Рішення № 93535374, 14.12.2020, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 грудня 2020 року Справа № 280/7602/20 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНН НОМЕР_1 ) до Вознесенівського управління у м. Запоріжжі Головного управління ДФС у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 41699983), Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 166, код за ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправної та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Вознесенівського управління у м.Запоріжжі Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач 1), Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною та скасувати Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4140-50 від 11 лютого 2020 року, винесену Головним управлінням ДПС у Запорізькій області в сумі 29293,44 грн.;

- стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області на користь ОСОБА_1 вимушено сплачену суму недоїмки в розмірі 29293,44 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 з 2006 року по 2007 рік внаслідок здійснення підприємницької діяльності за основним видом (таксі) перебував на спрощеній системі оподаткування, а з 2007 року він не здійснював діяльності як фізична особа-підприємець, не отримував доходи та не звітував. В подальшому, в 2010 року по 2015 рік позивач був працевлаштований в Fozzy Group «ТОВ Фоззі фуд» м. Дніпро на посаді старшого зміни, а в періоди з 01 листопада 2016 року по 25 грудня 2016 року, з 08 травня 2017 року по 23 липня 2017 року, 11 жовтня 2017 року по 23 грудня 2017 року, з 28 березня 2018 року по 23 червня 2018 року, з 26 вересня 2018 року по 22 грудня 2018 року та з 02 квітня 2019 року по 15 червня 2019 року не перебував на території України, так як був за кордоном. Таким чином, в 2016, 2017, 2018 та 2019 років доходу від здійснення підприємницької діяльності позивач, як фізична особа-підприємець, не отримував та звітність не подавав. Позивач вказує на те, що оскаржувана вимога не містить періоду за який було здійснено нарахування податку, та не містить розрахунку суми 29293,44 грн. вказаній у ній, а його письмові запити щодо надання розрахунків до вимоги залишені без задоволення. Таким чином, неможливо встановити період нарахування недоїмки та правомірність її строку нарахування. Вказане зумовило його звернення до суду з даним адміністративним позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02 листопада 2020 року провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, а справу призначено до розгляду на 02 грудня 2020 року.

Відповідач 2 позовні вимоги не визнав, 18 листопада 2020 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№55485), в якому зазначає, що з 16 жовтня 2006 року по 12 жовтня 2020 року ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, а тому у відповідності до частини четвертої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Зауважує, що сума боргу, зазначена у вимозі №Ф-4140-50 від 11 лютого 2020 року дорівнює 29293,44 грн., а саме: нарахування за 2017 рік у сумі 8448,00 грн., нарахування за 2018 рік у сумі 9828,72 грн. та нарахування за 2019 рік у сумі 11016,72 грн. 06 жовтня 2020 року позивачем сплачено єдиний внесок в сумі 29293,44 грн. та наразі за ним обліковується заборгованість зі сплати ЄСВ у розмірі 3118,18 грн. за перший та другий квартали 2020 року. Стверджує, що нормами вказаного Закону встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності, при цьому, з 01 січня 2017 року в разі неотримання доходу, за будь-яких умов, єдиний внесок має бути сплачений не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Звільнені від обов`язкової сплати єдиного внеску тільки фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію або соціальну допомогу. На думку відповідача, та обставина, що позивач фактично не отримував від підприємницької діяльності доходу, жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки обов`язок сплачувати єдиний внесок пов`язаний саме із наявністю у особи статусу фізичної особи-підприємця та взяття її на облік як платника єдиного внеску, а тому вважає оскаржуване рішення є законним та просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Від відповідача 1 відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надходив. Ухвалу про відкриття провадження в адміністративній справі отримано уповноваженим представником за довіреністю 06 листопада 2020 року, про що свідчить підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

30 листопада 2020 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№58237), в якій зазначено, що для осіб, які проводять незалежну професійну діяльність Законом встановлено обов`язковий критерій, за яким така особа визнається платником єдиного внеску – це отримання доходу від цієї діяльності. Посилається на те, що ані нормами статті 9, ані жодною іншою нормою Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» чи іншим законодавством не передбачений та не унормований порядок нарахування та обчислення єдиного внеску при відсутності доходу за звітний період.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) зареєстрований фізичною особою-підприємцем 14 серпня 2006 року за №21030000000025394, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За даними Єдиного державного реєстру видами економічної діяльності позивача є 60.22.0 діяльність таксі (основний).

Також позивач перебував на обліку у відповідача як платник єдиного внеску.

Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано та направлено на адресу реєстрації позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування № Ф-4140-50 від 11 лютого 2020 року на суму 29293,44 грн. Однак, як вбачається з копії поштового конверту, наданого відповідачем до матеріалів справи, кореспонденція повернулась без вручення адресату із відповідною відміткою відділення поштового зв`язку.

Із наданих позивачем доказів також встановлено, що 28 травня 2020 року щодо позивача відкрите виконавче провадження №62178433, що здійснюється Вознесенівським відділом державної виконавчої служби у місті Запоріжжі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) на підставі вказаної вимоги.

Як зазначено у позовній заяві, 29 вересня 2020 року при намірі реєстрації особистого транспортного засобу, позивач в органах МВС дізнався, що відносного нього відкрито вищезазначене виконавче провадження.

З метою термінового відчуження транспортного засобу, що передбачало обов`язкове вилучення його з реєстру боржників, 29 вересня 2020 року ним сплачено суму боргу за виконавчим провадженням в розмірі 29293,44 грн., про що свідчить наявна в матеріалах квитанція.

Позивач зазначає, що в період з 2016 по 2019 роки доходу від здійснення підприємницької діяльності, як фізична особа-підприємець не отримував, звітність не подавав, оскільки періодично перебував на межами території України, про що свідчать відмітки в закордонних паспортах позивача.

12 жовтня 2020 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис №2001030060001025394 про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за власним рішенням.

Вважаючи прийняту відповідачем вимогу протиправною позивач, звернувся до суду із даним позовом про її скасування.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, врегульовані Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

Статтею 2 Закону №2464-VI визначено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників. Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п`ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку (абзаци 2 та 7 частина перша статті 5 Закону № 2464-VI).

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону №2464-VІ, зокрема, абзацом 3 частини 8 зазначеної статті передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до Закону України № 2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. У разі, якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. (абзаци 1, 2 пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Таким чином, фізичні особи-підприємці, сплачують єдиний соціальний внесок за періоди, в яких вони були платниками єдиного податку, незалежно від того, отримували вони дохід у цей період чи ні.

Статтею 6 Закону №2464-VI визначено обов`язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI).

Посилання позивача на те, що він не займається підприємницькою діяльністю, на думку суду, є безпідставними, оскільки в силу приписів частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VІ, єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника. Крім того, жодних доказів припинення підприємницької діяльності у цей період суду позивач не надав.

Згідно частини четвертої статті 5 Закону № 2464-VI обов`язки платників єдиного внеску виникають у фізичних осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичних осіб, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Разом з цим, суд зазначає, що обов`язок сплати фізичною особою-підприємцем, яка тимчасово не отримує прибуток, єдиного внеску може бути припиненим як наслідок припинення статусу фізичної особи-підприємця або ж подання до контролюючого органу заяви про перехід на загальну систему оподаткування, що призведе до сплати єдиного внеску у залежність від отриманих доходів.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі - Закон № 755-IV) фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до частини четвертої статті 18 Закон № 755-IV для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця у зв`язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.

Як встановлено судом із відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про рішення позивача щодо припинення підприємницької діяльності до Реєстру внесений лише 12 жовтня 2020 року за датою звернення позивача до державного реєстратора для проведення реєстраційної дії «Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за її рішенням».

Таким чином, позивач вказаних дій, які б могли призвести до звільнення його від обов`язку сплачувати єдиний внесок, не вчинив.

В матеріалах справи відсутні також будь-які докази того, що позивач відноситься до категорії осіб, звільнених від сплати єдиного соціального внеску.

Отже, позивач є платником єдиного внеску, а відповідач вправі обчислювати суми єдиного внеску, не нараховані і не сплачені платником сум єдиного внеску, та зазначати це у вимозі про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до положень частин першої - четвертої статті 25 Закону № 2464 рішення, прийняті органами доходів і зборів та органами Пенсійного фонду з питань, що належать до їх компетенції відповідно до цього Закону, є обов`язковими до виконання платниками єдиного внеску, посадовими особами і застрахованими особами. Положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов`язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

У разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Процедура нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів, врегульована Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою Наказом Міністерства фінансів України 20 квітня 2015 року № 449 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 04 травня 2018 року № 469), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449).

Відповідно до пункту 1 розділу VI Інструкції №449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Пунктом 3 розділу VI Інструкції №449 визначено, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.

У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції (до яких належать також і фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування), протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Згідно з пунктом 4 розділу VI Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Крім того, суд зазначає, що чинним законодавством надано право податковому органу нарахувати єдиний внесок з облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів без складання акту перевірки.

Як підтверджується матеріалами адміністративної справи, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року №Ф-4140-50 сформована на підставі даних інформаційної системи органів доходів і зборів (відповідно до вимог статті 25 Закону №2464-VI).

Стосовно розрахунку суми недоїмки, судом встановлено наступне.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII «Про Державний бюджет України на 2017 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року - 3 200,00 грн.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДФС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Враховуючи обов`язок нарахування єдиного внеску до сплати, навіть у разі відсутності доходу, фізичні особи-підприємці зобов`язані сплатити до 09 лютого 2018 року за звітний 2017 рік, щонайменше 8448,00 грн. (3 200,00*12*22%).

Крім того, з прийняттям Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» внесені зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01 січня 2018 року, зокрема, щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 01 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI).

Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 - 3 723,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2457,18 грн. (3 723,00 * 3 * 22%), поквартально:

- до 19 квітня 2018 року - за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн.;

- до 19 липня 2018 року - за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн.;

- до 19 жовтня 2018 року - за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн.;

- до 21 січня 2019 року - за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.

Крім того, Законом України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік», установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2019 року - 4 173,00 грн.

Відповідно, щоквартальний платіж складає 2754,18 грн. (4173,00 * 3 * 22%), поквартально:

- до 19 квітня 2019 - за 1 квартал 2019 року - 2754,18 грн.;

- до 19 липня 2019 року - за 2 квартал 2019 року - 2754,18 грн.;

- до 19 жовтня 2019 року - за 3 квартал 2019 року - 2754,18 грн.;

- до 21 січня 2020 року - за 4 квартал 2019 року - 2754,18 грн.

Як свідчать матеріали справи спірна вимога винесена позивачу за 2017 рік, 2018 рік та 2019 рік, а саме 8448, грн. нарахування за 2017 рік (3200 грн. * 22% * 12 місяців), 9828,72 грн. нарахування за 2018 рік (3723 грн. * 22% * 12 місяців) та 11016,72 грн. нарахування за 2019 рік (4173 грн.*22%*3 місяці)., а тому сума недоїмки склала 8448,00 грн. + 9828,72 грн. + 11016,72 грн. = 29293,44 грн.

Наявність у позивача боргу по сплаті єдиного соціального внеску повністю підтверджується наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, карткою особового рахунку платника - фізичної особи-підприємця та відповідним розрахунком єдиного соціального внеску. На теперішній час вказана заборгованість повністю сплачена, що підтверджується копією квитанції № 18 від 29 вересня 2020 року, наявною в матеріалах справи.

Виходячи з аналізу наведених правових норм, суд дійшов висновку, що оскільки позивач своєчасно не виконав обов`язок зі сплати єдиного податку, відтак, Головне управління ДПС у Запорізькій області правомірно сформувало та надіслало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2020 року №Ф-4140-50.

Суд зазначає, що у зв`язку зі змінами в законодавстві у позивача з січня 2017 року виник обов`язок сплачувати єдиний внесок в мінімальному розмірі незалежно від подання звітності та провадження підприємницької діяльності. Вимога про сплату єдиного внеску констатує наявність заборгованості та необхідність її сплати.

Щодо доводів позивача на те, що у період 2016-2019 років він періодично перебував за кордоном та фактично підприємницьку діяльність не здійснював, доходу від неї не отримував та звітність не подавав, суд зазначає, що за відсутності належних доказів припинення підприємницької діяльності у встановленому законом порядку, за позивачем зберігається статус підприємця-платника податків, який у розумінні частини першої статті 4 Закону №2464-VI є самостійними суб`єктом сплати єдиного внеску, адже, у розумінні Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці та роботодавці розглядаються як окремі платники єдиного внеску.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №440/2149/19 сформулював правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, суд касаційної інстанції зауважив, що з урахуванням наведеного, суди при вирішенні спору повинні були зокрема перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення нею підприємницької діяльності та отримання нею доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

На думку суду, перебування позивача за межами України не виключає можливості здійснення останнім підприємницької діяльності в Україні. Також, докази сплати роботодавцем за позивача ЄСВ, як за застраховану особу в Україні, в матеріалах справи відсутні.

Суд зазначає, що сплата єдиного внеску є формою участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Мета такої участі полягає у гарантуванні особі матеріального забезпечення у разі настання страхового випадку (як то безробіття, тимчасова непрацездатність, нещасний випадок на виробництві чи професійне захворювання, досягнення пенсійного віку тощо).

Тобто, соціальне страхування є складовим елементом системи соціального захисту.

Платниками єдиного внеску є роботодавці та особи, які забезпечують себе працею самостійно (у т.ч. фізичні особи - підприємці).

У силу вимог Закону №2464-VI за найманого працівника єдиний внесок сплачує роботодавець; фізична особа - підприємець сплачує єдиний внесок самостійно.

Зазначені механізми передбачені з метою участі усіх без винятку працюючих осіб (у тому числі, і тих, що забезпечують себе працею самостійно) у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності..

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, діяв у межах повноважень, наданих йому законодавством та довів правомірність прийнятого рішення, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що особі, що не є суб`єктом владних повноважень у разі відмови у задоволені позову - судовий збір поверненню не підлягає.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІНН НОМЕР_1 ) до Вознесенівського управління у м.Запоріжжі Головного управління ДФС у Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 14, код ЄДРПОУ 41699983), Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м. Запоріжжя, проспект Соборний, 166, код за ЄДРПОУ 43143945) про визнання протиправної та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана до Третього апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 грудня 2020 року.

Суддя Д.В. Татаринов