Рішення № 93264634, 03.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3211/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Борзаниця С.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі також – позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (далі також – відповідач), в якій просить:

- визнати дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахуванню і виплаті судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень 2020 року і 10 відпрацьованих робочих днів серпня 2020 року, із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» - протиправними;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати і виплатити судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду у розмірі 48831 гривня (що після утримання податків і зборів, до виплати складає 39308,95 грн), з яких: 25322,88 грн (після утримання податків та зборів, до виплати) - це недоплачена мені винагорода за липень 2020 року; 13986,07 грн (після утримання податків та зборів, до виплати) - недоплачена винагорода за 10 відпрацьованих робочих днів серпня 2020 року.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що відповідно до указу Президента України № 352/2013 «Про призначення суддів», яким позивача було призначено на посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області строком на п`ять років, і на підставі наказу голови цього суду від 17.07.2013 № 50-ОС, позивач приступив до виконання обов`язків судді у цьому суді.

З 23.12.2019 на підставі указу Президента України № 936/2019 «Про призначення суддів» позивач продовжує обіймати посаду судді Рубіжанського міського суду Луганської області, але вже безстроково.

За липень 2020 року розмір суддівської винагороди позивача, встановлений Законом України «Про судоустрій і статус суддів», повинен був скласти 78 687,00 грн, з яких: 63060,00 грн - посадовий оклад, 15627 грн - доплата за вислугу років (з яких: 6850,17 грн - доплата у розмірі 20% від посадового окладу - за 12 робочих днів, 9047,74 грн - доплата у розмірі 30 % від посадового окладу за 11 робочих днів), що після вирахування податків і зборів складає 63343,03 грн.

Тобто, за липень 2020 року позивач повинен був отримати безпосередньо 63343,03 грн., але отримав 38020,15 грн.

За серпень 2020 року розмір суддівської винагороди, що встановлений законом про судоустрій, повинен був скласти 81978,00 грн, а за 10 відпрацьованих робочих днів - 40989,00 грн ((з яких: 31530,00 грн - це посадовий оклад за 10 відпрацьованих робочих днів (63060/20 роб.днів =3153 грн за роб.день; 3153грн.* 10 роб.дн. = 31530,00 грн), 9459,00 гривень - доплата за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу за 10 відпрацьованих робочих днів (18918/20 роб.дн. = 945,90 грн за роб.день; 945,90 грн * 10 роб.дн. = 9459,00 грн)), що після вирахування податків і зборів складає 32996,14 грн.

Тобто, за 10 відпрацьованих робочих днів серпня 2020 року позивач повинен був отримати безпосередньо 32996,14 грн, але отримав 19010,07 грн.

Таким чином, за липень 2020 року та 10 відпрацьованих робочих днів серпня 2020 року позивач повинен був отримати безпосередньо 96339,17 грн (63343,03 грн + 32996,14 грн), але отримав тільки 57030,22 грн (38020,15 грн + 19010,07 грн). Тобто, позивач не отримав 39308,95 грн (96339,17 грн – 57030,22 грн).

Позивач не погоджується із сумою виплаченої суддівської винагороди та вважає, що Відповідачем порушено його право на належне матеріальне забезпечення, оскільки Закон України № 553-ІХ від 13.04.2020 про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди, що стало підставою для звернення позивача до суду.

Відповідач заперечував проти задоволення вимог, про що подав відзив на позовну заяву (арк. спр. 23-33), в якому зазначено таке.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області діє на підставі Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України затвердженого Головою ДСА України від 25.09.2015 (далі Положення) та статті 154 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII.

Відповідно до пункту 4 статті 148 вказаного Закону функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

Порядок фінансування судів визначено статтею 149 Закону, де вказано, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним Кодексом України.

Закон про Державний бюджет України - закон, який затверджує Державний бюджет України та містить положення щодо забезпечення його виконання протягом бюджетного періоду, одного календарного року.

Головний розпорядник бюджетних коштів здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень та оцінку ефективності бюджетних програм, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.

Будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Таким чином, відповідач зазначив, що він може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України за наявності усіх законних передбачених документів та в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік.

17.04.2020 опубліковано Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ. Цим законом, зокрема (ст. 29), передбачається, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Обмеження, встановлене у частині першій статті 29, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

При оплаті заробітної плати та суддівської винагороди за квітень 2020 року слід виходити з того, що передбачені законом № 553-ІХ обмеження у виплаті суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ, слід застосовувати виключно до частини суддівської винагороди, заробітної плати, грошового забезпечення, розрахованих, починаючи з 18 квітня 2020 року, пропорційно до кількості відпрацьованих у місяці робочих днів/годин, виходячи з фактично відпрацьованого часу з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу та інших надбавок і доплат).

Відповідач зазначив, що як державний орган, який діє виключно в рамках діючого українського законодавства, він має повноваження тільки у нарахуванні та виплаті коштів, які є у рамках бюджетного року, та не приймає рішення щодо визначення фінансової ситуації у державі.

На підставі викладеного, відповідач вважає, що не порушував прав позивача, а його дії ґрунтуються на законі і є цілком правомірними.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином, просили розглянути справи за відсутності позивача та відповідача (арк. спр. 33, 56).

Відповідно до частини дев`ятої статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки сторони про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином, відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, суд вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі наявних у ній доказів.

По справі вчинені такі процесуальні дії.

Ухвалою суду від 02.09.2020 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2020, у задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Державної казначейської служби України у Луганській області, відмовлено (арк. спр. 13-14).

24.09.2020 у зв`язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено, підготовче засідання призначено на 27.10.2020 (арк. спр. 19).

В період з 20.10.2020 по 06.11.2020 головуючий-суддя Борзаниця С.В. перебував на лікарняному, про що складено довідку. Підготовче засідання призначено на 19.11.2020.

Ухвалою суду від 19.11.2020 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті (арк. спр. 51).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-79, 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини, що склалися між сторонами.

ОСОБА_1 працює на посаді судді Рубіжанського міського суду Луганської області, що підтверджується наказом Рубіжанського міського суду Луганської області від 17.07.2013 № 50-ос та посвідченням судді № МЗ-16221 (арк. спр. 8, 9).

Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 23.09.2020 № 2162/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за липень 2020 року склав: оклад судді (23 р.д.) – 63060,00 грн, вислуга років 20% (12 р.д.) - 6580,17 грн, вислуга років 30% (11 р.д.) - 9047,74 грн, обмеження доходів – 31457,91 грн. Разом нараховано – 47230,00 грн (арк. спр. 34).

Згідно з довідкою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області від 24.09.2020 № 2166/20-Вих розмір суддівської винагороди ОСОБА_1 за серпень 2020 року склав: оклад судді (10 р.д.) – 31530,00 грн, вислуга років 30% - 9459,00 грн, відпустка 10 р.д. – 40989,00 грн. Разом нараховано – 64604,00 грн (арк. спр. 35).

Не погодившись із обмеженням розміру суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону «Про судоустрій та статус суддів» №1402-VIII (далі - Закону №1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII, встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону №1402-VIII, обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі №1-8/2016, Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема, надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013, Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З огляду на викладене, аналіз вищевказаних положень дає підстави суду дійти висновку про те, що законодавцем визначено регулювання суддівської винагороди виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписом частини другої статті 130 Конституції України.

Разом з тим, суд зазначає, що 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на усій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної постанови змін, неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.

18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29.

Так, статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Як вбачається з матеріалів справи, суддівська винагорода позивача складається з посадового окладу судді місцевого суду в розмірі 63060,00 грн та щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу.

При цьому, відповідно до розрахункових листів за липень та серпень 2020 року, суддівська винагорода нарахована та виплачена позивачу з урахуванням обмежень, встановлених Законом України № 553-ІХ від 13.04.2020.

При цьому, суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.

Зокрема, в рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 зазначено, що вирішуючи питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Ураховуючи викладене, Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

В рішенні Конституційного суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 також констатовано, що Конституційний Суд України зазначав, що юридичну визначеність слід розуміти через такі її складові елементи: чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абзац п`ятий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (частини перша, третя статті 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Згідно з частиною першою статті 113 Конституції України, частиною першою статті 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями статті 29 Закону № 294 заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також в зазначеному рішенні вказано, що Конституцією України встановлено, що виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (пункт 14 частини першої статті 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (частини перша, друга статті 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення частини першої, частина друга статті 130).

Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема, їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).

Проаналізувавши юридичні позиції щодо незалежності суддів, Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020).

Отже, обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів.

Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже, наведені положення Конституції України, юридичні позиції Конституційного Суду України дають підстави стверджувати, що законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір суддівської винагороди, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу.

Відповідно до частини 1-4 статті 7 КАС України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

У такому випадку, суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.

Виходячи з наведених вимог процесуального права та враховуючи те, що стаття 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» в частині суддівської винагороди не відповідає Конституції України та нормам міжнародного права, суд до спірних правовідносин застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-/2020 у справі №1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України положення:

- частин першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами;

- абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ.

Зазначені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду клопотання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік».

Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що, в свою чергу, виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Суд зазначає, що доводи відповідача про те, що територіальне управління може проводити нарахування і виплати лише в рамках законодавства України в межах бюджетних асигнувань на поточний фінансовий рік, є слушними, однак вони не нівелюють висновки суду про необхідність застосування норм Конституції України та спеціального Закону №1402-VIII при нарахуванні і виплаті суддівської винагороди.

Суд вважає, що, обмежуючи розмір суддівської винагороди шляхом внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», всупереч вимогам частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а також юридичній позиції Конституційного Суду щодо незалежності суддів, законодавець зумовив ситуацію, з огляду на яку розпорядники бюджетних коштів, серед яких і відповідач у даній справі, виконуючи вимоги Бюджетного кодексу України, вимушені вчиняти дії, що порушують права та гарантії суддів.

Однак, необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, а дії територіальних органів Державної судової адміністрації розглядаються як дії держави в цілому, то такі дії за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки порушують конституційні гарантії суддів.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що здійснивши нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди за липень та серпень 2020 року з обмеженнями, передбаченими статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», відповідач порушив гарантоване Конституцією України право на належне матеріальне забезпечення судді, як одну із складових його незалежності, тим самим вчинив протиправні дії.

Суд зазначає, що посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 15.10.2013 у справі «Савіцкас та інші проти Литви» є неприйнятним, оскільки в цій справі надана оцінка нормі «коли економічна і фінансова ситуація в державі значно погіршується…», що міститься в пункті 3 статті 11 «Закону про суди» Литви, з урахуванням рішення Конституційного суду цієї держави від 28.03.2006, який вказав, що при такій нормі в такому разі тимчасове скорочення заробітної плати суддів було законним.

У той же час, норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII таких норм не містять.

Застосування одного й того ж рішення Європейського суду з прав людини до правовідносин, які регулюються іншими нормами права держави Україна, ніж норми права держави, щодо якої Судом прийнято рішення, суперечило б вимогам законодавства.

Суд також вважає помилковим посилання відповідача на рішення Європейського суду з прав людини від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland) та від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії» (Kjartan Asmundsson у. Iceland), оскільки в даних справах спірні правовідносини виникли з інших фактичних обставин, а тому застосування висновків Європейського суду з прав людини без врахування обставин справи, є недоречним.

Окрім того, суд наголошує, що відповідно до статті 53 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яку ратифіковано Верховною Радою України Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17.07.1997 № 475/97-ВР, ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є.

Посилання відповідача на рішення Конституційного Суду України щодо збалансованості бюджету України та щодо того, що соціально-економічні права громадян не є абсолютними, та на рішення Європейського суду з прав людини з цього питання є неприйнятними, оскільки ці рішення жодним чином не стосуються гарантій суддівської незалежності, однією з яких є суддівська винагорода.

Також посилання відповідача на рішення Ради суддів України є неприйнятними, оскільки вони не є нормативно-правовими актами і, відповідно, не носять обов`язкового характеру.

Встановивши факт порушеного права позивача, на захист якого він звернувся до суду, суд керується вимогами пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, що передбачає право суду у разі задоволення позову прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За встановлених судом обставин належним способом захисту порушеного права позивача буде саме визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за липень та серпень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та зобов`язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди та здійснити виплату позивачу за липень та серпень 2020 року у відповідності до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» без застосування обмеження передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення суд зазначає таке.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно із частинами другою – четвертою статті 13 Закону № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом.

Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до приписів частини другої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.

У рішеннях Європейського суду з прав людини (у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, прослідковується однозначна позиція, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення як завершальна стадія судового процесу за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя.

Статтею 382 КАС України передбачений судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

Відповідно до частин першої та другої вказаної статті суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З аналізу викладених норм убачається, що судовий контроль за виконанням судових рішень здійснюється судом шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту про виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.

Правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Судом не встановлено, а позивачем не доведено, що загальний порядок виконання судового рішення не дасть очікуваного результату, або що відповідач створюватиме перешкоди для виконання такого рішення.

Отже, клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення залишається судом без задоволення.

Відповідно пункту 2 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Питання про розподіл судових витрат у вигляді судового збору, відповідно до вимог статті 139 КАС України, судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

Керуючись статтями 2, 3, 5, 9, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ,) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області (ідентифікаційний код: 26297948, місцезнаходження: 93010, Луганська обл., місто Рубіжне, вул. Миру, буд. 34) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Луганській області щодо нарахування та виплати судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень та серпень 2020 року із застосуванням обмеження розміру суддівської винагороди, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Луганській області нарахувати та виплатити судді Рубіжанського міського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за липень та серпень 2020 року, обчисливши її відповідно до вимог статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», без застосування обмеження, передбаченого статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», та здійснити її виплату з урахуванням раніше сплачених сум та з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

Звернути до негайного виконання рішення в межах суми стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Борзаниця