Рішення № 93437133, 03.12.2020, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

03.12.2020 Справа № 920/847/17 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Яковенка В.В., за участю секретаря судового засідання Данілової Т.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/847/17 в порядку загального позовного провадження

за позовом: публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” (м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ід. код 05766356)

до відповідача: малого приватного підприємства “Центр естетики та краси “Еліта” (40024, м. Суми, вул. Харківська, 12)

про визнання права власності

представники сторін:

позивача: адвокат Ільєнок Є.М.;

відповідача: адвокат Мирославський С.В.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “Сумихімпром” звернулося до суду з позовом про визнання права власності на нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30, 1-й поверх, загальною площею 264,4 кв.м.

Ухвалою господарського суду від 12.09.2017 було порушено провадження у справі № 920/847/17 за позовом публічного акціонерного товариства “Сумихімпром” до малого приватного підприємства “Центр естетики та краси “Еліта” про визнання права власності.

Ухвалою господарського суду № 920/847/17 від 21.09.2017 було передано матеріали справи № 920/847/17 для розгляду по суті в межах справи № 5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ “Сумихімпром”.

Ухвалою суду від 03.10.2017 провадження у справі № 5021/2509/2011 в частині розгляду позовної заяви ПАТ “Сумихімпром” до МПП “Центр естетики та краси “Еліта” про визнання права власності зупинено.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 16.10.2019 провадження у справі № 920/847/17 поновлено.

05.11.2019 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

12.11.2019 представник позивача подав до суду відповідь на відзив, в якій просить суд задовольнити позовні вимоги, оскільки право власності на спірне нежитлове приміщення відповідачу не належить.

Ухвалою суду від 19.11.2019 провадження у справі № 920/847/17 зупинено до розгляду Північним апеляційний господарським судом апеляційної скарги Остхем Німеччина.

Ухвалою від 17.08.2020 поновлено провадження у справі та призначено підготовче засідання на 08.09.2020.

Ухвалою суду від 08.09.2020 відкладено підготовче засідання на 24.09.2020.

24.09.2020 представник позивача подав до суду письмові пояснення в справі.

Ухвалою суду від 24.09.2020 відкладено підготовче засідання на 12.10.2020.

12.10.2020 представник відповідача подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, в якому просить суд долучити до матеріалів справи копію звіту про оцінку майна 2008 року та копію звіту про оцінку майна 2011 року.

Ухвалою суду від 12.10.2020 відкладено підготовче засідання на 03.11.2020.

Однак 03.11.2020 розгляд справи не відбувся, оскільки суддя Яковенко В.В. перебував на навчанні у Київському регіональному відділенні Національній школі суддів України в режимі онлайн-трансляції.

Ухвалою суду від 09.11.2020 призначено підготовче засідання на 17.11.2020.

Ухвалою суду від 17.11.2020 відкладено підготовче засідання на 24.11.2020.

Ухвалою суду від 24.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 03.12.2020.

03.12.2020 представник відповідача подав до суду додаткові письмові пояснення, в яких просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій по справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, господарським судом у межах наданих йому повноважень створені належні умови для реалізації учасниками процесу своїх прав.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи, суд встановив наступне.

Відповідно до договору купівлі-продажу майна від 03.12.2008 ВАТ «Сумихімпром» продало, а МПП «Центр естетики та краси «Еліта» купило нежитлові приміщення, секція № 1, інвентарний номер 11057999 загальною площею 264,4 кв.м, що знаходяться на першому поверсі будинку № 30 по вул. Харківській у м. Суми.

Рішенням господарського суду Сумської області від 19.02.2009 у справі № 9/74-09 зазначений вище договір було визнано дійсним, а також визнано право власності на згадане майно за МПП «Центр естетики та краси «Еліта».

На підставі цього рішення суду в справі № 9/74-09 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено дані щодо власника нежитлового приміщення – МПП «Центр естетики та краси «Еліта».

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі № 9/74-09 рішення господарського суду Сумської області від 19.02.2009 скасовано, справу направлено на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Рішенням господарського суду Сумської області від 27.10.2010, яке залишено в силі постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.12.2010, в задоволенні позовних вимог МПП «Центр естетики та краси «Еліта» про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено в зв`язку з нікчемністю правочину.

На підставі рішення господарського суду Сумської області від 27.10.2010 у справі № 9/74-09 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено дані щодо припинення права власності МПП «Центр естетики та краси «Еліта» на нежитлове приміщення загальною площею 264,4 кв.м, що розташовані на першому поверсі будинку № 30 по вул. Харківській у м. Суми.

