Рішення № 93260766, 19.11.2020, Герцаївський районний суд Чернівецької області

Справа № 714/121/20

Провадження № 2/714/94/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" листопада 2020 р. Герцаївський районний суд Чернівецької області

в складі: головуючий-суддя: Козловська Л.Д.

секретар: Гуменюк Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду місті Герца цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вищенаведеним позовом посилаючись на наступне. 07.11.2017 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2016888096, згідно умов якого Банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 29500,00 грн., з яких 4500 грн. на придбання послуг із страхування. Відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним, оплачувати комісії шляхом здійснення щомісячних платежів в розмірі та на умовах визначених даним договором та Додатком №1 «Графік платежів» не пізніше 07 листопада 2020 року. Розмір процентної ставки визначено 10% річних. Підписуючи Договір відповідач підтвердила, що проінформована у повному обсязі з інформацією передбачену ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідач не виконує належним чином зобов`язання щодо погашення щомісячних платежів внаслідок чого станом на 12.12.2019 року має прострочену заборгованість за кредитом у розмірі 31542,85 грн., яка складається з: 1738,37 грн. – тіло кредиту; 1435,27 грн. – заборгованість за відсотками; 11292,27 грн. – сума заборгованості за комісіями; та 876,94 грн. – сума заборгованості за пропуск платежів.

Просить суд стягнути ОСОБА_2 на користь АТ «ОТП Банк» вказану суму заборгованості та витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00 грн.

Позивач на призначені судові засідання свого представника не направляв проте від нього надійшла заява про розгляд справи у їхній відсутності в якій також просили суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 на призначені судові засідання не з`явилась, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомила.

Представник відповідача неодноразово подавав клопотання про відкладення розгляду справи, однак на призначені судові засідання на 04.11.2020 року та 19.11.2020 року не з`явився та не повідомив про причини неявки,

Неявка відповідача та її представника у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи по суті, у зв`язку з чим розгляд справи проведено у їхній відсутності.

Відповідачем було подано відзив на позовну заяву в якому посилається на те, що позивачем зазначено заборгованість по кредиту станом на 12.12.2019 року, тим саме змінив строк виконання основного зобов`язання та після спливу вказаного строку позивач втратив право нараховувати проценти за кредитом, а отже вимога позивача про стягнення заборгованості за кредитом підлягає частковому задоволенню на суму 13438,37 грн, яка складається з а саме 17938,37 грн. (тіло кредиту) з яких віднято 4500,00 грн. за придбання нібито послуг страхування, так як несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміну у витратах, зокрема щодо сплати за обслуговування кредиту, резервування послуг та зобов`язанням придбання послуг зі страхування кредиту у розмінні ст. 11 ч.5, ст. 18 ч. 1, 2, 5, 7 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також зазначає, що позивач не зазначає які саме послуги надавалися їй за які була нарахована комісія, при цьому банком нарахована комісія у розмір 11292,27 грн., що є незаконним, так як кредитодавець не має право встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою, така умова є нікчемною у розмінні ЗУ «Про захист прав споживачів», у зв`язку з чим у задоволенні вимог про стягнення комісії у розмірі 11292,27 грн. слід відмовити. В частині стягнення плати за пропуск платежів у розмірі 876,94 грн. вважає, що слід відмовити, так як це не є неустойкою у вигляді штрафу у розмінні ст. 549 ЦК України. Не заперечує щодо часткового задоволення позову лише в частині стягнення тіла кредиту у розмірі 13438,37 грн.

Не погоджуючись з твердженнями відповідача викладеними у відзиві на позовну заяву від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, посилаючись на наступне. Кредитний договір укладено у відповідності до ст. 203 ЦК України у письмовій формі та своїм підписом відповідач підтвердила свою згоду з умовами у кредитування. Договір укладено при вільному волевиявленні сторін, зміст Договору був відомий відповідачу при його підписанні, а отже відповідач була ознайомлена з умовами кредитування, орієнтованою сукупністю вартості кредиту з урахуванням, в тому числі процентної ставки, вартості усіх супутніх послуг та інших фінансових зобов`язань пов`язаних з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту і комісій за обслуговування кредиту. Підписуючи договір відповідач засвідчила, що їй була надана вичерпна інформація щодо умов кредитування передбачених п.2 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також відповідач у відповідності до ст. 15 вказаного Закону мала право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору без пояснення причин, у тому числі у разі отримання грошових коштів та цим правом не скористалась. Також ст. 20 ЗУ «Про споживче кредитування» визначено що до договорів про надання додаткових чи супутніх послуг належать зокрема і договір страхування та інші договори, що укладаються для забезпечення виконання споживачем зобов`язань за договором про споживчий кредит, а отже відповідний договір страхування був укладений добровільно відповідачем, нею підписано. Нарахування відсотків за Договором споживчого кредиту припинилося в листопаді 2019 року після відправлення вимоги відповідачу про дострокове виконання грошових зобов`язань від 29.11.2019 року, а отже законно нараховані на умовах договору.

Також вказує, що п. 1.6 Договору передбачено, що за управління кредитом позичальник сплачує щомісяця комісію, розмір якої визначений в графіку платежів. Обслуговування кредиту є послугою за яку кредитор має право отримати плату від позичальник на умовах встановлених договором. Кредитором така сума визначена як щомісячний платіж, який має сталу величину, тому кредитор не допустив порушень ЗУ «Про захист прав споживачів». Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

На відповідь на відзив відповідачем подано заперечення зазначивши, що позов визнає частково та здійснено розрахунок наступним чином: 29500 (сума кредиту) – 11561,63 грн. (сума на погашення тіла кредиту) – 4500 грн. (за договір страхування), що дорівнює 13438,37 грн. і саме вказану суму відповідач визнає. У задоволенні інших позовних вимог просила відмовити.

Суд, дослідивши докази по справі, даючи їм законну та правову оцінку, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

07.11.2017 між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №2016888096, згідно умов якого Банк надав відповідачу кредитні кошти у розмірі 29500,00 грн., які складаються з наступного: 25000 грн. – кошти на споживчі цілі та 4500 грн. кошти на придбання послуг зі страхування, зі сплатою 10% річних за користування кредитом. Відповідач зобов`язалась повернути кредит та сплатити відсотки за користування ним, оплачувати комісії шляхом здійснення щомісячних платежів в розмірі та на умовах визначених даним договором та Додатком №1 «Графік платежів». Кінцевий термін погашення кредиту визначений не пізніше 07 листопада 2020 року.

Згідно п.1.6 Договору про споживчий кредит, за управління кредитом позичальник сплачує комісію розмір якої визначено у графіку погашення платежів.

Як вбачається з Додатку №1 до договору «Графік платежів», відповідач зобов`язалась погашати кредит шляхом внесення щомісячних фіксованих платежів на картрахунок № НОМЕР_1 упродовж 36 місяців, до яких, окрім погашення частини тіла кредиту та процентів за користування кредитом, входить також плата у розмірі 1177,05 грн. щомісячно по кредиту (щомісячна комісія згідно з тарифами).

Підписуючи Договору про споживчий кредит позичальник підтвердив, що йому зрозумілі і він погоджується з усіма положеннями Угод, Правил та Тарифів банку, з яких він сам ознайомився, що встановлено п. 2.7 Договору про споживчий кредит.

У відповідності до п.3.2 Договору про споживчий кредит, підписанням цього Договір відповідач підтвердила, що проінформована у повному обсязі з інформацією передбачену ЗУ «Про споживче кредитування», а також що її банком було ознайомлено з усіма умовами кредитування та орієнтованою загальною вартістю кредиту перед укладенням кредитного договору. Невід`ємною частино кредитного договору становлять Правила кредитування та Публічний договір, які розміщенні на сайті банку. Підписуючи договір позичальник підтвердила, що ознайомлена із Правилами кредитування, Публічним договором, погоджується з ними та зобов`язується належно і ухильно виконувати свої обов`язки, визначені ними, а також підтверджує факт отримання примірника Правил кредитування.

Разом з основним договором був укладений Договір добровільного страхування життя №25/02/2016888096 від 07.11.2017 року, страховиком якого виступає ТзДВ «Страхова компанія «Арсенал Лайф» а застрахованою особою ОСОБА_1 з терміном договору на 25 років, до 06.11.2042 року, відповідно до умов якого сторони домовились, що страхова премія складає 4500 грн., яка сплачується частинами не пізніше сьомого числа кожного місяця починаючи з «11» місяці 2020 року щомісячно в момент укладення цього договору та за період страхування, що відповідає строку дії кредитного договору. Кожна страхова премія (в місяць) сплачується на рахунок страховика відкритий в АТ «ОТП Банк». Договором визначено порядок страхування майна та життя.

Під час підписання спірного кредитного договору відповідач погодилась з його умовами, факт отримання кредитних коштів у розмірі 25000 грн. не заперечується відповідачем, що свідчить про виконання з боку банку зобов`язань за кредитним договором в частині надання кредиту.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог ? відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Одним з видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.

Якщо в зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Сторони кредитного договору встановили як строк дії договору, так і строки виконання зобов`язань щодо чергових платежів відповідно до погодженого графіку.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань, що входять до складу зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання строку погашення кожного чергового платежу, а отже він (кредитор) має право звернутися до боржника з вимогою (позовом) про погашення кредитної заборгованості у повному розмірі, що узгоджується з вимогами частини другої статті 1050 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що «після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2020 року в справі № 761/26815/17 (провадження № 61-16353сво18) зроблено висновок, що «недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим».

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

У постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 зроблено висновок, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов`язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов`язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв`язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункту 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, судом встановлено що відповідач виконав всі умови обумовлені договором та надано кредит на умовах встановлених договором.

Позичальник не виконала належним чином свої кредитні зобов`язання в обумовлені сторонами строки, у зв`язку з чим позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою про дострокове виконання грошових зобов`язань за вих № 22-2/L-ДВ/675 від 29.11.2019 року про погашення простроченої заборгованості (а.с.9), яку відповідач отримав 06.12.2019 року та не виконана.

Оскільки позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, станом на 12.12.2019 р. виникла заборгованість перед АТ «ОТП Банк», яка згідно розрахунку заборгованості поданим позивачем визначена у розмірі 31542,85 грн., що складається з: 1738,37 грн. – тіло кредиту; 1435,27 грн. – заборгованість за відсотками; 11292,27 грн. – сума заборгованості за комісіями; та 876,94 грн. – сума заборгованості за пропуск платежів.

Разом з тим, вимогу про стягнення суми комісійної винагороди суд вважає необгрунтованою і такою, що направлена на порушення прав позичальника.

Так, у рішенні від 11.07.2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.

Згідно статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаним недійсним у цілому. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

У постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року №6-1746цс16 зазначено, що встановлення банком в кредитному договорі обов`язку боржника сплачувати щомісячну комісію за управління кредитом без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, а також нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним. Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту.

Таких правових позицій дотримується Верховний Суд в своїй постанові від 27.11.2019 року, справа № 522/18855/16, провадження № 61-10934св19.

Пункт 1.6 Договору про споживчий кредит, за управління кредитом позичальник сплачує комісію розмір якої визначено у графіку погашення платежів по 1177,05 щомісячно та станом на 12.11.2019 року складає 11292,27 грн. Також позивачем визначено розмір комісійної винагороди за пропуск платежів у розмірі 876,94 грн.

Разом з тим кредитний договір не містить відомостей та сторонами належним чином не узгоджувалось за які саме послуги вказана комісія надається клієнту. Нарахування комісії за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок клієнта, є незаконним, а одже відповідні умови договору є несправедливими та в силу закону нікчемними, що за собою тягне наслідки недійсності правочину в цій частині та є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог в частині стягнення комісії у розмірі 12169,21 грн.

Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (ст.217 ЦК).

Спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; відповідач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконувала його умови; договір містить повну інформацію щодо умов кредитування: періоду надання кредиту, розміру процентної ставки, порядку її нарахування, переліку, розміру й бази розрахунку неустойки; періоду внесення платежів, відповідальність за порушення умов договору.

Враховуючи зміст наведених пунктів кредитного договору, відповідач з моменту підписання цього договору обізнана щодо оплатності кредиту, свого обов`язку вносити плату за користування кредитом, розміру процентів, порядку їх сплати та відповідальності за прострочення погашення кредиту.

Додатком до додаткової угоди до кредитного договору визначено розмір щомісячних платежів як за тілом кредиту, так і в розрізі процентів.

Таким чином, відповідач була проінформована про всі істотні умови договору, спосіб та терміни погашення кредиту, його сукупну вартість, розмір та терміни сплати процентів та інших платежів, у зв`язку із чим не можна вважати умови кредитного договору несправедливими та недійсними в частині визначених відповідачем щодо надання суми щодо придбання послуг зі страхування у розмірі 4500 грн. та стягнення відсотків за користування кредитом. Відповідачем не спростовано факт виплати позивачем страхової премії страховику за договором страхування. Судом не беруться до уваги доводи відповідача про те, що вона не мала намір укладати договір страхування життя, так як доказів визнання недійсності відповідного договору суду надано не було та відсутні підстав сумніватися у недійсності відповідного договору.

Разом з тим, як судом встановлено, тіло кредиту Договором про надання споживчого кредиту складає 29500 грн. Відповідачем на погашення заборгованості по кредиту сплачено 11561,63 грн., а отже залишилось не погашеною частина тіла кредиту у розмірі 17938,37 грн. підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині стягнення відсотків за користування кредитом як її складової частини підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Пред`являючи відповідачу вимогу про дострокове погашення грошових зобов`язань від 29.11.2019 року позивач поміняв строк дії виконання грошових зобов`язань за основним договором. Враховуючи правову позицію постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), за яким припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, суд дійшов висновку що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, які, згідно розрахунку заборгованості позивача, станом на 29.11..2019 року, що відповідає строку погашення чергового платежу за Договором, складають 790,47 грн.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

За таких обставин з відповідача підлягають стягненню на користь позивача розмір заборгованості за Договором про надання споживчого кредиту у розмірі 18728,84 грн., яка складається з: 17938,37- непогашеної частини тіла кредиту; 790,47 грн. – відсотки за користування кредитом.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач поніс витрати по сплаті судового збору у розмірі 2102,00,00 грн., а отже з відповідача підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 1248,08 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 41 Конституції України, Керуючись ст.ст. 526-527, 530, 610, 612, 615, 629, 634 1050, 1054, 1055 ЦК України та керуючись ст.ст. 12, 81, 229, 259, 263-265, 280-282 ЦПК України, суд, –

У Х В А Л И В :

Позовну заяву Акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк», розташованого за адресою інд. 01601, м. Київ, вул. Жилянська, 43 (р/р НОМЕР_3 , МФО 300528, ОКПО 21685166), кредитну заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №2016888096 від 07.11.2017 року у розмірі 18728,84 грн., яка складається з: 17938,37- непогашеної частини тіла кредиту; 790,47 грн. – відсотки за користування кредитом.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканки АДРЕСА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), на користь Акціонерного товариства «ОТП Банк», (МФО 300528, ОКПО 21685166), понесені витрати по сплаті судового збору в у розмірі 1248,08 грн. (одна тисяча двісті сорок вісім гривень вісім копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Чернівецького апеляційного суду через Герцаївський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення виготовлено 27.11.2020 року.

Головуючий суддя: Козловська Л.Д.