Рішення № 93474125, 08.12.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/6128/19

Провадження № 2/0182/126/2020

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем УКРАЇНИ

08.12.2020 м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу по позовом Військової частини А2110 до ОСОБА_1 , третя особа – Військова частина А0593, про стягнення коштів за видані предмети речового майна, строки носіння яких не закінчились, -

В С Т А Н О В И В:

До суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за видані предмети речового майна, строки носіння яких не закінчились, звернулась Військова частина А2110.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що, відповідно до наказу командира військової частини А2110 від 15.06.2018 року № 118, з солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби та його зараховано до списків особового складу військової частини А2110 і поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 2 відділення 3 взводу охорони роти охорони військової частини А2110. Під час проходження військової служби за контрактом у військовій частини А22110, солдат ОСОБА_1 діяв всупереч інтересам служби в порушення своїх статутних обов`язків, притягався до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП «Розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів». Відповідно до наказу командира військової частини А2110 від 13.11.2018 року № 231, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , стрільця 3 відділення охорони роти охорони військової частини А2110, було звільнено через службову невідповідність. На момент звільнення ОСОБА_1 , відповідно до довідок-взаєморозрахунків військової частини А0593 від 12.11.2018 року № 6 та від 12.11.2018 року № 7 мав заборгованість щодо:

- вартості виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився - 9224,01грн.;

- вартості виданих предметів інвентарного майна - 47 350,94 грн.

Згідно його рапорту (вх.№ 3128 від 13.11.2018року), було утримано в межах нарахованого йому грошового забезпечення за жовтень - листопад 2018 року часткову вартість виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, в сумі 1 807,64 грн. Облік вартості виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, здійснювався військовою частиною А0593. Відповідно до листа командира військової частини А0593 від 23.04.2019 року № 427, на підставі накладної від 29.12.2018 року № 1410/1232, в квітні 2019 року представниками військової частини А2110 інвентарне речове майно, зазначене у довідці-розрахунку від 12.11.2018 року № 7, було здано на склад військової частини AO593. Тому суму заборгованості 47 350,94 за довідкою-розрахунком від 12.11.2018 року № 7 необхідно вважати погашеною. Від військової частини А0593 надійшла копія виписки по рахунку від 20.12.2018 року про погашення ОСОБА_1 заборгованості в сумі 1 807,64 грн. Військовою частиною А2110 на адресу ОСОБА_1 було направлено листа за вих.№ 1341 від 13.05.2019 року з проханням відшкодувати заборгованість в сумі 7 416, 37 грн. у добровільному порядку, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок військової частини А2110 за вказаними реквізитами. Однак, станом на серпень 2019 року, ОСОБА_1 не відшкодував вартість виданих йому предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, з урахуванням зносу в сумі 7 416, 37 грн. Таким чином, на сьогоднішній день він має заборгованість перед військовою частиною А2110 за вартість виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, в сумі 7 416,37 грн. Порядок відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі під час проходження військової служби, визначається Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою верховної Ради України від 23.06.1995 року № 243/95-ВР. Згідно з п.31 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців, у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди. Статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-12 від 20.12.1991 року передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються, відповідно, Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Відповідно до п.4 Розділу III Інструкції «Про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період», затвердженої наказом Міністра оборони України № 232 від 29.04.2016 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за № 768/28898, у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби. Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Під час проходження служби відповідач, у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» зі змінами, забезпечувався форменим одягом за рахунок державних коштів, згідно роздавальної відомості № 647/588 від 20 червня 2018 року та накладних № 1119/998 від 20 листопада 2018 року та № 658/594 від 20 червня 3018 року. Згідно п.33 Постанови Верховної ради України, № 243/95-BP від 11.02.2001 року «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», сума невідшкодованої шкоди, що значиться за звільнениму запас чи у відставку військовослужбовцем або військовозобов`язаним, який пройшов збори, обліковується у військових частинах за попереднім місцем служби або проходження зборів до повного надходження грошових сум. Таким чином, відповідач, як колишній військовослужбовець військової частини А2110, згідно вимог вищевказаних нормативно-правових актів, повинен повернути військовій частині А2110 кошти за отримане ним речове майно, строки яких не закінчилися. За таких обставин звернулись до суду.

В судове засідання сторони не прибули.

Представник позивача надав до суду заяву про розгляд справи у свою відсутність, на задоволенні позовних вимог наполягав, просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі (ак.с.80, 89).

Відповідач неодноразово повідомлявся про розгляд справи судом (а.с.70, 76, 83, 84, 92) судовими повістк5ами з поштовими повідомленнями та оголошеннями на офіційному веб-порталі «Судової влади» (а.с.75, 86, 91).

Відповідно до ст.131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження, повістка надсилається учасникам справи на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Згідно зі ст.223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч.1 ст.2 ЦПК України).

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено судом, відповідно до наказу командира військової частини А2110 від 15.06.2018 року № 118, з солдатом ОСОБА_1 укладено контракт про проходження військової служби та його зараховано до списків особового складу військової частини А2110 і поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду стрільця 2 відділення 3 взводу охорони роти охорони військової частини А2110 (а.с.9, 12). Під час проходження військової служби за контрактом у військовій частини А22110, солдат ОСОБА_1 діяв всупереч інтересам служби в порушення своїх статутних обов`язків, притягався до адміністративної відповідальності за статтею 172-20 КУпАП «Розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів». Відповідно до наказу командира військової частини А2110 від 13.11.2018 року № 231, солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , стрільця 3 відділення охорони роти охорони військової частини А2110, було звільнено через службову невідповідність (а.с.10-11). На момент звільнення ОСОБА_1 , відповідно до довідок-взаєморозрахунків військової частини А0593 від 12.11.2018 року № 6 та від 12.11.2018 року № 7 мав заборгованість щодо:

- вартості виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився - 9224,01грн.;

- вартості виданих предметів інвентарного майна - 47 350,94 грн. (а.с.7-8).

Згідно рапорту відповідача (вх.№ 3128 від 13.11.2018року), було утримано в межах нарахованого йому грошового забезпечення за жовтень - листопад 2018 року часткову вартість виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, в сумі 1 807,64 грн. Облік вартості виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, здійснювався військовою частиною А0593 (а.с.16-20). Відповідно до листа командира військової частини А0593 від 23.04.2019 року № 427, на підставі накладної від 29.12.2018 року № 1410/1232, в квітні 2019 року представниками військової частини А2110 інвентарне речове майно, зазначене у довідці-розрахунку від 12.11.2018 року № 7, було здано на склад військової частини AO593. Тому суму заборгованості 47 350,94 грн. за довідкою-розрахунком від 12.11.2018 року № 7 необхідно вважати погашеною. Від військової частини А0593 надійшла копія виписки по рахунку від 20.12.2018 року про погашення ОСОБА_1 заборгованості в сумі 1 807,64 грн. Військовою частиною А2110 на адресу ОСОБА_1 було направлено листа за вих.№ 1341 від 13.05.2019 року з проханням відшкодувати заборгованість в сумі 7 416, 37 грн. у добровільному порядку, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок військової частини А2110 за вказаними реквізитами (а.с.21-22). Однак, станом на серпень 2019 року, ОСОБА_1 не відшкодував вартість виданих йому предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, з урахуванням зносу, в сумі 7 416, 37 грн. Таким чином, на сьогоднішній день відповідач має заборгованість перед військовою частиною А2110 за вартість виданих предметів речового майна, строк носіння яких не закінчився, в сумі 7416,37 грн.

Порядок відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі під час проходження військової служби, визначається Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою верховної Ради України від 23.06.1995 року № 243/95-ВР.

Згідно з п.31 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців, у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-12 від 20.12.1991 року передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються, відповідно, Міністерством оборони України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.4 Розділу III Інструкції «Про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період», затвердженої наказом Міністра оборони України № 232 від 29.04.2016 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 року за № 768/28898, у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.

Статтею 1212 ЦК України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Як встановлено судом, під час проходження служби відповідач, у відповідності до вимог наказу Міністерства оборони України від 29.04.2016 року № 232 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» зі змінами, забезпечувався форменим одягом за рахунок державних коштів, згідно роздавальної відомості № 647/588 від 20 червня 2018 року та накладних № 1119/998 від 20 листопада 2018 року та № 658/594 від 20 червня 3018 року.

Згідно п.33 Постанови Верховної ради України, № 243/95-BP від 11.02.2001 року «Про затвердження Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі», сума невідшкодованої шкоди, що значиться за звільненим у запас чи у відставку військовослужбовцем або військовозобов`язаним, який пройшов збори, обліковується у військових частинах за попереднім місцем служби або проходження зборів до повного надходження грошових сум.

Таким чином, відповідач, як колишній військовослужбовець військової частини А2110, згідно вимог вищевказаних нормативно-правових актів, повинен повернути військовій частині А2110 кошти за отримане ним речове майно, строки яких не закінчилися.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню й судовий збір в розмірі 1 921 грн. 00 коп., які були сплачені останнім при подачі позову до суду.

Керуючись ст.12-13, 76-79, 81,141, 259, 263, 265, 280 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Військової частини А2110 до ОСОБА_1 , третя особа – Військова частина А0593, про стягнення коштів за видані предмети речового майна, строки носіння яких не закінчились - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Військової частини А2110 (53215, Дніпропетровська область, м.Нікополь, вул.Чортомлицька, розрахунковий рахунок 31257212401134, МФО 820172, ОКПО 08027576, отримувач: Військова частина А2110) кошти за видані предмети речового майна, строки носіння яких не закінчились, в сумі 7 416 грн. (сім тисяч чотириста шістнадцять гривень) 37 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини А2110 судовий збір в розмірі 1 921 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна грн.) 00 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня отримання його копії.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал