Ухвала суду № 93417540, 02.12.2020, Городищенський районний суд Черкаської області

ГОРОДИЩЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 704/16/16-к

провадження № 1-кп/691/133/20

УХВАЛА

02 грудня 2020 рокум. Городище

Колегія суддів Городищенського районного суду Черкаської області в складі головуючого судді Синиці Л.П., суддів Подороги Л.В., Черненка В.О., за участю секретаря судових засідань Тараненко І.І., прокурорів Дидич В.В., Яшника Б.С., захисників (адвокатів) Добраниці В.М., Романченка В.В., обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , розглянувши, у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Городище Черкаської області, клопотання щодо дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 , за матеріалами кримінального провадження № 12014250190000090, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 04 квітня 2014 року, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, п.п. 3, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.146 КК України, ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.3 ст.15, ч.2 ст.194 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.194, ч.3 ст.27, ч.3 ст.146, ч.3 ст.27, п.п. 3, 11, 12 ч.2 ст.115, ч.1 ст.255 КК України, ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч.3 ст.146, ч.1 ст.255 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

у провадженні суду, на розгляді, перебуває обвинувальний акт, про вчинення кримінальних правопорушень ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за матеріалами кримінального провадження №12014250190000090 від 04.04.2014 року.

02.12.2020 через канцелярію суду, надійшло від прокурора відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією та органами, які ведуть боротьбу зорганізованою та транснаціональною злочинністю Черкаської обласної прокуратури Дидич В.В. клопотання про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави щодо обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.146, п.п. 3, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, строком на 60 днів, в обґрунтування якого зазначає, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень. Про обґрунтованість підозри, оголошеної ОСОБА_1 , та причетність до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень свідчать матеріали кримінального провадження № 12014250190000090 від 04.04.2014 року, у їх сукупності, які зібрані під час досудового розслідування, та щодо обвинуваченого продовжують існувати ризики передбачені ст.177 КПК України. Строк дії продовженого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою закінчується 06.12.2020 року, однак завершити судовий розгляд до закінчення дії ухвали не представляється можливим, у зв`язку з тим, що на даний час не досліджені всі матеріали кримінального провадження, не допитані свідки, потерпіла, обвинувачені та інше.

У судове засідання прибули, прокурори Черкаської обласної прокуратури Дидич В.В., Яшник Б.С., захисники (адвокати) Добраниця В.М., Романченко В.В., обвинувачені ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , обвинувачений ОСОБА_1 бере участь в судовому засіданні в порядку відеоконфереції з Черкаським СІЗО.

Потерпіла ОСОБА_7 , представник потерпілої Закревська Є.О., не прибули до суду, є повідомлені належним чином, що підтверджено матеріалами судової справи, заяв (клопотань) на адресу суду на 02.12.2020 не надходило. Разом з тим, в розпорядженні суду наявні попередньо надіслані клопотання, про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши думку учасників кримінального провадження щодо можливості здійснення судового розгляду, з вирішення заявленого клопотання, у кримінальному провадженні № 12014250190000090 від 04.04.2014 року, колегія суддів приходить до думки про проведення судового засідання, за відсутності потерпілої ОСОБА_7 , представника потерпілої Закревської Є.О.

У судовому засіданні, підтримуючи у повному обсязі внесене клопотання, прокурор Дидич В.В. вказує, що ризиком є подія або дія, яка може настати або вчинитись у сукупності з обґрунтованістю підозри та вагомістю доказів на їх підтвердження, мірою покарання, яка загрожує у разі визнання підозрюваного винуватим у вчиненні інкримінованого діяння. Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.184 КПК України, під час досудового слідства та судового розгляду встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України, і в обґрунтування застосування запобіжного заходу щодо ОСОБА_1 , який підозрюється у вчиненні тяжких, особливо тяжких злочинів, покладається необхідність запобігання подальшим спробам переховуватись від суду, незаконними засобами впливу на свідків у кримінальному провадженні, які володіють інформацією щодо обставин вчинення ними зазначених злочинів, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, продовжувати вчиняти злочини проти життя та здоров`я особи, у яких є достатні підстави їх обвинувачувати, та може вчинити інший злочин. В обґрунтування ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, ОСОБА_1 , зазначає, що враховуючи вагомість доказів причетності зібраних у ході досудового розслідування до скоєння інкримінованих йому кримінальних правопорушень, міру покарання, яка загрожує йому в разі визнання винуватим, свідчить те, що він продовжить переховуватись від суду, в разі застосування до нього іншого більш м`якого запобіжного заходу, враховуючи той факт, що під час затримання працівниками поліції 11.07.2015 останній намагався втекти від правоохоронних органів. В обґрунтування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, ОСОБА_1 , щодо незаконного впливу на потерпілих, свідків, інших підозрюваних, експертів, покладається та обставина, що на цей час у межах судового розгляду кримінального провадження не допитані ні свідки, ні потерпілі, ні експерти, та те, що двоє з співучасників вчинення вказаних кримінальних правопорушень оголошені в розшук, а тому, перебуваючи на свободі може вплинути на них та їхні подальші покази у разі їхнього затримання. В обґрунтування ризику передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, ОСОБА_1 , щодо перешкоджанню кримінальному правопорушенню іншим чином покладається та обставина, що двоє з співучасників вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень оголошені в розшук, тому, перебуваючи на свободі може повідомити наявну йому інформацію, сприяти їхньому переховуванню. В обґрунтування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, ОСОБА_1 , щодо вчинення інших злочинів покладається та обставина, що у липні 2015 року, після викрадення та жорстокого вбивства журналіста та громадського діяча ОСОБА_8 у 2014 році, приймав участь у вчиненні іншого тяжкого кримінального правопорушення, замах на підпал майна ОСОБА_9 . Раніше судимий за вчинення умисного вбивства.

Прокурор прокуратури Черкаської області Яшник Б.С. підтримав клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 строком на 60 діб, просив задовольнити, з тих мотивів, що строк тримання під вартою обвинуваченого закінчується, а завершити судовий розгляд до закінчення дії запобіжного заходу не можливо.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 – Романченко В.В. заперечив, щодо клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу, просив відмовити в його задоволенні та змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави на запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, або інший більш м`який запобіжний захід. В обґрунтування вказує, що ОСОБА_1 перебуває під вартою з моменту його затримання за підозрою у вчиненні інкримінуємих йому кримінальних правопорушень, а саме з 11.07.2015 року. Перебуваючи під вартою, ОСОБА_1 жодним чином не мав можливості перешкоджати закінченню досудового та судового слідства та збиранню доказів органу досудового розслідування. Жодним чином не затягував будь-яких процесуальних дій органів досудового та судового розслідування. Тим не менше, на протязі вже 5 років, перебуває під вартою, остаточного вироку який би визнав винним чи виправдав його не постановлено, у розумінні ст.72 КПК України з урахуванням Висновку Великої палати Верховного Суду викладеного в постанові від 29.08.2018 року по справі № 663/537/17 (щодо зарахування строку попереднього ув`язнення) станом на поточну дату ОСОБА_1 не будучи визнаним винним у скоєнні кримінального правопорушення відбув майже 11 років з 10 років покарання передбаченого мінімальною санкцією за ч.2 ст.115 України. Аналізуючи розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_1 , в розрізі зазначених вище норм українського та міжнародного права, слід звернути на те, що ОСОБА_1 жодним чином не перешкоджав та не перешкоджає проведенню судового та досудового слідства. В той же час сторона обвинувачення вже 5 років поспіль не може надати суду достатніх та переконливих доказів, щодо його винуватості в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях. З моменту обрання запобіжного заходу ОСОБА_1 сплинув значний час, але регулярно, прокуратурою подаються клопотання про продовження строку тримання під вартою, які дублюються в кожному наступному. При цьому прокурором формально в клопотаннях зазначаються ризики передбачені ст.177 КПК України, але жодного допустимого в розумінні ст.84 КПК України доказу наявності таких ризиків прокурор не надає (не надає він і не допустимих доказів, лише зазначає особисті припущення, щодо наявності ризиків). Наголошує, що станом на поточну дату ОСОБА_1 вважається не винуватим в розумінні діючого законодавства України та міжнародного права, а тому утримання його під вартою є грубим порушенням Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та кримінального процесуального кодексу України. Станом на поточну дату, відсутні будь-які фактори вважати, що ОСОБА_1 буде уникати від судового слідства, впливати на свідків чи знищувати докази, останні перебувають у сторони обвинувачення, і будь якого доступу до них ОСОБА_1 не має. Зауважує, що у відношенні інших обвинувачених по даному кримінальному провадженню, прокурором також вказувалось на наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України, однак, судом було змінено запобіжні заходи обвинуваченим, які тим не менш являються в судові засідання, максимально сприяють проведенню судового слідства, виконують покладені на них судом обов`язки, хоча прокурор запевняв, щодо неможливості застосування більш м`яких запобіжних заходів ніж тримання під вартою. Звертає увагу суду на те, що з 12 березня 2020 року на всій території України введено карантин на підставі постанови Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу СОVID -19». ОСОБА_1 має постійне місце проживання, проживає разом з матір`ю похилого віку - ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (81 рік), яка, враховуючи вік та стан здоров`я, потребує постійного піклування (висновок МСЕК від 02.10.2015 року) та допомоги, інших близьких родичів окрім сина вона не має. Люди похилого віку, до яких належить і мати обвинуваченого є в групі ризику. Самоізоляція та перебування в будинку найкращий варіант профілактики для людей похилого віку, особливо тих, в яких є хронічні захворювання, але без допомоги сина вона не зможе бути в постійній самоізоляції, що ставить під загрозу її життя. Крім того, як зазначалось вище ОСОБА_1 тривалий час перебуває під вартою (з урахуванням ст.72 КПК України, відбув нижню межу можливого покарання не будучи визнаним винуватим). У разі поширення вірусу в умовах СІЗО, є дуже сумнівним факт надання відповідної медичної допомоги, який відповідно до інформації, яка офіційно надається та оприлюднена МОЗ України, в силу свого віку - 49 років, також знаходиться в групі ризику інфікування. Перебуваючи на запобіжному заході у вигляді застави ОСОБА_1 зможе вести соціальний образ життя, працювати, з метою забезпечення побутових потреб матері. На користь звільнення ОСОБА_1 свідчать наявність постійного місця проживання, усталений спосіб життя, наявність матері похилого віку, яку необхідно утримувати, відсутність спроб ухилитися від правосуддя (Справа Європейського суду з прав людини «Пунцельт проти Чехії»). Відповідно до наданих суду документів (довідка МСЕК, письмові пояснення свідків, отримані в порядку ст.20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») підтверджується, що ОСОБА_1 є єдиною особою, яка може надавати матеріальну допомогу його матері, яка потребує сторонньої допомоги в силу свого похилого віку та стану здоров`я. Крім того в матеріалах судової справи наявні докази того, що за скаргою ОСОБА_1 , щодо його незаконного тримання під вартою відкрито провадження ЄСПЛ. Станом на поточну дату, заяву було надіслано уряду України без запиту на зауваження (правило 54, пункт 2 (б) Регламенту Європейського з прав людини). Прийняття зазначеної скарги ОСОБА_1 Європейським судом з прав людини, свідчить про те, що попередньо ЄСПЛ вбачає порушення прав та свобод ОСОБА_1 урядом України. Крім того на поточну дату, судом було досліджено значну частину письмових доказів наявних у кримінальному провадженні, жоден з яких жодним чином не вказує на причетність ОСОБА_1 до інкримінованого йому кримінального правопорушення. Навпаки, письмові докази які надає сторона обвинувачення отриманні з грубим порушенням вимог КПК України та не несуть в собі якихось фактичних даних, які б стосувались ОСОБА_1 .. Станом на поточну дату стороною обвинувачення, під час долучення до матеріалів справи не додано жодного безсумнівного доказу, щодо причетності ОСОБА_1 до скоєння останнім інкримінованих останньому злочинів. Усі додані до матеріалів кримінальної судової справи письмові докази викликають сумніви. Те що суд має намір аналізувати їх в нарадчій кімнаті не надає права державі, в особі суду, постійно продовжувати запобіжний захід ОСОБА_1 без наявності підтвердження ризиків передбачених КПК. Також необхідно прийняти до уваги те, що в рамках кримінального провадження № 42017000000002506 від 04.08.2017 року (відкритого за тим же фактом вбивства ОСОБА_11 ), де ОСОБА_1 «вручено» підозру у скоєнні злочину передбаченого ст.255 КК України, сторона обвинувачення також зверталась до Печерського районного суду м. Київ з клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави, на підставі доказів, на які посилаються прокурори та які наявні в матеріалах кримінального провадження № 12014250190000090 від 04.04.2014 року, яке розглядається в Городищенському районному суду Черкаської області. Тим не менше, відповідною ухвалою Печерського районного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного суду, було визнано, що підозра, у причетності ОСОБА_1 до скоєння злочину проти ОСОБА_11 не є достатньо обґрунтованою доказами, наявними в кримінальному провадженні № 12014250190000090 від 04.04.2014 року.

Обвинувачений ОСОБА_1 заперечив, щодо клопотання прокурора підтримавши думку свого захисника, вказуючи, що по перерахунку перебуває у ізоляторі вже десять з половиною років. Нікуди бігти не збирається. Просить змінити запобіжний захід, та в разі вирішення питання про заставу, внесе її. Офіційно не працював. Має змогу себе забезпечити фінансово та допомагати пристарілій матері, яка є інвалідом.

Судовий розгляд кримінального провадження № 12014250190000090 від 04 квітня 2014 року, на даний час, не завершений, у зв`язку з чим, та з огляду на норми КПК України, виникла необхідність розгляду клопотання щодо дії запобіжного заходу (доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою) у відповідності до положень ст.331 КПК України.

Згідно ухвали колегії суддів Городищенського районного суду Черкаської області від 08.10.2020 року, обвинуваченому ОСОБА_1 було продовжено обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, до 06.12.2020 року.

Відповідно до вимог ст.177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Вислухавши учасників судового провадження, вивчивши доводи клопотання щодо продовження запобіжного заходу, колегія суддів, на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів на досудовому розслідуванні, зазначає, що причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінальних правопорушень (злочинів) передбачених ч.3 ст.146, п.п. 3, 12, 13 ч.2 ст.115, ч.3 ст.15, ч.2 ст.194, ч.1 ст.263 КК України, є вірогідною та достатньою для застосування щодо нього обмежувального заходу, при наявності хоч одного із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Враховуючи норми ст. ст. 177, 183, 194, 199, 201, 203, 331, практику Європейського суду з прав людини, колегія суддів, при прийнятті рішення, приходить до наступних висновків.

Вирішуючи клопотання прокурора, колегія суддів бере до уваги, що тримання під вартою, за нормами ст.183 КПК України, є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам передбаченим ст.177 КПК України.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який суттєво обмежує конституційне прав людини на свободу та особисту недоторканість. Будучи природним воно має бути забезпечене підвищеним захистом у сфері кримінального судочинства, а тому й може бути обмежене лише при дотриманні загальноприйнятих принципів виходячи із критеріїв розумності та об`єктивності.

За нормами ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у вигляді взяття під варту продовжується лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.

Ніхто не може бути заарештований або утримуваний під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом; - ст.5 Конвенції із захисту прав людини та основоположних свобод, ч.2 ст.129 Конституції України.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2017 від 23.11.2017 року, слідчий, прокурор звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, мають викласти обставини, які доводять, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з`явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою, а застосування більш м`яких запобіжних заходів не гарантує запобігання цим ризикам.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ст.9 Кримінально процесуального кодексу України, де вказано, що під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші посадові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, вбачається обов`язковість виконання рішень Європейського суду з прав людини.

За нормами п.1 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. № 475/97 ВР, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім певних випадків та відповідно до процедури, встановленої законом. П. 3 ст. 5 Конвенції кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «с» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Це ж положення відображено в ч. 4, 5 ст. 28 КПК України, а саме кримінальне провадження щодо особи, яка тримається під вартою має бути здійснено невідкладно і розглянуто в суді першочергово. Кожен має право, щоб обвинувачення щодо нього в найкоротший строк або стало предметом судового розгляду, або щоб відповідне кримінальне провадження щодо нього було закрите.

Відповідно до вимог ч.3 ст.5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 06.11.2008 у справі «Єлоєв проти України») після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому суду в разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК. Обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).

За нормами п.1 ч.1 ППВСУ № 11 від 17.10.2014 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення», при здійсненні правосудця судам слід брати до уваги те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на судовий розгляд своєї справи упродовж розумного строку.

Вимоги оперативності розгляду кримінальних проваджень у справах, по яких підсудний тримається під вартою, ґрунтуються на підвищених вимогах до розумного строку розгляду (з урахуванням виключного ступеня обмеження права особи на свободу). Усталена правова позиція ЄСПЛ із зазначеного питання наведена у п.90 рішення у справі «Тодоров проти України»: «Суд також зазначає, що протягом усього кримінального провадження заявник у цій справі тримався під у вартою, що вимагало від державних органів, які розглядали справу, особливу сумлінність у здійсненні правосуддя без затримок (див. наприклад, п. 83 рішення у справі «Смірнова проти Росії» (Smirnova v. Russia) та п.31 рішення від 31.01.2006 року у справі «Юртаєв проти України» (Yurtatev v. Ukraine).

Підвищені вимоги до судового розгляду кримінальних справ у порядку КПК України ґрунтуються на існуючій практиці ЄСПЛ та мають враховуватися судами з огляду на положення ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р. Оскільки одним із найбільш частих порушень прав людини, визнаних ЄСПЛ у справах проти України, є необґрунтоване ухвалення судами рішень про продовження строку тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

Прецедентне право Конвенції сформулювало чотири базових причини для відмови у звільненні під заставу: а) ризик того, що підсудний не з`явиться в судове засідання; б) ризик того, що підсудний вживатиме заходів для запобігання відправленню правосуддя; в) скоїть інші правопорушення; г) стане причиною порушення громадського порядку (Tiron v. Romania (Тирон проти Румунії) § 37; Smirnova v. Russia (Смирнова проти Росії), § 59; Piruzyan v. Armenia (Пірузян проти Вірменії), § 94).

Ризик втечі: Ризик втечі підозрюваного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Panchenko v, Russia (Панченко проти Росії), § 106).

Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) § 58).

Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Sulaoja v, Estonia (Сулаоя проти Естонії), § 64). Ризик втечі зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Neumeister v. Austria (Ноймайстер проти Австрії), § 10).

У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення особи (Idalov v. Russia (Ідалов проти Росії) [ВГТ], § 145; Garycki v. Poland (Гарицький проти Польщі), § 47, 6 лютого 2007 року; Chraidi v. Germany (Храїді проти Німеччини)§ 40; Ilijkov v. Bulgaria (Ілійков проти Болгарії) §§ 80-81).

Хоча загалом вираз «стан доказів» може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, сам по собі він не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Dereci v. Turkey (Дереджі проти Туреччини), § 38).

Звертаючись до суду з клопотанням про продовження відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу та в судовому засіданні, прокурор посилався на те, що під час досудового слідства та судового розгляду встановлено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч.1 ст.177 КПК України.

Так, обґрунтовуючи наявність ризику, передбаченого п.1 ч.1 ст.177 КПК України, прокурор, зазначив, що вагомість доказів причетності ОСОБА_1 до скоєння інкримінованих йому кримінальних правопорушень, міра покарання, яка загрожує йому в разі визнання винуватим, свідчать про те, що він продовжить переховуватись від суду, в разі застосування до нього іншого більш м`якого запобіжного заходу, враховуючи той факт, що під час затримання працівниками поліції 11.07.2015 року, останній намагався втекти від правоохоронних органів.

Колегія суддів вважає цей ризик мінімальним, а тому таким, що може бути забезпечений іншим, більш м`яким запобіжним заходом, виходячи з наступного.

Обвинувачений ОСОБА_1 перебуває під вартою з 13.07.2015 року, що на день розгляду клопотання становить 5 років чотири місяці 19 днів та з врахуванням приписів ст.72 КПК України та висновку ВП ВС, викладеного в постанові від 29.08.2018 року в справі №663/537/17 (щодо зарахування строку попереднього ув`язнення), згідно яких, на час застосування запобіжного заходу відносно останнього, один день попереднього ув`язнення відповідав двом дням позбавлення волі, ОСОБА_1 перебуває під вартою 10 років 9 місяців 6 днів та не будучи визнаним винним у вчиненні інкримінованих йому злочинів вже відбув покарання у вигляді позбавлення волі, що перевищує мінімальну межу покарання (10 років позбавлення волі), яка передбачена за найтяжчий злочин, у якому він обвинувачується. Зазначені обставини та позиція ОСОБА_1 , який, згідно його пояснень, має тверді наміри довести в суді свою непричетність до інкримінованих йому злочинів, на думку суду, в значній мірі спростовують посилання прокурора на те, що обставини з часу обрання запобіжного заходу продовжують існувати, та зменшують вказаний ризик, в зв`язку з чим, він, як зазначалося вище, може бути забезпечений іншим, більш м`яким запобіжним заходом.

Щодо посилання прокурора як на підставу існування ризику, передбаченого п. ч.1 ст.177 КПК України, на те, що ОСОБА_1 під час затримання працівниками поліції 11.07.2015 року, намагався втекти від останніх, то суд бере до уваги та вважає логічними та такими, що можуть відповідати дійсності, не спростовані прокурором, пояснення ОСОБА_1 , згідно яких, його затримання відбувалось на відкритій місцевості в нічний час доби, особами, які не назвавшись працівниками поліції здійснили в його сторону кілька пострілів з вогнепальної зброї, в зв`язку з чим, він, побоюючись за своє життя, вимушений був втекти.

В обґрунтування ризику передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, щодо незаконного впливу на потерпілих, свідків, інших підозрюваних, експертів, прокурор посилався на ті обставини, що на цей час у межах судового розгляду кримінального провадження недопитані ні свідки, ні потерпілі, ні експерти, та на те, що двоє з співучасників вчинення вказаних кримінальних правопорушень оголошені в розшук, а тому, перебуваючи на свободі ОСОБА_1 може вплинути на них та їхні подальші покази у разі їхнього затримання.

На думку колегії суддів, прокурор повинен переконати суд та надати докази того, що ОСОБА_1 має намір впливати на свідків чи потерпілих, однак цього прокурором не доведено. У даному кримінальному провадженні, крім ОСОБА_1 обвинувачення пред`явлене ще п`ятьом особам, до яких судом застосовано запобіжні заходи, не пов`язані з позбавленням волі, які, на багато раніше мали та мають на даний час можливість, при їх бажанні вплинути на свідків чи потерпілу, проте до таких дій не вдавалися, оскільки прокурор, свідки та потерпіла чи її представник з такими заявами до суду не зверталися. За таких обставин перебування ОСОБА_1 під вартою або ж на волі, в даному випадку, жодної вирішальної ролі не відіграє.

Щодо впливу на експертів, то на думку суду, такого не може бути, оскільки вони вже склали свої висновки, які знаходиться у прокурора, та експерти його змінити не можуть, а тому посилання прокурора в цій частині є необґрунтованим.

Посилання прокурора на те, що двоє з співучасників вчинення вказаних кримінальних правопорушень оголошені в розшук, а тому, перебуваючи на волі, ОСОБА_1 , може вплинути на них та їхні подальші покази у разі їхнього затримання, також не заслуговують на увагу, оскільки є такими, що необґрунтовані прокурором. По-перше, в разі їх затримання, ОСОБА_1 буде позбавлений будь-якої можливості вплинути на них та їх покази, оскільки ті будуть затримані правоохоронними органами та ізольованими від спілкування. По-друге, як зазначалося вище, у справі є ще п`ять обвинувачених, які тривалий час перебувають на волі та, враховуючи переконання прокурора, мали можливість на багато раніше спілкуватися з особами, що перебувають у розшуку чи надавати їм допомогу, проте такої інформації до суду не надходило.

Враховуючи наведене, колегія суддів ставить під сумнів існування зазначеного ризику, як такого, що є необґрунтованим прокурором та не підтвердженим останнім жодним доказом.

В обґрунтування ризику, передбаченого п.4 ч.1 ст.177 КПК України, щодо перешкоджання ОСОБА_1 кримінальному провадженню іншим чином, прокурор посилався на ті обставини, що двоє з співучасників вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень оголошені в розшук, тому, перебуваючи на волі ОСОБА_1 може повідомити розшукуваним наявну йому інформацію та сприяти їхньому переховуванню.

При цьому, прокурор не обґрунтував, яку саме та тільки йому відому інформацію , ОСОБА_1 може повідомити особам, що перебувають у розшуку та яким чином це може вплинути на кримінальне провадження, в якому прокурор прийняв рішення про наявність достатніх доказів для віддання обвинувачених до суду. Крім цього, як зазначалося вище, у справі є ще п`ять обвинувачених, які перебувають на волі та які мають такі ж самі можливості спілкуватися з особами, що перебувають у розшуку чи надавати їм допомогу, а тому тримання з цих підстав ОСОБА_1 під вартою є необґрунтованим. Окрім того, прокурор не надав жодного доказу про те, що ОСОБА_1 , який знаходиться під вартою більше п`яти років, відоме місцезнаходження розшукуваних осіб та доказів того, що до часу розгляду даного клопотання, останнім вчинялися дії щодо їх розшуку та надання останнім будь-якої допомоги.

Враховуючи наведене, колегія суддів, також ставить під сумнів існування зазначеного ризику, як такого, що є необґрунтованим прокурором та не підтвердженим останнім жодним доказом.

В обґрунтування ризику передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України, щодо вчинення ОСОБА_1 інших злочинів прокурор посилався на ті обставини, що у липні 2015 року, після викрадення та жорстокого вбивства журналіста та громадського діяча ОСОБА_8 у 2014 році, ОСОБА_1 приймав участь у вчиненні іншого тяжкого кримінального правопорушення, замах на підпал майна ОСОБА_9 . Раніше судимий за вчинення умисного вбивства.

Надаючи оцінку зазначеному ризику, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_1 , дійсно обвинувачується у вчиненні злочинів в 2014 році та в 2015 році та при цьому раніше був судимий за ст. 94 КК (в редакції 1960 року) умисне вбивство, перебуває під вартою більше п`яти років, протягом яких з місця тимчасового тримання не надходило жодних відомостей про порушення останнім правил поводження у місцях тимчасового тримання, має постійне місце проживання і реєстрації, проживає разом з матір`ю похилого віку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (81 рік), яка, враховуючи вік та стан здоров`я, потребує постійного піклування (висновок МСЕК від 02.10.2015 року) та допомоги, інших близьких родичів окрім сина вона не має, тому колегія суддів вважає, що вчинення ним іншого кримінального правопорушення є малоймовірним та цей ризик може бути забезпечений іншим, більш м`яким запобіжним заходом аніж тримання під вартою.

Крім того, прокурор в обґрунтування свого клопотання, також посилався на п.110 Рішення ЄСПЛ ухваленого в справі №30210/96 «Кудла проти Польщі» 26.10.2000 року та при цьому зазначив, що тривале тримання під вартою може бути виправдане у кожному окремому випадку за наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства, яка – не зважаючи на презумпцію невинуватості – переважає принцип поваги до особистої свободи, встановлений ст.5 Конвенції.

Беручи до уваги наведене та правову позицію ЄСПЛ, наведену в п.79 рішення, ухваленого в справі «Харченко проти України» 10.02.2011 року, згідно якої тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи, колегія суддів зазначає, що прокурор, звернувшись до суду з клопотанням про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 , так і не довів суду, ані «…наявності конкретних ознак існуючої необхідності захисту інтересів суспільства...», ані «…наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу..», які б, в розумінні зазначених рішень ЄСПЛ та ст. 5 Конвенції, дали суду підстави вважати що в даній справі це є особливий (specific) інтерес який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає правило поваги до особистої свободи ОСОБА_1 та дає беззаперечні підстави суду продовжити тримання останнього в умовах СІЗО.

Розглянувши клопотання прокурора, колегія суддів, з врахуванням встановлених ризиків, прийшла до переконання, що продовження до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою буде надмірним та таким, що принижує його гідність у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому в клопотанні слід відмовити та беручи до уваги те, що ОСОБА_1 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні декількох злочинів та деякі ризики можуть мати місце під час судового розгляду, вважає за необхідне обрати відносно ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арештуіз застосуванням засобів електронного контролю та з вилученням закордонного паспорту в разі його наявності, який на даний час, є необхідним та достатнім запобіжним заходом, який забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_1 .

Керуючись ст. ст. 2, 7, 176, 177, 178, 179, 181, 194, 199, 201, 331, 350, 369, 372, 376, 392 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

у задоволенні клопотання прокурора про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без можливості внесення застави на 60 діб обвинуваченому ОСОБА_1 , відмовити.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , українцю, громадянину України, проживаючому за адресою: АДРЕСА_1 , запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт строком на 60 днів, тобто до 30.01.2021 року, включно, із застосуванням спецзасобу електронного браслету, з вилученням закордонного паспорту при наявності, та покладенням обов`язку з`являтися до суду за кожною вимогою.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 , носити електронний засіб контролю.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ч.5 ст.181 КПК України, працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань, та те, що у разі невиконання кримінальних процесуальних обов’язків, які покладаються на нього під час застосування неізоляційного запобіжного заходу, може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 після звільнення з-під варти, прибути до місця відбування визначеного судом запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвалу направити на виконання.

Виконання ухвали в частині звільнення з-під варти покласти на ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».

Виконання ухвали в частині застосування запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту покласти на Деснянське управління поліції ГУНП в м. Києві (м. Київ, вул. Драйзера, 9-б, 02217).

Копію ухвали вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали виготовлений 07.12.2020 року.

Головуючий суддя Л. П. Синиця (з окремою думкою) Судді Л.В. Подорога В.О. Черненко