Рішення № 93297871, 03.12.2020, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8876/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2020 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду справу за позовом ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною та скасування постанови,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 14 вересня 2020 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Щеглової Є.В. від 01.09.2020 року про стягнення з позивача виконавчого збору у виконавчому провадженні № 54784691 у розмірі 122595,46 грн.

Ухвалою від 17 вересня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено позивачу 5-денний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

23 листопада 2020 року ухвалою прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 , відкрито провадження у адміністративній справі та визначено, що справа буде розглядатися за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що виконавчий лист №519/142/14-ц від 28.11.2014 року, за яким відкрито виконавче провадження №54784691, було повернуто стягувачу. Однак позивач з АСВП дізналась про прийняття відповідачем постанови від 01.09.2020 року про стягнення з неї виконавчого збору. Вважає таку постанову протиправною, оскільки в ході виконавчого провадження стягнення з неї грошових коштів не відбувалося. Посилаючись на постанову Верховного Суду від 16.04.2020 року по справі №640/8425/19 вказує, що умовами стягнення виконавчого збору є фактичне виконання рішення та вжиття заходів примусового виконання рішення та що державним виконавцем такі умови не дотримані.

27 листопада 2020 року до суду від відповідача за вх. №ЕП/22659/20 надійшов відзив на позов (а.с.50-53), в якому відповідач зазначає, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають правилам правозастосування та не підлягають задоволенню. 01.09.2020 у зв`язку надходженням до відділу заяви стягувача ТОВ «Факторингова компанія «Вектор-Плюс», державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа, на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Вказує, що у разі повернення виконавчого документа стягувану з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією. Виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (а не на корнсть виконавчої служби). Зазначає, що частина перша та друга статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» встановлюють загальні правила стягнення виконавчого збору виконавцем. Разом з тим, ця стаття передбачає винятковий перелік підстав, коли виконавчий збір не стягується. При цьому, частина третя статті 40 зазначеного Закону є спеціальною нормою, яка регулює окремі випадки стягнення виконавчого збору, а тому загальні правила встановлені частинами першою та другою статті 27 зазначеного Закону - не можуть застосовуватися. На підставі викладеного, навіть за відсутності стягнень за виконавчим документом та заходів примусового виконання у державного виконавця відсутні повноваження не виносити постанову про стягнення виконавчого збору після завершення виконавчого провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а навпаки Закон зобов`язує його вчинити такі дії - винести постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 10% відсотків від суми стягнення за виконавчим документом, зокрема спеціальна норма статті 40 ЗУ «Про виконавче провадження».

Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судове засідання сторони не з`явилися, а від позивача 30.11.2020 року за вх. №ЕП/22832/20 надійшла заява-клопотання про розгляд справи без її участі.

Враховуючи викладене, у зв`язку з відсутністю потреби заслухати свідка чи експерта, суд вирішив розглядати дану справу у письмовому провадженні.

Дослідивши подані до суду документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Южний міський суд Одеської області 28 листопада 2014 року видав виконавчий лист по справі № 519/142/14-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором в сумі 1225954,59 грн., з яких: за додатковою угодою №11264442001: сума заборгованості за кредитом - 762266,51 грн., сума заборгованості за відсотками - 443977,51 грн., за кредитним договором №11264442000: відсотки - 19710,58 грн. (а.с.111 зворот-112).

Судом встановлено, що 04.10.2017 року постановою старшого державним виконавцем Южненського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області відкрито виконавче провадження №54784691 з виконання виконавчого листа № 519/142/14-ц, виданого 28.11.2014 року Южним міським судом Одеської області про стягнення грошової суми у розмірі 1225954,59 грн. з боржника ОСОБА_1 (а.с.63).

01 вересня 2020 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. №54784691 (а.с.110 зворот – 111) замінено сторону стягувача на ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» (ЄДРПОУ 38004195).

07 серпня 2020 року ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» подано до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) заяву про повернення виконавчого листа від 28.11.2014 року №519/142/14-ц (а.с.110).

Постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. ВП №54784691 від 01.09.2020 року повернуто виконавчий лист від 28.11.2014 року №519/142/14-ц стягувачу (а.с.108).

Також 01 вересня 2020 року постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Щеглової Є.В. ВП №54784691 стягнуто з боржника ОСОБА_1 виконавчий збір в розмірі 122595,46 грн.

Вказані постанови направлялись ОСОБА_1 на адресу: АДРЕСА_1 згідно листа №10.03-6997 від 01.09.2020 року (а.с.108 зворот, 109).

Позивач вважаючи постанову про стягнення з неї виконавчого збору протиправною, звернулась до суду з даною позовною заявою.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Згідно з ч.3 ст.40 Закону №1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі – Інструкція).

Згідно з п.8 розділу ІІІ Інструкції стягнення виконавчого збору здійснюється у порядку, визначеному статтею 27 Закону. Про стягнення з боржника виконавчого збору та його розмір державний виконавець зазначає у постанові про відкриття виконавчого провадження. У разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 7, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, постанова про стягнення виконавчого збору не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Тобто, вищевказаними нормами передбачено обов`язок державного виконавця після повернення виконавчого документа стягувачу на підставі його заяви, приймати постанову про стягнення виконавчого збору.

Суд зазначає, що з аналізу норм ч.2 ст.27 Закону № 1404-VІІІ у редакції, що діяла до 28 серпня 2018 року, слідує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

Однак, частина друга статті 27 Закону № 1404-VIII у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03.07.2018 року № 2475-VIII, чинній з 28.08.2018 року передбачає, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 року у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Отже, положення статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, зменшували відповідальність позивача, як боржника, у порівнянні з нормами статті 27 Закону № 1404-VІІІ в редакції, яка була чинна після 28 серпня 2018 року, оскільки розмір виконавчого збору обраховувався як 10 відсотків від фактично стягнутої суми, а не з суми, що підлягає примусовому стягненню.

При цьому, за своїм призначенням виконавчий збір є своєрідною винагородою державному виконавцю за вчинення заходів примусового виконання рішення, за умови, що такі заходи призвели до виконання рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що внесені Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII зміни до статті 27 Закону №1404-VІІІ погіршили становище боржника – ОСОБА_1 , оскільки виконавче провадження розпочато під час дії попередньої редакції ст.27 Закону № 1404-VІІІ, а також того, що виконавчою службою фактично не стягнуто з боржника коштів за виконавчим листом, суд вважає, що у відповідача відсутні правові підстави для стягнення з позивача виконавчого збору.

Вказана правова позиція узгоджується з позицією, висловленою в постановах Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі №1340/5053/18, від 29 липня 2020 року у справі №1340/5050/18, від 14 травня 2020 року у справі №640/685/19 та від 15 жовтня 2020 року у справі №280/5959/19.

Відтак, суд вважає, що у державного виконавця не було підстав для стягнення виконавчого збору, який визначений у спірній постанові, а отже, така постанова не відповідає вимогам статті 27 Закону №1404-VIII.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч.2 ст.2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених судом обставин, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1125,95 грн. згідно квитанції про сплату №92650 від 10 вересня 2020 року (а.с.8).

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судового збору у сумі 1125,95 грн.

Керуючись ст.ст.7, 9, 205, 241-246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) Щеглової Є.В. від 01.09.2020 року про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 54784691 у розмірі 122595,46 грн.

Стягнути з відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1125,95 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Одеський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ).

Відповідач - відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (вул.Розумовська, 37, м.Одеса, 65091).

Суддя О.А. Вовченко