Рішення № 93453906, 17.11.2020, Дніпровський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Запоріжжя)

Дата документу 17.11.2020

Справа № 334/6849/19

Провадження № 2/334/1289/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2020 року Ленінський районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючого судді Козлової Н.Ю., при секретарі Манюхіні О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» про визнання незаконними дії, визнання недійсним договору відступлення права вимоги та стягнення моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» про визнання дії представників ПАТ КБ «Надра» по виставленню на продаж права вимоги за кредитним договором № 14/2006/0575/Фжк від 14.11.2006 року, який був укладений між ПАТ КБ «Надра» та позивачем та стягнення моральної шкоди.

До початку розгляду справи, позивач уточнив свої позовні вимоги та просив суд визнати дії представників Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Надра» по виставленню на продаж «права вимоги за кредитним договором № 14/2006/0575/Фжк від 14.11.2006 року, укладеним між ПАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 , при наявності рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 червня 2013 року по справі № 334/353/13-ц про відмову банку у стягненні з ОСОБА_1 заборгованості за цим кредитним договором, таким, що порушують його права і законні інтереси. Визнати недійсним в цілому Договір відступлення прав вимоги від 21 травня 2020 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «Комерційний банк «Надра» і Державною іпотечною установою та стягнути з ПАТ КБ «Надра» двадцять сім тисяч гривень моральної шкоди на користь ОСОБА_1 .

У судовому засіданні позивач, наполягаючи на задоволенні своїх позовних вимог, просив суд їх задовольнити з підстав викладених в уточненій позовній заяві та на підставі письмових доказів, які він надав суду обґрунтовуючи свій позов.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, надав суд відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що нормативно - правовими актами, які регулюють відносини у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, передбачено обов`язок Фонду гарантування щодо затвердження переліку майна банку, що підлягає продажу та затвердження умов відкритих торгів. У позовній заяві Позивач не наводить жодної норми права, яка була б порушена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні ним повноважень щодо затвердження умов продажу активів ПАТ «КБ «НАДРА».

На думку відповідача, позов побудований на суб`єктивному тлумаченні Позивачем окремих норм права на користь власних вигідних процесуальних інтересів. В той же час, Позивачем не доведено факт порушення своїх прав. З цих підстав, у задоволенні позову просив відмовити.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

У судовому засіданні встановлено, що на виконання постанови Правління Національного банку України від 05 лютою 2015 року №83 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «НАДРА» до категорії неплатоспроможних», керуючись пунктом 2 частини 5 статті 12 та статтею 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкдадів фізичних осіб від 05.02.2015 №26 в Публічному акціонерному товаристві «Комерційний банк «НАДРА» з 06.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ “КБ “Надра” призначено Стрюкову Ірину Олександрівну. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 23.04.2015 № 85 прийнято рішення про продовження строку здійснення тимчасової адміністрації до 05 червня 2015 року.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 05.06.2015 №113 на підставі постанови Правління Національного банку України від 04.06.2015 №356 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» розпочато ліквідацію ПАТ «КБ «Надра» та призначено ОСОБА_2 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку строком на 1 рік з 05.06.2015 до 04.06.2016 включно.

Рішенням Виконавчою дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.04.2016 № 616 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» до 04 червня 2018 з відповідним продовженням повноважень уповноваженої особи Фонду.

Рішенням Виконавчою дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03.11.16 № 2342 продовжено строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «КБ «Надра» до 03 червня 2020 з відповідним продовженням повноважень уповноваженої особи Фонду.

Відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3383 від 17.12.2018, уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ КБ «Надра» призначено Білу Ірину Володимирівну.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах та підлягає обов`язковому застосуванню.

Згідно з ч.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

За таких обставин, у спорах, пов`язаних із виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.

До того ж, рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування від 05.07.2017 № 2837 «Про утворення Комітету Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів, делегування йому частини повноважень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Комітет Фонду гарантування вкладів фізичних осіб з питань консолідації та продажу активів є постійно діючим колегіальним органом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, якому виконавча дирекція Фонду делегувала окремі повноваження щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються.

Пунктом 2 ч. 4 Розділу І. Положення передбачено, що одним із основних завдань Комітету є визначення способів, порядку та умов продажу активів (майна) банків, що ліквідуються. Зокрема Комітетом було затверджено умови продажу активів ПАТ «КБ «НАДРА» рішенням від 24.07.2019 №212, а саме: Право вимоги за кредитним договором: 14/2006/0575/Фжк від 14.11.2006р.

З огляду на викладене вбачається, що нормативно - правовими актами, які регулюють відносини у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, передбачено обов`язок Фонду гарантування щодо затвердження переліку майна банку, що підлягає продажу та затвердження умов відкритих торгів.

У своїй позовній заяві та під час судового засідання Позивач не наводить жодної норми права, яка була б порушена Фондом гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні ним повноважень щодо затвердження умов продажу активів ПАТ «КБ «НАДРА».

Проте, як з`ясовано в ході судового розгляду та не заперечувалось самим позивачем, 14 листопада 2006 року між Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» правонаступником якого з 04.02.2011 року є ПАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір №14/2006/0575/Фжк.

За умовами вказаного Кредитного договору Банк надав Позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в доларах США у розмірі 50 000,00 доларів США.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За положеннями ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частин першої та третьої ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України, позикодавець мас право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається па рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до умов Кредитного договору, Банк надав Позичальнику кредитні кошті та виконав свої зобов`язання у повному обсязі.

Позичальник взятих на себе зобов ’язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів не виконав, у зв ’язку із чим утворилась заборгованість по Кредитному договору №14/2006/0575/Фжк від 14 листопада 2006р.

Із позовної заяви вбачається, що єдиним обгрунтуванням своїх позовних вимог Позивач зазначає наявність рішення Ленінського райсуду м. Запоріжжя від 27.06.2013 року у справі № 334/353/13 (надалі Рішення), яке свідчить про відсутність у Позивача заборгованості перед Відповідачем за Кредитним договором №14/2006/0575/Фжк.

Проте, зазначене рішення жодним чином не свідчить про відсутність заборгованості Позивача а ні станом на дату ухвалення рішення, а ні станом на даний час.

Так, основним обгрунтуванням відмови банку в стягненні заборгованості судом зазначено ненадання банком розрахунку заборгованості за Кредитним договором. При відсутності розрахунку заборгованості за відповідачем та при наявності сплати ним достроково сум поточних платежів, суд був позбавлений можливості визначитися з сумою заборгованості та її примусовим стягненням.

Таким чином, рішення на яке посилається Позивач не встановлює відсутність заборгованості Позивача за Кредитним договором, що свідчить про неможливість суду саме визначитися із сумою стягнення станом на 2013 рік та не встановлює відсутність зобов`язань Позивача за Кредитним договором.

Даний факт, не може зазначати, що кредитний договір є припиненим, недійсним, виконаним, розірваним, та таким, що втратив чинність та не забороняє Відповідачу застосовувати до Позивача та/або поручителів за Кредитним договором застосовувати будь-які передбачені законом та договором заходи щодо стягнення наявної заборгованості, або розпоряжатся правом вимоги за зобов,язанням з такою заборгованістю.

Тобто, предметом судового розгляду було стягнення конкретної суми заборгованості за конкретний період, щодо якої суд не зміг визначитися з її розміром, та виключно тому відмовив в задоволенні позову. Крім того, зазначеним рішенням було відмовлено у визнанні Кредитного договор- припиненим або таким, що втратив чинність. Отдже, фактично судом було підтверджено його чинність.

Крім того, зазначене рішення було скасовано судом апеляційної інстанції, який в своєму рішенні від 22.12.2015 року, скасовучи рішення першої інстанції про відмову банку в позові, зазначив, що відповідач не надав суду першої інстанції належних, допустимих доказів на підтвердження повного чи часткового погашення вищезазначеної заборгованості за кредитним договором після подачі вищезазначеного позову Банком у цій справі і до ухвалення судом рішення у цій справі. Останнє у матеріалах цієї справи відсутнє.

Судом апеляційної інстанції ухвалено стягнути з Позивача на користь Публічічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію заборгованість за кредитним договором №14/2006/0575/Фжк від 14.11.2006 року станом на 11.01.2012 року у розмірі суми основного боргу 14110,67 доларів США (чотирнадцять тисяч сто десять доларів США шістдесят сім центів), яка складається із: заборгованості за кредитом 13075,88 доларів США заборгованості по нарахованим та несплаченим відсоткам за користування кредитом 692,55 доларі США, заборгованості за комісією 342,24 доларів США, та заборгованість за пенею 2734,43 грн. (дві тисячі сімсот тридцять чотири гривні сорок три копійки).

Зазначене рішення апеляційної інстанції було скасовано касаційною інстанцією виключно з процесуальних підстав - пропуску строків, та Постанова касаційної інстанції жодним чином не містила висновків щодо відсутності заборгованості Позивача за Кредитним договором.

Таким чином, суд вважає, що станом на даний час заборгованість Позивача за Кредитним договором, не погашена, чим порушені законні права та інтереси Відповідача як кредитора.

Щодо порушення прав та інтересів позивача діями Відповідача суд виходить з наступного:

Як вбачається з позовної заяви, Позивач вважає порушеними свої права в звязку з виставленням на продаж права вимоги за Кредитним договором, проте, жодного обгрунтування, які саме і рава Позивача та внаслідок чого порушені, позовна заява не містить, а в судовому засіданні не доведено.

Посилання Позивача на факт звернення до банку з пропозицією про дострокове погашення кредиту жодним чином не підтверджує, що цей факт позбавляє його від обов.язку повертати кредитні кошти. Позивач не зазначає, чому після повідомлення банку він не погасив кредит достроково, якщо він мав такий намір. А вВідсутність відповіді банку не є підставою для непогашення брогу. Кредитний договір містить пункт про право Позивача достроково погасити кредит з попереднім повідомленням банку, проте не містить жодних умов, що таке дострокове погашення вимагає письмового погодження з боку банку.

Як встановлено частинами 1, 2 ст. 598 ЦК України, зобов`язання припиняється частково або у Повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. При цьому, як зазначено вище, жодного доказу на факт погашення заборгованості sa Кредитним договором в повному обсязі Позивачем не надано.

У судовому засіданні позивачем не зазначено, яким саме чином виставлення на продаж прав вимоги Відповідачем порушені його права як боржника за Кредитним договором.

При заміні кредитора в зобов,язанні права боржника жодним чином не змінюються та не порушується, що підтверджується навіть : кріпленням в ЦК України норми щодо відсутності необхідності повідомлення боржника при відступленні права вімоги (ст. 516 ЦК).

Відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредит у зобов`язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Таким чином, якщо Позивач вважає, що його зобов`язання за Кредитним договором виконав повністю або частково, він має право та можливість надавати майбутньому новому кредитору відповідні заперечення та докази на їх підтвердження. Якщо Позивач вважає, що розмір його заборгованості визначений невірно, він має надати докази, які спростовують цю суму, та обгрунтувати свій власний розрахунок заборгованості.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судових рішень (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на як; вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, ще грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок докази у їх сукупності.

Згідно приписів чинного законодавства України Позивачем не доведено, в чому саме відбулось порушення його прав, тому вимоги Позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Таким чином, суд дійшов висновку про суб`єктивне тлумачення позивачем окремих норм права на користь власних інтересів, а не доведеність факту порушення своїх прав.

Дії Відповідача по виставленю права вимоги за Кредитним договором на продаж, який не відбувся, не можуть порушувати права та інтереси Позивача, оскільки вони не мають жодних юридичних наслідків. А вирішувати можливість порушення прав Позивача в майбутньому є передчасним та таким, що не можу грунтуватися на припущеннях.

Щодо вимоги про стягнення з Відповідача моральної шкоди, суд зазначає:

Відповідно до п.5 постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову практику в справах пре відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від ЗІ.03.95 №4 суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін та встановлювати, якими правовими нормами це регулюються, чи допускає законодавство компенсацію моральної школи при таких правовідносинах.

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових, особистих немайнових прав особи, а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або впроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено право Позивача на відшкодування моральної шкоди банком, який знаходиться в стані ліквідації. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у Постанові у справі за № 61-5506св18 від 25.04.2018 року.

Крім того, якщо на момент ухвалення рішення судом першої інстанції у банк вже було введено мчасову адміністрацію і Фонд розпочав процедуру виведення банку з ринку, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом та іншими спеціальними Нормативно-правовими актами: шляхом отримання гарантованої суми через банки агенти, та/або в порядку черговості задоволення вимог кредиторів, якщо сума вкладу перевищує розмір гарантованої суми. (Постанова ВС від 08.02.2018 р. у справі № 308/3282/15-ц, від 14.02.2018 у справах № 761/20903/15-ц, № 553/2630/15-ц, від 13.03.2018 у справі №910/23398/16).

Таким чином, Позивачем вибрано неналежний спосіб захисту, оскільки стягнення коштів з банку, що ліквідується, в даному випадку може відбуватися шляхом задоволення кредиторської вимоги Позивача, яка мала бути заявлена у встановлений законом спосіб.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним судом у Постанові від 30.05.201 8 р. по справі № 757/2216/15-ц за позовом до банку, що ліквідується.

З аналізу наведених норм матеріального права слід дійти висновку, що після початку процедури ліквідації банку та введення тимчасової адміністрації стягнення коштів за зобов`язаннями цього банку можливе лише у спосіб, передбачений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому банк, який перебуває на стадії ліквідації, діє через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб або уповноважену особу Фонду та не може поза процедурою, визначеною Законом, відповідати за зобов`язаннями по договорам банківського вкладу.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи із норм Цивільного кодексу України та Цивільного процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування, як передбаченого законодавством), і відсутність - (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р.. види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно - смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є право охоронюваними. Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно - смисловому зв язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об ’активного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що с самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Згідно приписів чинного законодавства України, враховуючи, що позивачем не доведено, в чому саме відбулось порушення його прав, його вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Доходячи до такого висновку, суд звертає увагу на практику Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

На підставі викладеного та керуючись ст. 13, 76-78, 81, 89, 141, 263 - 265 ЦПК України, ст. 23, 509,516, 525,526, 598, 1046,1048, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «Надра» про визнання незаконними дії, визнання недійсним договору відступлення права вимоги та стягнення моральної шкоди – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідкам апеляційного перегляду.

Суддя Козлова Н.Ю.