Рішення № 93456894, 10.12.2020, Чорноморський міський суд Одеської області (до 25.04.2025 - Іллічівський міський суд Одеської області)

Дата документу 10.12.2020

Справа № 501/1867/18

2/501/431/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 грудня 2020 року Іллічівський міський суд Одеської області у складі:

головуючого – судді Пушкарського Д.В.,

за участю:

секретаря судового засідання – Тимко М.Л.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

відповідачів – ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Іллічівського міського суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування фіктивним та недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

До Іллічівського міського суду Одеської області звернувся ОСОБА_5 з позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування фіктивним та не дійсним.

Ухвалою від 12 липня 2018 року суддею Іллічівського міського суду Одеської області Смирновим В.В. було відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування фіктивним та недійсним. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження (а.с.24).

Ухвалою суду 07 травня 2019 року було задоволено заяву відповідача ОСОБА_2 про відвід судді Смирнова В.В. (а.с.111).

Матеріали справи були передані до канцелярії суду для повторного автоматизованого розподілу.

Автоматизованою системою документообігу суду дану справу було розподілено судді Пушкарському Д.В.

Ухвалою суду від 20 травня 2019 року суддя Іллічівського міського суду Одеської області Пушкарський Д.В. прийняв до свого провадження дану цивільну справу.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_5 кошти відповідно до договору позики від 28.11.2011 року, строк повернення до 01.12.12 року. Але відповідач кошти у строк не повернув, та 28.11.2013 року підписав ще одну розписку, тому ОСОБА_5 звернувся 12.12.2016р. до Іллічівського міського суду з позовною заявою до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів (справа №501/2887/16-ц).

Ухвалою суду від 31.01.17 по справі №501/2887/16-ц, було накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_3 , яку він подарував 11.03.2013 року своїй дружині ОСОБА_2 .

Згодом позивач дізнався, що Київським районним судом м. Одеса було призначено слухання справи на 11.03.2013 де позивач: ОСОБА_6 , відповідач - ОСОБА_3 про відшкодування збитків та моральної шкоди. Тому, щоб уникнути відповідальності по розписці перед позивачем, та уникнути відповідальності перед іншими особами, ОСОБА_3 подарував свою квартиру дружині.

Позивач зазначив, що ОСОБА_3 уклав спірний договір дарування нерухомого майна зі своєю дружиною, тобто вони є близькими родичами, відтак дії сторін договору направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Дарувальник фактично продовжив володіти та користуватися цим майном.

Відповідач ОСОБА_3 надав відзив на позов в якому зазначив, що позов не визнає повністю з тих підстав, що з ОСОБА_2 одружився 27 липня 2010 року, та вони мають спільного сина ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 . Кошти у ОСОБА_5 по договору займу брав для вирішення власних справ. Подарував квартиру своїй дружині 11.03.2013 року оскільки вона мала потребу у житлі. Також відповідач ОСОБА_3 заявив про застосування строку позовної давності, щодо даної вимоги, оскільки відчуження квартири відбулось ще 11.03.2013, а з позовом позивач звернувся з пропуском позовної давності (а.с.28).

Відповідач ОСОБА_2 надала відзив на позовну заяву, та зазначила, що позов не визнає повністю з тих підстав, що їй не було відомо про те що її чоловік взяв у борг у ОСОБА_5 кошти. Також вона мала своє майно та 2012 році продала свою квартиру, та вселилась у квартиру до свого чоловіка ОСОБА_3 та 11.03.2013 прийняла у дар від свого чоловіка квартиру, оскільки була потреба у житлі. Дії свого чоловіка, який подарував свою квартиру, розцінює як подарунок дружині та матері спільного сина (а.с.32).

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши та перевіривши докази, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_3 був укладений договір займу 28.11.2011 року, строком на один рік, у сумі 40000 доларів США, отримання коштів підтверджується розпискою від 28.11.2011 року, та розпискою від 28.11.2013 року на суму 52000 доларів США (а.с.12-13).

Ухвалою від 01.02.2013 року Київським районним судом м. Одеса було відкрите провадження по справі № 2-609/13 за позовною заявою ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про відшкодування збитків та моральної шкоди. Слухання справи було призначено на 11.03.2013 року (а.с.62).

ОСОБА_6 21.02.2013 року звернулась з заявою про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт на все майно, яке належало ОСОБА_3 (а.с.57).

Ухвалою Київського районного суду від 25.02.2013 року було відмовлено у задоволені заяви, у зв`язку з тим, що позивачка не зазначила на яке саме майно потрібно накласти арешт (а.с.60).

Договір дарування був укладений між дарувальником, ОСОБА_3 , та обдарованою, ОСОБА_2 . Дата державної реєстрації 11.03.2020 року 14:12:17. Зареєстровано у реєстрі за №184 (а.с.7-11).

Київським районним судом м.Одеса ухвалою від 22.04.2013 року було зобов`язано реєстраційну службу Головного управління юстиції в Одеської області надати до суду інформацію щодо наявності на праві приватної власності нерухомого майна в м.Одеса та м.Іллічівськ, що належить ОСОБА_3 . Зобов`язано УДАІ ГУМВС України в Одеської області надати до суду інформацію про наявність зареєстрованих транспортних засобів, що належать ОСОБА_3 (а.с.73).

Рішенням №2268830 від 15 травня 2013 надана відповідь державного реєстратора, відповідно до якого, у реєстрі прав власності за ОСОБА_3 зареєстрована квартира АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер майна 31678717. Дата прийняття рішення 05.10.2010 року, підстава виникнення права власності – договір купівлі продажу, ВМС № 881526, ВМС № 881527 р. №3029 16.04.2009 Слаєва Р.К приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Одеської області. Відмітка про реєстрацію у державному реєстру речових прав на нерухоме майно номер запису про право власності 310021, дата реєстрації 11.03.2013 13:34:48 (а.с.74-76).

Ухвалою Київського районного суду м. Одеса від 13.06.2013 року, справа №520/609/13-ц, провадження №2/520/2195/13, накладено арешт на все майно ОСОБА_3 .

Відповідно до наданої довідки з реєстру прав власності від 15.05.2013 року 12:07:56 індексний номер інформаційної довідки 3430230 іншого майна, окрім квартири АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_3 не зареєстровано (а.с.74-76).

Рішенням від 12.03.2019 року по справі №501/2887/16-ц позов ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів на підставі договору займу від 28.11.2011 року задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 52000 доларів США. Дане рішення суду не набрало чинності (а.с.106- 108).

Відповідно до довідки від 07.08.2018 року про склад зареєстрованих (сім`ї) у житловому приміщенні/будинку осіб, яка видана ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані:

1. ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

2. ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

3. ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 ;

4. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

5. ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

6. ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.34).

Згідно ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст.76 ЦПК України доказами є будь дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці обставини встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показами свідків.

Згідно ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суд повинен встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі (частина перша статті 718 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття (частина перша статті 722 ЦК України).

Укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем відбулась з метою приховання цього майна від наступного звернення стягнення на майно в рахунок погашення боргу за невиконаним зобов`язанням.

У постанові від 11 листопада 2020 року Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду справі № 619/82/19, провадження №61-23057 св 19 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) викладено правовий висновок про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї дружині після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно стягувача, оскільки уклав договір дарування, який порушує майнові інтереси стягувача і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Вирішуючи питання про наявність підстав для визнання недійсним правочину внаслідок укладення договору, зміст якого суперечить ЦК України, Верховний Суд врахував, що: 1) відповідач відчужив майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості; 2) майно відчужене на підставі безвідплатного договору; 3) майно відчужене на користь близького родича; 4) після відчуження спірного майна у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого він може відповідати за своїми зобов`язаннями перед кредитором.

Суд дійшов до висновку, що сукупність наведених обставин доводить той факт, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.

При цьому, фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (стаття 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкротом»); при неплатоспроможності банків (стаття 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (частина четверта статті 9 Закону України «Про виконавче провадження»).

Водночас, відповідно до правових висновків, викладених Верховним Судом у постановах від 17 липня 2019 року у справі №299/396/17, провадження №61-26562св18, від 24 липня 2019 року у справі №405/1820/17, провадження №61-2761св19, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Боржник не є абсолютно вільним у обранні варіантів власної поведінки, його дії не повинні призводити до такого стану, у якому він ставатиме неплатоспроможним перед своїми кредиторами.

На момент здійснення безоплатного відчуження спірного майна зобов`язання за договором позики вважалося простроченим, його належне виконання не відбулося, а отже у ОСОБА_5 виникало право вимоги до ОСОБА_3 у зв`язку з його неплатоспроможністю.

Договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладено між ОСОБА_3 та його дружиною ОСОБА_2 .

Після відчуження нерухомого майна ОСОБА_3 продовжує користуватися квартирою, що є предметом оспорюваного договору. На момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_3 був обізнаний про наявність позовних вимог та заяви про забезпечення позову, а також настання часу повернення боргу ОСОБА_5 , а тому міг передбачати негативні для себе наслідки задоволення позовних вимог.

Таким чином зазначений правочин був укладений з метою уникнення звернення стягнення на майно, належне ОСОБА_3 , тобто всупереч інтересам позивача, що вказує на наявність умислу обох сторін правочину приховати справжні наміри його укладення, а саме вивести нерухоме майно з власності ОСОБА_3 , під час існування майнового спору за його участю як боржника, з метою уникнення виконання відповідного грошового зобов`язання на підставі рішення суду.

Щодо посилання відповідача на строк позовної давності, то суд не бере до уваги дану заяву, оскільки за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Позивач про даний договір дарування дізнався після звернення до суду з позовною заявою у 12.12.2016 році, з позовною заявою про визнання договору дарування фіктивним та недійсний, позивач звернувся 11.07.2018 року, тобто без пропуску строку для звернення до суду для захисту своїх прав.

З огляду на викладене вище, дослідивши зібрані по справі докази, на які учасники справи посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши при цьому їх (доказів) належність, допустимість та достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

За змістом статті 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивача відповідно до п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнено від сплати судового, то судовий збір підлягає стягненню в рівних частках з відповідачів на користь держави у розмірі 840,80 гривень.

Керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання договору дарування фіктивним та недійсним, - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 11 березня 2013 року приватним нотаріусом Іллічівського (Чорноморського) нотаріального округу Мирошниченко Л.М., зареєстрований в реєстрі за №184.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 840,80 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 10 грудня 2020 року.

Суддя