Рішення № 9337238, 05.05.2010, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 77-96-83

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 травня 2010 р. Справа № 6/24 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Грици Ю.І.

при секретарі судового засідання: Строїч П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом ПП "Стабіл", вул. Сотника Мартинця,6,м. Івано-Франківськ,76018,

до відповідача виконавчого комітету Івано-Франківськоі міської ради, вул. Грушевського, 21, м.Івано-Франківськ,76000,

про визнання недійсним договору оренди №ДО-2234 від 01.04.04,

за участю представників сторін:

від позивача: представник Петечел О.Ю. (довіреність № б/н від 26.01.10),

від відповідача: юрисконсульт Постольська Л.В. (довіреність № 1580/01-17/07-в від 07.10.09),

встановив:

          приватним підприємством „Стабіл” подано позов до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання недійсним правочину, а саме: договору оренди нежитлових приміщень № ДО-2234 від 01 квітня 2004 року.

          В обгрунтування своїх вимог позивач стверджує, що сторони не передбачали досягнення вказаних у договорі правових наслідків, оскільки господарсько-правові відносини між сторонами, що передували укладенню договору оренди нежитлових приміщень № ДО-2234 свідчать про протилежне. Зокрема, ПП „Стабіл” вважає, що підписання договору оренди було ініційоване відповідачем для вирішення питання про погашення його заборгованості в сумі 66417,00 грн. шляхом приватизації підвальних приміщень.

          В підтвердження доводів про фіктивність оспорюваного договору оренди, ПП „Стабіл” вказує, що підписання акту прийому-передачі підвальних приміщень носило чисто формальний характер, оскільки технічний стан приміщень не давав можливості використовувати його в господарській діяльності підприємства, що підтверджується в тексті самого акту прийому передачі приміщення, а також висновком НДІ „Проектреконструкція”.

          Таким чином, ПП „Стабіл” стверджує, що договір оренди №ДО-2234 в дійсності було укладено не для використання підвальних приміщень під торгівельно-комерційну діяльність, як це передбачено п. 1.3. вказаного договору, а лише з метою пролонгації виконання відповідачем своїх зобов’язань перед ПП „Стабіл”, зокрема, наданням права приватизації підвальних приміщень.

          В судовому засідання представник позивача також пояснив, що оспорюваний договір підлягає визнанню недійсним через те, що на момент укладення договору Орендодавець (Відповідач) не був власником вказаного майна, в обґрунтування чого послався на рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004.

          Крім того, представник позивача стверджує, що оскільки договір оренди №ДО-2234 підписаний на один рік, то згідно вимог ст. 793 ЦК України в редакції, що діяла на момент підписання договору, договір потребував обов’язкового нотаріального посвідчення.

          Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради в судовому засіданні позов не визнав, оскільки вважає, що договір оренди нежитлових приміщень №ДО-2234 спрямований на реальне настання правових наслідків, підтвердженням чого є акт приймання-передачі нежитлових приміщень, який підписаний обома сторонами, а також той факт, що позивач отримав у користування нежитлове приміщення та сплачував щомісячну орендну плату за користування ними.

          Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши зібрані по справі докази, оцінивши їх відповідно до приписів ст. 43 ГПК України, суд встановив наступне.

          ПП “Стабіл” виконало роботи по капітальному ремонту будинку №6 на вул. Сотника Мартинця, що в м. Івано-Франківську. Оскільки відповідно до листа експерта від 21.11.2002 року загальнобудинкові роботи не могли бути компенсовані в рахунок приватизації приміщення першого поверху. А тому, в результаті приватизації через викуп приміщення першого поверху (магазин) вказаного будинку згідно рішення ХХІ сесії Івано-Франківської міської ради від 28.03.2002 року було частково погашено заборгованість по капітальному ремонту будинку. А витрати ПП “Стабіл” в сумі 114565,00 гривень, понесені підприємством на капітальний ремонт загально-будинкових конструкцій, компенсації при приватизації магазину (І поверху) не підлягали. У зв’язку з цим Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про погашення вказаної заборгованості. У відповідь Відповідач визнав претензію по суті, обсяги робіт та суму заборгованості, а тому скликав нараду з питань досудового врегулювання господарських відносин з ПП “Стабіл”, у першого заступника міського голови, яка відбулася 10.01.2003 р. Протокольним рішенням наради Відповідач зобов’язав управління житлово-комунального господарства розрахуватися з ПП “Стабіл”, про що свідчить і лист управління житлово-комунального господарства № 880/1-7 від 25.06.2003 р., а також Фонд комунальної власності та юридичний відділ розробити механізм повернення існуючого боргу. На виконання Протоколу юридичним відділом та Фондом комунальної власності було запропоновано ПП „Стабіл” укласти з договір про безоплатне користування підвальними приміщеннями площею 108,0 м. кв.

          А тому, 21 січня 2003 р. Відповідачем було прийнято рішення № 29, яким ПП „Стабіл” надано дозвіл на безоплатне користування нежитловими підвальними приміщеннями, а саме: кімнати VIII-XIII площею 108,0 м.кв., а також визначено, що поліпшення приміщень, здійснені орендарем за рахунок власних коштів та за згодою орендодавця, які неможливо відокремити від приміщень без заподіяння їм шкоди, підлягають компенсації орендареві в порядку, встановленому чинним законодавством, тобто через приватизацію.

          Крім того, як свідчать додані до матеріалів справи лист-претензія ПП „Стабіл”, протокольне рішення наради у першого заступника міського голови, а також фотоматеріали з фіксацією дат їх виконання, ремонтно-будівельні роботи, необхідність яких були передбачені п. 7.1 Договору безоплатного користування нежитловими приміщеннями №207 від 21.01.2003 року та п. 9.1. Договору оренди нежитлових приміщень №ДО-2234 були виконанні в 2002 році, тобто ще до підписання оспорюваного договору оренди № ДО-2234. Дані обставини підтверджують відсутність наміру у сторін створити правові наслідки, обумовлені цим договором.

          Виходячи з вищевказаного, суд дійшов висновку про те, що сторони укладали оспорюваний договір лише для того, щоб вирішити питання проведення розрахунків Відповідачем по існуючому боргу перед Позивачем.

          Підтвердженням відсутності у сторін наміру на досягнення правових наслідків, передбачених договором оренди свідчить і той факт, що нежитлове підвальне приміщення передавалося для використання під торгівельно-комерційну діяльність (пункт 1.3 оспорюваного договору). Однак як свідчить акт приймання-передачі в оренду, висновок НДІ “Проектреконструкція” та подані Позивачем фотоматеріали підвального приміщення, об’єкт оренди взагалі не придатний для використання в комерційних цілях.

          Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

          Частина 5 ст. 203 ЦК України передбачає, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

          Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

          Крім того, при вирішенні даного спору суд виходить з того, що відповідно до ст. 761 ЦК України право передання у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

          Частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що об’єктом оренди можуть бути ,зокрема, інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб’єктам господарювання.

          Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

          Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Ст. 215 ЦК України вказує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

          Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

          Відповідачем не було надано жодного доказу на підтвердження того, що саме Відповідач є власником нежитлових приміщень, що були передані ним в оренду згідно договору №ДО-2234. В судовому засіданні встановлено, що співвласником вказаного майна є власники житлових і нежитлових приміщень будинку № 6 на вул. Сотника Мартинця в м. Івано-Франківську. З врахуванням рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 року №4-рп/2004, приписів ст. 382 ЦК України Відповідач не мав права розпоряджатися підвальними приміщеннями вказаного будинку.

          В Івано-Франківському ОБТІ не зареєстровано право власності за Відповідачем, не було надано доказів такої реєстрації і самим Відповідачем.

          Щодо повідомлення Позивача про нікчемність договору оренди нежитлових приміщень № ДО-2234 від 01 квітня 2004 року, судом встановлено, що оспорюваний договір було укладено з 01 квітня 2004 року по 31 березня 2005 року. Даний період дорівнює одному календарному року.

          Відповідно до ч.2 ст. 793 ЦК України (в редакції, чинної на момент укладення оспорюваного договору) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один рік і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

          Згідно вимог ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

          Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову оренди не житлових приміщень № ДО-2234 від 01 квітня 2004 року.

          Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати слід покласти на Відповідача.

          Керуючись ст.ст. 8, 124 Конституції України 43, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

позов задоволити.

Визнати недійсним договір оренди нежитлових приміщень від 01.04.04 № ДО-2234, укладений між виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000) та ПП "Стабіл" (вул. Сотника Мартинця, 6, м. Івано-Франківськ).

Стягнути з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (вул. Грушевського, 21, м. Івано-Франківськ, 76000, р/р 35424002000758 УДК в Івано-Франківській області, МФО 836014) на користь ПП "Стабіл" (вул. Сотника Мартинця, 6, м. Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 34844705) 85 грн. державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя Грица Ю.І.

рішення підписане 05.05.10.

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______ 05.05.10