Рішення № 93263443, 02.12.2020, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2020 року ЛуцькСправа № 140/14552/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Плахтій Н.Б.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України Волинської області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі – відповідач, ГУ ПфУ у Волинській області) про визнання протиправним рішення, викладеного у листі від 19.08.2020 №0300-0315-8/26457; зобов`язання призначити пенсію за вислугу років з 04.08.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.08.2020 позивач звернулась із заявою до Луцького об`єднаного управління Пенсійного фонду України про призначення їй пенсії за вислугу років. На момент звернення із даною заявою її загальний трудовий стаж становить 32 роки 0 місяців 09 днів (загальний), стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років (спеціальний) 27 років 03 місяці 19 днів станом на 11.10.2017. Листом ГУ ПфУ у Волинській області від 19.08.2020 №0300-0315-8/26457 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років з тієї підстави, що час роботи позивача на посаді завідувача відділенням післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу (І-ІІ рівнів акредитації) з 11.03.2014 не зараховується до спеціального стажу роботи, який дає право на пенсію, оскільки дана посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 №909.

Позивач вважає, що оскаржуване рішення винесене без належного врахування відповідачем вимог чинного пенсійного законодавства України, судової практики застосування норм чинного пенсійного законодавства у подібних правовідносинах та є протиправним, оскільки посада, яку обіймала ОСОБА_1 з 11.03.2014, а саме: завідувач відділенням післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу (І-ІІ рівнів акредитації) відноситься до посад педагогічних працівників, час перебування на якій зараховується до спеціального стажу, а працівникам гарантується пенсія за вислугу років. При цьому зазначає, що відсутність зазначеної посади у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою КМУ від 04.11.1993 №909, не є вирішальною обставиною при зарахуванні до спеціального стажу ОСОБА_1 часу її роботи на посаді завідувача відділенням післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу (І-ІІ рівнів акредитації) та призначення пенсії за вислугу років.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.24).

В поданому до суду відзиві (а.с.28-31) відповідач позов ОСОБА_1 не визнав та просив відмовити у його задоволенні з тих підстав, що аналізуючи надані документи та дані, що містяться в системі персоніфікованого обліку станом на 04.08.2020, було встановлено, що страховий стаж позивача становить 32 роки 09 днів. Стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років становить 23 роки 06 місяців 09 днів. 19.08.2020 відповідачем прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутності необхідного спеціального стажу.

Відповідач посилається на те, що право на призначення пенсії за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення, які обіймають посади, визначені Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 за наявності стажу, визначеного пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі – Закону України №1788-ХІІ).

Пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення мають право на пенсію за вислугу років при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

У подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон України №213), зокрема, підвищено спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію (абзаци перший-одинадцятий пункту «е» статті 55 Закону №1788), а Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII (далі - Закон України №911) встановлено як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 55 років для осіб, зазначених у пункті «е» статті 55 Закону України №1788.

В свою чергу рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом України №213 та Законом України №911, визнані неконституційними, втрачають чинність 3 дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення №2-р/2019 не містить положення щодо порядку його виконання. Згідно положень пунктів 2-1, 16 прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 03.11.2017 №2148- VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі- Закон України №2148) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом України №2148 (на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України №1788-ХІІ.

Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугою років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ необхідно керуватися вказаною нормою у редакції до внесення змін Законом України №213 та Законом України №911.

Отже, на день звернення позивача ОСОБА_1 із заявою від 04.08.2020 про призначення пенсії за вислугу років пунктом «е» статті 55 Закону України №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку. Враховуючи зазначене, право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів охорони здоров`я незалежно від віку, за наявності вислуги років станом на 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців.

Посада завідувача відділення післядипломної освіти молодших фармацетичних спеціалістів Постановою №909 не передбачена, а отже, період роботи в даному закладі з 11 березня 2014 року по 04 серпня 2020 року зарахувати до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років, немає законних підстав. З огляду на викладене відповідач просив в позові відмовити в повному обсязі.

Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 04.08.2020 звернулася до ГУ ПфУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.35).

Листом від 19.08.2020 №0300-0315-8/26457 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що 19.08.2020 прийняте рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу. У даному листі відповідач вказав, що згідно довідок №4 від 19.09.2018, №70 від 31.08.2018, №01-03/247 від 04.08.2020 та даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку станом на 04.08.2020 страховий стаж позивача становить 32 роки 0 місяців 09 днів. Стаж роботи на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років становить 23 роки 06 місяців 19 днів. Період роботи (згідно довідки №01-03/247 від 03.08.2020) на посаді завідувача відділення післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів з 11.03.2014 не зараховується до спеціального стажу роботи, оскільки дана посада не передбачена Переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (а.с.46).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом шостим частини першої статті 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Статтею 2 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі – Закон №1788-XII) передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

Згідно зі статтею 7 Закону №1788-XII звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.

Відповідно до статті 52 Закону №1788-XII право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.

Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-XII (в редакції до 01.04.2015) визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII пункт «е» статті 55 Закону №1788-XII викладено у такій редакції: «право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII внесено зміни до статті 55 Закону №1788-XII, та в абзаці першому пункту «е» слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і».

Водночас рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.

У вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до статті 51 Закону №1788 пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.

Установлення положеннями Закону №1788 віку виходу на пенсію окремих категорій громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а також збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є посяганням на сутність права на пенсійне забезпечення та позбавленням вказаних осіб права на соціальний захист. Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, з 04.06.2019 відновлено дію пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII в редакції до 01.04.2015 щодо права працівників освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення на пенсію за вислугу років незалежно від віку при такій умові: наявність спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі – Перелік).

Відповідно до Переліку посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у вищих навчальних закладах I-II рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах на таких посадах: директори, їх заступники з навчально-виховної (навчальної, виховної, навчально-виробничої) роботи, старші майстри виробничого навчання, майстри виробничого навчання, викладачі, педагоги професійного навчання, практичні психологи, соціальні педагоги, керівники гуртків, секцій, студій та інших форм гурткової роботи.

Судом встановлено та підтверджується копією трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (а.с.11-12), що ОСОБА_1 працювала:

- з 20.08.1990 по 27.07.1991 на посаді лікаря-інтерна по педіатрії у Волинській обласній дитячій лікарні;

- з 01.08.1991 по 17.01.1995 на посаді лікаря-педіатра дільничного у Луцькій міській дитячій поліклініці;

- з 18.01.1995 по 10.03.2014 на посаді викладача дитячих хворих Луцького медичного училища;

- з 11.03.2014 по 01.09.2019 (дата виходу у відпустку по догляду за дитиною до 3-х років) на посаді завідувача відділення післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не зарахував до спеціального стажу позивача, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, час її роботи на посаді завідувача відділенням післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів з 11.03.2014, оскільки дана посада не передбачена Переліком.

Проте, суд не погоджується з таким твердженням відповідача з огляду на наступне.

За приписами статті 10 Закону України «Про освіту» №2145-VIII від 05.09.2017 (далі - Закон №2145-VIII) невід`ємними складниками системи освіти є: дошкільна освіта; повна загальна середня освіта; позашкільна освіта; спеціалізована освіта; професійна (професійно-технічна) освіта; фахова передвища освіта; вища освіта та освіта дорослих, у тому числі післядипломна освіта.

Статтею 18 Закону №2145-VIII визначено, що освіта дорослих, що є складовою освіти впродовж життя, спрямована на реалізацію права кожної повнолітньої особи на безперервне навчання з урахуванням її особистісних потреб, пріоритетів суспільного розвитку та потреб економіки. Складниками освіти дорослих є, зокрема, післядипломна освіта. Працівниками закладів післядипломної освіти, які мають ліцензію на освітню діяльність, є педагогічні, науково-педагогічні та/або наукові та інші працівники.

Відповідно до частини першої та другої статті 53 Закону України «Про вищу освіту» науково-педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну, наукову (науково-технічну, мистецьку) та організаційну діяльність; педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.

Частиною першою та другою статті 55 Закону України «Про вищу освіту» визначено, що основними посадами науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти є: 1) керівник (ректор, президент, начальник, директор); 2) заступник керівника (проректор, віце-президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом; 3) директор (начальник) інституту, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом; 4) декан (начальник) факультету, його заступники, діяльність яких безпосередньо пов`язана з освітнім або науковим процесом; 5) директор бібліотеки; 6) завідувач (начальник) кафедри;7) професор; 8) доцент; 9) старший викладач, викладач, асистент, викладач-стажист; 10) науковий працівник бібліотеки; 11) завідувач аспірантури, докторантури. Основними посадами педагогічних працівників закладів вищої освіти є: 1) викладач; 2) методист.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963 затверджено Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників. Відповідно до даного Переліку до посад педагогічних працівників відноситься, зокрема, завідувач відділення навчального закладу.

Крім того, посада «завідувач відділення навчального закладу I-II рівнів акредитації» входить до переліку педагогічних посад відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я №665 від 01.06.2013 «Про затвердження кваліфікаційних характеристик професій (посад) педагогічних та науково-педагогічних працівників навчальних закладів».

Таким чином, з вищенаведених норм слідує, що завідувач відділення післядипломної освіти навчального закладу (І-ІІ рівнів акредитації) належить до педагогічних посад.

Як слідує з довідки №01-03/247 від 03.08.2020, виданої Комунальним закладом вищої освіти «Волинський медичний інститут» Волинської обласної ради (а.с.16), наказом Міністерства охорони здоров`я України Луцьке медичне училище перейменоване в Луцьке базове медичне училище. Розпорядженням Волинської обласної державної адміністрації від 27.08.2002 №367 та наказом Управління охорони здоров`я Волинської обласної державної адміністрації від 10.10.2002 №173/од Луцьке базове медичне училище реорганізоване в Луцький базовий медичний коледж (І-ІІ рівнів акредитації), який належить до комунальної (державної) форми власності. Рішенням Волинської обласної ради від 12.02.2020 №28/28 Луцький базовий медичний коледж перейменовано та змінено тип закладу на Комунальний заклад вищої освіти «Волинський медичний інститут» Волинської обласної ради.

ОСОБА_1 під час перебування на посаді завідувача відділенням післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу мала відповідне педагогічне навантаження та вела викладацьку роботу (за кваліфікаційною категорією «спеціаліст вищої категорії», педагогічним званням «викладач-методист» та з доплатою за вислугу років), що підтверджується довідкою Комунального закладу вищої освіти «Волинський медичний інститут» від 15.09.2020 №01-03/300.1 (а.с.18).

Відтак, займаючи посаду завідувача відділенням післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу, ОСОБА_1 здійснювала педагогічну діяльність, отже набувала викладацький (спеціальний) стаж.

Враховуючи вищенаведені правові норми, на переконання суду, посада завідуючого відділення післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу узгоджується з ознаками посад закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.

Отже, період роботи позивача на посаді завідуючого відділення післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів Луцького базового медичного коледжу з 11.03.2014 по 01.09.2019 підлягає зарахуванню до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугою років як педагогічному працівнику, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Посилання відповідача на факт відсутності посади завідуючого відділення післядипломної освіти у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, на думку суду, не може слугувати підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи на вказаній посаді до спеціального стажу.

При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди застосовують під час розгляду справ Конвенцію і практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, враховуючи відсутність посади завідуючого відділення післядипломної освіти у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, відповідач як суб`єкт владних повноважень надав перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства та не взяв до уваги приписи постанови Кабінету Міністрів України від 14.06.2000 №963, якою вказано належність посади завідуючого відділення до педагогічних посад.

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, в силу вимог пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ позивач має право на призначення пенсії за вислугу років як така, що має більше 25 років спеціального стажу, відтак відмова ГУ ПфУ у Волинській області у призначенні пенсії за вислугу років через відсутність необхідного спеціального стажу не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

При цьому суд вважає необґрунтованими посилання відповідача у листі від 20.11.2019 на наявність вислуги років станом на 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців як обов`язкової умови для призначення пенсії за вислугу років, що передбачено пунктами 2-1, 16 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі – Закон №2148-VIII), з огляду на таке.

Так, в силу вимог пункту 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.

Водночас згідно з пунктом 2-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Отже, враховуючи вимоги пунктів 2-1, 16 Прикінцевих положень Закону №1058-IV (в редакції Закону №2148-VIII), пенсія за вислугу років призначається за наявності спеціального стажу, встановленого Законом №1788-ХІІ.

В даному випадку на день звернення ОСОБА_1 із заявою про призначення пенсії за вислугу років необхідний спеціальний стаж, визначений пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ, становив від 25 до 30 років та був наявний у позивача, отже відповідач протиправно не призначив позивачу пенсію за вислугу років.

Згідно з пунктом 4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Таким чином, за наслідками розгляду поданих документів на одержання пенсії пенсійним органом приймається відповідне рішення про призначення чи відмову в призначенні пенсії, про що надсилається особі повідомлення із зазначенням причин відмови та порядку оскарження прийнятого рішення.

Разом з тим, в даному випадку відповідач не надав суду доказів прийняття відповідного рішення про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, водночас позивачу було надіслане відповідне повідомлення, у якому зазначено причини відмови у призначенні пенсії, а саме відсутність необхідного спеціального стажу.

За правилами частини першої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Згідно з частиною другою вказаної статті у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відтак, з огляду на відсутність відповідного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за вислугу років та враховуючи вимоги статті 245 КАС України, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту прав та інтересів ОСОБА_1 є визнання протиправними дій ГУ ПфУ у Волинській області щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно по пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ та зобов`язання відповідача з 04.08.2020 призначити позивачу пенсії за вислугу років відповідно по пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів судовий збір в розмірі 840,80 грн, сплачений згідно з дублікатом квитанції від 05.10.2020 №31 (а.с.2).

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 з 04 серпня 2020 року пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області 43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22-В, ідентифікаційний код 13358826).

Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій