Вирок № 93337599, 07.12.2020, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/4181/17

Провадження № 1-кп/175/243/17

Вирок

Іменем України

07 грудня 2020 року

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Бровченка В.В.,

при секретареві Мельнику Д.П.,

за участю сторін: прокурора Нероди Д.Д.,

захисника Олешко О.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

а також потерпілої ОСОБА_2 ,

представника потерпілої Яструба О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське кримінальне провадження № 12015040440001118 відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Дніпропетровськ, громадянина України, ІПН НОМЕР_1 , з вищою освітою, одруженого, пенсіонера, непрацюючого, зареєстрованого по АДРЕСА_1 , проживаючого по АДРЕСА_2 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.1 ст.122 КК України,

встановив:

25 травня 2015 року близько 19.00 години ОСОБА_1 знаходився на вулиці Сонячній поблизу будинку АДРЕСА_2 , де між ним і сусідкою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на ґрунті особистих неприязних відносин розпочався конфлікт, під час якого у нього раптово виник умисел, спрямований на спричинення останній тілесних ушкоджень.

З цією метою ОСОБА_1 умисно наніс ОСОБА_2 два удари в обличчя, внаслідок чого остання впала на спину і вдарилася потилицею об дорожнє покриття, після чого обвинувачений умисно наніс потерпілій один удар кулаком у груди.

У результаті цих умисних дій обвинуваченого ОСОБА_1 потерпілій ОСОБА_2 буди заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: гострої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани потиличної області, закритого неускладненого перелому альвеолярного відростку верхньої щелепи на рівні 17-18-го зубів з переходом на дно гайморової порожнини справа (без зміщення уламків і порушення цілісності слизової оболонки альвеолярного відростку, без порушення пневматизації верхньощелепної пазухи справа), підшкірної гематоми правої щічної ділянки та повік правого ока та нагноєння гематоми правої щічної області, які за своїм характером відносяться до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я тривалістю понад 6 діб, але не більше як три тижні (21 день).

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою провину не визнав і пояснив, що 25.05.2015 року приблизно о 18.00 годині він знаходився у себе вдома на території домоволодіння АДРЕСА_2 . В цей час він почув крики та побачив на сусідній території ОСОБА_2 та її батьків, котрі щось кричали. Коли ОСОБА_7 підняв милицю, щоб ударити по установленому на його території паркані, то він одразу зробив зауваження сусіду. На це родина ОСОБА_2 почала криками висловлювати йому своє невдоволення. Після цього він вийшов на вулицю, де зустрів ОСОБА_9 , із яким спочатку мав словесне непорозуміння, але невдовзі знайшли спільну мову. В цей час до них підійшла ОСОБА_2 , яка почала кликати ОСОБА_9 йти додому, але той відмовився та сусідка повернулася до власного двору, де на відстані 5-10 метрів від них почала висловлювати на його адресу нецензурну лайку та прокльони. Обмінявшись нецензурними жестами, він указав ОСОБА_2 , що приватизує і їх земельну ділянку, на що потерпіла одразу підбігла до нього та намагалася спричинити удар в область паху, але йому вдалося уникнути удару. Потім ОСОБА_2 втратила рівновагу, схопила його за майку, потягла на себе та вони удвох упали. Було чутно сильний удар головою потерпілої, на що він почав показувати жестами, що конфлікт вичерпаний. Він, обіпершись на праву руку та коліно, знаходився над ОСОБА_2 менше хвилини, оскільки та не відпускала бретелі майки. В цей час ОСОБА_9 намагався взяти велику гілку, щоб спричинити йому удар, але на вулицю вибіг його син ОСОБА_14 і завадив цьому. Потім син звернувся до потерпілої, аби та відпустила бретелі майки, однак ОСОБА_2 їх тримала доти, доки не відірвала одну з них. Після цього він із допомогою ОСОБА_14 піднявся та відійшов у бік, а син із ОСОБА_9 допомогли підвестися потерпілій, яка, дійшовши до власного двору, почала криками погрожувати йому в`язницею. Потерпіла мала лише травму потилиці, котра зовні не кровоточила. Далі він підійшов до сусіда ОСОБА_17 , якому показав власні руки, на котрих не було ніяких пошкоджень. Приблизно через 40 хвилин, можливо пізніше, приїхала швидка допомога, на якій ОСОБА_2 з обмотаною головою відвезли до лікарні. Опівночі приїхали працівники поліції, яким він показав свій пошкоджений одяг і написав заяву, яка залишилася проігнорованою. На наступний день на місці події бачив шматок своєї майки та невелику пляму рідини. Припускає, що пошкодження у вигляді перелому щелепи ОСОБА_2 спричинені за місцем проживання останньої можливо ОСОБА_9 , коли сусіди повернулися до себе додому, оскільки особисто ОСОБА_9 оплатив лікування потерпілої. На його думку, потерпіла його обмовляє, оскільки бажає аби його притягли до кримінальної відповідальності. Так як він не наносив потерпілій будь-яких ударів, а сам перебував у стані необхідної оборони, то просив його виправдати та відмовити у задоволенні цивільного позову.

Провина обвинуваченого у вчиненні вказаного судом діяння підтверджується наступними доказами.

Показаннями потерпілої ОСОБА_2 , яка у суді пояснила, що 25.05.2015 року її батько ОСОБА_7 і знайомий ОСОБА_9 у дворі пішли на межу домоволодінь АДРЕСА_3 та АДРЕСА_2 , де робітники знесли старий паркан і встановлювали новий на їх території. В цей час підійшов ОСОБА_1 і намагався вдарити її батька, але вона завадила удару. Потім обвинувачений почав чіплятися на вулиці до ОСОБА_9 , але вона забрала останнього від воріт ОСОБА_1 і пішла у напрямку власного будинку. Обвинувачений, висловлюючись нецензурною лайкою, наздогнав її та одразу вдарив в область носу, а потім в область щелепи та зробив підніжку, внаслідок чого вона впала та втратила свідомість, а коли прийшла до тями та намагалася підвестися, обвинувачений разом із сином ОСОБА_14 почав тримати її за руки та вдарив кулаком у груди. Коли їй допомогли підвестись, то з голови та носу текла кров. Після цього її госпіталізували до лікарні. Вважає, що ОСОБА_1 повинен понести кримінальну відповідальність за ч.1 ст.122 КК України. Його умисними діями їй завдані матеріальна та моральна шкода у розмірі 6543,54 грн. і 20000 грн. відповідно, які просить з нього стягнути, та відшкодувати суму сплаченого нею судового збору в розмірі 640 грн.

Показаннями свідка ОСОБА_20 , яка в судовому засіданні показала, що 25.05.2015 року приблизно о 17.00 годині до них додому прийшов ОСОБА_9 , який згодом із її чоловіком ОСОБА_7 вийшов на подвір`я. Через деякий час вона почула крик доньки ОСОБА_2 , яка вибігла з будинку. Коли вона на милицях вийшла на подвір`я, то побачила, що ОСОБА_2 у дворі тримає батька. Потім ОСОБА_2 пішла забрати ОСОБА_9 , який перебував на вулиці поблизу домоволодіння ОСОБА_1 . У цей час вона знову почула крики біля воріт ОСОБА_1 , чула, що останній намагався вдарити ОСОБА_9 . Теща обвинуваченого намагалася заспокоїти останнього, але в тієї нічого не вийшло. Приблизно через 5 хвилин ОСОБА_2 з ОСОБА_9 направилися в сторону їх будинку. В цей час ОСОБА_1 , ображаючи доньку нецензурними словами, наздогнав ОСОБА_2 та ударив тричі в обличчя, після чого зробив підніжку, внаслідок чого донька впала. Син обвинуваченого ОСОБА_14 і ОСОБА_9 стояли осторонь. Коли вона вийшла на вулицю, донька почала приходити до тями, а ОСОБА_1 і його син тримали її за руки. Іншою рукою ОСОБА_1 тиснув на обличчя ОСОБА_2 . На її крики ОСОБА_1 припинив ці дії та із сином утік, а вона допомогла ОСОБА_2 дійти додому. Після цих подій вона викликала швидку допомогу та доньку госпіталізували до лікарні.

Показаннями свідка ОСОБА_9 , який у суді пояснив, що 25.05.2015 року у світлу пору доби ОСОБА_7 на території свого домоволодіння почав сваритися з обвинуваченим з приводу установлення на межі паркану. Він у цей час підійшов зі сторони вулиці до воріт ОСОБА_1 , із яким почав спілкуватися. Потім прийшла ОСОБА_2 , з якою він направився у напряму дому ОСОБА_2 . Пройшовши приблизно 2 метри, ОСОБА_1 щось образливе промовив на адресу ОСОБА_2 , яка повернулася до ОСОБА_1 та схопила останнього за майку. Обвинувачений в цей час кулаками ударив ОСОБА_2 по голові, внаслідок чого вона впала та втратила свідомість. Далі ОСОБА_1 ще двічі ударив потерпілу. Потім хтось допоміг ОСОБА_2 піднятися та відвести її додому. Він бачив сліди крові на ОСОБА_2 , оскільки та при падінні ударилася головою.

Матеріалами судової справи № 175/4181/17 (провадження № 1-кп/175/243/17, а саме:

- протоколами проведення слідчих експериментів від 15.12.2018 року року та відеозаписами цих слідчих дій, відповідно до яких обвинувачений ОСОБА_1 , свідки ОСОБА_17 і ОСОБА_26 у присутності захисника, потерпілої та експерта СМЕ розповіли про обставини виникнення у ОСОБА_2 забійної рани потиличної області (т.1,а.с.п.166-167,168-169,170-171,173);

- висновком експерта № 97 від 23 травня - 20 червня 2019 року, відповідно до якого у ОСОБА_2 виявлені тілесні ушкодження у вигляді гострої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, забійної рани потиличної області, закритого неускладненого перелому альвеолярного відростку верхньої щелепи на рівні 17-18-го зубів з переходом на дно гайморової порожнини справа (без зміщення уламків і порушення цілісності слизової оболонки альвеолярного відростку, без порушення пневматизації верхньощелепної пазухи справа), підшкірної гематоми правої щічної ділянки та повік правого ока, нагноєння гематоми правої щічної області, які як кожне окремо, так і у сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що зумовили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю понад 6 діб, але не більше, як три тижні (21 день). Враховуючи характер цих пошкоджень, можливо вказати, що ушкодження могли бути спричинені з силою, достатньою для їх виникнення, незадовго до надходження у лікувальний заклад, тобто 15.05.2015 року. Встановлені тілесні ушкодження в області обличчя утворилися від травматичної дії тупого твердого предмету, що діяв в ділянку правої щічної області на рівні 17-18-го зубів верхньої щелепи справа, не характерні для виникнення внаслідок падіння. Забійна рана потиличної області спричинена від травматичної дії тупого твердого предмету або при ударі об такий, що можливо при падінні з висоти власного зросту на тверде покриття та ударом об нього задньою поверхнею голови. Локалізація та механізм виникнення забійної рани потиличної області відповідає механізму її виникнення, вказаному у протоколах слідчих експериментів від 15.12.2018 року за участю ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_17 і ОСОБА_26 . При аналізі медичної документації, обґрунтованим розладом здоров`я, пов`язаним із травмою, отриманою 25.05.2015 року, слід вважати знаходження на стаціонарному лікуванні з 25.05.2015 року по 12.06.2015 року. Звернення до сімейного лікаря 03.07.2015 року та до невропатолога 07.07.2015 року з приводу відновлювального періоду закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку об`єктивними клінічними даними та неврологічною симптоматикою не підтверджені, тому не можуть свідчити за обґрунтований розлад здоров`я й при визначенні ступеня тяжкості в рахунок не сприймаються, що відповідає вимогам п.4.6. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом МОЗ № 6 від 17.01.1995 року. Таким чином мав місце короткочасний розлад здоров`я (т.1,а.с.п.226-252).

Наведені докази, які є належними, допустимими і достовірними, повністю узгоджуються між собою і у своїй сукупності є достатніми для прийняття рішення про винуватість обвинуваченого.

Відповідно до обвинувального акта в редакції від 31 жовтня 2017 року умисні дії ОСОБА_1 були кваліфіковані за ч.1 ст.122 КК України як умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, тобто умисне ушкодження, яке не є небезпечним для життя і не потягло за собою наслідків, передбачених у статті 121 цього Кодексу, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров`я (т.1,а.с.п.5-7).

Прокурором, який підтримував обвинувачення в суді, 11 грудня 2019 року це обвинувачення в порядку ч.2 ст.338 КПК України змінено і дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч.2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я (т.2,а.с.п.19-26).

Потерпіла ОСОБА_2 та її представник Яструб О.П. у відповідності до ч.3 ст.338 КПК України заявили про підтримання обвинувачення, пред`явленого ОСОБА_1 по ч.1 ст.122 КК України, і вимагали про засудження ОСОБА_1 саме по названому закону України про кримінальну відповідальність.

Розглянувши повно і всебічно кримінальне провадження, проаналізувавши та оцінивши наведені докази у їх сукупності та взаємозв`язку, у тому числі перевіривши та оцінивши усі доводи учасників судового провадження, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 умисно спричинив легке тілесне ушкодження ОСОБА_2 , що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Доказів потерпілою та її представником про необхідність застосування закону про кримінальну відповідальність, який передбачає відповідальність за більш тяжке кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, не надано, а їх твердження ґрунтуються лише на висновках експерта № 4973е від 26-28 жовтня 2015 року, № 4974е від 28 жовтня 2015 року та № 537е від 15 лютого 2019 року (а.к.п.32-33,41-42;т.1,а.с.п.192-195).

Даючи оцінку цим висновкам, суд враховує пояснення у суді експерта ОСОБА_28 , яка обґрунтувала виявлення у потерпілої тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості тим, що термін зрощення кісткової тканини становить понад 21 добу, а тому вона припускала, що ОСОБА_2 перебуватиме на стаціонарному лікуванні понад 21 день.

Таким чином, суд вважає, що прокурором обґрунтовано змінено обвинувачення, і дійшов висновку, що за обставин, викладених у обвинувальному акті в редакції від 11 грудня 2019 року було вчинено кримінальне правопорушення саме обвинуваченим ОСОБА_1 , і його дії кваліфікує за ч.2 ст.125 КК України як умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я.

Доводи ОСОБА_1 про свою непричетність до інкримінованого кримінального правопорушення, зокрема щодо того, що він умисно не наносив потерпілій будь-які тілесні ушкодження, суд розцінює як спосіб захисту від обвинувачення з метою уникнення покарання та відшкодування шкоди ОСОБА_2 , оскільки ці його доводи спростовуються сукупністю покладених в основу вироку доказів, зокрема показаннями потерпілої ОСОБА_2 , свідків ОСОБА_20 і ОСОБА_9 , які дають підстави для висновку про причетність саме ОСОБА_1 до вчинення цього проступку, так як потерпіла не могла самостійно спричинити собі тілесні ушкодження в області обличчя, котрі утворилися у короткий термін часу з виникненням забійної рани потиличної області.

З тих же підстав суд вважає надуманими доводи обвинуваченого про те, що він захищався від дій ОСОБА_2 та знаходився у стані необхідної оборони.

Будь-яких доказів на підтвердження версії ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 спричинено пошкодження в області обличчя після конфлікту на вулиці за місцем проживання останньої, зокрема самим ОСОБА_9 , який оплатив лікування потерпілої, стороною захисту не надано, а отже ця версія, на думку суду, є вигаданою та не приймається до уваги.

Послідовні показання потерпілої та вищезгаданих свідків у ході кримінального провадження повністю узгоджуються з іншими доказами, і, на думку суду, логічно вписуються в картину події кримінального правопорушення.

Належних доказів, які б могли свідчити про факт обмови ОСОБА_1 , у ході судового розгляду не встановлено, а тому суд приходить до висновку про достовірність і об`єктивність показань потерпілої та свідків.

У зв`язку з викладеним клопотання захисника Олешко О.М. в частині визнання показань цих свідків недопустимими доказами є необґрунтованим.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_14 повідомив, що 25.05.2015 року у вечірній час він вийшов на подвір`я на території домоволодіння АДРЕСА_2 , щоб покурити. Його батько в цей час на вулиці спілкувався з ОСОБА_9 . Потім підійшла ОСОБА_2 , яка висловлювалася нецензурною лайкою на адресу батька, забрала ОСОБА_9 і пішла з ним у напрямку свого дому. Але потім потерпіла із прискоренням повернулася та намагалася вдарити батька в область паху. ОСОБА_2 руками схопила ОСОБА_1 за бретелі майки, штовхнула спочатку вперед, а потім потягнула на себе, внаслідок чого вони не утрималися на ногах і удвох упали один на одного на проїзну частину. Після цього він підбіг до них і разом із батьком намагався розщепити руки потерпілої, яка не відпускала бретель з власних рук. У цей час ОСОБА_9 узяв гілку і намагався нею вдарити батька, але він завадив удару. Після цього він із ОСОБА_9 допоміг підвестися ОСОБА_2 , яка з останнім пішла додому. Стверджував, що ОСОБА_1 не наносив умисних ударів ОСОБА_2 та не бачив видимих тілесних ушкоджень і слідів крові на обличчі потерпілої.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснив, що 25.05.2015 року приблизно о 18.00 годині він із родиною знаходився на подвір`ї власного домоволодіння АДРЕСА_4 , та в цей час почув крики та нецензурну лайку. На вулиці він побачив, що сваряться ОСОБА_2 та її батьки. Коли крики стали голоснішими, побачив, що ОСОБА_1 навпроти свого двору спілкується з ОСОБА_9 , а ОСОБА_2 зі своїми батьками стояла на території свого домоволодіння біля паркану на межі. У той час, коли ОСОБА_2 забрала ОСОБА_9 від ОСОБА_1 і пройшла 5-6 метрів, то потерпіла розвернулася та на адресу обвинуваченого почала виражатися нецензурною лайкою. Він вирішив підійти та попередити ОСОБА_1 про те, що родина ОСОБА_2 є скандальною та вони можуть вчинити бійку. На вулиці став очевидцем того, як ОСОБА_2 з розмаху спробувала нанести ногою удар в область паху ОСОБА_1 , але обвинуваченому вдалося уникнути удару. У цей момент ОСОБА_2 оступилася, втратила рівновагу і схопилася руками за майку ОСОБА_1 , внаслідок чого вони удвох упали. ОСОБА_1 упав на потерпілу зверху, обіпершись на праву руку. Зазначив, що будь-яких ударів ОСОБА_1 не наносив ОСОБА_2 і слідів крові на останній не бачив. Припускає, що ОСОБА_2 могла отримати ушкодження потилиці при падінні, оскільки було чутно глухий звук удару.

Аналогічні по суті показання надав у суді свідок ОСОБА_26 .

Такі показання свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_17 і ОСОБА_26 судом розцінюються як недостовірні, спрямовані на забезпечення алібі обвинуваченому, оскільки вони повністю спростовуються сукупністю доказів, покладених в основу вироку.

Показання цих свідків у суді є недостовірними, оскільки, на думку суду, обумовлені родинними та особистими стосунками з ОСОБА_1 і не спростовують наведених судом доказів, а тому не приймаються судом до уваги.

Таким чином, суд приходить до висновку про повну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення та необхідність призначення йому покарання, передбаченого законом, і не вбачає підстав для винесення виправдувального вироку, на чому наполягали захисник і обвинувачений у судових дебатах.

Разом із цим, судом установлено, що під час досудового розслідування було допущено ряд порушень вимог КПК України, що потягло недопустимість окремих доказів.

Так, згідно з п.9-1 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбаченими пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося з дотриманням вимог щодо підслідності.

У частині 7 статті 284 КПК України зазначено, що якщо обставини, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 9-1 частини першої цієї статті, виявляються під час судового провадження, а також у випадку, передбаченому пунктами 2, 3 частини другої цієї статті, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження.

Так, 26 травня 2015 року відносно ОСОБА_1 слідчим СВ Дніпропетровського РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області Заплюсвічкою А.В. внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України, за номером кримінального провадження 12015040440001118 (а.к.п.1).

За постановою, винесеною 12 грудня 2015 року слідчим Панасенком Є.О., кримінальне провадження № 12015040440001118 на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України закрите за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК України (а.к.п.64). Це рішення, як убачається з матеріалів кримінального провадження, ніким не оскаржувалося та не скасовувалося.

05 березня 2016 року відносно ОСОБА_1 слідчою Орловою М.В. до ЄРДР за № 12016040440000583 внесені відомості про кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 КК України (а.к.п.67).

28 грудня 2016 року слідчою Дівіндір О.В. винесено постанову про закриття кримінального провадження № 12016040440000583 відносно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України (а.к.п.80).

Постановою заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Гутарова Д.О. від 08 червня 2017 року вищевказана постанова скасована, а матеріали кримінального провадження № 12016040440000583 направлені начальнику СВ Дніпровського РВП ДВП ГУНП в Дніпропетровській області для організації досудового розслідування (а.к.п.82).

10 жовтня 2017 року прокурором Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Данильченком В.В. винесено постанову про об`єднання кримінальних проваджень № 12015040440001118 від 26.05.2015 року і № 12016040440000583 від 05.03.2016 року, оскільки вони вчинені однією особою щодо одного факту. Вказаною постановою цим провадженням присвоєно єдиний номер кримінального провадження - 12015040440001118 (а.к.п.90-91).

Зі змісту наданої під час судового провадження прокурором Данильченком В.В. постанови заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Риженка О.В. від 27.10.2017 року убачається, що постанова слідчого Панасенка Є.О. від 12 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12015040440001118 скасована як незаконна. Вказане кримінальне провадження відновлене та об`єднане з кримінальним провадженням № 12016040440000583 від 05.03.2016 року. Викладене також повністю підтверджується з наданої прокурором копії скріншоту із ЄРДР № 12015040440001118 від 26.05.2015 року, у якому у хронологічному порядку відображені всі процесуальні дії (т.1,а.с.п.202-203,204).

Дослідивши усі вказані процесуальні рішення та документи, суд вважає, що відсутні підстави для застосування судом правових норм п.9-1 ч.1 і ч.7 ст.284 КПК України у кримінальному провадженні № 12015040440001118, оскільки відсутні підстави вважати, що вказана вище постанова слідчого є нескасованою.

Також суд вважає, що відсутність у матеріалах кримінального провадження постанови заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Риженка О.В. від 27.10.2017 року, не є безумовною підставою для закриття кримінального провадження, на чому наголошували захисник і обвинувачений. Такий факт лише свідчить про неналежне процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку, що клопотання захисника Олешко О.М. в цій частині не підлягає задоволенню.

Разом з тим, суд враховує доводи захисника щодо недопустимості окремих доказів виходячи з наступного.

Так, у відповідності з ч.1 ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Частина 2 цієї статті передбачає, що недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 87 КПК України передбачено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

За приписом ч.1 ст.290 КПК України, визнавши зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта… прокурор або слідчий за його дорученням зобов`язаний повідомити підозрюваному, його захиснику… про завершення досудового розслідування та надання доступу до матеріалів досудового розслідування.

Згідно з частиною 12 цієї статті якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень ст.290 КПК України, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

З огляду на викладене і виходячи з вимог ч.2 ст.86, ч.1 ст.89 КПК України, суд визнає усі матеріали кримінального провадження № 12015040440001118, здобуті до винесення постанови заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Риженка О.В. від 27.10.2017 року про скасування постанови слідчого Панасенка Є.О. від 12 грудня 2015 року про закриття кримінального провадження № 12015040440001118, недопустимими доказами, оскільки надані у ході судового провадження прокурором документи відсутні в матеріалах кримінального провадження, а отже прокурором чи слідчим за його дорученням доступ до цих документів не був наданий стороні захисту при виконанні вимог ч.1 - ч.4, ч.12 ст.290 КПК України, що є грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону, а тому виключає їх з доказової бази обвинувачення і не посилається на них у вироку.

При ухваленні вироку суд не посилається на показання допитаних у суді свідків ОСОБА_35 і ОСОБА_36 , а також на інші матеріали кримінального провадження, які були дослідженні в судовому засіданні, оскільки даних щодо предмету доказування вони не містять.

Аналіз усіх доказів по справі дає суду підстави для висновку про повну доведеність «поза розумним сумнівом» вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого прокурором кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, та необхідність призначення покарання, передбаченого цим кримінальним законом.

При визначенні виду й міри покарання, суд не врахує інформацію, що характеризує особу ОСОБА_1 , оскільки усі такі матеріали здобуті в рамках закритого кримінального провадження № 12015040440001118, тобто до винесення постанови заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 Риженка О.В. від 27.10.2017 року.

Обставин, що пом`якшують чи обтяжують покарання обвинуваченого, суд не вбачає.

Згідно з ч.1 і ч.2 ст.50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

За приписом ч.2 ст.65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження кримінальних правопорушень.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини», передбачено, що при розгляді справ рішення ЄСПЛ застосовуються як джерело права.

Так, у справі «Скоппола проти Італії» від 17.09.2009 року (заява № 10249/03) зазначено, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним».

Виходячи з цих вимог закону і положень ст.ст.66-67 КК України, враховуючи обставини справи і особу ОСОБА_1 , його ставлення до наслідків умисного кримінального проступку проти життя та здоров`я особи, який призвів до погіршення стану здоров`я потерпілої, суд вважає за необхідне призначити реальне покарання у виді обмеження волі у межах строку, передбаченого санкцією ч.2 ст.125 КК України, вважаючи, що таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.

За приписом ч.5 ст.74 КК України особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 09 квітня 2019 року по справі № 760/18016/15-к (провадження 51-846 км 18) зазначив, що звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності відповідно до ст.49 КК України. Зокрема у випадку, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною та вимагає закриття справи у зв`язку з відсутністю в діях особи складу злочину або виправдання. Тоді суд за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись зазначеною нормою матеріального права та ч.5 ст.74 вказаного Кодексу.

Згідно з положенням п.2 ч.1 ст.49 КК України (в редакції Закону України від 22.11.2018 року N 2617-VIII) особа звільняється від кримінальної відповідальності у разі вчинення кримінального правопорушення (проступку), за який передбачено покарання у виді обмеження волі…, якщо з дня вчинення нею… проступку і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки.

Частиною 2 статті 12 КК України (в редакції Закону України від 22.11.2018 року N 2617-VIII) передбачено, що кримінальним проступком є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов`язане з позбавленням волі.

Виходячи з того, що з дня вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, за яке передбачено покарання у виді штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або виправних робіт на строк до одного року, або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років (в редакції на день ухвалення вироку), тобто яке відповідно до ч.2 ст.12 КК України віднесено до категорії кримінальних проступків, - минуло понад три роки, він підлягає звільненню від відбування призначеного покарання на підставі ч.5 ст.74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

У зв`язку з викладеним вище є помилковою позиція прокурора про необхідність відбування запропонованого ним покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75, 76 КК України.

Під час досудового розслідування та судового провадження обвинуваченому запобіжний захід не обирався.

У підготовчому судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 заявила цивільний позов про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 завданої злочином матеріальної та моральної шкоди у розмірах 6543,54 грн. і 20000 грн. відповідно. Також просила відшкодувати судові витрати у розмірі 640 грн. (т.1,а.с.п.23,24-37).

Дослідивши надані потерпілою та її представником докази на обґрунтування позову у частині відшкодування матеріальної шкоди, суд вважає його підлягаючим частковому задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ч.1 ст.1166, ч.1 ст.1177 ЦК України майнова шкода, завдана злочином, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4901-441 та іншої медичної документації, ОСОБА_2 внаслідок спричинених тілесних ушкоджень перебувала на стаціонарному лікуванні з 25 травня по 12 червня 2015 року. Після виписки їй були надані медичні рекомендації щодо прийому певних лікарських препаратів.

Враховуючи вищевикладене та інформацію, що міститься в оригіналах касових чеків і медичних документах, суд вважає, що цивільний позов ОСОБА_2 у частині матеріальної шкоди підлягає частковому задоволенню і з ОСОБА_1 на її користь слід стягнути 5544,54 грн. (за виключенням сум, які не можливо ідентифікувати у нечитаємих чеках).

Її ж вимоги про відшкодування моральної шкоди у розмірі 20000 грн., підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, згідно з ч.1 ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Така шкода, виходячи з п.1 та п.2 ч.2 ст.23 ЦК України, може проявлятися у фізичному болі та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Згідно ч.4 ст.23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Частиною 1 статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Виходячи із зазначених положень закону та обставин справи, характеру, глибини та тривалості душевних, емоційних, фізичних і моральних страждань, які перенесла потерпіла у зв`язку з отриманими тілесними ушкодженнями від незаконних умисних дій ОСОБА_1 , враховуючи принципи розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що заявлена ОСОБА_2 сума у розмірі 20000 грн. є співрозмірною та компенсує завдану їй моральну шкоду.

Згідно з п.2 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08 липня 2011 року, позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи, - звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Вимогами п.6 цієї ж частини ст.5 вказаного Закону також передбачено звільнення позивачів від сплати судового збору у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок вчинення будь-якого кримінального правопорушення, незалежно від об`єкту посягання.

Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної і моральної), завданої у результаті заподіяння тілесних ушкоджень або смерті, незалежно від того, настали такі наслідки в результаті вчинення кримінального правопорушення або інших дій чи бездіяльності, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно Закону.

Виходячи з наведеного, цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення, а тому судовий збір, самостійно сплачений потерпілою у розмірі 640 грн., підлягає поверненню ОСОБА_2 (т.1,а.с.п.23).

Витрати на залучення експертів і речові докази у даному кримінальному провадженні відсутні.

Керуючись ст.ст.369, 374, 376 КПК України, суд -

ухвалив:

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.2 ст.125 КК України та піддати кримінальному покаранню у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.

Звільнити ОСОБА_1 від призначеного кримінального покарання на підставі п.2 ч.1 ст.49, ч.5 ст.74 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Стягнути з обвинуваченого ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь потерпілої ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ) 5544 (п`ять тисяч п`ятсот сорок чотири) гривні 54 копійки у рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 20000 (двадцять тисяч) гривень у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданих кримінальним правопорушенням.

Сплачений судовий збір у розмірі 640 грн. відповідно до квитанції № 0.0.901284181.1 від 23 листопада 2017 року - повернути потерпілій ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_2 ).

У задоволенні позову ОСОБА_2 в іншій частині - відмовити.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику, прокурору, потерпілій та її представнику.

На вирок сторонами може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду через Дніпропетровський районний суд протягом 30 діб з моменту його проголошення.

Суддя В.В. Бровченко