Рішення № 93520200, 11.12.2020, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/6743/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2020 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова

в складі головуючого судді Мруць І.С.,

за участю секретаря судового засідання Бардійовської І.Р.,

справа № 462/6743/20

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні,

за участю представників учасників справи: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

встановив:

29.10.2020 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА», у якому просить стягнути з останнього на свою користь середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.04.2020 року по 01.10.2020 року в сумі 22 894, 30 грн. без урахування податків та обов`язків платежів.

В обґрунтування позову покликається на те, що з відповідачем перебував у трудових відносинах, та 14.09.2018 року звільнений з роботи на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22 квітня 2020 року встановлено, що у день звільнення з позивачем не було проведено розрахунок. Зазначає, що належні на день звільнення грошові кошти були виплачені йому в результаті примусового стягнення з відповідача 01.10.2020 року. Відповідно до згаданого рішення його середньоденний заробіток становить 208,13 грн. без урахування податків та зборів. Додає, що від дня постановлення згаданого рішення – 22.04.2020 року по день фактичного розрахунку – 01.10.2020 року пройшло 110 робочих днів. А відтак, у відповідності до ст. 117 КЗпП України просить стягнути середній заробіток за період затримки у розмірі 22 894,30 грн.

Додає розрахунок середнього заробітку, проведений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ за №100 від 08.02.1995 року.

30.10.2020 року ухвалою судді позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

Після усунення недоліків, 11.11.2020 року ухвалою судді прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

На адресу суду відповідачем подано відзив, у якому представник відповідача повністю заперечує позовні вимоги позивача, просить у позові відмовити. Зазначає, що вимоги про збільшення виплати середньомісячного заробітку за рахунок збільшення строків є повністю необгрунтованими і суперечать чинному законодавству, в тому числі ст.117 КЗпП України.

У судове засідання позивач не з`явився, був належно повідомлений про дату та час розгляду справи (а.с.45).

Представник позивача – ОСОБА_2 , підтримала позов та просить такий задовольнити з підстав викладених у позовній заяві. Додала, що позивачу не було надіслано відзив на позов, а відтак просить не брати такий до уваги при ухваленні рішення.

У судовому засіданні судом було задоволено клопотання представника позивача та надано можливість для ознайомлення відзив на позовну заяву, який надійшов до суду.

У судове засідання представник відповідача не з`явився. Був належно повідомленим про дату, час та місце розгляду справи (а.с.44), про причини неявки суд не повідомив.

Беручи до уваги позицію представника позивача, яка не заперечила проти розгляду справи у відсутності представника відповідача, суд, керуючись ст.223 ЦПК України, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності представника відповідача.

Заслухавши пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст.178 ЦПК України до відзиву на позов додаються: 1) докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем; 2) документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи. Відповідачем не додано доказів надіслання відзиву позивачу, а відтак суд не бере такий відзив до уваги та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зі змісту ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність – достатності.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 22.04.2020 року, яке набрало законної сили 07.08.2020, позовну заяву ОСОБА_1 до ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково. Ухвалено стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 70 764, 20 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України. Вирішено питання судових витрат (а.с.24-27).

Згаданим рішення встановлено наступне.

«Наказом Державного підприємства «Львівського державного заводу «ЛОРТА» №55-к від 14 вересня 2018 року відповідно до ст.38 КЗпП України, 14.09.2018 року позивача звільнено з роботи, за власним бажанням.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА» в день звільнення не здійснило виплати нарахованої заробітної плати, що відповідач визнає, згідно поданого до суду відзиву.

Згідно довідки №45 від 12 березня 2020 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 208,13 грн. без урахування податків та зборів. Заборгованість із заробітної плати перед позивачем ОСОБА_1 становить 70764,20 грн.

Фактичний розрахунок з ним відповідач здійснив лише 23 січня 2020 року в сумі 36218, 87 грн, що підтверджується випискою банку від 17.02.2020 року.

Таким чином, судом встановлено, що з моменту звільнення позивача 14.09.2018 року до моменту розрахунку 23.12.2019 року відповідачем заборговано позивачеві 70764,20 грн /208,13 грн. *340 робочих днів/. Кількість робочих днів затримки розрахунку – 340.»

«Враховуючи вищенаведене, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення, з відповідача слід стягнути на користь позивача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 70764, 20 грн., без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України.»

Таким чином, вищевказаним судовим рішенням встановлено порушення відповідачем трудового права позивача, зокрема, на своєчасне одержання винагороди за працю, вирішено питання про стягнення середнього заробіткуза несвоєчасний розрахунок при звільненні, а також встановлено, що фактичний розрахунок із виплати заробітної плати відповідач провів із позивачем 23 січня 2020 року. Дані обставини не потребують доведення. Крім цього, представник позивача у судовому засіданні підтвердила ці факти.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Відповідно до ч. 1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Саме цими нормами керувався суд у вищезгаданому рішенні від 22.04.2020 року про стягнення з відповідача ДП «ЛДЗ «ЛОРТА» на користь позивача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 02.10.2020 року постановленої державним виконавцем Залізничного відділу ДВС у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів), виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №462/1191/20 виданого 12.08.2020 року Залізничним районним судом м.Львова про стягнення із ДП «Львівський державний завод «ЛОРТА» середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у розмірі 70764 гривні 20 копійок без урахування податків та інших обов`язкових платежів, які підлягають утриманню з цієї суми відповідно до законодавства України та 840, 80 грн. судових витрат закінчено, грошові кошти за виконавчим документом перераховано на користь стягувача (а.с.9).

Таким чином, суд встановив, що відповідачем на користь ОСОБА_1 виплачено належні останньому при звільненні кошти (23.01.2020 року), а також його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахункуналежних звільненому працівникові сум (з моменту звільнення позивача 14.09.2018 року до моменту розрахунку 23.01.2020 року) – відповідно до рішення Залізничного районного суду м.Львова від 22.04.2020 року, а також пояснень представника позивача у судовому засіданні.

За наведених обставин, суд не вбачає підстав для повторного застосування ст.117 КЗпП України для стягнення середнього заробіткуза несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.04.2020 року по 01.10.2020 року, оскільки належні звільненому працівникові – ОСОБА_1 , суми, відповідно до ст.116 КЗпП, вже були виплачені, а середній заробіток за період від звільнення до фактичного розрахунку із ним за цими сумами, було стягнено судом на підставі цієї статті.

Строки, спосіб виконання рішення Залізничного районного суду м.Львова від 22.04.2020 року позивачем не оскаржувалися. Доказів іншого суду не надано.

За наведених обставин, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.04.2020 року по 01.10.2020 року в сумі 22 894, 30 грн. на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 81,82, 89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

у позові ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львівський державний завод «ЛОРТА» про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - відмовити.

Сплачений судовий збір 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок у розмірі – залишити за ОСОБА_1 .

Відповідно до вимог п.п. 15.5.Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання – АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач - Державне підприємство «Львівський державний завод «ЛОРТА» (місце знаходження – місто Львів, вулиця Патона, будинок № 1, код ЄДРПОУ 30162618).

Повне судове рішення складено 14 грудня 2020 року.

Суддя: І.С. Мруць