Рішення № 93574816, 10.12.2020, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/1669/20

Справа № 226/1669/20

Провадження № 2/226/589/2020

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 грудня 2020 року м.Мирноград

Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Редько Ж.Є.,

при секретарі Попенко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

Позивач АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» (далі Банк) звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказав, що з метою отримання банківських послуг відповідач підписала анкету-заяву б/н від 29.10.2007, підтвердивши тим самим свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг і Тарифами банку складає між нею та Банком договір. Також 14.12.2007 відповідачем була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». В подальшому розмір кредитного ліміту було збільшено до 10800 грн. У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань за кредитним договором за станом на 12.04.2020 заборгованість за простроченим тілом кредиту склала 4688 грн 90 коп., заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625, – 1625 грн 52 коп., заборгованість за пенею – 102327 грн 27 коп., за штрафом (фіксована частина) – 250 грн та штрафом (процентна складова) – 5432 грн 08 коп., а всього 114323 грн 77 коп., які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача та понесені ним судові витрати в сумі 2102 грн судового збору.

Представник позивача АТ КБ «Приватбанк» до суду не з`явився, про час і місце слухання справи сповіщений належним чином, письмово повідомив суд про розгляд справи у відсутність представника та про те, що він наполягає на позові.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Молчанова Н.В. до суду також не з`явилися, про час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 письмово повідомила суд про розгляд справи у її відсутність, підтримала поданий нею відзив на позов, відповідно до якого, посилаючись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), вказала, що підписана відповідачем заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення з неї процентів та пені і штрафу, оскільки ОСОБА_1 не підписувалися Умови та правила надання банківських послуг, тобто між сторонами не обумовлювалася у письмовому вигляді ціна договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальності у вигляді неустойки за порушення договірних зобов`язань. Ані з заяви, ані з Витягу з Тарифів не вбачається, яка саме кредитна картка була видана, тому неможливо визначити строк пільгового періоду, процентну базову ставку, з якого саме часу слід рахувати прострочену заборгованість зі сплати тіла кредиту. Також не встановлено обставин з приводу перевипуску банківської картки та отримання її відповідачем. У наданій Банком довідці вказано, що карта з одним і тим же номером була надана 03.08.2014 та 20.03.2015, що технічно неможливо. Оскільки вона є споживачем банківських послуг у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», судовий збір з неї не може бути стягнутий.

Вказуючи на те, що Банк звернувся до суду з цим позовом 08.07.2020 з порушенням строку, оскільки строк дії картки за № НОМЕР_1 закінчився ще у 2011 році, просить застосувати строк позовної давності та відмовити позивачу у задоволенні позову.

Позивач АТ КБ «Приватбанк» у відповіді на позов вказав, що підписана відповідачем заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку складають договір про надання банківських послуг. До матеріалів справи долучено Довідку про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», з якого вбачається, що на момент оформлення кредиту відповідачу встановлено поточну процентну ставку у розмірі 1,9 % (22,8% на рік), вказано розміри комісій та штрафів, розмір щомісячного платежу тощо.Тобто, сторонами при укладанні договору були обговорені всі істотні умови. З виписки з карткового рахунку чітко прослідковується, що відповідач користувалася грошима, які були надані їй у вигляді встановленого кредитного ліміту, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, що є неможливим без наявності картки, частково сплачувала заборгованість за договором. Стосовно однакових номерів карток у клієнта, а саме № НОМЕР_2 зазначає, що ці картки продукт Банку «Ваша картка», який працював з видачею карток (без кредитного ліміту) у торгових точках за побажанням клієнта. Цю картку клієнт мав можливість поповнювати та розраховуватись нею без ідентифікації, подібно до звичайної дебетної картки. Проте, коли клієнту необхідно було скористатися кредитним лімітом, йому необхідно було звернутися до відділення Банку для проведення ідентифікації. Тому перша дата - це дата видачі, тобто отримання на руки картки фізично, друга дата - це дата після ідентифікації картки у відділенні Банку. Відповідно до п.2.1.1.12.2, п.2.1.1.12.1 договору сплату процентів за користування кредитом клієнт здійснює шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку у розмірі нарахованих процентів (договірне списання). Якщо в дату нарахування відсотків клієнт використав всю суму кредиту, розмір кредиту збільшується на розмір боргових зобов`язань, до яких відносяться зобов`язання з повернення тіла кредиту, процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта. Оскільки штраф застосовується за порушення виконання зобов`язання,. а пеня - за несвоєчасність виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, вони не є взаємовиключними видами неустойки, а тому порушень ст.61 Конституції України щодо їх одночасного нарахування не вбачається. Закон України «Про захист прав споживачів» не поширюється на спірні правовідносини, оскільки грошові кошти видавалися відповідачу у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, а не на придбання продукції. Крім того Закон України «Про судовий збір» у новій редакції пільг споживачам при сплаті судового збору не надає. Просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

24.07.2020 за ухвалою судді відкрито спрощене позовне провадження із викликом сторін.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 14.12.2007 ОСОБА_1 підписано заяву про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, наслідком чого стало отримання нею 29.10.2007 платіжної кредитної карти «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» № НОМЕР_1 із встановленням кредитного ліміту у розмірі 300 грн, що підтверджується заявою позичальника, розрахунком Банку, випискою по рахунку відповідача (а.с.29, 5-18, 19-26).

Також відповідачем ОСОБА_1 14.12.2007 була підписана довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», відповідно до якої вказана базова місячна процентна ставка 1,9 %, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи із розрахунку 360 днів на рік, тобто 22,8 % на рік, розміри комісій, пені та штрафів (а.с.30).

Відповідно до довідки Банку за укладеним між сторонами кредитним договором б/н було відкрито такі кредитні картки:

№ НОМЕР_1 від 27.10.2007 строком дії по жовтень 2011 року;

№ НОМЕР_3 від 24.04.2012 строком дії по вересень 2015 року;

№ НОМЕР_4 від 26.01.2012 строком дії по жовтень 2015 року;

№ НОМЕР_5 від 03.08.2014 строком дії по липень 2018 року;

№ НОМЕР_5 від 20.03.2015 строком дії по липень 2018 року.

Згідно виписці за вказаним кредитним договором вбачається, що відповідач ОСОБА_1 користувалась наданими Банком грошовими коштами за допомогою наведених кредитних карток. Останнє зняття готівкою у банкоматі в сумі 424 грн відбулося 13.01.2015 з картки № НОМЕР_3 , а останнє поповнення картки № НОМЕР_5 готівкою в сумі 450 грн 00 коп. відбулося 16.12.2015 (а.с.19-26). Встановлення цих обставин спростовує доводи відповідача щодо нетримання нею цих карток.

Згідно з довідкою позивача про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, оформленої на ОСОБА_1 (договір б/н),

14.12.2007 було відкрито картковий рахунок;

14.12.2007 було встановлено кредитний ліміт в сумі 300 грн;

23.01.2008 кредитний ліміт збільшено до 2300,00 грн;

27.09.2008 кредитний ліміт збільшено до 7000,00 грн;

23.12.2008 кредитний ліміт зменшено до 4000,00 грн;

25.12.2008 кредитний ліміт зменшено до 4000,00 грн;

30.12.2008 кредитний ліміт збільшено до 7000,00 грн;

20.04.2011 кредитний ліміт збільшено до 10800,00 грн;

03.10.2011 кредитний ліміт зменшено до 7000,00 грн;

22.10.2011 кредитний ліміт зменшено до 3020,00 грн;

07.08.2013 кредитний ліміт збільшено до 6000,00 грн;

29.07.2015 кредитний ліміт зменшено до 5630,00 грн;

30.09.2015 кредитний ліміт зменшено до 4990,00 грн;

03.11.2015 кредитний ліміт зменшено до 4410,00 грн;

07.12.2015 кредитний ліміт зменшено до 3870,00 грн;

28.12.2015 кредитний ліміт зменшено до 3570,00 грн;

09.09.2016 кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн (а.с.27).

На підтвердження заборгованості позивача за кредитним договором б/н від 29.10.2007 Банком надано розрахунок, який складається з трьох частин.

Згідно з першою частиною розрахунку заборгованість за вказаним договором за станом на 31.12.2015 склала 3693 грн 30 коп., з них: за тілом кредиту – 3562 грн 25 коп., за відсотками на поточну заборгованість – 131 грн 05 коп. (а.с.5-13).

Згідно з другою частиною розрахунку кредитна заборгованість позивача за період з 01.01.2016 по 30.09.2019 склала: за простроченим тілом кредиту – 4688 грн 90 коп., за пенею за прострочене зобов`язання – 97977 грн 93 коп., за пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 грн – 4349 грн 34 коп., а всього 107016 грн 17 коп. (а.с.14-17).

Згідно з третьою частиною розрахунку кредитна заборгованість позивача за період з 01.10.2019 по 12.04.2020 склала: за простроченим тілом кредиту - 4688 грн 90 коп., за нарахованими відсотками – 0,00 грн, за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України - 1625 грн 52 коп., за пенею – 102327 грн 27 коп., за судовими штрафами - 5682 грн 08 коп., а всього 114323 грн 77 коп. (а.с.18).

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.

Предметом позовних вимог Банку є виникла за станом на 12.04.2020 заборгованість:

за тілом кредитом в сумі 4688 грн 90 коп.,

за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно зі ст.625 ЦК України, в сумі 1625 грн 52 коп.,

за неустойкою (пеня і штрафи) на загальну суму 108009 грн 35 коп.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором фінансова установа зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно за ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Згідно за ст.599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно за ч.1 та ч.3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та у порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або реального повернення йому коштів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1048, ч.2 ст.1054 та ч.2 ст.1050 ЦК України наслідками порушення відповідачем зобов`язання щодо неповернення чергової частини суми кредиту є право позивача достроково вимагати повернення всієї суми кредиту та одержання від позичальника процентів від суми позики.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

За положеннями ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються Банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їхнього відома, у зв`язку із чим Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Матеріали справи не містять підтверджень, зміст яких саме Тарифів і Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідач, що саме з ними вона ознайомилася і погодилася, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.

Банком надана лише довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», яка підписана ОСОБА_1 14.12.2007 та яка свідчить про домовленість сторін щодо базової місячної процентної ставки 1,9 %, яка нараховується на залишок заборгованості, виходячи із розрахунку 360 днів на рік, тобто 22,8 % на рік, а також щодо розмірів пені за несвоєчасне погашення заборгованості та штрафів за порушення строків платежів по будь-якому із грошових обов`язків більш ніж на 120 днів.

У зв`язку з тим, що розміщені на офіційному сайті позивача Умови та правила надання банківських послуг неодноразово змінювалися самим Банком з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, підтвердження про конкретні запропоновані відповідачеві Умови та Правила банківських послуг не надані, їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 і має бути застосована і у цій справі, виходячи з тотожності правовідносин сторін.

Беручи до уваги основні засади цивільного законодавства та необхідність особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у вищенаведеному рішенні зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг – це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону – споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

З огляду на те, що наведений правовий висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 03.07.2019 у справі № 342/180/17, яка прийнята пізніше, ніж інші постанови цього суду, на які посилається Банк, а саме: від 10.04.2019 у справі № 356/1635/16-ц, від 28.03.2019 у справі № 428/2873/17, від 06.02.2018 у справі № 755/2720/16-ц, від 17.04.2019 у справі № 666/388/16-ц, викладені в них правові висновки суд не приймає до уваги.

Відтак, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору Банк дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими Банк, зокрема, щодо

впровадження підвищення процентної ставки за користування кредитом з 04.01.2013 до 30,00% річних, з 01.09.2014 до 34,80 % та з 01.04.2015 до 43,20% річних;

впровадження з 01.01.2016 змін в частині нарахування відсотків, згідно з якими Банк здійснює списання грошей з рахунку клієнта за рахунок кредитного ліміту (такий порядок відображено у другій частині розрахунку заборгованості);

впровадження з 01.03.2019 змін до Умов та правил надання банківських послуг в частині нарахування відсотків, відповідно до яких сторони, начебто, дійшли згоди, що в разі порушення зобов`язань щодо повернення кредиту, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнт зобов`язується сплатити на користь Банку заборгованість по кредиту та проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які згідно з ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 86,4% для картки «Універсальна», 84,0% для картки «Універсальна голд» (п.2.1.1.2.12. Умов та правил).

Крім того, після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти та неустойку за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки ставка у 86,4 % передбачена лише у Умовах та правилах надання банківських послуг, які не підписані відповідачем, то відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 (справа № 342/180/17) вона не може підлягати застосуванню.

Отже, з огляду на встановлені обставини, приведені правові норми та правові висновки, відсутність доказів про будь-яку домовленість відповідача з Банком щодо вищевказаних умов кредитування, підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками, нарахованими з 01.10.2019 за прострочення виконання боржником зобов`язання згідно зі ст.625 ЦК України у розмірі 86,4% в сумі 1625 грн 52 коп., немає, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд виходить з такого.

В укладеному кредитному договорі у вигляді заяви сторони обумовили розмір кредиту кредитним лімітом у 300 грн, який у наступному змінювався як у бік зменшення, так і у бік збільшення. В останнє кредитний ліміт було встановлено 28.12.2015 у розмірі 3570,00 грн, після цього кредитний ліміт 09.09.2016 було зменшено до 0,00 грн.

Як зазначено вище, за станом на 31.12.2015 заборгованість відповідача за тілом кредиту склала 3562 грн 25 коп., тобто в межах наданого ліміту.

Згідно зі ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем.

Між тим, Банк просить повернути більшу суму, ніж відповідач позичила, а саме: 4688 грн 90 коп.

З розрахунку Банку, його другої частини, (а.с.14-17) вбачається, що тіло кредиту штучно збільшено за рахунок нарахованих відсотків на заборгованість за кредитом за збільшеною процентною ставкою. Тобто, тіло кредиту щомісячно у період з 01.01.2016 по 31.05.2016 збільшувалося на суму цих відсотків та з цієї збільшеної сумі у наступному місяці знову нараховувалися відсотки. Отже, фактично у нарахованій заборгованості за тілом кредиту приховані відсотки за користування наданою позикою.

Оскільки судом встановлено, що домовленості між відповідачем та Банком щодо вищевказаних умов кредитування (коли клієнт доручає Банку здійснювати списання грошей з його рахунку, в тому числі за рахунок кредитного ліміту, у розмірі процентів, які підлягають сплаті за цим договором) не було, нарахування за такою схемою заборгованості за тілом кредиту в сумі 4688 грн 90 коп. є необґрунтованим, неприйнятним та таким, що порушує права відповідача як споживача у кредитних правовідносинах.

З огляду на приведене суд вважає, що стягненню на користь Банку підлягає фактично отримана і не повернута відповідачем сума кредитних коштів у розмірі 3562 грн 25 коп.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до розрахунку Банку за станом на 12.04.2020 відповідачу за несвоєчасне невиконання зобов`язань за кредитним договором нараховані: фіксована частина штрафу в сумі 250,00 грн, процентна складова штрафу - 5432 грн 08 коп. та пеня – 102327 грн 27 коп., а всього 108009 грн 35 коп. (а.с.5-18).

За приписами ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов`язання забезпечується, зокрема, неустойкою.

Згідно зі ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту даної статті вбачається, що пеня та штраф не є окремими видами штрафних санкцій, а є різновидами неустойки як юридичної відповідальності, обчислюються у відсотках саме від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, можливість нарахування одного виду неустойки на іншій виключається.

Одночасно нараховуючи пеню та штраф, Банк просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те ж саме порушення договірного зобов`язання (прострочення виконання грошового зобов`язання), що суперечить вимогам ч.1 ст.61 Конституції України та ч.3 ст.509 ЦК України, згідно з якими ніхто не може двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, а зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добровільності, розумності та справедливості.

Крім того, Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-УП введений мораторій на нарахування пені та штрафів на основну суму заборгованості за кредитними зобов`язаннями.

Так, відповідно до ст.2 даного Закону на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов`язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають у населених пунктах, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Відповідач ОСОБА_1 відповідно до інформації виконавчого комітету Мирноградської міської ради від 20.07.2020 зареєстрована в м.Мирнограді Донецької області, тобто у населеному пункті, який внесено до вищевказаного переліку, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 за № 1275-р.

Оскільки нарахування пені та штрафів підпадає під мораторій, у задоволенні вимог Банку про стягнення з відповідача неустойки в сумі 108009 грн 35 коп. слід відмовити.

Представник відповідача звернулася до суду з заявою про застосування строку позовної давності, яка не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

За приписами ст.257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Доказів, які б свідчили про існування договору про збільшення позовної давності, підписаний сторонами, Банком не надані. Тому суд виходить виключно з загального строку у три роки.

Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідноз правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 19.03.2014 у справі № 6-14цс14) відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява Банку отримана судом 08.07.2020.

З наданої позивачем довідки вбачається, що дія останньої кредитної картки, виданої відповідачу, закінчилась в останній день липня 2018 року.

Оскільки дія картки закінчилася у липні 2018 року, а позов подано у липні 2020 року, трирічний строк позовної давності, про застосування якого просить представник відповідача, на момент звернення до суду щодо основної вимоги (тіла кредиту) не закінчився, а тому є всі підстави для задоволення вимог позивача в частині повернення йому заборгованості з фактично отриманих та використаних позичальником коштів (тіло кредиту) у вищевизначеному судом розмірі.

Таким чином, неповерненням кредиту відповідач в односторонньому порядку порушила зобов`язання, що витікають з умов кредитного договору, що є неприпустимим, тому з неї на користь Банку підлягає стягненню невиплачена сума кредиту в сумі 3562 грн 25 коп. та в силу ст.141 ЦПК України понесені позивачем судові витрати в сумі 66 грн 00 коп. судового збору пропорційно задоволеним вимогам (а.с.1).

При цьому суд не приймає до уваги доводи щодо звільнення заявника від сплати судового збору на підставі Закону України «Про захист прав споживачів» з огляду на таке.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 № 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 ст.1, ст.11, ч.8 ст.18, ч.3 ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозвязку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Субєктами правовідносин споживчого кредитування є споживач послуг з надання кредиту та банк.

Таким чином, Закон України «Про захист прав споживачів» поширюється на правовідносини, які виникли з кредитного договору між кредитодавцем та позичальником.

Разом з тим, предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому судом не вирішується питання про захист прав будь-якої зі сторін як споживачів товарів, робіт або послуг, у звязку з чим, положення Закону України «Про захист прав споживачів» на ці правовідносини не розповсюджується.

На підставі ст.ст.526, 527, 530, 546, 549, 625, 1048, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, керуючись ст.ст.12, 13, 76, 141, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК», юридична адреса якого: вул.Грушевського, 1Д, м.Київ, 01001, код ЄДРПОУ 14360570, до ОСОБА_1 , місце реєстрації якої: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки НОМЕР_6 , про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА КОМЕРЦІЙНИЙ БАНК «ПРИВАТБАНК» заборгованість за кредитним договором б/н від 29.10.2007, яка виникла за станом на 12.04.2020, а саме: за тілом кредиту в сумі 3562 грн 25 коп. та судові витрати в сумі 66 грн 00 коп., а всього 3628 (шість тисяч чотириста тридцять) грн 25 коп.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення відсотків, нарахованих за простроченим кредитом згідно зі ст.625 ЦК України, в сумі 1625 грн 52 коп., неустойки в сумі 108009 грн 35 коп. відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги у тридцятиденний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний тест рішення складено 15.12.2020.

Суддя Ж.Є.Редько