Рішення № 93332980, 23.11.2020, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/2253/20

23 листопада 2020 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд в складі:

Головуючого судді : Шульгача М.П.,

при секретарі: Музиці О. М.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: Молинь Р. П.,

представника відповідача: Денисюк Н. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, суд,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, а саме просить:

- Визнати протиправною бездіяльність Служби безпеки України (вул Володимирська, 33, м. Київ, 01034, код ЄДРПОУ 00034074) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 АДРЕСА_1 середнього заробітку за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.04.2019 по 21.05.2020.

- Зобов`язати Службу безпеки України (вул. Володимирська, 33, м. Київ, 01034, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби за період з 01.04.2019 року по 21.05.2020 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та пояснили, що Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року по справі №500/701/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Службу безпеки України нарахувати та виплатній, грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період 14.11.2015 по 31.03.2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2019 року.

Дане рішення суду Відповідачем було виконане 21.05.2020 року, шляхом виплати грошової компенсації, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 з відповідним призначенням платежу.

Таким чином, повний розрахунок з Позивачем було здійснено 21.05.2020 року. 18.08.2020 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою виплатити йому середній заробіток за період 01.04.2019 но 21.05.2020, тобто за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення по день фактичного розрахунку.

На даний час дана вимога виконана не була.

Просять позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та пояснив, що позивач та його представник посилаються на норми КЗпП проте, Військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а проходять військову службу, а тому положення КЗпП на військовослужбовців не поширюються.

Разом з тим, затримка у виплаті була викликана тим, що у відповідача до вирішення зразкової справи Верховним судом № 620/4218/18 не було законних підстав визначених чинним законодавством для виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.04.2019 по 21.05.2020.

Відтак вважає, що правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з СБУ на його користь "середнього заробітку за час затримки виплати належної йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 01.04.2019 по 21.05.2020 служби" відсутні.

Просить в задоволенні позову відмовити.

Суд, заслухавши в судовому засіданні пояснення сторін, розглянувши матеріали справи, встановив наступні факти.

Починаючи з 06.04.1993 року по 31.03.2019 року ОСОБА_1 проходив військову службу в органах Служби безпеки України 31.03.2019 року.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі наказу СБУ від 29.03.2019 року №407-ос був виключений зі списків особового складу СБУ з посади старшого онеруповноваженого (майор) 6 відділу ( з дислокацією у м. Тернопіль) управління (з дислокацією у м. Рівне), Головного управління військової контррозвідки з правом носіння військової форми одягу.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.04.2020 року по справі №500/701/20 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Службу безпеки України (місцезнаходження: вул. Володимирська. 33, м. Київ, 01034, код ЄДРПОУ 00034074) нарахувати та виплатній, грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій за період 14.11.2015 по 31.03.2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 31 березня 2019 року.

Дане рішення суду Відповідачем було виконане 21.05.2020 року, шляхом виплати грошової компенсації, що підтверджується випискою по картковому рахунку ОСОБА_1 з відповідним призначенням платежу.

Таким чином, повний розрахунок з Позивачем було здійснено 21.05.2020 року.

18.08.2020 Позивач звернувся до Відповідача з вимогою виплатити йому середній заробіток за період 01.04.2019 но 21.05.2020, тобто за весь час затримки виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій після звільнення по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, то це питання повинно вирішуватись із застосуванням норм ст. ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.03.2018 р. у справі № 806/1899/17 та від 31.05.2018 р. у справі № 823/1023/16.

Суд вважає необхідним зазначити, що за змістом ст. 117 КЗпП України нею регулюються два випадки:

1. невиплата з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір

або

2. невиплата належних звільненому працівникові сум при наявності спору про їх розміри.

Оскільки, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є мірою відповідальності роботодавця за несвоєчасний розрахунок з працівником, то перелік випадків, за які така відповідальність застосовується, є вичерпним і не може бути розширений за рішенням суду.

Отже, ст. 117 КЗпП України не регулюються правовідносини, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні.

Суд вважає, що спір стосовно розміру належних працівникові для виплати сум і спір щодо права працівника на виплату йому певних сум не є тотожними, оскільки в першому випадку право працівника на певну категорію виплати (надбавка, компенсація, допомога) не оспорюється, а спірним є лише питання розміру такої виплати. У другому ж випадку спірним є питання, чи має право особа взагалі на певну виплату, а розмір такої зазвичай не є спірним, оскільки нарахування цієї виплати взагалі ще не здійснювалось.

При цьому, розмежування у ст. 117 КЗпП України спорів про розмір виплати та про право на виплату є логічним з огляду на те, що за своєю правовою природою виплата середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні є відповідальністю роботодавця за таку несвоєчасність, а ч. 2 ст. 117 КЗпП України на підтвердження цього містить посилання щодо необхідності встановлення у спірних відносинах вини роботодавця.

Як зазначалось вище, з такого визначення правової природи спірної виплати виходить у своїх постановах і Верховний Суд.

У спірних відносинах проблемним питанням була наявність у позивача самого права на виплату при звільненні грошової компенсації за невикористану відпустку, при цьому, суд зауважує, що це питання було спірним і неоднозначним по всій території України, що підтверджується розглядом Верховним Судом зразкової справи № 620/4218/18. Необхідність розгляду такого спору як зразкової справи була викликана неоднозначними положеннями законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та суперечливою судовою практикою з цього питання.

Зазначені обставини свідчать про те, що в день звільнення відповідачем не було виплачено позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, у зв`язку з тим, що за його переконанням позивач не мав законного права на виплату такої компенсації. Вирішення Верховним Судом зразкової справи з аналогічних правовідносин підтверджує їх спірний характер і об`єктивну наявність проблеми з цього питання на території всієї країни.

Отже, в даному випадку відсутня вина відповідача у невиплаті спірної компенсації в день звільнення.

Крім того, ст. 117 КЗпП України, на яку посилається позивач в обгрунтування позовних вимог, спірні правовідносини не регулюються, оскільки останні виникли не у зв`язку з розміром належних позивачу при звільненні сум, а у зв`язку зі спором стосовно самого права на виплату йому спірної компенсації за невикористану відпустку.

З огляду на вищенаведене, суд приходить до висновку, що виплата працівникові його середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за наявності спору про право такого працівника на певні виплати при звільненні, ст. 117 КЗпП України не передбачено.

Відтак, відсутні підстави для задоволення вимоги позивача про зобов`язання відповідача виплатити йому середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні - невиплату компенсації за невикористану додаткову відпустку передбачену п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" .

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з вищенаведеного, суд приходить до висновку в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд в строки передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України та набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 25 листопада 2020 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Служба безпеки України (місцезнаходження/місце проживання: вул. Володимирська,33,Київ 34,01034, код ЄДРПОУ/РНОКПП 00034074);

Головуючий суддя Шульгач М.П.