Постанова № 9329912, 20.04.2010, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 2а-188/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2010 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді: Дзярук М.П.,

при секретарі: Родніковій Ю.О.,

за участю: позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за адміністративним позовом військового прокурора Запорізької області в інтересах ОСОБА_1 до військової частини А1451 про визнання протиправними дій, стягнення грошової компенсації замість речового майна, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2009 року військовий прокурор в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача Військової частини А1451 про визнання протиправними дій, стягнення грошової компенсації замість речового майна, посилаючись на те, що позивача проходив військову службу у військовій частині А 2189, що розташована в м. Запоріжжі, дей займав посаду начальника медичного пункту фельдшер в/ч 2189. 31.07.2007р. наказом №163 командира в/ч А1451, якій підпорядкована в/ч А2189, на підставі п.63, підпункту «в» Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, тобто, за станом здоров»я, ОСОБА_1, був звільнений у запас, в зв»язку з чим, був виключений із списків особового складу військової частини. Під час проходження військової служби ОСОБА_1 знаходився на забезпеченні речовим майном у в/я А1451. При звільненні з військової служби йому не виплачено грошову компенсацію за речове майно в сумі 6 584,93 гривень, які він просить стягнути з відповідача.

В судовому засіданні прокурора та позивач підтримали позовні вимоги, просили суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з»явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, просив відмовити у задоволенні позову, з мотивів викладених у письмовому запереченні.

Вислухавши пояснення прокурора, позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд встановив.

Судом встановлено, що позивач проходив службу в Військовій частині А 1451. Наказом командира Військової частини А 1451 від 31.07.2007 № 163 позивач звільнений з військової служби за станом здоровя. На час звільнення ОСОБА_1 перебував на речовому забезпеченні у Військової частини А1451.

Відповідно до статті 1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Заборона обмежень прав військовослужбовців встановлена статтею 2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", згідно з якою ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Судом встановлено, що відповідно до довідок №7 від 13.08.09р. (а.с.5, 6) за підписом начальника речової служби військової частини А1451 позивач не отримав речове майно на суму 1389,66 грн. та на суму 5195,27 грн.

Судом встановлено, що відповідач визнавав факт наявності заборгованості по виплаті компенсації за речове майно та пояснював неможливість її погашення відсутністю коштів військової частини та зупиненням дії Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Судом встановлено, що станом на день розгляду справи зазначена компенсація відповідачем ОСОБА_1 не виплачена, а відповідач відмовляється від погашення заборгованості.

Судом встановлено, що Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” № 1459-III від 17.02.2000 року призупинена дія частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за їх бажанням грошової компенсації замість них та замість речового майна.

Але судом встановлено, що Законом України № 328-V від 03.11.2006 введена в дію стаття 9-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка не зупинялася будь-яким нормативно-правовим актом, та на яку не поширюється зупинення, встановлене Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів”.

Частиною 1 статті 91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" встановлено, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444, військовослужбовці у разі звільнення з військової служби у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

Таким чином, законодавством України передбачено право вибору військовослужбовцем, який звільнюється зі Збройних Сил України отримати речове майно в натурі або грошову компенсацію за нього. Зазначене право не може бути обмежено, скасовано або змінено відповідачем на власний розсуд без передбачених законом підстав.

Позивач у позовних вимогах заявив про бажання одержати компенсації за неотримане речове майно, відмовляючись від його отримання в натурі, що являється його правом відповідно до п. 27 Положення.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. Згідно з частиною 2 статті 12 Закону у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації, які не можуть бути скасовані чи призупинені без їх рівноцінної заміни.

Суд враховує, що підпунктом 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI частина 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" була змінена стосовно неможливості скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни. Статтею 2 Конституції України визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст та спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обовязком держави. Відповідно до статті 21 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Статтею 22 Конституції України встановлено, що зміст та обсяг прав і свобод людини при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не може бути звужений.

