Рішення № 93430838, 25.11.2020, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

25 листопада 2020 р. Справа № 120/5831/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із вимогами визнати протиправною відмову, що викладена у рішенні №3270-3288/К-02/8-0200/20 від 10 серпня 2020 року, щодо неврахування до страхового стажу періодів його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн", а також зобов`язати відповідача зарахувати з 18 травня 2020 року до страхового стажу незараховані періоди роботи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що з 18 травня 2020 року йому призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Проте, до страхового стажу не зараховано періоди його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн".

З метою зарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу позивач звернувся з відповідною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Листом від 10 серпня 2020 року пенсійний орган повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" з огляду на розбіжності в даті звільнення з датою наказу про його звільнення, а також з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн", оскільки на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код юридичної особи.

Позивач вважає такі дії органу пенсійного фонду протиправними, адже, на його думку, формальні неточності, що містить трудова книжка, не можуть бути підставою для обмеження права особи на соціальний захист.

Ухвалою від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та вирішено розгляд її здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

12 листопада 2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач не визнає позовних вимог, вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що пенсії за віком призначаються відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1. Відповідно до статті 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Водночас, пунктом 1.7 згаданого вище Порядку передбачено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. Водночас, згідно із поданими документами позивачу з 18 травня 2020 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Проте, до страхового стажу не зараховано період його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" з огляду на розбіжності дати звільнення з датою наказу про звільнення, а також період роботи з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн", оскільки на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код підприємства. Відтак, на думку відповідача, відсутні правові підстави для визнання протиправними дій щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу вказаних періодів роботи позивача.

При ухваленні даного рішення суд зважає на положення частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Разом із тим, слід звернути увагу на частину 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно із якою датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, аналіз приписів статей 243 та 250 Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновків, що у разі постановлення рішення у письмовому провадженні воно має бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення строку розгляду відповідної справи; при цьому, дата ухвалення рішення в порядку письмового провадження має співпадати із датою складення повного рішення.

Зважаючи на те, що ухвалою від 26 жовтня 2020 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд її здійснювати в порядку письмового провадження, тому повний текст рішення складено до закінчення строку, встановленого частиною 2 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 з 18 травня 2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Однак, при призначенні пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн".

Маючи на меті аби пенсійний орган зарахував до страхового стажу незараховані періоди, ОСОБА_1 звернувся до відповідача із відповідною заявою.

Проте, листом вих. №3270-3288/К-02/8-0200/20 від 10 серпня 2020 року пенсійний орган повідомив ОСОБА_1 про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періодів його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" з огляду на розбіжності в даті звільнення з датою наказу про його звільнення, а також з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн", оскільки на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код юридичної особи.

Надаючи правову оцінку діям відповідача, що оскаржуються, суд зважає на таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (надалі - Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 1 частини статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема й громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Водночас, під страховим стажем у статті 1 Закону №1058-IV розуміється період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

При цьому, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).

Згідно із частинами 1, 2 статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Відповідаючи усім вимогам, що визначені Законом №1058-IV, ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV, надавши усі необхідні документи, зокрема й ті, що підтверджують періоди його трудової діяльності.

За результатами розгляду такої заяви відповідачем 18 травня 2020 року призначено заявникові пенсію за віком, однак при цьому до страхового стажу не було зараховано періоди його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1992 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" з огляду на розбіжності в даті звільнення з датою наказу про його звільнення, а також з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн", оскільки на печатці підприємства відсутній ідентифікаційний код юридичної особи.

Визначаючись із тим, чи обгрунтовано позивачеві відмовлено у зарахуванні до страхового стажу окремих періодів його роботи, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (абзац 1 пункту 3 вказаного вище Порядку).

Відтак, аналіз наведених приписів свідчить про те, що, як правило, трудова книжка є тим документом, що підтверджує стаж роботи, і лише за її відсутності або відсутності у ній відповідних записів трудовий стаж може встановлюватися на підставі інших документів, про які йдеться у пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.

Водночас, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , зокрема у рядку №17 міститься запис про прийняття 02 січня 1991 року його на посаду завідуючого лабораторією №1 у малому приватному підприємстві "Румб" (підставою визначено наказ №4 від 02 січня 1991 року); при цьому, у рядку №18 вчинено запис про звільнення ОСОБА_1 09 грудня 1992 року з посади у зв`язку з переведенням (підставою визначено наказ №29 від 09 грудня 1991 року).

Отже, слушними є посилання відповідача на невідповідність записів у трудовій книжці позивача в частині, що стосується дати звільнення його з посади завідуючого лабораторією №1 у малому приватному підприємстві "Румб" із датою наказу про звільнення (датою звільнення вказано 09 грудня 1992 року, однак таке звільнення відбулося на підставі наказу від 09 грудня 1991 року).

На переконання суду, безпідставно вважати датою звільнення позивача з посади завідуючого лабораторією №1 у малому приватному підприємстві "Румб" саме 09 грудня 1992 року, адже такі твердження не узгоджуються із записом №19 у трудовій книжці ОСОБА_1 , згідно із яким його прийнято на посаду директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн" 18 грудня 1991 року.

За таких обставин у записі №18 трудової книжки позивача вірною датою звільнення слід рахувати 09 грудня 1991 року, а не 09 грудня 1992 року, оскільки позивач не міг одночасно мати два основних місця роботи (і виконувати роботу у малому приватному підприємстві "Румб", і у спільному малому промисловому підприємстві "Корн").

Разом із тим, слід врахувати, що відповідальність за недотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки покладено на роботодавця, а тому на працівника не може бути покладено відповідальність за неправильність заповнення трудової книжки, зокрема й разі зазначення у трудовій книжці невірної дати звільнення із займаної посади та незазначення ідентифікаційного коду на печатці юридичної особи, у якій працювала особа.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 28 лютого 2018 року у справі №428/7863/17.

Більше того, навіть формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист, зокрема й призначення пенсійних виплат. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Відтак, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області безпідставно не зараховано до страхового стажу позивача періоди його роботи у малому приватному підприємстві "Румб" з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1991 року, а також у спільному малому промисловому підприємстві "Корн" з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року, адже не враховано того, що не усі недоліки, які містять записи у трудовій книжці, можуть бути підставою для незарахування особі відповідного стажу, оскільки визначальним при зарахуванні відповідних періодів до страхового стажу є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Окрім того, підпунктом 4 пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, передбачено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі; 4) видає пам`ятку пенсіонеру, копія якої зберігається у пенсійній справі.

Проте, суду не надано доказів того, що відповідачем вживалися заходи, спрямовані на отримання додаткових документів, на підставі яких можливо було б додатково підтвердити трудовий стаж позивача.

Відтак, позовна вимога щодо визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1991 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн".

При цьому, слід визнати помилковими твердження позивача про те, що саме рішенням пенсійного органу №3270-3288/К-02/8-0200/20 від 10 серпня 2020 року йому відмовлено у зарахуванні до страхового стажу окремих періодів його роботи, адже суд встановив, що відмова у зарахуванні відповідних періодів роботи позивача до страхового стажу оформлена листом вих. №3270-3288/К-02/8-0200/20 від 10 серпня 2020 року.

З приводу вимоги зобов`язального характеру, то варто врахувати наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними.

Водночас, згідно з пунктом 10 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд керується принципом ефективності захисту такого права, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом.

З огляду на те, що суд дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача в частині відмови у зарахуванні до страхового стажу окремих періодів роботи ОСОБА_1 , тому позовна вимога щодо зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача періодів його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1991 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн" для обчислення пенсії за віком з 18 травня 2020 року також підлягає задоволенню.

Окрім того, задовольняючи позовну вимогу щодо зобов`язання відповідача вчинити конкретну дію, суд зважає на те, що така вимога є похідною, що залежить від задоволення основної вимоги.

Визначаючись з приводу дати, з якої слід зарахувати страховий стаж, то суд зважав на те, що періоди роботи ОСОБА_1 з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1991 року на посаді завідуючого лабораторією №1 в малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн" слід було зарахувати до страхового стажу позивача ще під час призначення йому пенсії, тобто з 18 травня 2020 року.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Таким чином, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд дійшов висновку, що за наведених у позовній заяві мотивів і підстав позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 при зверненні до суду з позовною заявою сплатив судовий збір в розмірі 840,80 гривень, що підтверджується квитанцією від 10 вересня 2020 року.

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 840,80 гривень, а тому на його користь слід стягнути 420,40 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 840,80 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою. А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1991 року на посаді завідуючого лабораторією №1 у малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 18 травня 2020 року зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди його роботи з 02 січня 1991 року по 09 грудня 1991 року на посаді завідуючого лабораторією №1 у малому промисловому підприємстві "Румб" та з 18 грудня 1991 року по 31 травня 2000 року на посаді директора в спільному малому промисловому підприємстві "Корн".

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 420 (чотириста двадцять) гривень 40 копійок.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)

Повний текст рішення складено 25.11.2020

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович