Рішення № 93309020, 27.11.2020, Чорнухинський районний суд Полтавської області

Cправа №549/375/20

Провадження№2/549/131/20

РІШЕННЯ

Іменем України

27 листопада 2020 року Чорнухинський районний суд Полтавської області

у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І

за участю: секретаря судового засідання – Бибик О.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт.Чорнухи в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ КБ «Приватбанк") до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

установив:

АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з вказаним позовом який обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку чим підписала заяву б/н від 11.04.2007.

Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана Заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» (далі-Правила), «Тарифами Банку», складає між нею та банком договір, що підтверджується підписом у заяві.

Банком на підставі Договору надання банківських послуг відкрито картковий рахунок з встановленим кредитним лімітом, який в подальшому було збільшено до 27 000 грн.

В редакції Правил, що почала діяти з 01.03.2019, згідно з п.2.1.1.12 сторони дійшли згоди, що починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також відсотки від суми неповернутого в строк кредиту, які відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості у розмірі: 86,4% - для картки «Універсальна»; 84,0% - для картки «Універсальна голд».

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі.

Всупереч укладеному договору відповідач порушила строки погашення кредиту та процентів, в зв`язку з чим станом на 02.06.2020 має заборгованість в розмірі 84 706,63 грн, в т.ч.: 60 462,85 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 0,00 грн – заборгованість за нарахованими відсотками, 0,00 грн – заборгованість за простроченими відсотками; 4 172,21 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України; 20 071,57 грн – пеня; 0,00 грн – комісія.

Посилаючись на вказане, посилаючись на те, що відповідач продовжує ухилятись від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, просив стягнути з неї цей борг та понесені судові витрати.

Ухвалою Чорнухинського районного суду від 21.08.2020 цивільну справу за вказаним позовом прийнято до розгляду, встановлено строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заперечень.

У поданому відзиві на позов відповідач заявлені вимоги не визнала. Зазначила, що вона дійсно 11.04.2007 зверталася до АТ КБ «Приватбанк» із метою отримання банківських послуг та підписала заяву №б/н від 11.04.2007, яка відсутня в матеріалах справи.

Банк на підставі цієї заяви-анкети без укладення з нею кредитного договору відповідно до норм ЦК України, відкрив їй картковий рахунок з початковим кредитним лімітом у розмірі 250 грн без її згоди та підпису, надавши суду лише якусь копію довідки, не засвідчену належним чином та на якій міститься лише підпис представника банку, а її підпис взагалі відсутній.

У подальшому розмір кредитного ліміту нібито збільшився до 27 000 гривень, згідно з тією ж довідкою, яка є в матеріалах справи.

Кредитний договір з АТ КБ «Приватбанк» не укладала, а лише підписала заяву-анкету б/н від 11.04.2007 про приєднання до Умов та Правил, згідно з якою виявила бажання оформити на своє ім`я не кредитну картку. Ніякої інформації стосовно встановлення їй кредитного ліміту та розміру кредитного ліміту в цій заяві-анкеті не міститься.

Стверджує, що заява-анкета б/н від 11.04.2007 про приєднання до Умов та Правил, на яку посилається позивач як на підставу для задоволення позовних вимог, взагалі не має в матеріалах справи, що вказує на незаконні дії стосовно стягнення з неї грошових коштів з боку АТ КБ «Приватбанку».

Просить суд застосувати до позивача строки позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог на підставі ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовною заявою лише 18.08.2020, а з часу підписання нею заяви-анкети від 11.04.2007 минуло вже 13 років.

Вважає, що позивачем було незаконно нарахована заборгованість, з урахуванням процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів за нібито неналежне виконання нею зобов`язань, оскільки в заяві-анкеті б/н від 11.04.2007 про приєднання до Умов та Правил, процентна ставка взагалі не зазначена та відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, не зазначено і строку повернення кредиту (користування ним).

Матеріали справи не містять підтвердження, що саме додані банком до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов були надані відповідачу на ознайомлення, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та порядок їх нарахування, а роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Без надання підтвердження про конкретні запропоновані їй Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Через запровадження карантину на території України постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», у зв`язку з скрутним матеріальним становищем, внаслідок карантину, вона не мала жодної реальної можливості сплатити борг, якого взагалі заперечує.

Нарахування штрафів та пені під час карантину за прострочення сплати позики чи кредиту вважає незаконним відповідності до ч.6 Розділу IV «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про споживче кредитування» (а.с.64-68).

Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що при оформленні кредиту заява на отримання кредиту підписується повнолітньою дієздатною особою.

Тому позичальник ознайомлена з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами, підтвердила свою згоду на те, що Заява, Умови надання банківських послуг, Правила користування платіжною карткою та Тарифи складають між нею і Банком Договір про надання банківських послуг.

Укладання Договору здійснюється за принципом укладання між Банком і клієнтом договору приєднання. Підписанням заяви Позичальник приєднується до запропонованих банком Умовами та Тарифами.

В даному випадку зміст кредитного договору зафіксовано в декількох документах: в заяві Позичальника, Умовах надання банківських послуг, Правилах користування платіжною карткою та Тарифах.

Укладення кредитного договору таким чином чинному законодавству України не суперечить. Між сторонами були здійсненні всі необхідні дії, що за змістом ч.1 ст.2020 ЦК України вказує на вчинення двостороннього кредитного договору, складовими якого виступають Заяви, Умови, Правила та Тарифи, з якими Позичальник ознайомлений, про що свідчить підпис у Заяві.

Виконання позичальником умов кредитного договору засвідчує її волю до настання відповідних правових наслідків передбачених кредитним договором. З моменту оформлення кредитного договору пройшло 13 років. Позичальник у Банк не зверталась за фактом неправильного нарахування відсотків, що свідчить про те, що вона знала про розмір процентних ставок і повністю з ними погодилася, про що свідчить факт підписаного договору, користування кредитними грошовими засобами та погашення, які вона здійснювала.

Законом України «Про споживче кредитування» був прийнятий 15.11.2016, а кредитний договір №б/н з відповідачем був укладений 11.04.2007.

В свою чергу згідно з ст.58 Конституції України норми у зазначеному законі не можуть бути застосовані до даних правовідносин.

Позивачем надана до суду копія анкети-заяви на двох сторінках від 11.04.2007, з якої чітко вбачається наступна інформація необхідна для отримання кредитної картки.

З копії анкети - заяви вбачається, що ОСОБА_1 висловила згоду про укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила, що «Я згоден (на) з тим, що ця заява, разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між мною та Банком Договір про надання банківських послуг.

Я ознайомився (лась) і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, які були надані мені для ознайомлення в письмовому вигляді...»

З копії заяви вбачається, що відповідачу було надано кредитну картку «Універсальна», встановлено поточну процентну ставку у розмірі 1,9% (22,8% на рік)? вказано розміри комісій та штрафів тощо, тобто сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови.

Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифи є загальнодоступною інформацією, яка розміщена у відділенні Банку.

Згідно з випискою з карткового рахунку відповідачу було встановлено кредитний ліміт, вона користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, а отже й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Відповідно до розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів, відповідач частково сплачувала заборгованість за договором (погашення відображені в графі «Сума погашення за наданим кредитом»).

В силу вимог ст.81 ЦПК України саме на відповідача покладено обов`язок доведення того факту, що вона не була ознайомлений з Умовами та Правилами надання банківських послуг, не отримувала кредитний ліміт чи не підписувала кредитний договір, за невиконання умов якого до цього пред`явлено позов.

Підпису клієнта у примірнику Умов та Правил надання банківських послуг та Тарифів банку бути не може, оскільки сторони заключили договір про надання банківських послуг у формі договору приєднання особливістю якого є викладення умов в стандартних формулярах (Умовах та Правилах), а укладення такого договору здійснюється лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому (ст.634 ЦПК України).

В заяві, що додана до позову, яка підписана ОСОБА_1 у розділі «відмітки банку» дата відкриття рахунку зазначена 11.04.2007, номер рахунку - НОМЕР_1 .

Платіжний засіб, тобто пластикову картку відповідач отримала лише 17.05.2007, про що зазначено у полі «дати видачі і пін-конверта» та в цю ж дату підписала анкету-заяву.

В позовній заяві АТ КБ «Приватбанк» зазначено дату укладення договору 11.04.2007, тому що вказана дата відповідає даті відкриття рахунку та узгоджується із п.1.3 Умов та Правил надання банківських послуг: «Датою укладення договору є дата відкриття рахунку, зазначено в розділі «Відмітки банку» Заяви».

Розрахунок заборгованості починається з 17.05.2007, тобто з дати видачі відповідачу картки.

Виходячи із зазначеного банком вірно зазначено дату укладення договору та додано копію анкети-заяви, яка відповідає позовним вимогам.

Протягом дії кредитного договору відбувалася сплата щомісячних платежів по кредиту, що підтверджується розрахунком заборгованості. Відповідач не спростувала доводів банку щодо часткового здійснення ним погашення заборгованості по кредитному договору.

В заяві клієнта зазначено початкову суму кредитного ліміту, однак, умовами договору визначено (п.3.2), що банк має право в будь-який момент збільшити, зменшити або анулювати кредитний ліміт.

Пунктом 3.3 Умов та Правил надання банківських послуг зазначено, що дії в частині зміни розміру кредитного ліміту здійснюється банком самостійно, без попереднього повідомлення клієнта. Додатково повідомляє, що встановлення певної суми кредитного ліміту не є фінансовою операцією, що вимагає документального підтвердження тільки клієнт самостійно підтверджує проведення операції в рахунок ліміту шляхом введення ПІН-коду (в банкоматах) або підписання чека (розрахунок через POS-термінал торгової точки), саме в цей момент здійснюється перехід коштів у володіння позичальникові.

При проведенні претензійно-позовних заходів ключову роль відіграє заборгованість клієнта (сума фактично отриманих коштів та нарахована плата за користування ними), а не сума стартового кредитного ліміту по картці. Тому належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта є виписка.

Довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки - це внутрішньобанківський документ, що відображає операції здійсненні клієнту щодо встановлення кредитного ліміту по кредитній картці та не потребує засвідчення його підписом.

Відповідач має можливість самостійно знайомитися з балансом свого карткового рахунку та змінами Умов та Правил надання банківських послуг шляхом отримання інформації через Інтернет. Згідно з п.6.3 Умов та Правил надання банківських послуг, отримання виписок карткового рахунку є обов`язком клієнта. Неотримання виписки або несвоєчасне отримання не звільняє Держателя від виконання своїх зобов`язань за договором (п.8.1).

Умови про порядок внесення змін до Тарифів та Умов та Правил надання банківських послуг були закладені з самого початку, тобто відповідач перед підписанням кредитного договору мала змогу ознайомитися з його умовами (умовами кредитного договору) і в разі незгоди з запропонованими умовами відмовитися від укладення такої угоди, під час підписання договору відповідача влаштували умови вищевказаного договору про що свідчить її підпис.

Із виписки вбачається, що відповідач знімала кредитні кошти, потім частково погашала заборгованість за договором і знову користувалася кредитними коштами.

Користуючись кредитними коштами, відповідачу були добре відомі і зрозумілі умови договору, а тому її твердження щодо не знання тарифів, умов та правил не відповідають дійсним обставинам справи.

Умовами договору встановлено, що у разі несвоєчасного погашення заборгованості за кредитом, позичальник зобов`язаний сплатити банку пеню в розмірі передбаченому Тарифами, що діють на дату нарахування.

Згідно з Наказом №СП-2013-6500941 від 28.01.2013 внесені зміни в частині нарахування неустойки в розмірі 50 грн у разі неуплати щомісячного платежу на суму від 100 грн.

Відповідно до наказу №СП-2013-6776448 від 19.09.2013 внесені зміни в частину нарахування неустойки в розмірі 100 грн у разі неуплати щомісячного платежу на суму від 100 грн другий місяць поспіль.

По даному договору відкрито картковий рахунок, встановлено кредитний ліміт на картку, видано картку, а сума обов`язкового мінімального щомісячного платежу залежить від суми використаного кредитного ліміту.

Кредитна картка є поновлювальною кредитною лінією, тобто це кредит, що надається банком клієнту в межах встановлено ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і поновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Клієнт, використавши та погасивши заборгованість за кредитною лінією, може знову користуватися нею у межах строку дії картки.

Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні Картки (місяць на рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк перевипущеної картки до останнього дня 08.2023 року.

Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 28.08.2020 – до спливу строку позовної давності.

Відповідач до повного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що відповідач знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за договором, тому посилання відповідача, що вона не ознайомлена з умовами кредитування, не має братися судом до уваги.

З огляду на викладене, посилаючись також, зокрема, на практику Верховного Суду України у справах №6-16цс15, №6-14цс14, №6-61цс14, Верховного Суду у справах №342/180/17, №342/180/17, №666/388/16-ц, просив позов задовольнити (а.с.79-87).

В поданій суду письмовій заяві представник позивача позовні вимоги повністю підтримав, просив розглянути справу за його відсутності (а.с.50).

Відповідач в судовому засіданні позов не визнала та просила у його задоволенні відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Крім того пояснила, що вона дійсно 11.04.2007 зверталася до АТ КБ «Приватбанк» з метою оформлення картки для отримання заробітної плати, а не для укладення кредитного договору. Працівники банку пояснили, що для отримання такої картки їй обов`язково необхідно підписати анкету-заяву. Проте також надали ще одну картку. Вона повідомляла, що вона їй не потрібна. Анкету-заяву підписала, з її змістом не ознайомилась, оскільки вважала, що оформлює картку для отримання заробітної плати.

Виданою кредитною карткою не користувалась декілька років. В подальшому, у зв`язку з хворобою мати та батька, використовувала кредитні кошти. Заборгованість систематично погашала.

Разом з тим, не розуміє, чому тіло кредиту перевищує кредитний ліміт 27 000 грн, який збільшили без її згоди. Про виникнення у неї заборгованості вона дізналась у 2018 році. При цьому чим більше вона сплачувала в рахунок погашення заборгованості, тим більше була ця заборгованість. Працівники банку на її прохання ніяких роз`яснень з цього приводу не надавали, посилаючись на те, що їй необхідно сплачувати, а необхідну їй інформацію дивитись на сайті. Також сплачувала заборгованість після карантину, але ці кошти не враховані.

Вважає, що вона виплатила значно більшу суму, ніж взяла з картки. За пеню взагалі нічого не знала.

Суд, заслухавши пояснення відповідача, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов не підлягає задоволенню зважаючи на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.04.2007 між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , укладено кредитний договір шляхом підписання Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, згідно з умовами якого остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 250 грн, отримавши платіжну картку номер НОМЕР_1 (а.с.15,16).

У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що відповідач згодна з тим, що ця Заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також те, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

У подальшому кредитний ліміт змінювався, а саме: 09.08.2007 - 1 300 грн., 21.05.2008 - 700 грн, 24.05.2008 - 700 грн, 05.11.2008 - 500 грн, 08.07.2009 - 500,00 грн, 21.10.2011- 00,00 грн, 17.07.2013 - 500 грн, 11.10.2013 - 3 300 грн, 20.02.2015 - 3 800 грн, 20.02.2015 - 3 300 грн, 12.01.2016 - 15 000 грн, 13.01.2016 -15 000 грн, 26.05.2017 - 25 000 грн, 13.10.2017 - 27 000 грн, 13.02.2019 - 0,00 грн (а.с.14).

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором станом на 02 червня 2020 року становить 84 706,63 грн, з яких: 60 462,85 грн - заборгованість за простроченим кредитом, 4 172,21 грн – заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України; 20 071,57 грн –пеня.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За правилами ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст.1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договору приєднання розроблені ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», у теперішній час АТ КБ «ПРИВАТБАНК», вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому, з огляду на зміст статей 633,634 ЦК України, можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до частини першоїстатті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику, грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем, у строк та в порядку, що встановлені договором.Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами поділяються на встановлені законом, розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства, та договірні, розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч.1 ст.11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів»(далі - Закон №1023-XII).

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону №1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У п.19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч.4 ст.42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, слід зауважити, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Підстав вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодив зі споживачем саме ті умови, про які зазначав при подачі позову, немає.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17-ц.

Так, у Заяві позичальника від 11.04.2007 зазначена процентна ставка у розмірі 1,9% на місяць із розрахунку 360 днів у році, тобто 22,8% на рік, кредитний ліміт – 250 грн (а.с.16 зворот).

Строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії картки, який сторонами було погоджено до 04/09.

З огляду на викладене сторонами досягнуто згоди про розмір відсоткової ставки за користування кредитними коштами у вказаному розмірі.

Оскільки строк дії даного кредитного договору закінчується в останній день квітня 2009 року, то у позивача наявні підстави нараховувати відсотки за користування даним кредитом у цьому розмірі за період з 11 квітня 2007 року по квітень 2009 року.

З розрахунку заборгованості та виписки по рахунку вбачається, що карткою НОМЕР_1 відповідач не користувалась, станом на час закінчення строку дії карти - 04/09, заборгованість була відсутня (а.с.11).

Разом з тим, на час зняття відповідачем кредитних коштів 12.06.2014 діяла процентна ставка 30% річних, у подальшому процентна ставка за договором також змінювалась позивачем в односторонньому порядку: з 01.09.2014 р. до 34,8% річних, з 20.02.2015 - 32,4% річних, з 01.04.2015 р. - 42% річних, з 01.06.2015 - 2,7% на місяць, з 10.11.2015 – 3,5 %, з 10.01.2020 процентна ставка складала 3,6%, процентна ставка на прострочений кредит – 86,4 % (а.с.4-13).

З огляду на викладене, враховуючи те, що на час укладення сторони у справі узгодили ставку 22,8% на рік, заява-анкета не містить положень щодо іншого розміру відсотків, позивач не мав права підвищувати процентну ставку за кредитним договором, укладеним між ним та відповідачем, в односторонньому порядку без обумовлення такого права у вказаній заяві, тому нарахування процентів за вказаними розмірами є безпідставним.

Таким чином, позивач має право вимагати виконання відповідачем обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Пред`являючи вимоги про повернення кредиту, позивач просив стягнути заборгованість за простроченим кредитом - 60 462,85 грн, заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно з ст.625 ЦК України - 4 172,21 грн, пеню –; 20 071,57 грн.

Разом з тим з довідки про зміну умов кредитування вбачається, що відповідачу був встановлений кредитний ліміт в сумі 27 000 грн (а.с.14).

Такий розмір фактично не заперечувався відповідачем в судовому засіданні.

Будь-яких належних та допустимих доказів щодо надання відповідача кредиту у розмірі 60 462,85 грн позивачем суду не надано.

Крім того, заборгованість за тілом кредиту не може бути більшою за розмір фактично отриманої суми кредитних коштів 27 000 грн, якими користувалась відповідач.

Тому підстав для стягнення з відповідача простроченого тіла кредиту, правова природа якого не доведена, немає.

При цьому необхідно зазначити, що підписана сторонами анкета-заява від 11.04.2007 не містить в собі умов про те, що банк має право збільшувати розмір тіла кредиту на розмір боргових зобов`язань за кредитом, відсутні умови про встановлення неустойки (пені) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру за несвоєчасне погашення кредиту.

Відповідач фактично не заперечує отримання коштів, проте зазначає, що нею всі кошти банку повернуті, а тому відсутня заборгованість.

Згідно з наданим розрахунком відповідачем за період з 17 травня 2007 року по 31 січня 2020 року сплачено, а банком зараховано 207 982,71 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 20 064,19 грн- заборгованість за простроченим тілом кредиту, 750 - пеня, з 01.02.2020 по 30.04.2020 – 500 грн, а всього 229 269,90 грн, тобто сума заборгованості за тілом кредиту не перевищує суму внесених відповідачем коштів в рахунок повернення кредитних коштів.

Крім того, у статті 625 ЦК України зазначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У позові позивачем зазначено, що відповідно до п.2.1.1.2.12 Договору, в редакції Умов та Правил, що почали діяти з 01.03.2019, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язань Клієнта з погашення кредиту, Клієнт зобов`язуються сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого кредиту в строк кредиту, які відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4% - для картки «Універсальна», 84% - для картки «Універсальна голд».

Анкета-заява також не містить у собі умов щодо нарахування процентів згідно з ч.2 ст.625 ЦК у розмірі 86,4% (84%), тому підстави для стягнення заборгованості за відсотками на прострочений кредит у розмірі 4 172,21 відсутні.

Крім того, матеріали справи також не містять підтвердження того, що саме надані Банком до позову Умови та Правила були чинними під час укладення договору 01.04.2007, а також редакції Правил, що почала діяти з 01.03.2019.

За таких обставин підстав до задоволення позову не вбачається.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.526-527, 1054 ЦК України, ст.ст.141, 259, 263-265, 274-279, 280-284 ЦПК України, суд,

вирішив:

У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" (місцезнаходження: 01001, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570), до ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості по кредитному договору №б/н від 11 квітня 2007 року відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання через Чорнухинський районний суд Полтавської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання повного судового рішення – 02.12.2020.

Суддя С.І.Крєпкий