Як зазначає позивач, враховуючи наявність рішення суду про відмову у визнанні договору купівлі-продажу дійсним, а також наявність у ПАТ «Сумихімпром» копії свідоцтва про право власності на будинок, що знаходиться за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30, державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії № 288989, на якій розташовано вказаний вище будинок, технічний паспорт на нього, підприємство звернулось до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Центру надання адміністративних послуг в м. Суми з заявою про припинення права власності на спірне майно за МПП «Центр естетики та краси «Еліта».

За результатами розгляду цієї заяви право власності на нежитлові приміщення загальною площею 264,4 кв.м, розташовані на першому поверсі будинку № 30 по вул. Харківській у м. Суми за МПП «Центр естетики та краси «Еліта» припинено.

Як визначено ст. 144 ГК України, майнові права та майнові обов`язки суб`єкта господарювання можуть виникати: з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; з інших обставин, з якими закон пов`язує виникнення майнових прав та обов`язків суб`єктів господарювання.

Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.

Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (ч. 1 ст. 133 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 139 ГК України майном у цьому Кодексі визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб`єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб`єктів.

Суб`єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб`єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб`єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Майно, що використовується у господарській діяльності, може перебувати у спільній власності двох або більше власників (ст. 134 ГК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 135 ГК України власник майна має право одноосібно або спільно з іншими власниками на основі належного йому (їм) майна засновувати господарські організації або здійснювати господарську діяльність в інших організаційно-правових формах господарювання, не заборонених законом, на свій розсуд визначаючи мету і предмет, структуру утвореного ним суб`єкта господарювання, склад і компетенцію його органів управління, порядок використання майна, інші питання управління діяльністю суб`єкта господарювання, а також приймати рішення про припинення заснованих ним суб`єктів господарювання відповідно до законодавства.

Водночас, відмова органу державної реєстрації прав у державній реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна у зв`язку з ненаданням необхідних документів для оформлення такого права, як випливає з судової практики Верховного Суду України у постанові від 20.06.2011 р. у справі № 3-55гс11, не є оспорюванням права власності на об`єкти нерухомого майна.

09.02.2017 ПАТ «Сумихімпром» звернувся до Центру надання адміністративних послуг в м. Суми із заявою про реєстрацію права власності на спірне майно за підприємством.

Рішенням Центру надання адміністративних послуг в м. Суми № 34728098 від 11.04.2017 ПАТ «Сумихімпром» відмовлено у реєстрації права власності на нежитлові приміщення загальною площею 264,4 кв.м, розташовані на першому поверсі будинку № 30 по вул. Харківській у м. Суми в зв`язку з відсутністю документа, що підтверджує право власності на нерухоме майно.

Згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 29.03.2006 земельна ділянка за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30 на підставі рішення Сумської міської ради від 21.12.2005 № 1558-МР належить ВАТ «Сумихімпром» на праві постійного користування земельною ділянкою.

Оскільки ПАТ «Сумихімпром» не може зареєструвати право власності на нежитлові приміщення, це підприємство звернулося за захистом порушеного права власності до суду.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У силу положень пунктів 5 та 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність, і застосування цих засад полягає в тому, що тексти законів, угод та їх застосування мають бути належними і справедливими стосовно усіх суб`єктів цивільних правовідносин та відповідати загальновизнаним нормам обороту.

При цьому концепція добросовісності може використовуватися судом в будь-якій ситуації, щоб виправити несправедливість, яка б мала місце, якщо б застосовувалися традиційні правила.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У свою чергу охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам (Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №1-10/2004).

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Таким чином, сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.

Предметом позовних вимог у даній справі є визнання за ПАТ «Сумихімпром» права власності на нежитлові приміщення загальною площею 264,4 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30.

Як на правову підставу для визнання права власності позивач посилається на положення статті 392 ЦК України відповідно до змісту якої власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. За таких обставин, коли суб`єктивне право власності ще безпосередньо іншими особами не порушене, власник майна може звернутися до суду з позовом про визнання права власності, який матиме самостійне правове значення і не вимагатиме винесення будь-якого зобов`язуючого рішення для інших осіб, оскільки у цьому випадку навіть відсутня така сторона, як відповідач.

Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин (фізична чи юридична особа, держава, територіальна громада), який вважає себе власником (суб`єктом права господарського відання або оперативного управління, іншого речового права) певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Позивачем може бути і власник, який втратив документ, що посвідчує його право власності.

Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи (йдеться про осіб, які не визнають, заперечують та оспорюють право власності) не перебувають із власником у зобов`язальних відносинах.

Вимога про визнання права власності може бути додатковою до іншої вимоги (наприклад, до позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, про усунення порушень права власності, не пов`язаних з порушенням володіння, про виключення майна з опису тощо).

Спеціальне визнання судом права власності на майно необхідне тоді, коли щодо його належності у позивача відсутні відповідні правовстановлюючі документи, коли це право оспорюється або не визнається іншими особами, зокрема органами державної влади.

Як вбачається з матеріалів справи 04.08.2017 постановою Сумського окружного адміністративного суду по справі № 818/328/17 позовні вимоги МПП «Центр естетики та краси «Еліта» про скасування рішення державного реєстратора від 02.02.2017 № 33678454 щодо припинення права власності МПП «Центр естетики та краси «Еліта» задоволено, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора № 33678454 від 02.02.2017.

29.11.2017 постановою Харківського апеляційного адміністративного суду по справі № 818/328/17 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 04.08.2017 по справі № 818/328/17 скасовано та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог МПП «Центр естетики та краси «Еліта» відмовлено.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Під правомочністю володіння розуміється передбачена законом (тобто юридично забезпечена) можливість мати (утримувати) у себе певне майно.

Правомочності користування означають передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочності розпорядження означають юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і таке інше).

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

У відповідності до ч.1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту, вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб усуває негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

За приписами ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вказана стаття знаходиться в розділі 29 ЦК України «Захист права власності», тобто стосується випадків, коли існуюче, належно набуте від попереднього власника та належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в особи документів, що засвідчують належність їй такого права, у зв`язку з їх втратою.

Таким чином, відповідний позов пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав та підтверджується належними та допустимими доказами. З цим кореспондується стаття 11 Цивільного кодексу України, яка визначає підстави виникнення цивільних прав та обов`язків.

Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачеві спірного майна. Відтак, до предмету доказування за позовом про визнання права власності входить встановлення цивільно-правових підстав набуття позивачем права власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно зі ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.

Здійснення права власності регламентується приписами ст. 319 ЦК України, якою, в тому числі, передбачено наступне: власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону; при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства; усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

ПАТ «Сумихімпром» подало суду копію свідоцтва про право власності на житлові приміщення від 25.06.2001, який посвідчує, що об`єкт - гуртожиток на 1074 місць з готелем та молодіжним центром «Діалог», загальною площею 15073,6 кв.м, розташованих на земельній ділянці площею 9669 кв.м м. Суми на вулиці Харківській, 30, належить ВАТ «Сумихімпром». Свідоцтво видано на підставі рішення Сумської міської ради від 19.06.2001 №340.

Оригінали цього свідоцтва знаходяться у витребуваних та оглянутих судом матеріалах інвентаризаційної справи щодо вказаного об`єкта, а саме: №15073 а.с.172 та №158035 а.с.276.

Судом установлено, а сторонами не заперечувалося, що нежитлові приміщення, які розташовані за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30, 1-й поверх, загальною площею 264,4 кв.м. є складовою частиною згаданого нерухомого об`єкта, визначеного в свідоцтві про власності.

Як зазначалося вище, позивач, реалізуючи своє невизнане на даний час відповідачем право, виступив 03.12.2008 продавцем спірних нежитлових приміщень. Відповідач або будь-хто інший ні тоді, ні дотепер не поставив під сумнів, не оспорив і не спростував правомочність розпорядження ПАТ «Сумихімпром» щодо об`єкту продажу.

Таким чином, нікчемність цього правочину повинна слугувати підставою для повернення сторін за угодою у стан до її укладення.

Враховуючи наявність рішення суду про відмову в задоволенні позовних вимог МПП «Центр естетики та краси «Еліта» про визнання угоди дійсною та права власності на спірне нерухоме майно, наявність рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтва про право власності на об`єкт нерухомості, складовою частиною якого є спірні приміщення, державного акту на право постійного користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані, технічного паспарту на нежитлові приміщення, у суду не виникло підстав для сумніву і заперечень щодо доведеності позивачем свого права власності на вказаний об`єкт.

З урахуванням вказаних обставин справи та наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що визнання за позивачем права власності на нежитлові приміщення, секція № 1, загальною площею 264,4 кв.м, які розташовані на першому поверсі будинку за адресою: м. Суми, вул. Харківська, 30, є передбаченим законом способом захисту законних прав власника (позивача) у справі.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, розглянувши спір всебічно, повно та об`єктивно на підставі досліджених письмових доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами в справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів відповідача, які детально не зазначені в рішенні, вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування в цій справі.

На підставі ст. 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за публічним акціонерним товариством «Сумихімпром» (40012, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ЄДРПОУ 05766356) право власності на нежитлові приміщення загальною площею 264,4 кв.м, які розташовано на першому поверсі будинку №30 по вулиці Харківська у місті Суми.

3. Стягнути з малого приватного підприємства “Центр естетики та краси “Еліта” (40024, м. Суми, вул. Харківська, 12) на користь публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» (40012, м. Суми, вул. Харківська, п/в 12, ЄДРПОУ 05766356) 11861,63 грн. (одинадцять тисяч вісімсот шістдесят одна гривня 63 копійки) судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 10.12.2020.

Суддя В.В. Яковенко