Рішення № 93517133, 04.12.2020, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/334/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді Дергачової Н.В.,

за участю секретаря судового засідання Стегней К.В.,

прокурора Романець О.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ужгороді у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 на користь територіальної громади м. Ужгорода, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури Шерстяних О., який діє в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 на користь територіальної громади м. Ужгорода.

В обґрунтування заявленого позову заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури стверджує, що спірна земельна ділянка належить територіальній громаді, незаконно вибула із її власності, без волі власника, оскільки передана на підставі незаконних рішень ради, з порушенням норм чинного законодавства, за наявності дефекту волі власника майна, що доведено та встановлено рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2018 у справі № 308/3120/15-ц, відтак наявні правові підстави для витребування земельної ділянки з володіння добросовісного набувача, а саме від ОСОБА_1 , яка придбала її згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10.11.2010 у ОСОБА_2 , що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 922260 та Державним актом на право власності.

Зазначає, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2019, залишеним в частині без змін постановою суду апеляційної інстанції, скасовано п. 6.9 рішення 5 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 17.09.2010 за №1582, котрим надано дозвіл ОСОБА_2 на підготовку проекту відведення земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 .

Також скасовано п. 1.1 рішення 5 сесії 5 скликання Ужгородської міської ради від 22.10.2010 № 1627 в частині затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки у власність ОСОБА_2 (площею 0,0994 га) та державний акт серії ЯЛ № 240486, який посвідчував право власності на земельну ділянку за ОСОБА_2 .

В частині повернення даної земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, площею 0,0994 га рішення суду першої інстанції постановою суду апеляційної інстанції скасовано, в задоволенні такої вимоги відмовлено.

Зазначає, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання купила (прийняла) у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0994 га за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 923260 та Державним актом на право власності на земельну ділянку за даним кадастровим номером виданим на її ім`я від 02.12.2010.

Також зазначає, що судами констатовано, що Ужгородською міською радою рішенням від 17.09.2010 року за № 1582 було протиправно надано дозвіл на розробку проектів землеустрою по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд (в тому числі і щодо земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , так як орган місцевого самоврядування, враховуючи підстави, передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України, повинен був відмовити заявникам (в тому числі і ОСОБА_2 ) у задоволенні їх клопотань через невідповідність відведення земельних ділянок вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів і невідповідність місця розташування земельних ділянок вимогам генерального плану м. Ужгорода, затвердженого у встановленому законом порядку.

Також вказує, що у постанові Закарпатського апеляційного суду від 28.05.2019 року зазначено, що розроблення детального плану території кварталу індивідуальної житлової забудови в АДРЕСА_2 та містобудівного обґрунтування закріплення меж земельних ділянок для комерційного використання та садибного, житлового будівництва в м. Ужгороді (об`їзна дорога) не спростовує факту невідповідності цільового призначення земельних ділянок, передбаченого детальним планом, функціональному призначенню території в АДРЕСА_2 , встановленого положеннями генерального плану, оскільки такий детальний план у межах населеного пункту може лише уточнювати положення генерального плану населеного пункту, розробляється на його основі і не може суперечити йому, зокрема, в частині використання та забудови територій.

За таких обставин, стверджує, що судом визнано протиправними погодження комісією з розгляду питань, пов`язаних з погодженням документації із землеустрою, та затвердження Ужгородською міською радою проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок по АДРЕСА_2 (в тому числі і щодо земельної ділянки по АДРЕСА_2 , поз. 156).

Пояснює, що відповідно до ч. 1 ст. 126 ЗК України, чинної на дату прийняття Ужгородською міською радою рішень про передачу земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 громадянам, які є відповідачами у справі, право власності на кожну із земельних ділянок було посвідчено державним актом.

Оскільки рішення, яким передано у власність громадянам земельні ділянки за вищезазначеними адресами, прийнято Ужгородською міською радою протиправно, суд прийшов до висновку про обґрунтованість вимоги щодо визнання недійсними державних актів на право приватної власності на земельні ділянки, виданих відповідачам (в тому числі і ОСОБА_2 ).

Зазначає, що всі зазначені обставини перевірені та встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2019 та постановою Закарпатського апеляційного суду від 28.05.2019 у справі № 308/3120/15-ц, а відтак, відповідно до положень cт. 82 ЦПК, доказуванню не підлягають.

Стверджує, що інформація щодо спірної земельної ділянки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на даний час відсутня.

Разом з цим, зазначає, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, площею 0,0994 га, згідно з інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку на даний час належить ОСОБА_1 .

На підставі викладеного, просить суд витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, площею 0,0994 та, що знаходиться по АДРЕСА_2 , вартістю 609 451,22 грн., на користь територіальної громади міста Ужгорода та стягнути з відповідача на користь прокуратури Закарпатської області судові витрати після розгляду справи.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.03.2020 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

19.05.2020 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Мокану В.Д. подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що заперечує проти позову та вважає вимоги позивача незаконними та необґрунтованими з наступних підстав.

Так, вказує, що згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання купила (прийняла) у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0994 га за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 923260 від 10.11.2010 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926.

У березні 2015 року прокурор міста Ужгорода звернувся в суд із позовом до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсними та скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 , повернення та витребування земельних ділянок і під час розгляду справи змінив позовні вимоги та обґрунтовував такі із посиланням на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07 липня 2014 року, що складений Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області за результатами позапланової перевірки з питань дотримань вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок громадянам в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, згідно з яким затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок вздовж проїзної частини «Обхід» м. Ужгород - контрольно-пропускний пункт «Ужгород» з подальшою передачею у власність відбулося з порушенням вимог ст.111 ЗК України, ст.5 Закону України «Про основи містобудування» та Постанови Кабінету Міністрів України №198 від 30.03.1994 року та №522 від 20.05.2009 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2018 року задоволено частково позов прокурора міста Ужгород до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 , повернуто до земель комунальної власності в тому числі земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, площею 0,0994 га.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28.05.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вищезазначене рішення задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2018 року у частині повернення на користь територіальної громади міста Ужгорода земельної ділянки за кадастровим номером 2100100000:62:002:0268 площею 0,0994 га скасовано і в цій частині заявлених позовних вимог прокурора міста Ужгорода відмовлено.

13.01.2020 року заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки на користь територіальної громади міста Ужгорода як до добросовісного набувача.

Так, зазначає, що відповідач - ОСОБА_1 вважає, що позов не підлягає задоволенню, у зв`язку зі спливом строків позовної давності для звернення до суду із відповідним позовом, що є підставою для відмови у позові.

Пояснює, що аналіз правових норм дає підстави для висновку, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Тобто як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, початок перебігу позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа (власник, володілець, користувач, розпорядник) довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган, а не прокурор, оскільки законом не передбачено жодних виключень щодо застосування правила, передбаченого частиною першою статті 261 ЦК України. Не наведено й інших законів щодо можливості відліку позовної давності з моменту, коли прокурор дізнався про порушення прав держави.

Зазначає, що власником земельної ділянки, про порушення права на яку пред`явив позов прокурор, є держава, яка відповідно до вимог статті 13 Конституції України та статті 91 ЗК України зобов`язана не використовувати право власності на шкоду людині і суспільству, тому вона не лише мала право, але і зобов`язана була довідатися як про порушення своїх прав, так і про особу, яка їх порушила.

Вказує, що дана позиція викладена зокрема у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.12.2019 року у цій же справі № 308/3120/15-ц, яка проаналізувала вказані правовідносини.

Зокрема, Верховний Суд у вказаній Постанові дійшов висновку, що апеляційний суд на зазначені положення закону достатньої уваги також не звернув, а вирішуючи спір, виходив лише із того, що прокуратурі про порушене право стало відомо лише у липні 2014 року за результатами перевірки Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, що підтверджується актом перевірки від 07 липня 2014 року дотримання вимог земельного законодавства складеного ними.

На думку відповідача, навіть якщо строк позовної давності рахувати з липня 2014 року як встановлено апеляційним судом, коли прокуратурі про порушене право стало відомо за результатами перевірки Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, то строк позовної давності зі зверненням з позовом до ОСОБА_1 як законного власника про витребування земельної ділянки, сплив з огляду на наступне.

Так, вказує, що 13 січня 2020 року заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури звернувся з позовною заявою до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки як до добросовісного набувача, однак, на момент звернення 19 березня 2015 року прокурором м. Ужгорода до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсними та скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , повернення та витребування земельних ділянок, ОСОБА_1 уже була власником земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10.11.2010 року, а також стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 923260 від 10.11.2010 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926 від 17.03.2011 року.

Однак, стверджує, що дані обставини ні судом, ні прокурором не встановлювалися та до участі у справі відповідач не залучалася, відповідно до ст. ст. 48, 51 ЦПК України, як законний власник земельної ділянки, що позбавило її права, передбаченого ст. 41 Конституції України на користування та володіння належною їй власністю, а також порушило її процесуальні права, передбачені ст. 49 ЦПК України.

Зазначає, що після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.11.2010 року, ОСОБА_1 . Державний акт на право власності на земельну ділянку 17.03.2011 року був зареєстрований начальником відділу Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області за реєстрованим номером 211010001000132 у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю.

З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926 вбачається, що один з примірників державного акту зберігається у відділі Держкомзему у місті Ужгород Закарпатської області.

З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926 також вбачається, що Акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстрованим номером 211010001000132 від 17.03.2011 року.

Виходячи з вищезазначеного, стверджує, що інформація у позивача, а відтак і у прокурора, який представляє інтереси органу місцевого самоврядування, про ОСОБА_1 , як про власника земельної ділянки, була наявна ще від 17.03.2011 року - з моменту реєстрації її прав начальником відділу Держкомзему.

Отже, вважає, що після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.11.2010 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, а 17 березня 2011 року Державний акт на право власності на земельну ділянку був зареєстрований начальником відділу Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області за реєстрованим номером 211010001000132 і зазначеною дією вона здійснила реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до положень п.9 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Зазначає, що доступ до поземельної книги Державного земельного кадастру був наявний як у позивача, так і в його представника - прокурора Ужгородської місцевої прокуратури, відтак можливість з`ясування законного власника спірної земельної ділянки була наявна у міській раді та прокурора до подання позову 19 березня 2015 року щодо оспорення рішення міської ради про передачу у власність даної земельної ділянки.

Стверджує, що даний факт підтверджується доданою до позовної заяви заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданою на запит прокурора Ніроди М.В. від 06.12.2019 року, де суб`єктом права власності на земельну ділянку зазначена ОСОБА_1 .

Звертає увагу суду, що згідно з п. 192 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 №1051 в редакції станом на 10.12.2014 року, що діяв на час звернення прокурора м. Ужгорода до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у березні 2015 року, формування інформації з Державного земельного кадастру здійснюється за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відповідно до авторизованого запиту суб`єкта, зазначеного у пункті 187 цього Порядку, з обов`язковим зазначенням у ньому підстав для формування такого запиту та критеріїв пошуку інформації про об`єкт Державного земельного кадастру, щодо якого здійснюються певні дії.

Так як прокурор м. Ужгорода, звертаючись 19 березня 2015 року до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсним та скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , повернення та витребування земельних ділянок, мав реальну можливість для встановлення реальних та законних власників земельних ділянок, і повинен був встановити належних відповідачів по справі, відповідач вважає, що на момент звернення до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 13.01.2020 року про витребування земельної ділянки сплив трирічний строк позовної давності для звернення з відповідним позовом, на застосуванні якого наполягає.

На підставі наведеного, враховуючи вищевикладені обставини просить суд:

1. Застосувати позовну давність.

2. Відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

04.06.2020 року заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури Пантьо М. подав через канцелярію суду відповідь на відзив, в якій зазначив, що вивченням викладених у відзиві доводів вважає, що останні не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права, є помилковими, не відповідають обставинам справи та підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Вказує, що про факт відчуження громадянці ОСОБА_1 спірної земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:61:001:0268, площею 0,0994 га, що знаходиться по АДРЕСА_2 за договором купівлі-продажу від 04.06.2012, Ужгородській місцевій прокуратурі стало відомо у 2019 році в ході розгляду цивільної справи №308/3120/15-ц.

Водночас, зазначає, що згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про зареєстроване право власності на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:61:001:0268 як станом на подачу позову, так і на 02.06.2020, відсутні.

При цьому, стверджує, що факт реєстрації відповідного правочину у Державному земельному кадастрі, на що посилається відповідач у своєму відзиві, не міг бути підтвердженням факту набуття речових прав на спірне нерухоме майно, оскільки діюче законодавство передбачає здійснення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень саме в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Додає, що право на витребування від відповідача спірної земельної ділянки виникло у позивача (Ужгородської міської ради) після набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2019 року, а саме від 28.05.2019 року, що є датою винесення постанови Закарпатського апеляційного суду, оскільки саме вказаними рішеннями встановлено, що дана земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади.

За таких обставин, стверджує, що строк позовної давності для звернення до суду з відповідним позовом Ужгородською місцевою прокуратурою в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради не пропущено.

На підставі вищевикладеного, просить суд позовну заяву прокурора задовольнити в повному обсязі.

03.07.2020 року представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Мокану В.Д. подав заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначає, що у своїй відповіді на відзив, заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури зазначає, що про факт відчуження земельної ділянки площею 0,0994 га за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . гр. ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 04.06.2012 року Ужгородській місцевій прокуратурі стало відомо у 2019 році в ході розгляду цивільної справи № 308/3120/15-ц.

Однак, звертає увагу, по-перше, що договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0994 га за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . було укладено 10 листопада 2010 року, що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 923260 від 10.11.2010 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926, а не як зазначає заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури у відповіді на відзив 04.06.2012 року.

По-друге, після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.11.2010 року, державний акт на право власності на земельну ділянку 17.03.2011 року був зареєстрований начальником відділу Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області за реєстрованим номером 211010001000132 у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю. Зазначеною дією здійснено реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до положень п.9 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Вказує, що відповідно до п. 4 розділу VII Закону України «Про Державний земельний кадастр», у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Таким чином, зазначає, що земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 перенесена з державного реєстру земель до Державного земельного кадастру у автоматизованому порядку.

Наголошує, що твердження заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури на неможливість отримання даних про власника земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 через відсутність таких даних у державному реєстрі речових прав, не відповідає дійсності, так як такі дані була можливість отримати з Державного земельного кадастру, відомості якого є відкритими та загальнодоступними.

Про можливість отримання відповідного витягу з Державного земельного кадастру Ужгородській місцевій прокуратурі було відомо, що підтверджується доданою до позовної заяви заступником керівника Ужгородської місцевої прокуратури інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданою на запит прокурора Ніроди М.В. від 06.12.2019 року, де суб`єктом права власності на земельну ділянку зазначена ОСОБА_1 .

Окрім того, вказує, що твердження заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури про те, що про факт відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 гр. ОСОБА_1 їм стало відомо у 2019 році, не відповідає дійсності та спростовується інформацією про осіб, які отримали доступ до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, отриманою ОСОБА_1 як власником речового права на землю, в порядку передбаченому ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Так, відповідно до інформації про осіб, які отримали доступ до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, наданої на запит власника земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 – ОСОБА_1 від 10.06.2020 року вбачається, що спроби дізнатися про власника речового права на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 органами місцевої та обласної прокуратури здійснювалися двічі 20.02.2018 року, двічі 14.05.2019 року та в подальшому 06.12.2019 року, на підтвердження чого до матеріалів заперечення додано відповідну довідку.

20.02.2018 року до інформації про суб`єкта речового права на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 у Державному земельному кадастрі отримано доступ прокурором Зарівною Габріеллою Євою Олегівною, яка у цей час працювала прокурором в Ужгородській місцевій прокуратурі, на підтвердження чого до матеріалів заперечення додано Витяг з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо місця роботи прокурора ОСОБА_3 у 2018 році.

11.06.2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про надання інформації стосовно конкретної дати, з якої прокурори, юрисдикція яких розповсюджується на місто Ужгород та Закарпатську область, мали технічну можливість доступу до даних Державного земельного кадастру з метою встановлення належного власника земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268.

Як вбачається з відповіді Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 19.06.2020 року за вих. № М-176/1-484/6-20 на заяву ОСОБА_1 від 11.06.2020 року, зазначено, що відносно дати, з якої існує технічна можливість доступу, в тому числі прокурором, до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, то останнє впроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції», який прийнятий 14.07.2015 року та набрав чинності 06.10.2015 року, відповідно до якого отримання інформації про власників та користувачів земельних ділянок стало відкритим та можливим через портал електронних сервісів Держгеокадастру.

Таким чином, вказує, що прокурори, юрисдикція яких розповсюджується на місто Ужгород та Закарпатську область, з 06.10.2015 року мали реальну можливість для встановлення реального та законного власника земельної ділянки, і повинні були залучити до участі у справі № 308/3120/15-ц належного відповідача по справі.

Твердження прокурора про недостатність реєстрації договору купівлі-продажу у державному земельному кадастрі для підтвердження факту набуття ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку суперечить чинному законодавству з викладених ним у відзиві до позовної заяви доводів та обставин.

Виходячи з вищезазначеного, інформація у позивача, а відтак і у прокурора, який представляє інтереси органу місцевого самоврядування, про ОСОБА_1 , як про власника земельної ділянки, була наявна ще від 17.03.2011 року з моменту реєстрації її прав начальником відділу Держкомзему. Іншого порядку державної реєстрації, видачі державних актів чи скасування їх державної реєстрації законами України або прийнятими на їх підставі підзаконними нормативно – правовими актами, не встановлювалось.

Доступ до поземельної книги Державного земельного кадастру був наявний як у позивача, так і в його представника – прокурора Ужгородської місцевої прокуратури, відтак можливість з`ясування законного власника спірної земельної ділянки була наявна у міської ради та прокурора до подання позову 19 березня 2015 року щодо оспорення рішення міської ради про передачу у власність даної земельної ділянки.

Що стосується твердження заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури про те, що право на витребування від відповідача спірної земельної ділянки виникло у позивача (Ужгородської міської ради) після набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2019 року, а саме від 28.05.2019 року, що є датою винесення постанови Закарпатського апеляційного суду, оскільки саме вказаними рішеннями встановлено, що дана земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади, то вважає, що таке є необґрунтованим з огляду на наступне.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірних майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями статтями 387 та 388 ЦК України.

Стверджує, що така позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року (провадження № 6-140цс14), № у реєстрі 42576425, а також у п. п. 50, 51 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року, справа № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), № у реєстрі 87902138.

Окрім того, аргументи прокурора стосовно визначення початку перебігу позовної давності у позивача - Ужгородської міської ради після набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2019 року є такими, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3224/16, якою констатовано, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

На підставі вищенаведеного вважає, що на момент звернення до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 13.01.2020 року про витребування земельної ділянки сплив трирічний строк позовної давності для звернення з відповідним позовом, на застосуванні якого наполягає.

Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 02.10.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні 04.12.2020 року представник позивача - прокурор - Романець О.Б., який діє в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, підтримав свої позовні вимоги в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник у судове засідання не з`явилися, однак, 28.10.2020 року представник відповідача – адвокат Мокану В.Д. подав через канцелярію суду клопотання про розгляд справи без їхньої участі. В клопотанні зазначив, що проти позову відповідач заперечує, з підстав, викладених у відзиві до позовної заяви та запереченнях на відповідь на відзив, просив застосувати позовну давність та відмовити у задоволенні позову.

Заслухавши прокурора, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що у березні 2015 року прокурор міста Ужгорода звернувся в суд із позовом до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсними та скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 , повернення та витребування земельних ділянок і під час розгляду справи змінив позовні вимоги та обґрунтовував такі із посиланням на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07 липня 2014 року, що складений Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області за результатами позапланової перевірки з питань дотримань вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок громадянам в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, згідно з яким затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок вздовж проїзної частини «Обхід» м. Ужгород - контрольно-пропускний пункт «Ужгород» з подальшою передачею у власність відбулося з порушенням вимог ст. 111 ЗК України, ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» та Постанови Кабінету Міністрів України № 198 від 30.03.1994 року та № 522 від 20.05.2009 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 лютого 2018 року задоволено частково позов прокурора міста Ужгород до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , а саме: визнано незаконним та скасовано пункт 6.9 рішення 5 сесії Ужгородської міської ради 5 скликання від 17.09.2010 року за № 1582 в частині надання дозволу на підготовку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_2 , в тому числі ОСОБА_2 , площею 0,10 га, поз. 155, пункт 1.1 рішення 5 сесії Ужгородської міської ради V скликання від 22.10.2010 року за № 1627 в частині затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у власність земельної ділянки, в тому числі ОСОБА_2 (площею 0,0994 га) та повернуто до земель комунальної власності в тому числі земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, площею 0,0994 га.

Постановою Закарпатського апеляційного суду від 28.05.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 на вищезазначене рішення задоволено частково. Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 23 лютого 2018 року у частині повернення на користь територіальної громади міста Ужгорода земельної ділянки за кадастровим номером 2100100000:62:002:0268 площею 0,0994 га скасовано і в цій частині заявлених позовних вимог прокурора міста Ужгорода відмовлено.

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 листопада 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , остання купила (прийняла) у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0994 га за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ., цільове призначення – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що стверджується копією витягу з Державного реєстру правочинів № 923260 від 10.11.2010 року.

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926 вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0994 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ., цільове призначення земельної ділянки – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Державний акт складено у двох примірниках, один з яких передано власникові земельної ділянки, другий зберігається у відділі Держкомзему у місті Ужгород Закарпатської області. Акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстрованим номером 211010001000132 від 17.03.2011 року.

З копії Інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 06.12.2019 року, замовник – ОСОБА_4 , вбачається, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,0994 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 ., цільове призначення земельної ділянки – для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

З копії відповіді на звернення від 09.12.2019 року № 07.34-99-9804ВИХ-19 виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 3934/03-18 від 16.12.2019 року, вбачається, що Ужгородська міська рада не зверталася з позовом до суду щодо витребування земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Таким чином, як встановлено з матеріалів справи, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаної земельної ділянки із 10.11.2010 року на підставі договору купівлі-продажу, а також на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926, які є дійсними та ніким не оскаржувалися.

Всі інші обставини, перевірені та встановлені рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2018 року та постановою Закарпатського апеляційного суду від 28.05.2019 року у справі № 308/3120/15-ц, відповідно до положень ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягають.

Як вбачається з матеріалів справи представник відповідача заявив клопотання про застосування позовної давності до вказаних правовідносин.

Так, стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Тобто в основу конструкції частини першої статті 261 ЦК України покладено принцип єдності суб`єкта, чиї права порушено.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що у випадку, коли законодавець вживає вислови «свої цивільні права», «цивільні права особи», «здійснення права», він має на увазі право, яке належить одній особі, право однієї особи, а не декількох осіб, якщо інше прямо не зазначено у тексті відповідної норми.

Тому, при тлумаченні вимог щодо початку перебігу позовної давності, слід керуватися тим, що перебіг позовної давності починається від дня, коли про відповідні обставини, тобто про порушення права, довідалася, могла довідатися або зобов`язана була довідатися особа, яка є носієм цього права, а не інша особа, у тому числі й та, якій за законом надано повноваження по захисту цього права, тобто прокурор.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, якою може бути і прокурор, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Іншого правила щодо визначення початку перебігу позовної давності частина перша статті 261 ЦК України не містить.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) також зроблено висновок, що у разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц (провадження 14-132цс18) зазначено, що на вимоги про витребування майна поширюється припис статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а реалізація права на їх оскарження не має ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

За змістом статей 256, 261 і 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи, тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

Для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року № 6-152цс14.

Відповідно до частини сьомої статті 261 ЦК України винятки з правил, встановлених частинами першою та другою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені частиною першою статті 46 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), відповідно до якої прокурор має процесуальні права й обов`язки особи, в інтересах якої він діє, за винятком права укладати мирову угоду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що на позови прокурора, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли особа, яка наділена повноваженнями власника чи користувача земельної ділянки з правом розпорядження нею, довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Тобто як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, початок перебігу позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа (власник, володілець, користувач, розпорядник) довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 року № 6-68цс15.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме цей орган, а не прокурор, оскільки законом не передбачено жодних виключень щодо застосування правила, передбаченого частиною першою статті 261 ЦК України. Не наведено й інших законів щодо можливості відліку позовної давності з моменту, коли прокурор дізнався про порушення прав держави.

Як зазначила колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у цій же справі № 308/3120/15-ц, власником земельної ділянки, про порушення права на яку пред`явив позов прокурор, є держава, яка відповідно до вимог статті 13 Конституції України та статті 91 ЗК України зобов`язана не використовувати право власності на шкоду людині і суспільству, тому вона не лише мала право, але і зобов`язана була довідатися як про порушення своїх прав, так і про особу, яка їх порушила.

Верховний Суд у вказаній Постанові дійшов висновку, що апеляційний суд на зазначені положення закону достатньої уваги також не звернув, а вирішуючи спір, виходив лише із того, що прокуратурі про порушене право стало відомо лише у липні 2014 року за результатами перевірки Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, що підтверджується актом перевірки від 07 липня 2014 року дотримання вимог земельного законодавства складеного ними.

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист інтересів органу місцевого самоврядування.

З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України, суди повинні з`ясовувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважному органу, право якого порушене, стало відомо про таке порушення.

Такий висновок відповідає постанові Верховного Суду України від 01.07.2015 року № 6-178цс15,

Ухвалюючи постанову від 01.07.2015 року № 6-178цс15, Верховний Суд України застосував до спірних правовідносин статті 256, 261 ЦК України, статтю 361 Закону України «Про прокуратуру», частину другу статті 45, частину першу статті 46 ЦПК України та дійшов висновку, що прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди, тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, вказав на помилковість висновку про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

Верховний Суд України також наголошував на порядку обліку строку позовної давності за позовними вимогами прокуратури не з моменту проведення відповідної перевірки, а з часу коли державний орган, представництво якого здійснюється, знав чи міг знати про відповідні порушення в постановах від 23 грудня 2014 року у справі № 3-194гс14, від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15.

У справі Волков проти України від 9 січня 2013 року (пункт 137) Європейський суд з прав людини зазначає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), n. 51-, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

Так, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.02.2018 року та Постанови колегії суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду, позивач - прокурор міста Ужгорода ще у березні 2015 року звернувся в суд із позовом до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи, в тому числі до ОСОБА_2 , про визнання недійсними та скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 , повернення та витребування земельних ділянок і під час розгляду справи змінив позовні вимоги та обґрунтовував такі із посиланням на Акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 07 липня 2014 року, що складений Державною інспекцією сільського господарства в Закарпатській області за результатами позапланової перевірки з питань дотримань вимог земельного законодавства Ужгородською міською радою при передачі у власність земельних ділянок громадянам в АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд, згідно з яким затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок вздовж проїзної частини «Обхід» м. Ужгород - контрольно-пропускний пункт «Ужгород» з подальшою передачею у власність відбулося з порушенням вимог ст. 111 ЗК України, ст.5 Закону України «Про основи містобудування» та Постанови Кабінету Міністрів України №198 від 30.03.1994 року та №522 від 20.05.2009 року.

Однак, станом на березень 2015 року власницею земельної ділянки площею 0,0994 га за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , уже була ОСОБА_1 , яка придбала вказану земельну ділянку у ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу земельної ділянки від 10 листопада 2010 року, що стверджується витягом з Державного реєстру правочинів № 923260 від 10.11.2010 року та Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926.

