Рішення № 93264613, 03.12.2020, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 грудня 2020 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3539/20

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

23.09.2020 до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (далі – відповідач, УПФУ в Станично-Луганському районі), в якій позивач просить: визнати бездіяльність відповідача про відмову у зарахуванні до трудового стажу позивачу періоди роботи в радгоспі «Індустрія» з 11.1977 по 03.05.1978 та 05.07.1980 по 27.08.1980 та в «Експериментальному ремонтно-монтажному комбінаті» ОПС Луганського обласного союзу споживчих товариств з 01.09.1980 по 05.09.1996 неправомірною; зобов`язати відповідача зарахувати до трудового стажу позивача періоди роботи: в радгоспі «Індустрія» з 11.1977 по 03.05.1978 та 05.07.1980 по 27.08.1980, та в «Експериментальному ремонтно-монтажному комбінаті» ОПС Луганського обласного союзу споживчих товариств з 01.09.1980 по 05.09.1996 та здійснити призначення пенсії за віком з урахуванням до стажу вищезазначених періодів роботи з дня звернення за призначенням пенсії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача для нарахування пенсії за віком, однак відповідачем в призначенні пенсії було відмовлено в зв`язку з тим, що до загального стажу неможливо зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки, оскільки перша сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства, на якому вперше заповнювалася трудова книжка. До загального стажу не було зараховано стаж за період з 25.07.1977 по 05.09.1996.

Позивач вважає неправомірною бездіяльність відповідача щодо незарахування спірних періодів роботи, оскільки позивачем було надано відповідні довідки з місця роботи, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 28.09.2020 позов було залишено без руху для усунення недоліків. У встановлений судом строк позивачем недоліки було усунуто.

Ухвалою суду від 19.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі, визначено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою суду від 18.11.2020 вирішено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03.12.2020 відповідач на адресу суду надав відзив на позовну заяву (арк. спр. 33-34), в обґрунтування якого зазначив, що ОСОБА_1 звернувся за призначенням пенсії за віком 13.02.2020.

Згідно наданих довідок про стаж, військового квитка та індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 має загальний стаж 17 років 2 місяці 26 днів, що не достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону.

До загального стажу не можливо зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки у зв`язку з тим, що перша сторінка не завірена печаткою підприємства, чим порушено п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 17.08.1993 за № 110.

Тому в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу в призначенні пенсії ОСОБА_1 було відмовлено. Дата, з якої ОСОБА_1 матиме право на пенсійну виплату, становить 29.01.2025.

На підставі викладеного відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Позивач в судове засідання не прибув, надав суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив розглянути справу без його участі (арк. спр. 31).

Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 72-77, 90 КАС України, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджено наявними в матеріалах справи копіями: паспорта громадянина України та довідки про присвоєння ідентифікаційного номера (арк. спр. 5-6).

Трудова книжка НОМЕР_2 , видана на ім`я ОСОБА_1 25.07.1977, містить такі записи щодо спірного періоду роботи:

Радгосп «Індустрія»:

№ 1 – від 25.07.1977 – прийнято трактористом відділення № 4;

№ 2 – від 03.05.1978 – звільнено з радгоспу в зв`язку з призовом до Радянської Армії;

№ 3 – з 07.05.1978 по 05.05.1980 – служба в лавах Радянської Армії;

Радгосп «Індустрія»:

№ 4 – від 05.07.1980 – прийнято водієм в гараж;

№ 5 – від 30.08.1980 – звільнено за власним бажанням;

Експериментальний ремонтно-монтажний комбінат Ворошиловградського ОПС:

№ 6 – від 01.09.1980 – прийнято на посаду електромонтажника І розряду з обслуговування охоронно-пожежної сигналізації;

№ 12 – від 05.09.1996 – звільнено за власним бажанням;

ТОВ «Енергія 95»:

№ 13 – від 20.01.2005 – прийнято на роботу сторожем;

№ 14 – від 31.03.2006 – звільнено за власним бажанням;

ЗАТ «Природні ресурси»:

№ 15 – від 03.04.2006 – прийнято на роботу сторожа;

№ 16 – від 12.09.2007 – переведено на посаду оператора з добування нафти і газу;

№ 17 – від 23.02.2010 – звільнено за згодою сторін (арк. спр. 7-8).

13.02.2020 позивач звернувся до УПФУ в Станично-Луганському районі з заявою про призначення пенсії за віком, зареєстрованою за № 574, додавши до заяви документи, зазначені в розписці-повідомленні (арк. спр. 38 зв.-39).

Рішенням УПФУ в Станично-Луганському районі від 17.02.2020 № б/н про відмову в призначенні пенсії згідно ст. 26-28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Рішення обґрунтовано тим, що до загального стажу неможливо зарахувати періоди роботи згідно трудової книжки у зв`язку з тим, що перша сторінка не завірена печаткою підприємства, чим порушено п. 2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрованої в Міністерстві юстиції 17.08.1993 за № 110 (арк. спр. 9-10).

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбаченим законом.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових та соціальних пенсій.

Статтею 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина друга статті 24 Закону № 1058-IV).

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до положень частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років.

Згідно з паспортом громадянина України НОМЕР_3 , дата народження ОСОБА_1 – 28.01.1960, тобто станом на 13.02.2020 (дата звернення за призначенням пенсії) йому вже виповнилося 60 років.

Щодо наявності необхідного стажу тривалістю не менше 27 років суд зазначає таке.

Відповідачем обчислено страховий стаж у 17 років 2 місяці 26 днів згідно з наданими довідками про стаж, військовим квитком та індивідуальними відомостями про застраховану особу. При цьому відповідачем в спірному рішенні не зазначено, які саме періоди роботи ним не зараховано до загального страхового стажу.

Надаючи оцінку доводам відповідача про неможливість зарахування до загального страхового стажу роботи ОСОБА_1 періоду роботи згідно трудової книжки, оскільки перша сторінка трудової книжки не завірена печаткою підприємства, суд виходить з такого.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 № 110 (далі – Інструкція № 58) встановлено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993".

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою КМУ від 12.08.1993 № 637 (далі – Порядок № 637) визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Станом на час внесення спірних записів, зокрема, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 № 162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі – Інструкція № 162), пункт 2.3 якої містить положення, подібні положенням пункту 2.4 Інструкції № 58.

Відповідно до пункту 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Пунктом 1.4 Інструкції № 162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 № 656 “Про трудові книжки працівників та службовців” (далі – Порядок № 656) та цією Інструкцією.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Оглядом трудової книжки ОСОБА_1 судом встановлено, що на першій сторінці (титульний аркуш) трудової книжки відсутня печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Суд зауважує, що в даному випадку записи у трудовій книжці виконані без дефектів, містять підписи посадових осіб, при цьому відсутність печатки підприємства не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення, тому періоди роботи згідно трудової книжки від 25.07.1977 НОМЕР_2 мають бути зараховані позивачу до загального страхового стажу.

Такий правовий висновок в повній мірі узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із яким відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 “Про трудові книжки працівників” відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Окрім того, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17 та від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а.

Також суд зауважує, що позивачем на підтвердження відомостей про стаж його роботи в спірний період надано суду архівну довідку Комунальної установи «Об`єднаний трудовий архів Станично-Луганського району» від 16.09.2020 № 975, згідно з якою у розрахунково-платіжних відомостях та наказах з кадрів радгоспу «Індустрія» Станично-Луганського району Луганської області є такі відомості про стаж роботи « ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 » «так у документах» з листопада 1977 року по 03 травня 1978 року (Наказ № 256-к від 03.05.1978), з 05 липня 1980 року (Наказ № 202-к від 05.07.1980) по 27 серпня 1980 року (Наказ № 277-к від 27.08.1980) (арк. спр. 11).

Згідно з архівною довідкою від 14.08.2020 № 03-28/7969, виданою архівним управлінням м. Луганська ЛНР, наказом директора ЕРМК ОПС Луганського обласного союзу споживчих товариств від 01.09.1980 № 69 ОСОБА_1 прийнято електромонтажником 1 розряду з обслуговування охоронно-пожежної сигналізації, з 01.09.1980. Наказом (розпорядженням) СП «Експериментальний ремонтно-монтажний комбінат» Луганського обласного союзу споживчих товариств про припинення трудового договору від 05.09.1996 № 48-к ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням, ст 38 КЗпП України, 05.09.1996 (арк. спр. 12).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (пункт 53 рішення у справі «Ковач проти України» від 07.02.2008, пункт 59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19.10.2004, пункт 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011, пункт 54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30.10.2014 тощо).

Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини третьої статті 23 Загальної Декларації прав людини, пункту 4 частини першої Європейської Соціальної хартії та частини третьої статті 46 Конституції України кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.

Відповідно до консультативного висновку «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» від 21 червня 1971 року Міжнародного суду ООН документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Суд приймає до уваги і практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до ст. 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» має застосовуватися при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду справ проти Туреччини (зокрема, "Loizidou v. Turkey", "Cyprus v. Turkey"), проти Молдови та Росії (зокрема, "Mozer v/ the Republic of Moldova and Russia", "Ilascu and Others v. Moldova and Russia"), ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони. Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі "Cyprus v. Turkey", ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Таким чином, документи, видані органами та установами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв`язку.

Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З наведених підстав суд приймає до уваги інформацію, що міститься у архівній довідці від 14.08.2020 № 03-28/7969, виданою установою, яка розміщується на тимчасово окупованій території України.

З огляду на вищевикладене оскаржене рішення не відповідає критеріям обґрунтованості, пропорційності, добросовісності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, відповідно, є протиправним та підлягає скасуванню.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Конституційні принципи, на яких базується здійснення прав і свобод людини і громадянина в Україні, включаючи і право на пенсійне забезпечення, передбачені статтями 1, 3, частиною 2 статті 6, 8, частиною 2 статті 19, 22, 23 Конституції України, набуте у сфері пенсійного забезпечення, не може бути скасоване, звужене або обмежене.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зазначено, що зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісних вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У рішеннях по справах “Клас та інші проти Німеччини”, “Фадєєва проти Росії”, “Єрузалем проти Австрії” Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу частини п`ятої статті 45 Закону № 1058 передбачено обов`язок органу Пенсійного фонду щодо прийняття відповідного рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунок) пенсії, суд вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідач, як уповноважений орган, не перевіряв відомості, що містяться в трудовій книжки відносно позивача та інших документах, наданих позивачем разом із заявою від 13.02.2020, не обчислював пільговий стаж позивача, виходячи з таких відомостей, що є обов`язковою умовою відповідно до Закону № 1058.

Таким чином, зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок прийняття відповідачем протиправного рішення від 17.02.2020 № б/н про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії згідно ст. 26-28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», тому належним способом захисту порушеного права в даному випадку є визнання протиправним та скасування рішення УПФУ в Станично-Луганському районі від 17.02.2020 № б/н про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії, та зобов`язання УПФУ в Станично-Луганському районі повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2020 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди роботи згідно трудової книжки від 25.07.1977 НОМЕР_2 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Також суд зауважує, що обрання такого способу захисту порушеного права позивача узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 06.03.2018 у справі № 754/14898/15-а, від 17.07.2018 у справі № 514/166/16-а, в яких, зокрема, зазначено, що “..Повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано. При цьому, суд не обраховує дійсний загальний та спеціальний стаж позивача, у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання ПФУ призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах”.

На підставі викладеного позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з матеріалами справи позивач при зверненні до суду з позовом сплатив 840,80 грн судового збору (арк. спр. 21).

У зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме – в сумі 560,53 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області (Луганська область, смт Станиця Луганська, вул. 1 Травня, буд. 20, код за ЄДРПОУ 21792637) про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області від 17.02.2020 № б/н про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії відповідно до статей 26-28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язати управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.02.2020 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки від 25.07.1974 НОМЕР_2 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління Пенсійного фонду України в Станично-Луганському районі Луганської області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 560,53 грн (п`ятсот шістдесят грн 53 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя І.О. Свергун