Рішення № 93500473, 14.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3845/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (далі - відповідач, ГУМВС України у Луганській області), в якому позивач просить стягнути з відповідача на його користь середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 678708,40 гривень.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 16 травня 2014 року по 06 листопада 2015 року проходив служу в ОВС України, звільнений зі служби на підставі наказу ГУМВС України у Луганській області від 06 листопада 2015 року № 399 о/с.

Після звільнення позивача з ОВС відповідач вчасно не провів розрахунок при звільненні, тому позивач звернувся до суду. Згідно з рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року по справі № 360/2449/20 позовні вимоги позивача задоволені.

Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем проведений відповідачем тільки 07 жовтня 2020 року.

Виходячи із зазначеного, на підставі частини першої статті 117 КЗпПУ, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по момент фактичного розрахунку, тобто за період часу 07 листопада 2015 року по 07 жовтня 2020 року, що становить 1796 календарних днів затримки.

З урахуванням зазначеного, позивач просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 15 жовтня 2020 року прийнято позовну заяву до розгляду після усунення її недоліків та відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (арк. спр. 20-21).

Від представника ГУМВС України у Луганській області 29 жовтня 2020 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 26-29).

Аналіз положень статей 116 та 117 КЗпП України свідчить, що підставою для виплати відшкодування, передбаченого частиною першою статті 117 КЗпП України є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення. Підставою для виплати передбаченого частиною другою статті 117 КЗпП України відшкодування є: нарахування сум належних працівникові при звільненні; незгода працівника з нарахованими /ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.

Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду. Це звернення має відбутися одразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки. Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належного при звільненні розрахунку.

Згідно з платіжним дорученням від 25 листопада 2015 року № 1536 з позивачем проведений остаточний розрахунок при звільненні на загальну суму 5761,02 грн.

Тобто розрахунок при звільненні з позивачем відбувся в листопаді 2015 року. Однак спір щодо невиплаченої індексації за період з вересня 2014 року по листопад 2015 року виник між сторонами більше ніж через п`ять років після звільнення позивача та проведення з ним відповідного розрахунку.

Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року в справі № 825/742/16.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

Згідно з копіями виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, посвідчення, судом встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , є особою з інвалідністю ІІ групи (арк. спр. 6-7, 9, 12).

Позивач у період з 16 травня 2014 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в ГУМВС України у Луганській області, що підтверджено дублікатом трудової книжки позивача від 06 листопада 2015 року серії НОМЕР_2 , довідкою про проходження служби (арк. спр. 8, 30).

За платіжним дорученням від 25 листопада 2015 року № 1536 позивачу виплачено 5761,02 грн (арк. спр. 33-34).

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року в справі № 360/2449/20, яке набрало законної сили 25 вересня 2020 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУМВС України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не донарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн; зобов`язано відповідача донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року включно в сумі 2153,43 грн; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк. спр. 13-17).

Згідно з випискою по картковому рахунку позивача, відкритому в ФЛОУ АТ «Ощадбанк», за період з 08 вересня 2020 року 08 жовтня 2020 року та платіжним дорученням від 05 жовтня 2020 року № 21 на картковий рахунок позивача зарахована зарплата від ГУМВС України у Луганській області в сумі 2121,13 грн (арк. спр. 10, 32).

Згідно з довідками ГУМВС України у Луганській області від 15 липня 2020 року № 556/111/22-2020 та від 26 жовтня 2020 року № 882/111/22-2020 про доходи ОСОБА_1 позивачу в вересні 2015 року нараховано 6327,00 грн грошового забезпечення, кількість робочих днів згідно з графіком роботи та фактична кількість відпрацьованих днів - 30; в жовтні 2015 року - 6393,60 грн, кількість робочих днів згідно з графіком роботи та фактична кількість відпрацьованих днів - 31 (арк. спр. 11, 37).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (далі - Закон № 565-XII; у редакції, чинній на час звільнення позивача) порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.

Пунктом 12 Положення № 114 визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

За приписами пункту 64 «з» Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації.

Статтею 19 Закону № 565-XII визначено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Структура та умови грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, порядок його виплати були врегульовані постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справі України від 31 грудня 2007 року № 499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» (далі - Інструкція № 499).

Пунктом 1 Постанови № 1294 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається залежно від посади, спеціального звання, наукового ступеня і вченого звання, тривалості та умов служби.

Згідно з пунктом 1.6 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (пункт 1.7 Інструкції № 499).

Згідно з пунктом 1.12 Інструкції № 499 грошове забезпечення, виплачене особі рядового чи начальницького складу несвоєчасно або виплачене їй у меншому розмірі, ніж належало, виплачується за весь період, що передував моменту звернення за одержанням недоотриманого грошового забезпечення, протягом якого особа мала на нього право.

Відповідно до пункту 1.18 Інструкції № 499 при прийнятті на службу до органів внутрішніх справ грошове забезпечення особам рядового і начальницького складу нараховується з дня призначення на посаду. У разі звільнення зі служби грошове забезпечення особі рядового чи начальницького складу виплачується до дня виключення зі списків особового складу включно.

Згідно з пунктом 4.1 Інструкції № 499 при переміщенні, переведенні, а також звільненні осіб рядового і начальницького складу фінансовий апарат (бухгалтерія) зобов`язаний задовольнити їх усіма належними видами грошового та дорожнього забезпечення і про виплачені суми зробити відповідні записи в грошовому атестаті, зразок якого наведено у додатку до цієї Інструкції.

З вищевикладеного слідує, що на день звільнення особи зі служби в органах внутрішніх справ, з нею має бути проведений повний розрахунок та виплачено всі належні при звільненні суми.

Як слідує з рішення Луганського окружного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року в справі № 360/2449/20, позивачу при звільненні зі служби в органах внутрішніх справ не виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 12 вересня 2014 року по 06 листопада 2015 року, чим порушено положення вищевказаних нормативно-правових актів.

Однак, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні особи зі служби в органах внутрішніх справ, зокрема, за затримку виплати індексації грошового забезпечення, - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час, норми спеціальних законів мають пріоритет у правозастосуванні, тоді як положення трудового законодавства підлягають застосуванню лише у тих випадках, коли нормами спеціальних законів спірні правовідносини не врегульовано.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Таким чином, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин субсидіарно мають застосовуватися положення Кодексу законів про працю України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.

ЄСПЛ трактує поняття «якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100), який застосовується у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку № 100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Абзацами першим, третім пункту 3 Порядку № 100 врегульовано, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (абзац перший пункту 8 Порядку № 100).

Суд вважає за необхідне зауважити, що на час звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює обчислення середньоденного розміру грошового забезпечення, є Порядок № 100, який застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Таку правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 12 грудня 2018 року в справі № 826/25887/15 та підтримано в подальшому, зокрема, у постанові від 17 серпня 2020 року в справі № 815/3340/15.

Таким чином суд дійшов висновку, що нарахування загальної суми середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні має обчислюватися шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді, що, в свою чергу, кореспондується з приписами абзацу другого пункту 8 Порядку № 100.

Наведений позивачем у позовній заяві розрахунок середньоденного грошового забезпечення та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні суперечить положенням Порядку № 100, тому відхиляється судом.

З вищеописаних доказів судом встановлено, що у день звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ - 06 листопада 2015 року йому не виплачено індексацію грошового забезпечення, право на яку підтверджено рішенням суду від 25 серпня 2020 року в справі № 360/2449/20, яке набрало законної сили з 25 вересня 2020 року. Виплата цієї індексації відбулася тільки 07 жовтня 2020 року. Відповідно затримка у розрахунку при звільненні становить 1229 робочих днів (з наступного дня після звільнення зі служби - 07 листопада 2015 року, по день виплати - 07 жовтня 2020 року включно).

Тобто, за цей період затримки до відповідача має бути застосована відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Згідно з довідкою ГУМВС України у Луганській області від 26 жовтня 2019 року № 8882/111/22-2020 за вересень-жовтень 2015 року позивачу виплачено всього 12720,60 грн грошового забезпечення.

У вказаному періоді було 43 робочих дні, відповідно, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 295,83 грн (12720,60 грн : 43 календарний день).

Відповідно, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в арифметичному обчисленні складає 363575,07 грн (середньоденне грошове забезпечення 295,83 грн х 1229 робочі дні).

Однак, з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року по справі № 825/325/16 вказано, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин.

У постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 806/2473/18 Верховний Суд сформував правову позицію щодо врахування істотної частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, зважаючи на розмір грошового забезпечення позивача, виплаченого із затримкою, а також виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає за необхідне зменшити розмір відшкодування, передбачений статтею 117 КЗпП України, та стягнути з відповідача на користь позивача середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 1000,00 грн.

Відповідно до пункту 171.1 статті 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України).

Оскільки справляння і сплата податку з доходів громадян є відповідно обов`язком роботодавця, а не працівника, то сума середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні визначена судом без утримання такого податку та інших обов`язкових платежів, які повинен утримати та сплатити за працівника роботодавець.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За таких обставин, з врахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду, суд дійшов висновку, що позивач частково довів позовні вимоги, а суб`єкт владних повноважень, який заперечує проти позову, не довів правомірності невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тому позов задовольняється частково.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач від його сплати звільнений за пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», як особа з інвалідністю ІІ групи.

Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса для листування: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії (місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Партизанська, будинок 16, код за ЄДРПОУ 08592129) про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 07 листопада 2015 року по 07 жовтня 2020 року в сумі 1000,00 грн (одна тисяча гривень).

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова