Рішення № 93466377, 03.12.2020, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. ЧернівціСправа № 926/667/20

Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Ніколаєва М.І., за участю секретаря судового засідання Кифірюка А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом - Виконувача обов`язків військового прокурора Чернівецького гарнізону (58001, м.Чернівці, вул. Аксеніна,2-А)

в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м.Київ, Повітрофлотський проспект,6)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Чернівці

до відповідача - Сторожинецької районної організації громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок” (59000 Чернівецька область, м. Сторожинець, вул. Нікітіна,2)

про витребування земельної ділянки

за участю представників сторін:

від прокурора – Лупійчук Б.В.

від позивача – Панасюк В.М. (в режимі відеоконференції);

від третьої особи – ОСОБА_1

від відповідача – Павчук І.С., адвокат.;

І. Стислий виклад позицій прокурора та учасників справи.

Виконувач обов`язків військового прокурора Чернівецького гарнізону (далі – прокурор) звернувся до Господарського суду Чернівецької області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі – Міністерство оборони, позивач) з позовом, в якому просить суд витребувати у Сторожинецької районної організації громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок” (далі – УТМР, відповідач) на користь держави в особі позивача земельну ділянку військового містечка № 1 (Чудей) площею 10 га, що знаходиться на території Буденецької сільської ради (далі – спірна земельна ділянка) на підставі статей 387, 388 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що Чернівецькому КЕЧ району на праві постійного користування належить земельна ділянка військового містечка площею 202,1 га у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області. У 2000 році Сторожинецька районна рада без згоди Міністра оборони України припинила право Чернівецького КЕЧ на постійне користування вказаною земельною ділянкою та її частину площею 10 га передала в постійне користування Сторожинецькій районній раді УТМР. У 2015 році прокурор звернувся до суду із вимогою про скасування зазначеного рішення Сторжинецької районної ради. Так, у справі № 926/1326/15 судами встановлено незаконність вибуття земельної ділянки площею 202,1 га із земель оборони, проте відмовлено у скасуванні рішення райради через сплив позовної давності. У свою чергу прокурор вважає, що належним захистом інтересів держави у даному випадку є звернення до суду із віндикаційним позовом, а задоволення позовних вимог стане підставою для реєстрації за державою права власності на спірну земельну ділянку. Разом з тим, оскільки уповноважений державою орган (Міністерство оборони України) не вживає заходів представницького характеру для повернення спірної земельної ділянки до земель оборони, прокурор змушений звернутись до суду за захистом інтересів держави у порядку статті 23 Закону України “Про прокуратуру”.

Відповідач – УТМР проти позову заперечує з огляду на наступне:

- прокурор пропустив строк позовної давності для звернення до суду із даним позовом, у зв`язку з чим відповідач звернувся із письмовою заявою (у відзиві на позов) про застосування строків позовної давності;

- на даний час відсутнє судове рішення, яким визнано незаконним та скасовано рішення Сторожинецької районної ради, яким спірну земельну ділянку передано в користування УТМР;

- прокурор не індивідуалізував майно, яке підлягає витребуванню, оскільки спірна земельна ділянка не має кадастрового номеру та не є сформованою у розумінні вимог земельного законодавства.

У свою чергу, у відповіді на відзив прокурор звернувся до суду із заявою про визнання поважними причин пропуску строків звернення до суду, оскільки вважає, що строк позовної давності для даних позовних вимог почав свій перебіг з дня набрання законної сили рішенням у справі №926/1326/15 (28.03.2019), яким було надано оцінку рішенню Сторожинецької райради від 22.09.2000 № 102-11/2000 та встановлено незаконність вилучення землі оборони та передачі її в комунальну власність.

Окрім того, у відповіді на відзив прокурор наголошує, що у справі № 926/1326/15 судами встановлено обґрунтованість позовних вимог та порушене право держави, однак відмовлено у задоволенні позову через несвоєчасність звернення із позовом до суду. При цьому, судом касаційної інстанції констатовано факт незаконного вибуття спірної земельної ділянки із земель оборони, що свідчить про незаконність володіння УТМР спірною землею.

Прокурор зазначив, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номеру, що передбачено п.2 р.7 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про державний земельний кадастр».

У відповіді на відзив позивач зазначив, що правила про негаторний позов підлягають застосуванню у випадку порушення права користування земельною ділянкою. Позовна давність не поширюється на вимоги власника чи іншого володільця про усунення перешкод у здійсненні ним права користування чи розпорядження своїм майном. Додатково позивач відмітив, що відповідач не заявляє про застосування строку позовної давності, а стверджує про необґрунтованість позовної вимоги. Позивач погодився із доводами прокурора, що спірна земельна ділянка є сформованою, оскільки право користування нею виникло до 2004 року.

Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці (далі – КЕВ м. Чернівці) у поданих суду поясненнях зазначає, що він є постійним користувачем спірної земельної ділянки, яка наразі перебуває у фактичному володінні відповідача на підставі незаконного рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000. Відтак КЕВ м. Чернівці в позовні вимоги підтримав та просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

ІІ. Процесуальні дії у справі.

Протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями від 24.03.2020 позовну заяву передано судді Ніколаєву М.І.

Ухвалою суду від 26.03.2020 позовну заяву залишено без руху, надано прокурору строк у 10 днів з дня вручення ухвали для усунення зазначених в цій ухвалі недоліків.

На виконання вищевказаної ухвали 06.04.2020 через канцелярію суду від прокурора надійшла заява (вх.756) про усунення недоліків позовної заяви та клопотання про призначення судового засідання після закінчення карантину та припинення режиму надзвичайної ситуації на території Чернівецької області.

Ухвалою суду від 06.04.2020 відкрито загальне позовне провадження у справі, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Квартирно-експлуатаційний відділ м.Чернівці, дату підготовчого засідання призначено після закінчення дії на території України карантину.

Ухвалою суду від 13.07.2020 призначено підготовче судове засідання на 12.08.2020.

Ухвалою суду від 12.08.2020 за заявою представника відповідача відкладено підготовче судове засідання на 02.09.2020.

Ухвалою суду від 02.09.2020 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено судове засідання на 24.09.2020.

Ухвалою суду від 11.09.2020 підготовче судове засідання призначено на 06.09.2020 у зв`язку з участю судді Ніколаєва М.І. у тренінгу з підготовки суддів.

Ухвалою суду від 29.09.2020 задоволено заяву представника позивача та призначено проведення підготовчого судового засідання в режимі відеоконференції.

06.10.2020 у підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 28.10.2020.

Ухвалою суду від 28.10.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.11.2020.

За заявою прокурора ухвалою суду від 17.11.2020 розгляд справи по суті відкладено на 03.12.2020, судове засідання ухвалено проводити в режимі відеоконференції, проведення якої доручено Вінницькому районному суду Вінницької області.

У судовому засіданні 03.12.2020 прокурор, представники позивача і третьої особи а стороні позивача позовні вимоги підтримали, просили суд позов задовольнити у повному обсязі. Натомість, представник відповідача проти позову заперечив та просив суд відмовити у його задоволенні.

Після виходу з нарадчої кімнати у судовому засіданні 03.12.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судом згідно з вимогами статей 222 і 223 ГПК України здійснювалося повне фіксування судового засідання технічними засобами та секретарем судового засідання велися протоколи судових засідань, які долучені до матеріалів справи.

ІІІ. Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Заслухавши пояснення представників учасників справи та прокурора, з`ясувавши обставини, на які учасники судового процесу посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив наступне.

Рішенням звуженого засідання виконкому Чернівецької обласної ради депутатів трудящих №36-1394 від 28.11.1962 “Про відвід 336 га землі для потреб військової частини 39287 в Сторожинецькому районі” затверджено рішення виконкому Сторожинецької районної ради депутатів трудящих “Про відвід в постійне користування військової частини 39287 ПрикВо земельної ділянку площею 336 га”.

Державним актом на право користування землею серії Б №038626 від 1981 року за Чернівецькою Квартирно-експлуатаційною частиною району (правонаступником якої є Квартирно-експлуатаційний відділ м. Чернівці згідно з директивою Міністерства оборони України від 20.04.2005 №Д-322/1/010) закріплено у безстрокове і безоплатне користування 4263,1 га землі в межах згідно з планом землекористування, що надана для потреб господарства. На доданому до вказаного державного акту Плані землекористування відображено земельну ділянку держлісфонду площею 365,3 га.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 30.11.2018 у справі №926/1326/15, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 28.03.2019 та постановою Верховного Суду від 16.07.2019, відмовлено у задоволенні позову виконуючого обов`язки військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства борони України та КЕВ м. Чернівці до Сторожинецької районної ради про визнання недійсним рішення одинадцятої сесії двадцять другого скликання Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 “Про лист Чернівецької КЕЧ району” від 22.09.2000, в частині припинення права користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передання їх до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га, а також в частині залишення у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

У справі №926/1326/15 господарськими судами встановлено:

“Згідно з наказом начальника Чернівецького гарнізону №3 від 12.01.2018 земельна ділянка площею 202,1 га, на якій розташоване військового містечка №1-Чудей закріплена за Квартирно-експлуатаційним відділом м. Чернівці.

17.08.2000 тимчасово виконуючим обов`язки начальника Квартирно-експлуатаційної частини району майором Чубатенком було надіслано листа №1024 Голові Сторожинецької районної ради, в якому зазначалось про відсутність потреби у майновому комплексі військового містечка №1-Чудей та земельної ділянки площею 202,1 га, у зв`язку з чим висловлено прохання визначити територіальну громаду на прийняття будівель військового містечка до комунальної власності та припинити право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га.”.

На виконання листа Квартирно-експлуатаційної частини району №1024 від 17.08.2000, рішенням Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22 вересня 2000 року “Про лист Чернівецької КЕЧ району”: 1) рекомендовано Чернівецькій КЕЧ району погодити передачу будівель військового містечка №1 “Чудей” з Буденецькою сільською радою; 2) припинено право користування земельною ділянкою Чернівецької КЕЧ району на площі 202,1 га та передано її (їх) до земель запасу Чудейської сільської ради - 78,4 га, Буденецької сільської ради - 99,0 га, Череської сільської ради - 10,0 га та Череському будинку інтернату в постійне користування - 14,7 га; 3) залишено у постійному користуванні Чернівецької КЕЧ району земельну ділянку площею 150,0 га для використання військовим лісгоспом Івано-Франківського лісопромислового комбінату.

Земельна ділянка площею 202,1 га, право користування якою було припинено рішенням Сторожинецької районної ради №102-11/2000 від 22.09.2000, є частиною земельної ділянки держлісфонду площею 365,3 га, що зазначена на Плані землекористування до Державного акту на право користування землею серії Б№038626 від 1981року.

Також факт наявності у Чернівецької КЕЧ району права постійного користування земельною ділянкою площею 202,1 га на підставі зазначеного державного акту встановлено господарськими судами у справі №926/1326/15.

У справі №926/1326/15 суди дійшли висновків про те, що рішення №102-11/2000 від 22.09.2000 прийняте з порушенням вимог чинного на той час законодавства - зокрема, земельна ділянка 202,1 га, право на постійне користування якою припинено оспорюваним рішенням, надана для розміщення військової частини та належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу не надавалася. Однак у задоволенні позову було відмовлено у зв`язку зі спливом позовної давності, про застосування якої було заявлено відповідачем у відзиві на позовну заяву.

23.12.2000 Сторожинецька районна рада прийняла рішення внести зміни до п.2 рішення від 22.09.2000 № 102-11/2000, передавши в постійне користування до земель запасу Чудейської сільської ради 78,40 га, Буденецької сільської ради 89 га, Черешської сільської ради 10 га, Черешському будинку інтернату 14,7 га та Сторожинецькій районній раді УТМР – 10,0 га.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка площею 10 га військового містечка № 1 (Чудей) є частиною земельної ділянки площею 202,1 га, переданій Чернівецькій КЕЧ району відповідно до Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981року.

В матеріалах справи відсутні докази знаходження на спірній земельній ділянці об`єктів нерухомого або військового майна, право на яке зареєстровано в установленому законом порядку.

В акті обстеження від 03.04.2020, який складений представниками КЕВ м. Чернівці, вказано, що на земельній ділянці площею 10 га, яка знаходиться на території Буденецької сільської ради, будь-які будівлі та споруди, інше нерухоме та рухоме майно відсутнє.

Суд установив, що щодо спірної земельної ділянки не розроблено та не затверджено проект землеустрою, кадастровий номер не присвоєно, межі земельної ділянки не визначено, що не заперечується представниками сторін.

Матеріали справи не містять доказів наявності зареєстрованого у встановленому порядку права власності чи права користування спірною земельною ділянкою площею 10 га або її частиною.

Листом від 02.01.2020 прокурор з метою встановлення підстав для представництва інтересів держави звернувся до позивача із проханням надати інформацію про вжиття ним заходів представницького характеру щодо повернення земельної ділянки площею 10 га, незаконно переданої до земель запасу Буденецької сільської ради рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 № 102-11/2000, до держави та визнання права власності на неї.

24.03.2020 прокурор повідомив позивача (листом № 38-465вих.20), що у зв`язку із невжиттям Міністерством оборони заходів представницького характеру, з метою захисту порушених інтересів держави ним буде подано до суду цю позовну заяву про витребування спірної земельної ділянки.

ІV. Позиція суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. 70 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) від 18.12.1990 (в редакції, чинній на час прийняття рішень Сторожинецької районної ради від 2000 року) землями для потреб оборони визнаються землі, надані для розміщення та постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств і організацій Збройних Сил України, інших військових формувань та внутрішніх військ. Порядок надання земель для потреб оборони визначається законодавством України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 ЗК України від 18.12.1990 право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі добровільної відмови від земельної ділянки.

Частиною 5 вказаної статті було визначено, що припинення права користування землею у випадку, передбаченому п. 1 ч. 1 цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів.

Натомість згідно з п.п. 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

В процесі розгляду справи № 926/1326/15 судами встановлено, що земельна ділянка площею 202,1 га у с. Чудей Сторожинецького району Чернівецької області належала до земель оборони, а згода Міністром оборони України або іншою особою за його дорученням на її передачу в комунальну власність або припинення права постійного користування не надавалася.

Враховуючи викладене, суд погоджується із висновками господарських судів у справі № 926/1326/15, що рішення Сторожинецької районної ради від 22.09.2000 №102-11/2000 (у редакції рішення від 23.12.2000) прийнято з порушенням ст. 27 ЗК України від 18.12.1990 (в редакції, діючій на час прийняття оскаржуваного рішення), за відсутності законної добровільної відмови держави від спірних земель оборони.

Отже, частина земельної ділянки військового містечка №1-Чудей площею 10 га, що була передана в користування Сторожинецькій районній раді УТМР та є предметом цього спору, відноситься до земель оборони.

Відповідно до частини першої і другої статті 77 ЗК України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони". (частина п`ята статті 20 ЗК України).

За змістом статті 1 Згаданого Закону землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

У статті 3 Закону України “Про Збройні Сили України” визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України

Міністерство оборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Міноборони є центральним органом виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба (Положення про Міністерство оборони України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. № 671).

Отже, з огляду на наведені норми суд дійшов висновку, що Міністерство оборони як головний орган у системи органів військового управління наділене від імені держави правом титульного володільця щодо земель оборони, а тому може заявляти вимоги про витребування з чужого незаконного володіння земельних ділянок, наданих для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Чинне законодавство наділяє власника (титульного володільця) майна правомочностями володіння, користування та розпорядження своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України).

З метою захисту порушеного права власності (зокрема правомочності володіння) власник майна (титульний володілець), якого незаконного позбавили права володіння, може звернутися до суду із позовом до невласника, який незаконно володіє майном, та вимагати повернення свого майна із чужого незаконного володіння.

З аналізу змісту ЦК України вбачається, що власник (титульний володілець) має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387), а також від особи, яка набула майно безвідплатно у особи, що не мала права його відчужувати (частина третя статті 388).

Крім того, від добросовісного набувача власник (титульний володілець) має право витребувати майно, відчужене за відплатним договором, лише у разі, якщо це майно вибуло з його володіння або особи, якій він його передав, поза їх волею, тобто було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим чином (частина перша статті 388 ЦК України).

Для застосування передбаченого статтями 387, 388 ЦК України правового механізму відновлення порушеного права власності необхідною умово є одночасна наявність таких обставин:

- існування в натурі індивідуально визначеного майна з ідентифікуючими ознаками на момент подання позову та прийняття рішення суду про його витребування;

- наявність підтвердженого права власності або права законного володіння у позивача на відповідне майно;

- відсутність у власника чи титульного володільця можливості здійснювати фактичне володіння цим майном через те, що відповідач на момент подання позову та прийняття рішення у справі фактично тримає його у себе;

- відсутність договірних зобов`язань між позивачем і відповідачем, оскільки в іншому разі застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності.

У відповідності до частини першої статі 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (стаття 79-1 ЗК України).

Суд дійшов висновку, що спірна земельна ділянка не є сформованою у розумінні названих положень земельного закону, оскільки відносно неї не наданий затверджений у встановленому порядку проект землеустрою, кадастровий номер спірної земельної ділянки не внесено до Державного земельного кадастру, отже, така земельна ділянка не може бути об`єктом цивільних відносин.

Площа, межі та місце розташування спірної земельної ділянки картографічно не відображені на Плані землекористування до Державного акту на право користування землею серії Б №038626 від 1981 року, в якому відсутній відповідний запис про вилучення земельної ділянки площею 10 га.

Щодо доводів прокурора та позивача про те, що земельні ділянки, право користування на які виникло до 2004 року вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера, суд звертає увагу, що предметом цього спору є витребування земельної ділянки площею 10 га, і саме така земельна ділянка не є сформованою, право власності чи користування на земельну ділянку площею 10 га не зареєстроване.

В матеріалах справи відсутні докази існування в натурі спірної земельної ділянки та наявності у неї індивідуальних ознак.

В якості доказів можливості ідентифікації спірної земельної ділянки прокурор надав суду акт прийому-передачі земельної ділянки площею 14,700 га (яка входить до складу земельної ділянки загальною площею 202 га), звернення КЕВ м.Чернівці до Чернівецької ОДА із проханням надання дозволу на розробку проєкту із землеустрою на земельну ділянку площею 14,700 га, дозвіл Чернівецької ОДА на розробку проєкту із землеустрою на земельну ділянку площею 14,700 га та копію схеми розподілу, виготовлену спеціалістами КЕВ м.Чернівці.

Суд зазначає, що вказані докази стосуються відведення в постійне користування КЕВ м.Чернівці земельної ділянки площею 14,700 га, яку рішенням Господарського суду Чернівецької області від 10.01.2020 у справі №926/2341/19 витребувано у Черешського психоневрологічного будинку-інтернату, і яка не є предметом розгляду у цій справі.

Також копія схеми розподілу військового містечка№1, виготовлена спеціалістами КЕВ м.Чернівці, що містить схематичне зображення спірної земельної ділянки площею 89 га, не може слугувати достатнім доказом існування в натурі спірної земельної ділянки станом на час розгляду справи.

Змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі. Водночас питання про можливість повернення індивідуально визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватися залежно від характеру таких змін, їх істотності (постанова КГС ВС від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17).

Суд встановив, що в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач фактично володів станом на момент подання позову та володіє станом на момент ухвалення цього рішення спірною земельною ділянкою. Так, у наданих актах обстеження КЕВ м. Чернівці відсутні відомості про наявність на спірній земельній ділянці огородження, нерухомого чи рухомого майна тощо.

Прокурор не довів неможливість вільного володіння спірною земельною ділянкою.

КГС ВС наголосив, доводи про невизнання відповідачем за первісним позовом права власності позивача за первісним позовом на спірне майно не свідчать про можливість здійснення захисту прав позивача за первісним позовом саме шляхом застосування статей 387, 388 ЦК України (постанова КГС ВС від 07.11.2018 у справі № 923/285/16).

Також слід зазначити, що способом захисту при віндикаційному позові (ст. 387, 388 ЦК України) є саме вилучення у недобросовісного володільця та повернення індивідуально визначеної речі у володіння власника або правоволодільця. У той же час ні позивач, ні прокурор не надали суду доказів існування в натурі спірної земельної ділянки та наявності у неї індивідуальних ознак (межових знаків, огорожі)

Вказані обставини позбавляють суд можливості ідентифікувати земельну ділянку, про витребування якої заявлено позов, та унеможливлюють виконання рішення про задоволення позову, а тому обраний прокурором спосіб захисту не буде ефективним і не призведе до відновлення порушеного права.

Змістом віндикаційного позову є повернення саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника та збереглася в натурі. Водночас питання про можливість повернення індивідуально визначеної речі, яка зазнала змін, переробки, має вирішуватися залежно від характеру таких змін, їх істотності (постанова КГС ВС від 13.11.2018 у справі № 914/1621/17).

Позиція суду щодо позовної давності та клопотання прокурора про визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 3 та 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади.

Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів (відповідний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі N 362/44/17).

Разом з тим, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в ст. 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

При цьому встановлення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права, і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

За змістом пунктів 1.1-1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ.

Крім цього, за змістом Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основних правил користування наданими землями, своєчасне виявлення земель, що не використовуються, та надання відомостей про них покладається на заступників Міністра оборони України - командувачів видів Збройних Сил України, командуючих військами військових округів, Північного оперативно-територіального командування, начальників управлінь центрального апарату Міністерства оборони України, а також командирів військових частин - землекористувачів.

В свою чергу, Наказом від 19.09.2005 №3гн (в редакції, чинній на час після прийняття рішення районної ради, на підставі якого, як стверджує прокурор, земельна ділянка вибула із володіння позивача) Генеральний прокурор України визначив основним завданням наглядової діяльності прокуратури захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, державних та публічних інтересів. Із цією метою наказав забезпечити нагляд за додержанням законів, передусім у діяльності органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, контролюючих та правоохоронних органів. Зазначений наказ містив конкретні вказівки до прокурорів, а саме: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданнях цих органів.

Суд зазначає, що як прокурор, здійснюючи своєчасний прокурорський нагляд за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, так і позивач в силу наведених вище положень законодавства повинен був та не міг не бути обізнаним про невикористання за цільовим призначенням земель оборони площею 202,1 га., у т.ч. 10 га спірної земельної ділянки.

Суд не вбачає для відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 20.11.2018 у справі №907/50/16 та від 17.10.2018 у справі № 362/44/17 та відхиляє доводи прокурора про те, що на віндикаційні позови органів державної влади не поширюється загальна позовна давність.

З огляду на встановлені вище обставини, суд вважає, що прокурором та позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом з аналогічних підстав, що викладені господарськими судами у справі № 926/1326/15.

Звернення військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Чернівці до Господарського суду Чернівецької області до Сторожинецької районної ради за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Держземагенства у Чернівецькій області з позовом про визнання недійсним рішення Сторожинецької районної ради Чернівецької області №102-11/2000 від 22 вересня 2000 року (справа №926/1326/15), не є обставиною, що перериває позовну давність у відповідності до ч.2 ст.264 ЦК України.

Важливим є встановлення факту наявності у особи, яка звертається з позовом, суб`єктивного матеріального права, на захист якого подано позов, тобто застосування позовної давності можливо лише у тому випадку, коли позов є обґрунтованим.

У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, у позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

На підставі встановлених вище обставин та норм права суд вирішив відмовити в задоволенні позову через його необґрунтованість, що виключає необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Позиція суду щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з абзацами 1 і 2 частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до абзаців 1 - 3 частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Згідно з положеннями ч.3-5 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Перший “виключний випадок” передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак, підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

“Нездійснення захисту” має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

“Здійснення захисту неналежним чином” має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

“Неналежність” захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Однак, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Таким чином, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

В позовній заяві зазначено, що заступник прокурора гарнізону діє згідно із п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України, а саме звертається до суду з позовом в інтересах держави - Міністерства оборони України як органу уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах, оскільки вказаний орган належним чином не здійснює захист інтересів держави шляхом звернення до суду з позовом до УТМР про витребування земельної ділянки, яке незаконно використовує 10 га земель оборони.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви прокурор звернувся до Міністерства оборони України із запитом від 02.01.2020 про надання інформації щодо того чи вживались заходи представницького характеру щодо повернення земельної ділянки загальною площею 10 га до держави в особі Міністерства оборони України та визнання права власності на вказану земельну ділянку, незаконно передану до земель запасу Буденецької сільської ради рішенням ХІ сесії ХХІІІ скликання Сторожинецької сільської ради від 22.09.2000 №102-11/2000.

Відповідь на даний запит в матеріалах справи відсутня.

24.03.2020 прокурор повідомив позивача (листом № 38-465вих.20), що у зв`язку із невжиттям Міністерством оборони заходів представницького характеру, з метою захисту порушених інтересів держави ним буде подано до суду цю позовну заяву про витребування спірної земельної ділянки.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 визначено, що під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах”, треба розуміти орган державної влади або орган місцевого самоврядування, який законом наділений повноваженнями органу виконавчої влади”.

Відповідно до ст.3 Закону України “Про збройні сили України”, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Відповідно до ст.1 Закону України “Про використання земель оборони” землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Отже, Міністерство оборони України є уповноваженим органом, який здійснює функції держави у спірних правовідносинах.

Враховуючи наведене та виходячи з того, що Міністерство оборони України тривалий час не вживало заходів щодо повернення земельної ділянки , суд дійшов висновку про те, що прокурор належним чином обґрунтував наявність підстав, передбачених статтею 23 Закону України “Про прокуратуру”, для звернення до суду з позовом у даній справі, що полягають у неналежному здійсненні уповноваженим органом – Міністерством оборони України захисту інтересів держави.

V. Розподіл судових витрат.

Судові витрати у даній справі складаються із судового збору, сплаченого прокурором при поданні цього позову. Докази понесення учасниками справи інших судових витрат у справі відсутні.

Таким чином, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог суд вирішив судовий збір за подання позову залишити за прокурором у порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Виконувача обов`язків військового прокурора Чернівецького гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Сторожинецької районної організації громадської організації “Українське товариство мисливців і рибалок” про витребування земельної ділянки - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Повний текст рішення складено та підписано 11.12.2020.

Суддя М.І.Ніколаєв