Рішення № 93299626, 04.12.2020, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2020 року м. Київ № 826/15948/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз

Міністерства юстиції України,

третя особа без

самостійних вимог - ОСОБА_2 ,

на предмет спору

про визнання протиправним та скасування рішення №6 (9) від 27 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - відповідач, КНДІСЕ) та просить визнати протиправним та скасувати рішення №6 (9) Експертно-кваліфікаційної комісії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (далі - ЕКК КНДІСЕ) від 27 липня 2016 року про присвоєння кваліфікації судового експерта з спеціальності (вид судової експертизи - військова, індекс та вид експертної спеціальності - 16.1 Військові дослідження) та видачі свідоцтва експерта НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване рішення прийнято неповноважним складом Комісії в порушення вимог пункту 9 розділу ІІІ Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №301/5 від 03 березня 2015 року (далі - Положення №301/5), оскільки у засіданні брала участь менше 2/3 від її постійного складу.

Внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення, за твердженнями позивача, ОСОБА_2 отримав право на проведення судової експертизи, результати якої були застосовані у процесуальних відносинах у кримінальному провадженні, у чому позивач вбачає порушення його прав та законних інтересів.

Ухвалою судді Окружного адміністративного суду міста Києва Мазур А.С. від 05 жовтня 2018 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі з тих підстав, що аналогічний спір вже розглянуто Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №826/15194/17 з ухваленням рішення від 10 квітня 2018 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року.

Не погодившись з ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року, позивачем оскаржено її до суду апеляційної інстанції.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. За висновками суду апеляційної інстанції підстави позову у даній справі №826/15948/18 не є тотожними з підставами у справі №826/15194/17.

За розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 січня 2019 року №11 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого для розгляду визначено суддю Келеберду В.І .

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 січня 2019 року справу №826/15948/17 прийнято мною у своє провадження, відкрито провадження у справі, визначено розгляд здійснювати одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів, витребувано від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України певні документи, запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.

У визначений судом строк - 05 лютого 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачають заперечення щодо тверджень позивача, зокрема, відповідач зазначає, що аналогічний спір вже розглянуто судом з ухваленням рішення, а обґрунтування нового позову недотриманням вимог щодо участі у засіданні Комісії не менше 2/3 постійного складу на засіданні 27 липня 2016 року не є зміною підстав позову. Окрім іншого відповідач зазначає, що оскаржуване рішення не є актом індивідуальної дії та не створює для позивача будь-яких правових наслідків, не змінює та не припиняє його прав та законних інтересів.

По суті тверджень позивача відповідачем зазначено, що дві третини постійного складу експертної Комісії КНДІСЕ складає 5 осіб, тому 27 липня 2016 під час засідання вимога щодо їх наявності була дотримана. У задоволенні позову відповідач просить відмовити.

Також відповідачем надано суду запитувані документальні докази. Витребувані документи від Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України до суду не надходили.

Позивачем 11 лютого 2019 року надано відповідь на відзив, та у свою чергу відповідачем 19 лютого 2019 року надані заперечення на відповідь на відзив позивача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 березня 2019 року відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про витребування додаткових доказів.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2020 року залучено до участі у справі №826/15948/18 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 . Позивачем направлено ОСОБА_2 копії позовних матеріалів, які отримані останнім, виходячи з листа КНДІСЕ від 22 червня 2020 року.

Пояснень, заперечень, будь-яких інших документів від третьої особи до суду не надходило.

Суд, оцінюючи обставини дотримання позивачем положень статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, зазначає, що позивач пов`язує початок його перебігу з отриманням листа за підписом заступника Міністра юстиції України Шкляра С. №12501/Ж-5311/9.2 від 02 квітня 2018 року з даними осіб, які входили до постійного складу ЕКК КНДІСЕ станом на 27 липня 2016 року та про його загальну чисельність.

Оскільки підставами для подання позову щодо оскарження рішення №6 (9) Експертно-кваліфікаційної комісії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 27 липня 2016 року про присвоєння кваліфікації судового експерта з спеціальності (вид судової експертизи - військова, індекс та вид експертної спеціальності - 16.1 Військові дослідження) та видачі свідоцтва експерта НОМЕР_1 ОСОБА_2 є відсутність у складі комісії на час прийняття рішення 2/3 від її постійного складу, інформація щодо якого отримана позивачем листом Мінюсту від 02 квітня 2018 року, то суд виходить з того, що позивачем дотримано строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Також суд не оцінює доводи сторін стосовно відмінності підстав поданого адміністративного позову у даній справі №826/15948/18 та підстав позову в іншій адміністративній справі №826/15194/17, оскільки така оцінка вже надана Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 05 грудня 2018 року у даній справі №826/15948/18 (а.с.220-221).

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Рішенням Експертно-кваліфікаційної комісії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 27 липня 2016 року №6(9) присвоєно кваліфікацію судового експерта з експертної спеціальності « 16.1 Військові дослідження» та видано свідоцтво експерта № НОМЕР_1 ОСОБА_2 строком на 5 років.

Зазначене рішення ЕКК КНДІСЕ оскаржено позивачем до Окружного адміністративного суду міста Києва, яким ухвалено рішення від 10 квітня 2018 року у справі №826/15194/17, залишене без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року, якими у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до положень частин першої та четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі , що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи із зазначених положень законодавства, судом враховуються обставини, встановлені судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій у справі №826/15194/17 від 10 квітня 2018 року та 05 червня 2018 року відповідно. Зокрема, зазначеними судовими рішеннями стосовно складу ЕКК КНДІСЕ, яким приймалося оскаржуване рішення від 27 липня 2016 року встановлено, що останнє прийнято комісією у складі: заступника голови комісії - ОСОБА_13, секретаря - ОСОБА_14, членів комісії: ОСОБА_5 , ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_6 .

З листа Міністерства юстиції України від 12 липня 2017 року №26439/Ж-16675/9, адресованого позивачу, вбачається, що до змінного складу Експертно-кваліфікаційної комісії Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, якою прийнято оскаржуване рішення, як провідні фахівці відповідної галузі знань наукових установ, навчальних закладів, інших державних органів були запрошені та брали участь компетентні особи, які мають значний практичний військовий досвід, а саме: завідувач відділу військових експертиз Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та головний спеціаліст однієї з військових частин Міністерства оборони, який має звання генерал-майора.

Як стверджує позивач, щоб забезпечити виконання пункту 9 розділу ІІІ Положення №301/5 щодо правомочності засідання ЕКК КНДІСЕ, у ньому мали брати участь не менше шести членів від постійного складу комісії з восьми. Проте, 27 липня 2016 року у засідання були присутніми лише п`ять членів постійного складу Комісії, а саме: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , а троє інших членів комісії - ОСОБА_25, ОСОБА_5, ОСОБА_12, участі у засіданні не приймали.

Виходячи з таких міркувань, позивач вважає, що 27 липня 2016 року при прийнятті оскаржуваного рішення брало участь менше 2/3 від постійного складу комісії, що є порушенням вимог пункту 9 розділу ІІІ Положення №301/5, та свідчить про неправомочність засідання комісії та протиправність прийнятого рішення №6(9) від 27 липня 2016 року.

З такими твердженнями суд не погоджується та зазначає, що, виходячи із змісту наявного у справі листа Міністерства юстиції України від 12 вересня 2018 року №36930/Ж-17984/1/9.2, у питаннях визначення кворуму при застосуванні вимог Положення №301/5 слід керуватися наступним: якщо результатом обчислення кворуму є не натуральне число, а дріб, тоді необхідно застосувати округлення до натурального (цілого) числа.

Пунктом 9 розділу ІІІ Положення №301/5 визначено, що засідання ЕКК КНДІСЕ є правомочним, якщо в ньому беруть участь не менше 2/3 від її постійного складу.

До постійного складу ЕКК КНДІСЕ станом на 27 липня 2016 року, виходячи з наявних у справі матеріалів, були включені: голова Комісії - ОСОБА_25, заступник голови комісії - ОСОБА_7, члени - ОСОБА_5 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 , ОСОБА_8 .

Отже, постійний склад Комісії налічує 8 осіб, та, відповідно, 2/3 від постійного складу становить: 8 х 2/3=16/3=5,3.

Відповідач наполягає на застосуванні до округлення математичного числа 5,3 до 5 осіб, натомість, позивач стверджує, що при розрахунку кворуму у 2/3 від 8 результат потребує заокруглення у сторону збільшення, тобто до 6 осіб.

Як вбачається із складу Комісії, яким прийнято оскаржуване рішення від 27 липня 2016 року, до нього увійшло 5 осіб від постійного складу Комісії. Водночас, ураховуючи можливість у даному випадку заокруглення числа 5,3 як у бік збільшення, так і у бік зменшення, у суду відсутні правові підстави вважати неправомочним оскаржуване рішення за умов присутності лише 5 постійних членів Комісії.

Суд також звертає у вагу, що відповідачем не надано до матеріалів справи копію висновку експерта від 16 жовтня 2016 року №6098/16-62 ДСК, який виконувався за постановою Генеральної прокуратури України в порядку КПК України. При цьому, листом від 19 липня 2017 року №04/5/1-496вих-17 Генеральною прокуратурою України роз`яснено порядок дій щодо надання копій висновків судових експертиз особам, які не є замовниками проведення відповідних експертиз. Виходячи із змісту зазначеного листа, щодо вказаного висновку існують права володіння, користування та розпорядження наявною у ньому інформацією. Оскільки відповідач не є розпорядником інформації, а лише зберігає вказаний висновок, право розпорядження ним належить його Замовнику, тобто Генеральній прокуратурі України, а не КНДІСЕ.

Окрім іншого, в обґрунтування порушення оскаржуваним рішенням прав та законних інтересів, позивач зазначає, що Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №12014130010000384 від 15 квітня 2014 року за ознаками злочинів, передбачених частиною першою статті 329, частиною другою статті 425 КК України, за фактом недбалого ставлення службових осіб УСБУ в Луганській області до своїх службових обов`язків, внаслідок чого сторонніми особами були захоплені адмінбудівля Управління СБУ в Луганській області та стрілецька зброя, а також втрачені документи, що містять державну таємницю.

Позивач був учасником зазначеного кримінального провадження, а саме, допитувався як свідок. Окрім того, в рамках провадження проводилася судова військова експертиза, яка виконувалася експертом ОСОБА_2 , з картки атестованого судового експерта якого вбачається, що зазначеного експерта включено до Державного реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України на підставі рішення ЕКК КНДІСЕ від 27 липня 2016 року №6(9).

Надалі, ОСОБА_2 складено експертний висновок від 26 жовтня 2016 року №6098/16-62-ДСК, який відповідно до постанови слідчого ОВС ГУ ГПУ від 26 грудня 2016 року не визнано доказом у кримінальному провадженні, оскільки зазначені у ньому дані не відповідають дійсності та він є необґрунтованим.

У подальшому постановою Генерального прокурора України від 21 березня 2018 року постанова від 26 грудня 2018 року була скасована за необхідністю допиту ОСОБА_2 як експерта, останнім було підтверджено викладені у дослідженні висновки стосовно позивача. У свою чергу позивач вважає документи, складені за участю ОСОБА_2 , недопустимими доказами у кримінальному провадженні, тому, на його думку, оскаржуване рішення від 27 липня 2016 року надало право ОСОБА_2 бути залученим в якості судового експерта до участі у кримінальному провадженні, скласти висновок та бути допитаним як свідком у кримінальному провадженні, що може бути використано як доказ вини позивача у скоєнні кримінальних правопорушень.

На підставі викладеного, позивач вважає, що залучення ОСОБА_2 як експерта у кримінальному провадженні на підставі оскаржуваного рішення відповідача від 07 липня 2016 року та складення ним та за його участю процесуальних документів призвело до порушення його прав та законних інтересів як учасника кримінального процесу, зокрема, на забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування з тим, щоб невинуватий не був обвинувачений, і щоб статус свідка не змінився на статус підозрюваного та обвинуваченого…, на встановлення в ході досудового розслідування конкретних фактів, що доводять невинуватість у вчиненні кримінальних правопорушень, зацікавленість у кінцевому результатів досудового розслідування…, запобігання отриманню доказів нібито винуватості незаконним чином, у тому числі шляхом складення процесуальних документів…., запобігання витрачанню особистого часу на допити щодо висновку експерта, який складений неналежною особою…, запобігання скасуванню постанови слідчого про закриття кримінального провадження у зв`язку з наявністю в матеріалах справи висновку експерта..., на відновлення особистих немайнових прав на гідність, честь та недоторканність ділової репутації…

Як зазначає позивач, визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення припинить порушення вищевказаних прав та законних інтересів та унеможливить їх порушення у подальшому, оскільки вищевказані процесуальні документи, складені експертом ОСОБА_2 , та за його участі будуть визнані недопустимими доказами у кримінальному провадженні.

Оцінюючи такі твердження позивача, суд зазначає, що оскаржуване рішення від 27 липня 2016 року жодним чином не порушує прав та законних інтересів позивача у справі з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав особи у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що в зв`язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб`єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.

Ураховуючи наведене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими.

Таким чином, підставами для визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень є невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. При цьому обов`язковою умовою скасування такого рішення є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Отже, обов`язковою умовою визнання акта недійсним є, окрім невідповідності його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Така особа - позивач повинна довести яким чином відбулось порушення її прав.

Як вже встановлено у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 квітня 2018 року та постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 05 червня 2018 року у справі №826/15194/17, які набрали законної сили, за своїм змістом оскаржуване рішення, прийняте відповідачем, є актом індивідуальної дії, та стосується виключно ОСОБА_2 , для якого має юридичну силу. Жодних прав та обов`язків для позивача це рішення не встановлює, тобто не породжує публічно-правові відносини між ним та відповідачем.

В ухвалі від 18 червня 2015 року у справі №800/147/15(800/436/14) Вищий адміністративний суд України зазначив, що правовий акт індивідуальної дії породжує права й обов`язки тільки для того суб`єкта (чи визначеного цим актом кола суб`єктів), якому його адресовано. Відсутність у позивача прав чи обов`язків у зв`язку з прийняттям оскаржуваного акту не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.

Як зазначав у своїх численних рішеннях Верховний Суд України (постанови від 15.04.2014 №21-63а14, 20.01.2015 у справі №21-603а14, 27.01.2015 у справі №21-436а14, 21.04.2015 у справі №21-96а15), в порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов`язки для позивача.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій у зазначених судових рішеннях, що набрали законної сили, вже надано оцінку вищенаведеним твердженням позивача про порушення його прав та законних інтересів оскаржуваним рішенням, а саме: судами не встановлено обставин порушення відповідачем прав, свобод та інтересів позивача безпосередньо оскаржуваним рішенням відповідача.

Не встановлено таких обставин й судом у даній справі №826/15948/18, при цьому посилання позивача на висновок судового експерта ОСОБА_2 , в якому щодо нього, як він зазначає, викладено неправильні висновки, не приймаються судом до уваги, а наявність такого висновку не може бути доказом порушеного права позивача внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з приписів частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких судові витрати відшкодовуються позивачу, який не є суб`єктом владних повноважень, лише при задоволенні позову.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , про визнання протиправним та скасування рішення №6 (9) від 27 липня 2016 року - відмовити повністю.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 , тел. НОМЕР_3 .

Відповідач: Київський науково-дослідний інститут судових експертиз Міністерства юстиції України, адреса: 03057, м. Київ, вулиця Смоленська, будинок 6, код ЄДРПОУ 02883096 тел. +380442002910.

Суддя В.І. Келеберда