Утверджуючи та забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами Украйни встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини 2 статті 6, частини 2 статті 19, частини 1 статті 68 Конституції України вони є загальнообовязковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобовязань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави.

Відповідно до частин 2,3 статті 22 Конституції України конституційні права гарантуються, а держава повинна утримуватись від прийняття будь-яких актів, які призводили б до скасування чи звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Конституцією України, в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.

На підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їх.

Таким чином, будь-які закони, які регулюють правовідносини стосовно прав та свобод громадян, у тому числі Закон України “Про державний бюджет на 2008 рік” мають відповідати вимогам Конституції та Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей"

Крім того, встановлений частиною 2 статті 95 Конституції України, частиною 2 статті 38 Бюджетного кодексу України перелік відносин, які регулюються Законом України про Державний бюджет є вичерпним, а тому цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обовязків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України, у тому числі Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", та не може будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.

Отже, виключення Законом України “Про Державний бюджет України на 2008 рік” від 28.12.2007 р. № 107-VI з частини 2 статті 12 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" норм про неможливість скасування чи призупинення визначених законом пільг, гарантій та компенсацій без їх рівноцінної заміни, обмежило обсяг прав даної категорії громадян, визначених зазначеним Законом.

Враховуючи викладене Рішенням Конституційного Суду від 22.05.2008, № 10-рп/2008 "У справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 65 розділу I, пунктів 61, 62, 63, 66 розділу II, пункту 3 розділу III Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" і 101 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 67 розділу I, пунктів 1 - 4, 6 - 22, 24 - 100 розділу II Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України)" визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) підпункт 1 пункту 67 розділу II Закону України “Про Державний бюджет на 2008 рік”від 28.12.2007 р. № 107-VI .

Суд враховує, що відповідно до пунктів 6,7 Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008, № 10-рп/2008 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Таким чином, при визначені розміру та порядку виплати компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцям необхідно керуватися частиною 1 статті 91 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пунктом 27 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою КМ України от 28 жовтня 2004 року № 1444.

Суд звертає увагу учасників процесу, що реалізація особою права, що повязане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання відповідачем на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобовязань, судом не приймається до уваги.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.ст.99,100 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджено, що відповідач надав позивачу довідки - розрахунки 13.08.09р., тобто саме на таку дату визнав наявність заборгованості зі сплати компенсації за неотримане позивачем у військової частині А1451 речове майно, а тому при звернені до адміністративного суду у жовтні 2009р. строк, встановлений КАС України, позивачем не пропущений.

З урахуванням викладеного, суд вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 94, 158-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії суб»єкта владних повноважень командира військової частини А1451 щодо невидачі ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно на загальну суму 6584,93 грн.

Стягнути з Військової частини А1451 (м. Харків, вул.. Дерев»янка, 3, ЄДРПОУ 08208941) на користь ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6584 (шість тисяч п»ятсот вісімдесят чотири) грн. 93 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через Комунарський районний суд м. Запоріжжя, заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови складений 26.04.2010 року.

Суддя М.П. Дзярук

Справа № 2а-188/2010

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(резолютивна частина)

20.04.2010 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі:

головуючого судді: Дзярук М.П.,

при секретарі: Родніковій Ю.О.,

за участю: позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Чалий М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за адміністративним позовом військового прокурора Запорізької області в інтересах ОСОБА_1 до військової частини А1451 про визнання протиправними дій, стягнення грошової компенсації замість речового майна, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії суб»єкта владних повноважень командира військової частини А1451 щодо невидачі ОСОБА_1 грошової компенсації за речове майно на загальну суму 6584,93 грн.

Стягнути з Військової частини А1451 (м. Харків, вул.. Дерев»янка, 3, ЄДРПОУ 08208941) на користь ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6584 (шість тисяч п»ятсот вісімдесят чотири) грн. 93 коп.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через Комунарський районний суд м. Запоріжжя, заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Повний текст постанови буде складений 26.04.2010 року.

Суддя М.П. Дзярук