Рішення № 93265529, 03.12.2020, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

03 грудня 2020 року № 520/15165/2020

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тітова О.М., розглянувши за правилами спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність відповідача, щодо не поновлення та не виплати пенсії позивачці - протиправною та дискримінаційною, визнати протиправними та дискримінаційними та скасувати рішення відповідача про відмову у поновленні пенсії позивачці від 01.06.2020 та 04.06.2020 року, та зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області вчинити певні дії - провести поновлення виплати пенсії Позивачці з 07.10.2009 року відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та здійснювати виплату пенсії на вказаний нею банківський рахунок з врахуванням індексації та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено у поновленні виплати пенсії, адже 07.10.2009 скасовано дискримінуючі положення законодавства, що забороняли виплату пенсії громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Крім того, відповідач зовсім не обґрунтував оскаржуване рішення та не зазначив в чому саме, подані позивачем документи не відповідають вимогам Порядку 22-1.

Ухвалою суду від 05.11.2020 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому він проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що при зверненні до Головного управління із заявою про поновлення пенсії за віком представником позивача надано лише копію посвідчення особи, видану Міністерством внутрішніх справ Держави Ізраїль на ім`я ОСОБА_1 з нотаріально засвідченим перекладом з івриту, оригінал якого Головному управлінню надано не було. Зазначена копія посвідчення особи не містить інформації про громадянство та місце проживання, а також не може бути прийнята оскільки оригінал не надано.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачами обставини, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач є громадянкою України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копіями документів, що містяться в матеріалах справи.

По досягненні пенсійного віку та наявності необхідного страхового стажу, позивачці призначено пенсію за віком, яка виплачувалась їй до виїзду за кордон, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 , виданим 24.02.1995 (а.с. 58, 59).

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка виїхала з України у 1999 році до Ізраїлю на постійне місце проживання, де прийнята на консульський облік посольства України в Державі Ізраїль, про що наявна відмітка у паспорті громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2 (а.с. 81). Паспорт видано 23.09.1999 органом 2000, термін дії паспорта подовжено до 23.09.2019.

Представником позивача, що діяв на підставі нотаріальної довіреності, 05.03.2020 подано до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області особисту заяву позивача про призначення пенсії/перерахунок пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану та заяву про витребування пенсійної справи та поновлення виплат пенсій, що датовані 05.03.2020 (а.с. 45-47).

01.06.2020 за результатами розгляду заяви позивачки від 03.05.2020 та документів щодо поновлення з 07.10.2009 року пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які були надіслані її представником, прийняте рішення б/н від 01.06.2020, яким відмовлено позивачці в поновленні пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю підстав (а.с. 50, 51).

Рішення обґрунтоване тим, що для вчинення юридичних дій на території України необхідно надати паспорт громадянина України (внутрішній). Зазначив, що серед наданих документів паспорт взагалі відсутній.

На повторне звернення представника позивача від 02.06.2020 про поновлення виплати пенсії, відповідач прийняв рішення №5310/1535 від 04.06.2020, яким відмовив у її задоволенні з аналогічних підстав.

Не погодившись з відмовою відповідача у поновленні пенсії, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до статті 25 Конституції України зазначено, що Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Таким чином, кожен громадянин України має право на вільний вибір свого місця проживання, в тому числі й за кордоном зі збереженням всіх конституційних прав, в тому числі й право на соціальний захист, що включає право на забезпечення громадянина у старості.

Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (частина 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Враховуючи те, що рішення Європейського Суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського Суду з прав людини.

Так, в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, зазначено, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, у якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україні. Тому, Європейський Суд з прав людини дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації з пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пунктах 52-54 зазначеного рішення Європейського Суду з прав людини зазначено, що органи влади не надали ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном. Дійсно, ані рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань. У цьому контексті Суд зазначає, що Уряд не посилався на міркування щодо міжнародного співробітництва з метою обґрунтування поводження з пенсіонерами, які проживають в Україні, в інший спосіб, ніж з тими, які проживають за кордоном. Наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободу поєднанні зі статтею 1 Першого Протоколу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

В своєму рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, речення другого статті 51 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року вказано, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення України з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи з правової соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Отже, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави, у тому числі, для призначення і виплати пенсії позивачу у розмірі, передбаченому Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Таким чином, право позивача як громадянина України на призначення пенсії за віком не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст. 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Загальнообов`язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов`язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (ч.1 ст.7 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування").

Частиною 1 статті 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що право на отримання пенсії та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Статтею 5 Закону України “Про громадянство України” визначено, що документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

За змістом частини 1 статті 44 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” заява про призначення (перерахунок) пенсії або про її відстрочення та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно ч. 5 ст. 45 зазначеного Закону документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Постановою Правління Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади, 25.11.2005 року за №22-1 затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за № 1566/11846 (далі Порядок №22-1).

Зазначеним Порядком передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника (п.1.1 Порядку №22-1).

У пункті 2.9 Порядку №22-1 зазначено, що особа, яка зверталася за пенсією, повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Пунктом 2.22 Порядку №22-1 передбачено, що за документ, який засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка уповноважених органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 2.23 Порядку №22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, посвідчених нотаріально або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію. Документи про стаж, вік та заробітну плату подаються тільки в оригіналах. У разі якщо підтвердженням страхового стажу є трудова книжка, надається копія з неї, завірена адміністрацією підприємства, установи, організації за місцем останньої роботи або органом, що призначає пенсію.

Як свідчать матеріали справи, в обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на те, що позивачем не було надано паспорт громадянина України (внутрішній).

Проте суд зазначає, що у Порядку №22-1 відсутні вимоги щодо виду паспорту, який необхідно пред`являти заявнику, коли він звертається з заявою про призначення пенсії, чи то може бути внутрішній паспорт громадянина України чи паспорт громадянина України для виїзду за кордон. Також суд зазначає, що Порядок №22-1 передбачає можливість для заявника подати інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік.

Натомість, пенсійний орган не надав належної правової оцінки іншим поданим заявником документам на наявність інформації, необхідної для поновлення виплати пенсії позивачу.

Враховуючи вищевикладене суд вважає, що рішення від 01.06.2020, 04.06.2020 №5310/1535 про відмову у поновленні пенсії позивачу є протиправними.

Як зазначається у рішенні Конституційного Суду України від 29.08.2012 №16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об`єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 02.11.2011 №13-рп/2011).

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов`язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі "Hasan and Chaush v. Bulgaria" № 30985/96).

Враховуючи те, що заява позивача не вирішувалась по суті уповноваженим органом та пенсійним органом не надавалась належна правова оцінка всім наданим документам, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З урахуванням вказаного, обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне, вийшовши за межі позовних вимог в силу частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії з урахуванням висновків суду.

В той же час при прийнятті рішення за результатами повторного розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повинно вирішити заяву по суті, а саме: дослідити документи про вік, стаж, заробітну плату позивача та інші документи, необхідні для призначення/ поновлення пенсії за віком.

Щодо вимоги позивачки про проведення компенсації втрат частини доходу та індексації пенсійних виплат, суд зазначає наступне.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку щодо передчасності вимог позивача про проведення компенсації втрат частини доходу та індексації пенсійних виплат, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного та, керуючись ст.ст.139, 241-246, 255, 257, 262, 263 КАС України, - ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов.2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344) про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 01.06.2020, 04.06.2020 №5310/1535.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області повторно розглянути заяви ОСОБА_1 про поновлення виплати пенсії з урахуванням висновків суду.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Тітов