Рішення № 93363638, 07.12.2020, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/7967/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2020 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Качур Р.П. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (81131 Львівська область Пустомитівський район с. Солонка), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби України у Пустомитівському районі Львівської області (81100 Львівська область м. Пустомити вул. Грушевського 45) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії та стягнення моральної шкоди -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - відповідач, Солонківська сільська рада), у якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 4873 від 20.08.2020 XXXI позачергової сесії VIII демократичного скликання Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області щодо відмови у задоволенні поданого позивачем клопотання від 04.08.2020 щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,25 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок категорії земель згідно з КВЦПЗ - землі житлової та громадської забудови - 02:01, яка розташована за адресою: Львівська обл. Пустомитівський район с. Нагоряни у межах населеного пункту з бажаним місцем розташування згідно з графічним додатком до клопотання (Додаток 2);

- зобов`язати відповідача прийняти рішення щодо надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,25 гектара для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок категорії земель згідно з КВЦПЗ - землі житлової та громадської забудови - 02:01, яка розташована за адресою: Львівська обл. Пустомитівський район с. Нагоряни у межах населеного пункту з бажаним місцем розташування згідно з графічним додатком до клопотання (Додаток 2);

- стягнути з відповідача на користь позивача за завдану протизаконним рішенням моральну шкоду з розрахунку статистичної середньомісячної заробітної плати в липні 2020 року по Львівській області у сумі 10530,00 грн за кожен місяць, що триває порушення його прав відповідачем та на момент подання заяви становить 13338,00 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 04.08.2020 позивач подав до відповідача клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Рішенням № 4873 від 20.08.2020 XXXI позачергової сесії VIII демократичного скликання Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні його клопотання у зв`язку з відсутністю розробленої містобудівної документації відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Позивач вважає таке рішення відповідача невмотивован6им та протиправним, відтак звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.

Ухвалою від 02.10.2020 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; залучено до участі у справі Управління Державної казначейської служби України у Пустомитівському районі Львівської області як третю особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача (далі - третя особа, УДКСУ у Пустомитівському районі); відповідачу встановлено 15-денний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Копію ухвали від 02.10.2020 відповідач отримав 09.10.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ШКІ 7901828399821. Правом подати письмовий відзив на позовну заяву не скористався, відтак суд, керуючись ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вирішив справу за наявними матеріалами.

Третя особа надіслала на адресу суду пояснення (вх. № 53895 від 20.10.2020), у яких зазначила, що розгляд земельних питань не входить до компетенції органів Державної казначейської служби України та роз`яснила механізм виконання рішень про стягнення коштів з місцевого бюджету. Просила врахувати такі пояснення при розгляді справи.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

ОСОБА_1 є громадянином України, учасником антитерористичної операції, що проводиться на території України, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , виданим 21.09.2020 Львівським обласним військовим комісаріатом.

ОСОБА_1 04.08.2020 звернувся до Солонківської сільської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 0,25 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за рахунок категорії земель згідно з КВЦПЗ землі житлової та громадської забудови 02:01, яка розташована за адресою: Львівська область Пустомитівський район с. Нагоряни, у межах населеного пункту.

До клопотання відповідно до вимог Земельного кодексу України позивачем додано графічне зображення на викопіюванні з генерального плану с. Нагоряни Пустомитівського району земельної ділянки орієнтовною площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішення XXXI позачергової сесії VIII демократичного скликання Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» № 4873 від 20.08.2020 у зв`язку з відсутністю розробленої містобудівної документації сільська рада відмовила у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Позивач вважає таку відмову невмотивованою та незаконною, відтак звернувся до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права.

При вирішенні спору по суті суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 14 Конституції України гарантовано право власності на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини є Земельний кодекс України (надалі - ЗК України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Відповідно до пункту б) частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Положеннями ст. 40 ЗК України передбачено, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 6 ст. 118 ЗК України).

Згідно з ч. 8 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара (п. г) ч. 1 ст. 121 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

На підставі системного аналізу вказаних правових норм суд дійшов висновку, що Земельним кодексом України передбачено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 27.02.2018 у справі № 545/808/17, від 18.10.2018 у справі 813/481/17 та від 22.04.2019 у справі № 263/16221/17.

Тобто, проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. У даному випадку таким органом є Солонківська сільська рада Пустомитівського району Львівської області.

Підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою земельної ділянки слугувала відсутність розробленої містобудівної документації.

Разом з цим, як встановив суд раніше, ч. 7 ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови в наданні дозволу, однак відповідач жодної з них у рішенні № 4873 від 20.08.2020 не вказав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, які не передбачені ЗК України.

Частиною 3 ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» № 3038-VI від 17.02.2011 (далі - Закон № 3038-VI) визначено, що за загальним правилом у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Підставою для прийняття оскаржуваного рішення відповідача № 4873 від 20.08.2020 стала саме відсутність затвердженої містобудівної документації.

Разом з цим, суд зазначає, що відповідно до ст. 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до вимог ст. 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 13.12.2016 у справі № 815/5987/14 та від 27.02.2018 у справі № 545/808/17.

Суд наголошує, що ст. 24 Закону № 3038-VI не містить жодної заборони у наданні дозволів на розроблення проектів землеустрою, які, як зазначено вище, є лише першим етапом у процедурі безоплатного отримання земельної ділянки у власність.

Зі змісту оспорюваного рішення відповідача судом встановлено, що обґрунтування прийнятого рішення по клопотанню позивача не містить визначених ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України підстав для відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою та вмотивованої відмови у його наданні, що є порушенням вказаної норми Земельного кодексу України.

Суд також вважає необхідним зазначити, що у своєму рішенні № 4873 від 20.08.2020 Солонківська сільська рада не зазначила який саме вид містобудівної документації залишається не розробленим та яким чином це впливає на вирішення питання про надання дозволу позивачу на розробку технічної документації, що також позбавляє оскаржуване рішення відповідача визначеності у встановленні підстав його прийняття.

З огляду на викладені вище обставини суд дійшов висновку, що рішення XXXI позачергової сесії VIII демократичного скликання Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» № 4873 від 20.08.2020 є необґрунтованим та протиправним, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об`єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть правила зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенс10і, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02)).

Отже, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав з урахуванням фактичних обставин справи.

Дійсно, у випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною 7 ст. 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Суд з урахуванням фактичних обставин справи зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічна правова позиція викладені у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 825/2228/18, яка відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

З огляду на викладене вище та з метою ефективного захисту прав позивача та забезпечення реального виконання рішення суду необхідно зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 04.08.2020 та прийняти рішення щодо надання дозволу позивачу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у власність, орієнтовною площею 0,25 гектара, у межах населеного пункту з урахуванням висновків суду.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача за завдану протизаконним рішенням моральну шкоду з розрахунку статистичної середньомісячної заробітної плати в липні 2020 року по Львівській області у сумі 10530,00 грн за кожен місяць, що триває порушення його прав відповідачем та на момент подання заяви становить 13338,00 грн суд зазначає таке.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також, ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Статтею 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Пунктом 3 Постанови Пленум Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 (далі - Постанова) встановлено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Пунктами 4, 5 Постанови визначено, що у позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, яким неправомірними діями чи бездіяльністю заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами підтверджується. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суди, зокрема, повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Згідно з пунктом 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (пункт 3 Постанови).

Позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження причинного зв`язку між рішенням відповідача та заподіянням йому моральної шкоди (у вигляді душевних страждань, психологічних переживань тощо).

Саме лише твердження позивача про те, що моральна шкода була спричинена йому внаслідок незаконного рішення відповідача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди.

Ураховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою та безпідставною, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Закріплений у ч. 1 ст. 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими частково, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» судові витрати розподілу не підлягають.

У зв`язку з відсутністю судді ОСОБА_2 у період з 01.12.2020 по 04.12.2020 включно на роботі справу розглянуто в перший робочий день судді - 07.12.2020.

Керуючись ст.ст. 19, 22, 25, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, пп. 15.5 п. 15 розділу VII «Перехідні положення» КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення XXXI позачергової сесії VIII демократичного скликання Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області «Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд» № 4873 від 20.08.2020.

3. Зобов`язати Солонківську сільську раду Пустомитівського району Львівської області (81131 Львівська область Пустомитівський район с. Солонка; код за ЄДРПОУ 04369699) повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 04.08.2020 та прийняти рішення щодо надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у власність, орієнтовною площею 0,25 гектара, у межах населеного пункту з урахуванням висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.П. Качур