Ухвала суду № 93437108, 07.12.2020, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

__________________

УХВАЛА

"07" грудня 2020 р. м. Рівне Справа № 918/38/20

Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,

розглянув матеріали заяви ТОВ "Компанія "Зевс Лтд" від 18.11.2020 року, ТОВ "Індустріал Корпорейшн" від 20.11.2020 року та ОСОБА_1 від 20.11.2020 року про розстрочення виконання рішення від 24 липня 2020 року

у справі за позовом: Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України", в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд"

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн"

до відповідача 3: ОСОБА_1

про стягнення 13 020 360,24 грн.

секретар судового засідання: Коваль С.М.;

представники:

від стягувача (АТ "Укрексімбанк"): Цибульська О.К.;

від боржника 1 (ТОВ "Компанія "Зевс Лтд"): Кучмак В.З.;

від боржника 2 (ТОВ "Індустріал Корпорейшн"): не з`явився;

від боржника 3 ( ОСОБА_1 ): не з`явився;

25 листопада 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду від 24 липня 2020 року згідно з доданим графіком.

25 листопада 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду від 24 липня 2020 року згідно з доданим графіком.

25 листопада 2020 року від ОСОБА_1 надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду від 24 липня 2020 року згідно з доданим графіком.

Ухвалою Господарського суду від 25 листопада 2020 року вказані заяви прийняті до розгляду в судовому засіданні, яке призначено на 07 грудня 2020 року.

03 грудня 2020 року від стягувача надійшли заперечення на заяву про розстрочення виконання рішення суду.

В судовому засіданні представник стягувача просив суд відмовити в задоволенні заяв про розстрочення виконання рішення суду.

В судовому засіданні представник боржника-1 (ТОВ "Компанія "Зевс Лтд") просив суд задоволити подані заяви, обґрунтувавши необхідність розстрочення виконання рішення суду тим, що у випадку звернення стягувача виконавчого документу до виконання, боржник фактично припинить свою діяльність, а скрутний матеріальний стан спричинений введенням на території України карантинних обмежень, які введені у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби COVID-19.

При цьому представник боржника-1 вказав, що в скрутному матеріальному становищі також перебуває боржник-2 з аналогічних причин що і боржник-1. Крім того боржник-3, яка є генеральним директором боржника-1 також перебуває у скрутному фінансовому становищі, та має неповнолітніх дітей.

В судове засідання представник боржника-2 не з`явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

В судове засідання представник боржника-3 не з`явився, про місце дату та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Суд зазначає, що заяви про розстрочення виконання рішення суду надійшли 25 листопада 2020 року, того ж дня копії ухвали суду про призначення до розгляду поданих заяв направлені всім учасникам справи.

За правилами частини 2 статті 331 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України), заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Відповідно до приписів частини 3, частини 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Розглянувши матеріали заяв ТОВ "Компанія "Зевс Лтд" від 18.11.2020 року, ТОВ "Індустріал Корпорейшн" від 20.11.2020 року та ОСОБА_1 від 20.11.2020 року про розстрочення виконання рішення від 24 липня 2020 року суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", в особі філії АТ "Укрексімбанк" в м. Рівному" звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн", ОСОБА_1 про солідарне стягнення 13 020 360,24 грн.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09 листопада 2020 року позов задоволено частково. Вирішено стягнути солідарно з відповідачів 11 812 327 грн. 59 коп. основного боргу, 503 920 грн. 64 коп. пені по основному боргу, 21 192 грн. 84 коп. пені по відсотках, 2 250 грн. 08 коп. пені по комісії, 40 768 грн. 84 коп. 3% річних на основний борг, 1 127 грн. 42 коп. 3% річних на відсотки, 109 грн. 10 коп. 3% річних на комісію. Крім того, вирішено стягнути з кожного з відповідачів на користь позивача 61 908 грн. 48 коп. судового збору.

23 листопада 2020 року на виконання вказаного рішення видано відповідні накази.

25 листопада 2020 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" надійшла заява про розстрочення виконання рішення суду від 24 липня 2020 року згідно з доданим графіком, а саме: 1) до 24 грудня 2020 року - 3 000 000,00 грн.; 2) до 24 січня 2021 року - 1 340 244,16 грн.; 3) до 24 лютого 2021 року - 1 340 244,16 грн.; 4) до 24 березня 2021 року - 1 340 244,16 грн.; 5) до 24 квітня 2021 року - 1 340 244,16 грн.; 6) до 24 травня 2021 року - 1 340 244,16 грн.; 7) до 24 червня 2021 року - 1 340 244,16 грн.; 8) до 23 липня 2021 року - 1 340 244,16 грн.. Судовий збір до 24 березня 2021 року в повному розмірі. Вказана заява підписана генеральним директором Ланчук С.Г.

Заява про розстрочення виконання рішення аргументована тим, що у зв`язку з запровадженням в Україні карантинних заходів та встановленням ряду заборон, які сприяють збитковій діяльності підприємства, ТОВ "Компанія "Зевс Лтд" позбавлений можливості своєчасно виконувати свої зобов`язання, в тому числі за судовими рішеннями.

Наявність заборгованості, як стверджують заявники, пов`язане із введенням на території України карантину та режиму надзвичайної ситуації в наслідок поширення гострої респіраторної хвороби COVID-19, що призвело до часткового зупинення виробництва та перебування працівників у відпустці без збереження заробітної плати. Внаслідок таких обставин значно погіршився фінансовий стан заявників. Боржник-1 вказує, що його виробництво було орієнтовано на експорт продукції. Однак, внаслідок введення карантину, закриття кордонів, ускладнились взаємовідносини із закордонними контрагентами за укладеними з ними договорами, перестали надходити кошти та припинилися виплати грошових коштів іншим контрагентам.

Боржник-1 зазначає, що має намір повністю та добровільно погасити борг, але на даний час на банківському рахунку не достатньо грошових коштів, для погашення заборгованості. Товариство не має змоги виконати рішення суду одноразово в повному обсязі щоб це не ускладнило його майновий стан. Виконання рішення одразу в повному обсязі поставить товариство у дуже скрутне матеріальне становище, що завдасть шкоди не тільки інтересам товариства але й працівникам товариства. Вважає, що примусове виконання рішення може призвести до банкрутства товариства. Про скрутне матеріальне становище свідчить звіт про фінансовий стан з якого видно, що збитки в 2020 році склали 529,3 тис грн., збитки попереднього періоду 2273,5 тис. грн.

При цьому Боржник-1 посилається на розпорядження Кабінету Міністрів України №338-р від 25.03.2020 (зі змінами) "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації". Відповідно до даного розпорядження уряду та з урахуванням поширення на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, висновків Всесвітньої організації охорони здоров я щодо визнання розповсюдження COVID-19 у країнах світу пандемією, з метою ліквідації наслідків медико-біологічної надзвичайної ситуації природного характеру державного рівня, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення та відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України, установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31.12.2020. На думку боржника-1 режим надзвичайної ситуації є надзвичайною подією, яка унеможливлює здійснення господарської діяльності у звичайному режимі, що свідчить про наявність виняткових (особливих) і непереборних обставин, незалежних від його волі. Запровадження карантинних заходів та встановлення урядом заборон в Україні, які призвели до збиткової діяльності підприємства, в зв`язку з чим боржник-1 був змушений призупинити свою діяльність.

Окрім цього, боржник-1 вказує, що товариство пройшло інспекцію Держпродспоживслужби України, отримавши висновок про відповідність товариства вимогам законодавства та національних стандартів КНР для включення підприємства в перелік затверджених підприємств виробників м`яса та м`ясних продуктів на експорт в КНР, що надалі дозволить оплатити заборгованість.

ТОВ "Індустріал Корпорейшн" у своїй заяві від 20.11.2020 року про розстрочення виконання рішення суду також посилається на аргументи боржника-1, та зазначає про погіршення фінансового стану у зв`язку з запровадженням карантинних заходів. Боржник-2 просить суд розстрочити виконання рішення за графіком, який відповідає графіку, що запропонований боржником-1.

В свою чергу боржник -3 ( ОСОБА_1 ) у своїй заяві про розстрочення виконання рішення суду аналогічно з боржником-1 та боржником-2 зазначає про погіршення фінансового стану у зв`язку з запровадженням карантинних заходів. Боржник-3 просить суд розстрочити виконання рішення за графіком, який відповідає графіку, що запропонований боржником-1.

Суд враховує, що згідно з відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 (боржник-3) є генеральним директором ТОВ "Компанія "ЗЕВС Лтд" (боржник-1).

Щодо обставин, на які посилаються сторони, як на підставу розстрочення виконання рішення суду, та враховуючи надані стягувачем заперечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

За приписами статті 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно із нормами статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012) невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).

Згідно з мотивувальною частиною рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 від 30.06.2009 року, виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

За приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року по справі "Шмалько проти України" зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005 року по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду у справі №918/38/20, яке набрало законної сили, є обов`язковим до виконання та має бути виконане.

Водночас, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, а відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру", а у системному розумінні вказаної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення. Тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом`якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.

Відповідно до Рішення Конституційного суду України 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року, до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення належать хвороба боржника або членів його сім`ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи - боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

За частиною 1 статті 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки, встановлені цим рішенням.

Частиною 1 статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до частин 3, 4 статті 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Приписами частини 5 статті 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Аналізуючи наведені норми суд підсумовує, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом.

Норма статті 331 ГПК України не містить конкретного переліку обставин для відстрочення виконання судового рішення, а лише встановлює критерії для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням усіх обставин справи. Підставою для застосування правил цієї норми є виняткові обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в господарській справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Вирішуючи питання про розстрочку суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Таким чином, питання про розстрочення виконання рішення повинно вирішуватися судом із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін. А тому, під час розгляду заяви про розстрочення виконання рішення мають бути досліджені та оцінені доводи та заперечення як позивача, так і відповідачів. А отже, суд враховує принцип "справедливої рівноваги" та "справедливого балансу" у розумінні статті 6 Конвенції широко відображений у практиці Європейського суду з прав людини.

При цьому суд зауважує, що вирішення питання про розстрочення виконання рішення перебуває в межах дискреційних повноважень господарського суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Суд, надавши оцінку обставинам, покладених в основу заяв про розстрочку виконання судового рішення, встановив, що стягувачем висловлено заперечення стосовно задоволення поданих боржниками заяв.

Суд погоджується з твердженнями стягувача, що неналежне виконання боржником-1 своїх обов`язків за кредитною угодою (порушення умов якої слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом) виникло ще задовго до введення на території України карантинних заходів.

При цьому стягувачем вказано (та не заперечено боржником-1), що саме з метою реструктуризації простроченої заборгованості за кредитним договором між стягувачем та боржником-1, 30 травня 2019 року було укладено додаткову угоду до кредитного договору, відповідно до якої сторони погодили встановлення нового графіку погашення заборгованості, який боржником-1 так і не був виконаний.

В той же час, до заяв про розстрочення виконання рішення суду боржники не надали доказів, які свідчать про реальність виконання ними рішення в сумах та в терміни, які вони просять встановити.

При цьому суд звертає увагу боржника-1, що наявність в останнього збитків не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду.

Боржник -1 посилається зокрема на постанову Правління Національного Банку України "Про особливості застосування вимог Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями у зв`язку із запровадженням обмежувальних заходів" №39 від 26 березня 2020 року, відповідно до якої банкам України під час застосування вимог Положення про визначення банками України розміру кредитного ризику за активними банківськими операціями, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 червня 2016 року № 351 (зі змінами) (далі Положення), дозволено не застосовувати ознаки, визначені в підпунктах 2, 10 та 18 пункту 165, підпунктах 1 4 пункту 166 розділу XVIIІ Положення, під час визначення класу боржників/контрагентів (крім боржників/контрагентів, клас яких з урахуванням вимог пунктів 24 26 розділу ІІ Положення визначений банком станом на 01 березня 2020 року як 10, 2 та 5) до умов укладених з боржниками/контрагентами договорів, до яких унесені зміни, пов`язані з реструктуризацією боргу, за одночасного дотримання певних умов.

А проте суд звертає увагу боржника, що вказана постанова є рекомендаціями. При цьому суд враховує, що стягувач не вважає за доцільне здійснювати розстрочення виконання рішення суду.

Окрім того в судовому засіданні представник стягувача вказав, що у випадку здійснення оплат, які прописані в графіках погашення заборгованості, стягувач не вважатиме за доцільне звертати виконавчі документи до примусового виконання, оскільки стягувач зацікавлений в повному погашенні заборгованості. Водночас банк висловив заперечення щодо задоволення заяв про розстрочення виконання рішення суду, оскільки у разі розстрочення виконання рішення суду, стягувач протягом цього строку не матиме можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації. Такі аргументи підтверджуються практикою Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2016 року у справі №3-1276бгс15, відповідно до якої "невиконання грошового зобов`язання за наявності судового рішення про задоволення вимог кредитора з розстроченням або відстроченням не призводить до наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період такого розстрочення або відстрочення".

Крім того, оцінюючи можливість розстрочення виконання рішення суду, необхідним є дослідження обставин виконання боржниками своїх зобов`язань. В даному випадку суд з`ясовує: чи здійснюється боржниками погашення заборгованості перед позивачем у добровільному порядку; яка частина боргу залишається неоплаченою станом на час розгляду заяв про розстрочення виконання рішення суду; чи вчиняються боржниками фактичні дії, спрямовані на добровільне погашення заборгованості перед позивачем; чи дії боржників не мають на меті уникнення сплати заборгованості та затримки виконання рішення суду.

Так стягувач вказав, що останній платіж за кредитним зобов`язанням було здійснено в грудні 2019 року, тобто ще до звернення стягувача із позовом до господарського суду. При цьому матеріали справи не містять доказів, що підтверджують сплату заборгованості (часткову сплату) у 2020 році жодним із солідарних боржників. Таким чином суд встановив, що підтверджені судовим рішенням

Інформація заборонена для оприлюднення згідно з пунктом чотири частини першої статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

а час розгляду заяв боржників, залишаються неоплаченими у 100% розмірі. На думку суду, хоча б часткова оплата цієї заборгованості солідарними боржниками могла б засвідчити про добросовісність боржників щодо виконання обов`язку зі сплати заборгованості та відсутність намірів щодо ухилення від сплати боргу.

Також суд враховує, що переважну частину заборгованості становить основний борг (11 812 327,59 грн.), а не штрафні санкції. Тривала несплата боржниками основного боргу призводить до порушення прав стягувача та негативно впливає на його майновий стан.

Надаючи фінансовий звіт про наявність збитків за попередній період, заявником (боржником-1) не надано доказів, які свідчили б про відсутність коштів на розрахункових рахунках боржника -1 в обсягах, необхідних для погашення заборгованості. Відтак суд критично оцінює доводи боржника-1 щодо його скрутного матеріального становища та загрози банкрутства, оскільки без відповідних доказів, суд позбавлений можливості встановити можливості боржника-1 щодо погашення/непогашення наявної заборгованості.

Серед іншого суд враховує ступінь вини відповідачів у виникненні спору. Саме невиконання боржником-1 договірних зобов`язань призвело до порушення прав стягувача. Також суд не встановив обставин стосовно фізичної особи (боржника-3), з якими закон пов`язує можливість розстрочення виконання рішення суду. Більш того, ні боржником-2, а ні боржником-3 не надано суду жодного доказу, на підставі якого суд міг би встановити обставини на підтвердження можливості розстрочення виконання рішення у даній справі. Заяви усіх боржників обґрунтовані лише важким фінансовим станом боржника-1. А проте, у даній справі боржники є солідарними.

Щодо таких підстав для розстрочення виконання рішення суду як запровадження карантинних заходів суд зазначає, що сторони - стягувач та боржники перебувають в рівних умовах, а розстрочення виконання рішення суду порушить баланс інтересів сторін, так як лише боржники, які порушили умови укладених правочинів матимуть можливість, розстрочити сплату заборгованості. Тоді як банк, який надав кредитні кошти та зі своєї сторони належним чином виконав умови правочину, буде позбавлений можливості користуватися своїми грошовими коштами без отримання будь-якої компенсації.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338-р "Про переведення єдиної державної системи цивільного захисту у режим надзвичайної ситуації", відповідно до статті 14 та частини другої статті 78 Кодексу цивільного захисту України установлено для єдиної державної системи цивільного захисту на всій території України режим надзвичайної ситуації до 31 грудня 2020 року.

Згідно з положеннями статті 14 Кодексу Цивільного захисту України, у разі виникнення надзвичайної ситуації за рішенням відповідно Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міських державних адміністрацій для єдиної державної системи цивільного захисту у повному обсязі або частково для окремих її територіальних підсистем тимчасово встановлюється режим надзвичайної ситуації.

А проте, можливість розстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення. При цьому рішення про розстрочення виконання рішення суду має ґрунтуватись на додержанні балансу інтересів стягувача та боржника, позаяк останній не може надаватися виключно в інтересах боржників, із посиланням на необхідність поліпшення їх фінансового стану. Також слід враховувати, що довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв`язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання. Щодо даного аспекту суд враховує, що стягувач звернувся до суду із вимогою про стягнення заборгованості майже рік тому (січень 2020 року). Однак, станом на час розгляду заяв боржників, заборгованість перед стягувачем продовжує залишатися неоплаченою у повному розмірі.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, відображеній у постанові від 27 червня 2018 року у справі №813/8842/13-а, збитковість діяльності підприємства, наявність у нього кредиторської заборгованості в істотному розмірі є результатом провадження господарської діяльності відповідачем, як самостійним суб`єктом господарювання. А тому вказані обставини не є самостійними та достатніми підставами для відстрочки та/або розстрочки виконання судового рішення.

Також слід враховувати, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини відсутність грошових коштів не може бути підставою відмови від виконання грошових зобов`язань (справа "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 (заява №59498/00), справа "Горнсбі проти Греції" від 19 березня 1997 року (заява № 18357/91) та інші).

А проте, як встановив суд, боржники не надали суду доказів відсутності грошових коштів та відповідно наявності обставин що істотно ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення суду.

Крім того суд враховує, що заборгованість виникла задовго до запровадження на території України карантинних заходів, відповідно запровадження вказаних заходів не є причиною виникнення зобов`язання зі сплати боргу у відповідачів, та не може бути причиною розстрочення виконання такого зобов`язання.

У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.

Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Надавши оцінку всім заявленим сторонами доводам, суд робить висновок, що в задоволенні заяви ТОВ "Компанія "Зевс Лтд" від 18.11.2020 року про розстрочення виконання рішення необхідно відмовити, оскільки боржник-1 не надав суду доказів відсутності коштів, необхідних для виконання рішення суду, що могло б свідчити про наявність обставини які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Саме лише посилання на запровадження карантинних заходів не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду, наданий боржником-1 фінансовий звіт (баланс на 30.09.2020 року) підтверджує наявність у товариства збитків за 2020 рік. А проте, такі аргументи не можуть підтвердити наявність обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Зокрема суду не надано доказів які підтверджують відсутність коштів у боржника-1 та у решти солідарних боржників.

Щодо заяв боржника-2 та боржника-3 суд зазначає, що вказаними заявниками взагалі не долучено до матеріалів справи жодних доказів на підтвердження підстав для розстрочення виконання рішення суду. Відтак вказані заяви не підлягають до задоволення з огляду на їх необґрунтованість жодними належними та допустимими доказами.

Водночас суд звертає увагу боржників, що положеннями статті 331 ГПК України не обмежено права сторін на подання повторних заяв про розстрочення виконання рішення суду з врахуванням висновків, викладених у даному судовому рішенні.

Окрім того суд звертає увагу боржників на можливість укласти мирову угоду зі стягувачем в процесі виконання судового рішення, передбачену нормами статті 330 ГПК України та статті 19 Закону України "Про виконавче провадження".

Керуючись статтями 234, 235, 331 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Зевс Лтд" від 18.11.2020 року, заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріал Корпорейшн" від 20.11.2020 року, заяви ОСОБА_1 від 20.11.2020 року про розстрочення виконання рішення від 24 липня 2020 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтями 255, 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається, - http://rv.arbitr.gov.ua.

підписано 10.12.2020

Суддя Качур А.М.