Рішення № 93530850, 24.11.2020, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/10529/14-ц

Провадження№2/522/2434/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМУКРАЇНИ

24 листопада 2020 року Приморський районний суд міста Одеси в складі:

Головуючого судді Свяченої Ю.Б.,

при секретарі Шеян І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «ШАНС-2013», ТОВ «Белрум», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання права власності та визнання договору недійсним -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою, в подальшому уточнивши її, до ТОВ «ШАНС-2013», ТОВ «Белрум», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 , в якій просив визнати недійсним договір № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01 липня 2013 року, укладений між ТОВ «Центр-Будінвест» та ТОВ «Шанс-2013», за яким було відчужено права на квартиру, яка мала будівельну адресу: АДРЕСА_1 , а в подальшому їй було присвоєно адресу: АДРЕСА_2 , внаслідок його нікчемності; визнати недійсним договір купівлі-продажу майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , серія та номер: 154, посвідчений 12 лютого 2015 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н. В., укладений між ТОВ «Шанс-2013» та ТОВ «Белрум»; скасувати реєстрацію права власності за ТОВ «Белрум» на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 320968551101); визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на квартиру АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 320968551101) загальною площею 101,8 кв.м., житловою площею 33,47 кв.м., що складається з двох житлових кімнат; визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) право власності на машино-місце № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 391157451101) загальною площею 27,2 кв.м.; скасувати реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на машино-місце № НОМЕР_2 у будинку АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 391157451101) загальною площею 27,2 кв.м., на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); стягнути з ТОВ «Белрум», ТОВ «Шанс-2013», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 в позовній заяві зазначено, що між ним та ТОВ «Центр-Будінвест» було укладено Договори № 63 та № 2, за якими йому належали майнові права на квартиру АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 (будівельна адреса: АДРЕСА_6 ). На виконання вимог вищевказаних договорів ним було здійснено оплату на користь ТОВ «Центр-Будінвест» у розмірі 996 546 грн. 80 коп., що складало 100 % вартості придбаних майнових прав. У відповідності до договорів № 2 та № 63 до нього мали перейти майнові права на квартиру АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 .

Також позивач зазначає, що у 2014 році будинок за адресою: АДРЕСА_4 (будівельна адреса: АДРЕСА_6 ) було прийнято в експлуатацію, а право власності на спірні об`єкти було зареєстровано не за ним, у відповідності до вищевказаних договорів, а за ТОВ «Шанс-2013» та ОСОБА_2 , які у подальшому відчужили вказані об`єкти нерухомості.

Тому, позивач вважає, що йому на праві приватної власності належать спірні квартира АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 , а договори щодо відчуження даних об`єктів підлягають визнанню недійсними, оскільки станом на 2013 рік ТОВ «Центр-Будінвест» не було власником майнових прав на них.

Ухвалою суду від 12 червня 2014 року (суддя Погрібний С.О.) було відкрито провадження у даній справі

Ухвалою суду від 20 березня 2015 року провадження у справі закрито у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від позовних вимог.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 02 травня 2018 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області 23 жовтня 2018 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою на ухвалу Приморського районного суду від 20 березня 2015 року закрито.

Постановою Верховного Суду у складі колегії Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу апеляційного суду Одеської області від 02 травня 2018 року скасовано та передано справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття провадження.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Приморського районного суду від 20 березня 2015 року скасовано та передано справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою суду від 06 серпня 2019 року вказану цивільну справу прийнято до свого провадження суддею Свяченою Ю.Б. та призначено підготовче засідання на 30 вересня 2019 року.

Ухвалою суду від 07 серпня 2019 року вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру АДРЕСА_3 , та шляхом заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав, іншим особам та органам, а також будь-яким особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо речових прав на нерухоме майно, а саме спірну квартиру АДРЕСА_3 .

У підготовче засідання 30 вересня 2020 року з`явились представник позивача. Роз`яснені права та обов`язки. Інші учасники справи не з`явились про час та місце розгляду справи повідомлялись. Ухвалою суду від 30 вересня 2019 року за заявою представника позивача залучено у якості співвідповідачів ТОВ «Белрум», ОСОБА_2 , ОСОБА_5 . Підготовче засідання відкладено на 24 жовтня 2019 року.

До суду 24 жовтня 2020 року від представника відповідача – ТОВ « Белрум» надійшов відзив на позовну заяву. Відзив поданий у відповідності та з дотриманням вимог ст. 178 ЦПК України.

У відзиві представником відповідача зазначено, що позовна заява ОСОБА_1 є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав 10 січня 2016 року між позивачем та ТОВ «Центр-Будінвест» був укладений договір № 63 про пайову участь у будівництві житла. Відповідно до вказаного договору № 63 повивач зобов`язався взяти пайову участь у будівництві, а ТОВ «Центр Будінвест» зобов`язалось здійснити будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 . 10 січня 2006 року між позивачем та ТОВ « Центр Будінвест» був укладений договір № 2 про пайову участь в будівництві машино-місця в паркінгу. Згідно з умовами Договору № 2, Пайовик зобов`язується прийняти пайову участь у будівництві машино-місця в паркінгу за адресою: АДРЕСА_6 , а ТОВ «Центр Будінвест» - здійснити його будівництво та після здачі в експлуатацію та передати позивачу. Проте, як зазначає у відзиві представник відповідача, позивач не виконав свої зобов`язання за Договорами № 63 та № 2. а саме, ним не були сплачені грошові внески, що дало ТОВ «Центр-Будінвест» право відмовитися від них в односторонньому порядку, внаслідок чого вказані договори були розірвані. Тому ТОВ «Центр-Будінвест» мало право вільно розпоряджатися майновими правами на спірні квартиру та машино-місце. На підставі чого 01 липня 2013 року між ТОВ «Центр-Будінвест» та ГОВ «Шанс-2013» було укладено Договір № 112 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно з умовами якого до ТОВ «Шанс-2013» перейшли майнові права на спірну квартиру. 12 лютого 2015 року між ТОВ «Шанс-2013» та ТОВ «Белрум» було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким право власності на спірну квартиру перейшло до «ТОВ Белрум».

У підготовче засідання 24 жовтня 2019 року з`явились представник ТОВ «Белрум». Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явились. Про причини неявки суд не повідомляли. Підготовче засідання відкладено на 07 листопада 2019 року.

У підготовче засідання 07 листопада 2019 року з`явились представник позивача та представник відповідача – ТОВ «Белрум». Інші учасники справи у підготовче засідання не з`явились. Про причини неявки суд не повідомляли. Підготовче засідання відкладено на 18 листопада 2019 року.

У підготовче засідання 18 листопада 2019 року з`явились представник позивача та представник ТОВ « Белрум» . Від відповідачів ТОВ « Шанс-2013», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю та просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Роз`яснені права та обов`язки. Протокольною ухвалою суду задоволено клопотання представника відповідача про виклик свідків. Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів. Ухвалою суду від 18 листопада 2019 року залучено у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору – ОСОБА_4 . Протокольною ухвалою суду від 18 листопада 2019 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду по суті на 27 січня 2020 року.

У судове засідання 27 січня 2020 року з`явились представник позивача та представник відповідача – ТОВ « Белрум». Від відповідачів ТОВ «Шанс-2013», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю та просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Судове засідання відкладено на 04 березня 2020 року, з підстав ненадходження на адресу суду витребуваних ухвалою суду від 18 листопада 2019 року доказів.

У судове засідання 04 березня 2020 року з`явились представник позивача та представник відповідача – ТОВ «Белрум». Від відповідачів ТОВ «Шанс-2013», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю та просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Судове засідання відкладено на 08 квітня 2020 року, з підстав подачі представником позивача клопотання про відкладення розгляду справи для ознайомлення з витребуваними документами.

Судове засідання 08 квітня 2020 року відкладено на 17 червня 2020 року, з підстав неявки сторін по справі. Від представника позивача та представника відповідача – ТО «Белрум» надійшла заява про відкладення розгляду справи з підстав запровадження на території України карантину.

У судове засідання 17 червня 2020 року з`явились представник позивача та представник відповідача – ТОВ «Белрум». Судове засідання відкладено на 22 червня 2020 року з підстав подачі представником позивача заяви про відкладення розгляду справи, у зв`язку із ненадходженням витребуваних ухвалою суду від 18 листопада 2019 року документів.

У судове засідання 22 червня 2020 року з`явились позивач та його представник, яка є також представником третьої особи та представник відповідача ТОВ «Белрум». Від відповідачів ТОВ «Шанс-2013», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю та просили відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Позивач у судовому засіданні пояснив, що ним в 2006 році по укладеним договорах за № 63 та № 2 з ТОВ «Центр-Будінвест» була оплачена повністю сума, яка визначена у договорах № 63 та № 2 за квартиру АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 (будівельна адреса: АДРЕСА_6 ). В 2014 році будинок було здано в експлуатацію. Після чого він дізнався що йому квартира АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 , які знаходяться за адресою: АДРЕСА_4 (будівельна адреса: АДРЕСА_6 ) не належать, а право власності за нею зареєстровано за ТОВ « Шанс-2013» . В подальшому йому стало відомо, що вказана квартира та машино-місце було перереєстровано на підставі договору-купівлі продажу між ТОВ « Шанс 2013» та ТОВ « Белрум» ще 12 лютого 2015 року.

Представник відповідача – ТОВ «Белрум» у судовому засіданні пояснив, що позивач не виконав свої зобов`язання за Договорами № 63 та № 2. а саме, ним не були сплачені грошові внески, що дало ТОВ «Центр-Будінвест» право відмовитися від них в односторонньому порядку, внаслідок чого вказані договори були розірвані. Тому ТОВ «Центр-Будінвест» мало право вільно розпоряджатися майновими правами на спірні квартиру та машино-місце. На підставі чого 01 липня 2013 року між ТОВ «Центр-Будінвест» та ГОВ «Шанс-2013» було укладено Договір № 112 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно з умовами якого до ТОВ «Шанс-2013» перейшли майнові права на спірну квартиру. 12 лютого 2015 року між ТОВ «Шанс-2013» та ТОВ «Белрум» було укладено договір купівлі-продажу квартири, за яким право власності на спірну квартиру перейшло до «ТОВ Белрум».

Судове засідання відкладено на 02 липня 2020 року.

У судовому засіданні 02 липня 2020 року з`явились з`явились позивач та його представник, яка є також представником третьої особи та представник відповідача ТОВ «Белрум». Справа слухалась по суті. Судове засідання відкладено на 30 липня 2020 року.

У судове засідання 30 липня 2020 року з`явився позивач . Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Судове засідання відкладено на 15 жовтня 2020 року.

У судове засідання 15 жовтня 2020 року з`явився представник відповідача 0 ТОВ « Белрум». Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися. Від представника позивача до суду надійшла заява про відкладення розгляду справи. Судове засідання відкладено на 24 листопада 2020 року.

У судове засідання 24 листопада 2020 року з`явились позивач та його представник, який є також представником третьої особи без самостійних вимог на предмет спору, представник відповідача – ТОВ « Белрум» .

Позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав та заперечував проти їх задоволення.

Представник ОСОБА_4 підтримала позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи та вислухавши учасників справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 10 січня 2006 року між ОСОБА_1 у якості Пайовика та ТОВ «Центр-Будінвест» у якості Підприємства було укладено Договір № 63 про пайову участь у будівництві житла.

Згідно з умовами Договору № 63 Пайовик зобов`язував взяти пайову участь у будівництві, а Підприємство зобов`язалась здійснити будівництво житлового будинку за адресою: АДРЕСА_6 . Після здачі даного жилого будинку в експлуатацію Підприємство зобов`язується передати Пайовику двокімнатну квартиру АДРЕСА_7 .

10 січня 2006 року між ОСОБА_1 у якості Пайовика та ТОВ «Центр-Будінвест» у якості Підприємства було укладено Договір № 2 про пайову участь у будівництві паркінгу.

Згідно з умовами Договору № 2 Пайовик зобов`язується прийняти пайову участь у будівництві машино-місця в паркінгу за адресою: АДРЕСА_6 ), а Підприємство – здійснити його будівництво та після здачі в експлуатацію передати Пайовику машино-місце згідно акту приймання-передачі.

Як вбачається з п. 3.3 Договору № 2, грошові кошти перераховуються Пайовиком на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест». У цьому ж пункті вказані відповідні реквізити для здійснення оплати. Аналогічні положення містяться також у п. 4.3 Договору № 63, в якому також вказані реквізити, за якими Пайовиком мають бути перераховані грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» в якості оплати по договору.

Таким чином, для належного виконання своїх зобов`язань за Договорами № 63 та № 2, ОСОБА_1 мав перерахувати грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Центр-Будінвест», зазначений у вказаних договорах. Проте доказів перерахування грошових коштів позивачем на рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» надано не було.

У ході розгляду даної справи судом було досліджено виписку АБ «Південний» по рахунку ТОВ «Центр-Будінвест» за період з 28.02.2008 року по 30.04.2008 року, якою підтверджується той факт, що оплати за Договорами № 63 та № 2 від ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Центр-Будінвест» ані у день нібито здійснення оплати у касу підприємства, ані протягом місяця після такої оплати не зараховувалися.

Твердження ОСОБА_1 про те, що він нібито вніс грошові внески у готівковій формі за Договорами № 63 та № 2 до каси ТОВ «Центр-Будінвест», на підтвердження чого він надав копії квитанцій до прибуткового касового ордеру № 33 від 26.03.2008 р., № 34 від 01.04.2008 року та № 35 від 03.04.2008 року, не знайшло підтвердження в ході розгляду справи.

Так, судом було досліджено довідку ТОВ «Центр-Будінвест» від 22.07.2014 року, з якої вбачається відсутність відображення у даних бухгалтерського обліку оплати ОСОБА_1 за Договорами № 63 та № 2.

На підставі пояснень учасників справи судом встановлено, що у ТОВ «Центр-Будінвест» у період до 2012 року і у подальшому (тобто і станом на момент нібито здійснення сплати Позивачем) не було каси, у зв`язку з чим жодних готівкових розрахунків (надходження або видача готівки з каси) ТОВ «Центр-Будінвест» не здійснювало. Всі розрахунки в процесі своєї господарської діяльності (в тому числі за договорами про дольову участь у будівництві) здійснювалися у безготівковій формі та обліковувалися на рахунку ТОВ «Центр-Будінвест», відкритому у банку.

Таким чином, ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за Договорами № 63 та № 2, а саме не сплатив грошові внески на користь ТОВ «Центр-Будінвест». Це надало ТОВ «Центр-Будінвест» право відмовитися від них в односторонньому порядку у відповідності до умов п.п. 3.3., 4.3. договорів. Після цього обидва Договори було розірвано.

Оскільки Договори № 63 та № 2 були розірвані, ТОВ «Центр-Будінвест» мало право вільно розпоряджатися майновими правами на спірні квартиру та машино-місце, оскільки вони належали останньому.

01 липня 2013 року між ТОВ «Центр-Будінвест» та ТОВ «Шанс-2013» було укладено Договір № 112 купівлі-продажу майнових прав на квартиру, згідно з умовами якого до ТОВ «Шанс-2013» перейшли майнові права на спірну квартиру.

ТОВ «Шанс-2013» зі свого рахунку № НОМЕР_3 сплатило ТОВ «Центр-Будінвест» договірну ціну за Договором № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року у повному обсязі – 1 013 712,23 грн., що підтверджується рухом коштів по поточному рахунку ТОВ «Центр-Будінвест» № НОМЕР_4 . Було здійснено наступні оплати:

- 04.07.2013 року у сумі 29 163,87 грн.;

- 05.07.2013 року у сумі 984 548,36 грн.

03.03.2014 року між ТОВ «Центр-Будінвест» та ТОВ «Шанс-2013» було складено Акт приймання-передачі Новозбудованого майна до Договору № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року, на підставі якого ТОВ «Центр-Будінвест» передало, а ТОВ «Шанс-2013» прийняло спірну квартиру.

Наявний в матеріалах справи лист АТ «Укрексімбанк» № 0740800/6783-20 від 13.03.2020 р. суд відхиляє, оскільки, по-перше, він суперечить іншим зібраним доказам та поясненням учасників справи; по-друге, інформація про наявність/відсутність відкритих рахунків та руху коштів по них в АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ» надана іншим банком, а саме АТ «Укрексімбанк», при цьому документи, отримані судом від АТ «ПІРЕУС БАНК МКБ», спростовують інформацію, вказану у листі АТ «Укрексімбанк».

Таким чином, наявні в матеріалах справи докази доводять, що між ТОВ «Центр-Будінвест» та ТОВ «Шанс-2013» дійсно було укладено Договір № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року і здійснено повну оплату за ним, а отже дана обставина є доведеною сукупністю належних, достовірних та допустимих доказів.

12 лютого 2015 року між ТОВ «Шанс-2013» та ТОВ «Белрум» було укладено Договір купівлі-продажу квартири, за яким право власності на спірну квартиру перейшло до ТОВ «Белрум», яке є її власником на теперішній час.

Наявними у матеріалах справи копіями платіжних доручень № 147 від 11 вересня 2015 року, № 149 від 15 вересня 2015 року, № 151 від 16 вересня 2015 року, № 152 від 17 вересня 2015 року та № 153 від 25 вересня 2015 року підтверджується здійснення ТОВ «Белрум» оплати за Договором купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2015 року. Також в матеріалах справи наявна виписка по особовим рахункам ТОВ «Белрум» за період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, сформована 26 червня 2018 року, яка підтверджує, що ТОВ «Белрум» дійсно здійснило оплати 11 вересня 2015 року, 15 вересня 2015 року, 16 вересня 2015 року, 17 вересня 2015 року та 25 вересня 2015 року за Договором купівлі-продажу квартири від 12 лютого 2015 року на рахунок ТОВ «Шанс-2013» № НОМЕР_3 .

Щодо листа ГУ ДПС в Одеській області № 4111/9/15-32-50-02-06 від 20 лютого 2020 року, яким було надано інформацію по відкритим банківським рахункам ТОВ «Шанс-2013», судом встановлено, що дана інформація надана станом на 19.02.2020 року, а отже, вона не містить інформацію щодо рахунків, які були відкриті раніше, але станом на 19 лютого 2020 року вже були закриті. Таким чином, вказаний лист не є належним доказом того, чи був у ТОВ «Шанс-2013» відкритий рахунок № НОМЕР_3 станом на дати здійснення оплат.

Спірне машино-місце № НОМЕР_2 на даний час на праві приватної власності належить ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу від 07 березня 2019 року, укладеного між ОСОБА_2 у якості Продавця та ОСОБА_3 у якості Покупця. Здійснення ОСОБА_3 оплати за даним Договором підтверджується платіжним дорученням № 19664 від 07 березня 2019 року.

На момент укладання вказаного Договору купівлі-продажу від 07 квітня 019 року, машино-місце належало на праві приватної власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_5 , виданого Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 23 червня 2014 року, індексний номер 23356433. Право власності на машино-місце № 107 було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.06.2014 року, номер запису про право власності 6102701, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 391157451101, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, виданим Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції 23.06.2014 року, індексний номер 23356979.

При цьому умовами Договору № 2 не встановлено характеристики машино-місця в паркінгу, а саме його ширину, довжину, висоту, а також не визначено номер машино-місця. Позивачем не надано суду інших доказів того, що на підставі Договору № 2 йому мало бути передане саме машино-місце № НОМЕР_2 площею 27,2, про визнання права власності на яке просить Позивач.

Таким чином, Позивачем не доведено ту обставину, що укладений ним Договір № 2 стосувався саме машино-місця № 107.

Також суд бере до уваги, що на момент укладання Договорів № 63 та № 2 від 10 січня 2006 року, а також нібито здійснення оплати Позивачем, прийняття грошових коштів у касу підприємства регулювалося Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 р. № 637.

У відповідності до п. 2.6 Положення (тут і далі – у редакції, що діяла на момент нібито здійснення оплати Позивачем), уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Згідно п. 2.7. Положення, виходячи з потреби прискорення обігу готівкових коштів і своєчасного їх надходження до кас банків для підприємств, що здійснюють операції з готівкою в національній валюті, установлюються ліміт каси та строки здавання готівкової виручки (готівки) відповідно до вимог глави 5 цього Положення. Підприємства можуть тримати в позаробочий час у своїх касах готівкову виручку (готівку) в межах, що не перевищують установлений ліміт каси. Готівкова виручка (готівка), що перевищує встановлений ліміт каси, обов`язково здається до банків для її зарахування на банківські рахунки ( п. 2.8. Положення).

Відповідно до п. 3.1 Положення, касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням платіжних карток, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.

Відповідно до п. 3.3 Положення, приймання готівки в каси проводиться за прибутковими касовими ордерами, підписаними головним бухгалтером або особою, уповноваженою керівником підприємства. Про приймання підприємствами готівки в касу за прибутковими касовими ордерами видається засвідчена відбитком печатки цього підприємства квитанція (що є відривною частиною прибуткового касового ордера) за підписами головного бухгалтера або працівника підприємства, який на це уповноважений керівником. Під час роботи з готівкою касири (особи, що виконують їх функції) керуються правилами визначення платіжності банкнот і монет Національного банку України.

Відповідно до п. 3.7. Положення приймання одержаної з банку готівки в касу та видача готівки з каси для здавання її до банку оформляються відповідними касовими ордерами (прибутковим або видатковим) з відображенням такої касової операції в касовій книзі.

Документом, що свідчить про здавання виручки до банку, є відповідна квитанція до прибуткового документа банку на внесення готівки, засвідчена підписами відповідальних осіб банку та відбитком печатки (штампа) банку. Документом, що свідчить про здавання виручки до банку через інкасаторів, є копія супровідної відомості до сумки з готівковою виручкою (готівкою), засвідчена підписом та відбитком печатки інкасатора-збирача. Документом, що свідчить про приймання готівки програмно-технічним комплексом самообслуговування для подальшого її переказу, є чек банкомата та квитанція, яка містить обов`язкові реквізити документа на переказ готівки і підтверджує внесення відповідної суми готівки до цього програмно-технічного комплексу самообслуговування та здійснення ініціювання операції з переказу готівки.

Згідно з п. 3.10 Положення, приймання і видача готівки за касовими ордерами може проводитися тільки в день їх складання.

Згідно з п. 3.11 Положення, касові ордери до передавання в касу реєструються бухгалтером у журналі реєстрації прибуткових і видаткових касових документів. Видаткові касові ордери, що оформлені на підставі видаткових відомостей на виплати, пов`язані з оплатою праці, реєструються після здійснення цих виплат.

Реєстрація касових ордерів і видаткових відомостей може здійснюватися за допомогою комп`ютерних засобів, які забезпечують формування і роздрукування потрібних касових документів. Водночас у документі "Вкладний аркуш журналу реєстрації прибуткових і видаткових касових ордерів", який формується і роздруковується за відповідний день, забезпечується також формування даних для обліку руху коштів.

В п. 3.12 Положення встановлено, що касові ордери або видаткові відомості одразу ж після одержання або видачі за ними готівки підписуються касиром, а на доданих до них документах ставиться відбиток штампа або напис «Оплачено» із зазначенням дати (число, місяць, рік).

Відповідно до п. 3.13 Положення, касові документи після складання касиром звіту та оброблення цього звіту комплектуються в хронологічному порядку, нумеруються, переплітаються в окремі папки та зберігаються відповідно до законодавства України відповідальною особою, на яку керівником покладено обов`язок щодо їх зберігання.

Згідно п.п. 4.2, 4.3 Положення, усі надходження і видачу готівки в національній валюті підприємства відображають у касовій книзі. Записи в касовій книзі проводяться касиром за операціями одержання або видачі готівки за кожним касовим ордером і видатковою відомістю в день її надходження або видачі.

У відповідності до пп. в п. 5.1 Положення, строки здавання підприємствами готівкової виручки (готівки) для її зарахування на рахунки в банках визначаються підприємством і встановлюються за погодженням з відповідним банком (у якому відкрито рахунок підприємства, на який зараховуються кошти) відповідно до таких вимог: для підприємств, що розташовані в населених пунктах, де немає банків, - не рідше ніж один раз на п`ять робочих днів.

Щоденно в кінці робочого дня касир підсумовує операції за день, виводить залишок готівки в касі на початок наступного дня і передає бухгалтерії як звіт касира другі примірники, що є відривною частиною аркуша касової книги (копію записів у касовій книзі за день), з прибутковими і видатковими касовими ордерами під підпис у касовій книзі.

Зазначені Позивачем в якості оплачених грошові кошти в сумі 996 546,80 грн. за Договором № 63 та Договором № 2 через касу ТОВ «Центр-Будінвест» не проходили, у касовій книзі не відображені, на рахунок банку у день їх надходження не зараховувалися, касові ордери касиром не підписувалися, що свідчить про те, що Позивачем вказані грошові кошти у касу ТОВ «Центр-Будінвест» не вносилися.

Крім того, квитанції до прибуткового касового ордеру № 33 від 26.03.2008 р., № 34 від 01.04.2008 року та № 35 від 03.04.2008 року, надані Позивачем, оформлені неналежним чином, оскільки вони не містять в собі розшифрування підпису особи, яка їх підписала (прізвище, ім`я та по-батькові), у зв`язку з чим неможливо встановити, ким саме були підписані зазначені квитанції. Внаслідок цього не можливо встановити, чи мала така особа повноваження підписувати касові документи, адже особи, які працюють з касою підприємства, несуть повну матеріальну відповідальність за збереження всіх прийнятих ними цінностей.

Крім того, на момент укладання Договорів № 63 та № 2 від 10.01.2006 року та на момент подання позовної заяви Позивач був громадянином Республіки Молдова та був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_8 , тобто був нерезидентом України.

Відповідно до п. 6 ст. 1 Декрету КМУ № 15-93 від 19.02.1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції, що діяла станом на дату, вказану Позивачем у квитанціях) (далі – Декрет), нерезиденти – це фізичні особи (іноземні громадяни, громадяни України, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання за межами України, в тому числі ті, що тимчасово перебувають на території України.

Відповідно до ст. 7 Декрету, у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки. Здійснення розрахунків між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту у валюті України допускається за умови одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Таким чином, враховуючи, що позивач на момент нібито здійснення оплати був нерезидентом України, він не міг вносити у касу ТОВ «Центр-Будінвест» готівкові кошти у національній валюті України. Розрахунки між сторонами могли здійснюватися лише через уповноважені банки або за умови одержання індивідуальної ліцензії НБУ.

Крім того, згідно з п. 2.1 розділу ІІ Інструкції про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затвердженої постановою Правління НБУ від 12.07.2000 року № 283 (в редакції, що діяла станом на дату, вказану Позивачем у квитанціях) (далі – Інструкція), фізична особа має право ввозити в Україну на одну особу (незалежно від віку) валюту України в сумі, що не перевищує 50 000 грн., у тому числі ювілейні та пам`ятні монети із недорогоцінних та дорогоцінних металів у сумі, що не перевищує 3000 грн.

Згідно з п. 2.2 Інструкції, увезення валюти України фізичними особами-резидентами і нерезидентами у сумі, яка перевищує встановлені цією Інструкцією норми, а також у випадках, не передбачених цією Інструкцією, дозволяється на підставі індивідуальної ліцензії НБУ за формою 04 (додаток 2), копія якої надсилається відповідним структурним підрозділом НБУ Державній митній службі.

У відповідності до п. 3.1 розділу ІІІ Інструкції, фізична особа має право ввозити в Україну на одну особу (незалежно від віку) іноземну валюту та/або чеки в сумі, що не перевищує 15 000 доларів США, або еквівалент цієї суми в іншій іноземній валюті за офіційним курсом гривні до іноземних валют, установленим НБУ на день перетинання митного кордону.

Відповідно до п. 3.4 розділу ІІІ Інструкції, іноземна валюта та чеки, які ввозяться фізичними особами-резидентами та нерезидентами, у сумі, що перевищує норму, визначену у п. 3.2 цієї глави, приймається митним органом на зберігання. Готівкова валюта підлягає переказуванню митним органом на поточний рахунок в іноземній валюті, відкритий на ім`я фізичної особи-резидента або нерезидента (оплата банківських послуг здійснюється за рахунок коштів фізичної особи), у разі подання цією особою документів, що засвідчують наявність рахунку в уповноваженому банку (копія зазначених документів залишається на митниці).

Готівкова іноземна валюта та/або чеки повертаються власнику для ввезення їх в України в разі подання спеціального дозволу НБУ за формою 05 (додаток 5), копія якого надсилається відповідним структурним підрозділом НБУ Державній митній службі або повертається власнику – фізичній особі-нерезиденту в разі його виїзду з України.

Нібито сплачена ОСОБА_1 сума за Договорами № 63 та № 2, становить 996 546,80 грн., що на момент здійснення оплати становило 197 336,00 доларів США. Вказані суми значно перевищують дозволені законодавством України суми валюти, які можна ввозити на територію України, що додатково підтверджує неможливість сплати вказаних грошових сум у готівковій формі до каси ТОВ «Центр-Будінвест».

Таким чином судом встановлено, що ОСОБА_1 не сплатив внески за Договорами № 63 та № 2, чим порушив взяті на себе зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 651 ЦК України, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Умовами Договору № 63 та Договору № 2 від 10.01.2006 року передбачена можливість односторонньої відмови від даних Договорів.

Так, відповідно до п. 7.2.2 Договору № 63, розірвання даного Договору до спливу строку його дії можливе за ініціативою Підприємства у випадку затримання надходження на рахунок Підприємства початкового грошового внеску, передбаченого п. 4.3.1 даного Договору повністю або частково на строк, що перевищує 3 (три) банківських дні, Договір вважається розірваним без додаткового повідомлення Пайовика.

Відповідно до п. 7.2.3 Договору № 63, розірвання даного Договору до спливу строку його дії можливе за ініціативою Підприємства у випадку затримання внесення на рахунок Підприємства будь-якого (крім першого) з передбачених Додатком № 1 до даного Договору платежів повністю або частково на строк, що перевищує 7 (сім) календарних днів, Договір вважається розірваним без додаткового повідомлення Пайовика. Датою розірвання вважається 8-й календарний день затримки надходження грошової коштів.

Згідно з п. 4.3.1 Договору № 63, початковий грошовий внесок перераховується до 27.03.2008 року.

Аналогічні положення містяться також в Договорі № 2.

Так, відповідно до п. 6.2.2 Договору № 2, розірвання даного Договору до спливу строку його дії можливе за ініціативою Підприємства у випадку затримання надходження на рахунок Підприємства початкового грошового внеску, передбаченого п. 3.4 даного Договору повністю або частково на строк, що перевищує 3 (три) банківських дні. Договір вважається розірваним без додаткового повідомлення Пайовика.

Відповідно до п. 6.2.3 Договору № 2, розірвання даного Договору до спливу строку його дії можливе за ініціативою Підприємства у випадку затримання внесення на рахунок Підприємства будь-якого (крім першого) з передбачених Додатком № 1 до даного Договору платежів повністю або частково на строк, що перевищує 7 (сім) календарних днів. Договір вважається розірваним без додаткового повідомлення Пайовика. Датою розірвання вважається 8-й календарний день затримки надходження грошової коштів.

Відповідно до п. 3.4 Договору № 2, початковий грошовий внесок перераховується до 05.04.2008 року.

Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, Позивач взагалі не сплатив грошові внески ані за Договором № 63, ані за Договором № 2, чим порушив зобов`язання, взяті на себе за вказаними Договорами. У зв`язку з цим дані Договори є розірваними, а вимоги Позивача – безпідставними.

Таким чином, внаслідок розірвання Договору № 63 та Договору № 2 Позивачеві не належать та не належали майнові права на спірні квартиру АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 .

На підставі дослідження та оцінки наявних у справі доказів суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання недійсними Договору № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року та Договору купівлі-продажу майна від 12.02.2015 року.

У якості фактичних підстав визнання правочинів недійсними Позивач вказав, що ТОВ «Центр-Будінвест» здійснило відчуження майнових прав на спірну квартиру, тоді як такі права йому не належали. Проте даний аргумент позивача не знайшов підтвердження в ході розгляду справи.

На підставі встановлених судом обставин суд прийшов до висновку, що Договори № 63 та № 2 від 10.01.2006 року, на підставі яких у Позивача могли виникнути майнові права на спірну квартиру АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 , були розірвані внаслідок несплати Позивачем грошових внесків. Тому такі майнові права належали ТОВ «Центр-Будінвест» і воно могло вільно ними розпоряджатися, що відповідає основним принципам цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Крім того, як вбачається з досліджених судом доказів, ОСОБА_1 фактично визнав, що ТОВ «Белрум» набуло право власності на спірну квартиру та спірне машино-місце і не оспорював підстави його набуття.

Так, 16 лютого 2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, проте Позивач не виконав взяті на себе зобов`язання та не сплатив грошові кошти за квартиру. Отже, оскільки ОСОБА_1 уклав договір купівлі-продажу спірної квартири з ТОВ «Белрум», а ОСОБА_1 визнав законність права власності ТОВ «Белрум» на спірну квартиру.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 08.07.2016 року у справі № 522/3197/16-ц, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 24.07.2019 року та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.09.2020 року у справі № 522/3197/16-ц, було задоволено позов ТОВ «Белрум» до Позивача та розірвано договір купівлі-продажу, укладений 16.02.2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Білоусовою Н.В., зареєстрований за № 178.

Судами було встановлено факт укладання Договору купівлі-продажу спірної квартири від 16.02.2015 року між ТОВ «Белрум» та ОСОБА_1 , а також факт невиконання Позивачем зобов`язань за договором.

27.02.2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме машино-місця № 107. Отже, оскільки Позивач уклав з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірного машино-місця, Позивач визнав право власності останнього.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеса від 09.08.2016 року у справі № 522/3196/16-ц, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Одеської області від 11.12.2018 року у справі, було задоволено позов ОСОБА_2 та розірвано вищевказаний договір купівлі продажу машино-місця.

Судами було встановлено факт укладання договору купівлі-продажу спірного машино-місця від 27.02.2015 року, а також факт невиконання Позивачем зобов`язань за договором.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Оскільки рішенням суду у цивільній справі вже було встановлено факт укладання договорів купівлі-продажу спірних квартири та машино-місця, дані обставини не доказуються при розгляді іншої справи.

Норми права, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги про визнання правочинів недійсними, не підлягають застосуванню при вирішенні наведеного спору.

Так, ОСОБА_1 посилається на положення ст. 228 ЦК України, у якій закріплено правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Позивач також некоректно посилається на положення постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Згідно з п. 18 постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Таким чином, положення ст. 228 ЦК України можуть застосовуватися лише в тому разі, коли наявний вирок суду у кримінальній справі щодо незаконного заволодіння майном. Оскільки такого вироку немає і Позивач не довів, що оспорювані правочини суперечать інтересам суспільства і його моральним принципам, вказані норми матеріального права не підлягають застосуванню до вказаних правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У ході розгляду справи судом не було встановлено підстав недійсності Договору № 112 купівлі-продажу майнових прав на об`єкт нерухомого майна від 01.07.2013 року та Договору купівлі-продажу майна від 12.02.2015 року.

