Рішення № 93536032, 15.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 грудня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/2761/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

до Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40112170; адреса: вул. Ю. Бутусова, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030)

про визнання дій неправомірними, скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом, в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати Наказ голови Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області (далі – відповідач) №39 R/TP від 19 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №3545 м. Благовіщенське-Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області;

- стягнути з Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток з час вимушеного прогулу.

Позов мотивовано тим, що Наказом голови Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області (далі – відповідач) №39 R/TP від 19 червня 2020 року ОСОБА_1 звільнено з посади адміністратора територіального сервісного центру №3545 м. Благовіщенське-Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією РСЦ МВС в Кіровоградській області. Водночас, позивачка, посилаючись на висновки Верховного Суду зазначає, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати завдання установи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. ОСОБА_1 стверджує, що всупереч таким висновкам, при її звільненні не були дотримані гарантії, передбачені трудовим законодавством, оскільки з моменту попередження про звільнення їй не було запропоновані посади, на яких вона б могла бути працевлаштована та не враховане її переважне право на залишення на роботі як жінки, яка самотужки виховує дитину.

Ухвалою судді від 27 липня 2020 року відкрите провадження у даній справі, справу вирішенорозглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач позовних вимог не визнав та у відзиві на позовну заяву наголосив, що у зв`язку з ліквідацією РСЦ МВС в Кіровоградській області, яка відбулася на виконання Постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12 лютого 2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", позивачку було своєчасно попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини першої, пункту 1 частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу". Інша робота їй не пропонувалася, оскільки відбувалася ліквідація установи та втрата чинності штатів.

Також представник відповідача зазначає, що норми КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються. Натомість положеннями Закону України «Про державну службу» передбачено, що суб`єкт призначення може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби, тобто вказана норма не передбачає такого обов`язку.

У поданій до суду відповіді на відзив ОСОБА_1 підтримала раніше заявлені вимоги та наголосила на тому, що при її звільненні роботодавець повинен був дотриматись вимог статей 40, 42 та 49-2 Кодексу законів про працю України. Більше того, відповідачем працевлаштовані деякі співробітники Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області, що на думку позивачки, є проявом дискримінації та порушенням вимог Закону України «Про засади запобігання та протидіюдискримінації в Україні».

У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача заперечила викладені позивачкою доводи та просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 12 червня 2019 року була прийнята на посаду адміністратора територіального сервісного центру №3545 Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області як така, що успішно пройшла за конкурсом. Того ж дня позивачкою складена присяга державного службовця.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №79 від 12 лютого 2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", пунктом 1 якої постановлено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема Регіональний сервісний центр МВС в Кіровоградській області.

На виконання цієї Постанови Наказом МВС України №218 від 03 березня 2020 року "Про утворення ліквідаційних комісій територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" утворено ліквідаційні комісії територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ та призначено голів ліквідаційних комісій, зокрема голову ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області.

Головою Ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Кіровоградській області видано Наказ від 10 березня 2020 року №413/д "Про затвердження плану заходів, пов`язаних з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області". Цим Планом заходів зокрема передбачено забезпечити письмове персональне попередження державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області про наступне припинення державної служби та вивільнення (пункт 1-1 частини першої, пункт 1 частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", статті 49-2 КЗпП України).

За таких умов Головою ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Кіровоградській області 11 березня 2020 року позивачку письмово повідомлено про припинення державної служби на підставі пункту 1-1 частини 1, пункту 1 частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу" у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області та звільнення із займаної посади не раніше 30 календарних днів з дня попередження, що не спростовується сторонами та підтверджено няавним у матеріалах справи письмовим повідомленням з підписом ОСОБА_1 про ознайомлення з таким попередженням.

Наказом голови ліквідаційної комісії РСЦ МВС в Кіровоградській області №39 R/TP від 19 червня 2020 року «Про звільнення ОСОБА_1 » з посиланням на пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України “Про державну службу” позивачку звільнено з посади адміністратора теритріального сервісного центру №3545 Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №79 від 12.02.2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", із припиненням державної служби з 23 червня 2020 року.

При цьому ухвалено виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат відповідно до частини четвертої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Не погоджуючись із своїм звільненням, позивачка оскаржила Наказ №39 R/TP до суду.

Так, спір між сторонами виник щодо правових підстав для звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з ліквідацією державного органу та обов`язку відповідача працевлаштувати її в органі, який, на думку позивачки, фактично є правонаступником Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області з урахуванням гарантій переважного залишення на роботі, передбачених Кодексом законів про працю України.

Надаючи оцінку спіним правовідносинам, суд виходить з такого.

Частина друга статті 19 Конституції України зобов`язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року №889-VIII (далі Закон №889-VIII), якщо інше не передбачено законом (частина друга статті 5 Закону №889-VIII).

Державною службою у розумінні частини першої статті 1 Закону №889-VIII визнається публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

У відповідності до положень частин першої-третьої статті 5 цього Закону правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Серед іншого, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є:

- скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII);

- ліквідація державного органу Закону (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII)№889-VIII.

Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

При цьому частиною третьою статті 87 Закону №889-VIII передбачено, що державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

Згідно з частиною четвертою статті 87 Закону України "Про державну службу" у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Отже, звільнення державного службовця за ініціативою суб`єкта призначення у зв`язку з реорганізацією державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу") та у зв`язку з ліквідацією державного органу (пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу") є різними підставами припинення державної служби.

Судом установлено, що позивачка займала посаду державної служби в Регіональному сервісному центрі МВС в Кіровоградській області - територіальному органі з надання сервісних послуг МВС. Спірним наказом ОСОБА_2 звільнено з припиненням державної служби у зв`язку з ліквідацією цього державного органу, проведеною на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12 лютого 2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ".

Досліджуючи обставини припинення юридичної особи відповідача, суд виходив з того, що відповідно до частин першої, другої статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства утворюються у випадках, коли їх створення передбачено положенням про міністерство, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи міністерства можуть утворюватися в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи (у разі їх утворення).

Згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" територіальні органи міністерства набувають статусу юридичної особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про їх державну реєстрацію як юридичної особи.

Територіальні органи міністерства припиняються як юридичні особи з дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію їх припинення.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року №878, Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з підпунктом 22 пункту 4 цього Положення МВС відповідно до покладених на нього завдань організовує діяльність територіальних органів з надання сервісних послуг МВС (далі - територіальні органи).

Пунктом 7 Положення передбачено, що МВС здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи, а також заклади та установи.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України №889 від 28 жовтня 2015 року "Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ" утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком, зокрема 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС (РСЦ МВС), серед яких - Регіональний сервісний центр МВС в Кіровоградській області.

Надалі пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України №79 від 12 лютого 2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, а саме усі 26 територіальних органів з надання сервісних центрів МВС - регіональні сервісні центри МВС.

Пунктом вказаної Постанови 2 передбачено, що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Наказом МВС України №171 від 24 лютого 2020 року "Про затвердження Структури Головного сервісного центру МВС" затверджено структуру Головного сервісного центру МВС та визнано таким, що втратив чинність, наказ МВС, яким затверджено структуру регіональних сервісних центрів.

Наказом МВС України №354 від 24 квітня 2020 року внесено зміни до Положення про Головний сервісний центр МВС, затвердженого наказом МВС України №1393 від 07 листопада 2015 року, та викладено його у новій редакції. Відповідно до пунктів 1, 3 цього Положення Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС) утворений як юридична особа публічного права та є міжрегіональним територіальним органом з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ України. Структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів - регіональних сервісних центрів (далі - РСЦ). РСЦ складається зі структурних підрозділів, до яких в тому числі входять територіальні підрозділи - територіальні сервісні центри МВС (далі - ТСЦ МВС). РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.

Наказом Головного сервісного центру МВС №13 від 27 квітня 2020 року затверджено Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Кіровоградській області (філія ГСЦ МВС). Відповідно до пункту 1 розділу І цього Положення регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Кіровоградській області (філія ГСЦ МВС) є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи.

За відомостями, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Регіональний сервісний центр МВС в Кіровоградській області з 06 березня 2020 року перебуває у стані припинення юридичної особи.

Разом з тим, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 06 травня 2020 року зареєстрований відокремлений підрозділ - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Кіровоградській області (філія ГСЦ МВС).

Частинами другою, третьою статті 81 Цивільного кодексу України передбачено, що юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 Цивільного кодексу України на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (частина друга статті 104 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Постановою Кабінету Міністрів України №1074 від 20 жовтня 2011 року затверджено Порядок здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, який визначає механізм здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади (далі - органи виконавчої влади) та їх територіальних органів.

Пунктами 5-8 цього Порядку передбачено, що орган виконавчої влади припиняється шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Права та обов`язки органів виконавчої влади переходять: разі злиття органів виконавчої влади - до органу виконавчої влади, утвореного внаслідок такого злиття; у разі приєднання одного або кількох органів виконавчої влади до іншого органу виконавчої влади - до органу виконавчої влади, до якого приєднано один або кілька органів виконавчої влади; у разі поділу органу виконавчої влади - до органів виконавчої влади, утворених внаслідок такого поділу; у разі перетворення органу виконавчої влади - до утвореного органу виконавчої влади; у разі ліквідації органу виконавчої влади і передачі його завдань та функцій іншим органам виконавчої влади - до органів виконавчої влади, визначених відповідним актом Кабінету Міністрів України.

Майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом. У разі ліквідації органу виконавчої влади складається ліквідаційний баланс. Кабінет Міністрів України приймає рішення щодо подальшого використання нерухомого майна органу виконавчої влади, що ліквідується, та визначає суб`єкта управління підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління такого органу.

Внаслідок реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) органів виконавчої влади припиняється той орган виконавчої влади, майнові права та обов`язки якого переходять його правонаступникам.

Верховний Суд України в постановах від 04 березня 2014 року (справа №21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа №21-108а14) сформулював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема: припинено виконання функцій ліквідованого органу чи покладено виконання цих функцій на інший орган.

У Постанові Кабінету Міністрів України №79 від 12 лютого 2020 року "Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ", як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів з надання сервісних послуг МВС або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено що територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати покладені на них повноваження та функції до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ.

Тож в системі МВС фактично відбулося приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Воднораз у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються.

Співставлення змісту Положення про регіональний сервісний центр МВС в Кіровоградській області, затвердженого наказом МВС України №1410 від 07 листопада 2015 року, та Положення про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Кіровоградській області (філія ГСЦ МВС), затвердженого наказом ГСЦ МВС №13 від 27 квітня 2020 року, свідчить про виконання цими державними органами одних і тих же завдань та функцій, спрямованих на реалізацію повноважень Міністерства внутрішніх справ України у сфері надання сервісних послуг.

Викладене дає підстави для висновку про те, що фактично відбулася реорганізація державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області - як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Кіровоградській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

За таких умов роботодавець зобов`язаний був дотриматися процедури вивільнення працівників у зв`язку з реорганізацією, визначеною Кодексом законів про працю України, а щодо державних службовців - спеціальним Законом України "Про державну службу".

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Статтями 1, 4 Кодексу законів про працю України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є зокрема розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

Згідно з частиною третьою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Водночас, у частині четвертій статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року, який набрав чинності 25 вересня 2019 року) наголошено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 49-2 КЗпП України установлений порядок вивільнення працівників.

Відповідно до частин першої- третьої статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Разом з тим, згідно з частиною шостою статті 49-2 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-IX від 12 грудня 2019 року, який набрав чинності 02 лютого 2020 року) вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України "Про державну службу", здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

- про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

- у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

- не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

При цьому Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19 вересня 2019 року, який набрав чинності 25 вересня 2019 року, зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено абзаци перший та другий частини третьої, які передбачали, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Натомість Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" №440-IX від 14 січня 2020 року, який набрав чинності 13 лютого 2020 року, у Законі України "Про державну службу" статтю 87 частину третю доповнено новим абзацом першим такого змісту: "3. Суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення".

Отже, на час звільнення позивачки Законом України "Про державну службу", зокрема його статтею 87, були унормовані порядок та процедура вивільнення державних службовців за ініціативою суб`єкта призначення. З огляду на положення абзацу першого частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Судом встановлено, що про наступне вивільнення ОСОБА_1 було персонально попереджено за 30 днів, як це передбачено абзацом першим частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", частиною шостою статті 49-2 КЗпП України. При цьому інша робота за відповідною професією чи спеціальністю їй не пропонувалася, оскільки з прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" №117-IX від 19 вересня 2019 року зі статті 87 Закону України "Про державну службу" виключено обов`язок суб`єкта призначення пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби чи іншу роботу у цьому державному органі, а після набрання чинності Законом України "Про внесення змін до Кодексу законів про працю України" №378-IX від 12 грудня 2019 року норми частини другої статті 40, частини другої статті 49-2 КЗпП України щодо державних службовців, які звільняються з державної служби з підстав скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу чи його ліквідації, не застосовуються.

Відтак, реорганізація в системі сервісних центрів МВС, яка призвела до реорганізації державного органу, в якому проходила державну службу позивачка, не зумовлювала обов`язок відповідача як роботодавця забезпечити працевлаштування позивачки.

З тих самих міркувань, зважаючи на частину четверту статті 40 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX від 19 вересня 2019 року, який набрав чинності 25 вересня 2019 року), суд вважає незастосовними до спірних правовідносин положення статті 42 Кодексу законів про працю України, на які посилається ОСОБА_2 .

Стосовно доводів позивачки щодо проявів дискримінації, яка полягає у вибірковому підході до поновлення окремих працівників Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області у Регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Кіровоградській області (філія ГСЦ МВС), суд зазначає, що згідно з практикою ЄСПЛ дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» від 11 червня 2002 року, заява № 36042/97). Відмінність у ставленні також є дискримінаційною, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (рішення у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» від 21 лютого 1997 року, заява № 20060/92; рішення ЄСПЛ у справі «Пічкур проти України» від 7 листопада 2013 року, заява № 10441/06).

Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. В іншому разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (рішення Конституційного Суду України від 7 липня 2004 року №14-рп/2004).

Наявність правомірної, об`єктивно обґрунтованої мети, способи досягнення якої є належними та необхідними, також виключає дискримінацію, що випливає з визначень прямої та непрямої дискримінації, наданих у Законі України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні».

Враховуючи, що підстави та процедура звільнення державних службовців визначені Законом, а можливість прийняття особи на роботу після її звільнення за рішенням суб`єкта призначення, на думку суду, є його правом, а не обов`язком, судом не встановлено наявність ситуації, за якої позивач зазнає менш сприятливих умов або становища порівняно з іншими особами та/або групами осіб. Відтак доводи ОСОБА_1 у цій частині є необґрунтованими та не свідчать про протиправність прийнятого Наказу.

Більше того, з огляду на предмет спору, суд не повноважний надавати правову оцінку доводам позивачки про працевлаштування деяких інших працівників територіального сервісного центру №3545 м. Благовіщенське-Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області у регіональному сервісному центрі ГСЦ МВС в Кіровоградській області

Висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм Закону України "Про державну службу" (статей 22, 87) та статті 40 КЗпП України , на які посилається ОСОБА_1 у позовній заяві, не можуть бути враховані судом у даній справі, оскільки сформовані щодо попередньої редакції вказаних норм, без урахування внесення змін Законом України від 19 вересня 2019 року №117-IX.

Суд прийшов до висновку, що при звільненні позивачки та припиненні державної служби була дотримана процедура вивільнення державних службовців. Відповідач як роботодавець не допустив порушень своїх обов`язків та прав позивачки.

Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" наголошено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Оскільки звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням передбаченого законом порядку, підстави для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відсутні.

Разом з тим, з огляду на встановлені вище обставини, суд вважає безпідставними формулювання причини звільнення у спірному Наказі №39 R/TP від 19 червня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 " з посиланням на пункт 1-1 частини статті 87 Закону України "Про державну службу" (ліквідація державного органу), оскільки Регіональний сервісний центр МВС в Кіровоградській області був де-факто реорганізований. За таких умов правильною підставою звільнення та припинення державної служби ОСОБА_1 є пункт 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" (реорганізація державного органу).

Відтак, спірний наказ в частині формулювання підстави звільнення та припинення державної служби позивачки є протиправним та підлягає скасуванню у цій частині.

Суд зазначає, що звільнення державного службовця за підставою, передбаченою пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", дає йому можливість протягом шести місяців з дня звільнення бути призначеним за рішенням суб`єкта призначення на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, як це передбачено абзацом четвертим частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Зважаючи на ці обставини, суд, керуючись пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України, вважає за доцільне застосувати у спірних правовідносинах спосіб захисту, передбачений частиною третьою статті 235 КЗпП України, змінивши у Наказі №39 R/TP від 19 червня 2020 року підставу звільнення та припинення державної служби ОСОБА_1 з "відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" на "відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Таке застосування частини третьої статті 235 КЗпП України у спорах, пов`язаних зі звільненням та поновленням на публічній службі, відповідає правовій позиції, наведеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №800/133/15 (П/9901/349/18).

При цьому, звертаючись до принципу правової визначеності, беручи до уваги правила дії в часі індивідуальних правових актів та набрання законної сили судовими рішеннями, суд наголошує, що початок перебігу шестимісячного строку для реалізації позивачкою права призначення на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, передбаченого абзацом четвертим частини третьої статті 87 Закону України "Про державну службу", слід відраховувати з дня набрання законної сили цим рішенням суду.

Судові витрати, які підлягали б розподілу на підставі Судові витрати, які підлягали б розподілу на підставі частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 90, 139, 143, 242-246, 250-251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) до Ліквідаційної комісії Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 40112170; адреса: вул. Ю. Бутусова, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25030) про скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати Наказ Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області №39 R/TP від 19 червня 2020 року "Про звільнення ОСОБА_1 " в частині формулювання підстави звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру №3545 м. Благовіщенське-Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області з припиненням державної служби за пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

Змінити підставу звільнення ОСОБА_1 з посади територіального сервісного центру №3545 м. Благовіщенське-Регіонального сервісного центру МВС в Кіровоградській області та припинення державної служби з "відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" на "відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд (а у разі початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи - безпосередньо до суду апеляційної інстанції).

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук