Рішення № 93536273, 09.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7824/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Шийович Р.Я.,

представник позивача Лучків А.В.,

представник відповідача Ворошилова Н.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).

Суть справи.

До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі – позивач) з позовною заявою до Головного управління ДПС у Львівській області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Львівській області), в якій просив суд:

- поновити строк на оскарження вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1824-57 від 16.05.2019;

- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1824-57 від 16.05.2019.

В обґрунтування позову зазначено, що до переліку платників податку, які мають обов`язок сплачувати єдиний соціальний внесок (далі – ЄСВ) у розмірі, який встановлено законом, незалежно від отримання доходу податків, не відносяться фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не містить застереження для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, стосовно сплати внеску незалежно від отримання доходу. Внесок нараховується виключно на визначену самостійно суму доходу і обмежений мінімумом і максимом. Отже, у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі.

Позивач перебував на спрощеній системі оподаткування, а тому дані норми поширюються на нього безпосередньо і підтверджують незаконність оскаржуваної вимоги. Також, йому не зрозуміло зі змісту оскаржуваної вимоги за який період здійснювалося нарахування ЄСВ. Вказує, що підприємницькою діяльністю після реєстрації у 2001 році не займався, а з 03.07.2000 дотепер перебуває у трудових відносинах з АТ «Прикарпат-Буд». Вказана компанія сплачувала і сплачує за позивача ЄСВ з його заробітної плати.

Також покликався на те, що оскаржуваної вимоги не отримував та ознайомився з такою лише 09.09.2020 після звернення у виконавчу службу з питання причин арешту його коштів та майна.

Оскільки вказана вимога є протиправною та такою, що порушує права позивача, він звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою суду від 29.09.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні, з повідомленням (викликом) сторін. Цією ж ухвалою вирішено розгляд клопотання про поновлення строку на оскарження вимоги від 16.05.2019 розглянути в судовому засіданні, за участю представників сторін.

18.11.2020 за вх. №61271 від відповідача надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

18.11.2020 за вх. №61272 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Зазначив, що на дату формування вимоги від 16.05.2019 платник знаходився на загальній системі оподаткування та не перебував в стані припинення або ліквідації. Згідно з обліковими даними інформаційними системи органу доходів і зборів станом на 30.04.2019 заборгованість позивача з єдиного внеску становила 21030,90 грн. Заборгованість виникла за рахунок несплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу від 16.05.2019 на суму 21030,90 грн. сформовано відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Необхідно також звернути увагу на той факт, що ІС «Податковий борг» в реєстрі страхувальників відсутня інформація щодо наявності у скаржника пільги по сплаті єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Станом на 30.04.2019 за позивачем обліковується податковий борг в сумі 21030,90 грн. Копії ІПК боргу в яких вказується по якому виду платежу та на підставі чого виник борг додається до відзиву на позовну заяву.

ГУ ДПС у Львівській області вважає вимоги викладені в позовній заяві ОСОБА_2 безпідставними, необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 09.12.2020 у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив повністю. Просив у його задоволенні відмовити.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з`ясував підстави позову та відзиву, фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, дослідив письмові докази, долучені до матеріалів справи, та, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 22.03.2001, РНОКПП НОМЕР_1 .

Згідно з довідкою №33 від 15.09.2020 позивач дійсно працює в АТ «Прикарпат-Буд» на посаді провідного інженера-архітектора з 03.07.2000 по даний час.

Відповідно до довідки №34 від 15.09.2020 відповідно до наказу Української державної корпорації «Укрбуд» №27 від 14.01.1994 Будівельно-монтажний трест «Дрогобичпромбуд» перетворено у відкрите акціонерне товариство ВАТ «Прикарпатбуд» (наказ №4 від 09.02.1994), яке надалі перетворено у Публічне акціонерне товариство «Прикарпатбуд» (наказ №02 від 30.04.2013). ПАТ «Прикарпатбуд» переіменовано у АТ «Прикарпат-Буд» відповідно до наказу №03 від 16.05.2019.

Довідками від 14.09.2020, виданими АТ «Прикарпат-Буд» підтверджено сплату ЄСВ з заробітної плати позивача: у 2017 році на суму 26508,68 грн.; у 2018 році – 31573,32 грн.; у 2019 році – 28742,41 грн.

Вказане також підтверджується індивідуальними відомостями Пенсійного фонду про застраховану особу від 10.09.2020.

16.05.2019 ГУ ДПС у Львівській області винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1824-57-У на суму 21030,90 грн. відповідно до ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Позивач вважаючи вказану вимогу протиправною та такою, що порушує його права, звернувся за їх захистом до суду.

Вирішуючи справу, суд керується таким.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (чинний на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2464-VI).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону (ч.1 ст. 2 Закону №2464-VI).

Частиною 2 ст. 2 Закону №2464-VI передбачено, що виключно цим Законом визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону визначено, що єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування

Процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом №2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 (далі - Інструкція).

Згідно з підпунктом 3 п. 1 розділу ІІ Інструкції, яка узгоджується з п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI визначено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Отже, платниками єдиного податку є будь-які фізичні особи-підприємці незалежно від того, яку вони обрали систему оподаткування.

Абзацом 1 п. 1, 2 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Водночас, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом №2464-VI не врегульовано.

Проаналізувавши вказані приписи законодавства можливим є висновок, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

При цьому, необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Спірні правовідносини у цій справі виникли щодо правомірності вимоги з огляду на наявність у позивача, як фізичної особи-підприємця обов`язку сплачувати ЄСВ у мінімальному розмірі, яка протягом з 2000 року та по даний час є найманим працівником та її роботодавець сплачував за неї ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу.

Суд вважає, що з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Однак, якщо особа є найманим працівником, як і в даному випадку, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Будь-яке інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску та порушує права.

Таким чином, подвійна сплата єдиного внеску, тобто його сплата особою та його роботодавцем не відповідає меті збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, оскільки досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то вирішальне значення у цій справі мають обставини наявності підстав вважати позивача застрахованою особою, за яку вже сплачено єдиний внесок роботодавцем у розмірі не нижче мінімального. Від встановлення цих обставин залежить вирішення питання наявності або відсутності у позивача обов`язку сплачувати ЄСВ як фізичною особою-підприємцем.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 02.04.2020 у справі №140/2475/19.

Судом встановлено, що відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, які містяться в матеріалах справи його роботодавцем, код ЄДРПОУ 01272261 починаючи сплачено страхові внески з 2000 року по ІІ квартал 2019 року.

Згідно з довідками роботодавця з 2017 року по 2019 рік (з 01.01.2019 по 31.12.2019) у вищевказаних розмірах.

Факт невідображення у індивідуальних відомостях про застраховану особу відомостей про сплачену суму ЄСВ у ІІІ кварталі 2019 року не охоплюється предметом дослідження у спірних правовідносинах, а також не входить у суму боргу (недоїмки) визначену у вимозі від 16.05.2019.

При цьому, контролюючим органом ОСОБА_1 нараховано єдиний соціальний внесок за 2017 рік – І квартал 2019 року:

- за 2017 рік у розмірі 8448,00 грн (704,00 грн. х 12 місяців – 8448,00 грн.). Мінімальний страховий внесок впродовж 2017 року становив 704,00 грн/місяць (3200,00 грн. (мінімальна заробітна плата встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» №1801-III від 21.12.2016) х 22% (ставка ЄСВ) = 704,00 грн./місяць);

- за 2018 рік на суму 9828,72 грн (819,06 грн. х 12 місяців = 9828,72 грн.). Мінімальний страховий внесок впродовж 2018 року становив 819,06 грн./місяць (3723,00 грн. (мінімальна заробітна плата встановлена Законом України від 07.12.2017 №2246-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2018 рік») х 22% (ставка ЄСВ) = 819,06 грн./місяць);

- за І квартал 2019 року на суму 2754,18 грн. (918,06 грн. х 3 місяців = 2754,18 грн.). Мінімальний страховий внесок впродовж 2019 року становив 918,06 грн./місяць (4173,00 грн. (мінімальна заробітна плата встановлена Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 №2629-VІІІ) х 22% (ставка ЄСВ) = 918,06 грн./місяць).

Таким чином, нарахування зобов`язань з єдиного соціального внеску за вказаний період було здійснено контролюючим органом, виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Вказану суму відображено і у копії зворотного боку облікової картки платника податків станом на 19.04.2019 /арк.спр.56/.

З огляду на викладене, відповідачем сформовано позивачу оскаржувану вимогу на суму 21030,90 грн. за 2017 рік – І квартал 2019 року.

Проте позивач ОСОБА_1 впродовж періоду, за який сформована вказана вимога була найманим працівником. При цьому, будь-яких заперечень стосовно сплати роботодавцем єдиного внеску за позивача у вказаний період відповідач не висував. Ба більше, надав відомості про сплату ЄСВ в оскаржуваному періоді на користь позивача.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності до матеріалів справи не надано.

Суд також вважає за доцільне також врахувати практику Європейського суду з прав людини, яку сформовано щодо питання імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, зі змісту якої слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Підсумовуючи викладене у сукупності суд дійшов висновку, що контролюючий орган діяв протиправно, а висновки його спростовуються долученими до матеріалів справи письмовими доказами.

Отже, податкова вимога винесена Головним управлінням ДПС у Львівській області №Ф-1824-57У від 16.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн. є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати у виді судового збору в сумі 840,80 грн. слід стягнути на користь позивача, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Стосовно решти суми судового збору 1262,30 грн. суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Частиною 1 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що судовий збір це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Пунктом 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №787 від 03.09.2013, передбачено, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.

Зважаючи на те, що позивачем сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж передбачено Законом України «Про судовий збір», тому суд дійшов висновку наявність підстав для про повернення судового збору в розмірі переплаченої суми, а саме – 1262,30 грн. з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 22, 25, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255, 294-295, п.п. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідні положення КАС України, суд -

в и р і ш и в :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Львівській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-1824-57У від 16.05.2019 в сумі 21030 (двадцять одна тисяча тридцять) грн. 90 коп.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Львівській області (79003, м. Львів, вул. Стрийська, 35; ЄДРПОУ 43143039) судові витрати у виді судового збору в сумі 840 (вісімсот сорок) 80 грн.

4. Повернути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір в сумі 1262 (одна тисяча двісті шістдесят дві) грн. 30 коп., сплачений згідно з квитанцією №32855666 від 15.09.2020.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.12.2020.

Суддя Кравців О.Р.