Ухвала суду № 93573197, 05.10.2020, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/15957/20

провадження № 2/753/8051/20

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2020 р. м. Київ

Суддя Дарницького районного суду м. Києва Заставенко М.О., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

28.09.2020 АТ «Альфа-Банк» звернулось в Дарницький районний суд м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сєніна Ольга Олександрівна про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним в частині.

Одночасно з поданням позову, АТ «Альфа-Банк» подав заяву про забезпечення позову, з доданих документів до якої вбачається, шляхом накладення арешту на 1/3 частину квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_2 .

Заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 ухиляється від виконання рішення суду яким з нього на користь позивача стягнуто заборгованість за договором кредиту у розмірі 20 003,24 Євро виданого для оплати придбаного автомобіля, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором автомобіль переданий в заставу. Виконавчий документ перебуває на примусовому виконанні, в рамках виконавчого провадження встановлено, що у ОСОБА_1 відсутнє рухоме та нерухоме майно, машина, яка була в заставі на даний час перебуває у розшуку та місце знаходження не відомо. На думку АТ «Альфа-банк» ОСОБА_1 разом із ОСОБА_2 вчинили дії, щодо приховування майна належного ОСОБА_1 на яке могло бути звернуто стягнення, шляхом укладання договору купівлі-продажу, який позивач в частині просить визнати недійсним. Не накладення арешту може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення, зважаючи на приховування майна боржником, шляхом його перереєстрації на інших осіб.

Сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

Суд, дослідивши заяву та надані до неї матеріали, матеріали позовної заяви, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, повинен пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні № 60905532, де стягувачем є АТ «Альфа-Банк», щодо виконання заочного рішення суду від 17.10.2019 про стягнення з нього заборгованості за договором кредиту у розмірі 20003,24 Євро. Рішення суду не виконано.

16.04.2019 ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 з однієї сторони (продавці) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу квартири та передали у його власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка їм належана по 1/3 частці, а ОСОБА_2 сплатив їм 810 000 грн. (п.1,3 договору).

Відповідно до Витягу з державного реєстру від 23.09.2020, записи щодо наявності іпотеки, заборони відчуження, реєстрації обтяжень, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відсутні.

Позивач вважає, що укладений договір купівлі продажу 1/3 частини квартири не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а мав на меті лише приховування майна, на яке могло бути звернуто стягнення, оскільки був укладений після звернення позивача до суду з позовом про стягнення суми боргу за кредитним договором та між відповідачем та його сусідом. Враховуючи, що внаслідок укладення оспорюваного договору боржник формально позбавився належного йому майна, за рахунок якого могла бути стягнута заборгованість, цей договір порушує права та законні інтереси позивача.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективного виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Співмірність передбачає врахування судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушенні у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладання арешту, або майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Відповідно до ч. 10 ст. 150 ЦПК України, не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ч. 3 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 317 - 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Позивачем не доведено, що ОСОБА_2 вчиняються будь-які дії, спрямовані на відчуження квартири, та що існує реальна загроза не виконання рішення суду у разі його задоволення.

Наведене дає підстави вважати, що фактичною підставою заявлення заходу забезпечення позову є посилання на минулі події, які вже відбулись.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтере сах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відтак зважаючи на встановлені судом обставини, суд вважає, що немає підстав для втручання в право мирно володіти ОСОБА_2 своїм майном, а тому суд вважає необґрунтованими доводи заяви про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у обраний позивачем спосіб.

Беручи до уваги у сукупності обставини вказані у заяві про забезпечення позову, наявні у матеріалах справи письмові докази, суд приходить до висновку про те, що вимоги про забезпечення позову є передчасними, не ґрунтуються на реальних обставинах, які б могли свідчити про можливе невиконання рішення суду, а відтак задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. 150, 153, 259, 260, 353 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Акціонерного товариства «Альфа-Банк» про забезпечення позову, відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

У відповідності до п.п. 15.5, п.15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Оскарження ухвали про забезпечення позову не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Суддя М.О. Заставенко