Рішення № 93303431, 09.11.2020, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/986/19

Провадження № 2/209/344/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2020 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбара Г.А.

за участі: секретаря Кулік О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідачки – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, та надавши уточнення до позову, просить суд: визнати за ним право власності на одну другу частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 ; стягнути з нього на користь ОСОБА_4 вартість її однієї другої частки квартири в розмірі 73380,00 грн.; а також стягнути з ОСОБА_4 на його користь 50% заборгованості з комунальних послуг в розмірі 41239,09 грн.

На обґрунтування позову зазначено, що 22 березня 2002 року він спільно з відповідачкою придбали квартири по АДРЕСА_2 для спільного проживання. Не зважаючи на те, що квартира була придбана за його особисті кошти, частка квартири була зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 , як подарунок. Він є інвалідом армії 2-ї групи. У 2014 році, коли він тяжко захворів, практично не міг пересуватися та був прикований до ліжка, відповідачка, зібравши всі свої речі та їх гроші, разом з дочкою поїхала в Москву до свого колишнього чоловіка. Вона залишила йому всі документи на квартиру разом із запискою про те, що вона пішла від нього і їй нічого не треба. З того часу він не бачив відповідачку і не знає, що з нею. Після спливу чотирьох років він зрозумів, що він не може самостійно продати вказану квартиру, частка якої належить відповідачці, в якій вона не проживає, не приймає участі в утриманні квартири, а борг за комунальні послуги перевищує вартість частки квартири, що належить ОСОБА_4 . Тобто він не може продати не потрібну йому річ та вимушений утримувати квартири, що для нього дуже накладно. Посилаючись на ст. 365 ЦК України та позицію Верховного Суду України, що висловлена у справі № 6-1943цс16, вважає, що є підстави для визнання за ним права власності на частку квартири, що належить відповідачці, зі сплатою ним ОСОБА_4 вартості цієї частки квартири. Оскільки квартира була придбана ним та відповідачкою у спільну власність, то їх частки у праві власності на квартиру є рівними. Згідно оцінки, вартість квартири становить 145000 грн., отже після сплати ним відповідачці 72500 грн., тобто вартості 1/2 частки спірної квартири, він стане єдиним власником нерухомого майна та зможе продати квартиру. Враховуючи, що відповідачка, яка є співвласником спірної квартири, тривалий час не сплачувала комунальні послуги по квартирі, вона повинна повернути йому 1/2 частину вартості сплачених ним комунальних послуг по квартирі, борг по яким він був вимушений сплатити у повному обсязі, щоб отримати можливість продати квартиру. Згідно довідки ТОВ «ЄРЦ КП» від 27 вересня 2019 року заборгованість за комунальними платежами станом на 01 вересня 2019 року становила 78309,88 грн., яка складається з наступного: 1516,95 грн. – на користь КВП КМР «Міськводоканал»; 65886,17 грн. - Кам`янська теплопостачальна компанія; 11097,17 грн. - КП КМР «УКОЖФ»; 39,74 грн. – КП КМР «КАТП 042802», 768,50 грн. – ДП «Славутич». Також він сплатив за природний газ наступні суми: 2814,08 грн. (07.05.2018 року), 75,14 грн. (29 травня 2019 року), 901,57 грн. (10 квітня 2019 року), 100 грн. (12 червня 2019 року), 154,50 грн. (15 липня 2019 року), 61,51 грн. (16 серпня 2019 року), 61,51 грн. ( 10 вересня 2019 року), а всього ним було сплачено за газопостачання 4168,31 грн. Таким чином, загальна сума сплаченої ним заборгованості за комунальними платежами складає 82478,19 грн., а тому з відповідачки, як із співвласниці квартири, необхідно стягнути на його користь 50 відсотків сплачених ним коштів, що складає 41239,09 грн.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська Ковальової А.Б. від 26 березня 2016 року було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.

04 квітня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено судовий розгляд справи.

10 травня 2019 року Дніпровським районним судом м. Дніпродзержинська у складі головуючого судді Ковальової А.Б. ухвалено заочне рішення у справі, яким задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права власності (а.с. 66-67).

21 листопада 2019 року відповідачка ОСОБА_4 звернулася до суду із заявою про перегляд заочного рішення.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями судова справа № 209/986/19, провадження № 2-п/209/51/19, за заявою про перегляд заочного рішення, у зв`язку перебуванням судді Ковальової А.Б. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, передана на розгляд судді Бабйбарі Г.А.

Ухвалою суду від 17 грудня 2019 року заочне рішення суду від 10 травня 2019 року скасоване і справа призначена до розгляду по суті за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання (а.с. 111-112).

30 січня 2020 року відповідачкою ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву (а.с. 117-119), де зазначено, що квартира по АДРЕСА_2 , на підставі нотаріального посвідченого договору купівлі-продажу від 22 березня 2002 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-473, була придбана нею та позивачем у спільну сумісну власність, без визначення розміру часток співвласників. Вважає, що їй на праві власності належить 1/2 частка цієї квартири, яка не може вважатися незначною. Припинення права власності на належну їй частку квартири завдасть істотної шкоди її інтересам та інтересам її дочки, місце проживання якої зареєстроване у вказаній квартирі. Також зазначає, що вона разом з дочкою проживали у спірній квартирі з 2004 по 2015 рік, але були вимушені залишити квартиру через протиправну поведінку позивача, який застосовував до неї фізичне насильство, бив її, вчиняв сварки та погрожував вбивством. З приводу дій позивача вона неодноразово зверталася до правоохоронних органів. Крім того, позивач фактично у квартирі не проживав, після чергової сварки залишав квартиру та проживав за іншою адресою. Після того, як вона залишила спірну квартиру, позивач переїхав до квартири разом з іншою жінкою – ОСОБА_5 , з якою він перебував та перебуває по теперішній час у фактичних шлюбних відносинах. Цій жінці позивач незаконно продав спірну квартиру після реєстрації за ним права власності на квартиру на підставі заочного рішення суду. Таким чином, відсутні законні підстави для припинення її права власності на частку у спільному майні. Крім того, позивачем не були внесені на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі вартості частки квартири, а стягнення з позивача суми в якості компенсації за припинення її права на частку квартири є незаконним. Просить відмовити позивачу в задоволенні його позову в повному обсязі.

Позивач надав відповідь на відзив (а.с. 125), де заперечує проти вказаних відповідачкою у відзиві на позов обставин щодо застосування до неї з його боку фізичного насильства та вважає, що відзив взагалі не повинний бути прийнятий судом, бо він підписаний не відповідачкою.

13 березня 2020 року відповідачка надала заперечення на уточнену позовну заяву позивача (а.с. 138-139) та заперечення на відповідь на відзив (а.с. 141-143) із доданими документами (а.с 145-160), де зазначила, що вона не погоджується також з позовними вимогами ОСОБА_1 про стягнення з неї половини вартості сплачених ним комунальних послуг, оскільки з 2015 року вона ці послуги не отримувала і не проживала у спірній квартирі, з чим погоджується сам позивач, який мешкав у квартирі разом з іншою жінкою. Надані позивачем квитанції про сплату за газопостачання не підтверджують вказаної позивачем суми заборгованості. Крім того, заборгованість за комунальні послуги повинна сплачуватися на користь постачальних компаній, а не на користь позивача. На теперішній час з 02 жовтня 2019 року власником спірної квартири є жінка позивача – ОСОБА_5 , яка незаконно володіє її майном.

13 березня 2020 року закрито підготовче провадження і справа призначена до розгляду по суті.

Відповідачка ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилася.

Відповідно до п.4 ч.3 ст. 223 ЦПК України, суд ухвалив розглядати справу в судовому засіданні за відсутності відповідачки, інтереси якої в судовому засіданні представляє адвокат Серебряков Е.С.

Позивач ОСОБА_1 у вступному слові стисло виклав зміст та підстави позовних вимог щодо предмету позову та надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Також пояснив суду, що у квартирі по АДРЕСА_2 відповідачка не мешкає з 2015 року, вона разом із своєю дочкою виїхала з України на інше місце проживання. Перед від`їздом відповідачки він намагався домовитися з нею про спільний продаж квартири, але вона відмовилася. Починаючи з 2015 року та на протязі трьох з половиною років він не мешкав у спірній квартирі, і ніхто у квартирі у вказаний період часу не мешкав. Квартира складається із п`яти житлових кімнат. Через заборгованість з газопостачання у всьому під`їзді відключили газ. Лічильника газу в квартирі не було, тому він був вимушений погасити всю заборгованість за газопостачання по квартирі. Також в квартирі за борги відключили електропостачання. Він намагався зв`язатися з відповідачкою, коли вона мешкала у м. Дніпрі, а вона написала заяву до поліції про те, що він її переслідує. Потім він звернувся до суду з цим позовом, щоб переоформити на себе належну ОСОБА_4 частку спірної квартири, а їй сплатити вартість цієї частки. Суд задовольнив його позов та ухвалив заочне рішення, після чого він 02 жовтня 2019 року продав квартиру ОСОБА_7 . Він був готовий сплатити відповідачці половину вартості квартири, але за її заявою заочне рішення суду було скасовано. Він продав спірну квартиру, щоб по ній не утворювалася заборгованість за комунальними платежами, бо загальний розмір заборгованості становив приблизно 3500 доларів США, що становило приблизно половину вартості квартири. Суд не зобов`язував його внести кошти на депозитний рахунок, і до цього часу кошти на депозитний рахунок суду не внесені. Вважає, що ОСОБА_4 належала 1/2 частка квартири. У квартирі був лічильник води та лічильник електроенергії. Оплата за теплопостачання нараховувалася згідно площі квартири. Плата за вивіз сміття та за газопостачання нараховувалася за кількістю зареєстрованих осіб. У липні 2019 року у квартирі був встановлений лічильник газу. Оплату за водопостачання нараховували не за лічильником, а за кількістю зареєстрованих осіб, бо не подавалися відомості про кількість використаної води за лічильником. Він не був зареєстрований у квартирі. Просить стягнути з відповідачки на його користь половину вартості сплачених ним комунальних послуг до дати продажу квартири. В наданій суду довідці вказана заборгованість за весь період. ОСОБА_8 працює в нього, але він не підтримує з нею фактичні шлюбні відносини.

Представник відповідачки - адвокат Серебряков Е.С. у вступному слові заперечував проти задоволення позову, надав пояснення, аналогічні тим, що викладені у відзиві на позов та у запереченнях на відповідь на відзив та на уточнену позовну заяву. Також пояснив суду, що спірна квартира була придбана позивачем та відповідачкою за спільні кошти під час спільного проживання, а тому відповідачка є власником 1/2 частки квартири. При зверненні до суду з позовом позивач не вніс на депозитний рахунок суду грошові кошти в розмірі вартості 1/2 частки квартири. Позивач, знаючи про те, що відповідачка перебуває за межами України, самостійно продав квартиру. Відповідачка не мала наміру залишати спірну квартиру, але через протиправну поведінку позивача, який застосовував до неї фізичне насильство та погрожував, вона була вимушена у 2015 році залишити квартиру по АДРЕСА_2 . Під час свого проживання відповідачка сплачувала за комунальні послуги по квартирі, а після залишення квартири вона не користувалася цими послугами. З 2015 року у квартирі мешкає ОСОБА_8 , якій позивач продав квартиру.

Вислухавши вступне слово позивача, представника відповідача, дослідивши письмові докази у справі та встановивши фактичні обставини і зміст спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що 22 березня 2002 року позивач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу, придбали квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , жилою площею 66,3 кв.м. Договір купівлі-продажу квартири був посвідчений державним нотаріусом Третьої дніпродзержинської державної нотаріальної контори Бурдік С.С., зареєстрований в реєстрі за № 1-473 (а.с. 6). 07 липня 2004 року за позивачем та відповідачкою було зареєстровано право приватної спільної сумісної власності на вказану квартиру у державному реєстрі речових прав (а.с. 5),

Таким чином, судом встановлено, що спірна квартира була придбана сторонами у справі у спільну сумісну власність, без визначення часток співвласників.

Згідно ч.1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 370 ЦК України передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

В судовому засіданні позивач не заперечував проти того, що квартира, яка була придбана ним та відповідачкою у спільну сумісну власність, належить кожному з них у рівних частках, тобто кожному з них належить по 1/2 частці квартири.

Відповідачка у своєму відзиві на позов та представник відповідачки в судовому засіданні також не заперечували проти того, що кожному із співвласників квартири належить по 1/2 частці квартири.

Отже, суд вважає, що позивачу та відповідачці, кожному, належить по 1/2 частці спірної квартири.

Згідно технічного паспорту на квартиру (а.с. 8-10), вона складається із п`яти житлових кімнат, має загальну площу 107,6 кв.м., житлову площу 66,3 кв.м.

У вказаній квартирі зареєстровані відповідачка ОСОБА_4 та її дочка ОСОБА_9 , 1994 року народження, що підтверджується особовим рахунком на квартиру (а.с. 11).

Як стверджує позивач, квартира по АДРЕСА_2 була придбана за його особисті кошти, але він оформив частку квартири на відповідачку, як подарунок.

Проте, суд вважає, що позивач, відповідно до ст. 81 ЦПК України, не довів за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень статей 76-80 ЦПК України, зазначені ним обставини щодо придбання квартири за його особисті кошти.

Згідно ст. 316 ЦК правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Отже, те, що відповідачка не проживає у спірній квартирі з 2015 року, хоча зареєстрована в ній, 1/2 частка якої належить їй на праві приватної власності, не впливає на зміст її права власності на вказане нерухоме майно.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною 3 ст. 319 ЦК України передбачено, що всім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, частиною 1 та 2 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках та в порядку, встановлених законом.

Таким чином, право власності відповідачки на 1/2 частку спірної квартири є абсолютним правом, яке включає володіння, користування та розпорядження належним їй нерухомим майном, і вона не може бути позбавлена цього права, крім випадків, передбачених законом.

Підстави припинення права власності передбачені частиною 1 ст. 346 ЦК України, якими є: 1) відчуження власником свого майна; 2) відмови власника від права власності; 3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі; 4) знищення майна; 5) викупу пам`яток культурної спадщини; 6) примусового відчуження земельних ділянок приватної власності, інших об`єктів нерухомого майна, що на них розміщені, з мотивів суспільної необхідності відповідно до закону; 8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника; 9) реквізиції; 10) конфіскації; 11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

Згідно ч.1 ст. 347 ЦК України особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності.

Судом не встановлено жодної законної підстави, передбаченої ст. 346 ЦК України, для припинення права власності відповідачки на 1/2 частку квартири по АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , а позивачем не доведено, що ОСОБА_4 , залишаючи квартиру в 2015 році, відмовилася на його користь від права власності на належну частку квартиру або вчинила інші дії, які свідчать про відмову від права власності.

Згідно частин 1 та 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно ч. 1 ст. 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: 1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі; 2) річ є неподільною; 3) спільне володіння і користування майном є неможливим; 4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Судом встановлено, що сторони у справі є співвласниками квартири по АДРЕСА_3 , яка складається із п`яти житлових кімнат; позивач та відповідачка, кожен, є власником 1/2 частки квартири; у спірній квартирі зареєстровані відповідачка та її повнолітня дочка ОСОБА_9 ; порядок користування власністю сторонами не визначався.

Враховуючи, що частка квартири, що належить відповідачці є рівною із належною позивачу часткою цієї ж квартири, і кожен з них, за законом, має право на володіння, користування та розпорядження своєю часткою у спільному майні, на умовах, що передбачені статтями 368, 369, 370 ЦК України, у суду відсутні підстави для припинення права власності відповідачки на належну їй 1/2 частку квартири по АДРЕСА_2 та визнання за ОСОБА_1 права власності на всю квартиру в цілому із виплатою позивачем ОСОБА_4 вартості 1/2 частки квартири.

Крім того, позивачем не вносилася на депозитний рахунок суду сума вартості належної відповідачці частки квартири, як це передбачено ч. 2 ст. 365 ЦК України, що підтвердив в судовому засіданні позивач ОСОБА_1 .

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на одну другу частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_4 , та про стягнення нього на користь ОСОБА_4 вартість її однієї другої частки квартири в розмірі 73380,00 грн.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 50% заборгованості з комунальних послуг в розмірі 41239,09 грн., то в цій частині позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи, що квартира по АДРЕСА_2 належить у рівних частках позивачці та відповідачу, то вони у рівних частках зобов`язанні нести витрати з утримання цієї квартири.

В судовому засіданні позивач пояснив, що 02 жовтня 2019 року після ухвалення судом заочного рішення у справі він продав квартиру по АДРЕСА_2 ОСОБА_5 .

Отже, обов`язок утримувати майно, припинився у відповідачки 02 жовтня 2019 року, тому 50 відсотків витрат з утримання квартири розрахуються судом до дня продажу квартири позивачем у справі.

Позивач просить суд стягнути з відповідачки заборгованість, яка зазначена у довідці ТОВ «ЄРЦ КП» від 27 вересня 2019 року за комунальними платежами станом на 01 вересня 2019 року (а.с. 130), згідно якої заборгованість становила 78309,88 грн., та складалася з наступного: 1516,95 грн. – на користь КВП КМР «Міськводоканал»; 65886,17 грн. - Кам`янська теплопостачальна компанія; 11097,17 грн. - КП КМР «УКОЖФ»; 39,74 грн. – КП КМР «КАТП 042802», 768,50 грн. – ДП «Славутич». Також просить стягнути половину вартості сплаченої ним заборгованості за природний газ в сумі 4168,31 грн., яка була сплаченим наступними платежами: 2814,08 грн. (07.05.2018 року), 75,14 грн. (29 травня 2019 року), 901,57 грн. (10 квітня 2019 року), 100 грн. (12 червня 2019 року), 154,50 грн. (15 липня 2019 року), 61,51 грн. (16 серпня 2019 року), 61,51 грн. (10 вересня 2019 року). Вважає, що загальна сума сплаченої ним заборгованості за комунальними платежами складає 82478,19 грн., а тому з відповідачки, як із співвласниці квартири, необхідно стягнути на його користь 50% відсотків сплачених ним коштів, що складає 41239,09 грн.

На підтвердження оплати вартості комунальних послуг по спірній квартирі позивач надав суду квитанції про сплату ним вартості послуг газопостачання, водопостачання, за вивіз сміття, за утримання будинку та прибудинкової території (а.с. 15, 131, 132, 133) та пояснив, що у спірній квартирі був відсутній лічильник газу, а тому плата за газопостачання нараховувалася за кількістю зареєстрованих у квартирі осіб. Плата за водопостачання та водовідведення також нараховувалася за кількістю зареєстрованих осіб, бо своєчасно не передавалися показання за лічильником води, що був встановлений у квартирі.

Враховуючи, що відповідачка у спірній квартирі з 2015 року не мешкає та не користується комунальними послугами, суд вважає, що з неї необхідно стягнути вартість тільки тих комунальних послуг, які нараховувалися відповідно до кількості зареєстрованих у квартирі осіб та які фактично були сплачені позивачем, який мешкав у квартирі. При цьому, немає підстав стягувати з відповідачки на користь позивача половину вартості послуг з водопостачання, бо у квартирі був встановлений лічильник води, а тому, позивач, який мешкав у спірній квартирі, мав можливість передавати показання за фактично використану послугу, а не сплачувати її вартість за кількістю зареєстрованих у квартирі осіб.

Позивачем надані квитанції, які підтверджують, що він до моменту продажу квартири по АДРЕСА_2 , сплатив вартість комунальних послуг на загальну суму 17597,22 грн., а саме: на користь КП КМР «УКОЖФ» за утримання будинку та прибудинкової території - 12554,66 грн., на користь «ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» - 4168,32 грн., на користь КП КМР «КАТП 042802» (вивіз твердих побутових відходів) - 834,24 грн., за домофон – 40,00 грн.

Ніяких інших квитанцій або письмових доказів на підтвердження оплати вказаної у довідці ТОВ «ЄРЦ КП» від 27 вересня 2019 року заборгованості за комунальними платежами станом на 01 вересня 2019 року, позивачем суду не надано, а отже не підтверджений факт оплати позивачем вартості всіх комунальних послуг, половину яких він просить стягнути з відповідачки.

Тому суд вважає, що позивач має право просити суд стягнути з відповідачки на його користь лише половину фактично сплачених ним комунальних послуг по спірній квартирі.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 - VIII визначено, що житлово-комунальні послуги це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункти 5, 6 частини 1 статті 1 Закону).

Згідно статті 5 вказаного Закону до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; 2) комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Відповідно п. 5 ч.2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 - VIII індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ч. 1, 2 та 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189 - VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Відповідно до вимог п. 10 ч.1 ст.7 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року № 417-VІІІ співвласники багатоквартирного будинку зобов`язані своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (стаття 530 ЦК України).

Статтею 541 ЦК України встановлено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Таким чином, відповідачка, яка є власником 1/2 частки квартири по АДРЕСА_2 , зареєстрована у цій квартирі разом із своєю повнолітньою дочкою, має солідарний обов`язок нарівні з позивачем, оплачувати вартість житлово-комунальних послуг відповідно до розміру її частки у праві власності на квартиру, тобто в розмірі 1/2 частки нарахованої та сплаченої позивачем вартості житлово-комунальних послуг.

Згідно ч.1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Суд вважає, що позивач отримав право на зворотну вимогу до відповідачки про стягнення з неї 1/2 частки сплаченої ним вартості житлово-комунальних послуг в розмірі 8798,61 грн., оскільки він в період з 2015 року по 01 вересня 2019 року виконав солідарний з відповідачкою обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг по квартирі, сплативши їх вартість в розмірі 17597,22 грн.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з відповідачки на користь позивача необхідно стягнути 8798,61 грн. оплати житлово-комунальних послуг по квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_2 .

Оскільки при зверненні до суду відповідач був звільнений від сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. за позовними вимогами немайнового характеру та від сплати судового збору в розмірі 840,80 грн. за позовними вимогами майнового характеру про стягнення заборгованості за комунальними послугами, а позовні вимоги ОСОБА_1 задовольняються лише в частині часткового стягнення заборгованості за комунальними платежами, суд вважає, що, згідно ст. 141 ЦПК України, з відповідачки на користь держави необхідно стягнути судовий збір в розмірі 179,39 грн. пропорційно задоволеним позовним вимогам, а інша частина судового збору, від сплати якого позивач був звільнений, компенсується за рахунок держави.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити частково позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання права власності.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , вартість оплати житлово-комунальних послуг по квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 8798,61 грн . (вісім тисяч сімсот дев`яносто вісім грн. 61 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , судовий збір в розмірі 179,39 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів - ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106; код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783; банк отримувача - Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) - 899998; рахунок отримувача - UA908999980313111256000026001; код класифікації доходів бюджету - 22030106).

Повне рішення складено 03 грудня 2020 року.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня отримання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.