Рішення № 9338081, 30.11.2009, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"30" листопада 2009 р. Справа № 12/2519

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого судді Грачова В.М., при секретарі Кадусі Н.В., за участю представників сторін: позивача Вельського І.В. за довіреністю, відповідача не зявились, у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду в м. Черкаси, розглянувши справу за позовом субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2 до субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3 про стягнення 10065 грн. 29 коп.,

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення з відповідача 8215 грн. основного боргу, 927 грн. 76 коп. інфляційних втрат, 186 грн. 62 коп. 3% річних, 735 грн. 91 коп. пені, що разом складає 10065 грн. 29 коп., за надані послуги з перевезення вантажу, згідно заявки на перевезення автомобільним транспортом №1261 від 22.09.2008 року, та відшкодування судових витрат.

У судовому засіданні 29.10.2009 року представник позивача підтримав заявлені вимоги, викладені в позовній заяві, і просив суд задовольнити. В судові засідання 17.11.2009 року позивач не зявився, направив через канцелярію суду 02.11.2009 року заяву, в якій наполягав на задоволенні позову з підстав, викладених в позовній заяві і просив розглянути справу без участі його представника.

Відповідач відзив на позов не подав, проти позову не заперечував. Представник відповідача в судове засідання не зявився, причини неявки суду не повідомив. Відповідно до ст. 75 ГПК України, суд розглянув справу без його участі за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні в справі письмові докази та оцінивши їх у сукупності, суд позовні вимоги задовольняє частково з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримав від відповідача у формі факсограми заявку № 1261 від 22.09.2008 р. на перевезення автомобільним транспортом вантажу за маршрутом Росія-Україна (місце завантаження: Росія, м. Рязань, завод «Техно», вул. Східний промузел, 21, вивантаження: Україна, м. Львів, вул. Данила Апостола, 16; вантажним автомобілем НОМЕР_1, НОМЕР_2), за змістом якої узгодили умови перевезення вантажу, в тому числі і суму оплати за перевезення, яка складає 9215 грн.

За твердженнями позивача, на оплату послуг, наданих відповідно до Заявки, ним було направлено відповідачу рахунок-фактуру №0000246 від 03.10.2008 року на загальну суму 9215 грн., акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000246, CMR №0198513, копії яких (за виключенням акта здачі-прийняття робіт) відповідачем долучені до матеріалів справи у якості письмових доказів.

Письмова вимога позивача № 2 від 12.02.2009 року про сплату спірної заборгованості, відповідачем отримана 19.02.2009 року, проте не виконана.

Платіжним дорученням № 295 від 19.02.2009 року, згідно рахунку № 246 від 03.10.2008 року, відповідачем здійснено часткову оплату транспортних послуг в сумі 1000 грн.

Згідно акту звірки взаєморозрахунків, підписаному сторонами і завіреному їх печатками, станом на 19.10.2009 року заборгованість відповідача за отримані транспортні послуги складає 8215 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу (далі ЦК) України, підставою виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 ЦК України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Частина 1 ст. 181 Господарського кодексу (далі ГК) України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами і скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальної вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 307 ГК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобовязується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоотримувачу), а вантажовідправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно зі ст. 316 ГК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобовязується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, повязаних з перевезенням вантажу.

Аналогічні норми закріплені, відповідно, статтями 909, 929 ЦК України.

Відповідно до ст. 307 ГК України, ст. 909 ЦК України, договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі, його укладення підтверджується складенням перевізного документа.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу звязку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ст.ст. 4, 9 п. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женеві, ратифікованою Україною згідно із Законом України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів»N 57-V від 1 серпня 2006 року, перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ч. 2 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом, відповідно до ст. 22 ГПК України, було запропоновано сторонам подати докази в обґрунтування позову і заперечень проти нього, брати участь в засіданнях суду, вони своїми правами скористались на свій розсуд, подали всі наявні у них докази і на їх підставі судом прийнято рішення у справі.

Відповідно до ст.ст. 33 ч. 1, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, обставини справи повинні підтверджуватись лише належними і допустимими доказами.

З урахуванням викладеного суд вважає, що сторонами було укладено договір перевезення вантажу автомобільним транспортом у міжнародному сполученні шляхом обміну факсограмами заявки № 1261 від 22.09.2008 року.

Наявність і розмір спірного невиконаного грошового зобовязання відповідача за цим договором ним допустимими доказами не спростовано, навпаки підтверджено актом звіряння взаєморозрахунків. За таких обставин вимогу позивача в частині стягнення боргу в сумі 8215 грн. суд визнає обґрунтованою, доказаною і її задовольняє.

Строк виконання спірного зобовязання сторонами у договорі не визначено, вимога позивача про сплату боргу відповідачем отримана 19.02.2009 року, отже обовязок відповідача виконати цю вимогу наступив з 27.02.2009 року.

Розрахунок позивача розміру інфляційних втрат, 3% річних судом перевірений і визнаний невірним. Позивач нарахував інфляційні втрати і 3% річних за період листопад 2008 року липень 2009 року, а підлягає задоволенню за березень липень 2009 року, що за розрахунком суду складає, відповідно, 316 грн. 76 коп. і 103 грн. 31 коп.

Крім того, згідно ст.ст. 546, 547, 549 ЦК України, ст. 199 ГК України, неустойка (пеня) є видом забезпечення виконання зобовязання, цей правочин повинен вчинятись у письмовій формі, наслідком недодержання письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобовязання є нікчемність цього правочину. Договором - заявкою № 1261 від 22.09.2008 року зазначений вид відповідальності сторонами не передбачено, письмова форма недотримана. Відповідно до ст.ст. 203 ч. 4, 215 ч. 1, 216 ч. 1 ЦК України, правочин в цій частині є недійсним, не створює юридичних наслідків, тому позовні вимоги в цій частині (стягнення пені в сумі 735 грн. 91 коп.) є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Згідно п. "а" ч.2 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" № 7-93 від 21.01.1993 року, ставки державного мита встановлюються в таких розмірах: із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів - 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

На підставі ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені позивачем судові витрати - сплачене державне мито в сумі 102 грн., 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, а всього 338 грн.

Керуючись ст.ст. 49, 82-84 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_3, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_4 в “ВіЕйБі Банк” м. Черкаси, МФО 344001 на користь субєкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_2, АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_5 Хмельницький філії КБ «Приватбанк», МФО 315405, код НОМЕР_6, ідентифікаційний код НОМЕР_3 8215 грн. основного боргу, 316 грн. 38 коп. інфляційних втрат, 103 грн. 31 коп. 3% річних, 338 грн. судових витрат.

В решті позову в частині стягнення 735 грн. 91 коп. пені, 611 грн. 58 коп. інфляційних втрат, 83 грн. 31 коп. 3% річних відмовити.

Стягнути з субєкта підприємницької діяльності-фізичної особи ОСОБА_2, АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_5 Хмельницький філії КБ «Приватбанк», МФО 315405, код НОМЕР_6, ідентифікаційний код НОМЕР_3, св. НОМЕР_7 в доход державного бюджету України на рахунок 31117095700002, банк ГУДКУ в Черкаській області, МФО 854018, код бюджетної класифікації 22090200, символ звітності банку - 095, отримувач УДК м. Черкаси, код 22809222 через місцевий орган Державної податкової служби України недосплачене державне мито в сумі 1 грн. 35 коп.

Рішення може бути оскаржене до Київського міжобласного апеляційного господарського суду через господарський суд Черкаської області протягом десяти днів з дня прийняття.

Суддя В.М. Грачов