Постанова № 9354901, 11.03.2010, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

11.03.10 Справа № 2/114

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Процика Т.С.

суддівДубник О.П.

Скрипчук О.С.

при секретарі судового засідання Трускавецькому В.П.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства “Проект-Захід” (надалі ПП “Проект-Захід”) за №05/04 від 27.11.2009р.

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2009р.

у справі №2/114

за позовом: Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 (надалі ФО - підприємець ОСОБА_2), м.Івано-Франківськ

до відповідача: ПП “Проект-Захід”, м.Івано-Франківськ

про стягнення 78634,25 грн.

за участю представників:

від позивача ОСОБА_3 представник;

від відповідача не зявився.

Постанова оформлена і підписана 30.04.2010р.

Права та обовязки сторін, передбачені ст.22 ГПК України, розяснено, заяви про відвід суддів не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2009 р. у справі № 2/114, суддя Круглова О.М., яким позов задоволено частково, стягнуто з ПП “Проект-Захід” вул. Голинського, 10, м. Городенка, Івано-Франківська область,78100 (код 32583307) на користь Приватного підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_1 (код НОМЕР_1) - 41943,48 грн. заборгованості по орендній платі, 5695,36 грн. пені, 8590,13 грн. інфляційних, 3% річних - 1705,82 грн., 579,35 грн. державного мита та 173,88 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу; в решті позову відмовлено за безпідставністю вимог.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач в порушення умов договору оренди нежитлового приміщення б/н від 01.07.2006 р., користуючись орендованим приміщенням, за період з лютого 2007 року по березень 2009 року включно, не сплатив у повному обсязі встановлену орендну плату, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 41 943,48 грн. З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача на час розгляду справи становить 41 943,48 грн. заборгованості по орендній платі, 5 695,36 грн. пені, 8 590,13 грн. інфляційних, 3% річних 1 705,82 грн., які підлягають стягненню; доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано. Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 18360 грн. заборгованості по орендній платі, 2159,13 грн. пені, 99,14 грн. інфляційних, 81,19 грн. - 3% річних за безпідставністю вимог.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ПП “Проект-Захід”, відповідач у справі, подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2009 р. у справі № 2/114 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Скаржник посилається на те, що оскаржене рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним зясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема, судом першої інстанції не вірно зазначено, що договір оренди від 01.07.2006 р. вважається розірваний за згодою сторін з 01.04.2009 р., оскільки Орендар (відповідач) звільнив приміщення 01.03.2009 р., а тому нарахування орендної плати повинно було бути проведено по 01.03.2009 р.

Скаржник вказує на те, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що, оскільки господарські зобовязання між сторонами припинилися 02.03.2009 р., вимога ПП ОСОБА_2 сплатити орендну плату за 6 місяців після звільнення ПП “Проект-Захід” та одержання ПП ОСОБА_2 приміщення є нікчемною.

Також, скаржник вказує на те, що судом першої інстанції не було досліджено того факту, що 12.09.2009 р. позивачу, в рахунок сплати існуючої заборгованості, директором ПП “Проект-Захід” під звіт сплачено 12 000 грн., які отримала позивач, однак касового ордера відповідачу не надала, мотивуючи тим, що надасть його при отриманні повної суми заборгованості.

Крім того, скаржник зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивач у розрахунку суми позову нарахував пеню більш чим за рік від виникнення заборгованості, що суперечить п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України. Також, скаржник вказує на те, що справу розглянуто судом у відсутність відповідача, що позбавило його можливості надати заперечення щодо обставин, викладених у позовній заяві.

Позивач ФО - підприємець ОСОБА_2 - подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2009 р. у справі № 2/114 залишити без змін з підстав правомірності та обґрунтованості рішення суду.

Враховуючи те, що ухвалою суду від 28.01.2010 р. участь представників сторін у судовому засіданні обовязковою не визнавалась, додаткові докази у справі сторонами не подавалися, у матеріалах справи достатньо відомостей та документів для вирішення спору по суті, судова колегія дійшла висновку про можливість розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника скаржника, в порядку ст. 75 ГПК України.

У судовому засіданні представник позивача підтримав свої доводи та міркування, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, відзив на неї, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні, суд встановив наступне.

ФО - підприємець ОСОБА_2 звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до ПП “Проект-Захід” про стягнення з нього 60303,48 грн. основного боргу, пені в розмірі 7854,49 грн., інфляційний збиток в розмірі 8689,27 грн., 3% річних 1787,01 грн. та судових витрат.

Як встановлено місцевим господарським судом і це вбачається з матеріалів справи, 01.07.2006 року між ПП ОСОБА_2 (Орендодавець) та ПП “Проект-Захід” (Орендар) був укладений договір оренди нежитлового приміщення б/н (далі Договір) (а.с.7-9).

Орендодавець передає, а Орендар бере у тимчасове платне володіння та користування частини нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, (далі за текстом обєкт, що орендується) (п.1.1.Договору).

Відповідно до п.п. 3.1., 3.2. Договору приймання-передачі обєкта, що орендується, здійснюється сторонами протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту підписання даного Договору. Обєкт, що орендується, вважається фактично переданим в оренду з моменту підписання акту приймання-передачі, який є додатком № 1 до даного Договору та являється його невідємною частиною.

На виконання умов Договору від 01.07.2006 року позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 91,8 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2 для здійснення підприємницької діяльності, що підтверджується Актом приймання-передачі нежитлового приміщення від 01.07.2006 р., підписаним представниками сторін та скріпленим печатками підприємств (а.с. 10).

Відповідно до п. 4.1. Договору даний Договір набуває чинності з 01.07.2006 р. і діє до 01.06.2007 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобовязань за даним Договором.

Як вбачається з матеріалів справи та сторонами не заперечується, за відсутності заяви обох сторін по завершенню місячного терміну після закінчення дії договору, договір від 01.07.2006 р. продовжував свою дію на той же термін, тобто до 01.05.2008 р. та до 01.04.2009 р.

Згідно з п. 11.4. Договору дія даного Договору припиняється, зокрема, достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду.

У частині 3 ст. 291 ГК України зазначається, що договір оренди може бути розірваний за згодою сторін.

Відповідно до пп.1 п. 11.5. Договору на вимогу Орендаря цей Договір може бути достроково розірваний, зокрема, у випадку відсутності з боку Орендаря потреби в оренді обєкта або в інших випадках, коли Орендар прийде до висновку щодо недоцільності дії даного Договору при умові письмового повідомлення Орендодавця не менш, як за 1 (один) місяць до дати дострокового розірвання Договору.

Як зазначає позивач у позовній заяві, ним був отриманий лист відповідача за вих. № 16 від 28.02.2009 р., в якому останній повідомляв про те, що ПП “Проект-Захід” просить дострокового розірвання Договору оренди нежитлового приміщення № 01/07 від 01.07.2006 р. на основі п. 11, п.п. 11.5. вищевказаного Договору. У цьому листі також зазначалося про обовязок відповідача звільнити орендоване приміщення в термін, що зазначено в п.3, п.п. 3.4 (а.с. 28).

Враховуючи вищенаведене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Договір від 01.07.2006 р. припинив свою дію внаслідок його дострокового розірвання на вимогу Орендаря з 01.04.2009 р.

Доводи скаржника щодо припинення дії вказаного Договору з 01.03.2009 р., оскільки Орендар (відповідач) звільнив приміщення саме 01.03.2009 р., спростовуються вищенаведеним обставинами справи та умовами Договору від 01.07.2006 р. (п. 11, п.п. 11.5.).

Згідно ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з п.п. 5.1., 5.3. Договору від 01.07.2006 року розмір орендної плати за обєкт, що орендується, в цілому складає 3 672 грн. за місяць. Орендна плата за наступні місяці оренди може сплачуватися в готівковому, безготівковому порядку, а також погашатися векселями, попередньо не пізніше 10 числі кожного місяця, на підставі рахунків та актів виконаних робіт отриманих від Орендодавця.

Як правильно встановлено місцевим господарським судом, в порушення умов Договору від 01.07.2006 року відповідач не сплачував у повному обсязі оренду плату за користування обєктом, що орендується, за період з лютого 2007 року по лютий 2009 року, що спричинило виникнення у нього заборгованості перед позивачем за станом на 26.02.2009 р. у розмірі 63 272,13 грн.

Крім того, в матеріалах справи міститься акт звіряння розрахунків від 02.03.2009 р., відповідно до якого сума боргу ПП “Проект-Захід” перед підприємцем ОСОБА_2 за станом на 26.02.2009 р. становить 63 272,13 грн. (а.с. 11). Наявність заборгованості у розмірі 63 272,13 грн. за станом на 26.02.2009 р. сторонами не заперечується.

Як вбачається з матеріалів справи, протягом березня 2009 року відповідач частково погасив існуючу заборгованість по орендній платі в розмірі 25 000,65 грн., що підтверджується виписками з особового рахунку від 16.03.2009 р. та прибутковими касовими ордерами від 11.03.2009 р., від 27.03.2009 р. (а.с. 33-35).

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення орендної плати за період з 10.04.2009 р. по 10.08.2009 р. в розмірі 18 360 грн., оскільки такі позовні вимоги є безпідставними з огляду на припинення дії Договору 01.04.2009 р.

Враховуючи вищенаведене, залишок заборгованості відповідача по орендній платі на час розгляду справи становить 41 943,48 грн. (63 272,13 грн. - 25 000,65 грн.) + 3 672 грн. орендна плата за березень 2009 року). Доказів оплати або доказів на спростування цієї заборгованості відповідачем не подано.

01.09.2009 р. позивачем на адресу ПП “Проект-Захід” була надіслана претензія з вимогою сплатити суму заборгованості по орендній платі відповідно до умов Договору від 01.07.2006 р. в розмірі 60303,48 грн. та штрафні санкції в розмірі 18330,77 грн. (а.с. 16,17). Проте ця претензія була залишена відповідачем без реагування.

Згідно із ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1, ч.2, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається з матеріалів справи, сума основного боргу, не спростована документальними доказами відповідачем, у відповідності до Договору від 01.07.2006 р. становить 41943,48 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

За таких обставин місцевий господарський суд правомірно задоволив позов в частині стягнення 41943,48 грн. заборгованості по орендній платі як обґрунтовано заявлений.

Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1, ч.3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки (штрафу, пені) є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з ст.3 вищезгаданого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 9.2. Договору від 01.07.2006 р. Орендар несе наступну відповідальність за цим Договором, зокрема, у випадку прострочення по сплаті орендних платежів - пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми прострочення за кожен день прострочення, включаючи день сплати.

Згідно з довідкою по розрахунку пені (уточнений розрахунок) позивач відповідно до п. 7.2. Договору від 01.07.2006 р. нарахував відповідачу пеню за прострочення орендних платежів за кожен місяць за період з 15.03.2008 р. по 10.09.2009 р. у розмірі 5695,36 грн. (а.с. 30).

Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 549 ЦК України та ч.1, ч.2 ст.231 ГК України, є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 5695,36 грн.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч.4 ст. 232 ГК України відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк.

Відповідно до повторно поданих розрахунків 3 % річних та суми інфляційних збитків (а.с. 31,32) позивачем за прострочення виконання грошових зобовязань відповідачу на підставі ст.625 ЦК України нараховано 3 % річних від прострочених сум за період з 21.12.2007 р. по 31.08.2009 р. в розмірі 1705,82 грн. та втрат від інфляції за період з 11.01.2008 р. по 31.08.2009 р. в сумі 8590,13 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції правильно встановлено, що з відповідача належить стягнути 8590,13 грн. інфляційних втрат та 1705,82 грн. 3 % річних.

Відтак, такими, що підлягають до задоволення, оскільки ґрунтуються на положеннях ст. 625 ЦК України та ч. 4 ст. 232 ГК України, є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 8590,13 грн. інфляційних втрат, 1705,82 грн. 3 % річних.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 2159,13 грн. пені, 99,14 грн. інфляційних, 81,19 грн. - 3% річних, з огляду на безпідставність цих вимог.

Посилання скаржника на часткове погашення суми існуючої заборгованості в розмірі 12000 грн. є необґрунтованими та не знайшли свого документального підтвердження.

Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції неодноразово відкладав розгляд справи на клопотання відповідача, зобовязував останнього подати суду відзив на позову, докази про відсутність боргу. Проте, відповідач у судові засідання не зявлявся, вимог ухвал суду не виконував, а відтак суд першої інстанції підставно розглянув справу за відсутності представника відповідача.

Відповідно до ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи положення норм ст.ст.43, 32, 33, 34, 43 ГПК України, скаржник не подав у встановленому законом порядку належних та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували доводи, викладені в апеляційній скарзі, та обґрунтовували неправомірність та безпідставність рішення суду першої інстанції.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 33, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський ПОСТАНОВИВ:

1.Залишити рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 16.11.2009 р. у справі № 2/114 без змін, а апеляційну скаргу ПП “Проект-Захід” - без задоволення.

2.Витрати по сплаті державного мита за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.

Ця постанова може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Процик Т.С.

Суддя Дубник О.П.

Суддя Скрипчук О.С.