Рішення № 93500472, 14.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

14 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3746/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області, Сєвєродонецького міського відділу Державної міграційної служби України в Луганській області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

06.10.2020 до Луганського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка) з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач № 1, УДМСУ в Луганській області), в якому просить суд:

- визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби у Луганській області в оформленні та видачі (здійсненні обміну) ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ;

- зобов`язати Управління Державної міграційної служби у Луганській області (код ЕДРПОУ: 37851432) оформити та видати (здійснити обмін) ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ у зв`язку зі зміною прізвища « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 ».

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 29 вересня 2017 року Печерським районним у місті Києві відділ відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві було зареєстровано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , що зареєстровано у відповідному актовому записі за № 3099.

В подальшому позивачка звернулась до відповідача № 1 щодо обміну паспорта громадянина України зразка 1994 року у зв`язку зі зміною прізвища, що підтверджується заявою до Державної міграційної служби України у Луганській області.

Відповідно до Порядку № 456 від 06.06.2019 до заяви були додані такі документи: оригінал паспорту громадянина України, який підлягає заміні, Фотокартки 2 шт., оригінал свідоцтва про шлюб, платіжний документ про сплату державного мита.

Однак листом від 21.09.2020 позивачці відмовлено у видачі паспорту зразка 1994 року. Відмова мотивована тим, що відсутнє рішення суду, яке б містило зобов`язання міграційної служби щодо обміну паспорта громадянина України у формі книжечки.

Позивачка вважає, що законних підстав для відмови у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки не було, а дії відповідача № 1 не відповідають вимогам закону, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 12.10.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Управління Державної міграційної служби України в Луганській області позовних вимог не визнало, про що надало відзив на позовну заяву від 23.10.2020 № 4401.8-15044/44.1-20 (арк. спр. 23-33). В обґрунтування заперечень проти позову зазначено таке.

Законом України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», а саме - частиною четвертою статті 21, передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

З прийняттям вищезазначеного акта паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» (далі - Постанова № 302) в редакції станом на 02.08.2019, момент звернення позивача, передбачено запровадити із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру:

- з 01.01.2016 оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення про паспорт);

- з 01.11.2016 оформлення (у тому числі замість втраченого або викрадено), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою (далі - Порядок).

Пунктом 3 Постанови № 302 також установлено, що:

прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється;

паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 01 листопада 2016 року, є чинним протягом строку, на який його було видано.

вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснюються відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Положення Постанови № 302 передбачають поступовий перехід до виготовлення біометричних паспортів та порядок оформлення паспорта громадянина України в різні періоди запровадження біометричних паспортів, залежно від стану забезпечення матеріально-технічними ресурсами.

Так, на момент звернення позивачки всі органи та підрозділи міграційної служби, у тому числі й УДМС у Луганській області забезпечені матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України у формі ID-картки, а тому відповідно до пункту 1.1. Доручення ДМС України від 15.06.2017 № 92/2-17 начальникам Головних управлінь, управлінь в областях доручено припинити з 16.06.2017 в територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року.

На виконання вищевказаного Доручення з 16.06.2017 в територіальних підрозділах ДМС України прийом заяв на оформлення паспорта громадянина України зразка 1994 року припинено.

На сьогодні оформлення та видача паспорта громадянина України здійснюється виключно на підставі Закону № 5492-VІ, що має вищу юридичну силу, тобто виготовляється паспорт у формі картки.

Видача документа, що посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) не можлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Позивачка з одного боку в позові зазначає про заяву від 18.09.2020 (хоча вона і не встановленого зразка, є в матеріалах справи), що підтверджує дозвіл на обробку персональних даних, а з іншого боку - в позові вказує на цю заборону та безпідставно звинувачує УДМС в Луганській області щодо втручання в її особисте, сімейне життя.

Звертаючись до УДМС у Луганській області із заявою у довільній формі від 18.09.2020, позивачка звернулась до відповідача № 1 в порядку Закону України «Про звернення громадян» та не надала необхідних документів, згідно норм чинного законодавства, для оформлення паспорта громадянина України.

Відповідь УДМС у Луганській області 21.09.2020 за вих. № М-134/6/4401-19/4401.3/13240-20 також була надана позивачці відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Для встановлення обставин щодо можливості застосування вимог Тимчасового порядку № 456 стосовно позивачки територіальному підрозділу УДМС в Луганській області необхідно було провести відповідну перевірку.

Для проведення відповідної перевірки щодо можливості видачі паспорта громадянина України вперше позивачу необхідно було звернутись до територіального підрозділу УДМС в Луганській області з відповідною заявою за зразком, наведеним у додатку 1 до Тимчасового порядку № 456 разом із необхідними документами.

Оскільки позивачка безпосередньо з приводу обміну паспорта громадянина України до УДМС в Луганській області та його до територіального підрозділу не зверталась, вищевказаних заяви та всіх необхідних документів не надавала, тому будь-яка перевірка стосовно неї не проводилась, відповідно, жодного рішення стосовно позивача не приймалось, у зв`язку з чим відсутні законні підстави для визнання протиправними дій УДМС в Луганській області, а вищезазначена відповідь, по своїй суті, має роз`яснювальний характер та не має для позивача ніяких правових наслідків.

Відповідно до пп. 5 п. 1 розділу IX Тимчасового порядку № 456 територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо, зокрема, особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта.

Позивачка звернулась до відповідача № 1 із заявою довільної форми від 18.09.2020, при цьому не додала всіх документів, передбачених нормами чинного законодавства України, тому у територіального підрозділу УДМС в Луганській області відсутня можливість та законні підстави здійснити відповідну перевірку та оформити позивачу паспорт будь-якого зразка.

Заява від 18.09.2020 не відповідає формі, встановленій Міністерством внутрішніх справ України, зокрема, ані формі затвердженій постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ «Про затвердження положення про паспорт громадянина України», ані Тимчасовим порядком № 456.

Отже, УДМС в Луганській області надано своєчасно відповідь ОСОБА_1 в формі роз`яснення, відповідно до норм чинного законодавства України та без порушення її прав, тому відсутні законні підстави щодо визнання протиправними дій УДМС в Луганській області або протиправною/неправомірною відмову відповідача № 1.

Відповідач № 1 зазначає, що позивачка має РНОКПП - реєстраційний номер облікової картки платника податків. Нормами чинного законодавства України передбачено право фізичних осіб відмовитись від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків з релігійних переконань та запроваджено альтернативну форму обліку таких осіб, а ось у випадку із оформленням паспорта громадянина України - альтернатива відсутня, громадяни України зобов`язані отримати паспорт громадянина України.

УДМС у Луганській області прийнято рішення стосовно ОСОБА_1 відповідно до норм чинного законодавства України та без порушення його прав, тому відсутні законні підстави щодо визнання протиправними/неправомірними дій відповідача № 1, тому останній просив відмовити в задоволенні позову повністю.

02.11.2020 позивачкою надано відповідь на відзив (арк. спр. 41-46), в якому, окрім іншого, зазначено, що така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) порушує принцип поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ІD-паспорту, оскільки позивачка згоди на таку обробку не надає.

Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Позивачка наголосила, що вона звернулася до органів УДМС з проханням видати паспорт-книжечку та надала всі необхідні документи (крім рішення суду, яке набрало законної сили) де містяться всі персональні дані, чим самим надала згоду на обробку персональних даних. Тобто, відповідач № 1 саме цими документами встановлено ПІБ, дату народження, місце народження, місця реєстрації РНОКПП тощо.

Більш того, позивачка особисто подавала до канцелярії УДМС заяву про видачу паспорта-книжечки у зв`язку зі зміною прізвища та чекала відповіді виконавця. Виконавець жодного зауваження стосовно заяви не зробила, а тільки повідомила про відмову у видачі паспорта-книжечки у зв`язку з відсутністю рішення суду, яке набрало законної сили, яким було б зобов`язано органи УДМС видати вищевказаний документ. Заява була надана на підставі Закону України «Про звернення громадян».

Щодо заяви оформленої у вільній формі, яка не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка, у тому числі у вигляді книжечки, позивачка зазначила, що вказані обставини не були зазначені у відповіді УДМС як підстава для відмови у видачі паспорта зразка 1994 року.

05.11.2020 від відповідача № 1 надійшли заперечення на відповідь на відзив (арк. спр. 49-53), в яких останній наголосив, що позивачка зверталася до відповідача № 1 з заявою довільної форми. Відповідь позивачці надано відповідно до Закону України «Про звернення громадян», яка має роз`яснювальний характер та не тягне жодних правових наслідків.

Також відповідач № 1 вважає, що дана справа не має ознак зразкової справи № 806/3265/17.

Ухвалою суду від 27.11.2020 залучено до участі у справі як другого відповідача Сєвєродонецький міський відділ Державної міграційної служби України в Луганській області (далі - відповідач № 2, Сєвєродонецький міський відділ ДМС України в Луганській області).

14.12.2020 від Сєвєродонецького МВ УДМСУ в Луганській області на адресу суду надійшов відзив на позов (арк. спр. 64-75), в якому останній просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі з тих же самих підстав, які викладені УДМС України в Луганській області.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , 02.11.2006 отримала паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 (арк. спр. 12-13).

29.09.2017 між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено шлюб, про що Печерським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві складено відповідний актовий запис № 3099 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 (арк. спр. 9).

18.09.2020 позивачка звернулась до УДМСУ в Луганській області за місцем своєї реєстрації із заявою довільної форми, в якій зазначила, що у зв`язку із зміною прізвища виникла необхідність зміни її паспорта, просила вирішити питання видачі посвідчення її особи (паспорта громадянина України) без вимагання її біометричних даних, таких як відцифрований підпис, відцифрований обрах обличчя, відцифровані відбитки пальців та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки (арк. спр. 7).

До заяви було додано: паспорт, який підлягає заміні, 2 фотокартки, свідоцтво про шлюб, квитанцію про сплату державного мита (арк. спр. 35 зв. -38).

За даним зверненням відповідачем № 1 надано відповідь від 21.09.2020 № М-134/6/4401-20/4401.3/13240-20, в якій зазначено, що позивачкою не надано необхідних документів, визначених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», тому в УДМС у Луганській області відсутні законні підстави для оформлення і видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року. (арк. спр. 11).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено особливості провадження у типовій справі, зокрема, згідно з частиною третьою цієї статті при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Оскільки дана адміністративна справа є типовою до зразкової справи № 806/3265/17, суд вважає за необхідне розглянути її у письмовому проваджені, з урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у рішенні від 19 вересня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

При цьому, у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя "охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру" (див. п. 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "C. проти Бельгії" від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції "захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом" (див. п. 61 рішення ЄСПЛ у справі "Pretty проти Сполученого Королівства" (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65 рішення ЄСПЛ у справі "Олександр Волков проти України" (заява № 21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини" (Elsholz v. Germany) [ВП], заява № 25735/94, п. 45, ECHR 2000-VIII).

Таким чином, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.

Так, відповідно до частини першої статті 13 Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон № 5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. При цьому, до документу, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України відноситься, зокрема, паспорт громадянина України.

Згідно із частиною третьою статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Частинами першою, другою, четвертою, п`ятою статті 14 цього Закону передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з частиною першою статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 02 вересня 1993 року № 3423-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис "Україна", нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис "Паспорт". На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис "Паспорт громадянина України". На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення. Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.

Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, що додається.

Згідно із пунктом 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 1 січня 2016 року оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 1 листопада 2016 року оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Пунктом 3 вказаної Постанови № 302 встановлено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 р. припиняється; паспорт громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, оформлений та виданий на підставі документів, поданих до 1 листопада 2016 р., є чинним протягом строку, на який його було видано.

Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.

Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті, вноситься, зокрема, така інформація, як біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).

Разом з тим, суд погоджується із посиланням позивача на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає, враховуючи таке.

Згідно частиною першою статті 6 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI "Про захист персональних даних" (далі - Закон № 2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Статтею 2 Закону № 2297-VI встановлено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Разом з тим, згідно з частинами п`ятою, шостою статті 6 Закону № 2297-VI обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Водночас, законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

При цьому, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, у межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, вказані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …".

За сталою практикою ЄСПЛ першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, суд дійшов висновку, що норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (теж чинного на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення статті 8 Конвенції.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Законодавець, приймаючи Закон України від 14 липня 2016 року № 1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон № 1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими та виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України, та не допускати жодної дискримінації залежно від часу виникнення правовідносин з отримання паспорта громадянина України.

Варто зауважити, що будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.

Крім того, відповідно до ст. 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Суд зазначає, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні ОСОБА_3 Верховного Суду від 19.09.2018 по зразковій справі № Пз/9901/2/18 (806/3265/17), а відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд погоджується з твердженням позивачки, що відповідач № 1 своїми діями щодо неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки порушує її особисті права, що не відповідає основоположним приписам Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року (ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року), з огляду на таке.

Згідно статті 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 Конституції України передбачає, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Як зазначено у статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

При цьому, як передбачено у статті 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року передбачено, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що відповідач № 1 своїми діями прямо порушує права позивачки, передбачені статтею 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, оскільки неоформлення паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки саме через її релігійні переконання, які не призводять до негативних наслідків тих чи інших людей та не спрямовані проти цих людей чи держави, обмежує її права, що встановлені законом, і не є необхідними в демократичному суспільстві.

Щодо посилання відповідача № 1 на те, що позивачкою не надано необхідних документів, визначених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456, суд зазначає таке.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджено Тимчасовий Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Порядок № 456).

Відповідно до пункту 1 Розділу І Порядку № 456 цей Тимчасовий порядок, розроблений відповідно до абзацу п`ятого пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України», постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року № 398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 р. № 302», Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII (в редакції Постанови Верховної Ради України від 23 лютого 2007 року № 719-V), визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 2 Розділу І Порядку № 456 паспорт оформлюється з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 червня 1994 року № 353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України».

Оформлення і видача паспорта здійснюються протягом 30 календарних днів з дня подання особою до територіального підрозділу ДМС заяви та документів для оформлення і видачі паспорта (пункт 4 Розділу І Порядку № 456).

Заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи (пункт 5 Розділу І Порядку № 456).

Розділом IV Порядку № 456 врегульовані питання обміну паспорта.

Згідно з пунктом 1 Розділу IV Порядку № 456 обмін паспорта здійснюється в разі:

1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження;

2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах);

3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім`я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.

Пунктом 2 Розділу IV Порядку № 456 визначено, що для обміну паспорта заявник подає:

1) заяву;

2) рішення суду;

3) паспорт, що підлягає обміну;

4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см;

5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв`язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати;

6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально;

7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб);

8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб).

У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.

Відповідно до пункту 6 Розділу IV Порядку № 456 рішення про оформлення паспорта приймається територіальним підрозділом ДМС за результатами проведених перевірок.

Аналіз наведених норм Порядку № 456 дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на обмін паспорта, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до територіального підрозділу ДМС в установленому порядку.

Судом встановлено, що позивачкою дотримано встановленого порядку звернення за обміном паспорта, оскільки віна звернувся до відповідача із відповідною заявою, до якої було додано дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см, паспорт, який підлягає заміні, свідоцтво про укладення шлюбу, документ про сплату держмита.

Щодо доводів відповідача № 1 про те, що позивачка звернулась з заявою невстановленого зразка (довільної форми), суд зазначає, що такі твердження є надмірним формалізмом, оскільки, по-перше, зі змісту заяви вбачається, що вона містить всю необхідну інформацію, що передбачена і заявою встановленого зразка, а по-друге, з огляду на відповідь УДМС України в Луганській області, неналежна форма заяви не була підставою для відмови у видачі паспорта.

УДМС України в Луганській області в своїй відповіді від 21.09.2020 № М-134/6/4401-19/4401.3/13240-20 посилається на те, що позивачкою не надано необхідних документів, визначених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 «Про затвердження Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України», при цьому відповідач № 1 не зазначає, яких саме документів не надано позивачкою.

Окрім того, в порушення пункту 6 Розділу IV Порядку № 456 УДМС у Луганській області, не було прийнято відповідного рішення по суті за результатами розгляду заяви позивачки, а розглянуло заяву позивачки в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії, чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 12 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, видача та обмін паспорта проводяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина.

Оскільки права та законні інтереси ОСОБА_1 порушені відповідачем № 1, та наявними у матеріалах справи допустимими доказами підтверджено протиправні дії відповідача № 1, що полягають у відмові в оформленні паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до положень чинного законодавства, тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправною відмови Управління Державної міграційної служби України в Луганській області у видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, а також зобов`язання Сєвєродонецького міського відділу Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII, у зв`язку зі зміною прізвища після реєстрації шлюбу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі № Пз/9901/2/18 від 19.09.2018, відповідно до якого Висновки Верховного Суду в цій зразковій справі підлягають застосуванню в типових адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів ДМС України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

При зверненні до суду із позовом, позивачкою сплачено судовий збір у сумі 1681,60 грн відповідно до квитанції № 19 від 03.10.2020 (арк. спр. 6).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про стягнення з УДМС України в Луганській області за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача витрат зі сплати судового збору в розмірі 1681,60 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Луганській області (місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 12, код за ЄДРПОУ 37851432), Сєвєродонецького міського відділу Державної міграційної служби України в Луганській області (місцезнаходження: 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 12) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Луганській області у видачі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв`язку зі зміною прізвища після реєстрації шлюбу.

Зобов`язати Сєвєродонецький міський відділ Державної міграційної служби України в Луганській області оформити та видати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503- XII, у зв`язку зі зміною прізвища після реєстрації шлюбу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1681,60 грн (одна тисяча шістсот вісімдесят одна грн 60 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун