сім гривень 69 коп.) гривень. Припинено доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю. Звільнено з правом носіння військової форми одягу.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 року у справі №160/3651/20 (суддя Боженко Н.В.) позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А4291, військової частини А4608 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А4291 (ідентифікаційний код 08092527) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 31.11.2018 р. Зобов`язано військову частину А4291 виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.04.2017 р. по 30.11.2018 р. Визнано протиправною бездіяльність військової частини А4608 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р. Зобов`язано військову частину А4608 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.03.2017 р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

13.07.2020 року на банківський картковий рахунок позивача військовою частиною А4291 здійснено виплату індексації його грошового забезпечення у сумі 1 581, 35 грн., що підтверджується відповідною банківською випискою за 13.07.2020 року. Копія виписки міститься у матеріалах даної справи. У призначенні платежу зазначено: «заробітна плата» (т. 1, а. с. 22). Означене також підтверджено роздруківкою відомостей розподілу виплати військової частини А4291 щодо ОСОБА_1 про сплату індексації грошового забезпечення 13.07.2020 у сумі 1554,78 грн. (т. 1, а.с. 59).

20.07.2020 року ОСОБА_1 на ім`я командира військової частини А4291 Кутузова Г.В. звернувся із заявою щодо нарахування та виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.02.2019 року по 13.07.2020 року.

Разом з цим, листом від 07.08.2020 року за №384 військовою частиною А4291 повідомлено про відсутність правових підстав щодо нарахування та виплати суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.02.2019 року по 13.07.2020 року. В мотивування листа відповідачем зазначено, що звільнення позивача з військової служби відбулося без будь-яких зауважень з боку останнього, спорів щодо сум, тому вимога про виплату середнього заробітку є необґрунтованою.

Вважаючи дії військової частини А4291 безпідставними та протиправними, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Згідно з ч. 3 ст. 24 "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до абзацу 3 пункту 242 вказаного Положення особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як передбачено ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» закріплено, що об`єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці (грошове забезпечення) як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Висновок про те, що індексація є складовою частиною заробітної плати, а тому сума індексації повинна бути включена до суми грошового забезпечення при звільненні і виплачена позивачу зробив Дніпропетровський окружний адміністративний суд у рішенні від 09.06.2020 року у справі № 160/3651/20, (т. 1, а.с. 16-21). Таким чином, ці обставини відповідно до статті 78 КАС України доказуванню не підлягають.

Військовою частиною А4291 не заперечується, що остаточний розрахунок не був проведений з ОСОБА_1 у день його звільнення. Всі належні суми грошового забезпечення були виплачені позивачу 13.07.2020.

В поданій до суду позовній заяві, позивач зазначає, що має право на виплату середнього грошового забезпечення за період з 06.02.2019 року по 13.07.2020 року (день фактичної виплати грошового забезпечення) терміном 523 дні у сумі 299 307,67 грн. із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримується з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою КМУ від 15.01.2004 №44, оскільки відповідачем грошове забезпечення виплачено 13.07.2020, а не в день виключення із списків особового складу військової частини А4291.

З цього приводу суд зазначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" вказав, що держава може ввести, призупинити або припинити виплати працівникам з державного бюджету, внісши відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні виплати є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов`язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України. Тому, за аналогією закону до спірних відносин застосуються норми ст.ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 14.03.2019 у справі № 820/660/17 вказав:

" … за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини";

"… непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ/міліції стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України";

"…реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань".

Відтак, посилання відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положень статей 116, 117 КАС України є безпідставними.

Частиною 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

При цьому, ч. 1 та ч. 2 ст. 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, роботодавець зобов`язаний виплатити йому у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року по справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року по справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Суд зазначає, що у даному випадку спірним є питання наявності у позивача права на стягнення з відповідача середнього заробітку (середнього грошового забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільненні, право на стягнення якого, виникло у позивача у зв`язку непроведенням фактичного розрахунку при звільненні.

Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР "Про оплату праці" середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.

Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, індексація, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність.

Таким чином, оскільки відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема, не виплачено вчасно грошове забезпечення, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

При цьому, що стосується періоду затримки розрахунку з позивачем, то такий період розпочинається з 07.02.2019 року (наступний перший день після звільнення, оскільки включно по 06.02.2019 року позивач перебував у списках особового складу військової частини А4291, тобто 06.02.2019 року є останнім робочим днем) і закінчується 12.07.2020 року включно (день, що передує дню, коли позивач фактично отримав кошти у своє володіння, тобто з ним проведено остаточний розрахунок). Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні становить 522 календарних дні.

Розмір середнього заробітку обчислюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Відповідно до довідки військової частини А4291 від 11.12.2019 №349, сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 29 508,90 грн., а саме у грудні 2018 року – 14 961,60 грн., у січні 2019 року – 14 547,30 грн. (т. 1, а.с.28).

Розмір одноденного заробітку склав 475,95 грн. (29 508,90 грн. / 2 місяці (62 календарних дня) = 475,95 грн.).

Кількість днів, впродовж яких затримано виплату сум індексації грошового забезпечення з 07.02.2019 року по 12.07.2020 року (до дня фактичного розрахунку) - 522.

Таким чином, середній заробіток позивача за весь період затримки повного розрахунку становить 248 508,90 грн. (475,95 грн. - одноденний заробіток х 522 календарних дня затримки розрахунку = 248 508,90 грн.).

Суд зазначає, що частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Тобто, якщо працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення або в разі його відсутності в цей день - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум, момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України.

Про допустимість зменшення розміру відшкодування середнього заробітку у правовідносинах щодо проходження військової служби вказав Верховний Суд у постановах від 20.05.2020 по справі № 816/1640/17, від 25.09.2020 по справі № 400/3365/19 зазначивши про обов`язок суду мотивувати прийняте рішення в частині підстав зменшення відшкодування.

При вирішенні даного питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно з середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Судом під час вирішення даної справи врахована правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні з середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом у постанові від 30.10.2019 по справі №806/2473/18.

У вказаному рішенні вказано, що коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.

Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * (помножити) коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.

Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином:

коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується наступним чином:

- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 475,95 грн. (29 508,90 грн. / 2 місяці (62 календарних дня) = 475,95 грн.), розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку з 07.02.2019 року (наступного для після звільнення) по 12.07.2020 року (до дня повного розрахунку) становить 248 508,90 грн.

- за період з 07.09.2020 року по 12.07.2020 року – 1554,78 грн. (невиплачена індексація грошового забезпечення у день звільнення) / 248 508,90 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 0,63 %.

Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 0,63% становить: 475,95 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 0,63% = 2,99 грн.; 2,99 грн. х 522 (днів затримки розрахунку) = 1560,78 грн.

З врахуванням принципу співмірності та істотності частки недоплаченої суми коштів порівняно із середнім заробітком, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 1560,78 грн., а тому позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.

Зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні здійснено з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача, оскільки стягнення компенсації у розмірі: 248 508,90 грн. за несвоєчасну виплату заборгованості у розмірі 1560,78 грн. було б явно неспівмірним розміру простроченої заборгованості та майнових втрат позивача.

Можливість зменшення судом суми стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням справедливого і розумного балансу між інтересами позивача і відповідача викладена також у постанові Верховного суду від 04.09.2020 у справі №260/348/19.

Щодо позовної вимоги про стягнення разом із стягненням середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44 (надалі - Порядок №44), суд зазначає таке.

Порядком №44 дійсно передбачена щомісячна грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ) у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби.

Однак необхідно звернути увагу на те, що пункт 1 Порядку №44 визначає умови та механізм такої компенсації у зв`язку з виконанням перерахованими у цьому пункті особами своїх обов`язків під час проходження служби.

У відповідності до абз.1 п.2 Порядку №44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Згідно з п.4 Порядку №44, виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Проте, зазначена виплата (середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні) не передбачена в структурі грошового забезпечення, а є санкцією, мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок при звільненні працівника (військовослужбовця), відтак не є виплатою у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

До того ж обов`язок зазначеної виплати у відповідача виник не у зв`язку з виконанням позивачем обов`язків служби, як це передбачено п. 1 Порядку №44, а також право на виплату таких сум він набув не у зв`язку з виконанням обов`язків під час військової служби (п.2 Порядку №44), а через протиправну бездіяльність відповідача, як це встановлено судом у рішенні від 09.10.2019 у справі №300/1850/20, що пов`язана з невчасною виплатою індексації грошового забезпечення.

З урахуванням викладеного, суд критично оцінює позицію, що викладена позивачем у позові в частині щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, оскільки такі вимоги позивача суперечать пунктам 1 та 2 Порядку №44.

Зважаючи на викладене, вимога позивача про проведення разом із виплатою середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок про звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку №44, задоволенню не підлягає.

Таким чином, позов ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини А4291 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні – задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А4291 (49041, м. Дніпро, вулиця Аеродром; код ЄДРПОУ 08092527) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 07 лютого 2019 року по 12 липня 2020 року включно в сумі 1560 (одна тисяча п`ятсот шістдесят) гривня 78 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Розподіл судових витрат судом не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник