увійти
УКР
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
20 жовтня 2020 року м. ТернопільСправа № 921/465/20
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровця Я.Я.
за участю секретаря судового засідання Сиротюк К.В.
Розглянув справу в порядку загального позовного провадження
за позовом Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8А, м. Бучач, Тернопільська область
до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ
про визнання продовженим договору оренди №9-ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (ПрАТ "Галіція Дистилері") терміном на п`ять років на тих самих умовах з 14.04.2020 до 13.04.2025
За участю учасників судового процесу:
від позивача: Богдан З.С. - адвокат (ордер серії ВС № 1038501 від 24.09.2020),
від відповідача: Ткач Р.М. – представник (довіреність №15 від 28.12.2019).
Судові процедури.
Судом, учасникам судового процесу, роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах даної справи згідно до вимог ГПК України.
Сторони повідомлені про дату, час та місце розгляду даної справи, за правилами статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.
В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (звукозапис), а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд".
Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.
Суть справи.
10 липня 2020 року Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері" звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях про визнання продовженим договору оренди №9-ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, укладеного між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (ПрАТ "Галіція Дистилері") терміном на п`ять років на тих самих умовах з 14.04.2020 до 13.04.2025.
Відкриття провадження у справі.
Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями від 10.07.2020, для розгляду справи №921/465/20 визначено суддю Боровця Я.Я.
Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15.07.2020 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері" залишено без руху, на підставі частини 1 статті 174 ГПК України, для надання можливості позивачу усунути недоліки позовної заяви.
28.07.2020 на адресу Господарського суду Тернопільської області надійшла заява вих. №182 від 22.07.2020 (вх. №4890) Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері", зі змісту якої вбачається, що позивачем усунуто недоліки позовної заяви, які визначено в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 15.07.2020.
Ухвалою суду від 05.08.2020 відкрито провадження у справі №921/465/20 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.09.2020.
Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.
Підготовче провадження.
Підготовче засідання вперше призначене на 24.09.2020.
Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 24.09.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/465/20 до судового розгляду по суті на 07.10.2020.
Розгляд справи по суті.
У судовому засіданні – 13.10.2020 розпочато розгляд справи по суті.
Протокольною ухвалою суду від 07.10.2020 судове засідання по розгляду спору по суті відкладалося на 13.10.2020 з підстав, викладеній в ній.
У судовому засіданні 13.10.2020 оголошувалась перерва до 20.10.2020, про що відображено у протоколі судового засідання.
При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення на позов представника відповідача, його вступне та заключне слово.
У судовому засіданні 20.10.2020, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Аргументи сторін
Правова позиція позивача.
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди №9-ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (ПрАТ "Галіція Дистилері") є продовженим, посилаючись на норми статті 764 ЦК України, статті 283 ГК України та статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки відповідач не надав протягом місяця після закінчення дії договору заяви із запереченнями щодо його продовження, позивач продовжує користуватися орендованим майном, сплачує орендну плату. А тому є підстави для визнання договору таким, що продовжив свою дію на тих же умовах і на той же строк.
У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.
Заперечення відповідача.
Представник відповідача в судовому засіданні щодо позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №5751 від 26.08.2020), просить суд відмовити у задоволенні позову. Стверджує, що спірний договір оренди є припиненим.
Також посилається на наказ Фонду державного майна України за №1075 від 04.11.2019 "Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк" із змінами, внесеними наказами ФДМ України від 06.11.2019 за №1083, від 31.01.2020 за №175 та від 21.04.2020, яким зобов"язано Регіональні відділення Фонду державного майна України забезпечити продовження договорів оренди на строк, що не перевищує 12 місяців .
Відповідь на відзив.
01.09.2020 позивач долучив до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. №5913), згідно якої доводи відповідача вважає безпідставними.
Заперечення на відповідь на відзив.
15.09.2020 відповідачем подано заперечення на відповідь на відзив (вх. №6287), згідно яких просить суд відмовити у задоволенні позову.
Інші процесуальні дії.
05 жовтня 2020 року Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою про вступ до участі у справі №921/465/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях ( отримане електронною поштою та зареєстроване канцелярією суду за вх.№6927е).
Ухвалою суду від 07.10.2020 заяву Фонду державного майна України про вступ у справу №921/465/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ( вх. № 6927е від 05.10.2020), повернуто заявнику з підстав, викладених в ній.
09 жовтня 2020 року Фонд державного майна України звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою про вступ до участі у справі №921/465/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях ( вх.№7115).
Ухвалою суду від 13.10.2020 Заяву Фонду державного майна України про вступ у справу №921/465/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ( вх. № 7115 від 09.10.2020) залишено без розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судом.
12.12.2001 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (правонаступник якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях) в особі начальника відділення Шкільняка Михайла Михайловича, який діє на підставі Положення про регіональне відділення (як, Орендодавець/відповідач) та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" в особі директора ОСОБА_1 , що діє на підставі статуту ( як, Орендар) укладено Договір оренди № 9 – ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу.
Відповідно до умов пунктів 1.1, 1.5 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу (горілчаний цех) Бучацького мальтозного заводу (надалі – об`єкт оренди), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, затвердженого наказом регіонального відділення №678 від 12 грудня 2001р., протоколу про результати інвентаризації та розподільчого балансу, складеного станом на 30 листопада і становить 756 675,00 грн. Об`єкт оренди використовується Орендарем з метою виробництва та реалізації лікеро-горілчаних виробів та іншої продукції харчової промисловості.
Орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди у термін вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передачі Орендованого майна. Передача об`єкта оренди здійснюється за вартістю, визначеною в акті оцінки, складеною за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Вартість Орендованого майна, яке Орендар повертає Орендодавцю, визначається на підставі розподільчого балансу об`єкта оренди та акта оцінки, складеного за даними інвентаризації на момент припинення дії цього Договору, звіреного з актом приймання - передачі орендованого майна в оренду. Об`єкт оренди вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна (п.п. 2.1, 2.3, 2.4 Договору).
Пунктами 3.1, 3.3, 3.4 Договору сторони домовились, що орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (листопад 2001 року) 5 268,98 грн. Орендна плата перераховується: до державного бюджету щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї з сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших, випадках, передбачених чинним законодавством України.
Договір діє з 12.12.2001 до 12.12.2006 строком на 5 років. Зміни і доповнення, або розірвання цього Договору допускаються за взаємною згодою Сторін. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну цього Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, він вважається продовженим на той самий термін і на умовах, які були передбачені Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження Договору. Дія цього Договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який було його укладено (п.п. 10.1, 10.3, 10.6, 10.7 Договору).
Факт передачі Орендарю майна цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу підтверджується Актом приймання – передачі від 12.12.2001, підписаний представниками сторін, підписи яких скріплено печатками юридичних осіб, без будь-яких зауважень та заперечень.
Між сторонами укладено додаткові угоди про внесення змін до Договору оренди № 9 – ЦМК від 12.12.2001, а саме:
1/ Угода від 18.01.2002, доповнено Договір оренди розділом 13 "Особливі умови Договору", за яким передбачено обов`язок Орендаря своєчасно сплачувати поточні податкові зобов`язання;
2/ Угода №1 від 06.02.2004, змінено Розділ 11 "Платіжні та поштові реквізити сторін";
3/ Угода №2 від 23.03.2004, доповнено Розділ 1 "Предмет договору" пунктами 1.6 та 1.7 в частині місця зберігання оптових партій алкогольних напоїв та коньячних спиртів;
4/ Угода №4 від 08.04.2004, доповнено Розділ 4 "Використання амортизаційних відрахувань" пунктом 4.3 у такій редакції: "Амортизаційні відрахування накопичуються Орендарем на відповідному субрахунку Рахунку 42 "Додатковий капітал" з обов`язковим їх використанням на реновацію і капітальний ремонт орендованого майна";
5/ Угода №5 від 12.01.2007, термін дії договору продовжено з 13.12.2006 до 12.02.2007 до прийняття Міністерством аграрної політики України (органом, уповноваженим управляти даним майном) відповідного рішення щодо погодження умов поновлення чи припинення терміну дії договору;
6/ Угода №6 від 21.01.2007, внесено зміни щодо: розміру орендної плати і така становить 9 962,89 грн.; порядку використання амортизаційних відрахувань, які залишаються у розпорядженні Орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів у першу чергу, власні кошти у другу чергу; погоджено строк дії договору оренди з 21.01.2007р. до 12.12.2009р. включно та можливості поновлення терміну дії договору на новий строк за умови дотримання такого порядку: при надходженні заяви Орендаря (не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення терміну дії Договору) Орендодавець протягом 5 днів звертається за погодженням поновлення терміну дії Договору оренди до органу, уповноваженого управляти державним майном; умови припинення договору оренди, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, невиконання Орендарем п.3.7 та п.4.3 Договору;
7/ Додаткова угода №7 від 12.01.2010, продовжено термін дії Договору з 13.12.2009 до 12.02.2010 до прийняття Міністерством (органом уповноваженим управляти даним майном, переданим в оренду) рішення щодо визначення терміну продовження дії Договору оренди;
8/ Додаткова угода №8 від 11.03.2010, погодили продовження терміну дії Договору з 13.02.2010 до 12.04.2010 – до вирішення питання стосовно визначення терміну продовження дії Договору;
9/ Додаткова угода №9 від 22.07.2011, внесено зміну назви Орендаря на Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері", продовжено термін дії Договору оренди з 13.04.2010 до 12.04.2015 (п. 10.1 Договору), укладена на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2010 у справі №17/22-504, якою визнано продовженим договір оренди №9-ЦМК від 12.12.2001 терміном на п`ять років на тих самих умовах та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2011, якою роз`яснено регіональному відділенню Фонду Державного майна України по Тернопільській області, що договір оренди слід вважати продовженим з 13.04.2010 терміном на п`ять років та на тих самих умовах, у зв`язку з чим сторонам слід укласти додаткову угоду про внесення змін до п. 10.1. договору оренди;
10/ Додаткова угода №10 від 24.02.2015, прийнята на виконання рішення Господарського суду Тернопільської області від 25.01.2014 у справі №14/59/5022-941/2012 (18/18/5022-404/2012), залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 07.10.2014, зміни: в п. 3.1 Договору, згідно якого орендна плата визначається на підставі Методики, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 №786 і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (вересень 2011 року) 43 366,94грн. за перший місяць, за грудень 2011 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць (вересень 2011 року) на індекси інфляції за жовтень, листопад, грудень 2011 року; п. 5.14 Договору, згідно якого Орендар зобов`язується в місячний термін, з дня підписання даної додаткової угоди, сплатити орендну плату в сумі 9 247,38 грн. без ПДВ – за 11 днів вересня 2011 року, 25 220,14 грн. без ПДВ – за жовтень 2011 року та 25 245,36 грн. без ПДВ – за листопад 2011 року.
11/ Додаткова угода №11 від 27.04.2018, змінено Розділ 3 "Орендна плата".
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2017 у справі №921/1193/15-г/7 позовні вимоги задоволено. Визнано продовженим договір оренди №9-ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (вул. Танцорова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46008, ідентифікаційний код 14037372) та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (ПрАТ "Галіція Дистилері" (вул. Бариська, 8А, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400, ідентифікаційний код 31274359)), терміном на п`ять років на тих самих умовах з 13.04.2015 до 13.04.2020.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2017 у справі №921/1193/15-г/7 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду Тернопільської області від 12.12.2017 у справі №921/1193/15-г/7, касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 у справі №921/1193/15-г/7 залишено без змін.
30 січня 2020 року ПАТ "Галіція Дистилері" звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях з листом №36 з проханням продовжити договір оренди №9 –ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 на строк 5 (п"ять) років з 13.04.2020.
08.04.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях надіслало додаткову угоду №12 про внесення змін до договору оренди від 12.12.2001, в тому числі пункт 10.1 Розділу 10 – "Цей договір продовжено строком на 1 (один) рік, що діє з 14.04.2020 по 13.04.2021 включно" на адресу ПАТ "Галіція Дистилері" супровідним листом за №11-112-00686.
14.04.2020 на лист відповідача, позивачем надіслано Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях відповідь №109 з додатком - Додаткову угоду №12 про внесення змін до договору оренди від 12.12.2001 підписано та викладено в редакції, в тому числі пункт 10.1 Розділу 10 – "Цей договір продовжено строком на 5 (п"ять) рік, що діє з 14.04.2020 по 13.04.2025 включно".
07.05.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях листом №11-112-00869 повідомило ПАТ "Галіція Дистилері" , що Фонд державного майна України , наказом №1075 від 04.11.2019 "Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк" із змінами, внесеними наказами ФДМ України від 06.11.2019 за №1083, від 31.01.2020 за №175 та від 21.04.2020 зобов"язав Регіональні відділення Фонду державного майна України забезпечити продовження договорів оренди на строк, що не перевищує 12 місяців. А тому, даним листом відповідач просить позивача підписати додаткову угоду до договору оренди, надіслану листом №11-112-00686 від 08.04.2020, зокрема продовження строку на один рік.
Як стверджує позивач, відповідач відмовляється підписувати Додаткову угоду №12 про внесення змін до договору оренди від 12.12.2001 викладено в редакції, в тому числі пункт 10.1 Розділу 10 – "Цей договір продовжено строком на 5 (п"ять) рік, що діє з 14.04.2020 по 13.04.2025 включно".
Також, зазначає, що ПАТ "Галіція Дистилері" продовжує користуватися орендованим майном на даний час та сплачує відповідну орендну плату, визначену Договором оренди.
Отже, позивач вважає, що дії відповідача щодо відмови у продовженні Договору оренди на строк 5 років з наведених причин є протиправними, а Договір оренди є продовженим, відповідно до норм чинного законодавства.
Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.
Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.
Оцінивши подані позивачем обґрунтування позовних вимог, пояснення та докази, заперечення відповідача, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з укладенням договору оренди № 9 – ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу, який за своєю правовою природою є договором оренди та які регулюються нормами Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та інших нормативно-правових актів.
Норми права, які застосував суд.
Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Як визначено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (стаття 631 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця упродовж одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності ( стаття 283 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: строк, на який укладається договір оренди.
Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Як визначено статтею 5 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є в тому числі - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" встановлено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності (стаття 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").
Мотивована оцінка судом.
Всебічно та повно з`ясувавши обставини та матеріали справи, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на наступне.
Статтею 55 Конституції України вказано, що кожному гарантується право на судовий захист.
Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Способи захисту права та законного інтересу передбачені в статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов`язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.
Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами статті 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов`язання утриматись від їх вчинення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Таким чином, існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання та способи захисту порушених прав. Звернення до суду з відповідними вимогами є одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання.
Неналежність чи невідповідність обраного способу судового захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та зумовлює відмову у задоволенні означених позовних вимог.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17.
Згідно з положеннями ст.ст. 2, 4, 5 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Отож задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
Особа, яка звертається до господарського суду з позовом, самостійно обирає спосіб захисту, визначає відповідача, предмет та підстави позову та зазначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов.
Сторона при зверненні з позовом до господарського суду повинна довести, що її суб`єктивне право порушено, не визнано чи оспорюється, а об`єктом захисту є її охоронюваний законом інтерес.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Предметом спору в даній справі є вимога позивача про визнання договору оренди продовженим у зв`язку із безпідставним припиненням відповідачем договору оренди та недотримання ним договірних та передбачених чинним законодавством заходів для поновлення терміну його дії.
Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті.
Статтею 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" встановлено, що Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності (стаття 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").
Наказом Фонду державного майна України №231 від 06.03.2019 "Про реорганізацію регіональних відділень Фонду державного майна України" вирішено утворити Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях як юридичну особу публічного права з місцезнаходженням: м. Івано-Франківськ, реорганізувавши шляхом злиття Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернівецькій області та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.
Відповідно до пункту 2 зазначеного наказу, новоутворене Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків, зокрема, Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.
Згідно наказу Фонду державного майна України за №255 від 14.03.2019 "Про затвердження Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях" затверджено Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях .
Наказом Фонду державного майна України за №555 від 11.06.2019 " Про затвердження Змін до Положень про регіональні відділення Фонду державного майна України" затверджено зміни до Положень про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях (п.3).
Відповідно до Змін до Положення, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях є правонаступником майна, прав та обов"язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.
У відповідності до наказу Фонду державного майна України від 18.06.2019 за №578 "Про визначення дня початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях" днем початку роботи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях визначено 20.06.2019.
Згідно інформації, що міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань, а саме витягу №1006211418 від 20.01.2020 вбачається, що 17.01.2020 державним реєстратором Тернопільської міської ради Джуманюк Н.М. до державного реєстру юридичних осіб внесено запис за №16461120018002457 про припинення юридичної особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області в результаті реорганізації.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1005477431 від 24.06.2019 вбачається, що 18.03.2019 державним реєстратором Івано–Франківської міської ради Струтинським В.О. здійснено державну реєстрацію юридичної особи - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, ідентифікаційний код 42891875 шляхом злиття, місцезнаходження: м. Івано-Франківськ.
Отдже, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях є правонаступником майна, прав та обов`язків Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області.
Особливості регулювання відносин, пов`язаних з орендою державного і комунального майна визначені, зокрема Законом України "Про оренду державного і комунального майна", яким визначені умови укладення, особливості зміни, припинення і поновлення договору оренди державного і комунального майна.
Майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного і комунального майна регулюються спеціальним Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
13.10.2019 прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна" за №157-IX.
Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (ч.1 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-IX).
Частиною 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №157-IX встановлено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Вирішуючи питання яку саме редакцію Закону України "Про оренду державного та комунального майна" необхідно застосовувати у спірних правовідносинах, суд виходить з положень статті 58 Конституції України, в силу якої слід застосовувати норми закону, які діяли в період виникнення спірних правовідносин. За загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.
До 01.02.2020 Закон України "Про оренду державного та комунального майна" діяв в редакції Закону №2269-XII від 10.04.1992 зі змінами.
Після 01.02.2020 Закон діє в редакції Закону №157-IX від 13.10.2019.
З огляду на викладене Закон №2269-XII належить застосовувати до правовідносин сторін, які мали місце до 01.02.2020, а Закон №157-IX - після 01.02.2020.
Отже, у даному випадку процедура продовження договору оренди визначається положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна" в редакції Закону №2269-XII.
За приписами статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Як визначено статтею 5 статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендодавцями є в тому числі - Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна.
Оренда державного та комунального майна є різновидом майнового найму, і при розгляді справ застосовуються норми як Закону України "Про оренду державного та комунального майна", так і норми Цивільного та Господарського кодексів України.
Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічне положення містить стаття 283 Господарського кодексу України.
Договір оренди є консенсуальним, тобто вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у належній формі, оплатним, двостороннім та строковим.
Як слідує із матеріалів справи, 12.12.2001 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (правонаступник якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях) в особі начальника відділення Шкільняка Михайла Михайловича, який діє на підставі Положення про регіональне відділення (як, Орендодавець/відповідач) та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" в особі директора ОСОБА_1 , що діє на підставі статуту ( як, Орендар) укладено Договір оренди № 9 – ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу.
Відповідно до умов пунктів 1.1, 1.5 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс структурного підрозділу (горілчаний цех) Бучацького мальтозного заводу (надалі – об`єкт оренди), склад і вартість якого визначено відповідно до акта оцінки, затвердженого наказом регіонального відділення №678 від 12 грудня 2001р., протоколу про результати інвентаризації та розподільчого балансу, складеного станом на 30 листопада і становить 756 675,00 грн. Об`єкт оренди використовується Орендарем з метою виробництва та реалізації лікеро-горілчаних виробів та іншої продукції харчової промисловості.
Орендар вступає у строкове платне користування об`єктом оренди у термін вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання - передачі Орендованого майна (п. 2.1 Договору).
Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 Цивільного кодексу України).
Як визначено статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Так, зі змісту умов Договору оренди вбачається, що Договір діє з 12.12.2001 до 12.12.2006 строком на 5 років. Зміни і доповнення, або розірвання цього Договору допускаються за взаємною згодою Сторін. Зміни і доповнення, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншій стороні. У разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення або зміну цього Договору протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору, він вважається продовженим на той самий термін і на умовах, які були передбачені Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження Договору. Дія цього Договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який було його укладено (п.п. 10.1, 10.3, 10.6, 10.7 Договору).
Також, між сторонами укладено додаткові угоди про внесення змін до Договору оренди № 9 – ЦМК від 12.12.2001 в тому числі в частині продовження терміну дії договору , а саме:
- Угода №5 від 12.01.2007, термін дії договору продовжено з 13.12.2006 до 12.02.2007 до прийняття Міністерством аграрної політики України (органом, уповноваженим управляти даним майном) відповідного рішення щодо погодження умов поновлення чи припинення терміну дії договору;
- Угода №6 від 21.01.2007, внесено зміни щодо: розміру орендної плати і така становить 9 962,89 грн.; порядку використання амортизаційних відрахувань, які залишаються у розпорядженні Орендаря і використовуються для відновлення орендованих основних фондів у першу чергу, власні кошти у другу чергу; погоджено строк дії договору оренди з 21.01.2007р. до 12.12.2009р. включно та можливості поновлення терміну дії договору на новий строк за умови дотримання такого порядку: при надходженні заяви Орендаря (не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення терміну дії Договору) Орендодавець протягом 5 днів звертається за погодженням поновлення терміну дії Договору оренди до органу, уповноваженого управляти державним майном; умови припинення договору оренди, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено, невиконання Орендарем п.3.7 та п.4.3 Договору;
- Додаткова угода №7 від 12.01.2010, продовжено термін дії Договору з 13.12.2009 до 12.02.2010 до прийняття Міністерством (органом уповноваженим управляти даним майном, переданим в оренду) рішення щодо визначення терміну продовження дії Договору оренди;
- Додаткова угода №8 від 11.03.2010, погодили продовження терміну дії Договору з 13.02.2010 до 12.04.2010 – до вирішення питання стосовно визначення терміну продовження дії Договору;
- Додаткова угода №9 від 22.07.2011, внесено зміну назви Орендаря на Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері", продовжено термін дії Договору оренди з 13.04.2010 до 12.04.2015 (п. 10.1 Договору), укладена на виконання постанови Львівського апеляційного господарського суду від 28.10.2010 у справі №17/22-504, якою визнано продовженим договір оренди №9-ЦМК від 12.12.2001 терміном на п`ять років на тих самих умовах та ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 07.02.2011, якою роз`яснено регіональному відділенню Фонду Державного майна України по Тернопільській області, що договір оренди слід вважати продовженим з 13.04.2010 терміном на п`ять років та на тих самих умовах, у зв`язку з чим сторонам слід укласти додаткову угоду про внесення змін до п. 10.1. договору оренди.
Окрім того, рішенням Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2017 у справі №921/1193/15-г/7 позовні вимоги задоволено. Визнано продовженим договір оренди №9-ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, укладений між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області (вул. Танцорова, 11, м. Тернопіль, Тернопільська область, 46008, ідентифікаційний код 14037372) та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (ПрАТ "Галіція Дистилері" (вул. Бариська, 8А, м. Бучач, Бучацький район, Тернопільська область, 48400, ідентифікаційний код 31274359)), терміном на п`ять років на тих самих умовах з 13.04.2015 до 13.04.2020.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 рішення Господарського суду Тернопільської області від 21.02.2017 у справі №921/1193/15-г/7 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду Тернопільської області від 12.12.2017 у справі №921/1193/15-г/7, касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області залишено без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.05.2017 у справі №921/1193/15-г/7 залишено без змін.
Отже, Договір оренди в останнє продовжено до 13.04.2020.
Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є безумовною підставою для припинення договору.
Суд не може погодитись з відповідачем в тому, що строк договору оренди закінчився 14.04.2020 і з цього моменту договір є припиненим, та, на противагу, вважає обґрунтованими твердження позивача про продовження договору на той самий строк і на тих самих умовах.
Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 статті 284 Господарського кодексу України встановлено, що істотними умовами договору оренди є: строк, на який укладається договір оренди.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення (стаття 631 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Частиною 1 статті 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.
Статтею 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Юридичний аналіз вказаної статті дозволяє зробити висновок про те, що спеціальні норми регламентують здачу в оренду державного та комунального майна та в імперативному порядку визнають продовженим договір оренди на той же строк та на тих же умовах, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору оренди не заявить про припинення або зміну умов договору оренди.
Разом з тим, якщо орендодавець протягом одного місяця після закінчення строку дії договору оренди майна заперечував щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється, виходячи з системного тлумачення ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна". Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження строку дії такого договору не вимагається обов`язкового укладення нового договору або внесення до нього змін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 30.01.2020 у справі №904/1207/19, від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.
Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
За статтею 764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Зі змісту зазначених правових норм можна зробити висновок, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення можуть бути висловлені ним, як до закінчення терміну дії договору оренди, так і упродовж одного місяця після закінчення цього строку.
Як слідує з матеріалів справи, 30 січня 2020 року ПрАТ "Галіція Дистилері" звернулося до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях з листом №36 з проханням продовжити договір оренди №9 –ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001 на строк 5 (п"ять) років з 13.04.2020.
08.04.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях надіслало додаткову угоду №12 про внесення змін до договору оренди від 12.12.2001, в тому числі пункт 10.1 Розділу 10 – "Цей договір продовжено строком на 1 (один) рік, що діє з 14.04.2020 по 13.04.2021 включно" на адресу ПАТ "Галіція Дистилері" супровідним листом за №11-112-00686.
14.04.2020 на лист відповідача, позивачем надіслано Регіональному відділенню Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях відповідь №109 з додатком - Додаткову угоду №12 про внесення змін до договору оренди від 12.12.2001 підписано та викладено редакції, в тому числі пункт 10.1 Розділу 10 – "Цей договір продовжено строком на 5 (п"ять) рік, що діє з 14.04.2020 по 13.04.2025 включно".
07.05.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях листом №11-112-00869 повідомило ПАТ "Галіція Дистилері" , що Фонд державного майна України , наказом №1075 від 04.11.2019 "Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк" із змінами, внесеними наказами ФДМ України від 06.11.2019 за №1083, від 31.01.2020 за №175 та від 21.04.2020 зобов"язав Регіональні відділення Фонду державного майна України забезпечити продовження договорів оренди на строк, що не перевищує 12 місяців. А тому, даним листом відповідач просить позивача підписати додаткову угоду до договору оренди , надіслану листом №11-112-00686 від 08.04.2020, строком на один рік.
Отже, вказані факти (переписка) переконливо свідчать про висловлення Орендодавцем наміру щодо продовження договору оренди.
Слід зазначити, що пріоритетним критерієм при вирішенні питання поновлення договору оренди є перш за все - відсутність заперечення сторони договору.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначені положення також кореспондуються зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з приписами частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Аналогічна норма міститься в частині 2 статті 291 Господарського кодексу України.
Із змісту статей 759, 763 та 764 Цивільного кодексу України України, частини 2 статті 291 Господарського кодексу України, частини 2 статті 17 та частини 2 статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", п.10.7 Договору оренди випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує Орендодавець. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку, мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
В матеріалах справи не міститься доказів, що орендодавцем на момент закінчення строку дії договору (13.04.2020) та в місячний термін після закінчення договору (до 13.05.2020 ) направлялися заяви про відмову від продовженя строку дії Договору.
Виходячи зі змісту частини 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" строк оренди в договорі оренди державного майна може бути меншим, ніж визначений у цій нормі строк, лише за наявності про це пропозиції орендаря, а орендодавець позбавлений права зобов`язувати орендаря укладати договір оренди зазначеного майна на менший строк, ніж той, який визначений законом (5 років) або той, який запропонований орендарем.
Отже, враховуючи норми статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" , статті 284 Господарського кодексу України , статтю 764 Цивільного кодексу України, враховуючи факт відсутності заяв та заперечень орендодавця про припинення договору, на момент закінчення строку дії договору та в місячний термін після закінчення строку дії договору, строк дії Договору оренди не був припинений, а є продовжений на той самий строк і на тих самих умовах.
При таких обставинах, рішення відповідача про відмову у продовженні строку дії договору на новий строк є безпідставним, необґрунтованим та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.
Відповідач не довів належними доказами відповідність чинному законодавству вчинених дій щодо підстав прийняття рішення не продовжувати договір оренди.
Така поведінка відповідача суперечить основним завданням покладеним на ФДМУ щодо реалізації державної політики у сфері оренди, ефективного використання державного майна, підтримки орендарів та недопущення зменшення надходжень коштів до Державного бюджету.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи наведене, суд позовні вимоги визнає обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Твердження відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та у запереченнях на відповідь на відзив спростовуються вищевикладеним.
Також, підставою неможливості продовження Договору оренди на той самий строк (5 років) і на тих самих умовах, відповідач посилається на наказ Фонду державного майна України за №1075 від 04.11.2019 "Про деякі питання продовження договорів оренди на новий строк" із змінами, внесеними наказами ФДМ України від 06.11.2019 за №1083, від 31.01.2020 за №175 та від 21.04.2020, яким зобов"язано Регіональні відділення Фонду державного майна України забезпечити продовження договорів оренди на строк, що не перевищує 12 місяців.
Одночасно в обґрунтування відмови наводить умови пункту 2 Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, яким передбачено, що Регіональне відділення у своїй діяльності керується в тому числі - наказами Фонду, дорученнями Голови Фонду.
Як визначено частиною 1 статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п`ять років, якщо орендар не пропонує менший термін.
Тобто, строк оренди в договорі оренди державного та комунального майна може бути меншим, ніж визначений у ст. 17 названого Закону строк, лише за наявності про це пропозиції чи згоди орендаря, а власник позбавлений права зобов"язувати орендаря укладати договір оренди на менший строк , ніж той, який визначений законом ( 5 років) або той, який запропонований та на який погоджується орендар. При цьому внесення змін до договору оренди державного чи комунального майна після закінчення терміну дії такого договору зокрема в частині нового строку (терміну) оренди допускається у порядку визначеному ч.2 ст.17 Закону №2269 та з урахуванням вимог щодо тривалості терміну договору оренди визначених ч.1 цієї статті.
Самостійна зміна орендодавцем (без досягнення домовленості з цього приводу з орендарем) нового терміну оренди з узгодженого сторонами терміну на інший суперечить приписам частин першої та третьої статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного суду від 28.08.2018 у справі №920/78/18.
Слід зазначити, що суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, зокрема, викладену у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України", де Суд зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У справі "Трофимчук проти України" № 4241/03 від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід.
Таким чином, питання чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
У даній справі судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному розумінні, а заперечення відповідача не спростовують обставин, встановлених на підставі наявних у справі доказів.
Висновок суду.
Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).
Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Судові витрати.
Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (частина 1 стаття 124 ГПК України).
Так, у позовній заяві позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, що складаються із судового збору в розмірі 2102, 00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн .
Щодо судового збору у розмірі 2102,00 грн.
В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2102,00 грн покладається на відповідача.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно статті 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи (частина 1 статті 123 ГПК України).
Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положення частин 1, 2, 3 статті 124 Господарського процесуального кодексу України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Як визначено статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом. Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
16.06.2020 між Адвокатським об"єднанням "Адвокатська компанія "Сидорович та партнери" та Приватним акціонерним товариством "Галіція Дистилері" (Клієнт) укладено договір на надання правової допомоги .
Факт надання адвокатських послуг підтверджується Актом надання - прийому послуг від 01.07.2020, рахунком про оплату наданих послуг №10/07 від 01.07.2020 та платіжним дорученням №4261 від 06.07.2020 про сплату правових послуг на суму 10 000,00 грн.
Отже, Договір про надання правової допомоги від 16.06.2020, Акт надання - прийому послуг від 01.07.2020, рахунок про оплату наданих послуг №10/07 від 01.07.2020 та платіжне доручення №4261 від 06.07.2020 про сплату правових послуг на суму 10 000,00 грн є належними доказами понесених позивачем витрат на правову допомогу, під час розгляду справи.
Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави ( частина 1 статті 126 ГПК України).
Як визначено частиною 2 статті 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.
Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.
Отже, витрати, які поніс позивач згідно договору про надання правової допомоги є витратами на професійну правничу допомогу.
Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час
За приписами частин 5 та 6 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З огляду на викладене, враховуючи відсутність заперечень відповідача, оцінюючи докази понесених витрат на професійну правничу допомогу, а також беручи до уваги задоволення позову, суд дійшов висновку про їх задоволення у розмірі 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити повністю.
2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2102,00 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн покласти на відповідача.
3. Визнати продовженим договір оренди №9-ЦМК цілісного майнового комплексу структурного підрозділу (горілчаного цеху) Бучацького мальтозного заводу від 12.12.2001, укладений між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Тернопільській області та Закритим акціонерним товариством "Галспирт" (ПрАТ "Галіція Дистилері") терміном на п`ять років на тих самих умовах з 14.04.2020 до 13.04.2025.
4. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 42891875 на користь Приватного акціонерного товариства "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8А, м. Бучач, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31274359 - 2 120,00 грн судового збору та 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
5. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.
Позивач (стягувач): Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8А, м. Бучач, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 31274359.
Відповідач (боржник): Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 42891875.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Примірник рішення надіслати учасникам справи, рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:
Позивачу: Приватне акціонерне товариство "Галіція Дистилері", вул. Бариська, 8А, м. Бучач, Тернопільська область.
Відповідачу: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській, Чернівецькій та Тернопільській областях, вул. Василіянок, 48, м. Івано-Франківськ.
Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Повний текст рішення (у зв"язку з відпусткою судді Боровця Я.Я.) складено та підписано "08" грудня 2020 року.
Суддя Я.Я. Боровець
Судове рішення № 93372709, Господарський суд Тернопільської області було прийнято 20.10.2020. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 921/465/20. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:
YouScore
API для автоматизації перевірок контрагентів
YC.Market
Пошук клієнтів, партнерів та постачальників
YC World
Пошук, побудова та візуалізація міжнародних звʼязків
YC Academy
Міжнародна спільнота комплаєнс-офіцерів
Консультативний висновок
Письмовий висновок по компанії або ФОП
Розширення
Firefox, Google Chrome
YouScore
API для автоматизації перевірок контрагентів
YC.Market
Пошук клієнтів, партнерів та постачальників
YC World
Пошук, побудова та візуалізація міжнародних звʼязків
YC Academy
Міжнародна спільнота комплаєнс-офіцерів
Консультативний висновок
Письмовий висновок по компанії або ФОП
Розширення
Firefox, Google Chrome