Рішення № 93574484, 09.12.2020, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/20644/20

Провадження № 2/127/3345/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2020 року Вінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Короля О.П.,

секретаря Крижанівського В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування шкоди,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Держава Україна в особі Головного управління Національної поліції у Вінницькій області та Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області про відшкодування шкоди.

Позивачі просять ухвалити рішення про стягнення з державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, на користь кожного з позивачів по алентиновича (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) 65944,14 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 50000 грн. у рахунок компенсації моральної шкоди та стягнути судові витрати в справі за проведення оцінки майна та на професійну правничу допомогу.

Позов мотивований тим, що шкода завдана необгрунтованим втручанням з боку службової особи органу державної влади при здійснення нею своїх повноважень, у право власності позивачів шляхом обмеження такого права, а невдовзі і позбавення права власності, що полягає у втраті майна позивачів – речового доказу у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017020010002597 від 27.05.2017р.; невиконання службовою особою органу державної влади, що втратила речовий доказ, встановленого законом обов`язку повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість; шкода завдана нездатністю органу державної влади забезпечити зберігання речових доказів у кримінальному провадженні та незабезпеченням виконання службовою особою органу державної влади, що втратила речовий доказ, обов`язку повернути таку саму річ або відшкодувати її вартість.

Позивачі – власники майна, що втрачене службовою особою органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017020010002597 від 27.05.2017р. і потерпілі у цьому провадженні, яке наразі завершено ухваленням Вінницьким міським судом Вінницької області обвинувального Вироку від 23.01.2019р. у справі №127/21461/17. провадження №1- кп/127/1578/17. Вирок набрав законної сили 18.03.2018р. без вирішення у встановленому законом порядку долі речових доказів, втрачених на стадії досудового розслідування.

Відповідач 1 - орган державної влади, територіальний орган виконавчої влади входить в систему органів внутрішніх справ Украини (п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію».

Службова особа органу державної влади – слідчий слідчого відділу Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_3 , що здійснювала кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017020010002597 від 27.05.2017р.

Втрачене службовою особою Відповідача 1 майно позивачів – це 10 одиниць ювелірних виробів із золота, що виявлені в ході обшуку, вилучені у викрадачів та визнані речовими доказами постановою слідчого від 01.06.2017р. про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання. Речові докази зберігались у індивідуальному сейфі слідчого ОСОБА_4 разом з матеріалами кримінального провадження.

Розмір майнової шкоди, завданої втратою майна позивача (речового доказу) становить 131 888,28 грн. і дорівнює вартості 10 одиниць таких самих речей на момент пред`явлення позову для відшкодування майнової шкоди грішми.

Відповідач 2 – територіальний орган Державної казначейської служби України, яка здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду відповідно до статті 25 Бюджетного кодексу України, а відтак для забезпечення виконання рішення суду, Державна казначейська служба України притягується до участі у справі у якості відповідача, оскільки саме ДКС повинна провадити відшкодування шкоди за рахунок коштів державного бюджету (ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05.06. 2012 p.

Заявлена позивачами до компенсації моральна шкода становить 100 000 грн.

Відповідач 1 – Головне управління Національної поліції у Вінницькій області подало відзив на позов, в якому зазначено про те, що золоті вироби як речовий доказ були вилучені з володіння позивачів для проведення експертизи їх вартості, а грошові кошти як речові докази негайно були повернуті позивачам. Слідча ОСОБА_4 не утримувала речові докази тривалий період. Вилучення відбулось у п`ятницю перед вихідними, а в понеділок виявлено зникнення із сейфу слідчої спецпакету із речовими доказами (золотими прикрасами). До скоєння викрадення речових доказів був причетний слідчий Мельник О.М., а епізод, де ОСОБА_1 був потерпілим, виділений в окреме кримінальне провадження, яке досі не завершене. Майнова шкода згідно із ст. ст. 1166, 1167 ЦК України відшкодовується за наявності вини. Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього слідства, прокуратури або суду відшкодовується в порядку ст. 1176 ЦК України державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду. Інші правила відшкодування шкоди діють відповідно до ч. 6 ст. 1176 ЦК України, – шкода завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. До правовідносин можуть бути застосовані норми ст. 1174 ЦК України. Але немає рішення суду про протиправність дій слідчої ОСОБА_4 . Спецпакет з речовими доказами знаходився в її службовому кабінеті в зачиненому сейфі. Незаконних дій слідча ОСОБА_4 не вчинила. Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» обов`язок відшкодувати шкоду покладається на державу в разі доведення вини слідчої ОСОБА_4 . З приводу розміру майнової шкоди, то згідно з висновком експерта Вінницького відділення Київського НДІ судових експертиз, складеним в кримінальному провадженні, така вартість складає 32244,44 грн. Позивачі визначають розмір майнової шкоди з посиланням на звіт незалежної оцінки, який, на думку представника відповідача 1 відповідно до ст. 76 ЦПК України не є висновком експерта і не може бути доказом. Моральні страждання позивачів не доведені. Так, позивачі зазнали майнових збитків, але що змінилось у їх житті, чи погіршився їх стан здоров`я, чи втрачені престиж і ділова репутація суду не доведено.

Відповідач 2 – Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області подало відзив на позов, в якому, зокрема зазначено про те, що позивачі обгрунтовують своє право на відшкодування шкоди з посиланням на ст. ст. 1166, 1167, 1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Шкода завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені положеннями ст. 1167 ЦК України. Частиною другої цієї статті передбачено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала : 1) якщо шкоду завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або випраних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

На думку представника Відповідача 2 до вищезазначених спірних правовідносин має бути застосовано норми ст. 1174 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Щодо моральної шкоди представник Відповідача 2 посилається на Постанову Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до п. 3 якої під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У постанові Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі №464/3789/17 зазначено про те, що моральна шкода полягає у стражданні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження – емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. В цій постанові суду зазначено про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.

З огляду на обставини справи, факт наявності у позивачів моральної шкоди є недоведеним, адже в матеріалах справи немає жодного доказу, яким підтверджується порушення їхніх нормальних життєвих зв`язків, погіршення стану здоров`я, можливості реалізувати звички та бажання, погіршення стосунків з оточуючими.

На час розгляду справи не існує жодного висновку, у тому числі судового рішення, яке б набрало законної сили, в яких встановлена протиправність дій слідчого Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області Стаєнної Т.М., які б перебували у причинному зв`язку із заподіянням позивачам шкоди.

Слідча ОСОБА_4 , залишаючи спецпакет із речовими доказами, що належали позивачам, в зачиненому сейфі та кабінеті підрозділу поліції, який цілодобово охороняється працівниками чергової частини Вінницького відділу поліції не могла передбачати настання негативних наслідків та припустити викрадення зазначених речових доказів.

На думку представника Відповідача 2, звіт про незалежну оцінку п`яти одиниць ювелірних виробів на суму 79000 грн., проведений на виконання договору на проведення оцінки майна від 05.08.2020 р., укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Галтекс Плюс» не є висновком експерта і не може прийматись судом як доказ. А відповідно до висновку експерта, який міститься в матеріалах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №42017020000000290, за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи від 21.08.2017 р. Вінницького відділення Київського НДІ судових експертиз, вартість п`яти одиниць ювелірних виробів складає 32244, 44 грн. Вартість решти п`яти одиниць ювелірних виробів не можливо було встановити у зв`язку з недостатньою інформацією для ідентифікації об`єкта дослідження. Таким чином, на момент розгляду цієї справи відсутні належні докази підтвердження вартості п`яти одиниць ювелірних виробів.

Представник Відповідача 2 просить відмовити в задоволенні позову повністю.

В судовому засіданні представник позивачів підтримала позов, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції у Вінницькій області позов не визнав, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Представник відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області позов не визнала, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, та оцінивши відповідно до ст. 89 ЦПК України належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів, наявних в справі, у їх сукупності, прийшов до переконання в тому, що позов підлягає частковому задоволенню.

Щодо обраного способу захисту порушеного права.

Користуючись своїм правом, передбаченим ст. 15, пунктами 8 та 9 ч. 2 ст. 16, ст. 22, ст. 23 ЦК України, положеннями ст.ст. 8, 9, 41, 56, 124 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 p. N 3477-1V, ст. 25 Бюджетного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень № 4901-VI від 05.06.2012 p., беручи до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 27.11.2019р. у справі № 242/4741/16-ц: рішення Європейського суду з прав людини у справі ТОВ «КД-Консалтинг» проти Росії» (№54184/11), що стосувалася зникнення речових доказів, позивачем обрано найефективніший і правильний спосіб захисту порушеного права з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що забезпечить реальне поновлення прав, за захистом яких позивач звернувся до суду, відповідно до вимог законодавства, а саме пред`явлення деліктного позову до держави в особі органів, що є відповідачами у цій справі, про відшкодування майнової та компенсацію моральної шкоди, із урахуванням особливостей, визначених ст. ст. 1173 та 1174 ЦК України.

Європейський суд з прав людини з цього приводу зазначає, що у разі, коли національне законодавство передбачає декілька паралельних засобів юридичного захисту у різних галузях права, заявник не має обов`язково скористатися іншими, які головним чином, мають ту саму мету (рішення у справі «Ясінскіс проти Латвії» (Jasinskis v. Latvia), заява № 45744/08, пункт 50 від 21 грудня 2010 року).

На користь того, що позивачами обрано найефективніший спосіб захисту порушеного права власності свідчить також і те, що строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогами про захист свого цивільного права або інтересу невдовзі сплине (ч. 1 ст. 256, ч. 1 ст. 257 ЦК України). Порушене право підлягає захисту.

Про порушення свого права позивачі дізнались приблизно 10 липня 2017року, трирічний строк позовної давності почав свій перебіг з 11 липня 2017р.

Враховуючи те, що згідно із Законом № 540-1Х від 30.03.2020 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені у т.ч. статтею 257, цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, то до початку карантину і. відповідно зупинення строку минуло 2 роки і 7 місяців строку позовної давності.

Спірні правовідносини, врегульовані нормами ЦК України, Законом України «Про Національну поліцію» № 580-VII1, Наказом Міністерства внутрішніх справ від 06 липня 2017 року № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України". Постановою Кабінету Міністрів України від 19 листопада 2012 р. № 1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» про затвердження «Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження».

Вимога про відшкодування майнової шкоди та компенсацію моральної шкоди заявлена позивачами, зокрема і відповідно до положень ст. ст. 22, 23, ч. 1 ст. 1166, ч. 1 ст. 1167, ч. 6 ст. 1176, ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» № 580- VIII.

Обставини, якими позивачі обгрунтовують свої вимоги та докази, що підтверджують вказані обставини такі.

На початку липня 2017р. від старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Вінницької області ОСОБА_5 позивачам стало відомо про втрату слідчим слідчого відділу Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області старшим лейтенантом поліції Стаєнною (нині Повар) Т.М. речових доказів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12017020010002597 від 27.05.2017р.. що були виявлені, вилучені в квартирі викрадачів, визнані речовими доказами. поміщені у спецпакет Національної поліції Головного слідчого управління №4268440 та зберігались разом з матеріалами кримінального провадження у сейфі слідчого ОСОБА_6 , що здійснювала вказане провадження.

Так, 25.05.2017р. двома неповнолітніми та малолітньою особами з квартири позивачів, разом з іншим майном, були викрадені ювелірні вироби в кількості 13 одиниць. У тому числі 10 одиниць, що знаходились у червоному шовковому мішечку і були виявлені слідчим під час огляду місця події 26.05.2017р. (Протокол огляду місця події від 26.06.2017 р. з

фототаблицями виявлених та вилучених ювелірних виробів.

Пізніше, безпосередньо у викраденому з квартири сейфі виявлено ще 3 ювелірних і вироби із золота, що теж були визнані речовими доказами та повернуті після ухвалення обвинувального вироку у справі № 127/21461/17 від 23.01.2019р. і до цього спору відношення не мають.

01.06.2017р. постановою про визнання речових доказів та передачу їх на зберігання червоний мішечок для прикрас, в якому знаходились вироби із жовтого металу: ланцюжок на руку, ланцюжок на шию з підвіскою у вигляді хрестика, ланцюжок на шию, підвіску у вигляді хрестика, чотири каблучки, пара сережок та каблучка з камінням «золотий пісок» визнано речовими доказами в кримінальному провадженні №12017020010002597 від 27.05.2017 р. та зазначено таке: після проведення їх огляду передати на зберігання власнику ОСОБА_1 , тобто позивачу 1.

Але, на початку червня 2017р., після проведення огляду речових доказів, службова особа відповідача 1 слідчий Стаєнна Т.М. при здійсненні нею своїх повноважень необгрунтовано відмовила володільцю (позивачеві 1) у поверненні, зокрема, ювелірних виробів із золота, безпідставно утримала це майно, чим незаконно обмежила його у здійсненні права власності, а вже 06.06.2017р. речові докази (10 одиниць ювелірних виробів із золота) було втрачено, чим позбавила позивачів права приватної власності, непорушність якого гарантована статтею 41 Конституції України, та завдала позивачам майнової та моральної шкоди.

06.06.2017р. складено рапорт службової особи Відповідача 1 – слідчого ОСОБА_4 , яка виявила зникнення із службового сейфу двох спецпакетів з речовими доказами: у тому числі спецпакет №4268440, в якому знаходились речові докази по кримінальному провадженні №12017020010002597, а саме: червоний шовковий мішечок для прикрас та вироби із золота: ланцюжок на руку, ланцюжок на шию з підвіскою у вигляді хрестика, ланцюжок на шию, підвіску у вигляді хрестика, чотири каблучки, пара сережок та каблучка і камінням «золотий пісок».

Вказані обставини (щодо факту втрати, дати, місця зберігання та переліку втрачених речових доказів) визнаються службовою особою Відповідача 1, так зазначено в тексті вироку у справі № 127/18010/17 від 20.11.2018р., що набрав законної сили 18.03.2019 р. і в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК не потребують доказування.

Із змісту вказаного вище вироку слідує також те, що на момент втрати речових доказів у кримінальному провадженні №12017020010002597, непоодинокі випадки викрадення речових доказів з сейфів слідчих Відповідача 1 вже мали місце на початку серпня 2016 та у період з 03.06.2017 по 05.06.2017 ще два епізоди, які розслідувались у рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 120170020000000132 від 13.04.2017 за ч. 3 ст. 185 КК України, що було підслідне слідчому відділу прокуратури Вінницької області.

20 липня 2017р. позивача 1 допитали в якості потерпілого у кримінальному провадженні № 12017020000000132 від 13.04.2017 р. за ч. 3 ст. 185 КК України. Потерпілим описано 10 одиниць ювелірних виробів, які зникли з сейфа слідчого ОСОБА_4 та вказано орієнтовну їх вартість на момент придбання, про що складено Протокол, до якого потерпілим (позивачем 1) додано 4 фото ювелірних виробів, які досить часто одягала його дружина (позивач 2), та окремо підкреслив, що набір золотий жіночий, який складається з каблучки та сережок з камінням «Авантюрин» або «золотий пісок», придбаний дідом дружини у 50 роки минулого сторіччя, що це спадщина, є ручної роботи і має антикварну цінність.

Позивачам відомо, що у липні 2017р. в рамках цього ж кримінального провадження №12017020000000132 за Постановою старшого слідчого слідчого відділу прокуратури Вінницької області Базелінського В.П. від 28.07.2017р. призначено судово-товарознавчу експертизу вартості вже втрачених ювелірних виробів у кількості 10 одиниць.

Висновок експерта за результатами проведення судово-товарознавчої експертизи № 4551- 4560/17-21 складений 21.08.2017р. Експертом визначено ринкову вартість 5 з 10 одиниць ювелірних виробів. Наразі, ці дані про вартість не можуть братись до уваги для розрахунку майнової шкоди, виходячи з положень ст. 1192 ЦК України, тому що вказана судово-товарознавча експертиза проведена у 2017 році, і нині не доводить реальну вартість втраченого майна на момент розгляду справи.

Для підтвердження об`єктивності такого доводу, позивачем для порівняння взято офіційно оприлюднені дані НБУ про закупівельну ціну на золото 585 проби у брухті, що на дату складання Висновку експерта № 4551-4560/17-21 на 21.08.2017 це 608,62 грн. за 1 грам (підстава: Розпорядження НБУ № 1268-рф від 21.08.2017р., джерело https://оId.bank.gov.иа. Тоді як на дату пред`явлення позову, закупівельна ціна на золото 585 проби у брухті на 18.09.2020р. становить 1007,38 грн. за 1 грам (підстава: Розпорядження НБУ про закупівельні ціни на дорогоцінні метали у брухті №2194- ра від 18.09.2020р.. джерело https://old.bank.gov.ua.

Проте, Висновок експерта №4551-4560/17-21 містить відомості, що мають значення для справи, а саме для доведення факту відсутності законних підстав для утримання і неповернення оглянутих речових доказів володільцю якнайшвидше.

Так, із змісту вступної частини вказаного Висновку експерта вбачається, що дата Постанови старшого слідчого з ОВС слідчого відділу прокуратури Вінницької області про призначення судово-товарознавчої експертизи втрачених ювелірних виробів – 27.07.2017р. і свідчить про те, що до липня 2017р. питання необхідності проведення експертизи службовою особою Відповідача 1 перед слідчим суддею не ставилось, а відтак законних підстав, встановлених КПК України, для утримання майна і неповернення володільцю якнайшвидше оглянутих речових доказів, на початку червня 2017 не існувало.

Із вказаного вище слідує, що має місце необгрунтоване втручання у право власності, обмеження права, а невдовзі і незаконне позбавлення позивачів власності.

Наразі, кримінальне провадження № 12017020000000132, в рамках якого проводилась судово-товарознавча експертиза завершено обвинувальним вироком у справі №127/18010/17 від 20.11.2018р. стосовно слідчого СВ Вінницького ВП ГУНП у Вінницькій-області, винного у викраденні речових доказів.

Однак, за епізодом з викрадення речових доказів у кримінальному провадженні №12017020010002597 за постановою прокурора від 16.08.2017 р. матеріали досудового розслідування були виділені з кримінального провадження №12017020000000132 в окреме провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016020000000290? що так само, спершу було підслідне слідчому відділу прокуратури Вінницької області.

З листа від 03.06.2020р. вих. В-70аз/200-2020р. за підписом начальника Вінницького відділення поліції, позивачу стало відомо, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016020000000290 триває і досі, його здійснює слідчий Вінницького ВП ГУ НП у Вінницькій області.

Положення ст. 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

На розширення цього положення Конституції в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена з цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції" від 23.09.1982р.). Таким чином, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства” від 21.02.1986р.).

У рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014р. «East/West Alliance Limited» проти України» суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення у справах «ОСОБА 2 проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії») (п.167 рішення).

Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Відповідно до ст. 41 Конституції України і п. 2 ч. 1 ст. 3. ст. 321 ЦК України ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124).

За положеннями частини третьої ст. 386 ЦК України в редакції, що діяла до 15.12.2017р. власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди. Завдання майнової (матеріальної) шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частини перша та третя статті 22 ЦК України).

За загальним правилом шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).

Майно позивача, що було втрачене службовою особою Відповідача 1 при здійсненні нею своїх повноважень належить позивачеві на праві спільної сумісної власності, відповідно до положень ч. 1 ст. 355, частин 1 та 3 ст. 368 ЦК України.

Йдеться про шкоду, завдану фізичним особам внаслідок незаконної дії та бездіяльності службової особи органу Національної поліції України (Відповідача 1) при здійсненні досудового розслідування, відтак відповідно до положень частини шостої статті 1176 ЦК України така шкода відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України

Згідно із ст. ст. 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини службової особи органу державної влади чи органу державної влади, а протиправність їх дій та рішень презюмується.

Відповідно до частин 1 та 3 ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Держава відповідно до закону відшкодовує шкоду, завдану фізичній або юридичній особі рішеннями, дією чи бездіяльністю органу або підрозділу поліції, поліцейським під час здійснення ними своїх повноважень.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Положення про слідчі підрозділи Національної поліції України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570, слідчий – службова особа органу Національної поліції України, уповноважена в межах компетенції, передбаченої КПК України, здійснювати досудове розслідування кримінальних правопорушень.

Особливості статусу слідчого визначаються тим, що він, з одного боку, виступає посадовою особою відповідного правоохоронного органу, де є слідчі підрозділи, а з другого – учасником кримінального провадження, тобто процесуальною фігурою. Відповідно, в організаційному розумінні статус слідчого може розглядатися як сукупність прав та обов`язків, а також вимог до слідчого як державного службовця, специфіка яких визначається законами України.

Невідповідність дії та бездіяльності службової особи Відповідача 1 вимогам закону чи іншого нормативного акта, що призвели до заподіяння позивачеві майнової шкоди полягає в наступному:

а) незаконна дія службової особи Відповідача 1 при здійсненні нею своїх повноважень полягає:

- у необгрунтованому, а тому незаконному втручанні у право власності позивачів шляхом обмеження такого права, а саме утримання майна (речових доказів) без наявності законних підстав для цього та неповернення володільцю якнайшвидше вилученого у викрадачів, визнаного речовими доказами майна позивача:

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини підтверджує, що оскаржувані дії призвели до позбавлення заявника його майна та ненадання йому відшкодування шкоди (пункти 22 та 34), становили втручання, слід розглядати у світлі загального правила, наведеного у першому реченні першого абзацу статті 1 Першого протоколу до Конвенції, відповідно до якого «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном» (аналогічний підхід у рішеннях у справах «Беєлер проти Італії» [ВП], (Beyeler v. Italy) [GC], заява № 33202/96, пункт 106, ЄСПЛ 2000-1 та «Гладишева проти Росії» (Gladysheva v. Russia), заява № 7097/10, пункт 71, від 06 грудня 2011 року). Водночас, суд нагадує, що для дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції має бути доведено, що захід, який встановив втручання, був законним, що він здійснювався «відповідно до загальних інтересів» та що існувала розумна пропорційність між застосованими засобами та метою, якої прагнуть досягти (рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункти 108-114);

- у протиправному позбавленні позивачів права власності, внаслідок втрати речових доказів (майна позивачів), чим порушено гарантовану статтею 41 Конституції України непорушність права власності.

Доказом факту втрати речових доказів є насамперед рапорт службової особи Відповідача 1 від 06.06.2017р. Вказані обставини (щодо факту втрати, дати, місця зберігання та переліку втрачених речових доказів) визнаються службовою особою Відповідача 1 (так зазначено в обвинувального вироку у справі №127/18010/17 від 20.11.2018р., що набрав законної сили 18.03.2019 р. (аркуш справи 40), тобто в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК ці факти і обставини не потребують доказування.

б) незаконна бездіяльність службової особи Відповідача І при здійсненні нею своїх повноважень полягає:

у незаконному невиконанні обов`язку щодо зберігання речових доказів, яке здійснюється в затвердженому Постановою КМ України від 19 листопада 2012 р. №1104 «Про реалізацію окремих положень Кримінального процесуального кодексу України» Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов`язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження (надалі- Порядок), за пунктом 8 якого відповідальним за зберігання речових доказів у кримінальному провадженні є слідчий, який здійснює таке провадження;

у невиконанні встановленого законом обов`язку, у разі втрати речового доказу – повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість, що встановлений ч. 4 ст. 100 КПК України. Положення ч. 4 ст. 100 КПК України повністю узгоджується з положеннями ч. 4 ст. 22 ЦК України, до того ж визначає особу, зобов`язану повернути володільцю таку саму річ чи відшкодувати її вартість без будь-яких додаткових умов.

Суд визнає обґрунтованою позицію позивача про те, що втрата речових доказів стороною кримінального провадження, що зобов`язана зберігати речові докази разом з матеріалами кримінального провадження у спеціальному сейфі, є незаконною; настання наслідків за втрату речових доказів у вигляді прямої вказівки закону на обов`язок повернути таку саму річ або відшкодувати її вартість є безумовним (ч. 4 ст. 100 КПК), а покладання відповідальності за втрату речових доказів на сторону кримінального провадження, що їх втратила, – наслідком вини, а тому незаконність такої бездіяльності є очевидною і не потребує окремого визнання незаконною в порядку КПК України. Аналогічний підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у справі №236/893/17, постанова від 22 квітня 2019, зазначивши, що не є необхідним визнавати дії органу державної влади, з якого стягується така шкода незаконними, оскільки їх незаконність є очевидною.

Невідповідність бездіяльності Відповідача 1 – органу державної влади при здійсненні своїх повноважень вимогам закону чи іншого нормативного акта, що призвели до заподіяння позивачам майнової шкоди полягає у нездатності органу державної влади забезпечити зберігання речових доказів на своїй території з обмеженим доступом від злочинних посягань на власність потерпілих, зокрема, у нездатності забезпечити неухильне утримання службовою особою Відповідача 1 свого обов`язку повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість на виконання ч. 4 ст. 100 КК України.

Усі обставини втрати речових доказів службовою особою Відповідача 1 при здійсненні нею своїх повноважень та позбавлення позивачів права власності були доведені до відома Відповідача 1, що вбачається із змісту показань слідчої ОСОБА_4 , що досліджувались судом у кримінальній справі №127/18010/17 та описані у обвинувальному вироку від 20.11.2018р (аркуш справи 38). Ален за 3 минулих роки, жодних дій для повернення замість втраченого речового доказу такої самої речі чи відшкодування її вартості, ні службовою особою Відповідача 1, ні Відповідачем 1 не вчинено.

З огляду на вказане вище, Відповідачем 1 порушено положення статті 7 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII, якою унормовано, що під час виконання своїх завдань поліція забезпечує дотримання прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяє їх реалізації. Щодо обмеження прав і свобод людини, то таке допускається виключно на підставах та в порядку, визначених Конституцією і законами України, за нагальної необхідності і в обсязі, необхідному для виконання завдань поліції.

Разом з тим, позивачі як власники майна, що в якості речових доказів було втрачене службовою особою Відповідача 1, яка за законом зобов`язана повернути володільцю таку саму річ або відшкодувати її вартість, не може реалізувати своє право отримати, замість втраченого майна, таку саму річ або відшкодування її вартості в інший спосіб, ніж пред`явивши позов до держави, адже, невизначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення чи обмеження прав громадян, які наділені такими правами.

Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу – такий принципово новий підхід вже застосовує Верховний Суд у питанні покладення на державу, в особі відповідного органу державної влади, негативних наслідків відсутності належного правового регулювання, керуючись принципом верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини в рішеннях у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (PincovdandPine v. The Czech Republic), "Гаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), "Трго проти Хорватії" (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу "належного урядування", згідно з яким державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

На переконання суду позивачами доведено наявність усіх умов, що є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу. Вказаний висновок відповідає висловленій у постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 березня 2019 року у справі №916/1423/17 (ЄДРСРУ №» 87527961) правовій позиції.

Щодо розміру майнової шкоди позивачами заявлена до відшкодування майнова шкода, сума якої становить 131888,28 грн. і дорівнює ринковій вартості 10 одиниць таких самих речей, на момент пред`явлення позову, для відшкодування майнової шкоди грішми, виходячи з положень ч. 4 ст. 22 ЦК України та аналогічного підходу до відшкодування, встановленого ч. 4 ст. 100 КПК України.

Вказана норма КПК України дає підстави для об`єктивного висновку про те, що закон не ставить право власника на отримання замість втраченого речового доказу, таких самих речей чи на відшкодування їх вартості, в залежність від результатів розшуку втрачених речових

доказів чи встановлення винного у їх викраденні.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 та ч. 1 ст. 76 ЦПК України фотозображення 10 одиниць ювелірних виробів зафіксовано слідством у фототаблиці до Протоколу огляду місця події, крім того на 4 фото, що на 2 аркушах додані до протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 , де зображені деякі ювелірні вироби, одягнені ОСОБА_2 (позивачем 2).

Для визначення ринкової вартості таких самих ювелірних виробів із золота 585 проби, а саме: перстня чоловічого вагою 10 г, хрестика з розп`яттям вагою 6,5 г, хрестика з розп`яттям вагою 4 г, ланцюжка довжиною 45 см вагою 2 г, ланцюжка довжиною 45 см вагою 5 г, що вже встановлювалась судовим експертом у 2017р., позивачами використано цінову інформацію торгових підприємств, що здійснюють торгівлю ювелірними виробами у АДРЕСА_2 , та АДРЕСА_3 , підібрано аналогічні за дизайном та вагою вироби, зокрема торгової марки « ІНФОРМАЦІЯ_1 », інтернет-магазин ІНФОРМАЦІЯ_2 та ювелірного інтернет-магазину «Злато, юа» https://zlatо.ua Аналогічний підхід використовував судовий експерт (п. 2.1. Висновку експерта в рамках кримінального провадження). Ринкова вартість вказаних вище 5 одиниць ювелірних виробів складає 52888.28 грн.

Для визначення ринкової вартості таких самих ювелірних виробів із золота 585 та 750 проби, а саме: каблучки жіночої з трьома частинами діаманта, вагою 5 г, каблучки жіночої з діамантом вагою 0,3 карата, вага 2 г, перстня чоловічого з дорогоцінним камінням прямокутної форми, чорного кольору «Онікс», вагою 4 г, жіночого браслета (ланцюжок на руку) комбіноване біле з жовтим золото з коштовним камінням «фіаніт», довжина 20 см, вагою 15 г, набору золотого жіночого, що складається з каблучки та сережок, що привезені з Єгипту у 50 роки минулого сторіччя, вагою 15 г, золото червоне проба 750, ручної роботи, що оцінюються вперше, не досліджувались судовим експертом через брак інформації про них у протоколі допиту потерпілого від 20.07.2017р., позивачі уклали відповідний договір з суб`єктом незалежної оціночної діяльності на проведення оцінки цього майна, відповідно до частин 1 та 3 ст. 102 ЦПК України. Ринкова вартість вказаних вище 5 одиниць ювелірних виробів складає 79 000 грн.

05.08.2020 р. між позивачем 1 та ТОВ «Галтекс Плюс» було укладено Договір № GP200805-01 на проведення оцінки майна згідно з переліком, що зазначений у п. 1.1. з метою визначення ринкової вартості майна для відшкодування шкоди в судовому порядку. Вартість послуг з оцінки становить 8000,00 грн. (пункт 2.1. договору). За проведення такої оцінки сплачено всього 8000 грн. на підставі двох Рахунків-фактур, у т.ч. в якості попередньої оплати сплачено 4000 грн. (квитанція 0.0.1791535249.1 від 05.08.2020р.) та остаточний розрахунок 4000 грн. (квитанція 0.0.1819992359.1 від 31.08.2020р.) після підписання Акту здачі - приймання наданих послуг до договору на проведення оцінки майна №GP200805-001 від 05.08.2020р.

14.08.2020р. ТОВ «Галтекс Плюс» було складено повний звіт та надано висновок про ринкову вартість 5 одиниць ювелірних виробів – 79000 грн.

Детальний розрахунок ринкової вартості 10 одиниць ювелірних виробів на момент пред`явлення позову для відшкодування майнової шкоди грішми міститься у розділі 1.

Позивачами заявлена до компенсації моральна шкода, завдана позивачам як власникам втраченого майна, незаконними діями та бездіяльністю службової особи Відповідача 1 при здійсненні нею своїх повноважень та незаконною бездіяльністю органу державної влади (Відповідача 1) при здійсненні ними своїх повноважень в розмірі 100 000 грн.

Європейський суд з прав людини у своєму Рішенні v справі «ТОВ «КД-Консалтинг» проти Росії» (№54184/11) вбачає у втраті речових доказів в рамках кримінального провадження порушення статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод з боку органів державної влади.

Навіть попри те, що у розглянутій справі вилучення майна було правомірним, Європейський суд з прав людини визнав утримання товарів, незабезпечення їх зберігання та втрату речових доказів втручанням органу державної влади у мирне володіння власністю та констатував факт завдання моральної шкоди.

У практиці Європейського Суду з прав людини порушення державою прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові від 11 вересня 2013 року (справа №6-48цс13) при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю службової особи органу державної влади чи органом державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст.56 Конституції України, ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України. Водночас, згідно із ст. 1173 ЦК України та ст. 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача – органу державної влади чи місцевого самоврядування, а протиправність його дій та рішень презюмується – обов`язок доказування їх правомірності покладається на відповідача.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди: протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом – моральною шкодою (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 554/7349/17).

Позивачі, звертаючись з цією вимогою до Держави Україна, виходили з того, що моральної шкоди заподіяно діями і бездіяльністю службової особи Відповідача 1, а також Відповідачем 1, втручанням органу державної влади у мирне володіння власністю як-то: безпідставним утриманням майна та обмеженням права та незаконним позбавленням права власності, що є порушенням вимог §1 ст.6 Конвенції та ст. 1 Протоколу №1.

До заподіяння моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, спричинених негативними емоціями та переживаннями, що тривають понад три роки поспіль, призвели :

–стрес, пережитий у зв`язку з тим, що виявлене та вилучене у квартирі викрадачів майно позивачів (ювелірні вироби із золота 10 одиниць), що придбавались протягом усього сімейного життя, безслідно зникло із спеціального сейфа в кабінеті відокремленого підрозділу територіального органу Національної поліції України, на території з обмеженим доступом, одразу після того, як було визнано речовими доказами, а такого не повинно бути ні за яких обставин:

–розчарування, пережите у зв`язку з тим, що за сприяння слідству з боку позивачів (потерпілих), позаяк за 2 дні був розкритий злочин проти власності про викрадення майна з квартири позивачів, скоєний неповнолітніми, а цілих 3 роки позивачі позбавлені права власності з вини службової особи Відповідача 1, що за законом зобов`язана зберігати речові докази, а у разі їх втрати (без будь-яких додаткових умов) повернути володільцю такі самі речі чи відшкодувати їх вартість:

–відчай, розпач, пережитий у зв`язку з тим. що через безумовну довіру до органів поліції та попри розуміння ступені відповідальності, що покладені державою на ці органи, позивач 1 не наполіг на негайному поверненні усіх речових доказів якнайшвидше, не переконався у наявності законних підстав для утримання ювелірних виробів із золота під приводом необхідності у проведенні експертизи їх вартості, у т.ч. у наявності клопотання слідчого чи ухвали слідчого судді про призначення експертизи, а у підсумку – не зробив того, що міг зробити для повернення в сім`ю спільно нажитого майна;

–зневіра, пережита у зв`язку з тим, що через втрату слідчим ще на стадії досудового розслідування речових доказів (майна позивачів), про це майно на 3 роки всі забули. У справі №127/21461/17 про викрадення, у т.ч. цього майна з квартири позивачів, суд, ухваливши обвинувальний вирок 23.01.2019р., не вирішував долю втрачених речових доказів (10 одиниць ювелірних виробів із золота), вирішив лише долю червоного шовкового мішечка, в якому вони зберігались. Відповідач 1 не вчинив жодної дії для забезпечення виконання службовою особою свого обов`язку повернути володільцю таку саму річ чи відшкодувати її вартість і тим самим за 2 роки не забезпечив суду підстави для вирішення долі усіх речових доказів.

–відчуття несправедливості, пережите у зв`язку з тим, що ганебний для Національної поліції загалом, а для відповідача 1 зокрема, не перший епізод з викрадення речових доказів, так і залишився нерозкритим; обов`язок слідчого повернути такі самі речі, замість втрачених чи відшкодувати їх вартість не виконаний, виконання вказаного безумовного обов`язку Відповідачем 1 не забезпечено;

–тривала невизначеність з долею втраченого майна (речових доказів), пережита у зв`язку з відсутністю будь-яких перспектив повернути свою власність, що має неабияку цінність з огляду на те, що серед втрачених речових доказів є пам`ятна річ, антикварна – набір золотий жіночий, що складається з каблучки та сережок, привезених з Єгипту у 50-ті роки минулого сторіччя, ручна робота, що дістався позивачу 2 у спадок від бабусі понад 20 років тому, був надзвичайний і улюблений, зберігався всі ці роки у родині як єдина і найцінніша сімейна реліквія, що мала би і надалі передаватись по жіночій лінії у родині. Цей набір не відтворити і не замінити;

– психологічне напруження від безпорадності перед системою, що посилюється відчуттям незворотності втрати.

Суд знайшов доведеним заподіяння позивачам моральної шкоди, що полягає у душевних стражданнях, спричинених негативними емоціями та переживаннями, що тривають понад три роки, і з врахуванням вимог розумності і справедливості визначає її у розмірі 10 тис. грн. для обох позивачів. На переконання суду, такий розмір шкоди є співмірною та розумною компенсацію за завдану діями та бездіяльністю службової особи органу державної влади та бездіяльністю органу державної влади моральну шкоду.

Питання судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України.

Позивачі звільнені від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про судовий збір», а відтак такі судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Сплачені позивачем 1 кошти в розмірі 8000 грн. на користь ТОВ «Галтекс Плюс» за проведення оцінки майна, відшкодуванню не підлягають, тому що відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Звіт ТОВ «Галтекс Плюс» з оцінки ювелірних виробів не є висновком експертизи, а спеціалісти цього товариства не залучались судом до справи.

Витрати на професійну правничу допомогу підлягають стягненню в розмірі 5000 грн., тобто пропорційно задоволеним позовним вимогам,

Керуючись ст.ст. 8, 9, 41, 56, 124 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 15, пунктами 8 та 9 ч. 2 ст. 16, ст. ст. 22, 23, 170, 365, 368, 386, 1166, 1174, 1176 ч.6 ЦК України, ст. 25 Бюджетного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» ст. ст. 4, 76-81, 89, 141, 263-265 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) 65944,14 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 5000 грн. у рахунок компенсації моральної шкоди, та у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу 5000 грн.

Стягнути з державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного рахунку Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень – за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання : АДРЕСА_1 ) 65944,14 грн. у рахунок відшкодування майнової шкоди та 5000 грн. у рахунок компенсації моральної шкоди.

В задоволенні решти позову – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга на рішення суду подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення суду складено 16.12.2020 р.

Згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України відомості про учасників справи :

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання : АДРЕСА_1 ;

Позивач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання : АДРЕСА_1 ;

Відповідач Головне управління Національної поліції у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 40108672, місце знаходження : 21050, м. Вінниця, вул. Театральна, 10;

Відповідач Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області, код ЄДРПОУ 37979858, місце знаходження : 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29.

Суддя