Так, після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.11.2010 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Державний акт на право власності на земельну ділянку 17.03.2011 року був зареєстрований начальником відділу Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області за реєстрованим номером 211010001000132 у Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» в редакції станом на 30.12.2009 року, а саме п. 6 «Порядку ведення Поземельної книги», поземельна книга відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку: у паперовому вигляді - територіальними органами Держкомзему; в електронному вигляді - операторами - структурними підрозділами державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» в районах, містах обласного (республіканського Автономної Республіки Крим) значення, м. м. Києві та Севастополі, які мають доступ та вносять відомості до автоматизованої системи державного земельного кадастру.

Автоматизована система є інформаційною системою, що містить відомості про правовий режим земель, державну реєстрацію земельних ділянок, кадастрове зонування, кадастрові зйомки, бонітування ґрунтів, економічну оцінку земель, грошову оцінку земельних ділянок, а також про кількісний облік земель та їх якість. Поземельна книга у паперовому вигляді зберігається у територіальному органі Держкомзему за місцем розташування земельної ділянки.

З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926 вбачається, що один з примірників державного акту зберігається у відділі Держкомзему у місті Ужгород Закарпатської області.

Згідно з п. п. 8, 9 Порядку ведення Поземельної книги, одночасно з внесенням відомостей до Поземельної книги робляться записи у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі. Поземельна книга вважається відкритою після зазначення кадастрового номера земельної ділянки і дати її відкриття на титулі Поземельної книги, що завіряється підписом посадової особи, скріпленим печаткою територіального органу Держкомзему. Дата відкриття Поземельної книги є датою державної реєстрації земельної ділянки.

З Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 210926 вбачається, що Акт зареєстровано в Книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за реєстрованим номером 211010001000132 від 17.03.2011 року.

Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 9 вересня 2009 р. № 1021 «Про затвердження порядків ведення Поземельної книги і Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі» в редакції станом на 30.12.2009 року, а саме п. 10, 11 Порядку ведення Книги записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі, записи до розділів Книги записів вносяться при видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку, якими є державний акт на право власності на земельну ділянку, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі, договір суборенди землі та договір про внесення змін до договорів оренди та суборенди землі. Дата внесення запису до розділу Книги записів є датою державної реєстрації документа, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно з п. 1.2 Тимчасового порядку ведення державного реєстру земель затвердженого Наказом Держкомзему України від 02.07.2003 року № 174, державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК.

Згідно з положеннями п. 4 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» у разі якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення. Відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженої та переданої до Державного фонду документації із землеустрою до 1 січня 2012 року, підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру на безоплатній основі центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та його територіальними органами відповідно їх до повноважень.

Таким чином, земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 перенесена з державного реєстру земель до Державного земельного кадастру у автоматизованому порядку.

Відповідно до п. п. 9, 10 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Державний земельний кадастр» до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

Відповідно до статті 25 Закону України «Про Державний земельний кадастр» станом 07.07.2011 року поземельна книга є документом Державного земельного кадастру, який містить такі відомості про земельну ділянку: а) кадастровий номер; б) площа; в) місцезнаходження (адміністративно-територіальна одиниця); г) склад угідь; ґ) цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); д) нормативна грошова оцінка; е) відомості про обмеження у використанні земельної ділянки; є) відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; ж) кадастровий план земельної ділянки; з) дата державної реєстрації земельної ділянки; и) інформація про документацію із землеустрою, на підставі якої здійснена державна реєстрація земельної ділянки, а також внесені зміни до цих відомостей; і) інформація про власників (користувачів) земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; ї) дані про бонітування ґрунтів.

Поземельна книга відкривається одночасно з державною реєстрацією земельної ділянки.

Пунктом 130 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 №1051 передбачалось, що відомості (зміни до них) про нового власника, користувача земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно вносяться до Поземельної книги Державним кадастровим реєстратором відповідно до пункту 113 цього Порядку.

В пункті 113 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постанови Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 №1051 зазначено, що після отримання від органу державної реєстрації прав інформації в порядку інформаційного обміну Державний кадастровий реєстратор протягом двох робочих днів з моменту її отримання зобов`язаний був внести інформацію про власників, користувачів земельної ділянки відповідно до даних про зареєстровані речові права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до Поземельної книги в електронній (цифровій) та паперовій формі.

Іншого порядку державної реєстрації, видачі державних актів чи скасування їх державної реєстрації законами України або прийнятими на їх підставі підзаконними нормативно – правовими актами, не встановлювалось.

Отже, після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки 10.11.2010 року ОСОБА_1 набула право власності на земельну ділянку, а 17 березня 2011 року Державний акт на право власності на земельну ділянку був зареєстрований начальником відділу Держкомзему у м. Ужгород Закарпатської області за реєстрованим номером 211010001000132 і зазначеною дією вона здійснила реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до положень п.9 розділу 7 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр».

З 2011 року доступ до поземельної книги Державного земельного кадастру був наявний як у органу місцевого самоврядування, так і в прокурора, який відповідно до норм ЦПК мав право представляти інтереси територіальної громади, відтак можливість з`ясування законного власника спірної земельної ділянки була наявна у міської ради та прокурора до подання позову 19 березня 2015 року щодо оспорення рішення міської ради про передачу у власність даної земельної ділянки.

Згідно зі ст. 192 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 № 1051, в редакції станом на 10.12.2014 року, що діяв на час звернення прокурора м. Ужгорода до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області у березні 2015 року, формування інформації з Державного земельного кадастру здійснювалося за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру відповідно до авторизованого запиту суб`єкта, зазначеного у пункті 187 цього Порядку, з обов`язковим зазначенням у ньому підстав для формування такого запиту та критеріїв пошуку інформації про об`єкт Державного земельного кадастру, щодо якого здійснюються певні дії.

Таким чином, ще на момент звернення прокурором м. Ужгорода до Ужгородської міської ради 19 березня 2015 року з позовною заявою, у нього була можливість, а також обов`язок, для встановлення законного власника земельної ділянки та належного відповідача по справі та звернення до ОСОБА_1 з віндикаційним позовом як до добросовісного набувача.

Також, відповідно до п. п. 39, 40 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року, справа № 362/44/17, у реєстрі № 79472747, на віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів. Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Як встановлено ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 20 листопада 2018 року (справа №907/50/16) за аналогічних правовідносин у висновках підкреслила, що статті 387, 388 Цивільного кодексу України не містять положень про те, що приписи про позовну давність до правовідносин, що врегульовуються цими нормами права, не застосовуються.

Що стосується твердження заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури про неможливість отримання даних про власника земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 через відсутність таких даних у державному реєстрі речових прав, то таке не відповідає дійсності з огляду на наступне.

Згідно із частинами 1, 2 статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» відомості Державного земельного кадастру є відкритими та загальнодоступними, крім випадків, передбачених цим Законом, та надаються у формі: витягів з Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території); викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Доступ до відомостей Державного земельного кадастру надається органам державної влади, органам місцевого самоврядування, нотаріусам, банкам та особам, які в установленому законом порядку внесені до Державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників, Державного реєстру оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та Державного реєстру сертифікованих інженерів-геодезистів, у тому числі через Публічну кадастрову карту, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за умови ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Про можливість отримання відповідного витягу з Державного земельного кадастру Ужгородській місцевій прокуратурі було відомо, що підтверджується доданою до позовної заяви заступником керівника Ужгородської місцевої прокуратури інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, наданою на запит прокурора Ніроди М.В. від 06.12.2019 року, де суб`єктом права власності на земельну ділянку зазначена ОСОБА_1 .

Окрім того, твердження заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури про те, що про факт відчуження земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 гр. ОСОБА_1 їм стало відомо у 2019 році, не відповідає дійсності та спростовується інформацією про осіб, які отримали доступ до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, отриманою ОСОБА_1 як власником речового права на землю, в порядку, передбаченому ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 36 Закону України «Про Державний земельний кадастр» перегляд, копіювання та роздрукування інформації про персональні дані власників та користувачів земельних ділянок здійснюються за умови ідентифікації особи (фізичної або юридичної), яка отримує доступ до інформації, з використанням кваліфікованого електронного цифрового підпису чи іншого альтернативного засобу ідентифікації особи. Орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, за заявою суб`єкта речового права на земельну ділянку зобов`язаний надати йому інформацію про осіб, які отримали доступ до інформації про такого суб`єкта в Державному земельному кадастрі.

Так, відповідно до інформації про осіб, які отримали доступ до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, наданою на запит власника земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 – ОСОБА_1 від 10.06.2020 року вбачається, що спроби дізнатися власника речового права на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 органами місцевої та обласної прокуратури здійснювалися двічі 20.02.2018 року, двічі 14.05.2019 року та в подальшому 06.12.2019 року, на підтвердження чого до матеріалів заперечення додано відповідну довідку.

Як вбачається з вказаної довідки з інформацією про осіб, які отримали доступ до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, сформованої 10.06.2020 року на запит ОСОБА_1 , 20.02.2018 року до інформації про суб`єкта речового права на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 у Державному земельному кадастрі отримано доступ прокурором Зарівною Габріеллою Євою Олегівною, яка у цей час працювала прокурором в Ужгородській місцевій прокуратурі, на підтвердження чого до матеріалів заперечення на відповідь на відзив додано Витяг з Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щодо місця роботи прокурора ОСОБА_3 у 2018 році.

Водночас, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, яким задоволено частково позов прокурора міста Ужгород до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсним та скасування рішення Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою АДРЕСА_2 , повернуто до земель комунальної власності в тому числі земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, площею 0,0994 га., було ухвалено 23 лютого 2018 року, однак, будучи на час винесення судом рішення обізнаними про законного власника земельної ділянки, прокурором м. Ужгорода не було залучено ОСОБА_1 як належного відповідача до розгляду справи, тим самим позбавлено її права, передбаченого ст. 41 Конституції України на користування та володіння належною їй власністю.

Також, як вбачається з матеріалів справи, 11.06.2020 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про надання інформації стосовно конкретної дати, з якої прокурори, юрисдикція яких розповсюджується на місто Ужгород та Закарпатську область, мали технічну можливість доступу до даних Державного земельного кадастру з метою встановлення належного власника земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268.

Як вбачається з доданої до матеріалів справи копії відповіді Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 19.06.2020 року за вих. № М-176/1-484/6-20 на заяву ОСОБА_1 від 11.06.2020 року, зазначено, що відносно дати, з якої існує технічна можливість доступу, в тому числі прокурором, до інформації про суб`єкта речового права у Державному земельному кадастрі, то останнє впроваджено Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення прозорості у сфері відносин власності з метою запобігання корупції», який прийнятий 14.07.2015 та набрав чинності 06.10.2015 року, відповідно до якого отримання інформації про власників та користувачів земельних ділянок стало відкритим та можливим через портал електронних сервісів Держгеокадастру (копія відповіді долучена до матеріалів заперечення).

З даної відповіді також вбачається, що згідно з підпунктами 13-15 пункту 196 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, на офіційному веб-сайті Держгеокадастру за допомогою технологічних та програмних засобів Державного земельного кадастру оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру, зокрема про суб`єкта права власності на земельну ділянку: для фізичних осіб (громадян України, іноземців, осіб без громадянства) - прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), крім відомостей про реєстраційний номер облікової картки платника податків, серію та номер паспорта громадянина України, місце проживання, дату народження фізичної особи.

Одночасно зазначають, що згідно з пунктами 187 та 190 вказаного Порядку користування відомостями Державного земельного кадастру здійснюється шляхом надання доступу до нього в режимі читання, зокрема, органам державної влади. Доступ до Державного земельного кадастру в режимі читання може надаватися до відомостей, зокрема, про земельну ділянку, в тому числі про власників, користувачів земельної ділянки.

Крім того, згідно з частиною першою статті 30 Закону України «Про Державний земельний кадастр» Державний земельний кадастр та Державний реєстр речових прав на нерухоме майно за допомогою програмних засобів ведення інформаційних систем забезпечують у режимі реального часу отримання: органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про зареєстровані речові права на земельні ділянки, їх обтяження, а також про ціну (вартість) земельних ділянок, речових прав на них чи розмір плати за користування земельною ділянкою; державними реєстраторами речових прав на нерухоме майно відомостей з Державного земельного кадастр) про речові права на земельні ділянки, зареєстровані до 2013 року, а також відомостей з Державного земельного кадастру про земельні ділянки.

Частиною другою статті 38 Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що відомості Державного земельного кадастру, отримані в паперовій чи електронній формі, мають однакову юридичну силу.

Враховуючи вказане, звертають увагу, що положеннями законодавства передбачена можливість доступу фізичних, юридичних осіб, в тому числі органів державної влади, до відомостей Державного земельного кадастру, зокрема до інформації про власників, користувачів земельних ділянок, через Публічну кадастрову карту, що є частиною програмного забезпечення Державного земельного кадастру, за умови ідентифікації особи з використанням кваліфікованого електронного підпису.

Таким чином, прокурори, юрисдикція яких розповсюджується на місто Ужгород та Закарпатську область, з 06.10.2015 року мали реальну можливість для встановлення реального та законного власника земельної ділянки, і повинні були залучити до участі у справі № 308/3120/15-ц належного відповідача по справі, а саме ОСОБА_1 .

Що стосується твердження заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури про те, що право на витребування від відповідача спірної земельної ділянки виникло у позивача (Ужгородської міської ради) після набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2018 року, а саме від 28.05.2019 року, що є датою винесення постанови Закарпатського апеляційного суду, оскільки саме вказаними рішеннями встановлено, що дана земельна ділянка незаконно вибула із власності територіальної громади, то таке є необґрунтованим з огляду на наступне.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірних майна недійсними.

Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями статтями 387 та 388 ЦК України.

Така позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 17.12.2014 року (провадження № 6-140цс14), № у реєстрі 42576425.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Така позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року (провадження № 14-208цс18), № у реєстрі 81574015.

Також у п. п. 50, 51 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.02.2020 року, справа № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), № у реєстрі 87902138 зазначено, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. При цьому закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, у яких на підставі цих рішень виникли права.

Окрім того, аргументи прокурора стосовно визначення початку перебігу позовної давності у позивача - Ужгородської міської ради після набрання законної сили рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 23.02.2018 р. є такими, що суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі № 914/3224/16, якою констатовано, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.

При розгляді клопотання про застосування строків позовної давності суд має врахувати, що власність не тільки наділяє правами, а й покладає на власника певні права та обов`язки, в тому числі щодо здійснення контрою за майном.

Із наданої до суду позовної заяви вбачається про факт обізнаності позивача про «порушення їхніх прав» із 17.09.2010 року, тобто з дати прийняття рішення Ужгородською міською радою № 1582 про надання дозволу на розробку проектів землеустрою по АДРЕСА_2 для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд (в тому числі і щодо земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 ), окрім того, саме 2010 роком датується факт отримання ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, тобто, момент вибуття останньої із комунальної власності.

Представник відповідача просить відмовити прокуратурі в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.

Також представник відповідача надав пояснення щодо хронології набуття ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, кадастровий номер кадастровим номером 2110100000:62:002:0268, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 .

Частиною 1 статтею 1 протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод декларовано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності повинно бути дотримано приписи справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила. Оскільки ставиться питання про позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку має місце «непропорційне» втручання у право особи на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав. Іншими словами, заходи обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги.

В ст. 79 ЦПК України зазначено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Так як прокурор м. Ужгорода, звертаючись 19 березня 2015 року до Ужгородської міської ради та 31 фізичної особи про визнання недійсним та скасування рішень Ужгородської міської ради про надання дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення і передачі у власність земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_2 , повернення та витребування земельних ділянок, мав реальну можливість для встановлення реальних та законних власників земельних ділянок, і повинен був встановити належних відповідачів по справі, суд вважає, що на момент звернення до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 13.01.2020 року про витребування земельної ділянки сплив трирічний строк позовної давності для звернення з відповідним позовом.

Враховуючи вищевикладене, суд застосовує позовну давність за клопотанням представника відповідача та відмовляє позивачу в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовної зави заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:62:002:0268 на користь територіальної громади м. Ужгорода - відмовити.

Позивач: Заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури, адреса місцезнаходження: вул. Небесної сотні, 6, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 02909967, в інтересах держави в особі Ужгородської міської ради, адреса місцезнаходження: пл. Поштова, 3, м. Ужгород, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 3386892.

Відповідач: ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 14.12.2020 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду Н.В. Дергачова