Отже, правові та фактичні підстави визнання оспорюваних ОСОБА_1 договорів недійсними відсутні, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується позовних вимог про скасування реєстрації права власності, така вимога є передчасною. ОСОБА_1 не надав належних та допустимих доказів, а також не навів аргументів на її обґрунтування.

Крім того, позовні вимоги про скасування реєстрації права власності є похідними від позовних вимог про визнання недійсними договорів. Оскільки суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання договорів недійсними і не вбачає підстав для їх задоволення, позовні вимоги про скасування реєстрації права власності також не підлягають задоволенню.

Також суд прийшов до висновку, що ОСОБА_1 обрав неналежний спосіб судового захисту в частині вимог про визнання за ним права власності на спірні квартиру АДРЕСА_5 та машино-місце № НОМЕР_2 .

Майном як особливим об`єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки (частина перша статті 190 ЦК України).

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Разом з тим, частиною першою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Виникнення права власності на новостворений об`єкт нерухомості на підставі судового рішення зазначеними нормами та нормою статті 331 ЦК України не передбачено.

Вказаними законами визначено порядок оформлення права власності (здійснення державної реєстрації права власності) на об`єкт інвестування після прийняття такого об`єкта до експлуатації.

Отже, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності – це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 18.02.2015 у справі №6-244цс14, від 24.06.2015 у справі № 6-318цс15, від 02.12.2015 у справі № 6-1732цс15. Верховний Суд не відступив від даних висновків, що вбачається з постанови Верховного Суду від 10.06.2020 року у справі № 910/18384/15.

Якби ОСОБА_1 виконав свої зобов`язання за Договорами № 63 та № 2, згідно з висновком у постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12.11.2014 року, то йому, слід було б звертатися за захистом майнових прав, а не права власності, яке ще не виникло.

У Позивача не виникло право власності на спірні квартири. Якби Позивач виконав свої зобов`язання за Договорами № 63 та № 2, він отримав би лише право на набуття права власності, а не саме право власності на нерухоме майно.

У постановах Верховного Суду України від 24 червня 2015 року № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року № 6-1858цс15 зазначено, що визнання у судовому порядку права власності на новостворене майно за позовом, заявленим до будівельної компанії, суперечить вимогам статей 15, 331 ЦК України. Зазначені положення закону не передбачають можливості виникнення права власності на новостворене нерухоме майно за рішенням суду. Також зазначено, що майнові права на нерухомість, що є об`єктом будівництва, не є речовими правами на чуже майно, оскільки об`єктом цих прав не є «чуже майно», а також не є правом власності, оскільки об`єкт будівництва не існує на момент спору, а тому не може існувати й право власності на нього. Отже, майнове право, яке можна визначити як «право очікування», є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право – це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Згідно з Постановою Пленуму ВССУ від 25.09.2015 року № 7 «Про узагальнення практики застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок», у судовій практиці поширеними є випадки, коли позов про визнання права власності в порядку ст. 392 ЦК України подається особою, яка не є власником, але бажає ним стати, наприклад, на об`єкт самочинного будівництва. Наведений приклад свідчить, що суди не враховують, що такий позов заявляється формально не для визнання, а для набуття права власності, і він не може бути задоволений.

Позовні вимоги ОСОБА_1 пред`явлені для набуття права власності ОСОБА_1 , оскільки він не є і ніколи не був власником спірних квартири та машино-місця.

Таким чином, обраний ОСОБА_1 спосіб судового захисту є неналежним.

У заяві про зміну позовних вимог Позивач посилається також на те, що ряд юридичних та фізичних осіб, між якими укладалися договори щодо спірних квартири і машино-місця, є нібито пов`язаними між собою і належать до однієї групи компаній, з приводу чого суд відзначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття «пов`язані особи», а також не встановлює особливостей укладання цивільно-правових договорів між особами, тим чи іншим чином пов`язаними між собою, як і особливих правових наслідків укладання таких договорів.

Отже, сторони могли вільно обирати, кому відчужувати нерухоме майно та майнові права, а тому будь-які можливі взаємозв`язки між юридичними особами, на які посилається Позивач, не впливають на їх право укладати договори між собою та на чинність таких договорів. Зважаючи на це суд відхиляє доводи Позивача та надані ним докази наявності взаємозв`язку між юридичними та фізичними особами як неналежні.

Відповідно до ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до уваги докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати своє рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасника справи.

Після всебічного, повного дослідження й оцінки наявних матеріалів та обставин цивільної справи суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими і не доведеними, Позивачем обрано неналежний спосіб судового захисту, а тому позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові – на позивача.

Оскільки у задоволенні позову було відмовлено у повному обсязі, судовий збір та інші судові витрати у відповідності до ч.2 ст. 141 ЦПК України покладаються на ОСОБА_1 .

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 4-6, 76-81, 83, 258-259, 268, 273, 354-356 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ШАНС-2013», ТОВ «Белрум», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання права власності та визнання договору недійсним – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст судового рішення складений 07 грудня 2020 року.

Суддя: Ю.Б. Свячена