Рішення № 93476542, 15.09.2020, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10090/18

Провадження № 2/369/1280/20

РІШЕННЯ

Іменем України

15.09.2020 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Одинцов О.С.

за участі представника позивача Цибульська О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гусевич Сергія Григоровича, товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Коллект», треті особи: Центр надання адміністративних послуг, Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними та скасування рішення, та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що йому стало відомо про рішення державного реєстратора щодо реєстрації права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Коллект». Дане рішення є незаконним, оскільки йому не було надіслано вимогу про усунення порушення з попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки, відсутність додаткового договору щодо позасудового задоволення вимог кредитора. На час вчинення реєстраційних дій на дане майн накладений арешт. В будинку зареєстровані та проживають неповнолітні дії, а рішення реєстратор прийняв без дозволу органу опіки та піклування. Оскаржуваним рішенням порушеного його права власності на майно. У добровільному порядку вирішити спірне питання не мають можливості.

Просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Грусевича С.Г. КП «Добробут» Литвинівської сільської ради від 18 лютого 2018 року 17:02:20, індексний номер 39728076, і державну реєстрацію права власності від 13 лютого 2018 року 18:14:09, номер запису про право власності 24883163, будинку АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Коллект».

28 січня 2019 року до суду надійшов відзив на позов ТОВ «Кей-Коллект». Не погоджуючись з позовом, вказали, що даний спір має розглядатись за правилами адміністративного судочинства, оскільки спір не стосується підстав набуття права власності, а державна реєстрація є лише засвідчення державою вже набутого особою права власності на майно. Ними подано весь пакет документів, тому всі дії державного реєстратора щодо присвоєння нового реєстраційного номеру об`єкту нерухомого майна відповідають положенням чинного законодавства. Оскільки договір іпотеки містив відповідне застереження, то і не вимагається надання реєстратору нового окремого договору. Не може бути підставою і для відмови в державній реєстрації і наявність арешту, жодних прав малолітніх осіб на дане майно не порушено. Просили відмовити в задоволенні позову.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив позов задоволити.

У судове засідання представник відповідача не з`явився. Відповідно до поданих заперечень, просив відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що 27 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №112795050000.

За умовами укладеного договору банк зобов`язується надати позичальнику однією сумою, а позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 262430,00 доларів США та сплатити проценти за його користування шляхом внесення ануїтетних платежів в порядку і на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).

У відповідності до п.1.4 вищезазначеного договору кредит надається позичальнику для його особистих потреб (безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконання обов`язків найманого працівника), а саме на придбання житлового будинку загальною площею 162,70 кв.м та земельної ділянки загальною площею 0,080 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно п.2.1 даного договору у забезпечення виконання зобов`язання позичальника за даним договором банком приймається застава нерухомості, а саме житлового будинку загальною площею 162,70 кв.м. та земельної ділянки площею 0,0080 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та є власністю ОСОБА_1 ; порука ОСОБА_2 ; порука ОСОБА_3 .

Пунктом 12.1 цього договору встановлено, що відповідно до ст.ст.525, 611 Цивільного кодексу України сторони погодили, що у випадку настання обставин, визначених у пп.2.3, 4.9, 5.3, 5.5, 5.6, 5.8, 5.10, 8.4, 10.2, 10.14 цього договору та направлення банком на адресу позичальника повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту і не усунення позичальником порушень умов за цим договором протягом 31 календарного дня з дати одержання вищевказаного повідомлення (вимоги) від Банку, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 32 календарний день з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку, при цьому у випадку неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) в результаті зміни позичальником адреси, без попереднього про це письмового повідомлення банку чи у разі неотримання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) банку з інших підстав протягом 40 календарних днів з дати направлення повідомлення (вимоги) банком, вважати термін повернення кредиту таким, що настав на 41 календарний день з дати відправлення позичальнику повідомлення (вимоги) про дострокове повернення кредиту від банку.

Відповідно до п.12.2 даного договору зазначене у п.12.1 договору повідомлення (вимога) банку направляється листом (цінний з описом та повідомленням про вручення) або доставляється кур`єром на адресу позичальника, що вказана у розділі 13 цього договору.

З метою забезпечення виконання договору про надання споживчого кредиту №112795050000 від 27 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки №74560/5602 від 27 грудня 2007 року, за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку нерухоме майно: житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 27 грудня 2007 року Кравченко І.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 27 грудня 2007 року, про що Кравченко І.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, надано відповідний витяг від 27 грудня 2007 року, і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на предмет іпотеки; земельна ділянка площею 0,0800 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, що належить іпотекодавцю на праві власності після отримання ним Державного акту на право власності на земельну ділянку, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 27 грудня 2007 року Кравченко І.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів 27 грудня 2007 року, про що Кравченко І.С., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, надано відповідний витяг від 27 грудня 2007 року, і немає жодних договірних змін строків позовної давності щодо правочинів, на підставі яких іпотекодавець отримав право власності на предмет іпотеки (кадастровий номер 3222484001:01:001:0040). Загальна ринкова вартість предмету іпотеки становить 1893300,00 грн.

Пунктами 4.1-4.2 вказаного договору передбачено, що іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки: у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов`язання за цим договором або будь-якого зобов`язання, що забезпечено іпотекою за цим договором; у разі виникнення загрози знищення, пошкодження чи втрати предмета іпотеки; в інших випадках відповідно до діючого законодавства.

Звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку»; з інших передбачених законодавством України підстав.

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 цього договору сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.

Позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» (цедент) та ТОВ «Кей-Колект» (цесіонарій) укладено договір про відступлення прав за договорами іпотеки, за умовами якого цедент передає, а цесіонарій приймає права вимоги за договорами іпотеки, зокрема, за договором іпотеки, що був укладений за кредитним договором №11279505000 від 27 грудня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

Між ПАТ «УкрСиббанк» (клієнт) та ТОВ «Кей-Колект» (фактор) укладено договір факторингу №1 від 12 грудня 2011 року, за умовами якого клієнт зобов`язується передати у власність фактору, а фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором

Відповідно до п.1.2. вказаного договору обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначений у додатку №1 до цього договору.

Згідно п.1.4 договору одночасно з відступленням прав вимоги до фактора переходять усі права Клієнта за усіма договорами забезпечення.

Права вимоги переходять від клієнта до фактора у дату відступлення, після чого фактор одержує право вимагати від боржників і гарантів виконання усіх зобов`язань за первинними договорами і договорами забезпечення (п.3.1 договору).

Згідно виписки з додатку №1 до договору факторингу №1 від 12 грудня 2011 року до таких договорів віднесено кредитний договір №11279505000 від 27 грудня 2007 року, укладений між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 .

Статтею 512 ЦК України, передбачено, що підставою для зміни кредитора є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги).

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку що новим кредитором по зобов`язанню є Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект».

ТОВ «Кей-Колект» звернулось до державного реєстратора Грусевича С.Г. КП «Добробут» Литвинівської сільської ради із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, в якій просило зареєструвати виникнення права приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222484001:01:001:0040.

18 лютого 2018 року державним реєстратором Грусевича С.Г. КП «Добробут» Литвинівської сільської ради прийнято рішення (індексний номер 39728076) про державну реєстрацію права власності, форма власності: приватна на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222484001:01:001:0040, земельна ділянка, що розташована АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222484001:01:001:0040, за суб`єктом: ТОВ «Кей-Колект». Відкрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна.

Відповідно до наявної в матеріалах справи Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №126699925 від 07 червня 2018 року, 13 лютого 2018 року державним реєстратором - реєстратора Грусевича С.Г. КП «Добробут» Литвинівської сільської ради до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис про право власності №24883163 на об`єкт нерухомого майна - житловий будинок загальною площею 160,6 кв.м, житлова площа 50,2 кв.м, що АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222484001:01:001:0040 за власником ТОВ «Кей-Колект», форма власності - приватна, розмір частки - 1.

При вирішенні спору суд зазначає, що спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин) встановлено, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав.

Пунктом 1 ч.1 ст.2 цього Закону визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягає, серед іншого, право власності.

Частиною 1 ст.5 наведеного Закону передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.6 цього Закону організаційну систему державної реєстрації прав становлять, зокрема, державні реєстратори прав на нерухоме майно.

Державним реєстратором є, серед іншого, нотаріус (п.2 ч.1 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Згідно ч.1 ст.9 наведеного Закону до повноважень суб`єктів державної реєстрації прав належить: 1) забезпечення: проведення державної реєстрації прав; ведення Державного реєстру прав; взяття на облік безхазяйного нерухомого майна; формування та ведення реєстраційних справ; 2) здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державний реєстратор: 1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; 2) перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; 3) під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов`язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі; 4) під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 5) відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до нього записи про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів таких прав; 6) присвоює за допомогою Державного реєстру прав реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації прав; 7) виготовляє електронні копії документів та розміщує їх у реєстраційній справі в електронній формі у відповідному розділі Державного реєстру прав (у разі якщо такі копії не були виготовлені під час прийняття документів за заявами у сфері державної реєстрації прав); 8) формує документи за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав; 9) формує та веде реєстраційні справи у паперовій формі. Ведення реєстраційної справи у паперовій формі здійснюється виключно державними реєстраторами, які перебувають у трудових відносинах з виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями, за місцезнаходженням відповідного майна; 10) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд; 4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації; 6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав; 7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником; 8) видача документів за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно ч.1 ст.27 наведеного Закону державна реєстрація прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно чи його дубліката, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст.24 наведеного Закону передбачено виключний перелік підстав для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень, а саме: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об`єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до п.6 якого державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. У разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду з одночасним набуттям речових прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, а також у разі державної реєстрації речових прав, що є похідними від права власності, одночасно з державною реєстрацією права власності на таке майно заявником подається одна заява.

Згідно п.9 наведеного Порядку разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідні для відповідної реєстрації, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.

Відповідно до п.18 цього Порядку за результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

У разі проведення державної реєстрації права власності на житловий будинок, будівлю або споруду одночасно з державною реєстрацією прав на земельну ділянку, на якій вони розташовані, а також у разі проведення державної реєстрації речових прав, що є похідними від права власності, одночасно з проведенням державної реєстрації права власності на таке майно державним реєстратором приймається одне рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації за умови вчинення дій та/або процедур, передбачених цим Порядком під час розгляду заяви, приймається державним реєстратором у будь-який час до закінчення строку державної реєстрації прав.

Пунктом 19 вказаного Порядку передбачено, що державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав.

Під час проведення державної реєстрації прав державний реєстратор використовує відомості Реєстру прав власності на нерухоме майно, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек, які є архівною складовою частиною Державного реєстру прав.

За відсутності відомостей у Реєстрі прав власності на нерухоме майно державний реєстратор використовує наявні відомості, які містяться на паперовому носії інформації (реєстрові книги та реєстраційні справи, ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації).

У разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна, об`єкт незавершеного будівництва вперше, у тому числі у результаті поділу, виділу частки з об`єкта нерухомого майна або об`єднання об`єктів нерухомого майна, державний реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна, об`єкту незавершеного будівництва та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства (п.20 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень).

Таким чином, державний реєстратор відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав за результатом прийнятого рішення; у разі проведення державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна вперше у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державний реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного реєстру прав відкриває новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна та формує реєстраційну справу відповідно до законодавства.

Враховуючи, що право власності позивача за спірним об`єктом нерухомого майна не було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а при проведенні державної реєстрації права власності на окремий індивідуально визначений об`єкт нерухомого майна в такому реєстрі вперше державний реєстратор має відкрити новий розділ у цьому Реєстрі з присвоєнням реєстраційного номера об`єкту нерухомого майна та сформувати реєстраційну справу, а тому суд вважає безпідставними посилання позивача на неправомірність відкриття державним реєстратором нового розділу при проведенні державної реєстрації.

Згідно п.40 наведеного Порядку державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

Пунктом 53 цього Порядку встановлено, що для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв`язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.

Відповідно до п.57 наведеного Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: 1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; 3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Як вбачається з матеріалів справи, пунктом 5.2 договору іпотеки №74560/5602 від 27 грудня 2007 року передбачено, що позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку»; отримання іпотекодержателем права продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу від імені іпотекодавця на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

Відповідно до ч.1 ст.35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Статтею 36 наведеного Закону передбачено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

З системного аналізу наведених вище норм законодавства України вбачається, що відповідач, як державний реєстратор, наділений повноваженнями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, зокрема шляхом реєстрації права власності на підставі договору іпотеки у випадку позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки. При цьому, правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками. Крім того, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка доказів - завершальний етап процесу доказування. Вона полягає в перевірці судом доброякісності засобів доказування, що має на меті визначити їх доказову силу.

Відповідно до пояснень сторін, поданого відзиву - ТОВ «Кей-Колект» звернулось до державного реєстратора Гручевича С.Г. КП «Добробут» із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та просили зареєструвати виникнення права приватної власності на житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки 3222484001:01:001:0040.

Відповідачем до свого відзиву не подано копії повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки, адресованого ОСОБА_1 , та копію рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, що передбачено умовами укладених договорів кредиту та іпотеки та які б підтверджували надання позивачу іпотекодержателем встановленого законодавством строку для виконання порушеного зобов`язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

Не повідомив відповідач про причини неможливості подати такі докази.

За клопотанням позивача, судом витребовувались інформація та відповідні документи, але листом КП «Добробут» повідомлено про відсутність жодної інформації в комунальному підприємстві та неможливість подати суду такі докази, та листом Управління з питань надання адміністративних послуг повідомлено суд про відсутність реєстраційної справи.

При цьому представник відповідача не повідомив про причини неможливості подати такі докази суду, оскільки саме за їх заявою проводилась державна реєстрація права власності, не заявив будь-яких клопотань про витребування таких доказів на підтвердження виконання ними умов договорів. А по суті обмежився лише власними поясненнями. На підставі наведеного, за відсутності таких доказів суд позбавлений можливості визначити початок перебігу встановленого законодавством 30-денного строку для виконання позивачем порушеного зобов`язання. Таким чином, відповідач не надав суду доказів та матеріалами справи не підтверджено завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем вимоги про усунення порушень основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору та виникнення права на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

При цьому, згідно п.п.55, 56 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141 (в редакції, що була чинною на час спірних правовідносин), на кожний окремий об`єкт нерухомого майна, право власності на який заявлено вперше, державний реєстратор органу державної реєстрації прав на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень відкриває реєстраційну справу. У разі прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень нотаріусом реєстраційну справу відкриває державний реєстратор органу державної реєстрації прав за місцем розташування такого нерухомого майна на підставі документів, що були видані, оформлені або отримані нотаріусом, які він передає органу державної реєстрації прав у порядку, встановленому Мін`юстом.

Реєстраційна справа є формою групування документів, що були видані, оформлені або отримані під час проведення державної реєстрації прав на об`єкт нерухомого майна, на який відкрито таку реєстраційну справу, яка включає, зокрема: заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про скасування запису Державного реєстру прав тощо; копії поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів, визначених у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, в інших нормативно-правових актах, прийнятих відповідно до зазначеного Порядку; рішення державного реєстратора про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про відновлення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без розгляду у зв`язку з її відкликанням; про відмову в задоволенні заяви про відкликання заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про державну реєстрацію прав та їх обтяжень; про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень тощо; інші документи, що були видані, оформлені або отримані під час проведення державної реєстрації прав (крім відомостей, які були отримані державним реєстратором з Державного реєстру прав).

Документи розміщуються в реєстраційній справі у порядку їх надходження і нумеруються.

У разі проведення державної реєстрації прав нотаріусом з оригіналів поданих заявником для проведення державної реєстрації прав документів та копій документів, які пред`являються для державної реєстрації прав, нотаріус виготовляє електронні копії шляхом сканування, які розміщує у відповідному розділі Державного реєстру прав (крім документів, які були ним видані або оформлені під час проведення державної реєстрації прав).

Встановити які саме документи були подані на реєстрацію відповідачем не вбачається за можливе, незважаючи на заявлені позивачем клопотання про їх витребування, про що вказувалось вище. При цьому відповідач фактично самоусунувся від подання доказів на підтвердження своїх заперечень, в тому числі на спростування доводів позивача про неотримання ним вимоги про усунення порушень, надісланої позивачу, та документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання позивачем письмової вимоги іпотеко держателя.

Таким чином, всупереч п.57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявником не було надано копію письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Отже, підтвердження набуття ТОВ «Кей-Колект» права на ініціювання процедури щодо проведення державної реєстрації права приватної власності останнього на об`єкт іпотеки відсутні.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.

На підставі наведеного, суд приходить до висновку, що подані ТОВ «Кей-Колект» до державного реєстратора документи не давали змоги встановити набуття права власності на об`єкт іпотеки, з огляду на неподання заявником державному реєстратору копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, та документу, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

В силу вимог ч.2 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

З огляду на встановлені обставини, враховуючи наявність передбачених законодавством України підстав для відмови в державній реєстрації прав, суд приходить до висновку, що, приймаючи рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 16 лютого 2018 року щодо проведення державної реєстрації права приватної власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , державний реєстратор діяв не на підставі, у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без отримання всіх необхідних документів, визначених Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127, для реєстрації права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, а тому рішення державного реєстратора Грусевича С.Г. КП «Добробут» Литвинівської сільської ради від 18 лютого 2018 року 17:02:20, індексний номер 39728076, і державна реєстрація права власності від 13 лютого 2018 року 18:14:09, номер запису про право власності 24883163, будинку АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Коллект». є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо посилання відповідача на порушення судом вимог закону та необхідність закриття провадження по справі, оскільки такі справи мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов`язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного), на момент звернення до суду право власності на спірне майно перейшло до відповідача у справі, суд, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, приходить до висновку про те, що цей спір не є публічно-правовим, а має вирішуватися судами за правилами ЦПК України. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11 та 17 квітня 2018 року (справи № 11-96апп18 (№ 826/366/16) та № 11-192апп18 (№ 815/6956/15) відповідно).

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст. 202-215, 328, 391, 655 ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Гусевич Сергія Григоровича, товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Коллект», треті особи: Центр надання адміністративних послуг, Служба у справах дітей та сім`ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, уповноважений Верховної Ради України з прав людини про визнання протиправними та скасування рішення, та зобов`язання вчинити дії задоволити.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Грусевича С.Г. КП «Добробут» Литвинівської сільської ради від 18 лютого 2018 року 17:02:20, індексний номер 39728076, і державну реєстрацію права власності від 13 лютого 2018 року 18:14:09, номер запису про право власності 24883163, будинку АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Коллект».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення виготовлено 25 вересня 2020 року.

Суддя