Рішення № 93536031, 11.12.2020, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2020 року м. Кропивницький справа № 340/3759/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 )до третя особа Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 40, код ЄДРПОУ - 26241445) Державна судова адміністрація України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ - 26255795)простягнення невиплаченої заробітної плати, -

В С Т А Н О В И В:

І. Зміст позовних вимог.

15.09.2020 року ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень просить стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області 109516,98 грн. невиплаченої заробітної плати за період з 01.04.2020 року по 30.06.2020 року з урахуванням податків та зборів.

Також просить допустити негайне виконання рішення в межах середньомісячного заробітку.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року у справі №10-р/2020 визнано неконституційними встановлені законодавчі обмеження на період карантину щодо суддівської винагороди. Тому, діючі судці мають отримувати суддівську винагороду у розмірі, передбаченому Законом України “Про судоустрій і статус суддів України”.

Водночас, пункт 4.3 вказаного рішення Конституційного Суду України містить у собі положення зобов`язального характеру щодо компенсації втрачених коштів, які судді не отримували як суддівську винагороду у термін дії її обмежень, тобто в період часу з 18 квітня по 28 серпня 2020 року. На думку позивачки зазначене положення рішення Конституційного Суду України носить зворотний характер і покликано забезпечити принцип справедливості у сфері забезпечення незалежності суддівського корпусу, а отже покращує становище суддів і підлягає виконанню.

Позивачка вважає, що оскільки розмір отриманої суддівської винагороди за період з 01.04.2020 року по 30.06.2020 року не відповідає розміру установленому Законом України “Про судоустрій і статус суддів” відповідачем порушено її право на належне матеріальне забезпечення судді.

Представником відповідача подано відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити в задоволенні вимог. Так, представником зазначено, що відповідно до частин 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (у редакції Закону № 553-ІХ) установлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. На підставі рішення Ради суддів України від 24.04.2020 №22 обмеження, встановлені Законом №553-ІХ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат). Крім того, наголошено, що з врахуванням рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, починаючи з 28 серпня 2020 року виплата суддівської винагороди позивачу здійснюється у повному обсязі, відповідно до статті 135 Закону (а.с.33-37).

Позивачка подала до суду відповідь на відзив відповідача в якому зазначила, що відповідно до сталої судової практики в даній категорії справ належним відповідачем є територіальні управління ДСА України.

Третя особа у письмовому поясненні щодо позову позовні вимоги вважає необґрунтованими та зазначила, що відповідач мав законодавчі підстави для виплати позивачу суддівської винагороди у квітні-серпні 2020 року з урахуванням обмеження, встановленого статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) (а.с.51-57).

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 28.09.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

19.10.2020 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву (а.с.33-37).

26.10.2020 року від позивачки надійшла до суду відповідь на відзив відповідача (а.с.45,46).

13.08.2020 року від Державної судової адміністрації України надійшли пояснення (а.с.51-57).

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи перебування головуючого судді по справі на лікарняному, з урахуванням положень ч.ч.1, 6 ст.120, ст.193 КАС України, дана адміністративна справа вирішується судом у межах строку, визначеного ст.193, 263 КАС України.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням доказів судом встановлені наступні обставини.

Указом Президента України від 6 червня 2002 року № 513/2002 ОСОБА_1 призначена строком на п`ять років на посаду судді Кіровського районного суду міста Кіровограда, Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 2008 року №260-УІ обрана на посаду судді зазначеного суду безстроково.

23.06.2020 року рішенням ВРП №1943/0/15-20 “Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Кіровського районного суду міста Кіровограда у з в`язку з поданням заяви про відставку” позивачку звільнено з посади судді та 30.06.2020 року відраховано зі штату суду.

Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 13.04.2020 р. №553-ІХ, чинним з 18.04.2020 р., Закон України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14.11.2019 р. №294-1Х доповнено статтею 29, якою установлено обмеження щодо нарахуванні суддівської винагороди у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України та нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Відповідно до довідки від 21.09.2020 №312 виданої Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Кіровоградській області, суддівська винагорода судді ОСОБА_1 обмеження суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 30.06.2020 (дату звільнення) склала 109 516, 98 грн. (а.с13).

Конституційний Суд України рішенням від 28.08.2020 р. №10-р/2020 у справі №1-14/2020 (230/20) визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України “Про Державний бюджет України на 2020 рік” від 14 листопада 2019 року №94-ІХ зі змінами.

Наведені вище обставини сторони не заперечували та не оспорювали, тому оскільки, зазначені обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, суд вважає їх встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.

Не погодившись з діями відповідача щодо невиплати суддівської винагороди в повному обсязі за період з 18.04.2020 по 30.06.2020 рік, позивачка звернулась із даним позовом до суду.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виплати суддівської винагороди, врегульовані нормами Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (надалі - Закон №1402).

Частиною 1 та 2 статті 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Таким чином, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Так, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закон № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частинами 1 та 2 статті 135 Закону 1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до пункту 1 частини 3 вказаної вище статті передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Частиною 4 зазначеної статті встановлено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Так, згідно з частинами 5 - 8 цієї ж статті суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.

Разом з тим, 18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" № 553-IX від 13 квітня 2020 року, яким доповнено Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 наступного змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 визнано неконституційними частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Статтею 91 Закону України “Про Конституційний Суд України” встановлено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в п.2 резолютивної частини рішення від 28.08.2020 №10-р/2020 вказано про втрату чинності положеннями законів саме з дня ухвалення цього Рішення.

Тобто, саме з 28.08.2020 втратили чинність положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Так, щодо дії рішення Конституційного Суду України у часі та за колом осіб суд враховує висновки Верховного Суду та зазначає наступне.

Суд наголошує, що дійсно, за загальним правилом наслідки неконституційності застосовуються лише до правовідносин, що виникли або продовжують існувати після оголошення рішення Конституційного Суду України.

Такий підхід слід застосовувати до осіб, які не звертались до суду з метою відновлення порушеного права. В таких ситуаціях відновлення права можливе з моменту ухвалення відповідного рішення Конституційного Суду України.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2019 року у справі № 814/1274/17 зазначив, що за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

На час обмеження відповідачем з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року суддівської винагороди позивачу були чинним положення частини першої і третьої статті 29 Закону України від 14 листопада 2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік"; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 13 квітня 2020 року № 553-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а отже підлягали обов`язковому виконанню.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2018 у справі 820/2640/17 та інших констатував, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності (зворотна дія у часі) та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення” (§29).

Суд зазначає, що п. 4.3 Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020, на який посилається позивач в обґрунтування вимог, не змінює законодавче регулювання правовідносин, що мали місце до дати ухвалення рішення.

Даний пункт містить посилання на необхідність компенсування, відповідними виплатами, застосованого обмеження, після закінчення терміну його дії, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Суд погоджується з посиланням позивача на положення ч.3 ст.152 Конституції України щодо відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним.

Між тим, суд звертає увагу на те, що в силу ч.3 ст.8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Водночас встановлена Конституційним Судом України неконституційність правового акта чи його окремого положення передбачає юридично значущий результат, а саме як вже зазначалося вище, відповідно до ч.3 ст.152 Конституції України, матеріальна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Верховний Суд в ухвалі від 20.02.2020 у справі №808/1628/18 (К/9901/29652/19) дійшов висновку, що якщо особи зазнали шкоди від дії закону, визнаного неконституційним, вони можуть вимагати її відшкодування, зокрема звернутися до суду з окремим позовом. Це загальний порядок.

Отже, нормами Конституцією України, як нормами прямої дії встановлено процедуру захисту прав особи внаслідок дії законодавчих актів, визнаних неконституційними, шляхом відшкодування державою матеріальної шкоди.

Однак, позивачка звернулася до суду 15.09.2020 року після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 року у справі №10-р/2020 та предметом даного позову визначила стягнення з відповідача недоотриманої частини заробітної плати, а не відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної прийняттям неконституційного правового акта.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З аналізу зазначених норм прав, спосіб захисту та предмету позову, суд дійшов до висновку про те, що заявлені в даному адміністративному позові позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки не ґрунтуються на приписах законодавства, що регулює спірні правовідносини, а дії відповідача вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинними, на той час, законами України.

VI. Судові витрати.

Розподіл судових витрат в порядку ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтею 19 Конституції України, ст.ст.246, 257-262, 295, Кіровоградський окружний адміністративний суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративний позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук