Рішення № 93409614, 04.12.2020, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/1687/16-ц

Провадження № 2/0182/13/2020

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04.12.2020 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Кобеляцької-Шаховал І.О.

секретар Іванова Т.С.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Сігало В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи – Нікопольська міська рада, КП «Нікопольський міський земельний кадастровий центр» та ТОВ «Домінант», про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом покладення обов`язку демонтувати паркан і встановити його, згідно плану земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом покладення обов`язку демонтувати паркан і встановити його, згідно плану земельної ділянки.

В обґрунтування своїх вимог послався на те, що йому на праві приватної власності, на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31 жовтня 2012 року, належить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . У відповідності до даного рішення суду, йому було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, загальною площею 0,0909 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 . На підставі вищевказаного, за його замовленням в ТОВ «Домінант» було виготовлено та погоджено проект землеустрою щодо складання документів, які посвідчують право власності на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 ; проведено геодезичні роботи, які необхідні для здійснення землевпорядних робіт; визначено межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається у власність; передано межові знаки на зберігання; отримано кадастровий номер. 11 липня 2014 року відділом Держземагенства у м.Нікополі було складено висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки. Тобто, після вчинення всіх вищевказаних дій та у відповідності до рішення виконавчого комітету Нікопольської міської ради №84-49/VI від 29 серпня 2014 року, йому було передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) (кадастровий номер 1211600000:03:022:0117) та видано свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку. На час виготовлення і погодження проектної документації, ОСОБА_3 , якій належить житловий будинок АДРЕСА_1 , будь-яких претензій не мала. На межі між земельними ділянками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 були встановлені межові знаки у вигляді металевих труб, на яких було закріплено паркан. У вересні 2013 року ОСОБА_3 - власниця будинку АДРЕСА_1 - без будь-якого погодження демонтувала паркан на межі між їхніми земельними ділянками, зрізала металеві труби, межові знаки та встановила новий паркан, перемістивши його на значну відстань від межі в бік таким чином, що захопила на його земельній ділянці шматок землі. Його звернення до відповідачки про встановлення паркану на межі, де він стояв до переміщення, були проігноровані. Внаслідок таких дій, ОСОБА_3 захопила частку належної йому земельної ділянки вздовж межі, площею 0,0016 га, приєднавши її до своєї земельної ділянки та відгородивши своїм парканом. Після заміни паркану, висота якого близько 2 метрів, з цементним фундаментом, належні йому рослини з-за висоти паркану не ростуть. Крім цього, співмешканець ОСОБА_3 за допомогою кувалди розтрощив його навіс, який стояв на відстані 0,5 метрів від паркану, а після захоплення ОСОБА_3 земельної ділянки він опинився прямо на лінії паркану. З приводу вказаних протиправних дій він 24 квітня 2014 року звернувся до голови квартального комітету № 13, 10 грудня 2014 року - до Нікопольського міськвідділу ГУМВС України в Дніпропетровській області та 14 січня 2015 року - до виконавчого комітету Нікопольської міської ради. За вищевказаними зверненнями ним було отримано відповіді, у відповідності до яких було рекомендовано звернутися до суду для вирішення даного питання. З урахуванням вищевикладених обставин, просить суд усунути йому перешкоди, які ОСОБА_3 створила в користуванні земельною ділянкою, наступним чином:

-зобов`язати ОСОБА_3 демонтувати паркан, який на цей час знаходиться між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати ОСОБА_3 встановити паркан таким чином, щоб самозахоплені нею 0,0016 га. повернулися на територію, яка належить йому (про що вказано на схематичному плані земельної ділянки у висновку ТОВ «Домінант» та у всіх землевпорядних документах;

-зобов`язати ОСОБА_3 відновити попередній стан сараю, який існував до її самоправних дій.

Крім цього, просить суд, у разі відмови ОСОБА_3 вчинити зазначені дії, здійснити їх за рахунок ОСОБА_3 , а також стягнути з ОСОБА_3 понесені ним судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 243 грн. 80 коп., витрати, пов`язані з проведенням кадастрової зйомки у сумі 1 000 грн. 00 коп.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 викладені в позовній заяві обставини підтримав та на задоволенні позову наполягав.

Представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги свого довірителя також підтримала в повному обсязі і додатково суду пояснила, що її довіритель звертався до ТОВ «Домінант» для проведення геодезичних робіт, необхідних для проведення землевпорядних робіт, про це свідчить його заява, додана до матеріалів справи, і отримав проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. В матеріалах справи в наявності також і кадастровий план земельної ділянки її довірителя, складений в 2013 році. На аркуші справи 32 наявно показано площу самозахвату в розмірі 0,0016. З цього приводу комісією з вирішення земельних спорів було рекомендовано її довірителю звернутись до суду.

Відповідачка в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала та додатково суду пояснила, що у належному їй житловому будинку вона мешкає з 2001 року, а позивач почав мешкати по сусідству, приблизно з 2010 року. Їх з позивачем домоволодіння відділяв старий паркан, який був встановлений ще до того, як вона і, тим більше, позивач стали проживати по сусідству. Паркан вже геть похилився і майже розвалився. Тому в жовтні 2012 року вона обновила частину паркану, а вже в травні 2013 року (за усною згодою з позивачем) капітально переробила ще частину старого паркану. При цьому, схил навісу позивача заходив на її територію ще за старого паркану, що для неї було вкрай незручно. Належний позивачу сарай він розібрав самостійно, оскільки мав намір збудувати новий сарай на старому місці по межі. Однак, вона заперечувала, пояснивши йому, що новий сарай є новою спорудою та повинен будуватися на відстані не менш 2 метрів від межі. Під час спорудження паркану, позивач був присутнім з самого початку і до закінчення. Жодних претензій не висловлював. Більш того, позабирав собі будівельні матеріали, які залишились від спорудженого паркану. Що стосується кадастрової зйомки, то вона категорично не згодна з нею, бо проведена зйомка була без її присутності і вона не могла заперечити чи прояснити ситуацію з парканом для тих спеціалістів, які, за вказівками лише позивача, цю кадастрову зйомку робили. Паркан вона побудувала на місці старого паркану, жодним чином не порушивши права позивача. Тому просить в позові відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_4 заперечення своєї довірительки підтримав та просив суд в задоволенні позову відмовити. Суду пояснив, що його довірителька має дитину – інваліда, яка не може самостійно пересуватись. І для того, щоб її дитина мала можливість дихати свіжим повітрям та гуляти на подвір`ї, його довірителька звернулась з проханням про облаштування двору та встановлення нового паркану до директора заводу, оскільки сама не має таких коштів. При облаштуванні спірного паркану позивач був присутнім, задавав питання, контролював, щоб ніхто не заліз на його територію. Жодних претензій його довірительці не висував. На той час його все влаштовувало. А коли капітальний паркан вже був збудований, став вимагати його знести. Однак, звертає увагу суду на ту обставину, що його довірительці в серпні 2007 року вже було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, частину якої позивач ОСОБА_5 вважає своєю. Крім цього, вважає, що посилання позивача та його представника на обставини, викладені в позові та спосіб захисту свого права не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки ст.15, 16 ЦПК України, передбачає вичерпний перелік способу захисту цивільних прав та інтересів і такого способу захисту як в позовній заяві просить ОСОБА_5 , чинним ЦПК України не передбачено. Більш того, вважає, що позивачем пропущено строки позовної давності звернення до суду і тому йому треба відмовити, навіть, просто з цих підстав.

Представник третьої особи – ТОВ «Домінант» - в судове засідання не прибула, надала письмові пояснення, згідно яких зазначає наступне. 22 січня 2013 року ОСОБА_2 звернувся з заявою на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 . Рішенням Нікопольської міської ради від 26 квітня 2013 року було надано дозвіл на складання проекту землеустрою на земельну ділянку, площею 0,0909 га. В межах виконання проекту землеустрою 17 вересня 2013 року, в присутності інженера-землевпорядника ТОВ «Домінант» ОСОБА_6 , землекористувача ОСОБА_2 , суміжних землекористувачів (землевласників) ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , голови квартального комітету ОСОБА_9 було складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), що передається у власність. У проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність зазначено, що «користувачем земельної ділянки ОСОБА_2 , користувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 претензій не заявлено». План прив`язок земельної ділянки був виконаний за допомогою програмного забезпечення, за основу використовуваний наданий ОСОБА_2 технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений 19 грудня 2012 року, станом на 23 березня 2011 року. 11 липня 2014 року відділом Держземагентства у м.Нікополі Дніпропетровської області виданий висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та отриманий ОСОБА_2 . У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Домінант» для уточнення розмірів земельної ділянки, мотивуючи тим, що сусіди залізли на його земельну ділянку. Інженер-землевпорядник ТОВ «Домінант» ОСОБА_6 виконала геодезичну зйомку земельної ділянки. Суміжний землевласник ОСОБА_10 не була запрошена, оскільки ОСОБА_2 не надав даних щодо її перебування. Зйомка була виконана без урахування того факту, що суміжна земельна ділянка була вже надання у власність ОСОБА_3 , у 2007 році був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 та присвоєний кадастровий номер 1211600000:03:022:0072і розміри її не враховувалися при обчисленні земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки замовник не довів до відома виконавця про наявність приватизації на суміжній ділянці. За таких обставин, вважає, що, відповідно до п.5 ст.37 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1051 від 17 жовтня 2012 року у разі, якщо було виявлено будь-які помилки у визначенні площі, меж земельних ділянок, розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки, невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам, невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення), такі помилки, за згодою власника земельної ділянки, можуть бути виправлені на підставі технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Таким чином, на підставі вищезазначеного, ОСОБА_2 було запропоновано виготовити та надати Державному кадастровому реєстратору Відділу Держгеокадастру в м.Нікополі Дніпропетровської області технічну документацію із землеустрою з виправленими відомостями, яка буде підставою для виправлення технічних помилок у Державному земельному кадастрі та в подальшому надасть можливість формування витягу з Державного земельного кадастру з достовірними даними на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 за виконанням технічної документації із землеустрою з виправленими відомостями не звертався. У березні 2017 року до них звернулась ОСОБА_10 із заявою на виконання робіт через виявлене розташування в межах земельної ділянки по АДРЕСА_3 землевласниці ОСОБА_11 частини земельної ділянки по АДРЕСА_2 . 05 квітня 2017 року, в присутності інженера-землевпорядника ТОВ «Домінант» ОСОБА_12 , землевласника ОСОБА_10 , суміжних землекористувачів (землевласників) ОСОБА_2 та ОСОБА_13 були виконані роботи із визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з використанням електронного тахеометра. Користувачем суміжної земельної ділянки ОСОБА_2 претензій не було заявлено. Але акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) він підписувати відмовився, нічим не аргументуючи, чим став на заваді виконанню технічної документації із землеустрою з виправленими відомостями на земельну ділянку, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 . 25 жовтня 2019 року на звернення ОСОБА_3 їй був наданий план земельних ділянок на території Нікопольської міської ради по АДРЕСА_4 за фактичними промірами геодезичної зйомки від 05 квітня 2017 року із зазначенням загальної площі земельної ділянки у власності ОСОБА_3 - 0,1564 га, та загальної площі земельної ділянки у власності ОСОБА_14 - 0,918 га, що, з урахуванням різниці у методах підрахунку відповідає геодезичній зйомці земельної ділянки по АДРЕСА_1 , що була виконана у грудні 2014 року.

Представники Нікопольської міської ради та КП «Нікопольський міський земельний кадастровий центр» до суду не прибули.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод”, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.

Згідно ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1)визнання права права;

2)визнання правочину недійсним;

3)припинення дії, яка порушує право;

4)відновлення становища, яке існувало до порушення;

5)примусове виконання обов`язку в натурі;

6)зміна правовідношення;

7)припинення правовідношення;

8)відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9)відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10)визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як встановлено в судовому засіданні, суміжним землекористувачем з позивачем по справі ОСОБА_2 є ОСОБА_3 , якій на підставі договору дарування від 02.10.2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Максименко О.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 4-4736, належить житловий будинок АДРЕСА_2 (а.с.63-67). Відповідачці ОСОБА_3 , відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЕ № 475701, виданого Нікопольською міською радою 20.08.2007 року (на підставі Рішення міської ради від 26.01.2007 року № 102-13/V), належить земельна ділянка, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку в АДРЕСА_2 , площею 0,1 га. (а.с.68). ОСОБА_2 , на підставі рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 31.10.2012 року належить житловий будинок АДРЕСА_1 , про що свідчить витяг № 36835635 від 19.12.2012 року, складений КП «Нікопольське міжміське бюро технічної інвентаризації» (а.с.7-8). 15.04.2013 року ОСОБА_2 звернувся до Нікопольської міської ради з заявою про надання дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) по АДРЕСА_1 , намічувальною площею 0,0909 га (а.с.9). 26.04.2013 року рішенням Нікопольської міської ради Рєзникову Ю.Б. було надано дозвіл на складання вищевказаного проекту (а.с.10). ТОВ «Домінант» на ім`я ОСОБА_2 виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 (а.с.12-34). План прив`язок земельної ділянки був виконаний за допомогою програмного забезпечення, за основу використовуваний наданий ОСОБА_2 технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , який виготовлений 19.12.2012 року, станом на 23.03.2011 року. 11.07.2014 року відділом Держземагентства у м.Нікополі Дніпропетровської області виданий висновок про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та отриманий ОСОБА_2 . У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Домінант» для уточнення розмірів земельної ділянки, мотивуючи тим, що сусіди залізли на його земельну ділянку. Однак, при виконанні інженером - землевпорядником ТОВ «Домінант» ОСОБА_6 геодезичної зйомки земельної ділянки, суміжний землевласник ОСОБА_10 не була запрошена, оскільки ОСОБА_2 не надав даних щодо її перебування. Геодезична зйомка була виконана без урахування того факту, що суміжна земельна ділянка була вже надана у власність ОСОБА_3 і у 2007 році був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 на АДРЕСА_2 та присвоєний кадастровий номер 1211600000:03:022:0072.Однак, розміри її не враховувалися при обчисленні земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки замовник не довів до відома виконавця ТОВ «Домінант» про наявність приватизації на суміжній ділянці.

Тому суд, не може прийняти до уваги надану позивачем геодезичну зйомку з позначенням частини земельної ділянку, яку самовільно захопив суміжний землекористувач (а.с.32) та Протокол № 1 засідання комісії з вирішення земельних спорів від 14.01.2015 року, оскільки комісією також було прийнято до уваги вказану вище геодезичну зйомку (а.с.35-36).

В судовому засіданні були допитані свідки, які також спростували позовні вимоги ОСОБА_2 та викладені в позовній заяві обставини.

Так, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_15 суду пояснив, що знайомий з ОСОБА_3 з 1997 року. ОСОБА_2 він тільки кілька разів бачив. В 2000 році ОСОБА_3 звернулась до директора ВАТ «НЗФ» ОСОБА_16 з проханням про допомогу в облаштуванні дитячої площадки та пішохідної доріжки, оскільки вона має дитину - інваліда, хвору на дитячий церебральний параліч. Від директора заводу він отримав доручення про проведення вказаних робіт та контролював їх здійснення. Приїхавши до ОСОБА_3 , щоб подивитись на фронт робіт, побачив паркан, який валився, та біля входу в будинок - прибудову ОСОБА_2 . При ознайомлені з фототаблицею, яка міститься в матеріалах справи пояснив, що фото відповідає дійсності. Приблизно в 2014-2015 роках, ОСОБА_3 попросила встановити шифер, щоб в якійсь мірі закрити сарай позивача. Ними було виготовлено бетонну основу та встановлено приблизно 6-7 листів шиферу, який виконував роль паркану. Під час здійсненні даних робіт ОСОБА_2 був присутнім та бачив все на власні очі. Шифером було закрито лише сарай, при цьому, весь паркан вони не змінювали, а лише його частину, оскільки паркан там уже був в наявності.

Свідок ОСОБА_17 суду пояснив, що обидві сторони знає. ОСОБА_3 знає з 1997 року, оскільки його дружина з відповідачкою працювали разом. З ОСОБА_2 він познайомився під час купівлі позивачем житлового будинку. Він неодноразово допомагав ОСОБА_3 , будував новий паркан, бо той паркан, який там стояв раніше, фактично був зруйнований, оскільки будувався з підручних матеріалів. Зазначає, що старий паркан так і знаходиться на боці ОСОБА_2 , а новозбудований паркан споруджений на території ОСОБА_3 . На момент встановлення ними нового паркану в домоволодінні ОСОБА_3 ОСОБА_2 підходив до них, однак, будь-яких претензій чи заперечень не висловлював. На час будівництва паркану його все влаштовувало. Крім цього, звернув увагу суду на те, що на межі земельних ділянок знаходився електричний стовп, а після спорудження паркану даний стовп знаходиться на території домоволодіння ОСОБА_2 . Він питав у ОСОБА_2 , чи влаштовує його таке спорудження паркану, і відповідач відповів, що так, влаштовує. Коли ОСОБА_2 приварив свій навіс до їхніх стовпчиків для паркану, їм не вдавалось встановити шифер для паркану. Тому він відрізав арматуру, щоб стала шиферина для паркану. І після цього позивач почав телефонувати його дружині та погрожувати. І сказав, що він побив його шифер, хоча це повна брехня.

Свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що сторони по справі знає. ОСОБА_3 була його сусідкою з 1997 року до 2007 року. Паркан, який стояв біля сараю, він бачив. Він разом зі свідком ОСОБА_17 встановлювали новий паркан. На територію ОСОБА_2 вони не заходили. Він також встановлював навіс для прогулянок з дитиною відповідачці ОСОБА_3 . Під час ремонтних робіт, коли вони встановлювали паркан на прохання ОСОБА_3 , ОСОБА_2 неодноразово підходив до них, дивився, як вони виконують роботу, що роблять. Однак, будь-якого незадоволення не проявляв, навпаки - схвалював.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснила, що знає ОСОБА_3 з 1997 року, оскільки разом з нею працювала. Вона постійно буває у ОСОБА_3 в гостях, так як вони товаришують. Весь час, коли стояв старий паркан, ОСОБА_20 намагалась його відремонтувати та привести у відповідний стан. В 2012 році відповідачка почала поступово робити заміну паркану. Фактично ОСОБА_21 відремонтувала паркан до сараїв ОСОБА_5 . В який саме час, вона не пам`ятає. Однак, пам`ятає, що ОСОБА_2 просив у Камишан дозволу на спорудження по їх межі свого гаражу. Та ОСОБА_3 йому відмовила, бо в неї – дитина-інвалід і вона хотіла зробити для неї двір для прогулянок. Після цього ОСОБА_2 почав погрожувати ОСОБА_21 і в них виник конфлікт. На зло ОСОБА_22 розібрав стіну свого паркану і туди почали бігати його кролики та лився бруд. Вони з ОСОБА_21 , як могли, приводили паркан в придатний вигляд. Коли ОСОБА_21 допомогли спорудити новий паркан, вона змогла облаштувати двір для прогулянок дитини. У дворі зараз стоїть коляска, ліжко для дитини. І дитину зараз стало безпечно вивозити у двір. А сарай ОСОБА_5 як стояв раніше, так і стоїть зараз. Ніхто його не займав. У дворі позивача стоїть стара «Волга», для якої ОСОБА_21 не дозволила спорудити гараж на межі. Рєзников займається якимись ремонтами машин.

Свідок ОСОБА_23 пояснила, що знає ОСОБА_3 з 2006 року, коли стала до них навідуватися для надання медичної допомоги дитині. Старий паркан між домоволодіннями був не дуже добрим, з деревини, та з часом почав руйнуватися. Кошти на встановлення паркану ОСОБА_3 були взяті в кредит, будь-якої фінансової допомоги ОСОБА_2 не надавав, а лише час від часу навідувався і контролював, щоб не було заступу на його територію. Будь-яких претензій чи незадоволення він не висловлював. Навпаки, говорив, що ОСОБА_21 – молодець, що будує новий паркан. На межі позивача та відповідачки знаходився сарай, однак, тільки ОСОБА_5 мав можливість ним користуватися. Позивач неодноразово висловлювався, що має намір збудувати на місці сараю гараж, однак, ОСОБА_3 проти цього категорично заперечувала, бо вона споруджувала місце для прогулянок дитини-інваліда, а гараж – це вихлопні гази. Раніше з сараю зсипалась цегла на територію ОСОБА_3 , а після встановленого паркану цегла до ОСОБА_24 не сиплеться, бо там стоїть опалубка.

Свідок ОСОБА_8 пояснила, що є сусідкою сторін по справі та бувала у гостях у кожного з них. Сторони знає добре. До того часу, як ОСОБА_3 придбала собі житловий будинок, там мешкали люди, з якими вона товаришувала та пам`ятає встановлений там старий поганенький паркан і сарай. Їй відомо, що ОСОБА_3 збудувала новий паркан за кошти, отримані в кредит. Сам ОСОБА_5 їй казав, що паркан встановлює ОСОБА_21 без його допомоги. Вона теж хотіла встановити собі такий самий паркан.

Свідок ОСОБА_25 , яка є цивільною дружиною ОСОБА_26 з 2009 року, суду пояснила, що встановлений ОСОБА_3 паркан їм створює незручності, оскільки сарай необхідно ремонтувати, а цьому заважає новий паркан. В 2012 році, коли відповідачка почала встановлювати паркан, будівельниками робилась опалубка, встановлювались стовбчики, а потім все закрилось шифером. Звертає увагу суду на те, що її чоловік ніколи не мав наміру на місці сараю побудувати гараж, так як там дуже вузенький заїзд для автомобіля. В будівництві та у встановленні межі її чоловік участі не приймав. В її чоловіка, дійсно, є старе авто, але в непридатному стані, а гаражу немає.

Свідок ОСОБА_27 суду пояснив, що з 1993 року по 2012 рік він працював на Нікопольському заводі феросплавів. В 2008 році до них в бригаду прийшов ОСОБА_2 . В 2009 році, коли позивач купував житловий будинок, він запрошував його до себе. Він ОСОБА_2 допомагав робити доріжку, ремонтувати дах, водопровід. Раніше паркан був старим, метрів 5 завдовжки до сараю. На той час, коли ОСОБА_3 встановлювала паркан, вона, приблизно на 1 метр, відступила від межі, заступила на межу ОСОБА_26 . Він про це ОСОБА_26 неодноразово говорив і радив не дозволяв їй вчиняти дані дії. Однак, ОСОБА_2 зауважував, що він ще не господар житлового будинку. На місці старого сараю ОСОБА_28 будувати гараж не хотів, бо там були дрова, вугілля, інструменти. В 2012 році восени в сторін виник конфлікт через встановлений паркан, оскільки ОСОБА_24 при встановленні нового паркану збила підпорки, якими вони підперли дах сараю і в Юри той дах завалився. І через новий паркан ОСОБА_5 не може тепер відремонтувати сарай, а із свого двору він відремонтувати не може. Пам`ятає, що фундамент вони заливали в самому сараї, за межі сараю не виходили.

Згідно ч.1 ст.4, ч.1 ст.5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Положеннями ст.ст.77, 78 ЦПК України щодо належності та допустимості доказів передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом, в обґрунтування своїх позовних вимог, ОСОБА_2 посилався на те, що захоплення його території відбулось в зв`язку із встановленням відповідачкою ОСОБА_3 паркану висотою, приблизно 2 метрів, що також порушує його права як суміжного співвласника.

З даного приводу суд вважає зазначити наступне.

Згідно з пунктом 9 частини першої, частини другої статті 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», огорожі є різновидом малих архітектурних форм та є елементом благоустрою. Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до цього Закону за рішенням власника об`єкта благоустрою з дотриманням вимог законодавства, державних стандартів, норм і правил.

Відповідно до п.1,3 ч.2 ст.17 ЗУ «Про благоустрій населених пунктів», громадяни у сфері благоустрою населених пунктів зобов`язані утримувати в належному стані об`єкти благоустрою (їх частини), що перебувають у їх власності або користуванні, а також визначену правилами благоустрою територію населеного пункту, прилеглу до цих об`єктів; дотримуватися правил благоустрою території населених пунктів; не порушувати права і законні інтереси інших суб`єктів благоустрою населених пунктів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406, затверджено Перелік будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію.

Так, згідно п.6 вказаного вище Переліку, зведення на земельній ділянці тимчасових будівель та споруд без облаштування фундаментів, зокрема, і парканів, не потребує оформлення дозвільних документів на будівництво.

Отже, чинне законодавство України не зобов`язує власника оформляти дозвільні документи на будівництво парканів (огорож) на присадибних (садових, дачних) ділянках.

При цьому, ані позивачем, ані його представником докази щодо висоти встановленої огорожі надані не були. Більш того, в ході розгляду справи, дані обставини судом й не досліджувались, оскільки не є предметом розгляду даної справи.

З приводу заявленої вимоги ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні належною йому земельною ділянкою в частині зобов`язання ОСОБА_3 демонтувати паркан, який знаходиться між земельними ділянками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 та встановлення паркану таким чином, щоб самозахвачені нею 0,0016 га повернулися на територію, яка належить позивачу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Статтею 41 Конституції України гарантовано право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 316, частина перша статті 317 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до ст.152 Земельного кодексу України, власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а за змістом ст.103 цього кодексу, власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок, відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).

При ухваленні рішення, суд враховує правовий висновок Верховного Суду України у справі № 6-84цс14 від 03 вересня 2014 року, згідно з яким, відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим, відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.12 ЦПК України та згідно з ч.ч.1,5,6 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проте, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зведення відповідачкою огорожі на межі їхніх земельних ділянок створює перешкоди у користуванні ним (позивачем) земельною ділянкою. Крім того, судом приймається до уваги той факт, що у березні 2017 року інженером-землевпорядником ТОВ «Домінант», в межах виконання проекту від 17 вересня 2013 року, в присутності землевласника ОСОБА_10 , суміжних землекористувачів (землевласників) ОСОБА_2 та ОСОБА_13 , були виконані роботи із визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з використанням електронного тахеометра. При цьому, на час вчинення вищевказаних дій, позивачем будь-які заперечення чи претензії заявлені не були. Однак, від підпису останній відмовився, що, в даному випадку, дає підстави суду вважати, що на час визначення меж, позивачем дані межі були визнані. Більш того, суд вважає за необхідне зазначити, що правовстановлюючі документи позивачем по справі не оспорювались і посилання ОСОБА_2 на порушення, допущені при погодженні цих меж, не можуть прийматися до уваги.

Крім того, суд звернув увагу на неточності в документах стосовно площі земельної ділянки позивача, що знаходяться в матеріалах справи. А саме: в Рішенні Нікопольської міської ради VI скликання № 7-30/ VI від 26.04.2013 року «Про надання дозволу громадянам на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок в м.Нікополь для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) під номером 86 визначено, що позивачу по справі ОСОБА_2 надано земельну ділянку, площею 0,0909 га. по АДРЕСА_1 (а.с.10зв). В проекті землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 , земельна ділянка також визначена – 0,0909 га. (а.с.12-23). У Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку теж зазначено 0,0909 га (а.с.24-27). Така ж площа земельної ділянки зазначена і в Свідоцтві про право власності (а.с.39). У висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки також зазначена площа земельної ділянки позивача 0,0909 га. (а.с.41). Однак, на аркуші справи № 192 земельна ділянка, що знаходиться у власності ОСОБА_2 , вже має площу 0,0918 га.

Таким чином, даючи оцінку наявним у справі доказам, враховуючи, що позивачем не доведено наявність порушеного права, зокрема, що встановлення відповідачкою огорожі створює позивачу перешкоди в користуванні земельною ділянкою та в наявності самозахват земельної ділянки, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог, а тому ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову.

Враховуючи, що у задоволені позовних вимог відмовлено, у відповідності до норм ч.1 ст.141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.10, 12, 13, 81, 82, 89, 200, 206, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи – Нікопольська міська рада, КП «Нікопольський міський земельний кадастровий центр», ТОВ «Домінант», про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом покладення обов`язку демонтувати паркан і встановити його, згідно плану земельної ділянки – відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал