Рішення № 93328026, 25.11.2020, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

25 листопада 2020 року Справа № 903/531/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЛЛАР-ЛОГІСТИК"

до Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича

про стягнення 74406,23 грн. збитків.

Суддя Вороняк А.С.

секретар судового засідання Хвищук Н. В.

за участю представників сторін:

від позивача: н/з;

від відповідача: н/з,

Суть спору: 22.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕЛЛАР-ЛОГІСТИК" звернулося до господарського суду з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича про стягнення 74406,23 грн. збитків.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на укладення між сторонами договору №К20000078921/01 від 09.09.2019 про надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом. На підставі якого та згідно заявки від 16.12.2019 відповідачем було здійснено перевезення вантажу, під час якого частково його пошкодив. Позивач відшкодував одержувачу вантажу - ПрАТ «Філіп Морріс Україна» завдані відповідачем збитки в розмірі 74406,23 грн., внаслідок чого поніс витрати на суму 74406,23 грн., які просить стягнути.

Ухвалою суду від 24.07.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЛЛАР-ЛОГІСТИК" до Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича про стягнення 74406,23 грн. було залишено без руху.

Ухвалою суду від 25.08.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження. Судове засідання призначено на 09.09.2020.

Ухвалою від 09.09.2020 повідомлено сторони про те, що підготовче засідання відбудеться 07.10.2020.

В судовому засіданні 07.10.2020 судом на місці ухвалено продовжити строк підготовчого провадження по 25.11.2020.

Ухвалою від 07.10.2020 повідомлено позивача про те, що підготовче засідання відбудеться 28.10.2020.

16.10.2020 на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому відповідач зазначає, що у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки матеріалами справи не підтверджується наявність елементів складу цивільного правопорушення, як протиправна поведінка та наявність розміру збитків, що унеможливлює покладення обов`язку здійснити відшкодування збитків відповідачем, який прийнято судом. Доводи позивача про те, що у процесі виконання заявки, був частково пошкоджений вантаж, а саме один тюк і тим самим завдано шкоду позивачу, розмір якої становить 74406,23 грн. не підтверджуються доказами, доданими до заяви. Спосіб визначення вартості майна, яке позивач вважає пошкодженим, не відповідає способам визначення вартості такого майна, визначеним законом та Договором, яким в такому випадку має бути звіт про оцінку майна. Як вбачається із матеріалів справи, Було пошкодження лише самого тюку, тобто упаковки, а не безпосередньо товару - ацентного волокна. Не підтверджується матеріалами справи, що вказане волокно, яке знаходилось в упаковці , повністю зіпсоване та не придатне для використання за призначенням в повному обсязі саме в кількості 554 кг., як вказує позивач у своєму розрахунку нанесених збитків. в міжнародній товаро-транспортній накладній (CMR) №0784281, згідно якої здійснювалось перевезення вантажу, в графі 24 відмічено про отримання вантажу замовником без будь-який претензій щодо його якості чи наявності пошкоджень. Разом з тим, акт приймання матеріалів № 97/19, яким позивач підтверджує наявність нанесених збитків, не містить даних про час та дану його складення. Вищенаведене ставить під обґрунтований сумнів факт пошкодження вантажу саме у період виконання вищевказаної заявки, а не після (чи під час) вивантаження на складі.

26.10.2020 на адресу суду надійшла відповідь на відзив №21102020 від 21.10.2020, в якій позивач зазначає, що склад цивільного правопорушення позивачем описані і доведені в мотиваційній частині позовної заяви та долучених до неї документах. Відповідач з невідомих причин (можливо зумисне, вводячи суд в оману) плутає, що в даному спорі предметом є стягнення збитків в порядку ст. 224 ГКУ та ст. 22 ЦКУ - це понесених ТОВ «Стеллар-Логістик» витрат в сумі 74406,23 грн. у порядку виконання Претензії N201/057 від 28 січня 2020 року про відшкодування збитків, яка надійшла на адресу ТОВ «Стеллар- Логістик» від ПрАТ «Філіп Морріс Україна» (одержувач вантажу). Відповідно до даних розділу Заявки «Рід вантажу» упаковка: «на палетах», а не тюк. Одержувач вантажу (ПрАТ «Філій Морріс Україна») зробив заяву перевізнику (ФОП Осійчуку Олександру Миколайовичу) у формі Акту про прийом матеріалів № 97/19 від 24.12.2019 року (який без будь-яких заперечень підписаний водієм ФОП Осійчук Олександра Миколайовича - Аврамчуком Анатолієм), у якому вказує на загальний характер пошкоджень вантажу не пізніше моменту прийняття вантажу 24.12.2019 року. Той факт, що одержувач (ПрАТ «Філіп Морріс Україна») отримав вантаж, не може бути доказом того, що він отримав вантаж у такому стані, який описано у вантажній накладній.

28.10.2020 суд ухвалив на місці закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 25.11.2020.

09.11.2020 на адресу суду надійшло клопотання від ТОВ «Стеллар-Логістик» про проведення судового засідання без участі представника. Просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

24.11.2020 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника в іншому судовому засіданні.

Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, залишив його без задоволення, оскільки явка представників сторін в судове засідання не визнавалась обов`язковою. Крім цього, представництво інтересів в суді не обмежене певним колом осіб, а надання додаткових пояснень та доказів по справі в господарському судочинстві не ставиться в залежність від явки уповноважених представників у судове засідання.

При цьому, судом враховано принцип ефективності судового процесу, який діє у господарському судочинстві і направлений на недопущення затягування процесу, а також враховано положення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено, що справа має бути розглянута судом у розумний строк.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Беручи до уваги приписи ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, господарський суд визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору, -

встановив:

09.09.2019 між фізичною особою-підприємцем Осійчуком О.М. (експедитор 1)( перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стеллар-Логістик» (експедитор) було укладено договір №К20000078921/01 про надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом (а.с. 8-12)(далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, даний договір регулює порядок відносин, що виникають між сторонами при перевезеннях вантажів автомобільним транспортом по території України та іноземних держав.

Згідно п. 1.3 Договору експедитор 1 зобов`язується доставити ввірений йому вантаж до пункту призначення належним чином та в обумовлений строк та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачу), а експедитор що зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Експедитор оплачує послуги експедитора 1 з коштів, що надійшли від клієнтів-замовників послуг експедитора на умовах, що нижче узгоджені.

Відповідно до п. 3.2.4 експедитор 1 зобов`язаний проводити перерахунок погрузочних місць та огляд цілісності упаковки/тари вантажу при його прийманні від вантажовідправника, стежити за розміщенням і кріпленням вантажу на вантажній платформі, проводити зберігання вантажу.

Відповідно до змісту заявки на перевезення вантажу в міжнародному сполученні №от16.12.2019 відповідач прийняв на перевезення вантаж вагою до 22.8 т., упаковка: на паллетах, адреса розвантаження: ПрАТ «Філіп Моріс Україна», с. Докучаєвське, Харківська область, перевізник: фізична особа-підприємець Колядюк В. П., водій: ОСОБА_1 , вартість фрахту: 2800 Євро (а.с.13).

Відповідно до акту приймання без дати № 97/19 вантаж прибув до одержувача - ПрАТ «Філіп Моріс Україна» в неопломбованому автомобілі, при розвантаженні автомобіля виявлено один пошкоджений тюк, пошкодження було допущено при відкритті під час планової зупинки автомобіля, результатом стали: зірвана заводська пломба (№ 091380), пошкодження одного тюка. Акт підписано водієм, та представниками одержувача (а.с. 14-15).

28.01.2020 на адресу позивача ПрАТ «Філіп Моріс Україна» було направлено претензію про відшкодування збитків № 01/057 (а.с. 17).

Відповідно до змісту претензії сума збитків ПрАТ «Філіп Моріс Україна» становить 74406,23 грн.

Згідно розрахунку ПрАТ «Філіп Моріс Україна» збитки розраховувались за 554 кг. ацетатного джгута без крутки для виробництва сигаретних фільтрів, ціна за кг. - 4,55 дол. США, що за курсом НБУ 24,5984, всього з ПДВ становить 74406,23 грн. (а.с. 18).

01.06.2020 позивачем було перераховано ПрАТ «Філіп Моріс Україна» 74406,23 грн.; призначення платежу: згідно претензії №01/057 від 28.01.2020 про відшкодування збитків, договір 4510109 (а.с. 19).

18.02.2020 позивач направив на адресу відповідача претензію № 18/02 про відшкодування збитків на суму 74406,23 грн. (а.с. 20).

У відповідь на претензію від 18.02.2020 № 18/02 фізична особа - підприємець Осійчук О. М. направив лист, в якому зазначено, що вимоги не визнає, оскільки при розвантаженні було пошкоджено 1 тюк, зазначено про пошкодження упаковки вантажу, але не зазначено кількості пошкодженого вантажу (а.с. 21-22).

Згідно ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Судом встановлено, що правовідносини сторін у цій справі виникли з договору про надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом № К20000078921/01 від 09.09.2019, за яким позивач виступав експедитором, а відповідач перевізником.

Згідно з положеннями статті 909 ЦК України та статті 307 Господарського Кодексу України(далі - ГК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується укладенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

За змістом частини 2 статті 908 ЦК України, що кореспондується з вимогами частини 5 статті 307 ГК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Статтею 920 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало. Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Згідно зі статтями 314 ГК України та 924 ЦК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, - у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.

За змістом наведених норм обсяг відповідальності перевізника має бути погоджений сторонами у відповідному договорі і не повинен суперечити положенням чинного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Суд звертається до правової позиції, наведеної у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 907/603/17, згідно з якою норма статті 924 ЦК України передбачає принцип винності в разі відповідальності перевізника за втрату, нестачу, псування й ушкодження вантажу, який є загальним для всіх видів транспорту. Перевізник несе відповідальність за нестачу, втрату, псування й ушкодження вантажу лише у випадках, коли він винен у несхоронності вантажу. При цьому обов`язок доведення своєї невинуватості лежить на ньому.

Отже, відповідальність перевізника побудована за принципом вини і діє, як правило, презумпція вини зобов`язаної сторони.

Перевізник несе відповідальність, якщо не доведе, що втрата, псування й ушкодження вантажу відбулися внаслідок обставин, яким він не міг запобігти чи усунення яких від нього не залежало, зокрема внаслідок вини перевізника чи відправника вантажу; особливих природних властивостей перевезеного вантажу; недоліків тари й пакування, яких не можна було встановити шляхом зовнішнього огляду при прийманні вантажу до перевезення й інших обставин, передбачених законом.

Перевізник несе відповідальність щодо забезпечення схоронності вантажу чи багажу в період здійснення перевезення. Крім того, він також зобов`язаний доставити вантаж чи багаж у пункт призначення і видати його уповноваженій особі.

Невиконання цього обов`язку тягне відповідальність перевізника, який звільняється від відповідальності тільки у випадках, коли незбереження вантажу стало наслідком обставин, що характеризуються одночасно двома ознаками: 1) усунення цих обставин не залежало від перевізника. Це формулювання слід тлумачити в такий спосіб, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу, якщо відповідно до законодавства та договору перевезення він не несе обов`язку усунення зазначених обставин; 2) перевізник не міг запобігти цим обставинам.

Звідси слід зробити висновок про те, що перевізник звільняється від відповідальності за незбереження вантажу у випадках, коли причиною його незбереження була непереборна сила. Втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу внаслідок випадку, що не підлягає під визначення непереборної сили, відповідно до частини 1 статті 924 ЦК України не звільняють перевізника від відповідальності за незбереження вантажу.

Таким чином, законодавець покладає на перевізника обов`язок доводити наявність обставин, що звільняють його від відповідальності за незбереження вантажу, що ним зроблено не було.

Судом встановлено, що розрахунок збитків позивачем здійснено на підставі претензії ПрАТ «Філіп Морісс Україна» та з доданого ПрАТ «Філіп Морісс» розрахунку (а.с. 17-18).

Із доданого до матеріалів справи акту приймання матеріалів (а.с. 14-16), суд не має можливості встановити розмір суми, на яку зменшилася вартість вантажу при пошкодженні, яка фактична кількість пошкодженого товару прибула до отримувача, оскільки в графі «кількість» зазначено: «неможливо визначити».

Із розрахунку ПрАТ «Філіп Моріс Україна» встановлено, що кількість вантажу становить 554 кг., вартість: 5,55 дол. США за кілограм. Однак, позивачем не додано до матеріалів справи жодних первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують вартість товару та жодних належних доказів, що підтверджують суму, на яку зменшилася вартість вантажу при пошкодженні, кількість пошкодженого вантажу, що унеможливлює перевірку розрахунку, який заявлений позивачем до стягнення.

При цьому, позивач помилково вважає, що він отримав право на відшкодування понесених витрат(фактично зворотньої вимоги) через пошкоджений вантаж до Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича на суму 74406,23 грн. через сплату цих кошти на виконання претензії одержувача вантажу - ПрАТ «Філіп Морріс Україна» №201/057 від 28 січня 2020 року про відшкодування збитків.

Зобов`язання зворотньої вимоги(регресу) входять до групи позадоговірних і стягнення збитків в порядку зворотньої вимоги(регресу) ґрунтується на загальних положеннях про відшкодування збитків у позадоговірних зобов`язаннях, натомість встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що спірні правовідносини виникли на підставі правочину - договору про надання послуг з перевезень вантажів автомобільним транспортом № К20000078921/01 від 09.09.2019, а отже не є позадоговірними і не можуть кваліфікуватися саме як понесені витрати.

Відповідно до ст. 4 Конвенції про Договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної.

При цьому, згідно п. 1 ст. 9 Конвенції вантажна накладна є первинним доказом укладення договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Отже, питання відповідальності перевізника за втрату вантажу повністю охоплюється договірними відносинами перевезення, що виникли між сторонами.

В даному випадку, між сторонами виникли договірні відносини, де згідно ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Згідно п. 6.6 Договору від 09.09.2019 № К20000078921/01 експедитор 1 відповідає за повну або часткову втрату вантажу або за його ушкодження незалежно від наявності пломб вантажовідправника з моменту прийняття вантажу до перевезення до видачі одержувачеві, а у випадку його повної або часткової або часткової втрати або ж його ушкодження відшкодовує спричинені збитки відповідно до п. 6.7. цього договору. Вартість пошкодженого та/або втраченого вантажу визначається на підставі експертної оцінки, проведеною незалежним експертом. Оплата послуг незалежного експерта здійснюється за рахунок експедитора 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Положеннями ст. 225 ГК України визначено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

Для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника, збитками та вини.

За приписами ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Беручи до уваги укладення між сторонами договору, умовами якого встановлено порядок відшкодування відповідачем вартості пошкодженого вантажу (збитків), не доведеність позивачем суми на яку зменшилась вартість вантажу(розмір збитків), суд дійшов висновку, що у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЛЛАР-ЛОГІСТИК" до Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича про стягнення 74406,23 грн. збитків - відмовити через необгрунтованість.

Відповідно до ч.1 ст.129 ГПК України, у зв`язку із прийняттям судом рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, сплата судового збору покладається на позивача, за результатами розгляду позовної заяви.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕЛЛАР-ЛОГІСТИК" до Фізичної особи-підприємця Осійчука Олександра Миколайовича про стягнення 74406,23 грн. збитків - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено

07.12.20

Суддя А. С. Вороняк