Рішення № 93414722, 30.11.2020, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

30.11.2020 227/2921/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

30 листопада 2020 року м. Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Хандуріна В.В.

за участю секретаря судового засідання Соріної А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження та заочного розгляду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку (компенсації) за затримку розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку (компенсації) за затримку розрахунку при звільненні. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що в період з 03.10.2018 року по 28.02.2019 року працював в ТОВ «ЗФ «ВЕК» на посаді заступника директора зі збуту. Звільнений 28.02.2019 року за згодою сторін. У дені звільнення працював та у цей день отримав трудову книжку, але розрахунок при звільненні не отримав. В день звільнення та до теперішнього часу так і не отримав заборгованість по заробітній платі та розрахунок при звільненні. Хоча звертався з вимогою провести розрахунок, кошти, що ним були зароблені, він так і не отримав, замість розрахунку підприємство видалио довідку від 12.06.2019 року. У зв`язку з чим, просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у розмірі 23165,89 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.02.2019 року по 31.07.2020 року у розмірі 222938,58 грн., а також судовий збір у розмірі 2229,39 грн.

Позивач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, в матеріалах справи міститься заява, в якій просив розглянути справу без його участі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Доказів поважності своєї неявки або заяви про розгляд справи у відсутність відповідача до суду не надано. Відзиву від відповідача на позовну заяву до суду не надходило.

На підставі ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за умови належного повідомлення відповідача про дату, час та місце судового засідання, неявки останнього в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, неподання ним відзиву і якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З урахуванням зазначених вимог Закону, суд вбачає за можливе розглянути справу без відповідача і винести заочне рішення.

У відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 3, 4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 2 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ч. 1 ст.21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст.22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини», заява № 9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/«правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

З матеріалів справи вбачається, що згідно запису № 49 трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.07.1987 року, ОСОБА_1 03.10.2018 року прийнято заступником директора зі збуту на ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», відповідно до наказу № 130 від 03.10.2018 року.

Згідно копії трудової книжки серія НОМЕР_1 , ОСОБА_1 звільнено з ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» згідно п. 1 ст. 36 КЗпП за згодою сторін на підставі наказу № 00045 від 28.02.2019 року.

Як вбачається з довідки №160 від 12.06.2019 року, виданої ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», заборгованість із заробітної плати за період з грудня 2018 по лютий 2019 р. складає 23165 грн. 89 коп., середньоденна з/плата складає - 629,77 грн, середньомісячна з/плата - 10831,97 грн.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган, повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату.

Згідно п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», за своєю структурою заробітна плата складається: з основної - винагороди за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норм часу, виробітку, обслуговування, посадових обов`язків); із додаткової - винагороди за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці (доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій); а також із заохочувальних та компенсаційних виплат - винагороди за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційних та інших грошових і матеріальних виплат, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад установлені цими актами норми.

Слід також зауважити, що відповідно п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом від 29.07.93 року № 58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Відповідно до ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу.

Велика палата Верховного Суду в своїй постанові від 30.01.2019 року у справі № 910/4518/16 зазначила, що згідно із частиною першою статті 3 та статтею 4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно правового висновку, який викладено у постанові судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, всі суми (заробітна плата, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Таким чином, суд вважає що відповідачем порушені законні інтереси позивача, який припинив трудові відносини з підприємством і мав право на час звільнення отримати від відповідача всі належні йому виплати із заробітної плати.

При вирішення питання про наявність заборгованості по заробітній платі відповідача перед позивачем, суд враховує надану позивачем довідку, з якої вбачається, що борг ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» перед ОСОБА_1 за період з грудня 2018 року по лютий 2019 року складає 23165 грн. 89 коп.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по заробітній платі є обґрунтованими та слід стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по заробітній платі, підтверджену письмовими доказами, яка складає 23165 грн. 89 коп., яка визначена вже з утриманням єдиного соціального внеску та обов`язкових зборів.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд виходить з наступного:

Згідно п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до роз`яснень, які надані Верховним судом України в постанові Пленуму № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі застосування ст. 117 КЗпП України перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.

Згідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, обов`язок із проведення з працівником розрахунку покладається на роботодавця незалежно від прохання працівника про вказану плату. Стаття 117 КЗпП України застосовується у разі несвоєчасної виплати належних працівнику від підприємства сум незалежно від наявності клопотання працівника про таку виплату.

Оформивши звільнення позивача та видавши йому трудову книжку, відповідач свій обов`язок із проведення з працівником розрахунку не здійснив, а тому є підстави для застосування до відповідача відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст.241-1КЗпП, строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк.

Відповідно дорозділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 , у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Для визначення середнього заробітку суд бере до уваги заробітну плату ОСОБА_1 за останні два повні місяці роботи на ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», визначену вже з утриманням єдиного соціального внеску та обов`язкових зборів.

З урахування вищевикладеного, слід зазначити, що останніми повними місяцями роботи позивача на ТОВ «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», є: січень 2019 року, розмір заробітної плати за який складає 9967 грн. 99 коп., і ця сума визначена вже з утриманням єдиного соціального внеску та обов`язкових зборів; лютий 2019 року, розмір заробітної плати за який складає 7256 грн. 70 коп., і ця сума визначена вже з утриманням єдиного соціального внеску та обов`язкових зборів.

Таким чином, середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає: (9967 грн. 99 коп. + 7256 грн. 70 коп.): 2 / (20 днів + 21 днів) : 2= 420 грн. 11 коп.

При винесенні судового рішення суд враховує положення п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», в якому судам роз`яснено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Натомість, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У зв`язку з чим, відповідно з вимогами ст.117 КЗпП з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за весь час затримки по день проведеного позивачем розрахунку, здійснюючи розрахунок з урахуванням вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем вимог, а саме межах здійсненого ним розрахунку.

При розрахунку кількості робочих днів за весь час затримки виплати заробітної плати, суд враховує лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2019 році» від 08.08.2018 № 78/0/206-18 та лист Мінсоцполітики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу в 2020 році» від 29.07.2019 №1133/0/206/19 кількість святкових та вихідних днів, кількість робочих днів позивача з наступного дня після звільнення, тобто з 01.03.2019 року по 31.07.2020 року по день проведеного позивачем розрахунку включно складає 353 дні, тому сума середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 148298,83 грн. з розрахунку 420 грн. 11 коп. (середньоденна заробітна плата) Х 353 (кількість робочих днів з наступного дня після звільнення по день проведеного позивачем розрахунку).

Повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, відповідно до ст. 263 ЦПК України, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі у сумі 23165 грн. 89 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 148298,83 грн.

Суд наголошує, що вищевказані суми були визначені судом з довідки із розмірів заробітної плати, з якої вже утримано єдиний соціальний внесок та обов`язкові збори.

З огляду на те, що судом позовні вимоги задоволено частково, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача по справі на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у вигляді сплаченого судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог в розмірі 1553,25 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 40, 116, 117, 232 КЗпП України, ст.ст. 76-81, 83, 141, ч.6 ст.259, 258-261, 280-289, 353-354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку (компенсації) за затримку розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», ідентифікаційний код юридичної особи 40462714, адреса місця знаходження: Донецька область, місто Селидове селище міського типу Цукурине, вул. Шахтна, 40, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області, заборгованість по заробітній платі в сумі 23165,89 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.03.2019 року по 31.07.2020 року в сумі 148298,83 грн.

Суми, що підлягають стягненню, визначені з утриманням прибуткового податку та інших обов`язкових платежів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Збагачувальна фабрика «Вугільний енергетичний комплекс», ідентифікаційний код юридичної особи 40462714, адреса місця знаходження: Донецька область, місто Селидове селище міського типу Цукурине, вул. Шахтна, 40, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Добропільським МРВ УМВС України в Донецькій області, судовий збір в розмірі 1553,25 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення суду складені 30 листопада 2020 року. Повний текст рішення складено 09 грудня 2020 року.

Направити відповідачу копію заочного рішення суду в порядку, передбаченому ст. 272 Цивільного процесуального кодексу України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку безпосередньо до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Головуючий суддя В.В. Хандурін

30.11.2020