Рішення № 93414571, 30.11.2020, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/595/20

н/п 2/953/1288/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді Губської Я.В.,

при секретарі Мордухович К.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), треті особи Банк акціонерне товариство «Ідея Банк»(юридична адреса: м. Львів, вул. Валова,11), публічне акціонерне товариство «Кредо Банк»(юридична адреса: м. Львів, вул. Сахарова, 78), акціонерне товариство «УкСиббанк» (юридична адреса: м. Київ, вул. Пушіної,21) про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, -

ВСТАНОВИВ:

14.01.2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулись з позовом до суду до відповідача ОСОБА_3 , треті особи Банк акціонерне товариство «Ідея Банк», публічне акціонерне товариство «Кредо Банк», акціонерне товариство «УкСиббанк» про визнання угоди купівлі-продажу недійсною.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 23.01.2020 року позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

12.02.2020 року до суду подана уточнена позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 вказують, що в жовтні 2018 року вони на речовому ринку по вулиці Героїв Праці в м. Харкові, де вони купували речі для своїх дітей познайомились з ОСОБА_3 , яка займалася реалізацією дитячого одягу. Відповідач звернулась до них з пропозицією продати «свій бізнес» і стала розповідати як це вигідно. Весь час повторювала, що бізнес уже готовий, налагоджений, тому йому ціна 25000 доларів США. Таких грошей у них не було і вони сказали, що обміркують це питання. Потім піддались на вмовляння і погодились на пропозицію ОСОБА_3 . Вони зайняли у батьків 2000 доларів США і 24 жовтня 2018 року передали дану суму відповідачу - 42450 гривень задатку як доказ серйозності їх намірів, про що вона написала розписку. Потім, ОСОБА_3 сказала, що потрібно самостійно зареєструватися як ФО-П і 25 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася для реєстрації, а 01.11.2018 року отримала витяг з реєстру про реєстрацію її в якості ФО-П. Також, 01.11.2018 року була укладена угода суборенди приміщення на вимоги відповідача, щоб довести їх наміри покупки її бізнесу. Паралельно вони шукали гроші і звернулись до банків по кредит, і АТ «ІДЕЯ БАНК» надав їм кредитні кошти в сумі 49999 гривень, ПАТ «КРЕДО БАНК» 100000 гривень кредиту, в банку АТ «УкрСиббанк» надано 150000 гривень кредиту. 02.11.2018 року вони принесли відповідачеві ОСОБА_3 кошти в сумі 310000 гривень і вона надала їм розписку про передачу грошей за угоду купівлі - продажу товару ( дитячого одягу). Однак, в розписці вона вказала дату 2 жовтня 2018 року і на відріз відмовилась внести будь - які корективи. Весь час спілкування відповідач розповідала, що їй необхідно швидко від`їзжати до чоловіка, і тому відмовилася проводити інвентаризацію, не надала сертифікату товарів, сказала, що візьме частину грошей, а їм залишить весь товар, який вони неодмінно продадуть за рік. На момент передачі товар так і лишався в торговому приміщенні розвішений і кількість його їм не була відома. Такими вмовляннями та обманним шляхом відповідач ОСОБА_3 витребувала розписку про передачу грошей в сумі 12500 доларів США їй через рік, за залишок товару, який ніхто не рахував і не ідентифікував. Надана розписка була частиною укладання угоди купівлі - продажу бізнесу між ними та відповідачем.

Також, позивачі в позові зазначають, що після того, як вони віддали відповідачеві гроші і розписку про повернення грошей, до них прийшло розуміння, що при укладанні правочину вони суттєво помилилися щодо обставин, які мають істотне значення, тобто до природи правочину та таких властивостей і якостей речей, що знижують їх цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

На підставі викладеного вони звернулись до суду і просять в позові: - визнати правочин купівлі продажу «власного бізнесу», що був вчинений в усній формі між ними ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_3 з другого боку, в період часу з 24 жовтня 2018 року до 2 листопада 2018 року на суму 690650 гривень, з яких було реально передано ОСОБА_3 352450 гривень, недійсним, як такий, що вчинений під впливом помилки; - зобов`язати відповідача ОСОБА_3 прийняти товар в кількості 3837 одиниць дитячого одягу, що належав їй на початок проведення правочину та був переданий позивачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 2 листопада 2018 року; - стягнути на їх користь з відповідача ОСОБА_3 352450 гривень, що належали їм обом на праві сумісної власності на момент початку правочину.

Згідно ухвали судді Київського районного суду м. Харкова від 20.02.2020 року прийнято до розгляду уточнений позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

31.03.2020 року до суду поданий відзив відповідача, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , вказуючи, що між ними був укладений договір-купівлі продажу дитячих речей, який відповідає вимогам ЦК України та підтверджується розписками. Оскільки всієї суми розрахунку не було, договір – купівлі продажу був заміщений позиковим зобов*язанням. До жовтня 2019 року позивачі ніколи не нарікали на якість речей, що придбали у неї, протягом півтори роки вони здійснювали реалізацію цих речей, мали до них необмежений доступ, використовували на власний розсуд, займаючись підприємницькою діяльністю. Стверджує, що речі, які купили позивачі знаходились в ідеальному стані, позивачі переглядали та перераховували товар разом з нею, а тому всі позовні вимоги і доводи позову є безпідставними та необґрунтованими. Також, вказує, що з приводу неповернення грошових коштів за розписками в них існує спір, що розглядається в Харківському районному суді Харківської області.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.04.2020 року дана справа передана в провадження судді Губської Я.В.

Згідно ухвали Київського районного суду м. Харкова від 27.05.2020 року закрито підготовче провадження по даній справі та призначено до розгляду по суті в судове засідання.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 підтримав в повному обсязі та просив задовольнити з підстав, вказаних у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог з підстав, наведених у відзиві.

Суд, вислухавши учасників судового розгляду, свідків, дослідивши матеріали справи та надані докази, приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами ч.3 ст.12, ч.1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступні обставини і відповідні ним правовідносини.

Звертаючись з позовом до суду, позивачі стверджують, що між ними та відповідачем укладено правочин купівлі-продажу «власного бізнесу» в усній формі, що був вчинений з 24.10.2018 року по 02.11.2018 року.

Судом встановлено, що за представленими до суду доказами, від імені ОСОБА_3 надана розписка, датована 02.10.2018 року, згідно тексту якої вона отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 310200 грн., еквівалент 11000 доларів США, як розрахунок за угоду купівлі-продажу товару дитячого одягу. (а.с. 39).

Також, за розпискою ОСОБА_3 від 24.10.2018 року (а.с. 40) вона отримала від ОСОБА_2 грошову суму в розмірі 42450 грн., еквівалент 1500 доларів, як завдаток за угоду купівлі-продажу товару дитячого одягу.

Крім того, з боку відповідача, до суду подана розписка, датована 02.11.2018 року, за текстом якої ОСОБА_1 повідомляє, що він заборгував ОСОБА_3 суму в розмірі 338400 грн., еквівалент 12000 доларів США на момент угоди купівлі – продажу товару дитячого одягу, з зобов*язанням виконати умови домовленості по поверненню суми протягом одного року з моменту купівлі-продажу товару. (а.с. 96).

Згідно наданий відомостей, в провадженні Харківського районного суду Харківської області перебуває на розгляді позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики від 02.11.2018 року.

Також, судом встановлено, що 24.10.2018 року ОСОБА_2 звернулась для реєстрації її як ФО-П, на що отримала виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію ОСОБА_2 як фізичної особи-підприємця. (а.с. 54). Згідно відомостей (а.с. 97-98) реєстрація ОСОБА_2 як ФО-П припинено 26.11.2019 року.

Згідно матеріалів справи, 01.11.2018 року ФО-П ОСОБА_2 уклала з ФО-П ОСОБА_5 договір суборенди №6/2018 щодо нежитлового приміщення 2-поверху №6 загальною площею 64 кв.м. за адресою: АДРЕСА_5 та 01.11.2018 року був підписаний акт прийому-передачі приміщень. (а.с. 46-49).

15.11.2018 року ОСОБА_2 уклала з ТОВ «Охорона-19» договір на охорону пультом централізованого спостереження. (а.с. 50-52) і 29.11.2019 року ОСОБА_2 подала заяву до директора ТОВ «Охорона-19» про розірвання договору з 29.11.2019 року у зв*язку з виїздом з приміщення. (а.с. 53).

За матеріалами справи, позивачі звернулись до поліції 29.11.2019 року та 02.12.2019 року з заявою про злочин, однак суду відомості про результати розгляду станом на теперішній час не надано.

Відповідно до вимог ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов`язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов`язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Вимогами ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 203 ЦПК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу, актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5-6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Згідно ст.. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Згідно вимог ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов`язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі вказують, що вони помилились відносно природи правочину та таких властивостей і якостей речей, що роблять неможливими їх використання за призначенням, згідно ст. 229 ЦК України це є підставою недійсності правочину.

Згідно роз`ясненнь, що містяться в п. 19 Постанови Пленуму Верховного України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року, обставини, щодо яких посилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов*язань, які виникли з правочину, і не пов`язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати або, навпаки, бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Правочини, вчинені внаслідок помилки належать до категорії правочинів,у яких внутрішня воля співпадає з волевиявленням та дійсно спрямована на досягнення мети правочину, але формування такої волі відбулося під впливом обставин, які спотворили справжню волю особи. Помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, розуміється помилка щодо, зокрема, природи правочину, прав та обов`язків сторін. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом України та Верховним Судом у своїх рішеннях від 13 квітня 2016 року, від 27 квітня 2016 року у справі № 6-372цс16, від 10 квітня 2019 по справі № 522/9562/16-ц, від 26 лютого 2020 р у справі № 308/9184/15-ц.

Як встановлено судом, з представлених позивачем доказів вбачається, що в 2018 році між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 мова йшла лише про договір – купівлі продажу дитячого одягу. Будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами був укладений інший договір («власного бізнесу») суду під час розгляду справи не надано.

Не підтверджують доводи позивачів з даного питання і реєстрація ФО-П ОСОБА_2 в 2018 році та укладення нею договору суборенди нежитлових приміщень, оскільки це може бути лише підтвердженням наміру позивачів займатися реалізацією придбаного товару за договором купівлі-продажу одягу.

Також, не спростовані і доводи відповідача про те, що протягом 2018-2019 років позивачі займались підприємницькою діяльністю та продавали саме той товар, який був ними придбаний (дитячий одяг), і на підтвердження позовних вимог щодо зобов*язання відповідача прийняти товар у кількості 3837 одиниць дитячого одягу, без зазначеного його вартості, якості, найменування, опису, суд вважає безпідставними та недоведеними належними та допустимими доказами.

Посилання відповідача на показання свідків в судовому засіданні суд вважає необґрунтованим, оскільки допитані в суді свідки лише підтвердили ті обставини, що позивача займались реалізацією товару (дитячого одягу) на ринку, а потім закрили магазин та з*їхали.

Також, є безпідставними і посилання позивачів на відсутність опису товару, який їм переданий за договором, оскільки саме позивачі надають до позову перелік товарів в розпечатаному вигляді, доказів в обґрунтування того, що саме таку кількість товару було передано їм в 2018 році суду не надано.

Не представлені до суду і докази, що станом на 2018 рік позивачі помилялись щодо природи правочину, який ними був укладений в 2018 році та про що надані розписки. А навпаки, дослідженими доказами судом встановлено, що позивачі розуміли, що вони придбали товар у відповідача та саме цей товар реалізовували на ринку протягом року, а інших обставин, які б підтверджували укладення між ними іншого правочину до суду представлено під час розгляду справи не було.

Не надані до суду і докази на підтвердження обставин позовних вимог щодо відсутності таких властивостей і якостей речей, які ними були отримані від відповідача, що знижують їх цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Також, суд приймає до уваги наявність в провадженні суду спору за позовом ОСОБА_6 про стягнення суми боргу за договором позики, поданого в грудні 2019 році та поданням даного позову до суду в січні 2020 року, і що протягом часу з 2018 року по грудень 2019 року претензій щодо визнання недійсним правочину не виникало.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.ст.81, 83, 84 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, суд, дослідивши всі надані докази, які надані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень, приходить до висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог, а тому суд відмовляє у задоволенні позову за недоведеністю.

Керуючись ст.ст. 4-13, 76-89, 258-273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_3 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_3 (адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ), треті особи Банк акціонерне товариство «Ідея Банк»(юридична адреса: м. Львів, вул. Валова,11), публічне акціонерне товариство «Кредо Банк»(юридична адреса: м. Львів, вул. Сахарова, 78), акціонерне товариство «УкСиббанк»(юридична адреса: м. Київ, вул. Пушіної,21) про визнання угоди купівлі-продажу недійсною, зобов`язання відповідача прийняти товар, стягнення коштів в сумі 352450 грн. – відмовити в повному обсязі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до вимог п.15 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя: