Рішення № 93296677, 01.12.2020, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2020 року Справа № 160/9778/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу №10601-СГ від 03.06.2020р., зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

13.08.2020р. (згідно відмітки Укрпошта Експрес) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він звернувся до відповідача із клопотанням від 05.09.2019р., у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, проте, листом №Д-12592/0-6106/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви" Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відмовило позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, що бажана земельна ділянка частково перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею. Наведена відмова була оскаржена позивачем у судовому порядку та рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, зокрема, було зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання позивача від 05.09.2019р. На виконання наведеного судового рішення відповідачем було прийнято наказ №10601-СГ від 03.06.2020р. «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області з тих підстав, що згідно з доданими до заяви графічними матеріалами, зазначена земельна ділянка має накладення на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №009932 та гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №006033 і заявником не додані погодження землекористувачів; згідно з вимогами ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Позивач вважає такий наказ незаконним, а відмову безпідставною та такою, що порушує права позивача, оскільки оспорюваний наказ не містить жодної з підстав для відмови у наданні дозволу, вичерпний перелік яких передбачено ч.7 ст.118 Земельного кодексу України; фактично правовою підставою для відмови позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є ч.5 ст.116 Земельного кодексу України, що свідчить про неправомірність такої відмови, так як в наказі не наведено жодної з підстав, передбачених ч.7 ст.118 Земельного кодексу України; на момент направлення клопотання позивача в Державному земельному кадастрі щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168 відсутня будь-яка інформація щодо реєстрації за третіми особами права власності чи користування; п.7 Перехідних положень Земельного кодексу України, який набув чинності з 01.01.2002р. не передбачено збереження за громадянами права постійного користування земельною ділянкою, а виокремлено лише збереження за ними земельних ділянок на праві власності або тимчасового користування, в тому числі на умовах оренди; згідно актуальної інформації із Державного земельного кадастру стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168 наразі їй встановлено цільове призначення - 16.00 Землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Також і позивач зазначає, що зобов`язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є перебиранням функцій суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій та вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на численні постанови Верховного Суду.

Ухвалою суду від 09.09.2020р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача надати суду відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом відповідної ухвали суду (а.с.66).

19.10.2020р. засобами поштового зв`язку, на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив відмовити у задоволенні позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої бажає отримати позивач знаходиться на інвентаризованій земельній ділянці кадастровий номер 6323180800:01:000:0168 площею 78,6984 га, яка перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №009932 та гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №006033 та відомості щодо припинення права постійного користування або визнання наведених державних актів недійсними у відділі відсутні. За викладеного, відповідач вважає, що посилання позивача на порушення вимог ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, а також на відсутність підстав у відповідача для відмови у наданні дозволу позивачеві є необґрунтованими та безпідставними. Також, відповідач зазначає, що надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність в порядку безоплатної приватизації відповідно до вимог ст.ст. 15-1, 116, 118, 121, 122 Земельного кодексу України віднесено до його дискреційних повноважень, Окрім того, відповідач вказує на те, що до Головного управління надійшло колективне звернення громадян, які мають державні акти на право постійного користування землею на земельній ділянці із кадастровим номером 6323180800:01:000:0168 площею 78,6984 га, відповідно до якого вказані громадяни, з метою недопущення порушення їх прав, просили не передавати у власність земельні ділянки, які перебувають у їх користуванні. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на позицію Верховного Суду України та Вищого адміністративного суду України (а.с.71-73).

Також і 19.10.2020р. засобами поштового зв`язку на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просив залучити до участі у цій справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 посилаючись на те, що земельна ділянка, за рахунок якої позивач бажає отримати у власність земельну ділянку, перебуває у постійному користуванні таких фізичних осіб на підставі державних актів на право постійного користування землею, а тому рішення суду у даній справі може безпосередньо вплинути на їхні права згідно до вимог ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.90-91).

Розглянувши наведене клопотання відповідача щодо залучення третіх осіб та надані на його підтвердження докази, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для його задоволення, оскільки, як встановлено судом зі змісту позовної заяви позивача, звернення позивача до суду обґрунтовується процедурними порушеннями з боку відповідача при розгляді його клопотання від 05.09.2019р., а отже, вирішення даного спору щодо процедурних порушень відповідача, які є предметом цього спору та стосуються лише прав й обов`язків позивача, ніяким чином не можуть вплинути на права та обов`язки наведених фізичних осіб, а тому у суду відсутні підстави для їх залучення до участі у цій справі в порядку ст.49 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також, відмовляючи у задоволенні наведеного клопотання, судом враховується і те, що вирішення даного спору не стосується права передачі у користування позивача наведеної земельної ділянки, а відтак, рішення у даній справі не може призвести до порушення прав землекористувачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а тому підстави для їх залучення у якості третіх осіб у адміністративного суду відсутні.

Окрім того, 19.10.2020р. засобами поштового зв`язку на адресу суду від відповідача надійшло клопотання, у якому відповідач просив закрити провадження у цій справі на підставі п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України посилаючись на те, що даний позов, фактично, заявлено на захист приватного інтересу позивача щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, на частину якої громадянам вже видано документи, що посвідчують право на землю, та оскаржувана відмова є лише наслідком реалізації позивачем прав на землю, тобто є похідними вимогами, у зв`язку з чим, враховуючи суб`єктивний склад спірних правовідносин, така справ не може бути розглянута за правилами адміністративного судочинства України (а.с.92-93).

Розглянувши наведене клопотання відповідача щодо закриття провадження у цій справі, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення такого клопотання, оскільки у разі якщо особа звертається до повноважного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідні рішення, зокрема, й про скасування рішення щодо надання відповідного дозволу, то у цих правовідносинах зазначений орган реалізує управлінські функції, а тому спори про оскарження таких його рішень належать до юрисдикції адміністративного суду, ці висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній у його постанові від 26.03.2020р. у справі №160/4108/19 та є обов`язковими для застосування адміністративним судом у цій справі у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для закриття провадження у цій справі в порядку п.1 ч.1 ст.238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

У зв`язку із перебуванням судді Конєвої С.О. з 27.10.2020р. по 20.11.2020р. включно на лікарняному та з 23.11.2020р. по 30.11.2020р. включно у щорічній відпустці, рішення у даній адміністративній справі приймається 01.12.2020р.

Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.

ОСОБА_1 , через свого представника за довіреністю, звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.09.2019р., у якому просив надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтованою площею 2,0 гектари для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ - 01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, до якого надав, зокрема, графічні матеріали, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, що підтверджується його копією (а.с.7).

Листом №Д-12592/0-6106/0/95-19 від 02.10.2019р. "Про розгляд заяви" Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відмовило позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з тих підстав, що бажана земельна ділянка частково перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею, що підтверджується копією відповідного листа (а.с.16).

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, яке набрало законної сили 08.09.2020р., позовну заяву ОСОБА_1 було задоволено частково та, зокрема, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, що підтверджується змістом копії наведеного рішення суду (а.с.17-21).

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області було прийнято наказ №10601-СГ від 03.06.2020р. «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області з тих підстав, що згідно з доданими до заяви графічними матеріалами, зазначена земельна ділянка має накладення на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №009932 та гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №006033 і заявником не додані погодження землекористувачів; згідно з вимогами ч.5 ст.116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (а.с.22).

Наказ відповідача від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є предметом розгляду даної справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За приписами ч.1 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.6 ст.118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної або комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, Земельним кодексом України визначено перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;

- невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Тобто, зі змісту статті 118 Земельного кодексу України випливає обов`язок суб`єкта владних повноважень розглянути клопотання у місячний строк і прийняти одне з відповідних рішень, або дати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні.

З огляду на положення статті 123 Земельного кодексу України вбачається, що неправомірною є відмова відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших, ніж передбачено законом.

З аналізу змісту наведених правових норм вбачається, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, при цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 ЗК України.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог ч.2 ст.19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові від 23.01.2020р. у справі №440/793/19, яка підлягає обов`язковому врахуванню судом за приписами ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, як встановлено судом зі змісту копії оспорюваного наказу №10601-СГ від 03.06.2020р. «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою», яким відмовлено позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства земельної ділянки, орієнтованою площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області, підставою для такої відмови стало те, що згідно з доданими до заяви графічними матеріалами, зазначена земельна ділянка має накладення на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №009932 та гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №006033 і заявником не додані погодження землекористувачів (а.с.22).

Разом з тим, рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області було задоволено частково, зокрема, зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів за рахунок земельної ділянки з кадастровим номером 6323180800:01:000:0168, що підтверджується змістом копії наведеного рішення суду (а.с.17-21).

При цьому, наведеним рішенням суду встановлено, що підставою для відмови у наданні, зокрема, ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність стало те, що бажана земельна ділянки перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею, проте така відмова є неправомірною та відмову відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, слід вважати протиправною (а.с.17-21).

Вказане рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20 набрало законної сили 08.09.2020р. згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень.

У відповідності до вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в адміністративній справі, що набрало законної сили не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлені ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, з урахуванням того, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, за яким встановлено факт протиправності відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: з тих підстав, що бажана земельна ділянки перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею, а також враховуючи і те, що за змістом оспорюваного наказу видно, що позивачеві було відмовлено у надані дозволу з цих же підстав (а.с.22), що фактично є відмовою з тих же самих підстав, а тому суд приходить до висновку, що наведені обставини та підстави встановлені у справі №160/1982/20 не підлягають доказуванню у цій справі, виходячи з вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, оскільки у межах розгляду адміністративної справи №160/1982/20 встановлено протиправність відмови Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з підстав інших ніж передбачено законом, а саме: з тих підстав, що бажана земельна ділянки перебуває у постійному користуванні третіх осіб згідно з державними актами на право постійного користування землею, що фактично є і предметом спору у цій справі, адміністративний суд приходить до висновку про протиправність оспорюваного наказу відповідача від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з тих підстав, що згідно з доданими до заяви графічними матеріалами, зазначена земельна ділянка має накладення на земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні гр. ОСОБА_2 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №009932 та гр. ОСОБА_3 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ХР №006033 і заявником не додані погодження землекористувачів, виходячи з вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, здійснивши системний аналіз вищенаведених встановлених судом обставин у сукупності з нормами наведеного земельного законодавства, слід дійти висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, при розгляді клопотання позивача від 05.09.2019р., допущено порушення прав та інтересів позивача двічі та прийнято оспорюваний наказ фактично без урахування висновків, викладених у судовому рішенні у справі №160/1982/20 в порушення вимог ст.14 Кодексу адміністративного судочинства України та ст.129-1 Конституції України, а відтак, таке рішення суб`єкта владних повноважень не може бути визнано судом правомірним.

Згідно ст.73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем оскаржуваного наказу від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з урахуванням вищенаведених норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, обставин справи, встановлених судом, вищенаведеної позиції Верховного Суду та обставин встановлених рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, яке набрало законної сили, які не підлягають доказуванню при розгляді даної справи у відповідності до вимог ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача на те, що до Головного управління надійшло колективне звернення громадян, які мають державні акти на право постійного користування землею на земельній ділянці із кадастровим номером 6323180800:01:000:0168 площею 78,6984 га, відповідно до якого вказані громадяни, з метою недопущення порушення їх прав, просили не передавати у власність земельні ділянки, які перебувають у їх користуванні, оскільки при розгляді даного спору судом не вирішуються майнові (земельні) права ані позивача, ані землекористувачів спірної земельної ділянки.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем наказу від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваного наказу, відповідач діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення відповідачем оспорюваним наказом прав та інтересів позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування наказу відповідача від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, у зв`язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.

Також підлягають і задоволенню позовні вимоги позивача про зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів, виходячи з наступного.

Прийняття відповідачем оскаржуваного наказу від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є наслідком повторного розгляду клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність від 05.09.2019р. на виконання судового рішення у справі №160/1982/20, тобто, позивач вже отримував від Головного управління Держгеокадастру у Харківській області відмову в отриманні дозволу з тих самих підстав та предметом цього спору є ті самі причини відмови у наданні зазначеного дозволу.

За викладеного, можна дійти висновку, що, приймаючи оскаржуваний у цій справі наказ від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні позивачеві дозволу на розроблення документації із землеустрою", відповідач не врахував правових висновків суду, викладених у рішенні від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, що свідчить про ігнорування відповідачем вимог статті 129-1 Конституції України.

Метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту.

Ця мета кореспондується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З огляду на необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права, судом враховується той факт, що Верховний Суд вже розглядав справи № 812/1312/18 та № 140/1992/18 з подібними правовідносинами (повторна відмова у наданні дозволу без урахування висновків постанови суду) і у постановах від 16.05.2019 та 06.08.2019 відповідно, дійшов висновку, що повторна відмова з підстав, не визначених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України свідчить про відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду, оскільки процес надання позивачу відмов у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, який на виконання судового рішення в іншій справі повторно допустив аналогічні порушення прав позивача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Волинській області надати позивачу дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

Так, не зважаючи на обов`язок врахувати висновки суду, наведені у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2020р. у справі №160/1982/20, відповідач в межах даної справи протиправно відмовив позивачеві у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність з тих самих підстав, протиправність яких встановлено у наведеному рішенні суду у справі №160/1982/20, та такі дії свідчать про відсутність у відповідача наміру прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду, викладеної у справі №160/1982/20.

Оскільки відмова відповідача у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою з формальних підстав є повторною, такий процес може бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, то в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов`язання відповідача надати позивачеві дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Зазначена позиція, щодо належного обраного способу захисту порушеного права позивача, узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у його постанові від 30.04.2020р. у справі №812/1313/18, яка є обов`язкову для застосування адміністративними судами у відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.

Окрім того, при прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи та з урахуванням того, що позивач не сплачував судовий збір, так як звільнений від сплати судового збору за п.13 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 194, 205, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу №10601-СГ від 03.06.2020р., зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.06.2020р. №10601-СГ "Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою", яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язати Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 21, 8-9 поверх; код ЄДРПОУ 39792822) надати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтованою площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Власівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів, згідно його клопотання від 05.09.2019р.

Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва