Рішення № 93431132, 10.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2020 року Справа № 804/19775/14

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 27 жовтня 2014 року №2239 о/с “По особовому складу” в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік);

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області від 04 листопада 2014 року №426 о/с “По особовому складу” щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік);

- зобов`язати МВС України та ГУ МВС України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області – начальника міліції громадської безпеки;

- зобов`язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 04 листопада 2014 року по 01 вересня 2018 року;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки та виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що його звільнення було незаконним, таким, що суперечить змісту та вимогам Закону України “Про очищення влади”, Закону України “Про міліцію”, Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету міністрів Української PCP за № 114 від 29.09.1991, трудовому законодавству України, Конституції України та вимогам європейського законодавства, імплементованого та ратифікованого в Україні. Також вказував на те, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Представники Міністерства внутрішніх справ України та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області проти позову заперечували повністю. Зазначали, що враховуючи, вимоги частини третьої статті 1 Закону України “Про очищення влади” ОСОБА_1 заборонено протягом десяти років обіймати посади щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), по між інших посад зазначених у статті 2 Закону і посади начальницького складу органів внутрішніх справ, а тому Міністром внутрішніх справ України було прийнято рішення про звільнення позивача з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил (з постановкою на військовий облік) відповідно до пункту 62 “а” Положення № 114. Позивач був звільнений зі служби на підставі підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про очищення влади”, де зазначено, що керівник органу, до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб, звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документі.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду 15 квітня 2019 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ; зареєстрований: АДРЕСА_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Міністерства внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684; вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601), Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 08592141; вул. Красна, 20-А, м. Дніпро, 49101) відмовлено повністю.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2019 р. в адміністративній справі №804/19775/14 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 12 серпня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду 15 квітня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2019 року у справі №804/19775/14 скасовано.

Ухвалено нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства внутрішніх справ України від 27 жовтня 2014 року №2239 о/с “По особовому складу” в частині звільнення полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік).

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 04 листопада 2014 року №426 о/с “По особовому складу” щодо звільнення полковника міліції ОСОБА_1 заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік).

Зобов`язано Міністерство внутрішніх справ України та Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області поновити ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області – начальника міліції громадської безпеки з 04 листопада 2014 року.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в органах внутрішніх справ на посаді заступника начальника Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області – начальника міліції громадської безпеки допустити до негайного виконання.

Справу №804/19775/14 в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу направлено на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій та направлення справи на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду стало те, що судами попередніх інстанцій встановлено, що заходи з очищення влади (люстрації) до позивача були застосовані виключно з підстав перебування його на посаді заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області – начальника міліції громадського порядку, яка належить до начальницького складу органу внутрішніх справ, в період з грудня 2011 року по листопад 2014 року, тобто сукупно не менше одного року в період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року. Водночас, матеріали, що підтверджують перебування позивача на відповідній посаді, не містять відомостей про наявність фактів протиправної поведінки позивача, спрямованих на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірні накази про звільнення позивача не містять обґрунтування того, що позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму. Оцінюючи пропорційність обмежень, застосованих до позивача, до легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, Верховний Суд вважав їх непропорційними, невиправданими та не такими, що є необхідними у демократичному суспільстві. Верховний Суд констатував, що суди попередніх інстанцій, виходячи з того, що Закон України №1682-VII не передбачав механізмів індивідуального підходу, погодилися із застосуванням до позивача так званої “автоматичної” люстрації лише у зв`язку з наявністю факту перебування позивача на посаді, щодо якої установлена заборона, сукупним строком більше ніж один рік. Верховний Суд також зазначав, що відсутність у Законі України №1682-VII процедури та механізму, які б визначали індивідуальний підхід під час застосування встановлених ним заборон, не знімає обов`язку із суду застосовувати індивідуальний підхід при вирішенні кожного конкретного спору за критеріями правомірності та законності рішень суб`єктів владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС. Верховний Суд вказав, що спірні накази відповідача є такими, що не відповідають критеріям правомірності, наведеним у частині другій статті 2 КАС України, та такими, що видані непропорційно, тобто без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, та становить непропорційне втручання у право позивача на приватне життя, що є порушенням статті 8 Конвенції. Отже, спірні накази підлягали скасуванню судом як протиправні. Скасування наказу про звільнення позивача, відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України, є підставою для його поновлення на попередній роботі, а саме на посаді заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки з 04 листопада 2014 року. Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Верховний Суд зазначив, що дійшовши помилкового висновку про обґрунтованість та правомірність звільнення позивача, суди попередніх інстанцій не встановили та не дослідили фактичних обставин спору щодо стягнення на користь позивача сум заробітку за час вимушеного прогулу. Оскільки порушення норм процесуального права допущені як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення цих судів підлягають скасуванню у частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2020 року адміністративну справу №804/19775/14 прийнято до провадження, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 05 жовтня 2020 року о 10:30.

29 вересня 2020 року від Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на адресу суду надійшов відзив, в якому останній не згодний з позовними вимогами ОСОБА_1 , вважає їх безпідставними, виходячи з наступного. На час звільнення з органів внутрішніх справ України позивача питання нарахування та виплати грошового забезпечення працівників міліції регулювалось ст. 19 ЗУ «Про міліцію» (втратив чинність на підстав Закону України »Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VІІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (постанова втратила чинність на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704) та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, зареєстрованого Міністерством юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 (втратив чинність на підставі наказу МВС України № 1131 від 31.10.2016). Так, відповідно до приписів п. 3.5.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, зареєстрованого Міністерством юстиції України 12.03.2008 за № 205/14896 особам рядового і начальницького складу, звільненим з органів внутрішніх справ, а потім поновленим на службі у зв`язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони були звільненні, але не більше як за один рік. Таким чином, вважає, що у разі поновлення судом позивача на посаді виплаті підлягає грошове забезпечення за час вимушеного прогулу тільки за один рік, як то передбачено вищезазначеними приписами Інструкції.

05.10.2020 року підготовче засідання було відкладено до 15.10.2020 року на 10 год. 00 хв.

07 жовтня 2020 року Міністерством внутрішніх справ України подано до суду відзив, в якому представник щодо позовної вимоги про зобов`язання здійснити позивачу виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 04.11.2014 по 01.09.2018 зазначає, що з матеріалів справи вбачається, що позивач проходив службу в Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (на даний час діє в особі ліквідаційної комісії) відповідно позивач не перебував у безпосередніх трудових відносинах з Міністерством внутрішніх справ України. Унаслідок чого Міністерство внутрішніх справ, як окрема юридична особа, не наділене повноваженнями здійснювати нарахування та виплату позивачеві заробітної плати (грошового забезпечення). Вказаний обов`язок, може бути покладений судом виключно на територіальний орган МВС України в якому проходив службу позивач. Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ ГУМВС України в Дніпропетровській області перебуває у стані припинення та на теперішній час не ліквідовано. При цьому, МВС України не є правонаступником органів внутрішніх справ та не може відповідати за дії сторонніх осіб. Належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу є ГУМВС України в Дніпропетровській області.

15.10.2020 року підготовче засідання було відкладено до 05.11.2020 року на 11 год. 00 хв.

В підготовчому засіданні 05.11.2020 року оголошено перерву до 19.11.2020 року на 10 год. 00 хв.

17 листопада 2020 року від позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив МВС України, в якій ОСОБА_1 згоден з відзивом МВС України в часті визнання належним відповідачем щодо позовних вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу тільки ліквідаційну комісію Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області. Крім того зазначив, що у своєму первісному позову до суду він прохав суд зобов`язати тільки Відповідача-2 - Головне управління МВС України в Дніпропетровській області, виконати певні дії, а саме - здійснити виплату ОСОБА_1 , середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 04 листопада 2014 р. по 01.09.2018 року.

Також 17.11.2020 року ОСОБА_1 надано відповідь на відзив ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Дніпропетровській області, в якій позивач не погоджується із поданим відзивом та зазначає, що ним у позові до Головного Управління МВС України в Дніпропетровській області про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу ним було вказано період цього прогулу з 04 листопада 2014 р. по 01.09.2018 року, а ні за весь час вимушено прогулу з 04.11.2014 року по час поновлення на публічній службі, як вказано у відзиві. 01.09.2018 року, в період вимушеного прогулу, позивач був прийнятий на роботу в ООО ОХРАНА-ХОЛДИНГ м. Запоріжжя, у зв`язку з чим з цього часу позивач має заробітну плату и право стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з цього часу припиняється згідно із законодавством України. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

19.11.2020 року усною ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання Міністерство внутрішніх справ України виключено із складу відповідачів у справі, закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено на 03.12.2020 року.

19.11.2020 року учасниками справи надано до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

В судове засідання 03.12.2020 року сторони не з`явилися про дату, час та місце проведення повідомлені належним чином, просили розглядати справу в порядку письмового провадження.

Відповідно до частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін у порядку письмового провадження.

Частиною 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Суд, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 01.09.2020 року №3 о/с по особовому складу внесено зміни до наказу: пункт наказу ГУМВСК від 04 листопада 2014 року №426 о/с в частині звільнення згідно підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» від 16 вересня 2014 №1682-VII та пункту 62 «а» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил (з поставленням на військовий облік) полковника міліції ОСОБА_1 (М-059436) заступника начальника Головного управління МВС України в Дніпропетровській області – начальника міліції громадської безпеки, з вислугою років на день звільнення, яка складала 20 років 01 місяць 12 днів, у пільговому обчисленні 21 рік 01 місяць 23 дні, на підставі наказу МВС України від 27 жовтня 2014 року №2239 о/с, з 04 листопада 2014 року, скасовано, вважати ОСОБА_1 працюючим на попередній посаді, з 04 листопада 2014 року.

Підставою внесення змін до наказу слугувала постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року по справі №804/19775/14.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу колегія суддів зазначає наступне.

Судом встановлено, що як на час роботи позивача в органах внутрішніх справ, так і на час його звільнення порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначалися Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31.12.2007р. №499 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12.03.2008р. за №205/14896 (далі – Інструкція №499).

Разом з тим, Інструкція №499 втратила чинність 13.12.2016р., крім того нею не було врегульовано питання визначення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України № 988 від 11.11.2015 року “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції України” визначено склад та порядок виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” виплата грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ. Ця норма є відсилочною та обумовлює існування спеціального нормативно-правового акта для унормування порядку (механізму) нарахування і виплати грошового забезпечення поліцейським.

Такий “Порядок і умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання” затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України № 260 від 06 квітня 2016 року та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за № 669/28799.

Відповідно до пункту 2 наказу, він набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України “Про Національну поліцію”.

Вперше Закон України “Про Національну поліцію” був опублікований в офіційному виданні - газеті “Голос України” 06 серпня 2015 року (№ 141-142), отже, відповідно до статті 1 Розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону, окремі положення закону набрали чинності 07 серпня 2015 року, а Закон в цілому -07 листопада 2015 року.

Відповідно до частини сьомої статті 15 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” накази міністерства, які є нормативно-правовими актами і пройшли державну реєстрацію, набирають чинності з дня офіційного опублікування, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня офіційного опублікування.

Порядок №260 був опублікований та, відповідно, набрав чинності, 27 травня 2016 року (Офіційний вісник України від № 39).

Так, у справі, що розглядається наказ ГУ МВС України в Дніпропетровській області №426 о/с “По особовому складу” щодо звільнення полковника міліції заступника начальника ГУ МВС України в Дніпропетровській області - начальника міліції громадської безпеки з органів внутрішніх справ у запас Збройних сил датований 04 листопада 2014 року.

Водночас, розрахунок грошового забезпечення позивача за час вимушеного прогулу не може бути здійснений на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 року №988 “Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції” та Порядку №260, оскільки, як зазначалося вище, зі змісту вказаних нормативно-правових актів слідує, що ними регулюється порядок та особливості виплати грошового забезпечення саме поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ із специфічними умовами навчання, натомість позивач є працівником органів внутрішніх справ (міліції).

Верховний Суд України у постанові від 23 квітня 2020 року у справі №822/880/16 (адміністративне провадження № К/9901/17959/19, К/9901/18047/19) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Хмельницькій області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Хмельницькій області про поновлення на посаді, стягнення коштів, вирішуючи питання про порядок обчислення належного до виплати позивачу середнього заробітку за час вимушеного прогулу та нормативно-правове урегулювання спірних правовідносин, дійшов висновку, що оскільки протягом всього часу вимушеного прогулу позивача залишається чинним загальний нормативно-правовий акт, що регулює однорідні правовідносини, - Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100), дія якого поширюється на підприємства, установи і організації усіх форм власності і який застосовується в усіх випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться, виходячи із середньої заробітної плати, а на момент звільнення позивача зі служби, норми Порядку №260 не набрали законної сили, натомість на той момент діяли норми загального нормативно-правового акту, що регулює однорідні правовідносини - Порядок № 100, Верховний Суд дійшов висновку про неможливість застосування Порядку №260 до спірних правовідносин та вважає правильним застосовувати саме Порядок № 100.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі №814/844/16 та від 21 березня 2019 року у справі №814/753/16.

Таким чином, при розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача застосовуються саме норми Порядку №100.

Так, відповідно до п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з абз.3 п.3 Порядку №100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом “б” п.4 Порядку №100 передбачено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абз.1 п.8 цього порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Відповідно до абз.1 п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, при обчисленні розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу обрахуванню підлягає сума заробітку за робочі дні, виходячи із середньоденного заробітку, обчисленого відповідно до положень Порядку №100.

Так, позивач просить суд зобов`язати ГУ МВС України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 04 листопада 2014 року по 01 вересня 2018 року.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що 04 листопада 2014 року – останній робочий день позивача перед звільненням.

01 вересня 2018 року ОСОБА_1 був офіційно працевлаштований у ТОВ «Охорона Холдінг» на посаду директора. Вказане підтверджується копією трудової книжки, яка була надана позивачем разом із уточненою редакцією позовної заяви від 17.12.2018 року.

Крім того, факт офіційного працевлаштування також не заперечується позивачем, про що зазначено у відповіді на відзив від 17.11.2020 року.

Таким чином розрахунок вимушеного прогулу ОСОБА_1 слід проводити з 05.11.2014 р. по 31 серпня 2018 р. (включно).

Згідно з довідкою про доходи від 15.12.2014р., виданою ОСОБА_1 при звільненні ГУМВС України в Дніпропетровській області, нарахована позивачеві за два повні робочі календарні місяці перед звільненням, а саме: за вересень та жовтень 2014 року заробітна плата (грошове забезпечення) складала: за вересень 2014 року – 10870,71 грн; за жовтень 2014 року – 10929,95 грн.

Зважаючи на те, що відповідно до листа Міністерства соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік” від 04.09.2013р. №9884/0/14-13/13 (який є у загальному доступі та оприлюднений зокрема на сайті https://zakon.rada.gov.ua/) у вересні 2014 року було 22 робочі дні, у жовтні 2014 року було 23 робочі дні, то середньоденна заробітна платна ОСОБА_1 складає = (10870,71 грн. + 10929,95 грн.) : 45 робочих дні = 484, 46 грн., а середньомісячна заробітна плата при розрахунку за повні два календарних місяця (вересень та жовтень 2014 року) складає 10900,30 грн. = (10870,71 грн. + 10929,95 грн.) : 2.

При цьому, суд не приймає до уваги надану відповідачем довідку від 23.09.2020 року №1882, в якій зазначено середньоденне грошове забезпечення позивача станом на 04.11.2014 р. становить 372,09 грн., оскільки, як встановлено судом, такий розрахунок середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 проведений не на підставі положень Порядку №100, який, як зазначалося вище, повинен бути застосований в даному випадку, оскільки позивач є працівником органів внутрішніх справ (міліції).

З урахуванням листа Міністерства соціальної політики України “Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2014 рік” від 04.09.2013р. №9884/0/14-13/13, судом встановлено, що кількість робочих днів з 05 листопада 2014 року складала 18 днів (робочі дні 03.11.2014 та 04.11.2014 суд не враховує, оскільки позивач в даний період перебував на службі), за грудень 2014 року складала 23 дні, відповідно, отже, за період з 05.11.2014р. по 31.12.2014р. було 41 робочий день.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 09.09.2014р. №10196/0/14-14/13 кількість робочих днів у 2015 році складала 251.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 20.07.2015р. №10846/0/14-15/13 кількість робочих днів у 2016 році складала 251.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 05.08.2016р. №11535/0/14-16/13 кількість робочих днів у 2017 році складала 249.

Відповідно до листа Мінсоцполітики від 19.10.2017р. №224/0/103-17/214 кількість робочих днів за січень - серпень 2018 року складала 165.

За наведених обставин кількість робочих днів за час вимушеного прогулу позивача за період з 04.11.2014р. по 31.08.2018р. становить - 957 робочих днів.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 складає: 957 робочі дні х 484, 46 грн. = 463628 грн. і саме ця сума підлягає стягненню на користь позивача.

Посилання відповідачів на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 “Про практику розгляду судами трудових спорів” є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема, частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року №3248- IV “Про внесення змін до Кодексу законів про працю України”.

У зв`язку із тим, що спір про поновлення позивача на роботі розглядався більше одного року не з вини позивача та з метою повного відновлення прав позивача, порушених незаконним звільненням, суд робить висновок про обґрунтованість стягнення з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2014 року до 31 серпня 2018 року (включно) у розмірі 463628 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з вимогами статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в частині зобов`язання ГУ МВС України в Дніпропетровській області здійснити ОСОБА_1 виплату середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2014 року по 31 серпня 2018 року (включно).

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, негайному виконанню підлягає рішення суду в частині стягнення з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць відповідно до ст.371 КАС України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що позивач є звільненим від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судові витрати зі сплати судового збору останнім понесені не були, отже, підстави для розподілу судових витрат у даному випадку відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 9,72, 77, 139, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) до Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 08592141, 49101, м. Дніпро, вул. Красна, буд. 20-А) в частині позовних вимог про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 08592141, 49101, м. Дніпро, вул. Красна, буд. 20-А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_3 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05 листопада 2014 року по 31 серпня 2018 року (включно) у розмірі 463 628 грн. (чотириста шістдесят три тисячі шістсот двадцять вісім) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Головного управління МВС України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць відповідно до ст.371 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.12.2020 року.

Суддя О.М. Неклеса