Рішення № 93545465, 07.12.2020, Хорольський районний суд Полтавської області

Справа № 543/994/17

Провадження №2/548/60/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.12.2020 року м. Хорол

Хорольський районний суд Полтавської областів складі:

головуючого судді- Миркушіної Н.С.,

за участю секретарів судових засідань - Калініченко А.В., Листопад В.Л., ОСОБА_1 ,

адвоката – Юхимович С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засідання у залі суду м. Хорол у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 правонаступником якої є ОСОБА_5 , третя особа Оржицька державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Факт заявлено у позовному провадженні, оскільки існує спір про право між спадкоємцями. Обгрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_6 , яка проживала в с. Новий Іржавець, Оржицького району, Полтавської області. В зв`язку з похилим віком матері та погіршенням її здоров`я позивач на початку лютого 2009 року була вимушена переїхати до її помешкання, і з того часу вони проживали разом, вели спільне господарство. Позивач опікувалась, доглядала та поховала матір. На теперішній час позивач має намір прийняти спадщину, з огляду на це просить встановити факт постійного спільного проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем - ОСОБА_6 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадщина, що відкрилася після смерті ОСОБА_6 складається із земельної ділянки площею 4,07 га, яка розташована на території Чутівської сільської ради, Оржицького району, яку позивач прийняла в порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України. Отже, захистити своє право на спадщину в інший спосіб, окрім як звернутися з позовом до суду про встановлення факту постійного проживання із спадкодавецею, за вказаною вище адресою на день її смерті, в позивача немає можливості. У зв`язку з викладеним, позивач була вимушена звернутися з зазначеною позовною заявою до суду.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлений про день та час розгляду справи, про що свідчать особисто отримані рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, направлені за адресою АДРЕСА_1 , в судові засідання не з`являвся. В подальшому направлені за вказаною адресою судові повідомлення відповідач отримувати відмовлявся. Про зміну адреси фактичного місця проживання на м. Бровари Київської області відповідач повідомив суд лише 30.10.2020 року. В матеріалах справи є відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує наявність заявленного позивачем факту. Докази, на які посилається відповідач, як на підставу своїх заперечень, до відзиву відповідачем не надавалися. В день проведення судового розгляду призначеного на 07.12.2020 року до суду надійшло електронне письмове звернення, в якому зназначено особу яка його подала,- ОСОБА_3 . Письмове звернення не містить цифрового підпису особи, яка його подала. Зміст письмового звернення містить вимогу про встановлення пропуску строку позовної давності.

Відповідач ОСОБА_5 будучи належним чином повідомлений, до суду не з`явився, надіславши на адресу суду заяву, відповідно до якої просить розглядати справу без його участі. Відповідач у поданій заяві зазначив, що факти, викладені позивачем у позові, дійсно мали місце, позовні вимоги позивача визнає повністю, подавити відзив не бажає.

Третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору Оржицька державна нотаріальна контора, направила до суду заяву, в якій прохає розглянути справу без участі її представника, заперечень проти позову не має.

Заяви та клопотання сторін, третіх осіб, процесуальні дії у справі:

Розпорядженням голови Оржицького районного суду Полтавської області Смілянського Є.А. дану цивільну справу передано на розгляд до Хорольського районного суду Полтавської області в зв`язку з постановленою Ухвалою Оржицького районного суду Полтавської області від 19.02.2019 року про відведення судді ОСОБА_7 від розгляду справи та неможливістю розподілу справи між суддями.

25.02.2019 року автоматичним розподілом Хорольського районного суду Полтавської області цивільну справу розподілено судді Миркушіній Н.С.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 01.03.2019 року цивільну справу прийнято до провадження. Розгляд справи визначено за правилами загального позовного провадження та визначено дату підготовчого судового засідання на 05.04.2019 року о 13:00год. в залі суду м. Хорол, вул. Незалежності, 82 Полтавської області. Роз`яснено учасникам справи про можливість отримати інформацію щодо справи за веб-адресою http://court.gov.ua/fair/. Учасникам справи надіслана копію ухвали.

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавської області від 10.06.2019 року клопотання позивача задоволено та витребувано з архіву Оржицького районного суду Полтавської області цивільну справу №2/1623/137/12 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та інш. про визначення додаткового строку для прийняття спадщини та відкладено підготовче засідання

Ухвалою Хорольського районного суду Полтавськї області від 18.07.2019 року підготовче провадження у справі закрито. Справу призначено до судового розгляду з викликом відповідачів в судове засідання через оголошення на офіційному веб-порталі "Судова влада України" на веб-сайті Хорольського районного суду в розділі "Справи Хорольського районного суду Полтавської області".

Ухвалою суду від 20.08.2019 року провадження по даній справі було зупинено у зв`язку зі смертю відповідача ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , до встановлення її правонаступника.

Ухвалою суду від 28.09.2020 року провадження у справі відновлено та залучено до участі у справі ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканця АДРЕСА_2 в якості відповідача по справі.

Ухвалою суду від 30.10.2020 року в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_3 про порушення правил підсудності, про направлення позовної заяви із ухвалою суду до належного суду відмовлено за безпідставністю. Основний судовий розгляд за правилами загального позовного провадження по цивільній справі відкладено на 10 годину 30 хвилин 19.11.2020 року.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Паскал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Буряк проти України", суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів, а також предмет спору (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року та інші).

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 , будучи належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання повторно нез`явився, причин неявки не повідомив, свою позицію висловив подавши відзив на позов, представник позивачки не заперечив проти розгляду справи без участі осіб, які не з`явилися, суд ухвалив провести судовий розгляд без участі осіб, які не з`явилися на підставі наявних у справі доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин:

Відповідно до свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_1 , виданого повторно 22.03.2012 ВДРАЦС Оржицького РУЮ Полтавської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 81 рік, місце смерті спадкодавця ОСОБА_6 було с. Новий Іржавець Оржицького району Полтавської області. Вкнизі реєстрації актів про смерть, 27.03.2012р. зроблено відповідний запис за № 13.

Свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_2 від 18.02.1980р, виданим повторно ВЗАГС виконкому Оржицької районної ради депутатів трудящихся Полтавської області, свідоцтвом про укладення шлюбу Серія НОМЕР_3 , виданого 20.01.1992 Чутівською сільською радою народних депутатів Оржицького району, Полтавської області, підтверджено, що позивачка ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно довідки Виконавчого комітету Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 16.10.2012 ОСОБА_6 проживала та була зареєстрована у власному будинку по АДРЕСА_1 .

На час смерті ОСОБА_6 їй належало спадкове майно, зокрема земельна ділянка площею 4,07 га, яка розташована на території Чутівської сільської Ради, Оржицького району, Полтавської області. Право власності ОСОБА_6 на вказане майно підтверджено Державним Актом на право приватної власності на землю серія І-ПЛ № 058666 від 11.05.2002р.

Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 заведена Оржицькою державною нотаріальною конторою, що підтверджується витягом зі Спадкового реєстру (спадкові справи) № витягу 21653942 виданий 28.09.2009 та копією спадкової справи № 358-2009 .

Таким чином, встановлення факту постійного проживання на час відкриття спадщини позивачки разом з її померлою матір`ю, має для останньої юридичне значення, яке полягає у реалізації її права на оформлення спадщини за законом після смерті ОСОБА_8 .

Оцінка суду:

Суд, заслухавши пояснення представника позивачки, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до змісту ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено в ч. 1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частиною 2 статті 315 ЦПК України передбачено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

Перелік справ про встановлення фактів, зазначений ст. 293 ЦПК, не є вичерпним.

Судом у порядку окремого провадження можуть встановлюватися й інші факти, від яких залежать виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб,

Цивільним законодавством передбачено, що у зазначених випадках особа може звернутися до суду та довести перед судом, що той або інший факт дійсно мав місце, але документи про такий факт втрачено. Ці факти є юридичними, бо лише за їх наявності в особи виникають юридичні права. Виникнення, зміна або припинення правовідносин залежать від наявності чи відсутності юридичних фактів, підтверджених відповідними документами.

В цивільному праві юридичні факти визначаються, як явища об`єктивної дійсності, що існує у формі подій або діянь (дії або бездіяльності), яке призводить до виникнення, зміни або припинення суспільного відношення та характеризується здатністю для юридичної оцінки, що слугує підставою для висновку про можливість використання, дотримання, виконання чи застосування норм права з метою регулювання породженого цим явищем суспільного відношення.

Встановлення таких фактів не замінює втрачених документів, а також не вирішують питання тих прав, які пов`язані із встановленим фактом, воно є лише підставою для отримання належного документа чи для належного оформлення відповідних прав. Розгляд таких справ, як правило, пов`язано із участю заінтересованих осіб, якими можуть бути родичі спадкодавця. На цій основі між заявником і заінтересованою особою може виникнути спір, але такий спір знаходиться в межах юридичного факту, а не прав на спадкове майно чи прав на пенсію тощо.

Факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини у правових наслідках прирівнюється до її прийняття, у зв`язку з чим такий спадкоємець звертається до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, а не із заявою про прийняття спадщини, яка вже прийнята.

Встановлення даного факту, як і інших фактів не замінює втрачених документів, а також не вирішують питання тих прав, які пов`язані із встановленим фактом, воно є лише підставою для отримання належного документа чи для належного оформлення відповідних прав.

Як зазначено в п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 № 7, якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини та визначення додаткового строку для подання заяви для прийняття спадщини.

Відповідно до ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, зокрема, який факт заявник просить встановити та з якою метою. Мета встановлення факту - це ті наслідки, настання яких бажав би заявник.

Для позивачки встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини має юридичне значення, оскільки дозволить реалізувати їй право на прийняття спадщини, як спадкоємця у встановленому законом порядку.

Тобто, фактично метою позивачки при зверненні до суду є встановлення факту її постійного проживання, як спадкоємця, зі спадкодавцем на час відкриття спадщини для подальшого оформлення прав на спадкове майно в нотаріальному порядку на підставі ч. 3 ст. 1268 ЦК України.

Відповідно до роз`яснень, що містяться у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Позовні вимоги ОСОБА_2 обмежені вирішенням питання про встановлення факту, що має юридичне значення, без пред`явлення вимог для подальшого вирішення спору по суті. Так, із змісту позовних вимог та матеріалів справи вбачається, що предметом спору є встановлення факту проживання позивачки із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_2 , яка хоч і не була зареєстрована за адресою своєї матері, однак з початку лютого 2009 року до дня смерті спадкодавиці,- 27.03.2009 року фактично проживала разом зі своєю лежачою матерею в її будинку. У встановлений законом строк для прийняття спадщини позивачка в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини не зверталася, оскільки вважала, що проживаючи постійно зі спадкодавецею на момент відкриття спадщини, тим самим прийняла спадщину.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 1220 та ч.1 ст. 1221 ЦК України, часом відкриття спадщини є день смерті особи, а місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Із роз`яснень, викладених у п.п. 2, 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», слідує, що виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів. Особа може звернутися в суд про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суд розглядає заяву про встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини. Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку з цим нотаріус відмовляє особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутись в суд з заявою про встановлення факту постійного проживання з спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч.1 ст. 1270 ЦК України).

Як визначено в ч. 1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). В даному випадку для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно з положеннями ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання це, зокрема житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а місце перебування - це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Згідно з пп. 4.10 п. 4 глави 10 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №296/5 від 22.02.2012 року, видача свідоцтва про право на спадщину спадкоємцям, які прийняли спадщину, жодним строком не обмежена. Тобто спадкоємець, який прийняв спадщину, може звернутися за видачею свідоцтва протягом будь-якого часу після закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини. Особливе значення при цьому має факт постійного проживання спадкоємця на час відкриття спадщини разом із спадкодавцем, який підтверджує фактичне прийняття спадщини і має бути доведений спадкоємцем.

Зазначені вище обставини є підставою для звернення з позовом або заявою (в залежності від наявності або відсутності спору щодо спадкового майна) про встановлення факту постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не з позовом про надання додаткового строку для прийняття спадщини (положення п. 2 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 №24-753/0/4-13). Отже, законодавець в даному випадку висунув вимогу про обов`язковість постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, що ставить прийняття спадщини у такому випадку в залежність від факту спільного проживання вказаних осіб.

Як визначено в п.23. Постанови Пленуму Верховного Суду України за №7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини, тобто, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися до суду із заявою про встановлення цих фактів.

З огляду на положення наведених норм Закону, Верховний Суд у справі № 404/2163/16-ц від 04.07.2018 року виклав свою позицію, згідно якої: відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за останнім місцем проживання спадкодавця не є доказом того, що він не проживав із спадкодавцем, оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо передбачені частиною третьою статті 1268 ЦК України обставини підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

Таким чином особа, яка проживала разом із спадкодавцем на час його смерті без місця реєстрації має право у судовому порядку встановити факт постійного проживання із спадкодавцем на момент його смерті.

Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Пленуму Верховного Суду України від 21.02.2018 року по цивільній справі №317/2329/15-ц та від 28.02.2018 року по цивільній справі № 633/344/16-ц.

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно положень ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Як визначено в ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, в тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив та батьки.

Отже, враховуючи, що заповіт ОСОБА_6 не складала, то право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, у даному випадку її діти в торму числі дочка ОСОБА_2 , як спадкоємеця першої черги за законом..

Таким чином, встановлення факту проживання на час відкриття спадщини зі спадкодавцем породжує для позивачки юридичні наслідки, вона зможе оформити свої спадкові права. Крім того, встановлення даного факту не пов`язується з наступним вирішенням підвідомчого суду спору про право та чинним законодавством не передбачено порядок іншого (позасудового) його встановлення.

Відповідно до ст. 229 ЦПК України, суд під час розгляду справи безпосередньо дослідив докази у справі: ознайомився з письмовими доказами, показання свідків.

Судом встановлено, що спадкодавиця ОСОБА_6 у зв`язку із різким погіршенням стану здоров`я потребувала стороннього догляду та медичної допомоги. Вказане підтверджується довідкою (справка) Оржицької ЦРЛ від 10.02.2017р за підписом лікаря ОСОБА_9 . Зі змісту вказаної довідки вбачається, що вона видана ОСОБА_2 про те, що 12 березня 2009 року лікар невролог прибув за викликом в с. Новий Іржавець та оглядав хвору ОСОБА_6 1928р.н. Про хворобу ОСОБА_6 також свідчить висновок рентген-комп`ютерної томографії від 16.03.2009 року, яким підтверджено тяжку хворобу спадкодавеці (Висновок: «ОНМК (острое нарушение мозгового кровообращения) по смешаному типу в левой тямянной области (басейн левой СМА). Вказане захворювання ОСОБА_6 стало причиною її смерті, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №82 від 27.03.2009 року, в якому в розділі причина смерті зазначено Церебросклероз. Ішемічний інсульт головного мозку.

Надаючи оцінку вказаним доказам суд звертає увагу на те, що за висновками Всесвітньої організації охорони здоров`я інсульт являється гострим порушенням мозкового кровообігу, внаслідок якого виникає пошкодження частини головного мозку.

Висновки ВООЗ та надані позивачкою письмові докази про хворобу ОСОБА_6 доводять потребу спадкодавиці у сторонньому та постійному догляді для її реабілітації.

Судом встановлено, шо актом б/н від 01.03.2017 року, складеним сільським головою Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області Боговик М.Т., секретарем Маслак Т.В. та депутатом Маслак С.В. вказаної сільської ради уточнена інформація щодо спадкодавиці ОСОБА_6 . Вказаним актом встановлено, що ОСОБА_6 будучи літньою та хворою людиною не мала можливості самостійно себе обслуговувати, була паралізованою. У зв`язку з безпораднім станом гр. ОСОБА_6 з нею постійно проживала та надавала допомогу її дочка ОСОБА_2 , викликаючи медичних працівників для лікування матері, надаючи побутову допомогу матері. ОСОБА_2 купляла ліки, продукти харчування, варила їсти для своєї матері, прала, утримувала її житловий будинок та присадибну земельну ділянку і перебувала цілодобово поруч з нею у її будинку. Після смерті ОСОБА_6 організацією її поховання займалася ОСОБА_2 . На даний час ОСОБА_2 продовжує користуватися майном своєї матері, зокрема житловим будинком та присадибною земельною ділянкою, що розташовані по АДРЕСА_1 .

Аналогічні обставини підтверджено Актом б/н від 02.03.2017 року, складеним ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .

Нотаріально посвідченими заявами ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та спільною заявою 39 громадян, які є односельчанами спадкодавеці та позивачки, підтверджено факт тяжкої хвороби (інсульт) ОСОБА_6 , що узгоджується з висновками медичних установ.

Крім того, заявами вказаних громадян засвідчено про те, що із чотирьох дітей, яких мала ОСОБА_6 , у селі залишилася проживати тільки ОСОБА_2 . Будучи донькою спадкодавці - ОСОБА_2 мала загострене почуття відповідальності за життя та здоров`я своєї матері, своїх рідних та до виконання роботи по господарству. ОСОБА_2 цінувала родинні зв`язки, допомагала братові та сестрі вирощеними нею сільськогосподарськими продуктами. Інші діти ОСОБА_6 відвідували її рідше, оскільки син ОСОБА_3 проживав не з нею, а у Київській області.

В заяві також зазначено про те, що ОСОБА_6 після поховання у 2004 році свого сина ОСОБА_14 , стала часто хворіти, часто скаржилася на біль у серці, голові та ногах. Спадкодавиця мала два напади інсульту. Після першого захворювання вказаною недугою її дочка ОСОБА_2 перейшла до її будинку на постійне місце проживання, оскільки мати була нерухомою та потребувала постійного та стороннього догляду. Саме завдяки ОСОБА_2 , яка викликала медиків до своєї матері та виконувала усі їхні рекомендації щодо порядку лікування матері, у останньої відбулися покращення у її здоров`ї. Усі особи, які підписали вказані заяви, зазначили про те, що вони особисто були свідками того що ОСОБА_2 постійно проживала разом з ОСОБА_6 у її будинку, виконувала усю хатню роботу, купала матір, переодягала її, варила їсти та годувала, виконувала усю іншу роботу по господарству матері і не залишала її саму ні вдень, ні вночі. ОСОБА_15 , який доводиться позивачці сином, щодня допомагав матері виконувати чоловічу роботу та обслуговувати спадкодавецю, яка на той час була нерухомою. Після повторного інсульту матері ОСОБА_2 поїхала разом з нею до лікарні та доглядала її там до її смерті. Після смерті ОСОБА_6 організацією її поховань займалася саме ОСОБА_2 .

Вказанні обставини та факти визнали свого часу відповідач ОСОБА_4 , подавши особисто письмову заяву до Хорольського райсуду від 24.07.2019 року та її правонаступник, залучений до участі у справі в якості відповідача, ОСОБА_5 , що підтверджується письмовими заявами останнього.

Крім того, суд приймає до уваги, що факт спільного проживання ОСОБА_2 разом зі своєю матір`ю на час її смерті був визнаний відповідачем ОСОБА_3 у цивільній справі № 2/1623/12, що підтверджується його заявою, зареєстрованою Оржицьким райсудом за вх. №1414 від 30.03.2012 року, яка приєднана до матеріалів вказаної цивільної справи. Вказана справа витребувана судом з архіву Оржицького райсуду Полтавської області за клопотанням позивачки.

Суд відповідно до вимог ст. ст. 76-80 ЦПК України приймає, вказані заяви як письмові докази по справі щодо заявленого факту.

На підтвердження заявленого факту позивачка надала довідки Чутівської сільської ради Оржицького району Полтавської області від 16.10.2018 № 811/02-20, від 28.12.2009 № 790, від 25.01.2017 № 80 з яких вбачається, що ОСОБА_6 за свого життя проживала у власному будинку АДРЕСА_1 . Заявником щодо державної реєстрації смерті ОСОБА_6 був ОСОБА_16 (син позивачки) та саме він отримав свідоцтво про смерть спадкодавеці. Після смерті ОСОБА_6 син позивачки отримав у сільській раді довідку для переоформлення житлового будинку, який належав спадкодавеці. Відповідно довідки УПФУ в Оржицькому районі Полтавської області від 25.01.2017 № 71 допомога на поховання ОСОБА_6 була видана ОСОБА_16 30.03.2009 р в сумі 1353грн 04 коп. Будучи допитаним в якості свідка, ОСОБА_16 пояснив, що вказані дії він виконував від імені матері за її вказівкою.

Вказані докази узгоджуються з актом та заявами односельчан спадкодавиці та позивачки, які містять відомості про те, що ОСОБА_16 допомогав матері у догляді ОСОБА_6 та виконував іншу роботу.

Довідкою від 09.03.2017 року підтверджується, що ОСОБА_2 оплачувала ремонт центральної скважини за колонку, яка знаходиться в дворі ОСОБА_6 . Відповідно довідки, виданої ТДВ «Оржицький завод «Райдуга» від 22.03.2012 № 58 ОСОБА_2 була отримувачем орендної плати за земельний пай ОСОБА_6 .

Надані позивачем рахунок № 284 від 13.04.2011року та накладні про оплату ритуальних послуг, зокрема оплата матеріалів для нагробного пам`ятника для спадкодавця, є підтвердженням обставин щодо поховання спадкодавиці та вчинення інших дій відносно майна останньої, саме позивачкою ОСОБА_2 .

Вказані докази узгоджуються з іншими письмовими доказами наданими позивачкою.

Заявлений позивачем факт підтверджено показами допитаних в судовому засіданні свідків, які являються жителями с. Новий Іржавець, Оржицького району та особисто знали спадкодавицю.

Свідок ОСОБА_12 пояснила, що була у дружніх стосунках з покійною ОСОБА_6 жила по сусідству з нею, фактично щодня з нею спілкувалася та відвідувала її вдома.

За показами вказаного свідка, які є переконливими та ствердними, ОСОБА_2 протягом усього життя доглядала свою матір. За її словами позивачка тяжко працювала, «днювала і ночувала у матері», наводила порядки в господарстві матері, мати була завжди доглянута та нагодована.

Свідок пояснила, що ОСОБА_6 хворіла, мала високий тиск, скаржилася на біль в серці та ногах. Через поганий стан здоров`я та погіршення здоров`я, роботу по господарству виконувати не могла. ОСОБА_6 не виходила на вулицю та сидіти на ловочці, що робила раніше постійно. Свідок відвідувала ОСОБА_6 кожного дня в її будинку. При таких відвідуваннях вона бачила, що ОСОБА_2 жила в будинку своєї матері, там знаходилися її особисті речі, вона там варила їсти та виконувала іншу роботу по господарству. Бачила і чула як ОСОБА_2 викликала до своєї матері медиків, купляла ліки. Свідок ствердно підтвердила, що ОСОБА_2 жила разом зі своєю матір`ю в її будинку в день і вночі, не полишаючи матір протягом двох місцяв, а можливо і більше аж до смерті спадкодавиці. На допомогу матері до будинку ОСОБА_6 приходив син ОСОБА_17 - ОСОБА_16 , який допомагав їй виконувати тяжку роботу.

Як пояснив вказаний свідок за першого нападу хвороби, який прикував ОСОБА_6 до ліжка, на ноги її підняла ОСОБА_2 , забеспечивши їй вчасну медичну допомогу. Однак, покращення в здоров`ї останньої було короткочасним, згодом у неї стався повторний інсульт, який призвів до паралічу.

За показами свідка, ОСОБА_2 разом з матір`ю перебувала в лікарні в м. Бровари, доглядала її. Після смерті матері саме позивачка організувала поховання матері, замовляла копачів, наймала кухарів для підготовки поминального обіду, організовувала інші роботи по похованню матері та оплачувала вказані послуги. Вказаний свідок допомагав позивачці готувати поминальні обіди.

Свідок ОСОБА_10 показала, що добре знала спадкодавицю ОСОБА_6 та її дітей. Дочка ОСОБА_2 постійно проживала в одному селі зі своєю матір`ю та завжди допомагала своїй матері, білила хату, прала, садила та обробляла присадибну ділянку, стежила за здоров`ям матері. За покази свідка, ОСОБА_18 проживала разом з матір`ю у будинку останньої у разі ускладнень її здоров`я.

Приблизно за два місяці до смерті ОСОБА_6 , її дочка ОСОБА_2 стала постійно проживати в будинку своєї матері, оскільки остання через погіршення здоров`я потребувала постійного стороннього догляду. Разом з ОСОБА_2 в будинку спадкодавця час від часу жив її син- ОСОБА_16 , який допомагав матері виконувати чоловічу роботу.

Свідок ОСОБА_10 також пояснила, що вона працювала довгий час у с. Новий Іржавець фельшером, тому в силу своїх обов`язків надавала медичну допомогу ОСОБА_6 . Після виходу на пенсію до неї, як до фахівця часто зверталася ОСОБА_2 за порадами та допомогою щодо лікування матері. При таких чергових відвідуваннях ОСОБА_6 у її помешканні вона бачила, що з нею живе її дочка- ОСОБА_19 . Позивачка, якій допомогав її син, ОСОБА_15 , займалися та розпоряджалися господарством ОСОБА_6 .

За показами вказаного свідка, інші діти ОСОБА_6 до неї не зверталися, при обстеженнях хворої в її будинку не проживали та не займалися господарством матері. В селі за місцем проживання ОСОБА_6 її дочку ОСОБА_4 та сина ОСОБА_3 бачила дуже рідко.

Допитані свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_20 , які доводяться позивачці рідними дітьми, а спадкодавиці онуками показали, що виключно їхня мати та вони допомагаючи їй, доглядали за ОСОБА_6 , виконували усю роботу в її господарстві.

Дядько і тітка, які є відповідачами по справі, до своєї матері приїздили дуже рідко, але ці поїздки не були пов`язані з допомогою матері, а лише з метою провідати матір.

Вказані свідки підтвердили, що їхня бабуся, ОСОБА_6 маючи похилий вік скаржилася на своє здоров`я. Бабуся мала хворі ноги, скаржилася на біль в серці, часто страждала від високого тиску та інших вікових хвороб. Здоров`я ОСОБА_6 помітно погіршилося після смерті у 2004 році її сина ОСОБА_14 .

Свідки підтвердили, що після першого нападу інсульту їхня бабуся тривалий час була прикута до ліжка. Рішення про переїзд їхньої матері на постійне місце проживання до будинку ОСОБА_6 , яка на той час потребувала постійного догляду, приймалося ними спільно. Таке рішення схвалювали брат матері та її сестра, які на той час проживали в іншій місцевості.

Свідок ОСОБА_16 підтвердив, що він допомагав своїй матері доглядати ОСОБА_6 та виконувати господарську роботу, оскільки мати, як жінка, самостійно не завжди справлялася із тяжкою роботою. Бабусю, яка була нерухомою, слід було піднімати, перевертати, мити, переодягати. Саме завдяки їхній матері, яка викликала медиків та виконуючи їхні поради, здоров`я у ОСОБА_6 покращилося. Однак хвороба відступила не на довго, згодом у ОСОБА_6 стався повторний інсульт, який потягнув за собою параліч.

ОСОБА_16 повідомив, що за вказівкою своєї матері він отримав свідоцтво про смерть ОСОБА_6 та допомогу на її поховання.

Свідок ОСОБА_20 показала суду, що на час лікування спадкодавця в м. Бровари вона проживала в м. Києві та маючи на той час маленьку дитину допомагала своїй матері в організаційних питаннях, пов`язаних з доглядом за ОСОБА_6 . Враховуючи параліч спадкодавиці, вона варила їй їжу перетирала її блендером, оскільки остання втратила в тому числі і функцію ковтання.

Свідки підтвердили, що їхня мати жила в будинку ОСОБА_6 і в день і в ночі, там були її особисті речі, якими вона користувалася.

Покази допитаних судом свідків узгоджуються між собою та з іншими доказами по справі. Факти, про які повідомили зазначені вище свідки та які підтверджені письмовими доказами, визнані відповідачем ОСОБА_4 та її правонаступником, відповідачем ОСОБА_5 та частково відповідачем ОСОБА_3 .

Суд приходить до висновку, що свої вимоги позивачка доводила письмовими доказами та показами свідків, які відповідають вимогам ст.ст. 76-80 ЦПК України. Про такі засоби доказування позивач заявив у строки та формі, які закріплені нормами ЦПК.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 , який заявлений факт не визнав, жодних доказів на підтвердження своїх заперечень на спростування доказів наданих позивачкою, суду не надав, клопотань про забезпечення чи витребування доказів, виклик та допит свідків, проведення будь-яких експертиз чи інших процесуальних дій, не заявляв.

У матеріалах цивільної справи є відзив відповідача ОСОБА_3 на позовну заяву, який поданий до Оржицького райсуду Полтавської області.

Як вбачається із змісту відзиву відповідача ОСОБА_3 він визнає факт хвороби матері, зокрема інсульт. Крім того, відповідач також підтвердив факт свого проживання у м. Бровари Київської області в тому числі і на момент хвороби спадкодавця. У своєму відзиві на позовну заяву відповідач ОСОБА_3 також зазначає, що про хворобу своєї матері він дізнався від своєї сестри ОСОБА_2 , яка повідомила йому про це.

Вказані твердження відповідача узгоджуються з доводами та письмовими доказами позивачки, що в свою чергу суд приймає як визнання відповідачем вказаних фактів.

Разом з тим, твердження відповідача ОСОБА_3 про те, що його мати була госпіталізована до Броварської ЦРЛ Київської області 12.03.2009 року та померла цього дня, а також твердження про те, що позивачка не проживала у будинку своєї матері є неспроможними з точки зору доказування.

Надані позивачкою письмові докази, зокрема довідка Оржицької ЦРЛ від 10.02.2017 року, висновок рентген-комп`ютерної томографії від 16.03.2009 року та лікарське свідоцтво про смерть №82 від 27.03.2009 року свідчать про те, що спадкодавиця була оглянута лікарем 12.03.2009 року за місцем свого проживання, а 16.03.2009 року була госпіталізована до Броварської лікарні, факт її смерті зафіксовано 27.03.2009 року.

Крім того, визнавши факт свого проживання в м. Бровари, відповідач не навів обґрунтування та не надав докази, які б підтверджували його доводи щодо джерел його обізнаності про непроживання позивачки разом з його матер`ю.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Матеріально-правовий зміст обов`язку подавати докази полягає в тому, що у випадку його невиконання суб`єктом доказування і неможливості отримання доказів суд має право визнати факт, на який посилалася заінтересована сторона, неіснуючим, чи навпаки, як це має місце при використанні презумпції, існуючим, якщо інше не доказано другою стороною.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обгрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Положеннями статей 77-80 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Належність до справи кожного доказу визначається судом. Суд вирішує, який доказ може, а який не може містити відомості про обставини справи. Допустимість же засобів доказування встановлена законом.

Суд відхиляє доводи відповідача ОСОБА_3 щодо застосування строків позовної давності до заявлених позовних вимог. Пропуск строку позовної давності ОСОБА_3 обґрунтовує обізнаністю позивачки про неможливість оформлення своїх спадкових прав з 2009 року, її неодноразовим зверненням до нотаріальної контори з вимогою видати свідоцтво про право на спадщину.

Факт, що встановлюється судом у порядку позовного провадження, має юридичне значення. Суд при розгляді таких справ в позовному провадженні вирішує спір про факт, про стан, але не спір про право, тобтотакий спір знаходиться в межах юридичного факту.

Відсутність встановленого судом факту, як явища об`єктивної дійсності порушує права та законні інтереси позивачки на реалізацію нею права на прийняття спадщини, як спадкоємця у встановленому законом порядку. Позивач не може бути обмежена у праві звернутися до суду з метою встановлення юридичного факту. Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з не наданням особою належних документів, які підтверджують факт прийняття нею спадщини, є триваючим порушенням, а тому вимоги про встановлення юридичного факту можуть бути пред`явлені упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку: усунення стану за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, а насамперед є гарантією проти свавілля.

Разом з тим, слід зазначити, що за висновками Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц (провадження № 14-208цс18) відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

При застосуванні позовної давності, суд з`ясовує та зазначає у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Для цілей застосування частини третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі його учасники як позивач і відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України); тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Відповідно до частини першої статті 50 ЦПК України позов може бути пред`явлений кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно.

У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов`язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності».

Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд досліджує питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого приходить до висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог.

Як встановлено судом, інший відповідач та його правонаступник по справі заявлені позовні вимоги визнали повністю ві не просили суд застосувати позовну давність.

Таким чином, в ході судового розгляду факт, що має юридичне значення, а саме той факт що позивачка, як того вимагає положення ч. 3 ст.1268 ЦК України, проживала постійно зі спадкодавцем ОСОБА_6 на час відкриття спадщини за адресою останної та вважається такою, що прийняла спадщину, знайшов своє підтвердження.

З огляду на викладене, виходячи з інтересів особи щодо захисту її права на спадкування, зважаючи на те, що позивачка немає іншої можливості, крім в судовому порядку, встановити факт постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, на основі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, суд вважає, що дана заява підлягає задоволенню, оскільки вимога її законна, обґрунтована та підтверджена письмовими доказами, які є послідовними та логічними, та не спростовані іншими доказами, а тому не викликають сумніву в їх правдивості.

Встановлення факту постійного проживання позивачки зі спадкодавцем на час відкриття спадщини надасть змогу їй реалізувати своє право на оформлення спадщини після смерті матері у встановленому законом порядку.

Виходячи з зазначеного, суд вважає, що позовна заява ОСОБА_2 підлягає задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 1-14, 76-81, 141, 209-211, 213, 216, 221, 228, 229, 235, 240-242, 258, 259,263-265,268, 354,355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 правонаступником якої є ОСОБА_5 , третя особа Оржицька державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини задовольнити повністю.

Встановити юридичний факт, що ОСОБА_19 ІНФОРМАЦІЯ_4 жителька с. Новий Іржавець, Оржицького району, Полтавської області постійно проживала разом зі спадкодавецею, ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в будинку АДРЕСА_1 , на час відкриття спадщини.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до пп.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України,до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Хорольський районний суд Полтавської області.

Сторони справи:

Позивач - ОСОБА_19 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,

Представник позивача – адвокат Юхимович Світлана Андріївна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ,

Відповідач - ОСОБА_3 , що проживає за адресою: АДРЕСА_4 ,

Відповідач - ОСОБА_5 , що проживає за адресою: АДРЕСА_2 ,

Третя особа – Оржицька державна нотаріальна контора, що знаходиться за адресою: смт. Оржиця Полтавської області, вул.Центральна, 22.

Повний текст судового рішення складений 15.12.2020 року.

Суддя: Н.С.Миркушіна