Рішення № 93363394, 04.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

04 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3424/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Христенко Марини Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області про визнання незаконним та скасування наказу в частині підстав звільнення,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду на розгляді перебуває справа за позовом адвоката Христенко Марини Сергіївни (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач) до Управління поліції охорони в Луганській області (далі – відповідач), в якому представник позивача з урахуванням уточненої позовної заяви від 25 вересня 2020 року б/н (арк. спр. 44-45) просить визнати незаконним та скасувати наказ начальника Управління поліції охорони в Луганській області О.А. Врадія від 27 серпня 2020 року № 75 о/с в частині підстав звільнення ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач з 14 жовтня 2002 року по 06 листопада 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ на різних посадах. З 07 листопада 2015 року по 03 червня 2020 року проходив службу в Національній поліції України - Управлінні поліції охорони в Луганській області.

Згідно з витягом з наказу від 01 червня 2020 року № 46 о/с старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , молодшого інспектора групи реагування Лисичанського міського відділу Управління поліції охорони в Луганській області, з 03 червня 2020 року звільнено з Національної поліції у запас Збройних Сил України за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з виплатою компенсації за 18 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році. Вислуга років на день звільнення становить 19 років 00 місяців 28 днів в календарному вирахуванні та 09 років 07 місяців 14 днів в пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги).

З 04 червня 2020 року на підставі наказу Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 04 червня 2020 року № 97 о/с позивача прийнято на службу до Служби судової охорони.

Через три місяці після звільнення на домашню поштову на адресу ОСОБА_1 , яка була в розпорядженні Управління поліції охорони Луганської області, надійшов лист-повідомлення про зміну підстав звільнення зі служби, з копією витягу з нового наказу від 27 серпня 2020 року № 75 о/с, яким ОСОБА_1 звільнено з Національної поліції у запас Збройних Сил України вже не за власним бажанням, яке він виклав при звільненні в рапорті, а у зв`язку з переходом на роботу до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області.

З посиланням на положення статей 48, 59, 77 Закону України «Про Національну поліцію», представник позивача вважає незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскаржуваний наказ.

Управління поліції охорони в Луганській області позов не визнало, про що 15 жовтня 2020 року через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) за вхідним реєстраційним № 42064/2020 подало відзив на позовну заяву від 12 жовтня 2020 року № 3424/1 (арк. спр. 56-63).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що потреба внесення зміни до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с виникла через спровоковані позивачем обставинами, які робили цей розпорядчий документ юридично неточним. Зміни до наказу від 01 червня 2020 року № 46 о/с внесені шляхом видання наказу від 27 серпня 2020 року № 75 о/с. Такий алгоритм дій посадової особи відповідача ґрунтувався на загальновживаній практиці зміни нормативних актів і розпорядчих документів. Позивач не піддає сумніву повноваження начальника Управління поліції охорони в Луганській області щодо видання кадрових наказів. Тому, відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України ця обставина не потребує доказування. Отже, не потрібно доказувати і наявність у начальника Управління поліції охорони в Луганській області повноважень вносити зміни до виданих ним розпорядчих документів.

Приписами частини другої статті 41 Кримінального кодексу України визначено, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень і за змістом не суперечать чинному законодавству та не пов`язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Оскільки наказ від 27 серпня 2020 року № 75 о/с за своїм змістом не суперечить законодавству і його віддано уповноваженню на те посадовою особою, в межах її повноважень, то дії начальника Управління поліції охорони в Луганській області повністю відповідають приписам статті 19 Конституції України.

В позові наведена і процитована певна кількість норм матеріального права, але позов не містить жодного вмотивованого посилання на конкретне порушення конкретної норми права із обґрунтуванням того, в чому саме це порушення полягає. Позивач фактично зловживає процесуальним правом, оскільки його вимоги фактично спрямовані не на поновлення порушеного права (не можна поновити те, що не існує), а на позбавлення дискреційних повноважень посадової особи органу державної влади - перешкоджанні у реалізації начальником Управління поліції охорони в Луганській області наявного права ухвалювати рішення з питань, віднесеного до його компетенції, на власний розсуд у рамках закону.

Заперечення проти позову, обґрунтовані ще і тим, що наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року № 75 о/с не тільки жодним чином не порушує, а навіть і не зачіпає конституційних прав та свобод позивача.

Вимоги позивача зумовлені прагненням отримати те, на що в силу закону він не має права, тобто фактично йдеться про зловживання позивачем правом, а не про незаконність дій відповідача.

Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (стаття 43 Конституції України). Позивач вільно, хоча і недотримуючись приписів статті 18 Закону України «Про Національну поліцію», розпорядився своїм конституційним правом, змінивши 04 червня 2020 року місце проходження публічної служби. В певному сенсі, це рішення дійсно зумовлене бажанням позивача. Але бажання змінити умови несення і порядок проходження публічної служби безпідставно ототожнювати зі змістом пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію».

В провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебувають дві справи, відкриті за позовами ОСОБА_1 до Управління поліції охорони в Луганській області. Це справа № 360/3424/20 та справа № 360/2777/20 за позовом ОСОБА_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати йому одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Приписами цієї норми передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». ОСОБА_1 оскаржує наказ відповідача від 27 серпня 2020 року № 75о/с, оскільки звільнення зі служби на підставі пункту 8 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», де-юре, унеможливлює виплату, передбачену частиною другою статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач взагалі не має права на цю виплату, оскільки не має права на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Звільнення позивача «за власним бажанням», в контексті приписів статті 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», має бути вмотивованим наявністю підстав, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України, а саме постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу». Ані в рапорті про звільнення, ані звертаючись з позовами до суду, ОСОБА_1 не надав відомостей про наявність у нього визначених постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 сімейних обставин або інших поважних причин, для звільнення саме за власним бажанням відповідно до пункту 7 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». До суду позивачем також не додано таких доказів.

Наказом начальника Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 04 червня 2020 року № 97 о/а на підставі протоколу від 20 травня 2020 року № 36 засідання Комісії для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад співробітників Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області, довідки Міністерства внутрішніх справ України від 18 травня 2020 року, довідки військово-лікарської комісії Лисичанського військового комісаріату від 26 травня 2020 року, подання заступника начальника Територіального управління (зі служби) Служби судової охорони у Луганській області від 04 червня 2020 року, військового квитка та трудової книжки ОСОБА_1 позивача як переможця конкурсу на заняття вакантної посади контролера І категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області прийнято на службу до Служби судової охорони і в порядку переатестування присвоєно йому спеціальне звання – старший сержант Служби судової охорони.

Про рапорт ОСОБА_1 як підставу для вступу на службу до Служби судової охорони в наказі від 04 червня 2020 року № 97 о/а не йдеться, тобто такого рапорту позивач не подавав.

Таким чином, перебуваючи на службі в Національній поліції України, старший сержант поліції ОСОБА_1 у травні 2020 року прийняв рішення вступити/перейти на службу до Служби судової охорони, у зв`язку з чим прийняв участь в оголошеному наказом Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 04 травня 2020 року № 128 конкурсі на зайняття вакантних посад співробітників територіального управління Служби судової охорони у Луганській області.

В силу приписів пункту 6 частини першої статті 18 Закону України «Про Національну поліцію» старший сержант поліції ОСОБА_1 мав у травні 2020 року поінформувати свого безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції. Такими обставинами були подальше небажання проходити службу в лавах Національної поліції України і перемога в оголошеному наказом Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 04 травня 2020 року № 128 конкурсі на заняття вакантної посади контролера І категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (протокол від 20 травня 2020 року № 36).

Подавши 20 травня 2020 року рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України, ОСОБА_1 не вказав дійсних причин свого звільнення, ввівши тим самим в оману свого прямого начальника, що не узгоджується зі змістом складеної ним Присяги. Натомість, подаючи 20 травня 2020 року рапорт про звільнення зі служби в Національній поліції України, старший сержант поліції ОСОБА_1 «наполягав на своєму звільненні «03 червня 2020 року» Тобто, свій перехід на роботу до Служби судової охорони позивач спланував так, щоб його публічна служба взагалі не була перервана.

Положенням про проходження служби співробітниками Служби судової охорони, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя 04 квітня 2019 року № 1052/0/15-19, визначено, що Служба судової охорони згідно зі статтею 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах.

Згідно з приписами пункту «б» частини першої статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» служба в Національній поліції і служба в Службі судової охорони, де-юре, є рівнозначними, оскільки до вислуги років для призначення пенсії за вказаним Законом зараховується на рівних умовах.

Тобто, в у випадку позивача йдеться саме про зміну позивачем державного органу, у якому він продовжив свою публічну службу на рівнозначній посаді.

Відповідач зазначив, що наказ від 17 серпня 2020 року № 75 о/с лише, де-юре, врегулював обставини, що існували, де-факто. Цей акт, привівши у відповідність до норм законодавства, правовідносини, що виникли внаслідок дій позивача, дозволить ОСОБА_1 , після виникнення у нього права на пенсійне забезпечення за Законом № 2262-ХІІ, отримати передбачену статтею 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виплату в значно більшому розмірі, чим тій, про який йдеться зараз.

Усі положення наказу від 01 червня 2020 року № 46 о/с з моменту підписання наказу від 27 серпня 2020 року № 75 о/с стали недійсними. Отже, у разі скасування наказу від 27 серпня 2020 року № 75 о/с (а цей наказ є натепер єдиним діючим розпорядчим актом щодо звільнення позивача з лав Національної поліції України), позивач буде зобов`язаним продовжити службу в Національній поліції України, що, в свою чергу, унеможливить його подальше перебування на посаді контролера І категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони територіального управління Служби судової охорони у Луганській області.

З урахуванням викладеного, відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Користуючись правом на подання заяв по суті справи, представником позивача подана відповідь на відзив від 23 жовтня 2020 року б/н (арк. спр. 89-91), а відповідачем пояснення по справі від 05 листопада 2020 року № 3424/2 (арк. спр. 94-97), які за своєю суттю є запереченнями на відповідь на відзив.

Ухвалою від 21 вересня 2020 року позовну заяву адвоката Христенко Марини Сергіїївни залишено без руху (арк. спр. 38-40).

Ухвалою від 05 жовтня 2020 року про відкриття провадження в адміністративній справі судом ухвалено розглядати дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (арк. спр. 49-50).

Ухвалою від 04 грудня 2020 року заяву Управління поліції охорони в Луганській області про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення (арк. спр. 104-105).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 03 червня 2020 року на підставі рапорту від 20 травня 2020 року, в якому позивач наполягав на своєму звільненні саме 03 червня 2020 року, звільнений зі служби в Національній поліції України відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням), про що свідчать витяг з наказу Управління поліції охорони в Луганській області по особовому складу від 01 червня 2020 року № 46 о/с, трудова книжка ОСОБА_1 від 16 березня 2003 року серії НОМЕР_2 , послужний список ОСОБА_1 , рапорт ОСОБА_1 від 20 травня 2020 року (арк. спр. 12, 13-17, 18, 64, 65).

Відповідно до витягу з наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року № 75 о/с «По внесення змін до наказів» (арк. спр. 19, 66) на підставі оприлюднених Територіальним управлінням Служби судової охорони у Луганській області протоколів засідання Комісії для проведення конкурсу на зайняття вакантних посад співробітників Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області від 15 травня 2020 року № 32, від 20 травня 2020 року № 36, від 14 травня 2020 року № 28, від 27 травня 2020 року № 43 (арк. спр. 67-68, 69-77,) внесено зміни до наказу від 01 червня 2020 року № 46 о/с, виклавши його пункти в наступній редакції:

«відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» звільнити зі служби в Національній поліції (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)):

старшого сержанта поліції ОСОБА_1 (0027139), молодшого інспектора групи реагування Лисичанського міського відділу Управління поліції охорони в Луганській області, 03.06.2020. Виплатити грошову компенсацію за 18 діб невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час у 2020 році.

Права на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції не набув, вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить: 19 років 00 місяців 28 дні, час служби у пільговому обчисленні (без урахування календарної вислуги): 09 років 07 місяців 14 днів».

Підстава: перехід «4» червня 2020 р. у встановленому порядку ОСОБА_1 на роботу до Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області».

Також судом встановлено, що з 04 червня 2020 року ОСОБА_1 проходить службу у Територіальному управлінні Служби судової охорони у Луганській області на посаді контролера 1 категорії другого взводу охорони першого підрозділу охорони Територіального управління Служби судової охорони у Луганській області (для забезпечення безпеки учасників судового процесу та охорони Луганського окружного адміністративного суду) (арк. спр. 78).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – Закон № 580-VIII) служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України (частини четверта, п`ята статті 59 Закону № 580-VIII).

Згідно зі статтею 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону № 580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється: 1) у зв`язку із закінченням строку контракту; 2) через хворобу - за рішенням медичної комісії про непридатність до служби в поліції; 3) за віком - у разі досягнення встановленого для нього цим Законом граничного віку перебування на службі в поліції; 4) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів; 5) через службову невідповідність; 6) у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України; 7) за власним бажанням; 8) у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); 9) у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі; 9-1) у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб; 10) у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення, а також рішенням суду про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках, необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави; 11) у зв`язку з набуттям громадянства або підданства іншої держави.

Днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби (частини друга, третя статті 77 Закону № 580-VIII).

На виконання статті 59 Закону № 580-VIII наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235 затверджено Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 грудня 2016 року за № 1668/29798 (далі – Порядок № 1235).

Відповідно до пункту 2 розділу І «Загальні положення» Порядку № 1235 рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.

Підставою для видання наказів по особовому складу є такі зміни в службовій діяльності: призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов`язків за іншою посадою; присвоєння та позбавлення спеціальних звань поліції, пониження у спеціальному званні на один ступінь; закріплення спеціальних жетонів з індивідуальним номером; заохочення; зарахування у розпорядження; звільнення з посади; звільнення зі служби в поліції; відрядження поліцейських до державних (міждержавних) органів, установ, організацій та органів місцевого самоврядування із залишенням на службі в поліції; відсторонення від виконання службових обов`язків (посади); надання відпусток відповідно до законодавства; зміни прізвища, імені та по батькові; обчислення стажу служби в поліції, який дає право на встановлення поліцейським надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки; установлення посадових окладів; установлення чи скасування додаткових видів грошового забезпечення, премії та інших доплат відповідно до вимог чинного законодавства України; направлення поліцейських для проходження служби у складі національного персоналу в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки, а також їх повернення (розділ ІІ «Підстави для видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235).

Згідно з пунктами 1, 2 розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235 видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (далі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України. Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.

Перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України від 23 листопада 2016 року № 1235 (далі - Перелік) (пункт 3 розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235).

Відповідно до Переліку документів з питань проходження служби, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 23 листопада 2016 року № 1235, документами з питань проходження служби є рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду (додаток 1); подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення (додаток 2).

У випадку видання наказу про звільнення працівника зі служби в поліції в наказі органу поліції зазначаються стаж служби в поліції, вислуга років для призначення пенсії (у тому числі на пільгових умовах), необхідність виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції та стаж служби в поліції для її виплати. Крім того, зазначається інформація щодо необхідності виплати грошової компенсації за кількість діб невикористаних відпусток за фактично відпрацьований час у році звільнення або відрахування з грошового забезпечення коштів за кількість діб відпусток за час невідпрацьованої частини календарного року (пункт 10 розділу ІІІ «Порядок підготовки та видання наказів по особовому складу» Порядку № 1235).

З системного аналізу вищенаведеного слідує, що нормами Закону № 580-VIII та нормами Порядку № 1235 не передбачено ані підстав, ані повноважень начальників, яким надано право прийняття на службу до органів поліції, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання, на внесення змін до наказів про звільнення працівника зі служби в поліції за власним бажанням з метою зазначення інших підстав звільнення, у тому числі і через перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій).

На момент прийняття Управлінням поліції охорони в Луганській області наказу по особовому складу від 01 червня 2020 року № 46 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції існувала лише одна підстава для звільнення - за власним бажанням на підставі поданого рапорту від 20 травня 2020 року, в якому позивач наполягав на своєму звільненні саме 03 червня 2020 року. Після прийняття наказу про звільнення зі служби змінити підстави звільнення неможливо (зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року у справі № 817/1670/17 у подібних правовідносинах щодо зміни підстав звільнення поліцейського у наказі, що обов`язкова для врахування судами нижчих інстанцій відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.)

Посилання відповідача на відсутність у позивача обставин для звільнення зі служби за власним бажанням, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу», суд відхиляє з таких підстав.

Підпунктом «ж» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Також підпунктом «и» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, визначено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2005 року № 428 «Про доповнення Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та поширення на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції дії постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 р. № 413» поширено на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції дію постанови Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413.

Пунктом 4 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення підпунктів «ж», «и» пункту 63 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, суперечать пункту 7 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII, яким не вимагається для звільнення поліцейського зі служби в поліції за власним бажанням наявність поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків, сімейних обставин або інших поважних причин, перелік яких затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413, поширюється, зокрема, на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а не на поліцейських.

За таких обставин суд дійшов висновку, що наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року № 75 о/с «По внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с щодо старшого сержанта поліції ОСОБА_1 не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню в цій частині.

Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Із змісту статті 245 КАС України слідує, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.

При цьому, одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим.

Скасування акта суб`єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.

Визнання ж акта суб`єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта.

Суд визначає, що рішення суб`єкта владних повноважень є нечинним, тобто втрачає чинність з певного моменту лише на майбутнє, якщо на підставі цього рішення виникли правовідносини, які доцільно зберегти.

При цьому, вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.

З огляду на положення пунктів 1, 2 частини другої статті 245 КАС України у разі визнання протиправним рішення суб`єкта владних повноважень, суд повинен скасувати його, якщо він є актом індивідуальної дії, або визнати нечинним, якщо він є нормативно-правовим актом, про що зазначити у резолютивній частині постанови.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, та для відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів позивача, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, визнати протиправним та скасувати наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року № 75 о/с «По внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с щодо старшого сержанта поліції ОСОБА_1 .

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, оскільки в межах даної адміністративної справи основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, а відповідач як суб`єкт владних повноважень, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, не довів суду правомірність оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на сплату судового збору суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 840,80 грн, що підтверджено квитанцією від 25 вересня 2020 року № 151210027 (арк. спр. 46).

Оскільки позов задовольняється повністю, лише з корегуванням обраного позивачем способу судового захисту, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 840,80 грн суд присуджує позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо стягнення на користь позивача понесених судових витрат на правничу допомогу адвоката суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).

Частиною п`ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (пункти перший, другий частини сьомої статті 139 КАС України).

Відповідно до частини першої статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Разом з позовною заявою представником позивача подано договір про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року № 06/20/01, укладений між адвокатом Христенко Мариною Сергіївною та ОСОБА_2 , яка діє в інтересах чоловіка ОСОБА_1 , розрахунок судових витрат від 10 вересня 2020 року № 02 до Договору про надання правової допомоги з представництва інтересів в суді № 06/20/01, підписаний адвокатом Христенко Мариною Сергіївною та Літовкіним Олександром Миколайовичем, акт приймання-передачі наданих послуг від 14 вересня 2020 року № 02 до Договору про надання правової допомоги з представництва інтересів в суді № 06/20/01, підписаний адвокатом Христенко Мариною Сергіївною та Літовкіним Олександром Миколайовичем, довідку за реквізитами для поповнення рахунку ОСОБА_3 у відділенні АТ КБ «ПриватБанк» та виписку з рахунку за період з 01 вересня 2020 року по 09 вересня 2020 року (арк. спр. 29, 30, 31, 32, 33).

Дослідженням договору про надання правової допомоги від 17 червня 2020 року № 06/20/01 встановлено, що Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе обов`язки надати адвокатські послуги з захисту інтересів ОСОБА_1 у всіх правоохоронних, судових органах, а також у всіх установах та організаціях України (пункт 1.1. розділу 1 «Предмет договору»). Виконавець приступає до виконання своїх обов`язків з моменту підписання даного договору та оплати послуг відповідно до пункту 4 даного договору, а також отримання від Замовника всієї необхідної інформації для надання послуг (пункт 2.1. розділу 2 «Права та обов`язки сторін»). Виконавець може надавати такі юридичні послуги (за умови необхідності на розсуд Виконавця) відносно предмету договору: вивчати надані Замовником документи, ознайомлюватися з матеріалами в судах, а також надавати консультації та роз`яснення з юридичних питань; надавати усні та письмові довідки відносно законодавства; складати та подавати документи правового характеру, у тому числі запити, скарги, позови, заяви, заперечення тощо; засвідчувати копії документів у справах, які він веде; здійснювати представництво в державних органах, перед громадянами та юридичними особами, в судах; висвітлювати в засобах масової інформації, у тому числі за допомогою сайтів Інтеренет, ситуацію по справі з метою популяризації ситуації та протидії порушення прав Клієнта (пункт 2.2. розділу 2 «Права та обов`язки сторін»). Вартість послуг Виконавця визначається пропорційно виконуваним діям (пункт 4.1. розділу 4 «Порядок оплати послуг»).

Відповідно до розрахунку судових витрат від 10 вересня 2020 року № 02 до Договору про надання правової допомоги з представництва інтересів в суді № 06/20/01 Виконавець зобов`язується надати Замовнику юридичні послуги щодо підготовлення до подання до Луганського окружного адміністративного суду позовної заяви щодо оскарження підстав звільнення ОСОБА_1 за наказом від 27 серпня 2020 року № 75 о/с; складання та відправка адвокатських запитів в необхідній кількості для можливості досудового врегулювання питання до Управління поліції охорони Луганської області; вартість послуг Виконавця за цим розрахунком складає 3000,00 грн; Замовник до подання позову до суду зобов`язується перерахувати кошти в сумі 3000,00 грн на особистий рахунок Виконавця в Приват Банку, № картки НОМЕР_3 .

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 14 вересня 2020 року № 02 до Договору про надання правової допомоги з представництва інтересів в суді № 06/20/01 Виконавець надав, а Замовник прийняв юридичні послуги щодо підготовлення до подання до Луганського окружного адміністративного суду позовної заяви щодо оскарження підстав звільнення ОСОБА_1 за наказом від 27 серпня 2020 року № 75 о/с; складання та відправка адвокатського запиту для можливості досудового врегулювання питання до Управління поліції охорони Луганської області; вартість послуг Виконавця за цим розрахунком складає 3000,00 грн.

Відповідно до виписки з банківського рахунку позивач 08 вересня 2020 року сплатив 3000,00 грн за правову допомогу по договору № 06/20/01.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що представником позивача належними та допустимими доказами підтверджено понесені позивачем витрати на правничу допомогу.

Відповідач клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката через їх неспівмірність не заявив.

За таких обставин, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 91, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Христенко Марини Сергіївни в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Управління поліції охорони в Луганській області (ідентифікаційний код 40109152, місцезнаходження: 93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Партизанська, буд. 27) про визнання незаконним та скасування наказу в частині підстав звільнення задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ Управління поліції охорони в Луганській області від 27 серпня 2020 року № 75 о/с «По внесення змін до наказів» в частині внесення змін до наказу Управління поліції охорони в Луганській області від 01 червня 2020 року № 46 о/с щодо старшого сержанта поліції ОСОБА_1 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління поліції охорони в Луганській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 3000,00 грн (три тисячі грн 00 коп.) та судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 295 КАС України, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Т.І. Чернявська