Рішення № 93466487, 02.12.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

02 грудня 2020 р. Справа № 120/5179/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмово в місті Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області

про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, викладену у листі від 04.08.2020 року № 025650003386 щодо відмови у призначені пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 04.05.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що по досягненню пенсійного віку нею було подано відповідну заяву до управління Пенсійного фонду про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області прийнято рішення від 04.08.2020 року № 025650003386, про відмову в призначенні пенсії, яке мотивоване тим, що відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж заявниці становить 19 років 11 місяців 22 дні. При цьому, до стажу зараховано також періоди здійснення позивачці догляду за дітьми до 3- річного віку та отримання допомоги по безробіттю.

Відповідачем не зараховано до загального трудового стажу період роботи в колгоспі їм. Куйбишева за 1980-2010 року, оскільки згідно записів у трудовій книжці про трудову діяльність завірені відтиском печатки, яка містить ідентифікаційний код підприємства, що не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент роботи особи, що свідчить про несвоєчасність завірення достовірності внесених записів. При цьому, назва підприємства на відтиску печатки не відповідає назві підприємства на наявному штампі.

Позивач вважає, що вказана підстава для відмови в призначенні пенсії є надуманою, оскільки записи у трудовій книжці під номером цілком можливо і реально зрозуміти.

З огляду на викладене, задля захисту своїх законних прав та інтересів, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Ухвалою суду від 02.10.2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін у письмовому провадженні. Даною ухвалою також встановлено відповідачу 15-денний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку статті 162 КАС України.

На виконання вимог ухвали суду, відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому він доводи, наведені в позовній заяві вважає такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства та не можуть бути задоволені. В обґрунтування своє позиції зазначає, що згідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 01.01.2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж заявниці становить 19 років 11 місяців 22 дні, що недостатньо для призначення пенсії за віком. При цьому, до стажу зараховано також періоди здійснення позивачці догляду за дітьми до 3- річного віку та отримання допомоги по безробіттю. Однак до загального трудового стажу не зараховано період роботи позивача на в колгоспі їм. Куйбишева за 1980-2010 року, оскільки згідно записів у трудовій книжці про трудову діяльність завірені відтиском печатки, яка містить ідентифікаційний код підприємства, що не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент роботи особи, що свідчить про несвоєчасність завірення достовірності внесених записів. При цьому, назва підприємства на відтиску печатки не відповідає назві підприємства на наявному штампі. Тому, даний період роботи неможливо зарахувати без уточнюючої довідки про історичні зміни в назві фабрики в ході перейменування та реорганізації, для можливості встановлення відповідного відтиску у трудовій книжці. Тому, враховуючи викладене Головне управління Пенсійного фонду у Вінницькій області вважає, що при розгляді заяви позивача діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, ознайомившись із матеріалами пенсійної справи, суд встановив наступне.

По досягненню пенсійного віку, ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою для призначення пенсій, долучивши передбачені законодавством документи.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.08.2020 року № 025650003386 року позивачу ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком. Дане рішення прийнято у зв`язку з неврахуванням до страхового стажу періодів роботи.

Не погоджуючись із такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись стосовно позовних вимог, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії та частини 3 статті 46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно частиною 1 статті 5 Закону №1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV починаючи з 01.01.2020 року право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Положеннями статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (частина перша); заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (частина друга). Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, і лише у разі її відсутності, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Таким чином, збирання уточнюючих довідок повинно здійснюватись лише у випадках неправильного, неповного або нечіткого заповнення трудової книжки, що робить незрозумілим зроблений запис.

Згідно записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , з 10.10.1980 року по 05.11.2010 року позивач працювала бухгалтером в колгоспі їм. Куйбишева.

Як встановлено судом, вказаний період роботи не був зарахований Головним управлінням до стажу роботи позивача, оскільки записи про трудову діяльність завірені відтиском печатки, яка містить ідентифікаційний код підприємства, що не відповідає вимогам законодавства, чинного на момент роботи особи, при цьому, назва підприємства на відтиску печатки не відповідає назві підприємства на наявному штампі.

Однак, на переконання суду, записи у трудовій книжці чітко містять відомості щодо роботи позивача на вищевказаному підприємству у спірний період, а КСП "Світанок В" печатками якого, завірені записи про трудову діяльність позивача у спірні періоди, є правонаступником колгоспу їм. Куйбишева.

Окремо суд наголошує, що відповідачем не ставиться під сумнів вірність запису в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 про прийняття ОСОБА_1 на роботу з 10.10.1980 року у колгосп їм. Куйбишева.

Також суд вважає необхідним зазначити, що на момент внесення у трудову книжку позивача спірних записів, була чинна Інструкція "Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях", затверджена постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 року № 162 (Інструкція № 162).

Підпунктом 1.1. Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Відповідно до 2.3 Інструкції №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження і заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнень повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Пунктом 4.1 Інструкції № 162 передбачено, що при звільненні робітника чи службовця всі записи про роботу, нагородження та заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічної правової позиції притримується Верховний Суд, в постановах від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а (адміністративне провадження №К/9901/44334/18), в яких зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Таким чином, суд робить висновок, що період роботи позивача з 10.10.1980 року по 05.11.2010 року включно, підтверджується належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою та архівною довідкою № 165 від 16.03.2020 року.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У межах заявлених підстав позову, при розгляді цієї справи, судом надавалась оцінка лише питанню неврахування періодів стажу позивача при вирішенні питання про призначення пенсії. Вказане виключає можливість перевірки всіх умови, визначених законом для прийняття позитивного рішення в користь позивача. Тому, з метою захисту порушених прав та інтересів ОСОБА_1 , відповідача слід зобов`язати повторно розглянути її заяву із урахуванням висновків суду викладених у мотивувальній частині судового рішення, про наявність підстав для врахування періодів стажу роботи з 10.10.1980 року по 05.11.2010 року включно, які досліджувалися при розгляді цієї справи.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

За правилами частин 1, 5 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в разі якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів. Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову. При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи встановлені обставини у справі.

Понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно відповідно до частини 3 статті 139 КАС України.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 04.08.2020 року № 025650003386 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком згідно статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" із урахуванням висновків суду викладених у цьому рішенні суду.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду судовий збір у сумі 420,40 (чотириста двадцять гривень 40 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РРНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , моб. тел. НОМЕР_3 );

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7. м. Вінниця, 21100, Код ЄДРПОУ-13322403, тел. \0432\ 66-05-17, тел. факс \0432\66-02-95)

Суддя підпис Крапівницька Н. Л.

Згідно з оригіналом

Суддя

Секретар