Рішення № 93484632, 03.12.2020, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/65597/19-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року Печерський районний суд м. Києва в складі: головуючого - судді Волкової С.Я. при секретарі Топал А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове виселення та зняття з реєстрації,

установив:

У грудні 2019 р. Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до суду із зазначеним позовом, просить виселити ОСОБА_1 та всіх осіб, які проживають в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та всіх осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Свої вимоги Публічне акціонерне товариства «Дельта Банк» обґрунтовує тим, що 21.09.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 49.4/86/07-Zn, за яким банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 100 000,00 доларів США на строк до 20.09.2022 р., 26.06.2013 р. між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» таПублічним акціонерним товариством «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту ОСОБА_1 за договором іпотеки № 49.12/86/1437/07 від 21.09.2007 р. передала в іпотеку нерухоме майно.

Ухвалою суду від 13.01.2020 р. відкрито провадження у справі.

Ухвалою суду від 26.05.2020 р. залучено у цивільній справіОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву.

Третіми особам пояснення щодо позову або відзиву не подано.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини і дійшов наступних висновків.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 21.09.2007 р. між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк», було укладено кредитний договір № 49.4/86/07-Zn, за умовами якого банк відкрив позичальнику відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі у розмірі 100 000,00 доларів США строком до 20.09.2022 р., включно.

Згідно частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно частини першої статі 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно статті 1 Закону України «Про іпотеку» від 5.06.2003 р. № 898-IV іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Для забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором 21.09.2007 р. між банком і ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір, за умовами якого відповідач передала в іпотеку банку житлову квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,00 кв.м., житловою площею 41,00 кв.м., яка належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, зареєстрованого 27.04.1999 р. Київською Універсальною біржею, реєстраційний № Н-2229/99, та зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації і записаний в реєстрову книгу № д.788-97 за реєстровим № 2858 від 27.04.1999 р.

ОСОБА_1 не виконувала належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку з чим банк звернувся до Печерського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 04.11.2010 р. позов задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 загальну суму заборгованості по кредиту, процентам та пені у розмірі 282 014,48 грн, 120 003,78 доларів США, що станом на 04.11.2010 р. становить 949 229,89 грн.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Згідно частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду, отже означена норма встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що в разі звернення стягнення на іпотечне майно в судовому порядку та ухвалення судового рішення про виселення мешканців з іпотечного майна, яке не придбане за рахунок кредитних коштів, підлягають застосуванню як положення частини третьої 39 Закону України «Про іпотеку» та/або частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і частини другої статті 109 ЖК УРСР. Отже, за змістом зазначених норм особам, яких виселяють із житлового будинку (житлового приміщення), який є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло, при цьому за положенням частини другої статті 109 ЖК УРСР постійне житло вказується у рішенні суду.

При виселенні з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла в судовому порядку, відсутність постійного житлового приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення. Викладене узгоджується з правовим висновком, наведеним у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 754/4727/16-ц.

Позивач, звертаючись до суду із вимогами до відповідача, просить виселити ОСОБА_1 та всіх осіб, які проживають в квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 р. у справі № 754/4727/16-ц звернув увагу на те, що Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Таким законом є стаття 109 ЖК УРСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.

У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Верховний Суд звернув увагу, що …Аналогічний принцип закріплено й у національному законодавстві, а семе… частині першій статті 2 ЦПК України, згідно з якою завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Те саме міститься у статті 2 ЦПК України…, згідно із частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (частина перша статті 5 ЦПК України).

Як проголошено у статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Невиконання кредитних зобов`язань стало підставою подання до суду позовів банками про звернення стягнення на іпотечне майно, надане за договорами забезпечення кредитів, що зумовило масове виселення колишніх власників з неповнолітніми дітьми із житла.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесено зміни до статті 109 ЖК УРСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Також Верховний Суд звернув увагу, що …Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» запроваджено мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, а саме: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами-резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м для квартири та 250 кв.м для житлового будинку.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що держава цілеспрямовано вносила законодавчі обмеження, направлені на захист прав громадян України, щодо виселення, які пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитами, наданими в іноземній валюті та забезпеченими іпотекою. Вказана обставина обумовлена тим, що фізична особа, яка отримала кредит у іноземній валюті, не має впливу на здешевлення гривні, коливання валютного курсу, проте саме держава зобов`язана забезпечувати як дотримання прав усіх суб`єктів, так і баланс прав, у тому числі і прав кредитодавця та позичальника у кредитних правовідносинах. Такі висновки щодо застосування вказаних норм права відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року справа № 753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18).

Суд, враховуючи викладене, ту обставину, що спірне нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання відповідача ОСОБА_1 , відсутнє постійне житлове приміщення, яке має бути надане їй одночасно з виселенням, знаходить позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про виселення ОСОБА_1 та всіх осіб, які проживають в квартирі, зі спірної квартири необґрунтованими, такими, в задоволенні яких слід відмовити.

Щодо інших вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», то позивач, звертаючись до суду із вимогами про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_1 та всіх осіб, які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , означені вимоги пов`язує із виселенням відповідача та всіх осіб, які проживають у квартирі, із означеної квартири, отже, враховуючи, що у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк про виселення відповідача та всіх осіб, які проживають у спірній квартирі, також відсутні підстави для задоволення вимог Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в цій частині.

Стосовно висновків Верховного Суду у справі № 643/10210/15-ц, на які посилається позивач, то суд звертаю увагу, що предметом розгляду такої справи є визнання договору іпотеки недійсним, питання про примусове виселення та зняття з реєстрації судом не вирішувалося, отже правовідносини у цих справах не є подібними.

Керуючись статтями 316, 317, 512-519, 526, 530, 536, 575, 589, 610, 612, 629, 1046-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, статтями 35, 41, 109 ЖК УРСР, Законом України «Про іпотеку», Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», статтями 1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265, 280-282, 352, 353, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про примусове виселення та зняття з реєстрації - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня складання цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду.

Позивач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (01014, м. Київ, бул. Дружби Народів, 38, ЄДРПОУ: 34047020).

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_1 ).

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ІПН: НОМЕР_2 ).

Третя особа: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), яка також діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суддя Волкова С.Я.