Рішення № 93261727, 23.11.2020, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2020м. ДніпроСправа № 904/4929/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Назаренко Н.Г. за участю секретаря судового засідання Головахи К.К., розглянувши справу

за позовом Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, м. Синельникове, Дніпропетровська область, в інтересах держави в особі:

Позивача -1: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, м. Дніпро

Позивача -2: Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, смт. Межова, Межівський район, Дніпропетровська область

до ОСОБА_1 , с. Іванівка, Межівський район, Дніпропетровська область

про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки водного фонду площею 10,2266 га

Представники:

Від Прокуратури Риженко В.О. -прокурор

Від Позивача-1 не з`явився

Від Позивача-2 не з`явився

Від Відповідача не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Синельниківська місцева прокуратура Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки водного фонду площею 10,2266 га.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору оренди земельної ділянки в частині оплати орендної плати за користування земельною ділянкою.

Щодо підсудності позову суд зазначає, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Відповідно до статті 3 ГК України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб`єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку, є господарським зобов`язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов`язання (господарські зобов`язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, прокурор, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов`язання за яким у відповідача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №910/8729/18.

Ухвалою суду від 14.09.2020 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 06.10.2020.

30.09.2020 позивач-2 надав до суду пояснення в яких зазначив, що 09.10.2012 між Межівською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 укладено договір оренди земельної ділянки, розташованої на території Іванівської сільської ради Межівського району, загальною площею 10,2266 га, у тому числі площа водного дзеркала - 3,1776 га, пасовище - 7,0409 га. Договір зареєстровано у відділі Держкомзему у Межівському районі Дніпропетровської області 31.12.2012, про що вчинено запис № 122260004004614.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності», який набрав законної сили з 01.01.2013, внесено зміни, в тому числі до статті 122 Земельного кодексу України.

Згідно ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 4 і 8 цієї статті, у власність або у користування у межах сул, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини 7 цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Також Позивач-2 зазначає, що у той же час, відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами 3, 4 та 8 цієї статті, у власність або у користування у межах міста обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб. Таким чином, на даний час органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою, виступають обласні державні адміністрації. Вказана земельна ділянка чи водний об`єкт до Межівської районної державної адміністрації за атом приймання-передачі не поверталися.

Позивач-2 просить справу розглядати без його участі.

05.10.2020 позивач-1 надав пояснення, в яких підтримав позовні вимоги прокурора у повному обсязі та зазначив, що Облдержадміністрація дізналася про порушення ОСОБА_1 договірних відносин щодо оренди земельної ділянки, а саме наявність заборгованості з орендної плати з листа Синельниківської місцевої прокуратури від 03.08.2020 № 04/43-257 вих-20 щодо питань використання певних земельних ділянок водного фонду та водних об`єктів на території Межівського району, та просив розглядати справу без його участі.

Ухвалою суду від 06.10.2020 підготовче засідання відкладено до 26.10.2020.

Ухвалою суду від 26.10.2020 підготовче засідання відкладено до 09.11.2020.

02.11.2020 відповідач надав заяву, в якій просить провести судове засідання без його участі, у зв`язку із хворобою та неможливістю бути присутнім під час розгляду справи.

05.11.2020 позивач – 2 надав додаткові документами.

Ухвалою від 09.11.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 23.11.2020.

Прокурор у судовому засіданні 23.11.2020 підтримав позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач у жодне засідання не з`явився, відзив на позов не надав, про наявність справи у суді знав, що підтверджується його заявою від 28.10.2020 про розгляд справи без його участі.

Також відповідач правом на продовження строків, визначених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", не скористався.

Судовий процес фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

При розгляді справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

В судовому засіданні 23.11.2020 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення в порядку ст. 240 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ.

Предметом доказування у даній справі є встановлення обставин, пов`язаних з порушенням відповідачем умов договору оренди в частині оплати та правомірності вимог прокурора про розірвання договору оренди та повернення спірної земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що 09.10.2012 на виконання розпорядження голови Межівської райдержадміністрації № 627-р-12 від 02.10.2012 між Межівською районною державною адміністрацією (далі - орендодавець, позивач -2) та приватним підприємцем Колотом Іваном Анатолійовичем (далі - орендар, відповідач) укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду (далі - договір). Даний договір 31.12.2012 зареєстровано у відділі Держкомзему у Межівському районі Дніпропетровської області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 122260004614.

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець – Межівська районна державна адміністрація на підставі розпорядження від 02.10.2012 року № 627-р-12 р надає, а орендар приватний підприємець Колот Іван Анатолійович приймає в строкове платне користування земельну ділянку за рахунок водного фонду, яка знаходиться на території Іванівської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області.

Пунктом 1.2. договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 10,2266 га, к тому числі площа водного дзеркала - 3,1776 га, пасовища – 7,0490 га.

Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду (п. 1.3. договору).

Умови використання земельної ділянки - для рибогосподарських потреб (п. 1.4. договору).

Згідно п. 1.6. договору земельна ділянка передається орендарю на протязі 10 діб після державної реєстрації даного договору, згідно акту приймання-передачі.

Договір укладено на 10 років, починаючи з дати державної реєстрації цього договору (п. 2.1. договору).

Пунктом 3.1. договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі: за водне дзеркало 185,35 грн. за 1 га за 1 рік, прибережна захисна смуга (пасовища) - 31,17 грн. за 1 га за 1 рік. Орендна плата вноситься щомісячно протягом 30 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного місяця протягом дії договору. Орендар зобов`язаний здійснювати плату самостійно без рахунків орендодавця на р/р Іванівської сільської ради №___ в УДКУ у Дніпропетровській області м. Дніпропетровськ, МФО __, код ОКПО ___.

У відповідності до п. 3.3. договору обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку з урахуванням індексів інфляції.

Згідно п. 14 договору передача в оренду земельної ділянки здійснюється з розробленням проекту відведення затвердженим вище вказаним рішенням.

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється у семиденний строк після державної реєстрації цього договору за Актом її приймання-передачі (п. 15 договору).

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду по акту приймання-передачі. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному строками. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку (п. 16 договору).

Прокурором встановлено, що в порушення умов договору відповідач протягом тривалого часу не здійснює своєчасної та повної сплати орендної лати за землю не виконує та не сплачує орендну плату з 2018 року.

Згідно інформації Зхідно-Донбаського управління ГУ ДПС у ДПС у Дніпропетровській області № 2716/9/04-36-54-40 від 25.06.2020 ОСОБА_1 взагалі не здійснюється сплата орендної плати за період 2018-2020 року, данні інтегрованих карток платників ІС «Податковий блок», свідчать про систематичну несплату орендної плати, що істотно порушує умови договору.

Прокуратура листами № 04/43-30792575вих-20 від 03.08.2020 на № 04/43/2-1024вих-20 від 03.08.2020 повідомляла Дніпропетровську обласну державну адміністрацію та Межівську районну державну адміністрацію про наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати орендної плати за спірну земельну ділянку та її систематичну несплату, однак згідно відповідей Дніпропетровської обласної державної адміністрації від 21.08.2020 № 47-3693/0/2-20 та Межівської районної державної адміністрації від 07.08.2020 № 01-52-1298/0/320-20, вказаними органами позови до суду щодо розірвання договору оренди з ОСОБА_1 , у зв`язку з систематичною несплатою орендної плати, не подавались та будь-які інші заходи не вживались.

Згідно інформації Межівської районної державної адміністрації від 07.08.2020 № 01-52-1298/0/320/20 за ОСОБА_1 не рахується заборгованість за спірним договором оренди землі.

Відповідно до інформації Межівської селищної ради від 21.08.2020, як отримувача вказаних коштів до місцевого бюджету, в селищної ради також відсутня інформація щодо заборгованості за використання спірної земельної ділянки.

Прокурор зазначає, що з усіх уповноважених органів лише органи Державної податкової служби засвідчили наявність тривалої та систематичної заборгованості, при чому розрахунок дійсної заборгованості жоден з органів не надав, що додатково підтверджує нездійснення ними належним чином своїх повноважень та унеможливлює на теперішній час стягнення заборгованості з відповідача.

На підставі викладеного, прокурор вважає, що оскільки ОСОБА_1 систематично не виконує умови договору оренди, не сплачує орендну плату, то Дніпропетровська обласна державна адміністрація та Межівська районна державна адміністрація як орендодавець має право на дострокове розірвання договору оренди в односторонньому порядку за рішенням суду та повернення спірної земельної ділянки.

Викладене стало підставою для звернення прокурора з позовом до суду.

Вивчивши матеріали справи та надані сторонами документи, суд прийшов до висновку про задоволення позову на підставі наступного.

Статтею 1 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з статтею 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (ст. 21 Закону України „Про оренду землі”).

Положеннями ст.ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" визначено права та обов`язки орендодавця і орендаря, а саме: орендодавець має вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. Орендар в свою чергу, має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі, за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження та зобов`язаний приступати до використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, зареєстрованим в установленому законом порядку.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно, ставляться, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із п. 14.1.136 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 32 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря: своєчасного внесення орендної плати.

Згідно ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до положень статті 653 Цивільного кодексу України у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачає різні правові наслідки порушення зобов`язання, до яких належать, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, зміна умов зобов`язання, сплата неустойки, відшкодування збитків і моральної шкоди.

Застосування такого правового наслідку, як розірвання договору судом, саме з підстав істотності допущеного порушення договору, визначеної через іншу оціночну категорію - значну міру позбавлення того, на що особа розраховувала при укладенні договору, - відповідає загальним засадам цивільного законодавства, до яких за п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України належать, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 912/1385/17, Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 383/708/16-ц, від 19.03.2020 у справі № 371/628/18.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області про розірвання договору оренди землі площею 10,2266 га, в тому числі земельної ділянки під водним дзеркалом 3,1776 га, прибережна захисна смуга (пасовища) - 7,0490 га, кадастровий номер земельної ділянки 1222684400:01:004:0233, укладений 09.10.2012 між Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області та ОСОБА_1 , зареєстрований 31.12.2012 у відділі Держкомзему у Межівському районі Дніпропетровської області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис № 122260004614 підлягають задоволенню.

Згідно статті 34 Закону України "Про оренду землі" у разі припинення або розірвання договору оренди землі орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором. Орендар не має права утримувати земельну ділянку для задоволення своїх вимог до орендодавця.

Після припинення дії договору орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду по акту приймання-передачі. Орендодавець у разі погіршення корисних властивостей орендованої земельної ділянки, пов`язаних із зміною її стану, має право на відшкодування збитків у розмірі, визначеному строками. Якщо сторонами не досягнуто згоди про розмір відшкодування збитків, спір розв`язується у судовому порядку (п. 16 договору).

Оскільки наявні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки, суд також задовольняє позовні вимоги про зобов`язання відповідача повернути спірну земельну ділянку державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

Щодо права звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі: Позивача -1: Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Позивача -2: Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, суд вважає за доцільне вказати наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Статтею 53 ГПК України передбачено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 08.04.1999 за № 3-рп/99 прокурори та їх заступники мають право звертатися до суду з позовними заявами в інтересах держави. Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Пунктом 2 зазначеного рішення встановлено, що під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади, орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Недотримання відповідачами вимог законодавства України з приводу використання земель державної власності безумовно порушує інтереси держави, як інституту, який покликаний врегулювати відносини у певній сфері.

Звернення прокурора до суду спрямовано на задоволення суспільної потреби у встановленні законності при вирішенні такого значимого питання як правомірність використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності, що здійснюється з порушенням вимог чинного законодавства

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Проте, з метою захисту інтересів держави прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежним чином.

Так, у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 суд дійшов висновку, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Відповідна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі №906/506/18, від 11.04.2019 у справі №904/583/18, від 13.02.2019 у справі №914/225/18, від 21.05.2019 у справі №921/31/18.

Розглядаючи питання обґрунтування прокурором підстав представництва інтересів держави у суді, Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наголошено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. При цьому, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло і з власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого не звернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного королівства» суд проголосив, що засіб захисту повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання даної норми у її практичному застосуванні — гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Зокрема, така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 904/9169/17.

Необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами держави і суспільства з одного боку та приватними інтересами - з іншого.

При цьому, як зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 сам факт - не звернення до суду уповноваженим органом з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, територіальної громади, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Крім цього, вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної фізичної чи юридичної особи, ЄСПЛ у своєму рішенні у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004 категорично ствердив, що «правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес».

Враховуючи вищенаведене, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави.

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець має право вимагати від орендаря; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються.

Згідно ст. 40 Водного кодексу України, використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог, зокрема, здійснення заходів щодо запобігання псуванню, забрудненню, виснаженню природних ресурсів, негативному впливу на стан навколишнього природного середовища, здійснення господарської та іншої діяльності без порушення екологічних прав інших осіб.

Відповідно до ст. 95 Водного кодексу України усі води (водні об`єкти) підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, погіршення умов існування диких тварин, зниження родючості земель та інші несприятливі явища внаслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.

Відповідно до вимог ст.ст. 35, 43 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України, вживати заходів щодо запобігання погіршенню водних живих ресурсів.

Статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи.

Вказане свідчить, що водні об`єкти є національним багатством держави і за своїм призначенням є джерелом задоволення потреб суспільства, правовідносини, пов`язані з використанням водних об`єктів, їх збереження та раціонального використання, беззаперечно становлять суспільний інтерес.

Згідно зі ст. 84 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 170, 326, 374 Цивільного кодексу України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 119 Конституції України, ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст.ст. 17, 116, 122 Земельного кодексу України Дніпропетровська обласна державна адміністрація є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах та вживати своєчасні та ефективні заходи щодо захисту та відновлення її інтересів. Оскільки, обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків передачі земель для ведення водного господарства, будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), індивідуального дачного будівництва (ч.З ст. 122 ЗК України), а також земель сільськогосподарського призначення(ч.4 ст. 122 ЗК України) та особливо цінних земель (ч. 7 ст. 122 ЗК України), у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків передбачених чинним законодавством, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема для ведення водного господарства.

Право власності та користування на землю набувається та реалізується фізичними та юридичними особами в порядку і на підставах, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Так, ст. ст. 19, 119 Конституції України, Закону України «Про місцеві державні адміністрації» на обласні та районні державні адміністрації та їх посадових осіб покладено обов`язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією і законами України

Тоді як, користування державною земельною ділянкою за відсутності правових підстав, суперечить вимогам діючого законодавства України, порушує охоронювані державою інтереси в сфері земельних відносин, а саме встановлений законодавством порядок користування земельними ділянками.

Відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків передбачених чинним законодавством, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема для ведення водного господарства.

Виходячи з положень частини 5 статті 122 Земельного кодексу України, повноваження по розпорядженню землями державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельними ділянками, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб, належать на теперішній час виключно обласній державній адміністрації.

У даному випадку органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, виступає Дніпропетровська обласна державна адміністрація. Оскільки, беручи до уваги класифікацію видів цільового призначення земель, затверджену наказом Держкомзему України від 23.07.2010 № 548, ведення водного господарства охоплює собою лише 5 видів земель водного фонду, зокрема під гідроспорудами, водними об`єктами та землями прибережних захисних смуг і смуг відведення каналів в постійне користування водогосподарських організацій. В той же час надання земель державної власності для рибогосподарських потреб не охоплюється поняттям ведення водного господарства і не належить на теперішній час до повноважень районних державних адміністрацій.

Таким чином, на сьогоднішній день повноваження власника від імені держави щодо спірної земельної ділянки, яка відноситься до земель державної власності та надавалася для рибогосподарських потреб, виконує Дніпропетровська обласна державна адміністрація, а на момент укладення спірного договору оренди землі орендодавцем виступала Межівська районна державна адміністрація.

Інтереси держави у сфері захисту земельних правовідносин полягають у забезпеченні правомірного обігу майнових прав на земельні ділянки, додержання законодавчого порядку їх відчуження та повернення, а також у визначенні та захисту законних форм землекористування, отримання державою коштів за таке користування. Разом з цим, інтереси держави у сфері охорони колишнього природного середовища полягають в забезпеченні використання водних об`єктів способами, які унеможливлюють їх погіршення, забруднення, пересихання, знищення об`єктів рослинного та тваринного світу з метою забезпечення екологічної безпеки та рівноваги.

Порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження землями державної форми власності та об`єктами колишнього природного середовища будь-ким із суб`єктів господарювання є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з позовом до суду в інтересах держави.

Крім того, Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та Межівською районною державною адміністрацією жодних заходів, в тому числі претензійно-позовного характеру, для стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки не вживалося, що свідчить про їх бездіяльність і є підставою для захисту інтересів держави саме прокуратурою.

Враховуючи викладене, виходячи із положень чинного законодавства, розпорядження спірною земельною ділянкою на сьогоднішній день належить виключно до повноважень Дніпропетровської обласної державної адміністрації, тому керівник Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області звертається до суду в інтересах Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Межівської районної державної адміністрації, оскільки спірна земельна ділянка була передана в оренду саме Межівською районною державною адміністрацією, яка на момент укладення договору виконувала повноваження власника від імені держави щодо цієї земельної ділянки.

Наведені обставини, а також той факт, що уповноваженими органами, в даному випадку Дніпропетровською обласною державною адміністрацією та Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області належним чином не здійснюється захист порушених інтересів держави в передбаченому законом порядку, є підставою для звернення керівника Синельниківської місцевої прокуратури з даним позовом до суду.

Враховуючи, що вказані інтереси держави до цього часу залишаються незахищеними, вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації та Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області.

Щодо обґрунтування кожного доказу суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.

Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.

Згідно статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

На підставі викладеного позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо розподіл судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї документів ні Дніпропетровскою обласною державною адміністрацією, ні Межівською районною державною адміністрацією жодних заходів, в тому числі претензійно-позовного характеру, для стягнення заборгованості з орендної плати, розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки не вживалося, що свідчить про їх бездіяльність та що, в свою чергу, стало підставою для звернення прокурора за захистом інтересів держави.

Враховуючи викладене та беручи до уваги, що спір виник внаслідок бездіяльності позивачів -1, -2 та неправомірних дій відповідача, суд вважає за необхідне судові витрати покласти на позивачів-1, -2 та відповідача по 1 401,33 грн. судового збору на кожного, зі стягнення на користь платника.

Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов Синельниківської місцевої прокуратури Дніпропетровської області, в інтересах держави в особі: Позивача -1: Дніпропетровської обласної державної адміністрації, Позивача -2: Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області до ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки водного фонду площею 10,2266 га – задовольнити.

Розірвати договір оренди земельної ділянки 10,2266 га, в тому числі земельної ділянки під водним дзеркалом 3,1776 га, прибережна захисна смуга (пасовища) – 7,0490 га, кадастровий номер земельної ділянки 1222684400:01:004:0233, укладений 09.10.2012 між Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області (52900, Дніпропетровська область, Межівський район, смт. Межова, вул.. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 04052301) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ), зареєстрований 31.12.2012 у відділі Держкомзему у Межівському районі Дніпропетровської області, про що у книзі записів державної реєстрації договорів землі вчинено запит № 122260004614.

Зобов`язати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути державі в особі Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, вул.. О.Поля, 1, код ЄДРПОЛУ 00022467) земельну ділянку водного фонду загальною площею 10,2266 га, в тому числі земельної ділянки під водним дзеркалом 3,1776 га, прибережна захисна смуга (пасовища) - 7,0490 га (кадастровий номер земельної ділянки 1222684400:01:004:0233), за актом приймання – передачі, про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938, МФО 820172, р/р UA 228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ) судовий збір у розмірі 1 401,33 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (52900, Дніпропетровська область, Межівський район, смт. Межова, вул.. Грушевського, 5, код ЄДРПОУ 04052301) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938, МФО 820172, р/р UA 228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ) судовий збір у розмірі 1 401,33 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Стягнути з Дніпропетровської обласної державної адміністрації (49004, м. Дніпро, пр. О.Поля, 1, код ЄДРПОУ 00022467) на користь прокуратури Дніпропетровської області (49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938, МФО 820172, р/р UA 228201720343160001000000291 в ДКСУ в м. Київ) судовий збір у розмірі 1 401,33 грн., про що видати наказ, після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241,284 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 03.12.2020

Суддя Н.Г. Назаренко